Ракушка-Романовський Роман Онисимович

Ракушка-Романовський (Романівський) Роман Онисимович (Ракущенко, Роскущенко,

Ракушенко, Рікушенко, Рікушченко, Ракушчина, Рокушко)
(близько 1623 – 1703) –
імовірний автор “Літопису Самовидця”.

Життя та діяльність

Серед козацьких літописів дослідники виділяють “Літопис Самовидця” як один із найцінніших з історичної точки зору. “Літопис Самовидця” є найбільш раннім серед козацьких літописів, його створено наприкінці XVII – на початку XVIII ст. Як підкреслюється у виданні “Історія українського козацтва”, “твір вирізняється з-поміж решти пам’яток «літератури канцеляристів» своєю джерельною основою, в якій домінують власні авторські спостереження. Це робить “Літопис Самовидця” цінною історіографічною, з огляду на авторську рецепцію історичних подій, а також, в окремих випадках, джерелознавчою пам’яткою … Питання авторства було найважливішим у студіях над “Літописом Самовидця”. Пошуки автора твору велись із часу видання пам’ятки у 1846 р. О. Бодянським. Основою для цієї публікації став список П. Куліша, який і дав твору відому нині назву “Літопис Самовидця”, зважаючи на автобіографічні мотиви, що прослідковуються в його тексті. Публікація О. Бодянського сприяла посиленню інтересу до цього твору в середовищі істориків” (Історія українського козацтва : нариси : у 2 т. / НАН України, Ін-т історії України, НДІ козацтва ; редкол.: В. А. Смолій (відп. ред.) та ін. – Київ : КМ Академія, 2007. – Т. 2. – С. 253–254). У результаті тривалих досліджень було визнано, що імовірним автором літопису був Роман Ракушка-Романовський (Див.: Історія українського козацтва. – Т. 2. – С. 253–259).

Роман Ракушка-Романовський народився близько 1623 р. Його батько Онисим мав у власності село Романівку Брацлавського воєводства, звідси й подвійне прізвище – Ракушка-Романовський. У документах прізвище подається у різних варіантах. Уперше ім’я автора літопису згадується у козацькому реєстрі 1649 р., де він значиться у складі козаків Ніжинського полку. Про його дитинство та освіту ніяких відомостей не має. У 1654–1655 рр. він обіймає посади в установах Військового скарбу Ніжинського полку. У 1656 р. Ракушка-Романовський перебуває під Ригою у царському таборі, а у травні 1657 р. знову як козак проживає у Ніжині. У 1658 р. як ніжинський сотник бере участь у відновленні союзу Виговського з кримським ханом, а 1659 р. він – військовий суддя Ніжинського полку, їздить в Москву у складі делегації від Ніжина. У 1660 р. Роман Ракушка – сотник Ніжинського полку, а потім – ніжинський наказний полковник. Підтримував Якима Сомка. Пізніше він стає прибічником гетьмана Івана Брюховецького і обіймає посаду генерального підскарбія. Певний час у 60-х роках керував Ніжинським, Стародубським, Сосницьким полками, відав млинарством Лівобережжя, брав участь у переговорах із Польщею у Борисівській комісії. Після падіння І. Брюховецького політична кар’єра Р. Ракушки обривається. Наприкінці 1668 р. він з’являється у Брацлаві на Правобережжі як протопоп. У цей час він активно виступає проти гетьмана Многогрішного, який захопив його майно у Ніжині. У 1670 р. від гетьмана П. Дорошенка та митрополита Й. Тукальського поїхав до константинопольського патріарха Мефодія із проханням затвердити Й. Шумлянського львівським єпископом і домігся прокляття над Д. Многогрішним. Після цих подій слід Романа Ракушки губиться до 1676 р. У 1676 р. він знову на Лівобережній Україні у м. Стародуб як духовна особа. Тут він прожив з родиною до смерті. Помер у 1703 р. (Див.: Шевчук В. О. Муза Роксоланська : Українська література XVI–XVIII століть : у 2 кн. / В. О. Шевчук ; ред. С. Головко. – Київ : Либідь, 2005. – Кн. 2. – С. 292).

                                                                                                                                

Літопис Самовидця складається з трьох частин: вступу, в якому дається характеристика стану України до Хмельниччини, і двох головних частин. Одна охоплює період Хмельниччини і Руїни (до 1676 р. включно), друга – період до 1702 р.

