Рильський Тадей Розеславович
Рильський Тадей (Фадей) (Тадеуш-Томаш-Збігнєв) Розеславович
(псевдонім – Максим Чорний)
(2 січня 1841 (21 грудня 1840) – 7 жовтня (25 вересня) 1902) –
економіст, етнограф, публіцист, громадський діяч другої половини ХІХ ст.,
учасник громадівського руху.
(псевдонім – Максим Чорний)
(2 січня 1841 (21 грудня 1840) – 7 жовтня (25 вересня) 1902) –
економіст, етнограф, публіцист, громадський діяч другої половини ХІХ ст.,
учасник громадівського руху.
Тадей Розеславович Рильський народився в с. Ставище Сквирського повіту на Київщині в родині багатого польського поміщика, що володів м. Романівка і був одружений на княжні Трубецькій (Див.: Левицкий О. И. Фаддей Розеславович Рыльский : некролог / О. Л. // Киевская старина. – 1902. – № 11. – С. 342).
Середню освіту здобув у Київській ІІ-й гімназії. Навчався на історико-філологічному факультеті Київського університету, який скінчив 1862 р. В університеті він захоплювався політичною економією, яку тоді читав проф. М. Бунге, і соціально-культурною історією народів – науками, якими не переставав займатись все життя.
Життєвий шлях Рильського незвичайний. Син багатого польського пана, він ще в студентські роки пориває зі студентами-поляками і долучається до української студентської громади, лідером якої був В. Б. Антонович, теж поляк за походженням. Цю групу студентів назвали «хлопоманами». Польсько-шляхетська громадськість з обуренням поставилась до цього факту. Проте хлопомани, незважаючи на це активно включились в роботу громади, вертали до української мови, звичаїв, одягу, ставали «хохломанами». Влітку, здебільшого пішки, здійснювали подорожі по Україні, знайомились з життям селян, спілкувались з ними.
Така діяльність Рильського зустріла опір не лише з боку польської шляхти, а й посварила його зі своєю родиною. Батько Т. Рильського, обурений такою діяльністю сина, звернувся навіть до Київського генерал-губернатора з проханням звернути увагу на злочинну пропаганду сина й інших членів гуртка та вислати його з Києва (Див.: Левицкий О. И. Фаддей Розеславович Рыльский : некролог. – С. 342). Після смерті батька, одержавши у спадщину частину родового маєтку, Т. Рильський веде інтенсивне господарювання. Він намагався давати приклад господарювання навколишнім селянам. «Виконуючи хлопоманську програму культурного піднесення народу, Рильський був для селян, – як згадують сучасники, – за “вчителя, адвоката, порадника і разом з тим товариша”» (Мицюк О. Тадей Р. Рильський (1840–1902) як хлопоман та економіст / О. Мицюк. – Львів, 1933. – С. 16).
Т. Рильський заснував у своєму маєтку церковно-приходську школу, яку утримував своїм коштом, і майже 20 років в ній вчителював. Мужикофільське поводження Рильського приносило йому величезну популярність серед селян і нескінченні скарги на нього до адміністрації і звинувачення у неблагонадійності з боку шляхти.
Економічні думки, економічні погляди Т. Рильського становлять значний інтерес. Він не був ученим-економістом. Але, захоплюючись політичною економією, він спеціально вивчив англійську мову, щоб читати праці західних економістів. Економічні погляди Т. Рильського можна, з певною мірою умовності, поділити на дві частини: теоретичні і практично-економічні (Див.: Бровер І. М. Економічні погляди Т. Рильського / І. М. Бровер // В житті ніколи неправді не служив : [наук. ст., вибр. листування, спогади сучасників, дослідж. наук. та літ. спадщини] / Тадей Рильський ; [упоряд.: М. Г. Рильський ; авт. передм. та комент. Н. М. Пазяк]. – Київ : Успіх і кар’єра, 2013. – С. 511). Теоретичні – торкаються питань політичної економії, процесів господарського розвитку, переважно в промисловості. Практично-економічні стосуються питань сільського господарства і зв’язаних з ним соціальних відносин, тобто проблем, які Рильський добре знав.
Щодо політичної економії, то його зацікавлення цією наукою знайшло прояв у праці «Студії над основами розкладу багацтва», що була надрукована в «Записках Наукового Товариства ім. Шевченка» у 1892 і 1893 рр.
