Відмінності між версіями «Орженцький Роман Михайлович»
Admin (обговорення • внесок) |
Admin (обговорення • внесок) |
||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
[[Файл:Orgenickij.JPG|left|150px]]<h3><center>Орженцький Роман Михайлович<br> | [[Файл:Orgenickij.JPG|left|150px]]<h3><center>Орженцький Роман Михайлович<br> | ||
(28 (16) лютого 1863 – 24 травня 1923) – <br> | (28 (16) лютого 1863 – 24 травня 1923) – <br> | ||
| − | + | економіст,<br> | |
статистик кінця ХІХ – початку ХХ століття,<br> | статистик кінця ХІХ – початку ХХ століття,<br> | ||
академік УАН. | академік УАН. | ||
Версія за 12:41, 15 вересня 2022
Орженцький Роман Михайлович
(28 (16) лютого 1863 – 24 травня 1923) –
економіст,
статистик кінця ХІХ – початку ХХ століття,
академік УАН.
(28 (16) лютого 1863 – 24 травня 1923) –
економіст,
статистик кінця ХІХ – початку ХХ століття,
академік УАН.
Роман Михайлович Орженцький народився у Житомирі у родині польського шляхтича. Шляхетське походження роду Орженцьких підтверджується інформацією, знайденою в архівних документах Центрального державного історичного архіву Санкт-Петербурга. Також відомо, що родичі по батьківській лінії завжди обіймали досить високі державні посади, що також свідчило про знатність роду (Див.: Діденко О. Становлення наукового світогляду Р. М. Орженцького (1863–1923) / О. Діденко // Гілея : зб. наук. пр. – Вип. 85. – С. 63). Невдовзі після народження сина сім’я виїхала до інтернаціональної Херсонської губернії, адже на Правобережній Україні антипольські настрої у той час набували розмаху майже офіційної імперської політики. Батько Романа, Михайло Іванович Орженцький, був державним службовцем – чиновником з особливих доручень Управління державним майном по Херсонській та Бессарабській губерніям, мав чин надвірного радника (що відповідало армійському чину підполковника) (Див.: Адрес-календарь. Общая роспись начальствующих и прочих должностных лиц по всем управлениям в Российской Империи на 1887 год. Ч. 2. Власти и места управлений губернского, областного, окружного, городского, уездного и ведомства их. – Санкт-Петербург, 1887. – Стб. 271).
У 1878 році родина Орженцьких переїхала з Херсону до Одеси. Початкову освіту Роман Орженцький здобув у гімназіях Херсона та Одеси. У 1879 році гімназист-випускник Орженцький за відмінні знання був відзначений срібною медаллю. У тому ж році він вступив на медичний факультет Київського університету Св. Володимира та, прослухавши 2 курси, перейшов на юридичний факультет, на якому провчився рік. Після цього Орженцький повернувся до Одеси і у 1884 році вступив до Імператорського Новоросійського університету м. Одеси, який закінчив у 1886 р. зі ступенем кандидата права. Польське походження позбавило його змоги лишитись при університеті, щоб підготуватися до професури. Невдовзі Роман Михайлович одружився з Фавстиною Феліксівною Шмуель-Самійловою. У подружжя народилися діти: син Михайло (1891 р. н.) та доньки – Ядвіга (1895 р. н.) і Марія (1899 р. н.). Матеріальне становище сім’ї було скрутним, і Орженцький мусив важкою працею заробляти гроші на прожиття.
Після закінчення університету Роман Орженцький розпочав трудову діяльність у Херсонсько-Бессарабському управлінні державного майна на посаді помічника діловода. У 1891 р. його було призначено чиновником з особливих доручень при Управлінні (Див.: Діденко О. Р. М. Орженцький: одеський період педагогічної та наукової діяльності (1895–1906) / О. Діденко // Гілея : зб. наук. пр. – 2014. – Вип. 80 (№ 1). – С. 53). Цю посаду він займав до того часу, коли у 1907 р. виїхав з Одеси. Одночасно Орженцький викладав спочатку у комерційній школі, згодом у школі торговельного мореплавства.
Попри велику зайнятість, Роман Михайлович знаходив час для занять наукою та журналістською працею – його наукові та публіцистичні статті, нариси регулярно з’являлися на шпальтах популярних в Одесі газет та журналів. Окрім того він деякий час був співредактором популярного журналу «Южные записки». У 1895 р. Роман Орженцький опублікував книгу «Полезность и цена. Политико-экономический очерк» та склав іспити на отримання ступеня магістра політекономії. Рішенням Ради Новоросійського університету Орженцького було допущено до читання лекцій зі статистики як в. о. приват-доцента. У 1896 р. надрукував свою магістерську дисертацію «Учение о ценности у классиков и канонистов. Политико-экономический очерк». У цьому ж році, 26 лютого, одержав срібну медаль на пам'ять про правління Імператора Олександра ІІІ, а 14 травня – орден Св. Станіслава ІІІ ступеня. У 1897 р. згідно з наказом Громадянського відомства від 30 травня за № 47 за вислугою років Р. М. Орженцький призначений надвірним радником зі старшинством із 21 лютого 1897 р. Цей чин відповідав армійському чину підполковника і мав офіційне звернення «Ваше Високоблагородіє» (Див.: Діденко О. Р. М. Орженцький: одеський період педагогічної та наукової діяльності. – С. 54).
Після публічного захисту магістерської дисертації Р. М. Орженцький 28 лютого 1898 р. за рішенням Ради Імператорського Новоросійського університету отримав науковий ступінь магістра політичної економії.
У 1903 р. Р. Орженцький опублікував третю книгу: «Учение об экономическом явлении. Введение в теорию ценности», а у 1904 р. в «Южных записках» з’явився його, за визначенням М. Птухи, психологічно-етичний нарис: «Основные законы ценности и их практическое значение». Після реорганізації в 1903 р. Управління державного майна в Управління землеробства та державного майна Р. М. Орженцький залишився чиновником особливих доручень з судових справ, а 24 квітня 1904 р. за вислугою років його було призначено в колезькі радники (відповідало армійському чину полковника) з 19 грудня 1903 р. (Див.: Діденко О. Р. М. Орженцький. – С. 54).
