Мазепа Іван Степанович

Мазепа Іван Степанович

(Мазепа-Колединський)
20 березня 1639 – 22 вересня 1709

Український державний діяч (друга половина XVII – початок XVIII ст.),
гетьман України (1687–1709)

Існують різні припущення стосовно дати народження Івана Мазепи, зокрема 1626, 1629, 2 жовтня 1639, 1644 рр. Проте найбільш переконливою більшість сучасних дослідників вважають версію О. Оглоблина, який доводив, що І. Мазепа народився 20 березня 1639 р. (Див.: Оглоблин О. Гетьман Іван Мазепа та його доба / О. Оглоблин. – 2-ге вид., доповн. – Нью-Йорк ; К. ; Л. ; Париж ; Торонто, 2001. – С. 60).

  Народився Іван Мазепа на хуторі Кам’янець (згодом село Мазепинці Київського воєводства, тепер Білоцерківського р-ну Київської області). І. Мазепа був, за словами Самовидця, «роду шляхетского, повіту Білоцерковского, старожитной шляхти українской и у войску (Запорозькому) значной» (Літопис Самовидця / АН УРСР, Ін-т історії ; вид. підгот. Я. Дзира ; відп. ред. А. Д. Скаба. – К. : Наук. думка, 1971. – С. 146). Походив зі шляхетського роду Мазеп (Мазеп-Колединських), відомого на Білоцерківщині з середини XVI ст. Предок Мазепи, київський зем’янин Михайло Мазепа одержав 1574 р. від польського короля Сигізмунда I Старого на ленному праві хутір Кам’янці (згодом с. Мазепинці) (Див.: Києво-Могилянська академія в іменах. XVII-XVIII ст. : енцикл. видання / відп. ред. В. С. Брюховецький. – К. : КМ Академія, 2001. – С. 342). Федір Мазепа – козацький полковник, вірогідно, син Михайла Мазепи, за участь у повстаннях Криштофа Косинського, Григорія Лободи й Северина Наливайка був страчений у Варшаві 1596 р. Батько Івана Мазепи Адам-Степан Мазепа, що успадкував с. Мазепинці, був учасником визвольних змагань 1638 р. й доби Б. Хмельницького. Брав участь у переяславських переговорах. 11 січня 1654 р. склав присягу царю Олексію Михайловичу. Перейшов у козацький стан, 1654 р. – білоцерківський городовий отаман. Білоцерківський замок у ті часи став найпотужнішою фортецею Правобережжя. Тут певний час була резиденція Б. Хмельницького. Це сприяло входженню Адама-Степана Мазепи – батька майбутнього гетьмана – у коло козацької верхівки. У часи І. Виговського А.-С. Мазепа належав до найближчих його соратників, мав добрі стосунки з Юрієм Немиричем та його братом Степаном Немиричем. Разом з Ю. Немиричем А. Мазепа їздив у складі посольства на Варшавський сейм для ратифікації Гадяцького договору (квітень 1659 р.) та переговорів з королем Яном II Казимиром про федеративне об’єднання України з Річчю Посполитою. У 1662–1665 рр. він – підчаший чернігівський. Мати Івана Мазепи – Марина (з білоцерківського шляхетного роду Мокієвських) була освіченою і набожною жінкою. Після смерті чоловіка прийняла чернечий постриг під ім’ям Марія (у схимі Магдалена) і стала ігуменею впливового Київського Вознесенського Печерського монастиря (згадується на цій посаді з 1683 по 1707 рр.). Молодша сестра Мазепи Олександра, одружена втретє з польським шляхтичем Яном Войнаровським, розлучилася з ним, відмовившись перейти у католицтво, й прийняла чернечий постриг; черницею стала і її дочка Марта. Сам гетьман Іван Мазепа вважав себе «малороссийской отчизны и святой восточной церкви сыном» (Див.:Павленко С. О. Іван Мазепа / Сергій Павленко. – К. : Альтернативи, 2003. – С. 22). Звинувачення Петром I Мазепи у тому, що він «таємний католик», видається, зважаючи на традиції сім’ї, безпідставним.
  У біографії І. Мазепи багато загадок. В історичній літературі існують різні відомості про родовід Мазепи. Зокрема припускається, що предки Мазепи породичалися шляхом шлюбу з впливовою родиною. «Про князівське походження роду Мазеп може до певної міри свідчити і їхнє прізвище Колединські, – зазначає Я. Токаржевський, – яке, коли його взято від місцевості «Колодно» на Волині, вказувало б на можливе споріднення з іншою галуззю Ґедиміновичів – Корибутовичами, дідичними власниками Князівства Колоденського, а коли походить від герба «Колодин», то дозволяло б виводити їх від князів Бабичів Друцьких із Полоцької гілки Рюриковичів» (Цит. за:Павленко С. О. Іван Мазепа / Сергій Павленко. – К. : Альтернативи, 2003. – С. 16–17). Гетьман Мазепа мав герб, аналогічний гербу «Курч» (або «Корч»), яким користувалися з певними варіаціями протягом кількох століть князі Курцевичі, нащадки Ґедиміновичів (Павленко С. О. Іван Мазепа / Сергій Павленко. – К. : Альтернативи, 2003. – С. 17).
  Освіту Мазепа здобув у Києво-Могилянській академії, вірогідно, у 1650–1657 рр., за часів ректорства Л. Барановича та Й. Ґалятовського. У ці роки у Києво-Могилянському колегіумі викладав відомий вчений Інокентій Ґізель. Про навчання Мазепи у Києво-Могилянській академії писав у своєму Діаріуші (в Україні XVII–XVIII ст. назва щоденних записів, тобто щоденник) П. Орлик. С. Величко у літописі зазначав, що Мазепа скінчив навчання класом риторики. У 1657 р. він поїхав вивчати артилерійську справу до голландського м. Девентер. Тут у реєстрі «Хезеллен Бук» є запис: «Йоаннес Коледіньскі, нобілєс польонус» (тоді ще не вживалося визначення «українець», правобережців називали поляками). Після Девентера десь із рік Мазепа навчався у Краківській академії, про що є свідчення французького дипломата Жана де Балюза. Зі зміною політичної ситуації в Україні 1659 р. (зречення І. Виговським булави, переслідування і винищення його прибічників – вбивство на Чернігівщині ймовірного автора Гадяцького договору Ю. Немирича та ін.) Адам-Степан Мазепа відправив свого сина до Варшави з листами до короля Яна II Казимира від І. Виговського, де той повідомляв про стан речей в Україні. Король надав батькові Мазепи титул підчашого чернігівського, а Мазепу взяв до двору покоєвим. З дипломатичним дорученням короля він їздив 1663 р. до кримського хана Селім Гірея, до гетьмана Правобережної України П. Тетері-Моржковського. Одночасно навчався у Варшавському єзуїтському колегіумі. У 1663 р. Мазепа супроводжував Яна II Казимира з військом в Україну. У 1665 р. помер батько Мазепи, і він успадкував чин підчашого чернігівського, а 1666 р., отримавши у дар від родички Констанції-Євдокії Бобрикович-Васильєвої Мокієвської, черниці Київського Вознесенського Печерського монастиря, маєтність Ольшанку-Шавулину, повернувся до Польщі. Вірогідно, що саме отримання такого значного спадку дозволило йому продовжити навчання. У 1666–1668 рр. Мазепа навчався у Франції, Італії та Німеччині. Із листів П. Орлика до сина Григора Орлика відомо, що Мазепа прекрасно оволодів французькою, італійською та німецькою мовами. Крім того, «досить міцно знав татарську» (Києво-Могилянська академія в іменах. XVII–XVIII ст. : енциклопедичне видання / за ред. В. С. Брюховецького. – К. : КМ Академія, 2001. – С. 343).
