5 вересня 1568 року на півдні Італії у місті Стіло провінції Реджо-Калабрія у сім’ї бідного чоботяра Кампанелли народжується хлопчик. Під час хрещення він отримує ім'я Джованні Доменіко (Giovanni Domenico).
Батько Джованні лагодить та шиє взуття. Сім’я живе бідно і грошей на навчання сина не має. Але маленький Кампанелла виявляє велику жадобу до знань, вирізняється серед однолітків не аби якими здібностями і феноменальною пам’яттю. Вже у п'ять років він прекрасно читає і пише майже без помилок. Знання здобуває, годинами слухаючи уроки біля відкритих вікон школи.
У тринадцять років Кампанелла вражає односельців, виголошуючи красномовні, змістовні і досить тривалі доповіді на будь-яку задану тему. Завдячуючи таланту миттєвого римування, промови ллються яскравими віршованими поемами. У цей час Джованні починає опановувати складні праці відомих теологів і філософів. Його світогляд формується під впливом творів Платона, Арістотеля, Фоми Аквінського.
Батько, зважаючи на здібності Джованні, хоче, щоб син здобув пристойну освіту. Але для навчання потрібні гроші. Єдиний вихід – скористатися допомогою двоюрідного брата, який спромігся стати професором права у Неаполі. У чотирнадцять років Джованні їде до дядька. Але щось не склалося у Неаполі і він повертається додому.
Юнак наполегливо прагне здобути освіту. І мрії починають збуватися завдяки випадковому знайомству з ченцем-домініканцем у рідному Стіло. Під впливом його розповідей у 1582 році Кампанелла стає послушником, а згодом і монахом духовного ордену домініканців. На честь Фоми Аквінського юнак приймає чернече ім'я Томмазо.
У монастирі Стіло Томмазо весь вільний час читає, за що отримує прізвисько «мовчун». Та коли критична маса прочитаного переповнює молодого монаха, починається формування особистості, власного світогляду. Юнак перестає мовчати, приймає активну участь у філософських і богословських диспутах. У цих словесних баталіях Томмазо немає рівних. Він здобуває блискучі перемоги в ім’я Ордена Святого Домініка.
Та молодому, прагнучому до пізнання монаху, стають тісними рамки провінційного монастиря, консерватизм вчення схоластів. На багато складних теологічних і філософських питань він починає знаходити свої власні відповіді. Багато співзвучного зі своїми думками Кампанелла знаходить у випадково знайденій книзі італійського філософа Бернардіно Телезіо «Про природу речей відповідно до їхніх принципів». Під враженням від прочитаного Томмазо їде в сусідню Козенцу, щоб негайно познайомитися з автором. Але їх зустріч так і не відбувається. Телезіо помирає, і Кампанелла бачить того, кого все життя буде називати своїм головним учителем, лише у труні.
Спираючись на вчення Телезіо, Кампанелла вирішує дати бій ортодоксальній церкві. У 1589 році він пише свою першу книгу під назвою «Philosophia sensibus demonstrata» («Філософія, обґрунтована відчуттями», «Філософія, заснована на відчуттях»). Цей твір написаний як спростування книги ортодоксального схоласта Джакомо Антоніо Марти «Pugnaculum Aristotelis, aduersus principia Berardini Telesii», який відстоював вчення Арістотеля і відхиляв погляди Телезіо. «Філософія, обґрунтована відчуттями» завдяки блискучим логічним побудовам, переконливій аргументації, дарує справжнє свято шанувальникам вчення Телезіо. Головним лейтмотивом книги Кампанелли стає теза про те, що природу варто пояснювати, виходячи не з апріорних суджень старих авторитетів, а на підставі відчуттів, отриманих у результаті досвіду.
Для того, щоб видати книгу, Томмазо самовільно залишає монастир і їде до Неаполя. Там він знаходить підтримку у багатого неаполітанця Маріо дель Туфо, який поділяє погляди Телезіо. У 1591 році книга-спростування виходить у світ. Згодом Кампанелла пише ще декілька філософських творів. Двадцятитрьохлітній Томмазо збирається зробити справжню революцію у теології і філософії. Та слідом за втікачем летить поголоска: Томмазо продав душу дияволу (саме цим недоброзичливці пояснюють надзвичайну ерудицію юнака) і поширює єресь. Свята інквізиція розглядає справу і, оскільки телезіанство тоді ще не було забороненим, виносить доволі м’який вирок: брат Томмазо повинен поїхати у віддалений монастир Калабрії і припинити поширювати єретичні погляди Телезіо.