У вступі до праці Рильський викладає своє бачення проблеми, підкреслює її важливість, наводить аналіз її зарубіжними економістами і робить спробу дати їй своє тлумачення. Одним із провідних питань, і не лише сучасності, є питання про економічний устрій суспільства. Воно ніколи не лишалось незмінним, завжди мова йшла про модифікацію «існуючих у певному часі норм репартиційних» (Рильський Т. Студії над основами розкладу багатства / Т. Рильський // В житті ніколи неправді не служив. – С. 292). Потребують модифікації й існуючі норми. Модифікації мають підлягати: правова свобода і відповідальність особи в її економічній діяльності; перехід в індивідуальну власність усіх матеріальних суб’єктів і спільність головних правових норм для всіх родів власності. І основне, на чому наголошує Рильський, це те, що «праця і вільний розпорядок її результатами єсть єдиним правовим джерелом власності» (Рильський Т. Студії над основами розкладу багатства / Т. Рильський // В житті ніколи неправді не служив. – С. 296).
Ця заява автора дає підстави зробити певні висновки. Перш за все те, що він – прихильник еволюційного розвитку, прихильник приватної власності. Щодо останньої тези, то це певною мірою данина теоретичним засадам класиків і одне з його бачень майбутнього устрою суспільства.
Політична економія, на думку Рильського, досліджуючи складні проблеми суспільно-економічного життя, виділяє «якби елементи складного тіла», тобто йдеться про економічні категорії. Виділивши такі «елементи», дослідивши їх, політична економія дає картину цілого – суспільно-економічного ладу. Починає аналіз Рильський з категорії цінності (він уживає термін «вартість» – Л. К.), як на його думку, категорії найкраще дослідженої. Він критикує деякі визначення цінності економістами і віддає перевагу трудовій теорії. «Незалежно од форм соціального існування, – писав він, – вартість продуктів залежить від кількості праці, потрібної на їх виготовлення» (Рильський Т. Студії над основами розкладу багатства / Т. Рильський // В житті ніколи неправді не служив. – С. 307). Цю теорію, зазначає Рильський, докладно розробив К. Маркс у «Капіталі». Він, в цілому, сприймає трудову теорію Маркса, але хоче де в чому «поправити» його. Так, він вважає, що Маркс не врахував цілого ряду обмежень щодо застосування трудової теорії, як, наприклад, до творчої праці та ін. Проте загальний його висновок, що ці обмеження не суперечать трудовій теорії вартості в цілому.
Аналіз капіталу, відношення між працею та капіталом Рильський, за його словами, намагається вирішувати в дусі Рікардо і Маркса. Але насправді має місце лише поверхневе запозичення деяких категорій у Маркса. Капіталом Рильський називає попередньо заготовлений запас продуктів, саме він є попередньою умовою як споживання, так і виробництва. Він поділяє капітал на основний і оборотний, як і Маркс – на змінний і сталий. Останній Рильський називає «матеріаловим». Цей поділ не має у нього такого значення, яке надає йому Маркс і саме з яким пов’язує теорію додаткової вартості. Рильський поділ капіталу на сталий і змінний використовує для формування власної теорії розподілу.
Він аналізує категорію зиску на капітал, наголошує, що сутність цієї категорії найменш розроблена навіть у критично витриманій праці Бем-Баверка (Див.: Рильський Т. Студії над основами розкладу багатства / Т. Рильський // В житті ніколи неправді не служив. – С. 316). Сам автор джерело і розмір зиску на капітал пов’язує з різними факторами. Він, перш за все, аналізує змінний капітал і робить висновок, що лише він приносить зиск. Суперечливим у нього є визначення джерел зиску. Зиск на капітал, пише Рильський, одержується внаслідок обміну між власниками капіталу і праці. Капіталіст запозичає робітникам капітал, необхідний для існування під час процесу виробництва. Згодом позичений капітал повертається до капіталіста з якоюсь надбавкою, зиском. Сутність «даної угоди, – пише Рильський, – єсть заміна готових продуктів, з яких складається капітал змінний, на продукти, які єсть потенціально в продукційних силах робітника... Тільки для отримання сих продуктів капіталіст наймає робітника, тільки сими продуктами робітник оплачує готові продукти, що дає капіталіст робітникові за його працю» (Рильський Т. Студії над основами розкладу багатства / Т. Рильський // В житті ніколи неправді не служив. – С. 327). Ці стосунки капіталу і праці, підкреслює автор, є не що інше, як заміна готових вже продуктів на продукти, що будуть виготовлені. Це теза австрійської школи, яка бачить у відношенні праці і капіталу обмін цінності сучасної на майбутню, хоч сам Рильський посилається на Прудона (Див.: Рильський Т. Студії над основами розкладу багатства / Т. Рильський // В житті ніколи неправді не служив. – С. 327).