  Посол Франції Жан де Балюз, який відвідав 1704 р. гетьманську резиденцію, був вражений тим, що з німцями-лікарями гетьман розмовляв німецькою мовою, з італійськими майстрами – італійською, а з ним – польською та латиною. Посол переконався також у тому, що гетьман регулярно отримував і читав французькі та голландські газети (Див.: Мазепа : збірник / передм., упорядкування тексту й ілюстрацій, комент. Ю. О. Іванченка. – К. : Мистецтво, 1993. – С. 218).
  Після зречення Яном II Казимиром престолу (1668 р.) Мазепа повернувся в Україну. Одружився із дочкою генерального військового судді Семена Половця Ганною, вдовою білоцерківського полковника Самійла Фридрикевича, усиновив двох її дітей від першого шлюбу. У 1669 р. приєднався до війська гетьмана П. Дорошенка. Як військовий, що мав досвід служби офіцером у гвардії короля, призначений ротмістром надвірної коругви (гетьманської гвардії). Деякий час був генеральним осавулом і генеральним писарем при гетьмані. Був його дорадником разом із М. Вуяхевичем, Василем Кочубеєм та іншими правобережними старшинами. Брав участь у війнах П. Дорошенка проти кримського хана Селім Гірея та Польщі (похід у Галичину 1672 р.), вів переговори з представниками Речі Посполитої та Криму; здійснював дипломатичні місії, зокрема, до Криму (1673 р.) і до гетьмана І. Самойловича (початок 1674 р.). Під час поїздки до Криму й Туреччини (1674 р.) з листами від Дорошенка Мазепа потрапив у полон до запорожців і був врятований від смерті завдяки заступництву кошового отамана І. Сірка. Невдовзі став у І. Самойловича «гетьманським дворянином» – їздив з різними державними та приватними справами гетьмана до Москви, брав участь у Чигиринських походах (1677–1678 рр.). Незабаром призначений на посаду генерального осавула.
  Після падіння І. Самойловича козацька рада на р. Коломак 25 серпня 1687 р. обрала Мазепу гетьманом. Тоді ж було укладено новий договір між Московською державою та Україною, в основі якого були Глухівські статті 1669 р. з додатками, зробленими за І. Самойловича, якими обмежувалися політичні, економічні та соціальні права українців. На Правобережжі визнавалась влада Речі Посполитої. Після 1687 р. І. Мазепа неодноразово брав участь у військових походах російського царя Петра I.
  Після обрання гетьманом І. Мазепа проводив активне реформування соціальної, фінансової, військової сфер життя в Україні. Велику увагу приділяв розвитку освіти. У 1692 р. розпочав ревізію землеволодіння, спрямовану на відновлення системи службового землекористування та збільшення надходжень податкових коштів до скарбу Війська Запорізького. Здійснював заходи щодо впорядкування станової структури суспільства. Сприяв створенню спадкового привілейованого стану (бунчукові, військові та значкові товариші). У 1691 р. підтвердив невідчужуваність службового землекористування і станові права козацтва. У 1692 і 1701 рр. обмежив податки та повинності селян, ввів можливість їх прямої апеляції до гетьмана з позовами проти приватних власників чи користувачів маєтностей. З 1701 р. перевів до селянського стану козацьких підсусідків. Зробив спробу перекласти частину повинностей на користь Війська Запорізького із селянства на землевласників і землекористувачів. Обмежував використання селянства та міщанства на військові потреби російського уряду. Прагнув до збільшення регулярної найманої армії. Незаперечною є роль гетьмана у розвитку науки і культури. Він проявив себе як великий покровитель української церкви і меценат національної просвіти. Спрямовував значну частину скарбу Війська Запорізького на розвиток освіти і культури в Україні, підтримку православної церкви. І. Мазепа побудував ряд великих церков і монастирів, опікувався справами Києво-Могилянської колегії – будував приміщення, наділяв маєтностями і коштами з гетьманської скарбниці. Особливо піклувався гетьман про поповнення академічної бібліотеки, до якої передав книги з власного зібрання. І. Мазепа був великим книголюбом. У Батурині він почав збирати бібліотеку, яка вражала тих, кому пощастило її побачити. Про неї захоплено згадує Пилип Орлик: «Незабутня для мене й досі величезна бібліотека небіжчика Мазепи. Дорогоцінні оправи з гетьманським гербом, найкращі київські видання, німецькі й латинські інкунабули, багато ілюстровані стародавні рукописи! Не без зітхання згадую в теперішній моїй мізерії всі ці книжкові багатства, рівних яким не було на Україні» (Цит. за: Мазепа : збірник / передм., упорядкування тексту й ілюстрацій, комент. Ю. О. Іванченка. – К. : Мистецтво, 1993. – С. 219). Мазепа заохочує представників старшини, шляхетства, щоб вони посилали дітей за кордон на навчання, спілкується з ученими, листується з ними (Ефименко А. Я. История украинского народа / А. Я. Ефименко. – К. : Лыбидь, 1990. – С. 287).
  Великого значення гетьман І. Мазепа надавав питанню розвитку української державності. Дипломатія І. Мазепи була спрямована на забезпечення мирного та автономного розвитку, економічних інтересів України, а згодом – на здобуття нею незалежності, захист релігійних і культурних прав українського населення. Мазепа входив у дипломатичні відносини з урядами та окремими групами знаті Речі Посполитої, Кримського ханства, Швеції, Молдавського князівства, із Всевеликим військом Донським та іншими (Юридична енциклопедія : в 6 т. / редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова) та ін. – К. : Укр. енцикл., 2001. – Т. 3. – С. 549–550).