Але Кампанелла їде до Рима, Флоренції, Падуї. Намагається знайти роботу викладача в одному з університетів, багато працює – пише нові твори, серед яких з’являються навіть комедії. На той час римська інквізиція офіційно забороняє телезіанство. Твори Кампанелли визнають єретичними, і у 1594 році він опиняється за ґратами. Одночасно з ним у римській в’язниці чекає своєї долі Джордано Бруно. Доля Джордано відома, а от Кампанеллу чекала ізоляція у сирих підвальних келіях римських монастирів. Там Томмазо не має змоги писати. Та, завдячуючи своїй феноменальній пам’яті, він складає у голові нові натурфілософічні твори, які записує вже на свободі.
У 1596 році Кампанеллу випускають на волю і він повертається до Неаполя. Та перебуває там недовго. Новий наклеп, і він змушений виїхати на батьківщину до монастиря Стіло. Калабрія на той час перебувала під владою Іспанії. Кампанелла стає одним з керівників змови проти іспанських завойовників, схиляє на свою сторону багатьох дворян, палко агітує мешканців міст і сіл, закликаючи до збройного повстання. Заколотники мріють про нову справедливу державу, яка повинна утворитися на руїнах Неаполітанського королівства. Але заколот не вдається, заколотників заарештовують, багатьох страчують.
Кампанелла знову опиняється за ґратами. На вимогу владик католицької церкви монаха судить не світський, а церковний суд. Римська інквізиція жадає не просто стратити заколотника, а й назавжди запобігти розповсюдженню єретичних проповідей непокірного монаха.
Неминучість згоріти у вогнищі інквізиції змушує Томмазо удавати божевілля. На той час людей, які були не сповна розуму, церковний суд не засуджував до страти. Та інквізиторів підводить самовпевненість і особливість інквізиторського судочинства, для якого не було більш вагомого аргументу визначення вини підсудного, ніж зізнання, здобуте під час катування. Кампанелла сорок годин провисів з викрученими руками на дибі, був посаджений на кіл, але стійко витримав ці та інші нелюдські страждання. Священний суд жадав тільки одного слова зізнання, але він його так і не почув.
Інквізитори вимушені були залишити живим Кампанеллу, але засуджують його до довічного ув’язнення. Під час конвоювання до в’язниці Томмазо робить невдалу спробу втечі з під варти. Втікача ловлять і кидають у кам’яну яму неаполітанського замку св. Ельма. Умови утримання тут жахливі. Перебуваючи у повній ізоляції, Кампанелла місяцями ні з ким не спілкується. У перші роки йому не дозволяють читати і писати. Проте бунтівний філософ продовжує створювати нові твори. Він винаходить свій особливий спосіб запам’ятовування гігантських обсягів інформації за допомогою криптографічного шифру. Застосовуючи цей шифр, Томмазо вишкрябує позначки на стінах камери, які потім слугують ключем для відтворення змісту книг, існуючих тільки в його уяві. Іноді умови утримання пом’якшуються, Томмазо отримує папір і записує задумане. Наглядачі мають наказ пильно стежити за арештантом, часто проводяться обшуки, папери вилучаються. «Metaphysica» («Метафізику») Кампанелла був змушений переписувати по пам’яті п’ять разів, а це більше тисячі сторінок тексту (твір було видано у 1638 р. у 3 томах (18 книгах)). У в’язниці Кампанелла створює такі відомі праці, як «Apologia Galilaei» («Апологія Галілея», написана у 1616 р., видана у 1622 р.), «Civitas solis» («Місто Сонця», видано 1623 р.), а також трактати з астрономії, астрології, медицини, поетики, історіографії, логіки, риторики, граматики, діалектики та математики.
