Відмінності між версіями «Антонович Афіноген Якович»

Матеріал з Економічна думка України
Перейти до: навігація, пошук
Рядок 5: Рядок 5:
 
кінця ХІХ – початку ХХ століття.
 
кінця ХІХ – початку ХХ століття.
 
</center></h3>
 
</center></h3>
 
+
<br /><br /><br /><br />
 
 
 
 
 
 
<br /><br /><br /><br /><br />
 
 
<spoiler text="Життя та діяльність"><div align="justify"><p>Афіноген Якович Антонович народився у Волинській губернії. Його прадідом був священик села Малого Карасина Ковельського повіту отець Іван. Дід професора, Самійло Іванович Антонович, з 1826 р. служив у церкві села Озеро Луцького повіту (тепер у складі Ківерцівського району Волинської області), а батько Афіногена, Яків Самійлович Антонович, з 1845 р. був священиком у с. Бичаль та разом з дружиною Марією Федотівною виховував п’ятьох дітей: Миколу, Афіногена, Марію, Єлизавету та Надію. Сімейні традиції певною мірою обумовили життєвий шлях майбутнього вченого – Афіноген Антонович навчався спершу у Волинській, а потім – у Київській духовній семінаріях. Навчання давалося кмітливому юнаку доволі легко. Та в останніх класах він мабуть все більше почав замислюватися – чи дійсно готовий надіти рясу священика.</p>
 
<spoiler text="Життя та діяльність"><div align="justify"><p>Афіноген Якович Антонович народився у Волинській губернії. Його прадідом був священик села Малого Карасина Ковельського повіту отець Іван. Дід професора, Самійло Іванович Антонович, з 1826 р. служив у церкві села Озеро Луцького повіту (тепер у складі Ківерцівського району Волинської області), а батько Афіногена, Яків Самійлович Антонович, з 1845 р. був священиком у с. Бичаль та разом з дружиною Марією Федотівною виховував п’ятьох дітей: Миколу, Афіногена, Марію, Єлизавету та Надію. Сімейні традиції певною мірою обумовили життєвий шлях майбутнього вченого – Афіноген Антонович навчався спершу у Волинській, а потім – у Київській духовній семінаріях. Навчання давалося кмітливому юнаку доволі легко. Та в останніх класах він мабуть все більше почав замислюватися – чи дійсно готовий надіти рясу священика.</p>
 
30 травня 1869 року імператор Олександр II підписав новий статут Духовних Академій. У вищих духовних школах запроваджувалася нова процедура присвоєння вчених ступенів, що передбачала публічний захист магістерських і докторських дисертацій. У тому ж році Афіноген Антонович успішно закінчив Київську духовну семінарію. Перед здібним випускником-семінаристом відкривалася блискуча перспектива продовжити навчання та отримати вчений ступінь у Київській Духовній Академії, до якої зараховували переважно вихованців семінарії. Проте Антонович обрав інший життєвий шлях.
 
30 травня 1869 року імператор Олександр II підписав новий статут Духовних Академій. У вищих духовних школах запроваджувалася нова процедура присвоєння вчених ступенів, що передбачала публічний захист магістерських і докторських дисертацій. У тому ж році Афіноген Антонович успішно закінчив Київську духовну семінарію. Перед здібним випускником-семінаристом відкривалася блискуча перспектива продовжити навчання та отримати вчений ступінь у Київській Духовній Академії, до якої зараховували переважно вихованців семінарії. Проте Антонович обрав інший життєвий шлях.
  
У 1869 році він вступив на юридичний факультет Київського університету Св. Володимира. З опануванням азів юридичної науки у вчорашнього семінариста не виникало ніяких складнощів. Та успішно складаючи іспити з основ юриспруденції, юнак все більше захоплювався економічними дисциплінами. Певну роль у цьому відіграв професор Бунге, який вважав Антоновича одним з найкращих своїх учнів. А той, у свою чергу, скрізь позиціонував себе як завзятий «бунгіст».
+
У 1869 році він вступив на юридичний факультет Київського університету Св. Володимира. З опануванням азів юридичної науки у вчорашнього семінариста не виникало ніяких складнощів. Та успішно складаючи іспити з основ юриспруденції, юнак все більше захоплювався економічними дисциплінами. Певну роль у цьому відіграв професор Бунге (див.: [http://10.1.4.143/MediaWiki/index.php/Бунге_Микола_Християнович '''Бунге Микола Християнович''']), який вважав Антоновича одним з найкращих своїх учнів. А той, у свою чергу, скрізь позиціонував себе як завзятий «бунгіст».
  