Пояснює зиск він і «утриманням» капіталіста певний час від споживання, щоб мати кошти на найм робітників. «Зиски, що оплачуються капіталові, – пише він, – є в дійсності плата капіталістові за його фактичне відречення від безпосереднього вживання капіталу» (Рильський Т. Студії над основами розкладу багатства / Т. Рильський // В житті ніколи неправді не служив. – С. 355).
У визначенні зиску використовує Рильський і трудову теорію вартості. Зиски походять від уживання найманої праці. Рильський заявляє, що він наслідує Рікардо і Маркса і джерело «зисків капіталу лежить у капіталі змінному». Посилаючись на Рікардо, він робить висновок, що «високість робочої плати і зиски капіталу стоять у відворотних відносинах» (Рильський Т. Студії над основами розкладу багатства / Т. Рильський // В житті ніколи неправді не служив. – С. 359, 360). Величину вартості він визначає як суму зисків і заробітної плати, тобто сприймає догму Сміта. У такому випадку висновок про взаємозалежність зисків і заробітної плати є цілком логічним.
Але разом з тим Рильський висловлює думку, що «капітал матеріальний приносить зиски в приватних господарствах», де матеріальний капітал – сталий капітал (Рильський Т. Студії над основами розкладу багатства / Т. Рильський // В житті ніколи неправді не служив. – С. 360). Такого висновку він доходить, запозичаючи в А. Сміта його пояснення можливості не включати постійний капітал у вартість. Рильський з цього приводу пише, що «вартість матеріалового капіталу в кожнім моменті його існування можна завше розкласти на вартість змінного капіталу плюс його зиски за період від початкового його вкладу аж до розгляданого моменту. Тільки при такому аналізі і можемо вирозуміти, що капітал матеріаловий не тільки оплачує зиски попередньому заповзятству, але і приносить їх новому» (Рильський Т. Студії над основами розкладу багатства / Т. Рильський // В житті ніколи неправді не служив. – С. 341).
Повторюючи неодноразово свою прихильність до трудової теорії, Рильський критично ставиться до визначення К. Марксом заробітної плати. Якщо визначати заробітну плату кількістю засобів існування робітника і його родини, то хто визначає цю кількість, цю величину?
Погоджуючись з тим, що Маркс будує теорію заробітної плати на засадах трудової теорії вартості, він, разом з тим, пише, що Маркс помилявся в способах її застосування. Сам Рильський вважає, що «регулятора відносин капіталу і праці треба шукати в теорії праці як підставі вартості» (Рильський Т. Студії над основами розкладу багатства / Т. Рильський // В житті ніколи неправді не служив. – С. 362). Що ж до речового об’єкта аналізу (засобів існування. – Л. К.), то він визначається сумою праці, необхідної для виробництва змінного капіталу. Крім того, автор наголошує на необхідності врахування цілої низки факторів, що впливають на кількість праці. Це і рівень розвитку техніки, тривалість виробництва, загальні психологічні стимули економічного життя, побутові обставини тощо (Див.: Рильський Т. Студії над основами розкладу багатства / Т. Рильський // В житті ніколи неправді не служив. – С. 362). На думку Рильського, таке визначення сутності заробітної плати повніше відповідає засадам трудової теорії вартості.
Аналізує Рильський і теорію земельної ренти. Ренту він визначає як «дохід з володіння землею», який не слід «змішувати з процентом від капіталу, що вкладений в будівлі або меліорації земельні» (Рильський Т. Студії над основами розкладу багатства / Т. Рильський // В житті ніколи неправді не служив. – С. 380).
Він відрізняє ренту від орендної плати, вартість землі визначає як капіталізовану ренту (Див.: Рильський Т. Студії над основами розкладу багатства / Т. Рильський // В житті ніколи неправді не служив. – С. 384). Вартість сільськогосподарської продукції визначається умовами виробництва на гірших ділянках, за гірших умов. Цю умову він поширює і на добувну промисловість.
Важливим для характеристики світогляду Рильського є, проте, не трактування ним ренти як економічної категорії, а ті висновки, що він їх робить з аналізу теорії ренти, пов’язуючи її зі своєю теорією розподілу.