  Більш як 20-річне гетьманування Мазепи було часом відносного спокою в Україні. Заклик Петрика до соціального повстання не знайшов підтримки у широких масах, оскільки загальний рівень життя простого люду був кращім, ніж у Польщі та Московії, звідки йшла міграція втікачів до Гетьманщини.
  «… Саме з початком доби Мазепи історики говорять про кінець тривалої затяжної епохи, що недаремно дістала в історії України зловісну назву «Руїна». Руїна була позначена не лише постійними спалахами жорстокої громадянської війни між українськими козаками та інтервенції сусідніх держав, але й руйнуванням самих засад ще недобудованої української державності, занепадом сільського господарства, торгівлі та ремесел. Парадоксально, але хоча гетьманування Мазепи теж не було мирним, спокійним періодом (за підрахунками О. Оглоблина, з цих 22-х років суто мирним був один місяць), саме цей час чимало дослідників вважають «срібним віком» (чи то пак – «золотою осінню») Української козацької держави. Справа в тому, що гетьманові Мазепі вдалося зміцнити державу зсередини, дещо нормалізувати загострені соціальні відносини, покращити стан економіки, не забуваючи сприяти розвиткові культури і мистецтва» (Журавльов Д. В. Мазепа: людина, політик, легенда / Д. В. Журавльов. – Х. : Фолiо, 2007. – С. 71. – (Історичне досьє)).
  29-30 жовтня 1708 р. Мазепа підписав зі шведським королем Карлом XII у м. Гірки на Новгород-Сіверщині договір, до якого 23 березня 1709 р. у Великих Будищах приєдналося й запорозьке козацтво на чолі з кошовим отаманом К. Гордієнком. Зміст договору передано П. Орликом у «Виводі прав України». Шведський король визнавався патроном української козацької держави на час воєнних дій і зобов’язувався не укладати мирної угоди з Москвою, доки Україна і Запоріжжя не будуть визволені з-під її ярма; підтверджувалася влада гетьмана І. Мазепи над усіма українськими землями, усім станам українського суспільства гарантувались вольності «згідно зі своїми правами та стародавніми звичаями». Таким чином, головним змістом військового союзу мазепинців зі шведами була незалежність України.
  «Головною причиною виходу свого уряду з-під царської влади, – як зазначено в «Юридичній енциклопедії», – [І. Мазепа] називав порушення останньою принципів українсько-російських договорів, неспроможність Російської держави забезпечити військовий захист території Війська Запорізького, самочинне збільшення Росією адміністративної присутності в українській автономії, порушення владної вертикалі в Гетьманщині, плани щодо реорганізації її соціального та політико-адміністративного устрою і примусового переселення українців на інші землі» (Юридична енциклопедія : в 6 т. / редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова) та ін. – К. : Укр. енцикл., 2001. – Т. 3. – С. 549–550).
  Поразка військ Карла XII під Полтавою 27 червня 1709 р. стала й поразкою Мазепи. Разом з Карлом XII, кошовим К. Гордієнком з рештками війська Мазепа залишив Україну на початку липня. Цар Петро I неодноразово звертався до турецького султана Ахмада III з вимогою видати йому Мазепу, який перебував у м. Бендери (тепер Республіка Молдова), але отримав відмову. Помер гетьман у ніч з 21 на 22 вересня 1709 р. у с. Варниці неподалік від Бендер, де його й було поховано. У березні 1710 р. його труну перенесено до м. Галац (тепер Румунія) і перепоховано у православній кафедральній церкві монастиря Св. Юра. Згодом могилу було розорено, а прах знищено. Цар Петро I оголосив Мазепу зрадником і наказав анафемувати його.
  І. Мазепа – особа цікава й суперечлива. Документів про його діяльність збереглось мало, що відкрило простір її довільному трактуванню. Одні дослідники наголошують на його зраді російському урядові, інші – підносять І. Мазепу як останнього представника політичної самостійності України та її палкого захисника. А відомий історик О. Єфименко писала: «Хмельницкий и Мазепа – начало и конец того краткого, но яркого, как метеор, пути, каким промелькнула политическая история казацкой Украины на общем фоне исторических судеб южнорусского народа» (Ефименко А. Я. История украинского народа / А. Я. Ефименко. – К. : Лыбидь, 1990. – С. 268. – (Памятники исторической мысли Украины)).
  Д. Дорошенко зазначав, що «в особі нового гетьмана лівобережна Україна дістала талановитого політика й адміністратора...» (Дорошенко Д. І. Нарис історії України : у 2 т. / Дмитро Дорошенко. – Репр. вид. – К. : Глобус, 1992. – Т. 2. – С. 102). Іншу думку висловив М. Грушевський, який характеризував І. Мазепу як людину здібну і честолюбну і разом з тим наголошував, що він «был очень сомнительным приобретением для Гетманщины в ее тогдашнем очень серьезном положении» (Грушевский М. С. Очерки истории украинского народа / М. С. Грушевский. – К. : Либідь, 1990. – С. 230. – (Памятники исторической мысли Украины)).
  Монографічне дослідження про І. Мазепу С. О. Павленко завершує такими висновками: “Надмірна обережність Мазепи супроводжувала його протягом усього часу. Такий спосіб поведінки диктувався йому обставинами, обмеженими владними можливостями. Самійло Величко у своєму літопису справедливо називав гетьмана «Махієвелем і хитрим лисом». Сам Мазепа так формулював свої принципи, запозичені з авторитетного для нього твору “Володар” італійського мислителя Ніколо Макіавеллі: “Все гине там, де володар не є готовий кожної хвилини захищати свою владу, як лев, як вовк, як собака”.
