П’єр Самюель Дюпон де Немур народився у Парижі 14 грудня (за іншими даними 14 вересня) 1739 р. у родині годинникаря. За сімейними переказами Дюпонів, коли у годинникаря П’єра Самюеля Дюпона та його дружини Анни народився первісток, його назвали на честь батька – П’єр Самюель. З раннього дитинства він виявив незвичайні здібності і глибокий інтерес до різних галузей знань. Батько майбутнього відомого публіциста був протестантом і зовсім не знав грамоти. Добру освіту та гарне виховання П’єр Самюель-молодший отримав завдяки зусиллям матері, власній відмінній пам’яті та гострому розуму. Хлопчик ріс хворобливим, кульгав, у дитинстві перехворів на віспу, після якої на обличчі залишилися шрами і виникли проблеми із зором. Між батьком і сином не було взаєморозуміння. Батько хотів бачити сина годинникарем, а його вабила літературна діяльність. Стосунки погіршуються після смерті матері, яка помирає при наступних пологах. Урешті-решт Дюпон-молодший залишає батьківську домівку після того, як батько сильно побив його, заставши за літературними заняттями. Друзі підтримують його у складну хвилину, а знайомий годинникар надає йому роботу. Згодом П’єр Самюель-молодший робить спробу ще раз зустрітися з батьком. З’явившись у майстерні батька, він вклонився і вручив йому прекрасно зроблений годинник у корпусі з різьбленого дубу. На срібному циферблаті був вигравіруваний напис «Сконструйовано і зроблено сином Дюпона, присвячується батьку». Виконавши свій обов’язок, П’єр остаточно розірвав із минулим. А неписьменний годинникар так і не зміг прочитати присвячення сина.
Сімнадцятирічним юнаком він вперше почув доповідь Ф. Кене, згодом увійшов до гуртка фізіократів (1763 р.) і став одним з видатних його представників. Дюпон був головним публіцистом і журналістом школи фізіократів, ним були видані найважливіші праці та документи фізіократів. У віці 25 років у 1764 р. він написав за підтримки гуртка свою першу працю “De L’exportation et de importation des grains”. У праці, яка була присвячена мадам Помпадур, йшлося про користь політики вільної торгівлі хлібом. У 1765 р. французьким урядом був заснований «Journal de C’agriculture, du Commerce et des Finances» («Часопис сільського господарства, торгівлі та фінансів»). Посаду редактора часопису було запропоновано Дюпону де Немуру. Під його керівництвом видання активно пропагувало ідеї фізіократії. У часопису приймали участь і прибічники В. де Гурне, проте завдяки редакторові переважав вплив представників школи фізіократів. Жваве обговорення викликала стаття Дюпона з коментарем до «Tableaux economique” Ф. Кене. Представники торгово-промислової буржуазії різко виступили проти визначення “безплідний клас” (classe sterile) щодо купців та промисловців. У дебати втрутився і сам Ф. Кене, намагаючись пояснити, що термін “безплідний клас” не має ніякого негативного підтексту, а засвідчує тільки той факт, що торгівля та промисловість не створюють так званий “чистий продукт”. Пояснення фундатора економічної школи, що оспівувала землеробство як головну сферу людської праці і була зорієнтована на сільську буржуазію, не задовольнило представників купецтва та промисловців. Дискусія продовжувалася, у відповідь з’явилася ціла низка памфлетів. Урешті-решт наприкінці 1766 р. Дюпон де Немур був змушений залишити посаду редактора часопису. Знаходячись у відставці, Дюпон поселився у Ліможі у А. Р. Ж. Тюрго, який на той час обіймав посаду інтенданта сільськогосподарської провінції Лімузен. У 1767 р. Дюпон де Немур видав двотомне зібрання статей Ф. Кене, що друкувалися у «Часописі сільського господарства, торгівлі та фінансів» за часи його редакторства. Видання мало назву, яка стала з того часу класичною назвою всієї школи – фізіократи: «Physiocratie, ou constitution naturelle du gouvernement le plus avantageux au genre humain» («Фізіократія, або природний устрій управління, найкориснішого для роду людського»). Пізніше до цих двох томів він додав ще 4 томи, у яких були надруковані не тільки статті Кене, але і його власні.
«Пьер Самюель Дюпон де Немур…, начавший свою карьеру как весьма разносторонний независимый литератор, был, – на думку Й. Шумпетера, – значительно талантливей остальных членов группы. Наполеон I однажды охарактеризовал маршала Виллара словами “честный фанфарон”. Мы, в свою очередь, можем назвать Дюпона “пронырой”, который тем не менее никогда не забывал о чести и принципах, проявлял неподдельный интерес к чисто научным вопросам и, несмотря на множество возможностей сменить веру, сохранял лояльность кредо физиократов на протяжении всей своей карьеры. В эту веру его обратил сам проницательный старик Кенэ, который отлично знал, с кем имел дело, и никогда не натягивал уздечку слишком туго. Будучи плодовитым и удачливым автором, Дюпон немедленно начал писать … Нет нужды перечислять и его многочисленные публикации; все они свидетельствуют о его блестящем таланте, хотя это талант пианиста, а не композитора. Заинтересованный читатель может найти все его работы, за исключением писем, в работе Г. Шелле “Дюпон де Немур и физиократическая школа" (Schelle G. Dupont de Nemours et l’ecole physiocratique. 1988.)» (Шумпетер Й. А. История экономического анализа : в 3 т. / Й. А. Шумпетер ; пер. с англ. под ред. В. С. Автономова. – Санкт-Петербург : Экон. школа, 2004. – Т. 1. – С. 290–291).
