Діяльність та літературна творчість Ж. Бодена припала на нелегкий і суперечливий етап розвитку французького Відродження, ускладнений конфесійним розколом і розквітом боротьби між католиками та протестантами. «Головні лінії Боденового життя, його головні духовні імпульси разом з історичною ситуацією Франції періоду релігійних війн утворюють надійні межі для визначення біографічного впливу на його творчість» (Денцер Г. Боден / Горст Денцер // Класики політичної думки від Платона до Макса Вебера : [пер. з нім.] / за ред. Є. Причепія. – Київ : Тандем, 2002. – С. 198).
Народився Ж. Боден у м. Анжер у 1530 р. (в окремих джерелах йдеться про 1529 р.) у родині кравця. Під впливом Габріеля Бовері, єпископа Анжерського, у 1545 р. пристає до кармелітів і навчається у монастирській школі кармелітів у своєму рідному місті. Невдовзі, зважаючи на здібності юнака, його відправляють на навчання до Парижа, де на теологічному факультеті Сорбонни він вивчає філософію, а у Королівському коледжі, заснованому Франциском I (майбутній Коледж де Франс), – стародавні мови (латину, грецьку, давньоєврейську та сирійську). Збереглися відомості, згідно із якими, ймовірно у 1548 р., Бодена з кількома товаришами по ордену було звинувачено у єресі. Він один уник вогнища інквізиції, завдяки анулюванню обітниці у 1549 р. (вірогідніше, у наслідок заступництва Боварі та ордена).
З 1550 р. до 1561 р. життя Ж. Бодена пов’язано з Тулузою. Він продовжує освіту у Тулузькому університеті, де вдосконалює свою універсальну освіту і вивчає юриспруденцію, а згодом викладає право. Тут він закладає основи своєї кар’єри і своєї політичної концепції. Саме з Тулузи бере початок його науковий доробок: виникає система універсального права і основи політичної філософії.
У 1561 р. він повертається до Парижа і займає посаду адвоката судової палати парламенту. «Політичний шлях Бодена був позначений релігійними війнами, ними визначена і його боротьба, що тривала усе життя. Усіма засобами, часом залишаючи осторонь свої переконання, він опікувався, за словами Шовре (Roger Chauviré), «le salut du royaume dans la tolérance et la paix» («порятунком королівства в толерантності й мирі»). Служба Бодена французькій монархії, яка визначила зеніт його життя з 1567 по 1576 рр., залежно від політичного становища була службою королю, службою партії politiques і діяльністю у штатах» (Денцер Г. Боден. – С. 200).
Жан Боден стає відомим завдяки публікації у 1566 р. праці «Метод для легкого пізнання історії» («Метод легкого вивчення історії») («Methodus ad facilem historiarum cognitionem»). Твір Ж. Бодена – перша спроба розповіді про людські суспільства, про те, що у сучасній термінології визначається як цивілізації, які представлені у праці європейськими народами та народами Сходу – турками, персами, арабами й африканцями. У праці він не тільки розмірковує з приводу історії людства, але й формулює перший варіант свого вчення про державу і державну владу.
З 1567 р. по 1570 р. Ж. Боден служить у французького короля Карла IX прокурором Великого Журі в Пуатьє, хранителем лісів у Нормандії. У 1568 р. Бодена було обрано депутатом від Анжера на збори Генеральних штатів у Нарбонні. У 1571–1573 рр. Ж. Боден – радник герцога Франсуа д’Алансона – брата короля. Він ледве врятувався від різанини гугенотів під час Варфоломіївської ночі у 1572 р. як людина, що викликала сумніви у прибічників католицизму. Після Варфоломіївської ночі герцог д’Алансон заснував політичну партію, «головним ідеологом» якої повинен був стати Жан Боден. «Партія політиків» (Parti des Politiques) зайняла незалежну від обох сторін позицію і намагалася відновити мир у державі визнанням свободи віросповідання. Намагання цієї партії, до якої належали «кращі люди» того часу, зокрема канцлер Лопіталь, втілилися тільки у 1589 р., коли королем Франції став Генріх IV (1553–1610 рр.). Особисто Жан Боден у своїй конфесійній приналежності ніколи не визначався однозначно. Терпимість та зацікавленість Ж. Бодена іншими конфесіями сприяла виникненню підозр щодо його схильності до протестантства, деїзму, іудаїзму та мусульманства. Боден підтримував герцога д’Алансона лише до того часу, поки той представляв інтереси монархії. Коли герцог зажадав вибороти французьку корону у свого брата Анрі (Генріха III) і тим порушив визначений порядок наслідування, Ж. Боден перейшов на бік короля.