  Практично двадцять років свого правління «царського пресветлого величества верный поданный, слуга наинижайший и подножок» (так гетьман підписував кореспонденцію до Петра I) шукав можливості позбутися принизливого рабського статусу. Його особисте бажання стати у всьому вільним нероздільно поєднувалося з перспективою України як самостійної держави. Лише у ній він міг реалізувати себе як володар.   Ця його невгамовна енергія вільнолюбства раз-по-раз проривалась у вигляді тих чи інших опозиційних дій щодо Росії, таємній дипломатії, заходах для об’єднання Лівобережжя й Правобережжя України. Він творив довкола себе старшинське середовище, віддане йому, здатне сприйняти ідею вільної України як рятівну необхідність. Посіяні ним зерна сумнівів щодо доцільності залежного статусу Гетьманщини, необхідності перемін … час від часу проростали життєдайними паростками пробудження нації» (Павленко С. О. Іван Мазепа / Сергій Павленко. – К. : Альтернативи, 2003. – С. 414–415).
  Справи й доля гетьмана привертали увагу не лише істориків. Його образ виведено у численних творах письменників: поемі Дж. Байрона «Мазепа» (1818 р.), поемі К. Рилєєва «Войнаровський» (1825 р.), поемі О. Пушкіна «Полтава» (1829 р.), романі Ф. Булгаріна «Мазепа» (1833–1834 рр.), трагедії Ю. Словацького «Мазепа» (1834–1839 рр.), поемі С. Руданського «Мазепа» (1860 р.), поемі Ю. Дарагана «Мазепа» (1925 р.), тетралогії Б. Лепкого «Мазепа» (1926–1929 р.), поемі В. Сосюри «Мазепа» (1929–1960 рр.). Мазепі присвячено: оперу П. Чайковського «Мазепа», симфонічну поему Ф. Ліста «Мазепа», оперу П. Сокальського «Мазепа». В образотворчому мистецтві: гравюри Д. Галяховського, К. Балатевича, портрети роботи художників М. Бутовича, Т. Шевченка, І. Рєпіна, О. Архипенка й численних невідомих художників.
  Щодо економічних поглядів і господарської діяльності І. Мазепи, то вони були близькі до економічних ідей і економічної політики Богдана Хмельницького, хоч йому доводилось діяти у більш складних умовах перетворення України фактично на провінцію Російської імперії. Про те, що І. Мазепа завжди цікавився господарчими справами, писав історик О. Оглоблин: «По-европейськи освічена людина, вихований у принципах модного тоді меркантилізму, Мазепа добре розумів значення економіки для загального розвитку країни. Сам добрий господар, він умів своїм гострим оком добачити й важливі проблеми народного та державного господарства України…» (Оглоблин О. Гетьман Іван Мазепа та його доба / О. Оглоблин. – 2-ге вид., доповн. – Нью-Йорк ; К. ; Л. ; Париж ; Торонто, 2001. – С. 103).
  Господарська діяльність І. Мазепи була досить активною і плідною, про що, зокрема, свідчать, за словами О. Оглоблина, сотні гетьманських універсалів «... більшість яких так чи так стосується землеволодіння, сільського господарства, фінансів, торгівлі, промисловости та різних соціяльно-правних питань, з тим пов’язаних» (Оглоблин О. Гетьман Іван Мазепа та його доба / О. Оглоблин. – 2-ге вид., доповн. – Нью-Йорк ; К. ; Л. ; Париж ; Торонто, 2001 – С. 104). «Аналіз універсалів І. Мазепи, – зазначає у своєму дослідженні з історії соціально-економічної думки в Україні XVII – початку XVIII ст. А. О. Смолка, – приводить до висновку, що його політика в меркантилістському дусі орієнтувалася на економічні фактори зростання виробництва і торгівлі» (Смолка А. О. Соціально-економічна думка та політика в Україні. ХVІІ – початку ХVІІІ ст. / А. О. Смолка. – К. : Задруга, 1996. – С. 111).
  Аграрна політика була спрямована на підтримку козацької старшини, збільшення її землеволодіння. Відомо близько 1000 земельних універсалів гетьмана І. Мазепи. За матеріалами «Генерального слідства про маєтності» 1729 р. у Чернігівському полку було роздано за І. Мазепи 48 маєтків. «Загалом за час гетьманування Мазепи було надано старшині, монастирям і частково великому купецтву сотні сіл з кількома десятками тисяч дворів посполитих» (Оглоблин О. Гетьман Іван Мазепа та його доба / О. Оглоблин. – 2-ге вид., доповн. – Нью-Йорк ; К. ; Л. ; Париж ; Торонто, 2001. – С. 107).
  Разом з тим І. Мазепа дбав про збереження соціально-економічних прав рядового козацтва, намагався захистити інтереси посполитих. Універсалом 1691 р. він забороняв як світським, так і духовним державцям обтяжувати селян повинностями, а козаків неволити переходити у посполиті, відбирати у простих козаків землю, яку вони одержали після розділу польських маєтностей. Він наказує, щоб власники маєтків владу свою «заживали мірне, так, як малороссийское несет обикновеніе, не чинячи подданим жадних вымислов и збиточних тягкостей» (Доба гетьмана Івана Мазепи в документах : [900 документів]. – К. : Києво-Могилянська академія, 2007. – С. 43). У донесенні 1692 р. гетьман застерігає державців, щоб вони володіли «в міру, ничего вновь и выше міри не налагая, но извычайными урочными дачами и работами от них доволъствуяся» (Доба гетьмана Івана Мазепи в документах : [900 документів]. – К. : Києво-Могилянська академія, 2007. – С. 177). Універсалом 1701 р. гетьман сповіщав про покарання тих, хто чинив селянам «великіе и нестерпиміе … прикрости» і обмежив відробіткову ренту селян двома днями (Універсали Івана Мазепи. 1687–1709 / Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського ; Наукове товариство ім. Шевченка ; Центральний держ. історичний архів України ; упоряд. Іван Бутич. – К. ; Л. : НТШ, 2002. – Кн. 1. – С. 379). Великого розвитку за часів І. Мазепи досягло мануфактурне виробництво. Успішно розвивається залізорудна промисловість, ливарництво, виробництво гармат та іншої зброї. З’являються гути (майстерні з виробництва скла та виробів з нього), селітроварні, поташні підприємства, виробництво паперу тощо. Піклувався гетьман і про розвиток сільськогосподарського підприємництва – млинарства, ґуральництва. Хоч ґуральництво давало значний прибуток державі, гетьман був проти його надмірного розвитку, крім усього іншого тому, що воно нищило ліси. А гетьман видав кілька указів про їх охорону. Важливо відзначити, що гетьманська адміністрація активно підтримувала мануфактурне виробництво за допомогою субсидій, роздачі земель тощо.