По закінченню університету у 1873 році, Антонович розпочав роботу на посаді доцента кафедри політичної економії, статистики та законознавства в Інституті сільського господарства і лісництва у Новій Олександрії (Пулаві) Люблінської губернії (у 1914 році інститут був евакуйований до Харкова; зараз це Харківський державний аграрний університет імені В. В. Докучаєва). У 1876 р. Антонович звертається до земельного питання і друкує в «Трудах Вольного экономического общества» статтю «Сельскохозяйственные сервитуты в Привислянском крае», а у наступні роки – низку статей з правових питань сільського господарства в журналі Міністерства державних маєтностей «Сельское хозяйство и лесоводство»: «Черезполосное землевладение, его происхождение и хозяйственное значение», «Экономико-юридические основания разверстания черезполосных земель», «Общинный труд в сельском хозяйстве». У 1877 році він захистив дисертацію на здобуття ступеня магістра політичної економії на тему «Теория ценности. Критико-экономическое исследование» (видана окремою книгою у Варшаві у 1877 р.). Рецензент Д. І. Піхно зазначав, що основу свого вчення Антонович запозичив у Д. Рікардо та К. Маркса, а теорія цінностей, запропонована Афіногеном Яковичем, не вірна. Однак Піхно підкреслив, що критика різних теорій цінностей «в большинстве случаев остроумна и ведется мастерски. Вообще критический элемент – лучшая сторона работы Антоновича» (Пихно Д. Разбор сочинения А. Антоновича «Теория ценности» / Д. Пихно // Университетские известия. – 1878. – № 1. – С. 14). У 1879 р. А. Я. Антонович видав у Варшаві свої лекції під назвою «Основания политической экономии». У тому ж році він був затверджений на посаді професора. А у 1880 році його призначають членом правління Новоолександрійського інституту та завідуючим інститутськими маєтками.
+
По закінченню університету у 1873 році, Антонович розпочав роботу на посаді доцента кафедри політичної економії, статистики та законознавства в Інституті сільського господарства і лісництва у Новій Олександрії (Пулаві) Люблінської губернії (у 1914 році інститут був евакуйований до Харкова; зараз це Харківський державний аграрний університет імені В. В. Докучаєва). У 1876 р. Антонович звертається до земельного питання і друкує в «Трудах Вольного экономического общества» статтю «Сельскохозяйственные сервитуты в Привислянском крае», а у наступні роки – низку статей з правових питань сільського господарства в журналі Міністерства державних маєтностей «Сельское хозяйство и лесоводство»: «Черезполосное землевладение, его происхождение и хозяйственное значение», «Экономико-юридические основания разверстания черезполосных земель», «Общинный труд в сельском хозяйстве». У 1877 році він захистив дисертацію на здобуття ступеня магістра політичної економії на тему «Теория ценности. Критико-экономическое исследование» (видана окремою книгою у Варшаві у 1877 р.). Рецензент Д. І. Піхно (див.: [http://10.1.4.143/MediaWiki/index.php/Піхно_Дмитро_Іванович '''Піхно Дмитро Іванович''']) зазначав, що основу свого вчення Антонович запозичив у Д. Рікардо та К. Маркса, а теорія цінностей, запропонована Афіногеном Яковичем, не вірна. Однак Піхно підкреслив, що критика різних теорій цінностей «в большинстве случаев остроумна и ведется мастерски. Вообще критический элемент – лучшая сторона работы Антоновича» (Пихно Д. Разбор сочинения А. Антоновича «Теория ценности» / Д. Пихно // Университетские известия. – 1878. – № 1. – С. 14). У 1879 р. А. Я. Антонович видав у Варшаві свої лекції під назвою «Основания политической экономии». У тому ж році він був затверджений на посаді професора. А у 1880 році його призначають членом правління Новоолександрійського інституту та завідуючим інститутськими маєтками.
  
 
У 1882 році Антонович переїхав до Києва, де отримав посаду доцента кафедри поліцейського права Київського університету св. Володимира. Крім того, він викладав політичну економію та статистику на Вищих жіночих курсах (з 1906 року університет святої княгині Ольги). У 1883 році вчений зробив ще один крок на науковій стезі – захистив дисертацію «Теория бумажно-денежного обращения и государственные кредитные билеты», здобув ступінь доктора політичної економії і статистики та звання професора.
 