Перш за все він розрізняє капітал, вкладений в обробну промисловість, і земельну власність. Якщо капітал у нього «є продуктом праці», то «земельні добра є даром природи», і в основі володіння ними лежить «займання, експропропріація». Відповідно, на думку автора, становище землевласника, як одержувача ренти, краще, безпечніше, ніж власника капіталу, бо за першого працюють самі сили природи, а капіталіст мусить турбуватись про вдосконалення техніки тощо. Тут слід зауважити, що Рильський не враховує інтенсивного типу розвитку сільського господарства. Проте висновки Рильського досить радикальні. Сам землевласник, він виступає по суті прихильником націоналізації землі. Реформування аграрних відносин повинно відбуватись через «викуп ренти» і передачу всієї землі в рівноправне володіння селянства на засадах оренди. В такому разі якийсь вищий орган чи держава стають власником землі і стежитимуть за рівноправним розподілом щедрот природи, якими тепер користуються одиниці. Ця реформаційна «самосвідома суспільна акція» має здійснити «суспільне заволодіння повільне рентою задля того, щоб цей збірник нерівності шансів людської праці зробити засобом зрівноваження їх і щедрішу підмогу природи, де і наскільки вона проявляється, розілляти на всій ровені суспільного життя» (Рильський Т. Студії над основами розкладу багатства / Т. Рильський // В житті ніколи неправді не служив. – С. 385).
Методи реформування аграрних відносин Рильський поширює і на промисловість. Тут потрібно сплатити власникам капіталу його вартість, а той, що залишиться у виробництві, вважати за суспільне майно, а зиски з нього використовувати на загальні потреби.
Такий висновок Рильського щодо майбутнього устрою суспільства і його прихильність до різних форм асоціацій суперечать його основоположній тезі про збереження «індивідуалістичного стимулу», який має лишатись стимулом господарювання.
Якщо сучасники Рильського переважно критично сприйняли його працю «Студії над основами розкладу багатства», то його дослідження з аграрних питань і саму його практичну діяльність описували з піднесенням і навіть з пафосом.
Т. Рильський – «хлопоман» і все своє життя присвятив тим ідеям хлопоманства, що були закладені ще в університетські роки. «Широко освічений взагалі і як господар-практик, що 40 літ життя провів серед українського сільського оточення, він був в обговоренні народно-економічного світогляду і селянської економіки, можна сказати, в своїй стихії, яку дуже добре знав й вірно і об’єктивно описував» (Мицюк О. Тадей Р. Рильський (1840–1902) як хлопоман та економіст. – С. 25).
Свої економічні думки, свої погляди з аграрного питання він формував і викладав крізь призму селянського світогляду, селянського бачення проблем, саме тому вони становлять фактично подвійну цінність. Рильський був живим носієм тієї аграрної еволюції, яка відбувалась в країні. Він виріс в умовах кріпацтва, пережив розкріпачення, був поміщиком в умовах формування капіталістичних відносин. Ця еволюція суспільного життя знайшла відбиток і у його творчості.
Його філософське кредо, що він його виклав у праці «К изучению украинского народного мировоззрения» (1888) – це еволюційний розвиток, зв’язок подій і процесів, взаємовплив і взаємопроникнення процесів, вплив на суспільне життя зовнішніх факторів. Все це викликає «різні модифікації» суспільного розвитку. Рильський в цілому прогресивно ставиться до еволюції суспільного життя й аналізує ті соціальні сили, що виступають її носіями.
Економічні погляди селянства, їхні економічні вимоги Рильський викладає, користуючись як власними спостереженнями, так і документальними матеріалами, зокрема, рішеннями волосних судів, що спирались, головним чином, на звичаєве право.
Основним питанням, яке турбувало селянство, було, безумовно, питання земельне. Воно лишилось актуальним і після реформи 1861 р. Рильський зазначає, що серед селянства виникали думки, точилися розмови про більш-менш радикальні аграрні зміни. Селяни сподівались на «подушний переділ». Вони чекали розширення трудового землеволодіння, не відмовляючись і від плати за землю.
Цікавою є думка, висловлена Рильським, щодо розуміння селянами «неприкасаемой собственности». Такою власністю вони вважали те, що надбано зусиллями людськими за існуючих умов господарського життя, тобто рухому власність. У визначенні «неприкасаемой собственности» важливим було те, «насколько труд участвовал в … создании». Відповідно власність на такі дари природи, як ліс, натуральні луки тощо в народному світогляді не належить до «неприкасаемых» і покористуватись нею не є соромом (Рыльский Т. К изучению украинского народного мировоззрения / Т. Рыльский // В житті ніколи неправді не служив. – С. 218, 219, 220).