У 1574–1575 рр. він радник короля Генріха III. Боден користується авторитетом як людина, що має надзвичайно широкі знання усіх державних устроїв, правових звичаїв і норм тогочасного світу. А після виходу у 1576 р. праці «Шість книг про республіку» («Les six livres de la Republique») (в англійському перекладі «Six Books of the Commonwealth» –«Шість книг про державу»), Жан Боден отримує найвище визнання як науковець. У 1576 р. на зборах Генеральних штатів у Блуа, де він представляв третій стан, Боден виступив на захист політики релігійного компромісу всупереч позиції більшості депутатів. В усіх своїх справах він насамперед керується турботою про державу і тому не погоджується з політикою Генріха III, яка не сприяє зміцненню Франції. Ж. Боден виступає за сильну центральну владу, що здатна перебороти смуту. Розчарований, він залишає Париж. Завдяки одруженню з вдовою Франсуазою Труяр (1576 р.) Боден отримує у 1577 р. можливість успадкувати посаду прокурора в суді міста Лан, яку обіймає до кінця життя (1596 р.). Переїзд у провінцію надавав Ж. Бодену джерело постійного прибутку, але означав відхід від великої політики. Взагалі його причетність до великої політики виявилась лише у посаді доповідача у Державній Раді та радника у дипломатичних переговорах Франції з Польщею, Англією та Нідерландами.
У 1581–1584 рр. він подорожує разом із герцогом д’Алансоном, супроводжує його у Лондон до двору Єлизавети I і приймає участь у боротьбі за свободу Нідерландів. «Звичайно, завдяки широкій ерудиції та багатому досвідові у державних справах Боден був призначений для великої кар’єри. Він зі своєю, такою несвоєчасною, вірністю принципам не був створений до лавірування й виваженості у реалізації рішень. Навіть найрозсудливіша концепція – а Боденова саме такою і була – рідко здобувала визнання у пристрастях релігійних війн. Важливішими були, мабуть, соціальні та пов’язані з ними ментальні перепони; незважаючи на потужну протекцію, син кравця не знайшов доступу ані до високої політики, де панували аристократія та правителі церкви, ані до Noblesse de robe (шляхти мантії), де панувало вузьке коло сімей» (Денцер Г. Боден. – С. 201).
Як це не парадоксально, але прогресивні погляди мислителя XVI ст. Жана Бодена на історію, державу, владу, релігію та ін. поєднувалися із середньовічними забобонами і вірою у чаклунство та магію. Суддя міста Лана засуджував до спалення за чаклунство та написав трактат «Демономанія колдунів» («Демономанія відьом») («De la demonomanie des sorciers») (1580 р.). Помер Ж. Боден від чуми і був похований у Eglise des Cordeliers (церкві францисканців) під Ланом.
Основними напрямками наукових інтересів Ж. Бодена були право, історія та політична думка. У коло проблем, що цікавили Бодена, входили й актуальні економічні питання. В історію світової економічної думки Ж. Боден увійшов, насамперед, як «першопроходець» у кількісній теорії грошей. У 1568 р. він видає працю «Відповідь на парадокси пана Мальтруа відносно подорожчання всіх товарів та грошей» («Reponse aux paradoxes de M. de Malestroit, touchant le fait des monnaies et l'enchérissement de toutes choses»), що була реакцією на публікацію «Paradoxes sur le faict des Monnoyes» (1566 р.), автором якої був Жан Шеррюи де Мальтруа. «Відповідь» Ж. Бодена – це спеціальний твір, присвячений полеміці з традиційним поясненням «революції цін», що зводилася до «порчі монет». Згодом свої думки з цього приводу Ж. Боден повторив у праці «Шість книг про республіку» (1576 р.) («Les six livres de la Republique»).
Мальтруа намагався довести, що загальне підвищення цін було результатом «порчи монет и что цены, выраженные в полновесных монетах, не поднялись» (Шумпетер Й. А. История экономического анализа : в 3 т. / Й. А. Шумпетер ; пер. с англ. под ред. В. С. Автономова. – Санкт-Петербург : Экон. школа, 2004. – Т. 1. – С. 408). Ж. Боден у своїй аргументації проти цієї точки зору спирався на той факт, що якість металу у монетах знижувалася значно повільніше, ніж зростали ціни. Посилання тільки на «порчу монети» він вважав недостатнім. На його думку, «революцію цін» викликала низка різних причин, серед яких: 1) великий наплив золота і срібла з Америки; 2) переважання монополій; 3) піратські пограбування, що призводили до скорочення кількості товарів; 4) марнотратство правителів; 5) погіршення якості монет унаслідок їхньої «порчі». Ж. Боден першим висловив припущення про американське золото і срібло як причину інфляції. Він помітив, що зростання цін завжди розпочинається з Іспанії, а вже потім хвиля підвищення цін йде іншими країнами і виявляється тим пізніше, чим далі від іспанського кордону знаходиться країна. На відміну від Мальтруа, Ж. Боден вважав головною причиною загального підвищення цін суттєве зростання в обігу кількості золота і срібла.
