Микола Петрович Баллін народився в Катеринославський губернії (за іншими даними – у Санкт-Петербурзі) в дворянській родині (Марков В. И. Пионеры южно-русской кооперации. Н. П. Баллин и его сотрудники / В. И. Марков. – Харьков, 1919. – С. 22). 1842 р. вступив в училище правознавства у Петербурзі. 1849 р., по закінченні училища, в чині колезького секретаря вступає на службу в сенат, згодом залишає Петербург і дістає місце губернського стряпчого у м. Симбірськ. Перебування Балліна в Симбірську було нетривалим. Він повертається до Петербурга за призначенням у Міністерство юстиції. 1857 р. він дістав посаду в Катеринославі, а 1860 р. – в Костромі. Перебування в Костромі, де Баллін займався активною громадською діяльністю, теж було короткочасним. За клопотанням родичів і друзів 1860 р. його переведено до Харкова.
У Харкові Баллін веде бурхливу громадську діяльність, організує «Клуб чесних і благородних людей», бере участь в організації недільних шкіл і викладає в одній із них. Разом з організатором і керівником «Землі і волі» М. О. Сєрно-Соловйовичем організує книжкову торгівлю в Харкові, Херсоні, Курську, Калузі. Одночасно ці осередки торгівлі відігравали роль опорних пунктів «Землі і волі». Після арешту у 1862 р. Чернишевського і Сєрно-Соловйовича у Балліна був проведений обшук. Недільні школи закрили. Відтак Баллін виступає засновником «Товариства грамотності», розробляє його статут, але його не затвердив харківський губернатор. У цей же час прийшло розпорядження міністерства юстиції про переведення Балліна до Пензи. Він відмовився від призначення і подав у відставку. За ним було встановлено таємний поліцейський нагляд.
З кінця 60-х років починається новий етап громадської діяльності М. Балліна, яку він повністю присвячує кооперативній справі, виступає одним із ініціаторів і організаторів першого в Україні «Харківського споживчого товариства» у 1867 р. 1869 р. Баллін здійснив велику закордонну подорож для вивчення кооперативного руху, а за його словами, «для вивчення соціалізму».
Під час подорожі Баллін відвідав Берлін, Гамбург, Лондон, Манчестер, Рочдель, Париж, Женеву та інші міста і познайомився з багатьма кооперативними діячами і соціалістами. Він зустрічався з Бакуніним, Огарьовим, Шульце-Делічем та ін. Баллін докладно знайомиться з кооперативним рухом на Заході, вивчає діяльність Рочдельського товариства, бере участь в роботі першого англійського кооперативного конгресу в Лондоні 1869 р. та кооперативного з’їзду в Нейштадті. Повернувшись до Харкова Баллін активно включається в роботу споживчого товариства і працює в ньому до його ліквідації 1872 р. Одночасно він створює різні кооперативні агентства, бібліотеки, кооперативні книговидавництва.
Не просто активна, а бурхлива діяльність Балліна на кооперативній ниві зустрічає все більший опір з боку правлячих кіл. 1886 р. йому заборонили читати лекції про кооперацію. Незважаючи на численні доноси про неблагонадійність, Балліна не заарештували лише завдяки тому, що вважали його божевільним (Див.: Баренбаум И. Е. Штурманы грядущей бури : Н. А. Серно-Соловьевич, Н. П. Баллин, А. А. Черкесов / И. Е. Баренбаум. – Москва : Книга, 1987. – С. 150). Деякий час Баллін працював помічником бібліотекаря в Харківському університеті, куди його, старого і немічного, прийняли з жалю. Але він не припиняє пропагувати ідеї кооперації, підтримує зв’язки з діячами зарубіжної кооперації. 1894 р. Баллін опублікував в «Кооперативному альманасі» Ш. Жіда статтю про кооперації в Росії.
В останні роки життя Баллін зневірився у споживчій кооперації в тих формах, в яких вона існувала. Він мріяв про «інтегральну кооперацію», яка б охопила всі сфери життя і діяльності людини.