Поступово авторитет вченого у наукових колах та й у простих пересічних громадян настільки зріс, що приват-доцента Орженцького одесити величали не інакше, як «професор». Він став знаковою постаттю, яку перехожі легко впізнавали на вулицях міста, невід’ємною складовою частинкою Одеси. Дон-Амінадо (А. П. Шполянський) (1888–1957), російський поет-сатирик, мемуарист та адвокат, прощаючись з Одесою, з милими його серцю місцями та людьми, написав такі рядки: «Прощайте … и розовый и седой, талантливый, пронзительный Орженцкий, виновный в том, что поляк, а потому навсегда доцент…» (Дон-Аминадо. Поезд на третьем пути / Дон-Аминадо ; [послесл. Феликса Медведева]. – Москва : Книга, 1991. – С. 69).
Відомий російський політичний діяч, один з лідерів меншовиків Б. Й. Богданов (1884–1974) у своїх спогадах писав: «Профессор Новороссийского университета Роман Михайлович Орженцкий был сторонником австрийской школы политической экономии. Он писал книги, выступал со статьями в журналах, был талантливым педагогом и ученым. На уроках в старших классах вступал в дискуссии с учениками – сторонниками марксизма. Особенно памятна дискуссия с учеником X. Ритом, имевшим хорошую голову, но впоследствии отошедшим от марксизма и ставшим анархистом. Орженцкий был близок к демократическим кругам. … Профессор Орженцкий сыграл большую роль в моей ориентации на экономические науки, интерес к которым не покидал меня в течение всей моей жизни» (Богданов Б. О. Фрагменты воспоминаний / Б. О. Богданов // Мой отец – меньшевик / Н. Б. Богданова. – Санкт-Петербург : Мемориал, 1994. – С. 193).
Роман Михайлович не цурався рутинної праці на державній службі. Впроваджуючи прогресивні методи обробки статистичних даних, він значно спрощував і прискорював роботу чиновників. Губернське керівництво високо цінувало роботу вченого, не зважаючи на його ліві демократичні погляди.
У буремний 1905 рік Орженцький зайняв активну громадянську позицію і опинився у вирі революційних подій. Вчений виступав у міській думі, на вуличних мітингах, перед робітниками заводів і фабрик. Він став співорганізатором «академічної спілки» – об’єднання революційно налаштованих студентів та викладачів і разом з Л. О. Тарасевичем (у майбутньому – видатним вченим-імунологом) головував у її молодшій групі. Як людина добре обізнана з трудовим законодавством, Роман Михайлович приймав активну участь у профспілковому русі. Відповідно до своїх політичних переконань він навіть вступив до партії народних соціалістів.
Одеський торговець мануфактурою П. П. Котляревський у своєму щоденнику писав: «Сегодня у нас в складе предполагается сообщение профессора Орженцкого. Я очень ждал услышать слово этого ученого … Приказчики ждут также с нетерпением этой лекции. Сошлись все к 7 ½ часам вечера. Он приехал в нашем экипаже к 8-ми часам и прекрасно, удобопонятно для всех изложил все современное движение в России» (Из дневника П. П. Котляревского (1903–1905 гг.) / авт. вступ. ст., сост. Наталья Панасенко // Морія : альманах. – Одесса : Печатный дом, 2005. – № 4).
Ректор Імператорського Новоросійського університету О. М. Деревицький вважав, що Орженцький, Тарасевич та інші мали небезпечний вплив на студентів. Тому з метою запобігання подальших студентських страйків він мав намір звільнити їх від займаних посад. На його думку, Орженцький скомпрометував себе діяльністю в якості голови товариства любителів літератури, науки та мистецтва, члена закритого за розпорядженням градоначальника літературно-артистичного товариства, засновника приватних ніким не дозволених курсів з громадських наук та постійним спілкуванням з ватажками студентського руху. У травні 1905 р. Р. Орженцького було звільнено з посади приват-доцента Новоросійського університету. Але вже у листопаді того ж року його було поновлено в університеті у зв’язку з клопотанням представників медичного та юридичного факультетів на Раді університету. В особовому листку Орженцького було зазначено, що в період з 19 травня по 3 листопада 1905 р. він перебував «у відставці» (Див.: Діденко О. Р. М. Орженцький. – С. 56–57). Як зазначає доктор економічних наук Ф. М. Зав`ялов, «активное участие в революционных событиях 1905–1907 гг. “поставило крест” на его научной карьере в родной alma mater» (Завьялов Ф. Н. Статистик Р. М. Орженцкий: ученый и практик / Ф. Н. Завьялов // Вопросы статистики. – 2014. – № 6. – С. 80). Восени 1906 р., після співбесіди з ректором Ярославського Демидівського юридичного ліцею М. П. Чубинським, сином відомого державного діяча, вченого, поета, автора слів Гімну України П. П. Чубинського, його обрали на посаду виконуючого обов’язки екстраординарного професора, а 9 грудня 1906 р. наказом № 90 Громадянського департаменту призначили на посаду екстраординарного професора юридичного факультету по кафедрі політичної економії і фінансів Демидівського юридичного ліцею з викладанням дисциплін «політична економія» та «наука про фінанси». Відомо, що крім указаних в наказі двох дисциплін Р. М. Орженцький за власним клопотанням почав читати курс «статистика» (як курс, що став читатись на початку ХХ ст. в усіх провідних університетах країни), а також необов’язковий курс «загальна методологія» (як поглиблення знань з попереднього курсу), а у 1907 р. – очолив кафедру статистики (Див.: Діденко О. Становлення наукового світогляду Р. М. Орженцького. – С. 64).
У 1907 році Роман Михайлович залишив Одесу та переїхав до Ярославля. Вірогідною причиною переїзду були також сімейні обставини – він розлучився з першою дружиною та одружився вдруге – з Ганною Петрівною Зелігер. Матеріальні умови життя в Ярославлі дещо покращились, але все ж доводилося шукати додатковий заробіток. Щотижня вчений знаходив «вікна» у розкладі та виїжджав або у Рибинськ до місцевої Комерційної школи, або у Петербург на приватні курси Раєва, Стоюніної, Побєдинського, де читав лекції з політичної економії та статистики. Ярославський період творчого життя Р. М. Орженцького тривав до 1918 р. і був найбільш плідним у його науковій діяльності.