Як же сам Рильський визначає характер аграрних відносин і які пропонує заходи щодо їх «модифікації» і покращення становища селянства. Перш за все, багаторічне спостереження селянського життя, розуміння низької ефективності селянського господарства порівняно, наприклад, з німецьким, поставили перед Рильським питання про форми організації селянського виробництва. Його цікавить проблема: до чого прагне українець, який має нахил, чи до індивідуального господарювання, чи до гуртового виробництва? Рильський підкреслює, що через складність і суперечливість питання він не зміг знайти пряму відповідь, тому звернувся до аналізу відповідних форм організації виробництва. Сам Рильський – прихильник асоційованих форм господарювання – називає численні переваги його перед індивідуальним. Він дає досить ґрунтовний аналіз самобутніх форм асоціацій в українському селі. Починає він з трудової родини, яку називає зразком первісної спілки і визначає її економічні принципи, які прирівнює до комуністичних: від кожного члена сім’ї – праця відповідно до його здібностей, кожному – відповідно до його потреб, враховуючи загальний достаток та спільні потреби. Ці утопічні ідеї він проголосив ще на початку своєї наукової діяльності в статті «С правого берега Днепра».
Аналізує Рильський і тимчасові економічні асоціації, покликані до життя умовами виробництва та наявністю техніки. Він називає супряги, спілки у використанні чужих молотарок, будівельні спілки тощо. В названих формах асоціацій існує чіткий економічний розрахунок. Типом асоціації без економічного розрахунку є «закладщина» й «толока» – це своєрідне сусідське «благоволення». Рильський висловлює сподівання, що з розвитком продуктивних сил, зростанням застосування техніки будуть виникати нові форми асоціацій. Проголосивши хвалу гуртовому господарству, Рильський при цьому робить висновок про неможливість сподівань та те, що асоціації найближчим часом замінять індивідуальне господарювання. Однією з причин цього, якщо не головною, Рильський вважає повільність еволюції світогляду. Практичні успіхи, успіхи в застосуванні техніки, пише він, є легшими, ніж «модификации мировоззрения» (Рыльский Ф. К изучению украинского народного мировоззрения / Ф. Рыльский // В житті ніколи неправді не служив. – С. 239). Тим самим він усупереч своїм попереднім доказам про прихильність селянина до асоційованого виробництва визнає, що основу економічного світогляду українського селянина становить визнання індивідуального господарювання.
Нові умови господарювання викликали появу нових форм відносин на селі, що ґрунтувались на наймі робочої сили. Питання це було складним і болючим для селян. Малоземельні селяни шукають заробітків, які могли б хоч якось підтримати дрібне господарство. Цьому питанню Рильський присвятив спеціальну працю «Про херсонські заробітки» (1898). Він пише, що «чимало народу (близько ста двадцяти п’яти тисяч) їде щороку на заробітки в Херсонську губернію» (Рильський Т. Про херсонські заробітки / Тадей Рильський // В житті ніколи неправді не служив. – С. 406), описує важкі умови життя і праці заробітчан, пише про тривалий робочий день, погане харчування, жахливі побутові умови, відсутність медичної допомоги. Але праця цікава не самим описанням умов праці заробітчан. Автор сподівається хоч якоюсь мірою запобігти цим негараздам і допомогти найманим робітникам. Він закликає робітників до обачливості та до організованого опору тим поміщикам, які встановлюють кабальні умови праці. Разом з тим він – противник будь-яких «заколотів» і вважає, що захищатись, відстоювати свої права слід «за допомогою закону». Власне на це й орієнтує Рильський заробітчан, і з цих позицій дає їм суто практичні поради та рекомендації. Автор не обмежується порадами щодо вибору місця й умов найму, своєчасності одержання інформації про врожай тощо. Він доповнює свою працю надзвичайно цінною для робітників інформацією: як проїхати до того чи іншого місця роботи, скільки коштує проїзд, де влаштували земства лікарські пункти тощо.
Праця Рильського була досить популярною серед робітників-наймитів. Незважаючи на її популярний характер, вона має наукове значення, бо подає багатий фактичний матеріал з проблем сезонної міграції, умов найму, оплати праці, її динаміку тощо. «Вона, – пишуть дослідники, – є першою працею в українській мові про сезонну внутрішньо-краєву заробітчанську еміграцію українського безземельного і малоземельного селянства. В ній виразно виступає гуманність, щире народолюбство і добросердність автора, що симпатизує зі соціально слабою стороною в господарському життю і хоче їй в міру сил допомогти» (Мицюк О. Тадей Р. Рильський (1840–1902) як хлопоман та економіст. – С. 26).