М. Баллін – надзвичайно оригінальна особистість. Він – один із небагатьох, що присвятив практично все своє життя пропаганді і намаганню втілення в життя кооперативних ідей. Дослідники діяльності Балліна, як у минулі роки так і сучасники, дають йому досить влучну характеристику. «Николай Петрович Баллин вошел в историю кооперации как «пионер», «идеалист-оригинал», «лирик кооперации», «чудак», «фанатик», «мечтатель», усматривавший проявления кооперации во всех сторонах окружающей жизни, пытавшийся придать философское толкование идее кооперации, признавая в ней «великую силу». «Мечтателя» Баллина характеризовали отсутствие навыков в практической работе, противоречивость миросозерцания» (Козлова Е. Н. Кооперативный мир Н. П. Баллина / Е. Н. Козлова // Кооперация : Страницы истории : в 3 т. / РАН, Ин-т экономики ; [отв. ред. Н. К. Фигуровская]. – Москва : Наука, 1998. – Т. 1 : Избранные труды российских экономистов, общественных деятелей, кооператоров-практиков, кн. 1 : 30–40-е годы ХIХ – начало ХХ века. Предыстория. – С. 679).
Незважаючи на те, що він був ліриком і мрійником, людиною непрактичною, що проявилося в його спробах організації різних форм кооперації, він був «піонером» кооперативного руху в Україні і Росії. Його цікавила більше теоретична сторона кооперації, а не її економічна, господарська діяльність.
Написав Баллін багато, але надрукував мало. Його наукова спадщина частково збереглась в рукописах, які відображають надзвичайно широкі плани й ідеї автора. Рукописи, котрі зберігаються в архівах і зокрема в Інституті рукописів ЦНБ ім. В. І. Вернадського, частково введені в науковий обіг дослідниками ще на початку ХХ ст. Сьогодні до них звернулись навіть науковці з Японії (Див.: Киржаев С. Н. Николай Петрович Баллин и его архив : библиографическое исследование о пионере русско-украинского кооперативного движения / С. Н. Киржаев, Имаи Есио // Acta Slavica Japonica. – 1994. – № 12. – С. 161–180).
Ці рукописи становлять надзвичайно цінне джерело як для характеристики світогляду Балліна, так і історії кооперативного руху в цілому. З документів, уведених у науковий обіг дослідниками наукової спадщини Балліна, можна, перш за все, пересвідчитися в його обдарованості і різнобічній зацікавленості. Як уже зазначалось, Баллін мріяв про «інтегральну кооперацію» в усіх формах людського буття. Тому його цікавили всі ці форми, всі сторони людського буття. І не випадково в його рукописах зберігаються уривки статей, нотатки, в яких крім кооперативних ідей висвітлюються питання науки взагалі, філософії, економіки, соціології, фізики, хімії тощо.
Серед рукописів автора, що торкаються кооперативних ідей, збереглись чернетки статей: «Современная кооперация», «О кооперативных организациях в Харькове», «В чем моя вера? Кооперативный университет», «Об организации международного кооперативного союза». В рукописах збереглись також «отрывки статей и заметки о роли труда и капитала и кооперировании производства, об организации потребительских артелей, об интенсивном кооперировании, о кооперативном движении на железных дорогах… о страховых и кредитных обществах, об обществе взаимного кредита, о промышленности и ее специальных задачах, о роли ассоциаций» (Киржаев С. Н. Николай Петрович Баллин и его архив. – С. 168).
Цікавлять Балліна і питання політичної економії, яку він розглядає як розділ соціології. З цими питаннями зустрічаємось у підготовленій ним до друку праці «Основы социологии г. Харькова». В ній як розділи книги значаться: «Закваска унитарной политической экономии», «Современная политическая экономия», «Монизм в науке», «Закваска монизма в политической экономии». Виступав Баллін і з лекціями з проблем політичної економії. Одна з його публічних лекцій «О характере политической экономии» була присвячена вченню Генрі Джорджа.
Цікавився Баллін й історією кооперації. В рукописній статті «Двенадцать предшественников кооперации в Западной Европе» він називає Ш. Фур’є, Буше, Леклера, Ж. Б. Годена, Р. Оуена, Моріса, В. Ніля, Д. Холіока, Г. Шульце-Деліча, Ф. Райфайзена, Ф. Вігано, Цезаря де Папа (Киржаев С. Н. Николай Петрович Баллин и его архив. – С. 166). Автором перелічені як активні діячі кооперації, так і особи, близькі йому за своїм світоглядом.
1870 р. була опублікована перша книжка Балліна з питань кооперації – «Первая памятная книжка русских потребительских обществ». Баллін у ній значиться як упорядник. Дійсно, книжка містить переважно відомості, надіслані до Харківського споживчого товариства на його запит рядом товариств країни. Баллін опрацював матеріал і дав коментарі. Ця книжка є єдиним джерелом як для аналізу світогляду Балліна, так і історії кооперативного руху в Україні.