У 1909 році Орженцький опублікував книгу «Политическая экономия : лекции, читанные проф. Р. М. Орженцким в Демидовском Юридическом Лицее в 1908–1909 г. Вып. I–II», а також написав ряд наукових робіт, які увійшли до «золотого фонду» вітчизняної статистики. Це насамперед «Сводные признаки» (1910 р.), «Учебник математической статистики» (1914 р.), «Некоторые приемы статистического метода» (1914 р.). Окрім цього, Орженцький публікував рецензії на праці відомих фінансистів та статистиків в «Юридической библиографии, издаваемой Демидовским юридическим лицеем». Він відкрив у ліцеї статистико-економічний методичний кабінет, започаткував унікальну бібліотеку земських статистичних досліджень Росії (окремі примірники з цього зібрання збереглися у бібліотеці Ярославського державного педагогічного університету ім. К. Д. Ушинського).
З 1910 року, одночасно з викладанням у Демидівському юридичному ліцеї, Орженцький очолював оціночно-статистичне бюро Ярославського губернського земства. Ця державна установа за каденції Орженцького виконала величезний обсяг науково-дослідницької статистичної роботи. Бюро, зокрема, здійснювало постійний моніторинг ринкової кон’юнктури та динаміки ринкових цін, досліджувало майновий стан селянських господарств та збалансованість міських бюджетів, проводило оцінку нерухомого майна, вивчало особливості страхової та пожежної справи у губернії тощо. Запроваджуючи нову методологію статистичних досліджень, вчений активно залучав до статистичної роботи студентів, які, на його думку, мали обов’язково на практиці закріпити теоретичний матеріал.
У 1912 році у Петербурзькому університеті Орженцький захистив докторську дисертацію, представивши на захист раніше опубліковану роботу «Сводные признаки». У 1914 році його було обрано ординарним професором Демидівського юридичного ліцею, а у 1918 році – штатним ординарним професором на кафедрі політичної економії та статистики Петроградського університету. Вчений нетривалий час працював у державних установах Москви і Петрограда, та згодом переїхав до Києва.
У країні палала громадянська війна, лютували голод, розруха. Та працездатність Романа Михайловича у той період була просто вражаюча. З 1918 до середини 1920 року він очолював науковий відділ статистичної методології Центрального статистичного управління (ЦСУ), готував до затвердження проект статуту та плани роботи наукового інституту при ЦСУ. 14 червня 1919 року на Спільному Зібранні Української Академії наук його обрали дійсним членом Академії, а вже восени затвердили на посаду директора Інституту економічної кон’юнктури (створений М. І. Туган-Барановським, інститут проіснував до 1922 року). У 1920 році вченого призначили завідуючим кафедри теоретичної економії в Українській Академії наук. У тому ж році він виступив ініціатором організації та очолив Товариство економістів, що об’єднало видатних українських вчених. Зокрема, секцію теоретичної економії вів Є. Є. Слуцький, прикладної економії – Л. М. Яснопольський, статистики – М. В. Птуха. Як згадував соратник Орженцького академік Птуха,
У грудні 1922 році Орженцький їде у відрядження до Харкова, тодішньої столиці України, де працює у Центральному статистичному управлінні. Проте, отримавши невдовзі запрошення від Варшавського університету, вирішує разом з родиною емігрувати до Польщі.
У Варшаві Орженцький проживав у казенній квартирі при університеті. Увечері 24 травня (за іншою версією 23-го) 1923 року на першому поверсі цього будинку у приміщені «Studenckiej Bratniej Pomocy» («Студентської братської допомоги» – своєрідного студентського профкому) пролунав потужний вибух. Професор, на свою біду, у цей час якраз спускався з третього поверху сходами. Вибухом йому відірвало ноги і наступного дня вчений помер у лікарні. Роман Михайлович став єдиною, випадковою жертвою теракту, який здійснила ліва радикальна комуністична організація. Терористів знайшли та заарештували у серпні 1923 року. Двох стратили за вироком суду, трьом присудили 15-річний термін ув’язнення. 2 листопада 1923 року у будівлі бібліотеки Варшавського університету на кошти товариства «Студентська братська допомога» була встановлена меморіальна дошка на честь видатного вченого.
У кінці ХІХ — на початку ХХ ст. в Україні все менше лишає-ться прихильників класичної школи. Значного поширення набули ідеї психологічної школи. Більшість економістів тою чи іншою мірою віддавали данину саме їй. Р. М. Орженцький, послідовник Київської психологічної школи, повністю стояв на позиціях Авс-трійської школи. Він не лише захищав, обстоював і пропагував її ідеї, а розробив відповідні загальні теоретичні засади для аргументації положень цієї школи.
Уже в праці «Корисність і ціна» (1895 р.) учений ставить завдання пропаганди ідей Австрійської школи в російській економічній літературі. Він усебічно викладає сутність теорії граничної корисності К. Менгера, підтримує критику школою теоретичних засад класичної школи і особливо теорії цінності К. Маркса. А в передмові до російського перекладу «Основ політичної економії» К. Менгера Орженцький розкриває причину «кволого поширення» його вчення. Такою причиною він вважає «захоплення доктринами Маркса», але сподівається, що поява серед самих марксистів критичного духу сприятиме зверненню економістів до «двох основних напрямів в економічній науці – до історичного і до того, знатним представником якого є Менгер».
У магістерській дисертації «Вчення про цінність у класиків і каноністів» Орженцький намагається дати філософське і методологічне обґрунтування теорії граничної корисності. Він високо оцінює праці представників Австрійської школи і ставить їх авторів вище класиків у розумінні і трактуванні ними економічних категорій.