З 1768 р. Дюпон знову стає редактором на цей раз вже власного часопису фізіократів «Ephemerides du citoyen» («Ефемеріди»), на видання якого він витратив майже всі особисті кошти. «Ephemerides du citoyen» у перекладі означає приблизно «щоденні новини для громадян» (хоча по суті був щотижневик). Опоненти не залишали «Ефемеріди» у спокої і урешті-решт (1772 р.) часопис припинив існування, оскільки фізіократи не погоджувалися продовжувати його видання на нових, обмежуючих їх права, умовах, як того вимагав уряд.
«В издававшихся физиократами журналах, – звертав увагу Д. Розенберг в «Истории политической экономии», – были напечатаны важнейшие их работы, в том числе и важнейшие работы Кенэ. Однако важнее было то, что журналы открыли им возможность пропагандировать свои идеи в публицистической форме, т.е. в форме обсуждения вопросов текущей политики с точки зрения их принципов. С другой стороны, именно эта форма пропаганды идей физиократии вызвала страстную борьбу против нее, ибо ясно стало, что она совсем не какая-то причуда чудаков, а претендует стать реальной силой…
Статьи Дю-Пона раскрыли глаза на реальный смысл тезиса о производительности только земледелия, заставили также видеть в физиократах идейных вдохновителей изданного правительством в 1764 г. закона, разрешившего вывоз хлеба за границу (такой закон был издан гораздо раньше, и до 1764 г. он оставался мертвой буквой). Этот закон вызвал большое недовольство торгово-промышленной буржуазии, и физиократы сделались мишенью сильнейшего обстрела.
Физиократы конечно не испугались и бой приняли; на памфлеты они отвечали памфлетами и целыми книгами, в которых они старались еще больше популяризировать свои идеи и систематизировать их. Особенно неутомим был Дю-Пон» (Розенберг Д. История политической экономии : в 3 ч. / Д. Розенберг. – Москва : Соцэкгиз, 1934. – Ч. 1. – С. 122).
Як відзначає Й. Шумпетер, «…физиократическая школа ясно понимала важность пропаганды, и некоторые ее члены, особенно Бодо и Дюпон, весьма отличились на этом поприще. Они основали дискуссионные группы, работали с отдельными лицами и органами, занимающими ключевые позиции (особенно в королевском “парламенте”) и создали обширную популярную и полемическую литературу. Нам не стоило бы упоминать об их успехах в области королевской экономической журналистики, как бы интересны они ни были сами по себе, если бы не то обстоятельство, что, возвысившись над ней, они стали авторами многочисленных материалов, появившихся на страницах первых в истории экономической науки научных периодических изданий» (Шумпетер Й. А. История экономического анализа. – Т. 1. – С. 291).
У 1768 р. Дюпон де Немур зробив витяги з надрукованої у 1767 р. книги П’єра-Поля Мерсьє де ла Рів’єра «L’Ordre naturel et essentiel des societes politiques» («Природний і суттєвий порядок політичних суспільств») і випустив окреме видання, що містило систематичний виклад доктрини фізіократів – «De l’origine et des progres d’une science nouvelle» («Про походження та успіхи нової науки»). У назві книги знайшли відображення настрої всієї групи. І саме тут вперше зустрічається відомий афоризм: «Pauvres paysans – pauvre Royaume. Pauvre Royaume – pauvre Roi» («Бідні селяни – бідне королівство. Бідне королівство – бідний король»). У 1769 р. Дюпон також видав за власною редакцією працю Тюрго «Міркування про створення і розподіл багатств». Цікавою є історія цієї роботи. Тюрго написав її на прохання друзів як підручник або керівництво для двох молодих китайців, яких привезли ієзуїти-місіонери для навчання у Франції. Публікацією праці 1769–1770 рр. займався П. Дюпон де Немур, який з власної ініціативи вніс редакторські правки у авторський текст та привів деякі окремі положення у відповідність з поглядами фізіократів. Цей факт викликав надзвичайне обурення з боку Тюрго, і 1776 р. він самостійно випустив окреме видання (Див.: Аникин А. В. Юность науки: жизнь и идеи мыслителей-экономистов до Маркса / А. В. Аникин. – 4-е изд. – Москва : Политиздат, 1985. – С. 151).