Хоча Балліна більше цікавили теоретичні проблеми кооперації, ніж її практична діяльність, у нього немає чіткого визначення кооперації, як і цілісної теорії кооперації взагалі. Визначення кооперації у нього не відображають її суті, а часом суперечливі. В «Памятной книжке...» зустрічаємо такі визначення кооперації: «Основание кооперации – взаимное сочувствие, взаимная приязнь и по преимуществу любовь и дружба … Кооперация есть система коллективности для потребления с целью производства. Цель кооперации – коллективное сбережение, уменьшение труда на производство необходимых предметов потребления, развитие национального потребления, увеличение производства и, наконец, развитие производственных способностей и склонностей человека» (Баллин Н. П. Первая памятная книжка русских потребительских обществ / Н. П. Баллин. – Санкт-Петербург, 1870. – С. 43). Називає він кооперацію і «новою промисловою силою», на кшталт соціалістів-утопістів пов’язує її визначення з ідеєю справедливості.
Здійснення кооперативних ідей – «это внутренняя человеческая потребность, задача всего человечества, всего космоса. Кооперация развивается везде и во всем» (Н. П. Баллин о русском кооперативном движении 70–80-х годов // Кооперация : Страницы истории : в 3 т. – Москва : Наука, 1998. – Т. 1, кн. 1. – С. 718). Разом з тим він вважає, що «деятельность кооперации не должна быть революционною, она должна быть организационною» (Баллин Н. П. Первая памятная книжка русских потребительских обществ. – С. 43).
Розуміння Балліним суті кооперації, характеру умов, що сприяють чи гальмують її поширення в Росії, були розглянуті ним у статті, вилученій дослідником його діяльності В. Тотоміанцем з рукописів і опублікованій у другому числі журналу «Вестник кооперации» за 1910 р. під назвою «Н. П. Баллин о русском кооперативном движении 70–80-х годов».
У статті Баллін з прикрістю пише про те, що в Росії немає «апостолів кооперації», подібних до кооператорів у Західній Європі. Причину цього він убачає не в тому, що в Росії думка, воля зазнають більших утисків, аніж на Заході. Ідеї поширюються скрізь, незважаючи ні на які перепони. Але ідея повинна впасти на сприятливий ґрунт, вона має сприйматись не формально, а становити внутрішню потребу людини, відповідати її сутності, її майбутньому.
«Кооперативные идеи, – пише Баллін, – обнимающие высочайшие стремления к правде, разумности, любви, требуют поэтому не только высокого нравственного развития людей, чтобы можно было осуществить их жизненные стремления, но и хорошего образования и хорошо развитых социальных привычек» (Н. П. Баллин о русском кооперативном движении 70–80-х годов // Кооперация : Страницы истории : в 3 т. – Москва : Наука, 1998. – Т. 1, кн. 1. – С. 719).
Саме ці ідеї повинні сприйняти всі – й інтелігенція, і маси. Це баллінський «ідейний метод» досягнення вищої справедливості. Баллін закликає інтелігенцію скористатися досвідом Заходу й об’єднатися в сильні асоціації «для самоосвіти і для загальнонародної справи». Ці об’єднання можуть мати благодійний вплив не лише на всю Росію, а й на розвиток міжнародної кооперації.
Сягаючи так далеко думками, Баллін наголошує на необхідності спонукати інтелігенцію до дій, до об’єднання, і роз’яснює роль об’єднання, спілкування в людському житті. Він пише, що людина не була людиною поки не було родини, освіта розвинулась з виникненням шкіл. «Промышленность получает развитие только тогда, когда люди сознали, что есть законы общественной хозяйственности, обязательные для всего человечества и объединяющие все производства и потребление всего света...» (Н. П. Баллин о русском кооперативном движении 70–80-х годов // Кооперация : Страницы истории : в 3 т. – Москва : Наука, 1998. – Т. 1, кн. 1. – С. 724).
Саме тому, робить Баллін висновок: «Царство кооперации наступит тогда, когда все влиятельные люди сознают необходимость объединения промышленности и учения для кооперации всех народов по мере их склонности и способности к усвоению и осуществлению общечеловеческого идеала мира, правды и любви» (Н. П. Баллин о русском кооперативном движении 70–80-х годов // Кооперация : Страницы истории : в 3 т. – Москва : Наука, 1998. – Т. 1, кн. 1. – С. 724).