Томмазо Кампанелла провів за ґратами 27 років. За цей час він відчув інквізиторську «гостинність» біля п’ятдесяти папських в’язниць. Іноді вдавалося передати на волю свої твори. Вони у рукописному вигляді поширювалися у Франції та Італії. Католицький публіцист Гаспар Шоппе збирав рукописи Кампанелли і обіцяв надрукувати. Проте твори Томмазо зараховують до папського Індексу як єретичні. Наляканий Шоппе краде деякі безпечні частини робіт Кампанелли і видає під своїм власним ім’ям. Через декілька років після зради Шоппе молодий німецький прихильник Кампанелли – Тобіа Адамі друкує праці в повному обсязі у протестантській Німеччині. Кампанелла стає все більш відомим в усіх куточках Європи. Під стінами в’язниць починають збиратися юрби прихильників. Звучать заклики звільнити талановитого філософа. Та й сам Кампанелла все активніше звертається до церковних і державних можновладців з проханням про помилування. Зрештою, у 1626 році папа Урбан VIII віддає розпорядження про звільнення. Томмазо опиняється на свободі, та не на довго. Через місяць папа вирішує знову його заарештувати. Виявляється ще не були готові приписи щодо перебування Кампанелли на волі. І лише у 1629 р. бунтівник остаточно отримує свободу: інквізиція відмовляється від звинувачень, ім’я Кампанелли вилучено з Індексу заборонених книг.
Проте свобода виявляється досить своєрідною – Кампанелла знаходиться під постійним наглядом. Папські цензори ретельно перевіряють всі його рукописи. Томмазо розуміє, що нове звинувачення в єресі означає для нього неминучу смерть. А тут ще на півдні Італії поширюється супротив іспанському пануванню. Іспанці заарештовують його учня за спробу замаху на віце-короля і жадають видачі самого Кампанелли.
У 1634 році під чужим ім’ям він змушений тікати до Франції. Кампанелла проживає у Парижі, спілкується з багатьма відомими вченими, стає неофіційним радником кардинала Ришельє, уряду Людовіка XIII, пише багато памфлетів на підтримку політики Франції. Але історики наголошують: «Проведя в заточении лучшие годы своей жизни, Кампанелла не смог создать своей школы, а когда во Франции смог получить признание, в котором прежде ему отказывали, было уже слишком поздно. Его мысль оказалась несвоевременным плодом. На интеллектуальной сцене господствовал Декарт, и авангард был с ним» (Антисери Д. Западная философия от истоков до наших дней. От Возрождения до Канта / Дарио Антисери, Джованни Реале ; пер. [с итал.] под ред. С. А. Мальцевой. – Санкт-Петербург : Пневма, 2002. – С. 135).
У 1639 р. Кампанелла складає гороскоп і віщує власну смерть під час сонячного затемнення. Проте дожити до затемнення головного божества «Міста Сонця» йому не судилося. Кампанелла помер о четвертій ранку 21 травня 1639 року у монастирі Св. Якова.
«Місто Сонця» є одним з найвідоміших задумів Томмазо Кампанелли. Історики економічної думки відносять його до творів ранніх соціалістів-утопістів, які «…відобразили ідеологію антифеодального протесту, прагнення до скасування феодальних привілеїв та залежностей, зміни відносин власності й розподілу, утвердження справедливого і щасливого суспільства» (Історія економічних учень : підручник : у 2 ч. / за ред. В. Д. Базилевича. – 2-ге вид., випр. – Київ : Знання, 2005. – Ч. 1. – С. 286).
В свою чергу деякі дослідники поділяють ранні утопічні моделі на дві категорії: «Одна группа объединяет те модели, которые должны (по мысли автора) осуществиться в более или менее отдаленном будущем как результат какого-то духовно-исторического процесса. Чаще всего этот процесс должен пройти несколько фаз, или стадий, или эпох, прежде чем увенчаться состоянием всеобщего блага и счастья. Такие модели называют хилиастическими, а соответствующую идею – хилиазмом (от греческого слова «хилиоли» – тысяча; название связано с идеей «тысячелетнего царства»). … Другая группа утопических моделей – это такие, которые не связывают реализацию идеального общества с историческим процессом. По убеждению авторов, в основе такого общества лежат несколько простых и здравых принципов, легкоосуществимых хоть завтра, если бы нашелся желающий этого государь или община (город, страна). Для таких моделей в науке пока не имеется общей рубрики. Чтобы отличать их от хилиастических, назовем политическими в память о Платоне, первым нарисовавшем проект утопии такого рода» (Майбурд Е. М. Введение в историю экономической мысли : От пророков до профессоров / Е. М. Майбурд. – 2-е изд., испр. и доп. – Москва : Дело, 2000. – C. 228–229).