У 1903 р. Орженцький опублікував працю «Вчення про економічне явище», в якій розробив складну загальнотеоретичну основу теорії граничної корисності. Дослідники творчості Орженцького зазначають, що «ніхто із теоретиків Австрійської школи не аргументував її положень так повно, як це зробив Орженцький» (Бровер І. М. З історії Австрійської школи на Україні / І. М. Бровер // Записки Одеського наукового товариства при УАН. – 1927. – № 1. – С. 72). Це дійсно так. Автор досить детально і послідовно простежує процес визначення цього економічного явища західними та вітчизняними економістами. Такий критичний аналіз Орженцький, за його ж словами, проводить для того, щоб дати правильне визначення предмета політичної економії та економічних категорій. Орженцький аналізує визначення економістами економічних явищ і відповідно предмета політичної економії за допомогою понять: багатства, обміну, господарської діяльності, надання їм ознак громадськості. Сам автор критично ставиться до таких визначень. Він пише: «Экономичность явлений составляет проявление определенного психического отношения нашего к вещам и процессам, и, таким образом, экономическое является психическим» (Орженцкий Р. Учение об экономическом явлении. Введение в теорию ценности / Р. Орженцкий. – Одесса, 1903. – С. ІІ). Таке визначення, продовжує автор, дає можливість ввести поняття економічного явища в метафізичну сутність, «но уже не через самое экономическое явление, а через психику человека, как субъекта этого явления» (Орженцкий Р. Учение об экономическом явлении. – С. ІІ). Автор розрізняє закони фізичного світу і «законы, относящиеся к явлениям целесообразной жизни субъекта» (Орженцкий Р. Учение об экономическом явлении. – С. 165). Якщо перші є законами точними, що дають остаточне пояснення, то стосовно других «здесь внешние соотношения между явлениями, хотя бы удалось выразить их в абсолютно точных цифрах, никогда не будут поняты до тех пор, пока мы не выразим их в окончательных терминах психики субъекта» (Орженцкий Р. Учение об экономическом явлении. – С. 166). Отже, сутність економічних явищ, їх визначення автор повністю пов’язує з психікою суб’єкта.
З цих же позицій він дає визначення цінності. Цінність благ, за його словами, зумовлюється почуттям задоволення від володіння благом або почуттям страждання від його відсутності (Див.: Орженцкий Р. Учение об экономическом явлении. – С. 252–253).
У праці «Основные законы ценности и их практическое значение» (1904 р.) Орженцький дає більш чітке тлумачення цінності: «…цінність є вираженням стану почуттів, що викликаються впливом або відсутністю об’єкта … і величина цінності визначається величиною стану почуттів» (Орженцький Р. Основні закони цінності і їх практичне значення / Р. Орженцький // Українська економічна думка : хрестоматія. – Київ : Знання, 2007. – С. 381).
Він висловлює можливість виміру, кількісного зіставлення людських почуттів. Один із параграфів «Понятия об экономическом явлении. Введение в теорию ценности» він так і називає – «Измеряемость чувств». Якщо в повсякчасному житті, на його думку, вимірність почуттів не викликає сумнівів, то психологія не визнає такої можливості. Приводом для постановки питання про вимірність почуттів послужило трактування Фехнером (засновник психофізики) закону Вебера: «сила (интенсивность) ощущения растет как логарифм силы (интенсивности) раздражения» (Орженцкий Р. Учение об экономическом явлении. – С. 296). Висновки Фехнера викликали багато критичних зауважень з обговорюваного питання. Проте Орженцький вважав, що групування і розташування почуттів за ледь помітними ознаками дозволили б виявити одиницю їх виміру, «масштаб, посредством которого возможно было бы измерение чувств» (Орженцкий Р. Учение об экономическом явлении. – С. 306).
Теорію цінності він викладає фактично за Менгером, доповнюючи її більшою кількістю психічних термінів. Разом з тим він включає в її аналіз і ряд нових елементів. Насамперед він вводить поняття «крайняя ценность единицы труда» (Орженцкий Р. Учение об экономическом явлении. – С. 329) і аналізує способи урівняння її як урівняння крайніх цінностей предметів одного і того ж ряду. Орженцький дає більш точне визначення ціни. Він ввів поняття максимальної та мінімальної ціни для цін пропонування та попиту, що служать межами ціни обміну. Досліджуючи цінність він вводить досить складну градацію цієї категорії. Ця градація здійснюється за різними ознаками. Перш за все виділяються самоцінності (те, що цінується саме по собі) і опосередковані цінності. Розрізняє автор внутрішні цінності («об’єкти яких не виходять за межі суб’єкта») і зовнішні. Зовнішні цінності підрозділяються на три класи: 1) такі, що підкоряються волі людини (їжа, одяг), 2) такі, що не підкоряються (дощ, сонячне світло), 3) такі, що займають проміжні позиції (дружба, любов). Виділяє автор цінності: естетичні і практичні. Останні він наділяє таким ознаками, як підпорядкування волі і кількісна характеристика. Саме ці «ценности, – пише Орженцький, – будут занимать совершенно особое место среди всех других ценностей и будут придавать совершенно особый характер деятельности, имеющей их своим объектом» (Орженцкий Р. Учение об экономическом явлении. – С. 314–315). Характерна ознака цих особливих цінностей полягає в тому, що вони споживаються. Це споживання відбувається у різних формах: як факторів виробництва, предметів обміну, предметів споживання. «Такого рода ценности, подчиняющиеся волевому воздействию и обладающие количественным характером, мы называем, – пише Орженцький, – экономическими, деятельность, на них направленную, – экономической, а науку, изучающую экономические ценности и деятельность, – экономической наукой или теорией политической экономии» (Орженцкий Р. Учение об экономическом явлении. – С. 315).
Отже, визначальним для економічної категорії цінності є її кількісна характеристика. Керуючись цим посиланням, автор ставить питання про можливість кількісного порівняння, вимірювання економічних цінностей аналогічно вимірюванню почуттів. «Само собою разумеется, – писав Орженцький, – что количественная сравнимость чувств сообщает таковою же сравнимость ценностям» (Орженцкий Р. Учение об экономическом явлении. – С. 308). Одиницею цього вимірювання для економічних цінностей є гранична цінність, або крайня, кінцева цінність. Її зовнішню форму являють собою гроші.
Саму сутність грошей автор не аналізує. Він зіставляє їх з цінностями з урахуванням еквівалентності. А що лежить в основі еквівалентності, автор не пояснює. Він робить висновок, що «подставив эквивалентное количество денег вместо ценных предметов различного рода, мы можем представить себе, что удовольствия, обусловливаемые этими предметами, обусловливаются деньгами, а так как конечная ценность последних единиц предметов, приобретаемых за деньги, и конечная ценность единицы денег всюду должна быть одна и та же, то деньги становятся общим выразителем конечной ценности и, в качестве единицы меры, измеряют ценность всех других объектов, а косвенно и величину соответствующих им чувственных состояний» (Орженцкий Р. Учение об экономическом явлении. – С. 335–336).