Т. Рильський – прихильник еволюційного шляху розвитку. Він визнає прогресивність еволюції і покладає багато сподівань на її результати. Визнаючи необхідність реформування громадського життя, він уважає, що реформи будуть проведені на принципах народної свідомості, народного світогляду. Беручи в основу народний селянський світогляд, він сподівається на його втілення і в промисловості. Разом з тим Рильський наголошує, що не слід займатись «вгадуванням будущини». Мова може лише йти про визначення напряму і «головних рис еволюції» (Рильський Т. Студії над основами розкладу багатства / Т. Рильський // В житті ніколи неправді не служив. – С. 386). Сам він чітко визнає, як уже зазначалось, основні засади модифікації. Це – правова свобода, усуспільнення засобів виробництва через викуп їх у власників, праця як єдине правове джерело власності й економічний індивідуалізм як стимул господарювання.
Якщо підсумувати теоретичний доробок Рильського, оцінити його економічні ідеї, то його можна назвати еклектиком. Хоч сам він проголошував себе прихильником трудової теорії вартості і зазначав, що в багатьох питаннях наслідує Рікардо і Маркса, практично він використовував різні теорії. У його вченні синтезуються трудова теорія, психологічна теорія, теорія трьох факторів виробництва і певні ідеї соціалістичних доктрин, які він використовує у своїй теорії розподілу і формування деяких ідеалів майбутнього суспільства.
Відомі вчені та авторитетні джерела про Тадея Розеславовича Рильського
Михайло Єлисейович Слабченко (1882–1952) – український історик, правник, економіст, дійсний член ВУАН (1929)
Т. Рильський, близький друг проф. Антоновича, практикт сільского господарства, що уважно слідкував за життя та економічною літературою. Нові течії він постарвася зрозуміти й вияснити перед українським суспільством для чого й опублікував свою працю "Студії над основами розкладу багатства". Рильський доводив, що в суспільному житті має виключне значіння економічний інтерес. Знаменом часу є особистий інтерес і власність, котрі дістають своє формування в т. зв. правовому порядку. Але ці прикмети в дійсності обмежуються. Очевидно, між теорією й практикою є нев'язка котру можна зрозуміти тільки індуктивнм способом, намітивши певні обсерваційні пункти. В галузі розподілу треба розв'язати, на думку Рильського, питання про вартість. Рильський не визнає окремих вартостей мінової та споживчої, а є просто вартість, яка обіймає те й друге.Слабченко М. Є. Матеріали до економічно-соціальної історії України ХІХ століття / Є. М. Слабченко. – Харків : Держвидав України, 1927. – Т. 2. – С. 217–218
Степан Миколайович Злупко (1931–2006) – український економіст, доктор економічних наук, професор
«Надаючи великого значення економіці, він 1875 р. опублікував працю «Дім заробітковий і сучасний економічний порядок», а також «Про сільські випаси» і «Херсонські заробітки», в яких зайняв позицію селянсько-робітничої верстви, що чисельно зростала під впливом трансформації кріпосницьких відносин у товарно-ринкові. Теоретичні засади названих публікацій були синтезом тогочасних економічних поглядів, що відображали перехід від класичної політекономії з її трудовою вартістю до теорії граничної корисності. У Київському університеті в той час закладались основи нової наукової школи в політичній економії. У тому контексті Т. Рильський може вважатися одним із представників Київської школи в політекономії на стадії її формування».Злупко С. Персоналії і теорії української економічної думки / Степан Злупко. – Львів : Євросвіт, 2002. – С. 178.
Лариса Павлівна Горкіна (1941–2013) – український науковець, доктор економічних наук, професор, лауреат премії імені М. І. Туган-Барановського
«Погляди, близькі до ідей соціально-економічної школи, розвивали й обстоювали в Україні і такі визначні мислителі свого часу як М. Драгоманов, І. Франко, Т. Рильський і ін., віднесені в історико-економічній літературі до «непрофесійних економістів». Їх теоретична творчість являє одну з яскравих сторінок історії української економічної думки».Горкіна Л. П. XX століття в історії української економічної думки: коротка ретроспектива : монографія / Л. П. Горкіна, М. Г. Чумаченко ; під заг. ред. О. О. Шубіна ; М-во освіти і науки, молоді та спорту України, Донец. нац. ун-т економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського, НАН України, Ін-т економіки пром-сті. – Донецьк : ДонДУЕТ, 2011. – С. 17.