«Місто Сонця», безумовно, слід віднести до політичної утопічної моделі. Кампанелла задумував реальний план побудови справедливого суспільства на півдні Італії ще тоді, коли готувався заколот проти іспанців. Цей план прискіпливо обговорювався і розроблявся у стані заколотників. Потім він мав би поширитися і на інші країни. Автор «Міста Сонця» засуджує феодальні відносини та політичний деспотизм, панування приватної власності, що породжує егоїзм, злидні, злочини та інші негативні явища. Кампанелла рішуче засуджував паразитизм та розкіш знаті.
Ідеї побудови ідеального суспільства пронизують майже всі твори непокірного монаха. «Социальная программа Кампанеллы лежит в основе всех его на первый взгляд столь разнородных и даже противоречащих друг другу сочинений. Ею определяется глубокое внутреннее единство социальной утопии «Города Солнца», плана государственных преобразований «Испанской монархии», идеи всемирного единства «Монархии мессии»» (Горфункель А. Х. Томмазо Кампанелла / А. Х. Горфункель. – Москва : Мысль, 1969. – С. 183).
Якщо проаналізувати літературні витоки, то Кампанелла «…разумеется, прекрасно знал Платона, вспоминал и непосредственного предшественника свого – Томаса Мора. Доказывая возможность жизни общиной, он приводил авторитеты многочисленных писателей христианского средневековья, от отцов церкви до Фомы Аквинского, часто весьма вольно истолковывая их в нужном духе. Он ссылался на "общину первых христиан, существовавшую при апостолах, по свидетельству св. Луки и св. Климента", и на "образ жизни христиан в Александрии, наблюдаемый при св. Марке, как удостоверяют Филон и св. Иероним", и на "жизнь клириков вплоть до папы Урбана I, даже при св. Августине", и на "жизнь монахов, которую св. Златоуст считал возможным распространить на все государство"» (Горфункель А. Х. Томмазо Кампанелла. – С. 183–184).
Слід зазначити, що текст «Міста Сонця» італійською мовою був написаний Кампанеллою у 1602 році і дійшов до нас у декількох варіантах. У 1613 році текст було перекладено латинською мовою, але цей переклад був надрукований лише у 1623 р. у Франкфурті. Згодом численні переклади «Міста Сонця» різними мовами спотворили текст твору. Насправді, Кампанелла писав «Місто Сонця» у чудовій віршованій формі, прекрасною італійською мовою зі застосуванням чисельних синонімів, метафор, гіпербол, алегорій тощо. Оригінальний текст почав втрачатися вже при першому перекладі. «"Город Солнца" был первоначально написан по-итальянски и распространялся в списках. Два десятилетия спустя он был опубликован в Германии на латинском языке. Кампанелла по-прежнему сидел в тюрьме. Расхождения между итальянским текстом и его латинским переводом, по нашим наблюдениям, столь значительны, что их можно объяснить лишь тем, что перевод делался не автором, а его последователем, к тому же иностранцем» (Штекли А. Э. Кошмары Города Солнца: тирания общности или всевластие науки? / А. Э. Штекли // Культура Возрождения и власть. – Москва : Наука, 1999. – С. 86).
«Русским читателям тоже не повезло: когда в 1906 г. «Город Солнца» появился впервые на русском языке в переводе – и весьма приблизительном – А. Г. Генкеля, то и там утверждалось, будто Кампанелла написал «Город Солнца» в 1602 г. по-латыни, хотя ошибочность такой точки зрения была показана за четверть века до этого» (Штекли А. Э. «Город Солнца»: утопия и наука / А. Э. Штекли ; [отв. ред. М. И. Михайлов]. – Москва : Наука, 1978. – С. 66).
Один з перекладачів «Міста Сонця» російською з латини Ф. А. Петровський вимушений визнати: «Что же касается всего вообще текста в этих латинских изданиях, то он иногда весьма значительно отступает от первоначального итальянского текста, впервые изданного в 1904 году Сольми» (Кампанелла. Город Солнца / Кампанелла ; пер. с латин. Ф. А. Петровского ; вступ. ст. В. П. Волгина. – Москва : Изд-во АН СССР, 1947. – С. 132).
Більшість творів Кампанелла написав у в’язниці, під постійним наглядом інквізиторських цензорів. Йому доводилося хитрувати, пристосовуватися, іноді писати відверту нісенітницю, підтверджуючи реноме божевільного. Тому деякі місця в його працях можуть виглядати дивними. Дослідники відзначають, що дуже важко встановити істину – чи насправді так думав автор.