Дбав гетьман і про розвиток зовнішньої і внутрішньої торгівлі, охорони інтересів українських купців. Великого значення гетьман надавав підбору уповноважених у господарських справах. У Лубенському полку Мазепа надав 79 сіл, де в 1729 р. було 4252 селянських двори (крім того, стверджено було володіння 14 селами, де в 1729 р. нараховувалося 830 дворів). У цілому економічна політика І. Мазепи була прогресивною, вона сприяла розвитку промисловості, сільського господарства, торгівлі.

Відомі вчені та авторитетні джерела про І.С. Мазепу

Жан Казимир де Балюз (1648–1718) – французький дипломат кінця XVII – початку XVIII століття

«... З Московщини я поїхав на Україну, країну козаків, де був кілька день гостем володаря ... Мазепи, що держить найвищу владу в цій країні. Я мав до нього листа від канцлера Московщини. На кордоні України мене зустріла почесна козацька варта й з великою пошаною допровадила до міста Батурина, де в замку резидує володар Мазепа.
Колись він, хоч козак, але знатного шляхетського роду, мав надворну рангу при королі Казимирі. Батько мій і він зналися добре навіть я замолоду бачив п. Мазепу, гарного й стрункого, при дворі [польському]. Знаючи добре, що найвищі почести міняють людей та що не завжди безпечно нагадувати високим достойникам їх молодість, я, прибувши до Батурина, привітав володаря якнайчемніше, як це належиться його ранзі, нічого не згадуючи про минуле. Проте він сам перший запитав мене, чи не буду я сином Антуана Балюза.
Одержавши від мене позитивну відповідь, володар Мазепа виявив найприхильнішим способом своє вдоволення, що його Прехристіянська Величність має на своїй службі сина його старого приятеля. П. Мазепа сам згадав свою молодість і те, що бачив мене не раз у Кракові, а потім зітхнувши, процитував:
Eheu! Fugaces labuntur anni!
  Загалом він дуже любить оздоблювати свою розмову латинськими цитатами. Мова його взагалі добірна й чепурна, правда, як розмовляє, бо більше любить мовчати та слухати інших. При його дворі два лікарі німці, з якими Мазепа розмовляє їх мовою, а з італійськими майстрами, яких є кілька в гетьманській резиденції, говорив італійською мовою. Я розмовляв із господарем України польською та латинською мовою, бо він запевняв мене, що недобре володіє французькою...
  Володар Мазепа вже поважного віку - на яких десять літ старший за мене. Вигляд у нього суворий, очі блискучі, руки тонкі й білі, як у жінки, хоч тіло його міцніше, ніж тіло німецького рейтара, і їздець із нього знаменитий.
Він дуже поважний у козацькій країні, де народ, загалом свободолюбний і гордий, мало любить тих, що ним володіють. Привернув Мазепа козаків до себе твердою владою, великою воєнною відвагою и розкішними прийняттями в своїй резиденції для козацької старшини.   Розмова з цим володарем дуже приємна, він має великий досвід у політиці й, у протилежність до московців, слідкує й знає, що діється в чужоземних країнах. Він показував мені свою збірку зброї, одну з найкращих, що я бачив у життю, а також добірну бібліотеку, де на кожному кроці видко латинські книжки.
  Кілька разів я дуже обережно навертав розмову на сучасну політичну кон’юнктуру, але мушу признатися, що нічого певного не міг витягнути від цього володаря. Він належить до тих людей, що воліють або зовсім мовчати, або говорити й не сказати. Все ж гадаю, що ледве чи любить московського царя, бо ані слова не сказав, коли я йому скаржився на московське життя. Одначе про корону польську п. Мазепа не заховав, що вона, мовляв, іде, подібно до стародавнього Риму, до занепаду. Про шведського короля говорив із пошаною, але вважає його за надто молодого. Що особливо було мені приємне - це почуття пошани, яке володар Мазепа виявляв до особи Його Величносте (Людовіка XIV), про якого багато розпитував мене й якому прохав засвідчити свою пошану й відданість».

  Історія України. Джерельний літопис / за ред. В. І. Червінського, М. І. Обушного. – К. : Дирекція ФВД, 2008. – С. 212–213.

Микола Іванович Костомаров (1817–1885) – видатний український і російський історик, поет-романтик, мислитель, громадський діяч

Костомаров Н. И. Русская история в жизнеописаниях ее главнейших деятелей / Н. И. Костомаров. – Репринтное воспроизведение изд. >1873–1888 гг. – М. : Книга и бизнес, 1992. – Кн. 3, вып. 6, 7. – С. 789–790.

Твори

Література

Энциклопедический словарь / под ред. К. К. Арсеньева, Ф. Ф. Петрушевского. – СПб. : Брокгауз и Ефрон, 1896. – Т. 18 (полутом 35). – С. 358–359. – Режим доступу: http://ru.wikisource.org/wiki/ЭСБЕ/Мазепа-Колединский,_Иван_Степанович