«…данный анализ, – зазначав Й. Шумпетер стосовно висновків Бодена, – требует лишь небольшой корректировки и более пространной интерпретации, чтобы стать правильным диагнозом исторической ситуации, сложившейся в 1568 г. Даже с точки зрения общего теоретического содержания он превосходит значительно более поздние работы. Действительно, против анализа Бодена нельзя выдвинуть типичных возражений, которые могли бы быть выдвинуты против количественной теории XIX в.» (Шумпетер Й. А. История экономического анализа. – Т. 1. – С. 408).
Основна праця Жана Бодена – «Шість книг про республіку» («Les six livres de la Republique», 1576 р.). «По основательной и обширной учености, по юридическим сведениям и по государственному смыслу … занимает почетное место в политической литературе всех времен и народов. Боден подробно и отчетливо исследовал существо и устройство государства, выставляя главным ее признаком верховную власть», – таку оцінку праці Ж. Бодена дає відомий російський вчений другої половини XIX – початку XX ст., дослідник історії політичних вчень Б. Чичерін (Чичерин Б. А. Политические мыслители древнего и нового мира / Б. А. Чичерин ; С.-Петерб. ун-т МВД России. – Санкт-Петербург : Лань, 1999. – С. 130).
Цей твір містить і економічні ідеї, що належать до сфери державної політики. За поглядами на королівську владу та державне втручання в економіку країни Ж. Боден наближався до меркантилістів. Велике значення, зокрема, надавав він зростанню чисельності населення країни. Суспільство Боден розглядав як суму кровно-господарських родин і стверджував, використовуючи тезу Аристотеля, що держава в загальноправовому розумінні – це правове управління багатьма родинами. Боден вважав: «Що стосується законів божеських та природних, то їм підпорядковані всі правителі землі, і не в їхній владі порушити ці закони…» (Шість книг про державу : [уривки] / Жан Бодуен // Філософія політики : хрестоматія : у 4 т. – Київ : Знання України, 2003. – Т. 1. – С. 278).
Одним з таких первинних законів була у Бодена приватна власність, яку він відносив до природного права. Приватна власність за Боденом є недоторканною, оскільки вона існувала до суверена. Податки повинні бути результатом домовленостей, а не свавілля правителів. Другий закон також випливає з природного права: всі, хто отримує вигоди, які дає суспільство, повинні нести і відповідні зобов’язання. Податок, на думку Ж. Бодена, має бути пропорційним статку і ніхто не може бути вільним від нього, виключаючи неімущих. Боден вказує засоби практичної реалізації запропонованих принципів: створення загального майнового кадастру, публічна реєстрація іпотек, періодичні переписи населення, статистика бенефіціїв і посад із призначеними прибутками. Пропонує також таку систему непрямих податків, яка б не розповсюджувалася на предмети широкого вжитку, що у рівній мірі потрібні і багатим і бідним, а головним чином, торкалася б предметів розкоші, несуттєвих потреб і тим більше, чим більш вишуканими вони були. «… изложенные Боденом принципы налогообложения являют собой дальнейшее продвижение к пятой книге «Богатства народов» …. Я думаю, любой исследователь, который захочет доказать, что идеи А. Смита о государственных финансах имеют континентальные (главным образом французские) корни, должен использовать эти принципы как аргумент номер один», – зазначає Й. Шумпетер (Шумпетер Й. А. История экономического анализа. – Т. 1. – С. 209).
Майнову нерівність Ж. Боден вважав головною причиною політичних переворотів. Більшість авторів економічних трактатів того часу була впевнена, що у міжнародних торгових стосунках прибутки однієї країни обов’язково призводять до відповідних втрат з боку іншої, і з цих позицій йшов пошук шляхів забезпечення максимального накопичення капіталу. Усупереч загальновизнаній думці, Жан Боден відстоював необхідність вільної, без будь-яких обмежень, торгівлі і дружніх відносин між народами. «Таковы воззрения этого мощного ума эпохи Возрождения. Он верит, что естественные законы установлены Провидением столько же для регулирования экономического и социального мира, сколько и мира физического; он допускает род предустановленной гармонии между моральными и материальными интересами человечества» (Эспинас А. История экономических учений : пер. с фр. / А. Эспинас. – Санкт-Петкрбург : ELIS, 1998. – С. 55).