Літературна форма, яку використав Кампанелла, зображаючи «Місто Сонця», не є оригінальною. Подібно написана «Утопія» Томаса Мора та багато інших творів епохи Відродження. Книга написана у вигляді бесіди між моряком-генуезцем та наглядачем монастирської нічліжки для подорожніх.
Моряк розповів, як під час навколосвітньої подорожі потрапив на Тапробану (старовинна назва одного з островів Індійського океану, вірогідно Цейлону), де знайшов дивовижне місто, засноване вихідцями з Індії. Місто було розташоване на горі, поділялося на сім поясів, або кіл. Кожне коло відокремлювалось оборонним валом і було, по суті, неприступною фортецею. Такі заходи безпеки були необхідними. Чотири ворогуючі між собою країни розділяли острів на чотири рівні частини.
Структура управління «Міста Сонця» нагадувала Ватикан. Головним правителем був обраний первосвященик – Сонце, якого ще називали Метафізик. Його слово вважалося остаточним при вирішені всіх мирських і духовних питань. У нього було три помічники: Могутність, Мудрість і Любов. Перший займався справами миру і війни, другий – мистецтвом, будівництвом, науками. Любов відповідала за продовження роду, виховання дітей, сільське господарство, забезпечення мешканців їжею та одягом. Кожен помічник головного правителя мав у своєму розпорядженні чиновників, які були кураторами певної сфери діяльності. Так, наприклад, Мудрості підпорядковувалися: Астроном, Геометр, Історіограф, Поет, Логік, Ритор, Граматик, Медик, Фізик, Політик, Мораліст.
Економічну модель справедливого суспільства Кампанелла побудував на засадах повної відсутності приватної власності. Мешканці міста в основному займаються сільським господарством у невеликих общинах, ремесло не відіграє важливої ролі, а торгівля дозволяється лише поблизу міських воріт. Але процес соціалістичного усуспільнення у «Місті Сонця» зайшов набагато далі, ніж в «Утопії» Мора. У спільному користуванні соляріїв опинилися не тільки засоби виробництва, а й особисті речі – такі, як ліжка, постіль, одяг, посуд.
У місті сонця інститут шлюбу не існував і не було індивідуальної сім`ї. Процес дітонародження строго регулювався. Відповідальний чиновник (Медик, Мораліст) визначав пари, які будуть брати участь у дітонародженні.
Усуспільнення по Кампанеллі було різко засуджене церквою, визнане аморальним багатьма дослідниками соціалістичних утопій, але згодом із задоволенням взято на озброєння розробниками різних анархічних теорій.
Суспільна праця, що була організована у «Місті Сонця» відповідно до здібностей кожного, дозволяла, на думку Кампанелли, забезпечити її високу продуктивність. Настільки високу, що для задоволення суспільних і власних потреб кожен солярій працював не більше чотирьох годин на добу. Розподіл суспільного продукту здійснювався по зрівняльному принципу. Відповідальні чиновники слідкували, щоб кожен житель одержав призначені йому продукти. У місті були відсутні гроші. Всі угоди купівлі-продажу укладалися виключно з іноземцями, розрахунки здійснювалися за воротами міста.
Слід відзначити, що «Місто Сонця» було для Кампанелли не просто мрією, але й реальним планом перебудови суспільства, за здійснення якого він боровся все життя. Розповідаючи про життя громадян міста Сонця він писав слова, які сприймаються як пророцтво: «Весь мир придет к тому, чтобы жить согласно их обычаям» (Кампанелла. Город Солнца. – С. 80).
«Ведь было ж время золотого века,
Так может он вернуться, и не раз.
Все, что погребено, назад стремясь,
К корням своим придет по кругу снова…», – писав Кампанелла в одному зі своїх сонетів (Кампанелла. О золотом веке / Кампанелла // Антология мировой философии : в 4 т. – Москва : Мысль, 1970. – Т. 2. – С. 192).
Ідеї Кампанелли по різному оцінюють сучасні дослідники. Італійські вчені Даріо Антисері та Джованні Реале зазначають: «Оценки идей Кампанеллы противоречивы. Нельзя сказать, что его труды известны и изучены до конца, как они того заслуживают…
Действительно, Кампанелла пережил свое время; он явился последним из могикан Возрождения: его жизнь прошла под знаком всеобщего обновления» (Антисери Д. Западная философия от истоков до наших дней. – С. 144).