Отже, психологічну теорію австрійців Орженцький поширює і на гроші. Досить уявити собі появу задоволення від погляду на гроші, пише автор, які прирівнюються до певної кількості речей, як вони набувають цінності. Одночасно вони вступають в обмін, будучи наділені цінністю.
Менгер аналізує обмін без грошей і заперечує концепцію еквівалентності обміну. Причиною обміну він називає відмінності у відносній суб’єктивній оцінці одних і тих самих благ різними людьми. Отже, з суб’єктивного погляду, обмін не є еквівалентним. Орженцький аналізує обіг. Гроші в нього теж мають кінцеву цінність. Спочатку вони вимірювали лише ті об’єкти, кінцева цінність яких дорівнювала кінцевій цінності інших предметів і самих грошей. Але згодом вони стали мірою цінності і почали вимірювати цінність взагалі. Гроші в Орженцького – зручна форма виміру цінності.
Цією працею «Учение об экономическом явлении» Орженцький не лише розкрив теоретичні засади Австрійської школи граничної корисності, а й творчо їх розвинув. Він сформував досить міцні теоретичні засади концепції маржиналістів.
Наступним кроком ученого було намагання з’ясувати практичне значення законів цінності у згадуваній вже праці «Основні закони цінності і їх практичне значення». Перевагу автор віддає психологічній теорії цінності і ставить своїм завданням «викласти основні закони загальної теорії цінності і показати, як вони застосовуються в житті для влаштування нашого практичного добробуту і побудови етичних ідеалів» (Орженцький Р. Основні закони цінності і їх практичне значення. – С. 379). З самого початку зауважимо, що Орженцький не обмежується економічним проблемами а й турбується економічним ідеалами.
Визначивши цінність і її величину так само, як і в попередній праці, автор робить цікаві, навіть несподівані висновки щодо ролі і місця цінності у світі явищ та її значення для людини. Цінність, пише він, приносить суттєве доповнення і зміну в світ явищ. Для чистого пізнання світ існує об’єктивно, сам по собі, і явища в ньому перебувають з безцільною необхідністю, що зумовлена дією законів природи. Світ, наголошує автор, байдужий сам для себе і для нас. «Цінність, – пише Орженцький, – являє собою те, що представляє цьому байдужому світові інтерес, вона робить фарби і форми гарними або потворними, запахи – такими, що здаються приємними або неприємним, людей – симпатичними або антипатичними. Вона являє собою відображення насолод, щастя і страждань; служить спонуканням до дії і свідомого життя і робить Я центром всесвіту. Чисте пізнання бачить у світі явищ сили і причини; почуття приносить в нього цінність і мету» (Орженцький Р. Основні закони цінності і їх практичне значення. – С. 381). Такого гімну на честь почуттів, на честь цінності не створив ніхто. Саме в цьому він бачить суб’єктивне значення цінності для людини.
Аналізує Орженцький і закони цінності. За його визначенням, «існує три основні закони цінності: 1) закон зниження, 2) закон підвищення, 3) закон співвідношення цінностей» (Орженцький Р. Основні закони цінності і їх практичне значення. – С. 383).
1. Закон зниження цінності. Сутність цього закону Орженцький сформулював ще в попередній праці, проте там він обмежився однією стороною дії закону. Тут він наголошує на двоякому його вираженні: «Із збільшенням кількості об’єктів загальна цінність всієї суми об’єктів збільшується, але в пропорції меншій, ніж число об’єктів, так як кожна наступна одиниця об’єктів являє собою цінність меншу, порівняно з попередньою, або по-іншому, в більшій сумі цінність останньої (або однієї) одиниці предметів менша, в меншій сумі – більша» (Орженцький Р. Основні закони цінності і їх практичне значення. – С. 383). Отже, йдеться про те, що зі збільшенням кількості об’єктів цінність кожного наступного об’єкта зменшується, тому загальна цінність зростає, але не в такій пропорції, в якій зростає кількість об’єктів. Друга сторона цього закону, на якій акцентує автор, полягає у впливові об’єкта на суб’єкт. Коли цей вплив триває занадто довго, чи незмінно, то зменшується корисна цінність як кожного наступного впливу, так і всієї сукупності впливів. За приклад автор бере здоров’я, повітря, красу природи – цінувати які ми часом починаємо тоді, коли втрачаємо.
2. Закон підвищення цінності. Цей закон автор пояснює так, що «з кількісним збільшенням об’єкта цінність всієї кількості зростає швидше, ніж сама кількість» (Орженцький Р. Основні закони цінності і їх практичне значення. – С. 385). За приклад автор бере збирання колекції або бібліотек. Спочатку, за незначної кількості складових, вся колекція має невелику цінність. Але в міру поповнення, наближення до вичерпного зібрання предметів даного типу «цінність усіє колекції зростає у пропорції більшій, ніж зростає кількість її складових екземплярів; кожен додатний екземпляр не лише збільшує цінність усього зібрання на суму своєї власної цінності, але й збільшує цінність всіх попередніх екземплярів» (Орженцький Р. Основні закони цінності і їх практичне значення. – С. 385–386).
3. Закон співвідношення цінностей. Автор називає цей закон «загальновідомим» і пов’язує розкриття його значення у сфері економічних явищ з ім’ям Парето. Дія закону проявляється у двох виглядах: «а) у вигляді закону підвищення гармонуючих цінностей і б) закону пониження дисгармонуючих цінностей» (Орженцький Р. Основні закони цінності і їх практичне значення. – С. 386). Щодо першого, то автор доводить, що «цінність суми об’єктів є більшою, ніж сума їх цінностей». Як приклад автор наводить приємну товариську зустріч, смачний обід в затишному приміщенні. Кожний із елементів, узятий окремо, не становить такої цінності, як всі разом. Закон зниження дисгармонуючих цінностей становить зворотне явище. Йдеться про те, що деякі об’єкти, маючи велику цінність, об’єднуючись – втрачають її. Як приклад, несвоєчасне поєднання об’єктів, зокрема, обід із слуханням оперної музики.