Шифр зберігання книги: 03 Э68
Энциклопедический словарь. – Репр. воспр. изд. Ф. А. Брокгауз – И. А. Ефрон 1890 г. – [М.] : ТЕРРА, 1990. – Т. 35. – С. 358–359.
Шифр зберігання книги: 03 Э68
Энциклопедический словарь Русского библиографического института Гранат / ред. Ю. Гамбаров и др. – 11-е изд., стер. – М. : Русский библиогр. ин-т Гранат, 1934. – Т. 27. – Стб. 620–624.
Шифр зберігання книги: 03 Э68
Юридична енциклопедія : в 6 т. / редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова) та ін. – К. : Укр. енцикл., 2001. – Т. 3. – С. 549–550. – Режим доступу: http://leksika.com.ua/19570411/legal/mazepa
Шифр зберігання книги: 34 Ю70
Большая энциклопедия : в 62 т. / гл. ред. С. А. Кондратов. – М. : ТЕРРА, 2006. – Т. 27. – С. 293–294 : портр.
Шифр зберігання книги: 03 Б79
Енциклопедія історії України : [у 8 т.] / НАН України, Ін-т історії України ; редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. – К. : Наук. думка, 2009. – Т. 6. – С. 421–425. – Режим доступу: http://histans.com/LiberUA/ehu/6.pdf
Шифр зберігання книги: 9(С2) Е68
Борщак І. Іван Мазепа : Життя й пориви Великого Гетьмана / І. Борщак, Р. Мартель. – К. : Рад. письменник, 1991. – 316 с. – (Бібліотека журналу "Київ").
Шифр зберігання книги: 9(С2) Б83
Гетьман Іван Мазепа. Погляд крізь століття [Изоматериал] : каталог виставки 21.VI–24.VIII. 2003 р. м. Львів, Львівська Галерея Мистецтв / укладач, фотограф, худож. Володимир Недяк. – К. : ЕММА, 2003. – 63 с.
Шифр зберігання книги: 9(С2) Г44
Державні, політичні та громадські діячі України: політичні портрети. Кн. 1 / за заг. ред. М. І. Панова. – К. : Ін Юре, 2002. – С. 120–123.
Шифр зберігання книги: 9(С2) Д36
Доба гетьмана Івана Мазепи в документах : [900 документів] / Чернігівський іст. музей ім. В. В. Тарновського [та ін.] ; упоряд. Сергій Павленко ; [відп. ред. Ігор Ситий]. – К. : Києво-Могилянська академія, 2007. – 1142 с. – Режим доступу: http://histans.com/LiberUA/e_dzherela_Mazepadoc_2007/e_dzherela_Mazepadoc_2007.pdf
Шифр зберігання книги: 9(С2) Д55
Дорошенко Д. І. Нарис історії України : у 2 т. / Дмитро Дорошенко. – Репр. вид. – К. : Глобус,1992. – Т. 2. – С. 101–110, 142–155. – (Пам’ятки історичної думки України). – Режим доступу: http://histans.com/LiberUA/5-7707-1420-4/5-7707-1420-4.pdf
Шифр зберігання книги: 9(С2)1 Д69
Ефименко А. Я. История украинского народа / А. Я. Ефименко. – К. : Лыбидь, 1990. – С. 268–274. – (Памятники исторической мысли Украины).
Шифр зберігання книги: 9(С2) Е91
Журавльов Д. В. Мазепа: людина, політик, легенда / Д. В. Журавльов. – Х. : Фолiо, 2007. – Розд. 3 : «Всі спокою щиро прагнуть…». Гетьман і економіка. – С. 71–80. – (Історичне досьє).
Шифр зберігання книги: 9(С2) Ж91
Історія України в особах IX-XVIII ст. : монографія / авт. кол.: В. Замлинський (кер.) та ін. – К. : Україна, 1993. – С. 327–338. – Режим доступу: http://histans.com/LiberUA/5-319-01062-1/5-319-01062-1.pdf
Шифр зберігання книги: 9(С2)1 I-90
Києво-Могилянська академія в іменах. XVII-XVIII ст. : енцикл. видання / відп. ред. В. С. Брюховецький. – К. : КМ Академія, 2001. – С. 342–345.
Шифр зберігання книги: 37 К38
Ковалевська О. О. Нові підходи до пошуку достовірних зображень гетьмана Івана Мазепи / О. О. Ковалевська // Український історичний журнал. – 2007. – № 3. – С. 152–167.
Корнійчук Л. Я. Історія економічної думки України : навч. посібник / Л. Я. Корнійчук ; М-во освіти і науки України, Київ. нац. екон. ун-т. – К. : КНЕУ, 2004. – С. 71–73.
Шифр зберігання книги: 33(09) К67
Костомаров Н. И. Русская история в жизнеописаниях ее главнейших деятелей / Н. И. Костомаров. – М. : ОЛМА-ПРЕСС Образование, 2004. – С. 534–549.
Шифр зберігання книги: 9(С)1 К72
Мазепа : збірник / передм., упорядкування тексту й ілюстрацій, комент. Ю. О. Іванченка. – К. : Мистецтво, 1993. – 237 с.
Шифр зберігання книги: 9(С2) М13