Коли у 1772 р. часопис «Ефемеріди» припинив своє існування, Дюпон де Немур прийняв пропозицію польського князя Чарториського зайняти місце його особистого секретаря та вихователя його дітей. Проте невдовзі після його переїзду до Варшави Тюрго отримує посаду генерального контролера фінансів Франції. Ця обставина дала велику надію представникам школи на можливість практичного втілення у життя ідей фізіократів. Дюпон повертається до Парижа, щоб обійняти посаду завідувача літературного бюро міністерства. Він обіймав високі посади при Тюрго, а пізніше – при останньому великому міністрі “старого режиму” Вержені (Vergennes). Він пережив злети та падіння під час Установчих зборів і Директорії. «Ему суджено было пережить почти всех своих друзей и единомышленников и одному с честью нести знамя всей школы» (Энциклопедический словарь Русского библиографического института Гранат / ред. Ю. С. Гамбаров и др. – 11-е изд., стер. – Москва : Русский библиогр. ин-т Гранат, 1910. – Т. 19. – Стб. 364). Під час революції Дюпон був представником третього стану від округу Немур. В Установчих зборах він без успіху виступив проти випуску асигнацій, в яких вбачав відродження системи Джона Ло, і з великим успіхом – на захист єдиного державного поземельного податку, що повністю відповідало позиції фізіократів. З першого питання у 1790 р. він видав спеціальне дослідження – «Effets des assignats sur le prix du pain». Він навіть деякий час був головою Конституанти. Дюпон вітав падіння Бастилії, проте вступив до клубу 1789 року і таким чином фактично приєднався до поміркованих, що для якобінців було рівнозначно наданню допомоги та підтримки ворогу. У 1791 р., коли Дюпона було відсторонено від участі у політичній діяльності, він відкриває типографію. Через рік революціонери внесли його ім’я у чорний список, а коли він вступив до лав швейцарської гвардії, що захищала короля, то відразу опинився у числі приречених до ліквідації. У 1794 р. під час терору Дюпона заарештовують і йому дивом вдається уникнути ешафоту. Проте політична нестабільність у Франції продовжується і родина Дюпонів у кількості тринадцяти осіб вирішує переселитися до Америки. У 1799 р. вони прибули у Ньюпорт, штат Род-Айленд. Там П’єр Дюпон де Немур намагається створити земельну і поселенську компанію для емігрантів, які зазнали переслідувань на батьківщині. Спроба виявляється невдалою, незважаючи на підтримку впливових знайомих, зокрема Джефферсона. Проте доля все ж таки посміхається родині Дюпонів. Сину П’єра Дюпона Елетеру Ірене (хіміку за фахом) спадає на думку побудувати підприємство з виробництва пороху. За сприяння батька Ірене та Віктор Дюпони розпочинають справу. У 1802 р. швидко створюється родинна компанія з початковим капіталом 36 тис. дол. Територією для спорудження заводу було вибрано ферму у Делавері. Так розпочалася історія «Дюпон де Немур» – хімічної та нафтогазової компанії США, що виробляє синтетичні волокна, пластмаси, хімікати, вибухові речовини, нафто та газопродукти, видобуває вугілля. Сьогодні це гігантська транснаціональна компанія, загальна сума активів якої перевищує двісті мільярдів доларів. Компанія має філіали у 70 країнах світу, повну монополію на нейлон, орлон, дакрон і тефлон, десятки хімічних заводів, виробництво літаків та зброї. Корпорація «Дюпон» – одна з найбільших індустріальних фірм світу. Щорічно на свою дослідницьку діяльність фірма витрачає понад мільярд доларів. Сьогодні – це найбільший у світі центр приватних досліджень з десятками інститутів і сотнями лабораторій.
У 1802 р. П’єр Дюпон де Немур повертається до Франції. У цей час до влади прийшов Наполеон. Дюпон отримує місце секретаря паризької торгової палати. При Людовіку XVIII Дюпон – член державної ради (Див.: Энциклопедический словарь / под ред. К. К. Арсеньева, Ф. Ф. Петрушевского. – Санкт-Петербург : Брокгауз и Ефрон, 1893. – Т. 11 (полутом 21). – С. 388). У цей же час він готує видання всіх творів Тюрго у 9-ти томах (“Oeuvres de Turgot” 9 vol., 1808–1811). Коли настали “100 днів”, Дюпон знову змушений залишити Францію. Він повертається до синів у Делавер. Відомо, що під час приступів безсоння він перекладав твори італійського поета Аріосто (1474–1533 рр.). Помер П’єр Самуель Дюпон де Немур у віці 77 років 6 серпня 1817 р. «Ему суждено было пережить почти всех своих друзей и единомышленников и одному с честью нести знамя всей школы… Незадолго до своей смерти Дюпон был избран в члены Института Франции, сохранив до конца своей жизни и горячую преданность школе физиократов и неистощимый жизненный оптимизм. Дюпону мы обязаны изложением учений физиократов, изданием их сочинений и чрезвычайно ценными комментариями к ним, получившими классическое значение и ставшими главным источником при изучении школы физиократов» (Энциклопедический словарь Русского библиографического института Гранат. – Т. 19. – Стб. 364–365).