Аналізуючи цінності, закони цінностей Орженцький звертає велику увагу на цінності моральні. «Завдання етики, – на його думку, – полягає в тому, щоб, прийнявши деяку цінність за найвищу, вказати засоби її досягнення у вигляді сисnbsp;nbsp;теми підлеглих цінностей – засобів» (Орженцький Р. Основні закони цінності і їх практичне значення. – С. 387). Це завдання ускладнюється тим, що не існує загальновизнаної, практично існуючої кінцевої цінності, а більшість людей живе без будь-якої кінцевої мети. У більшості людей прагнення досягнення якоїсь цінності як правило «не задовольняє умовам найвищого блага». Орженцького хвилюють ці питання. Він занепокоєний проблемою, «чи можливе упорядкування цінностей і зведення їх до підпорядкування якому-небудь найвищому благу?». Орженцький розуміє, що встановлення панування кінцевої мети неможливе через «слова і роздуми». Але цінності здатні до самозміни через поступовий рух. Загальний висновок Орженцького досить оптимістичний: «Якщо зміна цінностей можлива взагалі, то слід думати, що вона підлягає закону розвитку, тобто здійснюється в напрямку найкращого пристосування до умов життя. Доки в житті панують інтереси голоду, та інших такого роду подібних потреб, у психіці переважають відповідні цінності; а ці цінності, згідно своєї природи не можуть стати найвищим благом. Але із появою цінностей, об’єкти яких мають більш інтелектуальний зміст, збільшуються шанси появи такої цінності, яка відповідала б формальним умовам найвищого блага» (Орженцький Р. Основні закони цінності і їх практичне значення. – С. 389).
Отже, в особі Орженцького ми маємо не лише послідовного, безкомпромісного прихильника Австрійської школи, а й її визначного теоретика, а також достойного продовжувача ідей Київської психологічної школи.
Відомі вчені та авторитетні джерела про Романа Михайловича Орженцького
Євген Євгенович Слуцький (1880–1948) – український учений-економіст, математик, статистик, професор, доктор фізико-математичних наук
Із друкованих праць проф. Р.М.О. у галузі економіки основною слід вважати його «Вчення про економічне явище. Вступ до теорії цінності». Одеса, 1903. – стор. VIII + 376. Її головні теми такі: у першій – критичній – частині міститься аналіз спроб визначити сутність економічного явища, а отже, і предмет політичної економії; у другій – догматичній – досліджуються спочатку методологічні (я б сказав – логічні) передумови економічної теорії, відтак розглядається психологія діяння й оцінки; цим шляхом автор підходить до вирішення питання про природу економічної цінності й економічного явища і закінчує книгу коротким нарисом стосовно суспільного характеру економічних явищ. Праця – продумана, ґрунтується на широкому знанні літератури щодо тем, які розглядаються, – безумовно, є великим внеском у російську економічну літературу.
Автор належить до тих небагатьох російських економістів, для яких питання підґрунтя нашої науки, пов’язані з проблемами, що стоять на межі між економікою, з одного боку, філософією і психологією, з іншого, є не чимось «між іншим», а життєвими її проблемами. Як може судити не фахівець у сенсі вченого Fach’a, я маю констатувати, що проф. Р.М.О. у вищеназваних допоміжних для нас дисциплінах виступає, маючи на озброєнні серйозну наукову підготовку, і виявляє власну обізнаність не тільки з літературою, але також із духом цих для більшості економістів доволі чужих наук. Його праця, наскільки я міг перевірити, а я це робив, надійна у викладенні чужих учень, часто навіть блискуча. Критика у більшості випадків гостра і влучна; це слід зазначити навіть щодо такої важкої і складної праці, як славетна Grundziige der Psychologie Гуго Мюнстерберга. Підбиваючи підсумок зробленому, викладаючи і критикуючи, поряд з тим створюючи власні конструкції, автор постійно змушує замислюватися, і його праця справді може бути гаряче рекомендована як вступ до теорії цінності для будь-якого ученого-початківця.
Я не думаю, щоб проф. Р.М.О. був щасливий у своїх по¬зитивних побудовах, але він узяв на себе завдання, в якому навіть відносний прогрес має цінуватися досить високо. Якщо я переконаний, що емпіризм — не належна основа для теоретичної економії і що психологічний підхід до проблеми цінності неправильний, то я все ж таки маю констатувати таке: 1) що за сучасного стану проблем мої розбіжності в поглядах з проф. P.M.О. слід вважати такими, що належать до питань, які серйозно дискутуються, і що 2) якби проф. P.M.О. не мав рації, то його помилки належать до таких, якими, і це можна довести, грішили найвидатніші з діячів нашої науки і 3) що ці помилки притаманні не економічній науці як такій, а всій попередній філософській епосі. Для принципового звільнення від психологізму мав бути неперевершений геній Едмунда Гуссерля, але його вплив на нашу науку, звичайно, справа майбутнього.
Зважаючи на такі принципові розбіжності у думках з автором праць, що розглядаються, було б зайвим починати тут детальний аналіз – у рамках рецензії неможливий – [нерозбірливо] його положень. У будь-якому разі кожен неупереджений фахівець має, на моє переконання, визнати у Романові Михайловичу Орженцькому одного з найвидатніших наших теоретиків-економістів, одного з небагатьох у нас знавців основоположних проблем нашої науки, і я можу тільки вітати заміщення Р.М.О[рженцьки]м вакантної кафедри у Київському Комерційному Інституті.
Додам, що решта праць проф. Орженцького, як з економіки, так і зі статистики, ще більше підкріплюють висловлену тут мою думку.
Слуцький Є. Відгук про праці проф. Р. М. Орженцького у галузі економічної науки / Євген Слуцький // Теорія граничної корисності / Є. Є. Слуцький ; наук. ред. В. М. Фещенко ; упоряд. Т. В. Куриленко ; М-во освіти і науки України, Київ. нац. екон. ун-т ім. Вадима Гетьмана, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Ін-т рукопису. – Київ : КНЕУ, 2006. – C. 60–61.