Мазепіана: матеріали до бібліографії (1688-2009) / [упоряд. О. Ковалевська] ; НАН України, Ін-т історії України. – К. : Темпора, 2009. – 248 с.
Шифр зберігання книги в НБУВ: ВА719136
Народжені Україною : меморіальний альманах : у 2 т. – К. : Євроімідж, 2002. – Т. 2. – С. 104–105. – (Золоті імена України).
Шифр зберігання книги: 9(С2) Н30
Огієнко І. (Митрополит Іларіон). Розп’ятий Мазепа / І. Огієнко ; упоряд., автор передм. і комент. М. Тимошик ; Фундація імені митрополита Іларіона (Огієнка). – К. : Наша культура i наука, 2003. – 347 с. – (Серія 1. «Рукописна спадщина» ; т. 3).
Шифр зберігання книги: 9(С2) О-36
Оглоблин О. Гетьман Іван Мазепа та його доба / О. Оглоблин ; Українське Історичне товариство ; Українська Вільна Академія Наук у США ; Українська Американська Асоціація Університетських Професорів ; Наукове Товариство ім. Шевченка в Європі ; Наукова Рада Світового Конгресу Українців ; Національний ун-т "Острозька академія" ; ред. Любомир Винар. – 2-ге вид., доповн. – Нью-Йорк ; К. ; Л. ; Париж ; Торонто, 2001. – 461 с.
Шифр зберігання книги в НБУВ: ВА627883
Павленко С. О.Іван Мазепа / Сергій Павленко. – К. : Альтернативи, 2003. – 416 с. – (Особистість і доба).
Шифр зберігання книги: 9(С2) П12
Провідники духовності в Україні / за ред. І. Ф. Кураса. – К. : Вища шк., 2003. – С. 60–62.
Шифр зберігання книги: 9(С2) П78
Реєнт О. П. Усі гетьмани України : легенди, міфи, біографії / О. П. Реєнт, І. А. Коляда. – Х. : Фолiо, 2007. – С. 266–296. – (Історичне досьє).
Шифр зберігання книги: 9(С2) Р33
Сегеда С. П. Гетьманські могили / Сергій Сегеда. – К. : Наш час, 2009. – С. 240–275. – (Невідома Україна).
Шифр зберігання книги: 9(С2) С28
Смолка А. О. Господарська діяльність Івана Мазепи : [нарис] / А. О. Смолка. – К. : VIP PRINT, 2009. – 90 с.
Шифр зберігання книги в НБУВ: АО267056
Смолка А. О. Соціально-економічна думка та політика в Україні ХVІІ – початку ХVІІІ ст. / А. О. Смолка. – К. : Задруга, 1996. – С. 103–119.
Шифр зберігання книги: 33(09) С51
Смолка А. О. Соціально-економічна думка та політика в Україні ХVІІ – початку ХVІІІ ст. / А. О. Смолка. – 2-ге вид., доповн. – К. : Задруга, 2007. – С. 146–171.
Шифр зберігання книги в НБУВ: ВА682508
Сюндюков І. Дари Івана Мазепи. Великий гетьман як культурознавець: штрихи до портрета / І. Сюндюков // Дві Русі / за заг. ред. Л. Івшиної. – К. : Факт, 2003. – С. 103–107. – (Бібліотека газети "День").
Шифр зберігання книги: 9(С2) Д22
Таирова-Яковлева Т. Мазепа – великороссийский помещик, или Снова о Батуринском архиве / Т. Таирова-Яковлева // Київська старовина. – 2008. – №1. – С. 90–92.
Українська література у портретах і довідниках : Давня література – література ХIХ ст. : довідник / редкол.: С. П. Денисюк та ін. – К. : Либідь, 2000. – С. 183–184.
Шифр зберігання книги: 8У У45
Хоткевич Г. Іван Мазепа / Гнат Хоткевич // Гетьмани України: Історичні портрети : збірник / ред. М. А. Шудря. – К. : Журн. "Україна" : Газ. "Вечір. Київ", 1991. – С. 108–150.
Шифр зберігання книги: 9(С2)1 Г44
Хто є хто в європейській та американській політичній науці : малий політологічний словник / [Борис Кухта, Анатолій Романюк, Микола Поліщук ; за ред. Бориса Кухти]. – Вид. 2-ге, переробл. і доповн. – Львів : Кальварія, 1997. – С. 142–143.
Шифр зберігання книги: 1Ф Х97
Шевчук В. О. Козацька держава як ідея в системі суспільно-політичного мислення XVI-XVIII ст. : у 2 кн. / Валерій Шевчук. – К. : Грамота, 2007. – Кн. 1. – С. 378–404.
Шифр зберігання книги: 9(С2) Ш37
Шевчук В. О. Просвічений володар. Іван Мазепа як будівничий Козацької держави і як літературний герой / Валерій Шевчук ; [голов. ред. С. Головко]. – К. : Либідь, 2006. – 464 с.
Шифр зберігання книги: 9(С2) Ш37
Ім’я Івана Мазепи. Минуле. Сьогодення. Майбутнє [Електронний ресурс] : web-сайт. – Електронні дані. – Режим доступу: www.mazepa.name. – Назва з крану.