У 1882 році Антонович переїхав до Києва, де отримав посаду доцента кафедри поліцейського права Київського університету св. Володимира. Крім того, він викладав політичну економію та статистику на Вищих жіночих курсах (з 1906 року університет святої княгині Ольги). У 1883 році вчений зробив ще один крок на науковій стезі – захистив дисертацію «Теория бумажно-денежного обращения и государственные кредитные билеты», здобув ступінь доктора політичної економії і статистики та звання професора.
  
В цей же період Антонович поєднує активну журналістську діяльність з викладацькою роботою в університеті. У 1883–1884 роках Антонович тимчасово замінив на посаді головного редактора газети «Киевлянин» свого університетського товариша Д. І. Піхна (1853–1913), який у цей час збирав матеріал для докторської дисертації за кордоном.
+
В цей же період Антонович поєднує активну журналістську діяльність з викладацькою роботою в університеті. У 1883–1884 роках Антонович тимчасово замінив на посаді головного редактора газети «Киевлянин» свого університетського товариша Д. І. Піхна, який у цей час збирав матеріал для докторської дисертації за кордоном.
  
 
У 1887–1892 роках професор Антонович вже як постійний головний редактор підписував до друку тиражі помірковано-консервативної газети «Киевское Слово», яка була заснована за сприяння С. Ю. Вітте, котрий у той час керував Південно-Західними залізницями та жив у Києві. У спогадах про цю історію Вітте пояснював свою участь в «Киевском слове» необхідністю мати трибуну для полеміки з фінансистом Д. І. Піхно, який видавав газету «Киевлянин» та критикував на її сторінках тарифну політику, котра проводилась міністерством шляхів сполучення та керуючим Південно-Західними залізницями. Вітте зазначав, що «не хотел взять на себя открытие газеты в Киеве, потому что … считал, что это положение несовместимо с местом управляющего Юго-Западными дорогами, то в конце концов газета эта была открыта на имя Антоновича, и Антонович сделался как ее редактором, так и издателем» (Витте С. Ю. Воспоминания : в 3 т. / С. Ю. Витте. – Москва : Соцэкгиз, 1960. – Т. 1. – С. 171). Газета стала однією з найвпливовіших серед провінційних видань на теренах Російської імперії. ЇЇ наклад становив від 2 до 5 тисяч примірників.
 
У 1887–1892 роках професор Антонович вже як постійний головний редактор підписував до друку тиражі помірковано-консервативної газети «Киевское Слово», яка була заснована за сприяння С. Ю. Вітте, котрий у той час керував Південно-Західними залізницями та жив у Києві. У спогадах про цю історію Вітте пояснював свою участь в «Киевском слове» необхідністю мати трибуну для полеміки з фінансистом Д. І. Піхно, який видавав газету «Киевлянин» та критикував на її сторінках тарифну політику, котра проводилась міністерством шляхів сполучення та керуючим Південно-Західними залізницями. Вітте зазначав, що «не хотел взять на себя открытие газеты в Киеве, потому что … считал, что это положение несовместимо с местом управляющего Юго-Западными дорогами, то в конце концов газета эта была открыта на имя Антоновича, и Антонович сделался как ее редактором, так и издателем» (Витте С. Ю. Воспоминания : в 3 т. / С. Ю. Витте. – Москва : Соцэкгиз, 1960. – Т. 1. – С. 171). Газета стала однією з найвпливовіших серед провінційних видань на теренах Російської імперії. ЇЇ наклад становив від 2 до 5 тисяч примірників.
Рядок 167: Рядок 163:
 
<li>'''Небрат В.'''Теорія грошей та паперово-грошового обігу А. Я. Антоновича / Вікторія Небрат // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка. Сер. Економіка. – 2004. – Вип. 17. – С. 69–73.
 
<li>'''Небрат В.'''Теорія грошей та паперово-грошового обігу А. Я. Антоновича / Вікторія Небрат // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка. Сер. Економіка. – 2004. – Вип. 17. – С. 69–73.
 