У центрі уваги Самовидця – Визвольна війна під проводом Б. Хмельницького. Він перш за все розкриває причини цієї війни, висуваючи на перший план соціально-економічні та релігійні фактори. Саме з їх визначення він починає розділ «О началі войни Хмелницкого»: «Початок и причина войни Хмелницкого ест едино от ляхов на православіе гоненіе и козаком отягощеніе» (Літопис Самовидця / АН УРСР, Ін-т історії ; вид. підгот. Я. Дзира ; відп. ред. А. Д. Скаба. – Київ : Наук. думка, 1971. – С. 45).

Самовидець висвітлює поневолене становище вільного козацтва, яке внаслідок наступу польських панів потрапляло у феодальну залежність від них. Козаків примушували відбувати панщину і виконувати різні повинності, чого вони раніш не робили: доглядати панських коней і собак, замітати двори, топити печі «и до инших незносных діл приставляли» (Літопис Самовидця. – С. 45). Для волелюбного козацтва Півдня України таке становище було нестерпним. І не випадково саме тут почався визвольний рух.

Погіршувалось і становище реєстрових козаків. Реєстрові полковники, яких польський уряд призначав зі шляхтичів, оббирали козаків, залучали до виконання різних робіт. Полковники привласнювали собі плату за службу, ділили гроші війська з сотниками, обкрадаючи козаків. «Плату, которая постановлена была на козаки … тое на себе отбірали, з сотниками ділячися, бо сотников не козаки оббырали (обирали – укл.) и настановляли, але полковники, кого хотіли з своей руки, жебы оным зичливими были. Также полковникове козаков до всякой домовой незвичайной роботи пристановляли…» (Літопис Самовидця. – С. 45–46). Доводячи козаків до жебрацтва, полковники перетворювали їх фактично на кріпаків. А уряд у той час зменшував кількість реєстрових козаків.

Але найтяжчим, пише Самовидець, був стан покріпачених селян Східної України. Хоч покріпачення, зазначає він, відбулося тут дещо пізніше і економічний стан посполитих був тут кращим, ніж у західних областях України, але самий факт покріпачення був нестерпним для волелюбного народу. Крім того, маєтками тут здебільшого управляли не самі магнати, а орендарі, що призводило до посилення експлуатації селянства. Не звикла, пише Самовидець, Україна терпіти такі утиски: «...вимисли великіе были от старостов и от намісников, и жидов. Бо сами державци на Україні не мешкали» (Літопис Самовидця. – С. 46).

Кріпосницький гніт, писав Самовидець, доповнювався національно-релігійним гнобленням українського народу: «Также и у віри руской помішка великая била от уніят и ксендзов, бо уже не тилко унія у Литві, на Волині, але и на Україні почала гору брати» (Літопис Самовидця. – С. 51). Автор пише про утиск, який чинили уніати церквам, заборону українських шкіл тощо. Саме ці обставини спричинили Визвольну війну українського народу, яку Самовидець палко вітає. Разом з тим він з жалем пише про спустошення, грабежі, знищення матеріальних цінностей, яке чинили козаки, руйнуючи польські маєтності. «Рідкій в той кріві на тот час рук своїх не умочил и того грабленія тих добр не чинил» (Літопис Самовидця. – С. 52).

Автор пише про тугу велику людям всякого стану і «наругання від посполитих людей», проте фактично йдеться про панівні верстви, які потерпають від посполитих. Самовидець визнає, що навіть ті представники української шляхти і заможного козацтва, які не підтримували народний рух, змушені були, заради врятування свого життя і майна, вступати до козацтва. Цей процес, за словами Самовидця, охопив навіть ті міста, де діяло Магдебурзьке право.

Аналіз суспільно-економічного становища у країні і, відповідно, ставлення Самовидця до різних суспільних верств у літопису висвітлюються у хронологічному порядку, на тлі аналізу історичних подій. У різних історичних ситуаціях Самовидець то стає на захист заможних станів, бо і сам за родом служби був близьким до «значних», то співчуває посполитим і рядовим козакам. Досить чітко така позиція автора літопису проявилась в оповіданні про Чорну раду 1663 р., де зіткнулись інтереси козацької верхівки і низів. Після перемоги Брюховецького над «значними» і призначення ним нових полковників «...много козаков значних чернь позабивала, которое забойство три дни тривало... а старшина козаки значніе, яко змогучи, крилися, где хто могл, жупани кармазиновіе на сермяги миняли» (Літопис Самовидця. – С. 91).