Іконографія

Києво-Могилянська академія в іменах. XVII-XVIII ст. : енцикл. вид. / відп. ред. В. С. Брюховецький. – К. : КМ Академія, 2001. – С. 343.
Павленко С. О. Іван Мазепа / Сергій Павленко. – К. : Альтернативи, 2003. – C. 13.
Павленко С. О. Іван Мазепа / Сергій Павленко. – К. : Альтернативи, 2003. – C. 89.
Мазепа : збірник / передм., упорядкування тексту й ілюстрацій, комент. Ю. О. Іванченка. – К. : Мистецтво, 1993. – С. 175.
Мазепа : збірник / передм., упорядкування тексту й ілюстрацій, комент. Ю. О. Іванченка. – К. : Мистецтво, 1993. – С. 15.
Мазепа : збірник / передм., упорядкування тексту й ілюстрацій, комент. Ю. О. Іванченка. – К. : Мистецтво, 1993. – С. 152.
Мазепа : збірник / передм., упорядкування тексту й ілюстрацій, комент. Ю. О. Іванченка. – К. : Мистецтво, 1993. – С. 177.
Мазепа : збірник / передм., упорядкування тексту й ілюстрацій, комент. Ю. О. Іванченка. – К. : Мистецтво, 1993. – С. 190.
Мазепа : збірник / передм., упорядкування тексту й ілюстрацій, комент. Ю. О. Іванченка. – К. : Мистецтво, 1993. – С. 196.
Мазепа : збірник / передм., упорядкування тексту й ілюстрацій, комент. Ю. О. Іванченка. – К. : Мистецтво, 1993. – С. 196.
Мазепа : збірник / передм., упорядкування тексту й ілюстрацій, комент. Ю. О. Іванченка. – К. : Мистецтво, 1993. – Суперобкладинка.
Павленко С. О. Іван Мазепа / Сергій Павленко. – К. : Альтернативи, 2003. – C. 255.
Павленко С. О. Іван Мазепа / Сергій Павленко. – К. : Альтернативи, 2003. – C. 234.
Павленко С. О. Іван Мазепа / Сергій Павленко. – К. : Альтернативи, 2003. – C. 317.

Мазепа Іван Степанович