<li>'''Пихно Д.''' Разбор сочинения А. Антоновича «Теория ценности» / Д. Пихно // Университетские известия. – 1878. – № 1. – С. 1–15.<br>''Шифр зберігання журналу в '''<font color="FF0000">НІБ України</font>''':'' '''05  У-59'''
 
<li>'''Пихно Д.''' Разбор сочинения А. Антоновича «Теория ценности» / Д. Пихно // Университетские известия. – 1878. – № 1. – С. 1–15.<br>''Шифр зберігання журналу в '''<font color="FF0000">НІБ України</font>''':'' '''05  У-59'''
<li>'''Соломаха А. Г.''' Роль професора А. Антоновича у становленні наукових поглядів М. Цитовича на науку поліцейського права / А. Г. Соломаха // Форум права. – 2013. – №. 2. – <u>'''[[Медіа:Solomaha.pdf|<span style="color:#3366BB">С. 528–535</span>]]'''</u>. – Режим доступу: '''http://www.irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?'''I21DBN=LINK&P21DBN=UJRN&Z21ID=&S21REF=10&S21CNR=20&S21STN=1&S21FMT=ASP_meta&C21COM=S&2_S21P03=FILA=&2_S21STR=FP_index.htm_2013_2_83
+
<li>'''Соломаха А. Г.''' Роль професора А. Антоновича у становленні наукових поглядів М. Цитовича на науку поліцейського права [Електронний ресурс] / А. Г. Соломаха // Форум права. – 2013. – №. 2. – <u>'''[[Медіа:Solomaha.pdf|<span style="color:#3366BB">С. 528–535</span>]]'''</u>. – Режим доступу: '''http://nbuv.gov.ua/j-pdf/FP_index.htm_2013_2_83.pdf'''<br>  
''Місце зберігання журналу в '''<font color="FF0000">НБУВ</font>''':''
+
<li>'''Томсинов В. А.''' Российские правоведы XVIII–XX веков: очерки жизни и творчества : [в 2 т.] / В. А. Томсинов ; Москов. гос. ун-т им. М. В. Ломоносова, Юрид. фак. – Москва : Зерцало : Система Гарант, 2007. – Т. 1. – С. 630–640.<br>''Шифр зберігання книги в '''<font color="FF0000">НПБ України</font>''':'' '''Б333619-1'''
<li>'''Томсинов В. А.''' Российские правоведы XVIII–XX веков: очерки жизни и творчества : [в 2 т.] / В. А. Томсинов ; Москов. гос. ун-т им. М. В. Ломоносова, Юрид. фак. – Москва : Зерцало : Система Гарант, 2007. – Т. 1. – С. 630–640.<br>''Шифр зберігання книги в '''<font color="FF0000">НПБ України</font>''':'''''Б333619'''
 
 
<li>'''Усенко І. Б.''' Антонович Афіноген Якович / І. Б. Усенко // Антологія української юридичної думки / ред. Ю. С. Шемшученко. – Київ : Юридична книга, 2003. – Т. 5 : Поліцейське та адміністративне право. – С. 297–299.<br>''Шифр зберігання книги:'' '''34(09)  А72'''
 
<li>'''Усенко І. Б.''' Антонович Афіноген Якович / І. Б. Усенко // Антологія української юридичної думки / ред. Ю. С. Шемшученко. – Київ : Юридична книга, 2003. – Т. 5 : Поліцейське та адміністративне право. – С. 297–299.<br>''Шифр зберігання книги:'' '''34(09)  А72'''
 
<li>'''Ущаповський Ю. В.''' Еволюція теорії цінності в українській економічній думці (від давнини до початку XX століття) : [монографія] / Юрій Ущаповський ; М-во освіти і науки України, Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, Житомир. інж.-технол. ін-т. – Житомир : ЖІТІ, 2002. – С. 88–106.<br>''Шифр зберігання книги:'' '''33(09)  У96'''
 
<li>'''Ущаповський Ю. В.''' Еволюція теорії цінності в українській економічній думці (від давнини до початку XX століття) : [монографія] / Юрій Ущаповський ; М-во освіти і науки України, Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, Житомир. інж.-технол. ін-т. – Житомир : ЖІТІ, 2002. – С. 88–106.<br>''Шифр зберігання книги:'' '''33(09)  У96'''

Версія за 13:26, 18 листопада 2015

Antonovi4.jpg

Антонович Афіноген Якович

(псевдоніми – Бичалець, Бичалець А., Коко)
(1848 – 1917) –
український економіст, фінансист та державний діяч
кінця ХІХ – початку ХХ століття.





Життя та діяльність


Відомі вчені та авторитетні джерела про Афіногена Яковича Антоновича


Твори


Література


Фотогалерея