Погляди Балліна на кооперацію формувались під впливом ідей соціалістів-утопістів і тодішньої практики кооперативного руху на Заході, з якою він був дуже добре обізнаний. Про це свідчить, зокрема, і його відгук на працю англійського кооператора Томаса Торнтона «Праця: її хибні вимоги і законні права...», вміщений в «Пам’ятну книжку…».
М. Баллін розуміє посилення соціальної напруженості в країнах Західної Європи. У відгуку він пише: «Европа если не накануне социального переворота, то по крайней мере быстрыми шагами подвигается к мирной, но радикальной реформе промышленной жизни» (Цит. за.: Баренбаум И. Е. Штурманы грядущей бури. – С. 190). Баллін виступає прихильником еволюційного розвитку суспільства і саме ця сторона приваблює його в праці Торнтона, який пропонує організовувати різні робітничі спілки, з допомогою котрих сподівається розв’язати економічні проблеми робітничого класу і, зокрема, проблему заробітної плати через угоди з підприємцями.
1871 р. Баллін видає книгу «Кооперация на Западе. Рабочие союзы в Англии графа Парижского». Книга включає як скорочений переклад праці графа Паризького, так і нариси про кооперативний рух на Заході. Він будь-що намагається пропагувати «новые формы организации хозяйства». Перевагу Баллін віддає споживчим товариствам тому, «что потребительские общества, – за його словами, – не только первоначальная форма кооперации, но вместе с тем и ее синтеза (так как цель жизни есть потребление для производства и развития…)» (Баллин Н. Кооперация на Западе. Рабочие союзы в Англии графа Парижского / Н. Баллин. – Изд. авторизированное. – Санкт-Петербург : Издание А. В. Заленского, 1871. – С. І). Розвиваючи ідею мирного шляху перебудови суспільства, побудови «нового экономического порядка», який він ототожнює з кооперацією, Баллін доходить висновку, що успіх справи найбільшою мірою залежатиме від того, «насколько потребительские общества успеют согласить рабочие союзы и рабочие общества действовать в пользу нового экономического порядка» (Баллин Н. Кооперация на Западе. – С. ІІ). Ця спільна діяльність для досягнення поставленої мети має носити мирний характер, «без вражды к существующему … порядку», і перевага в ній має належати споживчим товариствам, які дають роботу своїм членам для виробництва предметів споживання. Баллін виступає проти захоплення виробничими і кредитними асоціаціями.
Наміри Балліна – безмежні. Проте не все вдалося реалізувати. Видавнича діяльність Балліна не лише не зустрічала підтримки з боку правлячих сил, а всілякими перешкодами гальмувалась.
Аналізуючи видавничу діяльність Балліна, слід зазначити, що першим виданням харківського книжкового магазину Балліна був збірник українських пісень за редакцією О. Потебні (Див.: Баренбаум И. Е. Штурманы грядущей бури. – С. 178). Листувався Баллін з Драгомановим, сповіщаючи в листах про свої творчі наміри.
Але основне в житті Балліна це – кооперація. Як уже зазначалося, він бачив її у всьому: у розвитку суспільства, у примиренні всіх суперечностей. Ідеї Балліна стають все більш всеохоплюючими й універсальними. Але зрештою він розуміє нездійсненність своїх кооперативних мрій в тодішніх умовах і пише, що тяжко це визнавати.
Тож у «Заповіті» (1894 р.) Баллін писав: «Жил я, насколько мог, для развития деятельной взаимопомощи и интеллектуального усовершенствования в себе и окружающем. Но человек слаб, – несмотря на долгую жизнь я сделал очень мало, особенно потому, что теперь даже слово кооперация почти никто из окружающих меня не понимает. Чтоб компенсировать свою слабость, завещаю всем помнить мои стремления и стараться воздвигать мне живые памятники, развивая образование, кооперацию и свободу в себе и окружающем – всеми путями» (Цит. за: Баренбаум И. Е. Штурманы грядущей бури. – С. 152).
Для Балліна майбутнє – загальна «интеграция, объединение, кооперация во всем». Навіть індивідуальне господарство – це кооперація в зародку. Таке визначення кооперації приводить до того, що втрачається розуміння її сутності, місця і ролі в суспільному житті.