«… На початку 90-х років ХІХ ст. серед представників так званої ліберально-народницької течії суспільно-економічної думки серйозну увагу на теоретичні засади австрійської школи звернув один з найстаріших громадівців, активний дописувач «Основы» (органу громадівців, що видавався у Петербурзі у 1861–1862 рр.), невтомний захисник інтересів українського селянства Тадей Розеславович Рильський. Він не тільки зробив спробу порівняти основні політекономічні категорії у їх трактуванні марксизмом та засновниками австрійської школи, а й зробив ряд власних цікавих висновків, зокрема щодо розуміння проблем розподілу тощо».
Горкіна Л. П. Нариси з історії політичної економії в Україні : Остання третина ХІХ – перша третина ХХ ст. / Л. П. Горкіна. – Київ : Наук. думка, 1994. – С. 36.
- В житті ніколи неправді не служив : [наук. ст., вибр. листування, спогади сучасників, дослідж. наук. та літ. спадщини] / Тадей Рильський ; [упоряд.: М. Г. Рильський ; авт. передм. та комент. Н. М. Пазяк]. – Київ : Успіх і кар’єра, 2013. – 558 с.
Шифр зберігання книги: 94(477) Р50 - До вивчення українського народного світогляду / Тадей Рильський // Хроніка-2000. Наш край : укр. культурологічний альманах / голов. ред. Юрій Буряк. – Київ : Довiра, 1993. – Вип. 5 (7). – С. 102–120.
Шифр зберігання книги: 1ФС Х94 - К изучению украинского народного мировоззрения / Ф. Рыльский // Киевская старина. – 1903. – № 4. – С. 1–23 ; 1903. – № 5. – С. 161–191.
Шифр зберігання журналу в НІБ України: 05 К38 - Про херсонські заробітки / Т. Рильський. – Київ, 1904. – 90 с.
Шифр зберігання книги в НБУВ: А 034116 - Сільські пригоди. Про випаси : оповідання селянина / Фаддей Рильський. – Санкт-Петербург, 1905. – 48 с.
Шифр зберігання книги в НБУВ: А 022217 - Студії над основами розкладу багатства / Т. Рильський // Українська економічна думка : хрестоматія / М-во освіти і науки України, Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, Екон. ф-т ; упоряд., авт. вступ. розд., наук. ред. перекладів С. М. Злупко. – Київ : Знання, 2007. – С. 140–161.
Шифр зберігання книги: 330.8 У45 - Студії над основами розкладу багатства [Електронний ресурс] / Тадей Рильський // Записки [Наукового] Товариства імені Шевченка. – 1892. – Ч. 1. – С. 29–86 ; 1893. – Ч. 2. – С. 62–113.
- Українська Радянська Енциклопедія : в 12 т. / голов. ред. О. К. Антонов. – 2-ге вид. – Київ : Голов. ред. УРЕ, 1983. – Т. 9. – С. 370.
Шифр зберігання книги: 030 У45 - Енциклопедія історії України : [в 10 т.] / НАН України, Ін-т історії України ; редкол.: В. А. Смолій (голова) [та ін.]. – Київ : Наук. думка, 2012. – Т. 9. – С. 200. – Режим доступу: http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?C21COM=F&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU. – Дата звернення: 27.12.2016.
Шифр зберігання книги: 94(477) Е64 - Белюга Т. Село Романівка на Житомирщині: фольклорний ресурс, локусна специфіка текстогенерації / Тетяна Белюга // Література. Фольклор. Проблеми поетики. – 2013. – Вип. 38. – С. 353–357.
Шифр зберігання журналу в Науковій бібліотеці ім. М. Максимовича: 05 Літе - Боряк О. О. Україна: етнокультурна мозаїка / О. О. Боряк. – Київ : Либідь, 2006. – С. 214–215.
Шифр зберігання книги: 902 Б84 - Білодід В. Д. Історіографія української етноментальності: В. Б. Антонович : історіософські нариси / В. Д. Білодід ; за ред. Н. П. Поліщук. – Київ : Вища шк., 2011. – Розд. 3 : Ідеологія українофілів-народників. – С. 119–122.
Шифр зберігання книги: 9(С2) Б61 - Грушевський М. С. Твори : у 50 т. / Михайло Грушевський ; голов. ред. П. Сохань ; Нац. акад. наук України, Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського. – Львів : Світ, 2005. – Т. 7. – С. 580.
Шифр зберігання книги: 94(477) Г91 - Злупко С. «Економічні студії» Тадея Рильського / С. Злупко // Персоналії і теорії української економічної думки / С. Злупко. – Львів : Євросвіт, 2002. – С. 176–180.