Автор літопису негативно ставиться до цих подій. Він не схвалює насильних методів боротьби і знущань голоти над козацькою старшиною і «значними» людьми. Проте перемога голоти була короткочасною. Вже починаючи, приблизно, з 70-х років, українські гетьмани і царські воєводи жорстоко розправляються з непокірною «черню». Посилюється експлуатація народу. Особливо яскраво це проявилось, пише Самовидець, у період гетьманування Д. Многогрішного (1669–1672 рр.) і І. Самойловича (1672–1687 рр.). Автор засуджує внутрішню політику гетьманів і козацької старшини, їхнє жорстоке ставлення до народу. Самойлович, пише Самовидець, за підтримки старшини довів зубожіння народу до крайньої межі. До небувалих розмірів зросли побори й повинності, було запроваджено багато нових податків. «А здирства вшелякими способами вимишляли так сам гетман, як и синове его, зостаючи полковниками: аренди, стаціе великіе, затяговал людей кормленіем, – … не могл насититися скарбами» (Літопис Самовидця. – С. 145).

Важким тягарем для народу стали численні оренди, ліквідовані після Визвольної війни, а потім знову поновлені: «И на Україні, – пише Самовидець, – стали аренди на заплаченя войску, піхоті и конним, которіе от Дорошенка и от Гоголя попередавалися, которим барву (одяг – укл.) давали, але то з великим шемранням (наріканням – укл.) людей было, же юже отвикли были арендам» (Літопис Самовидця. – С. 128). Окрім оренд населення було переобтяжене різними військовими повинностями: надавало квартири, годувало військо. Часом селян і міщан силоміць мобілізовували до війська. Так, описуючи події 1678 р., Самовидець пише, що гетьман І. Самойлович з великим військом вирушив з Батурина «…бо не тилко козаков у войско гнано, але и міщан и из сел два третего виправовали, и убогшіе чотири пятого з оружем и борошном, як до войни» (Літопис Самовидця. – С. 128). Отже, як наголошує Самовидець, і тут чітко проявлялась станова нерівність, «убогшіе» селяни мусили виставляти до війська більше людей. До війська забирали також війтів, бурмистрів і ремісників, навіть музик, скрипників, дудників (Див.: Літопис Самовидця. – С. 129). Пише Самовидець і про утиски духовенства. Він співчуває простим людям. Крім того, Самовидець, як уже зазначалось – проти будь-якого насильства. Тому він виступає прихильником полегшення соціальної напруженості, орієнтує панівні верстви на поміркованість, відмову від політики жорсткого гноблення народу, яка, зрештою, привела б до послаблення влади.

Разом з тим Самовидець ставиться зі співчуттям до виступів народу, які вважає обґрунтованими і справедливими. Адже у країні посилено відбувалося відновлення феодальних відносин, порушених Визвольною війною, зростало старшинсько-шляхетське землеволодіння, посилювалась експлуатація низів – як селян, міщан, так і козаків. «А козацтво, – пише Самовидець, – щодалій в злость ся утравляли, а звлаща и тую даючи причину, же людей тяглих повернули в послушенство и у подачку его царского величества воєводам, що юже отвикли были давати подачок. И с того найболше бунти почали вставати…» (Літопис Самовидця. – С. 101).

З тривогою й обуренням пише Самовидець про міжусобиці і кровопролитні війни, які спустошували землю, мордували і нищили невинних людей. Він звертає увагу на боротьбу за владу панівних станів, пише про козацькі міжусобиці, занепад моралі, сутяжництво, зростання злочинності, поширення пияцтва, зменшення морального впливу церкви тощо. Ілюструючи ці думки конкретними подіями, що сталися у м. Стародуб 1677 р., Самовидець описує страшну пожежу, яка спустошила місто. Цю пожежу він називає карою Божою. «Бо в том місті всчалася ненависть: першая – полковник против гетмана, священники межи собою, ... межи козаками и посполитими свари, позви, а знову зась корчми, шинки немал в каждом дворі, а при шинках безецности (безчесності – укл.) и частіе забойства, а за вшетечность жадной карности не чинено, але тое в жарти оборочано...» (Літопис Самовидця. – С. 125).

Заслуговує на увагу й розуміння Самовидцем фінансових питань. Він аналізує систему податків, пише про військовий скарб, подає відомості про гроші, що були на той час в обігу. Зокрема, автор літопису повідомляє про жалування козакам, що надійшло «от его царского величества». Це були «...копійки золотые, которая важила полталяра. Того ж часу и мідяніе копійки повстали, которые рожною ценою ишли з срібрними, а таляр битій под печатю царскою был, которого по шести золотых брано» (Літопис Самовидця. – С. 69).

Такі основні суспільно-економічні проблеми, що піднімались Самовидцем. Хоч їм відведено порівняно незначне місце у літопису, проте їх аналіз дає можливість з’ясувати характер економічної думки гетьманської доби, що її репрезентував представник заможного козацтва.