Іван-Святослав Коропецький (1921–2012) – американський економіст українського походження, дослідник історії українського господарства
«Орженцький був різнобічним ученим, він відвідав багато країн Західної Європи, знав іноземні мови. Добре обізнаний у професійній літературі, він був відкритий для нових ідей. Хоча вчений був фахівцем з теоретичної економіки та теоретичної статистики, проте він добре розумівся на філософії, психології, математиці. Особливо його цікавила філософія Арістотеля. Як уже зазначалося, в кінці життя Орженцький зумів радикально змінити свої погляди на основні економічні проблеми.
Справжнім нещастям для Орженцького була необхідність утримувати сім'ю вчителюванням та урядовою службою, що не залишало досить часу для його улюблених теоретичних досліджень. Читаючи праці Орженцького та статті про нього, складається образ ретельного й непересічного вченого з цілком західними поглядами на життя, зокрема на наукову роботу.
Цікавим є ставлення радянських авторів до Орженцького. У некролозі 1924 p., коли свобода слова була більшою, ніж у будь-який інший період історії СРСР, Птуха писав, що як член національно й соціалістично орієнтованої партії Орженцький був одним із керівників революції 1905 р. в Одесі. У 1927 р. Бровер намагався довести, що на Орженцького мали сильний вплив дореволюційна українська психологічна школа економіки, а також тогочасні суспільно-економічні умови. Бровер поділяв українську буржуазію на багатшу й біднішу. Перша була передусім зацікавлена в експлуатації робітників, незважаючи на їхню національність. Дрібна ж буржуазія прагнула політичної самостійності України і була згодна на компроміс із робітничим класом. За Бровером, включення Орженцьким категорії праці до маргіналістської теорії вартості та відсутність з його боку ворожого ставлення до марксизму є віддзеркаленням саме такої дрібнобуржуазної тактики».
Коропецький І-С. Українські економісти ХІХ століття та західна наука / І.-С. Коропецький. – Київ : Либідь, 1993. – С. 66–67.
Степан Миколайович Злупко (1931–2006) – український економіст, доктор економічних наук, професор
«Р. М. Орженцький залишив цінну наукову спадщину, яка є органічною складовою української економічної думки кінця XIX – початку XX ст. Він вважав, що спроби пояснити економічні явища фізичними термінами, як це намагалися зробити деякі дослідники, були невдалими, оскільки такі явища за своєю суттю є психологічними. Вони виникають, коли існує причинний зв'язок між споживанням фізичного блага чи процесу та відчуттям задоволення чи незадоволення споживачів. Саме цей психологічний ефект є підставою надання чи ненадання такому благові позитивної або негативної цінності. Цей ефект пояснює, чому людей приваблюють одні блага, а відштовхують інші.
На відміну від деяких економістів-маргіналістів P. M. Орженцький більше уваги звертав на роль праці в утворенні цінності. Однак він не був прихильником ні трудової теорії, ні теорії витрат виробництва. Він визнавав, що праця є індикатором чи мірою цінності, але не її причиною, так само, як термометр – це індикатор, а не причина температури».
Злупко С. М. Роман Орженцький / С. М. Злупко // Українська економічна думка : хрестоматія / М-во освіти і науки України, Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, Економічний ф-т ; упоряд., авт. вступ. розд., наук. ред. перекладів С. М. Злупко. – Київ : Знання, 2007. – С. 378–379.
- Движение цен по г. Киеву / Р. Орженцкий // Статистический бюллетень = Статистичний бюлетень = Bulletin statistique / Центр. стат. упр. УССР, Киев. губ. стат. бюро. – 1922. – № 2 (февр.). – С. 100–104.
Шифр зберігання книги: 311 С78 - Основні закони цінності і їх практичне значення / Р. Орженцький // Українська економічна думка : хрестоматія / М-во освіти і науки України, Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, Економічний ф-т ; упоряд., авт. вступ. розд., наук. ред. перекладів С. М. Злупко. – Київ : Знання, 2007. – С. 379–389.
Шифр зберігання книги: 330.8 У45 - Основні закони цінності і їх практичне значення : [Електронний ресурс] / Р. М. Орженцький // Економічні праці викладачів КНЕУ (перша третина XX ст.) : хрестоматія / М-во освіти і науки, молоді та спорту України, Держ. ВНЗ "Київ. нац. екон. ун-т ім. Вадима Гетьмана" ; упоряд. С. Н. Антонюк. – Електрон. текстові дані. – Київ : КНЕУ, 2013. – С. 122–133. – Див. повний текст в Електронній бібліотеці: http://lib.kneu.edu.ua/ua/e_resours_bibl/elek_bibl_litr/.
- * Пособие к элементарному изучению политической экономии. Вып. 1 / Р. Орженцкий. – Одесса : тип. А. Хакаловского, 1900. – 76 с.
- Проект организации Статистического института / Р. Орженцкий // Вестник статистики. – 1919. – № 1.
Місце зберігання журналу в НБУВ - Сводные признаки / Р. Орженцкий. – Ярославль : Тип. губернского правления, 1910. – 443 с. – Див. повний текст в колекції цифрової бібліотеки КНЕУ «Економічна спадщина України»: http://lib.kneu.edu.ua/ua/Kollektsii_tsifrovoy_biblioteki/
Шифр зберігання книги: 31 О-65 - Учебник математической статистики / Р. М. Орженцкий. – Санкт-Петербург : Право, 1914. – [2], IV, 165 с.
Шифр зберігання книги: 51 O-65 - Учение о ценности у классиков и канонистов : политико-экономический очерк / Р. Орженцкий. – Одесса : Тип. штаба округа, 1896. – [2], V, [1], 256 с.
Шифр зберігання книги в НБУ ім. Ярослава Мудрого: Бдз 2550
Шифр зберігання книги в Науковій бібліотеці ім. М. Максимовича: 33 Орже - Учение об экономическом явлении. Введение в теорию ценности / Р. Орженцкий. – Одесса, 1903. – 344 с.
Шифр зберігання книги в НІБ України: 330 О-65
Шифр зберігання книги в Науковій бібліотеці ім. М. Максимовича: 33 Орже - Элементарная теория статистических величин и вычислений / Р. Орженцкий. – Киев, 1921. – 169 с.