Шифр зберігання книги: 330.8 З-68 - Корнійчук Л. Я. Історія економічної думки України : навч. посіб. / Л. Я. Корнійчук ; М-во освіти і науки України, Київ. нац. екон. ун-т. – Київ : КНЕУ, 2004. – С. 236–245. – (До 100-річчя Київського національного економічного університету). – Див. повний текст в Електронній бібліотеці: http://lib.kneu.edu.ua/ua/e_resours_bibl/elek_bibl_litr/.
Шифр зберігання книги: 330.8 К67 - Левицкий О. И. Фаддей Розеславович Рыльский : некролог / О. Л. // Киевская старина. – 1902. – № 11. – С. 335–349. – Авт. установлен по изд.: Масанов И. Ф. Словарь псевдонимов... Москва, 1957. Т. 2. С. 279.
Шифр зберігання журналу в НІБ України: 05 К38 - Народжені Україною : меморіальний альманах : у 2 т. – Київ : Євроімідж, 2002. – Т. 2. – С. 400–401. – (Золоті імена України). – Текст укр., рос., англ. мовами.
Шифр зберігання книги: 94(477) Н30 - Падалко А. Громадська та культурно-освітня діяльність Тадея Рильського (1841–1902 рр.) [Електронний ресурс] / А. Падалко // Матеріали V Волинської міжнародної історико-краєзнавчої конференції, 9–10 листопада 2012 року : зб. наук. пр.. / М-во освіти і науки, молоді та спорту України, Житомир. держ ун-т ім. І. Франка, Іст. ф-т наук.-дослід. лаб. "Дослідж. іст. Волині" ; [редкол.: Саух П. Ю. та ін.]. – Електрон. текст. дані. – Житомир : Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2012. – С. 98–100. – Режим доступу: http://eprints.zu.edu.ua/8248/. – Дата звернення: 27.12.2016.
- Плачинда В. Дослідник української ментальності : [про Тадея Рильського] / В. Плачинда // Хроніка-2000. Наш край : укр. культурологічний альманах / голов. ред. Юрій Буряк. – Київ : Довiра, 1993. – Вип. 5 (7). – С. 97–101.
Шифр зберігання книги: 1ФС Х94 - Провідники духовності в Україні / за ред. І. Ф. Кураса. – Київ : Вища шк., 2003. – С. 533.
Шифр зберігання книги: 94(477) П78 - Слабченко М. Є. Матеріали до економічно-соціальної історії України ХІХ століття / Є. М. Слабченко. – Харків : Держвидав України, 1927. – Т. 2. – С. 217–219.
Шифр зберігання книги в НІБ України: 9(С2) С47 - Українська економічна думка : хрестоматія / М-во освіти і науки України, Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, Екон. ф-т ; упоряд., авт. вступ. розд., наук. ред. перекладів С. М. Злупко. – Київ : Знання, 2007. – С. 139–140.
Шифр зберігання книги: 330.8 У45 - Франко І. Пам’яті Тадея Рильського / Іван Франко // Зібрання творів. – Т. 47. – С. 289–290.
Шифр зберігання книги: У1 Ф83 - Шпак В. Хлопоман Тадей Рильський / Віктор Шпак // Урядовий кур’єр. – 2011. – 11 січ. (№ 3). – С. 7. – Режим доступу: http://ukurier.gov.ua/uk/articles/hlopoman-tadej-rilskij/. – Дата звернення: 27.12.2016.
Місце зберігання журналу: Бібліотека КНЕУ - Яновська Л. Народ уже є. Де такі, як Тадей, керманичі? / Людмила Яновська // Урядовий кур’єр. – 2015. – 6 січ. (№ 1). – С. 10. – Режим доступу: http://ukurier.gov.ua/uk/articles/narod-uzhe-ye-de-taki-yak-tadej-kermanichi/. – Дата звернення: 27.12.2016.
Місце зберігання журналу: Бібліотека КНЕУ
Плачинда В. Дослідник української ментальності : [про Тадея Рильського] / В. Плачинда // Хроніка-2000. Наш край : укр. культурологічний альманах / голов. ред. Юрій Буряк. – Київ : Довiра, 1993. – Вип. 5 (7). – С. 98.
Плачинда В. Дослідник української ментальності. – С. 104.
Плачинда В. Дослідник української ментальності. – С. 108.
Плачинда В. Дослідник української ментальності. – С. 112.
Плачинда В. Дослідник української ментальності. – С. 114.
Плачинда В. Дослідник української ментальності. – С. 117.
Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Літературно-меморіальний_музей-садиба_М._Т._Рильського_(Романівка). – Дата звернення: 27.12.2016.