Шифр зберігання книги в НБУВ: В 21991
Шифр зберігання книги в НБУ ім. Ярослава Мудрого: Бдз 5112
- Антонюк С. Н. Академік Орженцький Р. М. – представник Київської економічної школи / С. Н. Антонюк // Вчені записки : зб. наук. пр. / Київський нац. екон. ун-т ім. В. Гетьмана ; [відп. ред. А. Ф. Павленко]. – Київ : КНЕУ, 2006. – Спец. вип. : вид., присвячене 100-річчю ун-ту, підготов. каф. історії екон. вчень та екон. історії. – C. 41–47. – (До 100-річчя Київського національного економічного університету).
Шифр зберігання книги: 330 В90 - Антонюк С. Н. Роман Михайлович Орженцький (1863–1923) [Електронний ресурс] / С. Н. Антонюк // Економічні праці викладачів КНЕУ (перша третина XX ст.): хрестоматія / М-во освіти і науки, молоді та спорту України, Держ. ВНЗ "Київ. нац. екон. ун-т ім. Вадима Гетьмана" ; упоряд. С. Н. Антонюк. – Електрон. текстові дані. – Київ : КНЕУ, 2013. – С. 112–121. – Див. повний текст в Електронній бібліотеці: http://lib.kneu.edu.ua/ua/e_resours_bibl/elek_bibl_litr/.
- Горкіна Л. П. Нариси з історії політичної економії в Україні : Остання третина ХІХ – перша третина ХХ ст. / Л. П. Горкіна. – Київ : Наук. думка, 1994. – С. 43–47.
Шифр зберігання книги: 330.8 Г69 - Діденко О. Р. М. Орженцький: одеський період педагогічної та наукової діяльності (1895–1906) / О. Діденко // Гілея : зб. наук. пр. – 2014. – Вип. 80 (№ 1). – С. 52–58.
Шифр зберігання журналу в НБУВ: Ж25326/2014/80 - Діденко О. Становлення наукового світогляду Р. М. Орженцького (1863–1923) / О. Діденко // Гілея : зб. наук. пр. – 2014. – Вип. 85 (№ 6). – С. 63–66. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/gileya_2014_85_18. – Дата звернення: 03.10.2019.
Шифр зберігання журналу в НБУВ: Ж25326/2014/85 - Залесский В. Ф. Учение о происхождении прибыли на капитал [Электронный ресурс]. Отд. 2. Учение о капитале. Вып. 1. Часть историко-критическая / В. Ф. Залесский. – Электрон. текстовые данные. – Казань : тип. Б. Л. Домбровского, 1896. – C. 122–124.
- Злупко С. М. Економічна думка України (від давнини до сучасності) : навч. посіб. / С. М. Злупко. – Львів : ЛНУ ім. Івана Франка, 2000. – С. 214–222.
Шифр зберігання книги: 330.8 З-68 (Колекція професора Л. Я. Корнійчук) - Злупко С. М. Історія економічної теорії : підручник / С. М. Злупко ; Львівський нац. ун-т ім. Івана Франка. – 2-ге вид., випр. і допов. – Київ : Знання, 2005. – С. 474–476.
Шифр зберігання книги: 330.8 З-68 - Історія Академії наук України, 1918–1923 : документи і матеріали / упоряд. В. Г. Шмельов та ін. – Київ : Наук. думка, 1993. – С. 210, 224, 237, 297, 298, 343, 345, 359, 361.
Шифр зберігання книги: 001 І-90 - Корнійчук Л. Я. Історія економічної думки України : навч. посіб. / Л. Я. Корнійчук ; М-во освіти і науки України, Київ. нац. екон. ун-т. – Київ : КНЕУ, 2004. – С. 204–210. – (До 100-річчя Київського національного економічного університету). – Див. повний текст в Електронній бібліотеці: http://lib.kneu.edu.ua/ua/e_resours_bibl/elek_bibl_litr/.
Шифр зберігання книги: 330.8 К67 - Коропецький І-С. Українські економісти ХІХ століття та західна наука / І.-С. Коропецький. – Київ : Либідь, 1993. – С. 59–67.
Шифр зберігання книги в НБУВ: ВА551522 - Курбет О. П. Теорія цінності в працях представників Київської політекономічної школи // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України : науковий збірник / Академія праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. – Київ, 2015. – № 3/4 (73). – С. 70–75.
Шифр зберігання журналу в Науковій бібліотеці ім. М. Максимовича: 05(Ак.пр.соц.відн. ФПУ) Вісн - Лортикян Э. Л. История экономики и экономической мысли Украины : Эволюция рыночной экономики : учеб. пособие / Э. Л. Лортикян. – Харьков : КОНСУМ, 2004. – С. 102–104.
Шифр зберігання книги: 338 Л78 - Мордас І. В. Розвиток теорії граничної корисності в наукових дослідженнях академіка Р. М. Орженцького / І. В. Мордас // Формування ринкової економіки : зб. наук. праць / ДВНЗ "Київський нац. екон. ун-т ім. В. Гетьмана" ; [відп. ред. О. О. Бєляєв]. – Київ : КНЕУ, 2008. – Вип. 19. – С. 29–39.
Шифр зберігання книги: 330.3 Ф79 - Провідники духовності в Україні / за ред. І. Ф. Кураса. – Київ : Вища шк., 2003. – С. 508–509.
Шифр зберігання книги: 94(477) П78 - Птуха М. Академик Роман Михайлович Орженцький [Электронный ресурс] / М. Птуха // Записки Соціяльно-економічного відділу / за ред. Н. П. Василенка ; Українська Академія Наук. – Київ, 1926. – Т. 2–3. – С. 1–19.
- Ущаповський Ю. В. Еволюція теорії цінності в українській економічній думці (від давнини до початку XX століття) : наук. вид. / Юрій Ущаповський ; М-во освіти і науки України, Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, Житомир. інж.-технол. ін-т. – Житомир, 2002. – Розд. 6.1 : Закони суб’єктивної цінності Романа Орженцького. – С. 140–149.
Шифр зберігання книги: 330.8 У96
Демидовский лицей в г. Ярославле в его прошлом и настоящем / С. П. Покровский. – Ярославль, 1914. – С. 245.
Демидовский лицей в г. Ярославле ... – С. 333.
Временник Демидовского юридического лицея. Кн. 103: Сводные признаки / Р. Орженцкий. – Ярославль, 1910. – 443 c.