Відомі вчені та авторитетні джерела про Романа Онисимовича Ракушку-Романовського

Дмитро Іванович Дорошенко (1882–1951) – український державний і політичний діяч, історик

«Самовидець – переконаний монархіст; він лояльно ставиться до польських королів, а потім такі самі почуття переносить на московського царя… Разом із тим він прихильник шляхетського стану і взагалі статечних класів громадянства; всі його симпатії на боці городових козаків, а не січовиків. Він великий прихильник просвіти і науки».
     Дорошенко Д. І. Огляд української історіографії / Д. І. Дорошенко ; упоряд. та нарис Ю. Пінчук, Л. Гриневич ; НАН України, Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського. – Київ : Українознавство, 1996. – С. 24.

Михайло Іванович Марченко (1902–1983) – український історик, доктор історичних наук, професор

«Головним завданням літописця, коли він приступав до своєї праці, було безпосередньо залишити для пам’яті нащадків описання подій блискучої доби Богдана Хмельницького; виклад дальших подій в літопису був уже нібито продовженням початої раніше праці. Однак сама думка про це завдання могла з’явитись у літописця не раніше тієї пори, коли оцінка подвигу Хмельницького встигла цілком визначитися, тобто в крайньому разі не раніше останніх років життя гетьмана».
     Марченко М. І. Українська історіографія (з давніх часів до середини ХІХ ст. ) / М. І. Марченко. – Київ : Вид-во Київ. ун-та, 1959. – С. 45–46.

«Коло соціальних інтересів автора літопису Самовидця визначене з самого початку літопису, в тому місці, де він говорить про причини визвольної війни, в розділі «Про початок війни Хмельницького». Причини війни він бачить в гонінні на православ’я, в обтяженні козаків повинностями з боку Польщі, в тому, що козаків «примушували панщину робити». Найбільше автор висловлює своє невдоволення тим, що над реєстровими козаками від польської шляхти, полковників та коронного гетьмана були насильства великі, що «на вольності реєстрових козаків посягали, а козацьких старшин до всяких робіт примушували»».
     Марченко М. І. Українська історіографія. – С. 46.

«Літопис Самовидця є значним явищем в історії української літератури кінця XVII і початку XVIII століття. Своїм змістом він не лише відобразив важливі питання історії України цього періоду як джерело і пам’ятка історіографії. У значному числі оповідань ми зустрічаємо часто образні характеристики подій та історичних осіб свого часу, що подані автором іноді не без домислів відповідно до його соціально-політичних поглядів і художніх смаків. Автор літопису був добре обізнаний з усною народною творчістю, знав звичаї і традиції українського народу. В текст своїх літописних повістей він вніс не мало різного роду народних оповідань, переказів, поговірок і приповідок. У силу всіх цих якостей літопис Самовидця більше, ніж будь-яка з більш ранніх літописних пам’яток, набув виразного національного характеру».
     Марченко М. І. Українська історіографія. – С. 49–50.

Валерій Олександрович Шевчук (нар. 1939 р.) – український історик, письменник, літературознавець

«Літопис Самовидця в українській традиції не залишився локальним, індивідуально написаним твором, що в рукописі долежав до часу свого видання. Він поширювавсь у списках і значно впливав на розвиток подальшого козацького офіційного літописання. Ним істотно керувався Г. Граб'янка, пишучи свого літописа, можливо, знав його й С. Величко, хоч це питання проблематичне. Наступники продовжили літопис до 1734 p., тобто року смерті Данила Апостола, коли гетьманство вдруге було скасоване; дані з нього увібрав "Короткий опис Малоросії" — офіційний літопис доби Д. Апостола, котрий потім став основою і для "Історії Русів". Користувався літописом Самовидця, притому широко, О. Рігельман. Такий резонанс твору переконливо свідчить: хоча писався твір (принаймні в другій своїй частині) індивідуально, але козацька еліта поставилася до цієї праці уважно і не тільки знала її, але й належно використала, поставивши як основу в традиції творення козацьких літописів. Недаремно Іван Франко вважав літопис Самовидця за один із найважливіших творів XVII ст., що їх викликали Хмельниччина та події другої половини XVII ст.: "Із українських писань про сі часи, — писав він, — найважливіші записки безіменного Самовидця, літопис Граб'янки і літопис Самійла Величка, написаний уже в XVIII віці на підставі старших записок". А такий видатний дослідник історіографії, як В. Іконников, резонно зазначив: "На чолі власне "козацьких літописів" варто поставити літопис Самовидця, як найдавніший із відомих літописів, оригінальний за своїм змістом і який відзначався простотою й об'єктивністю викладу".
     Шевчук В. О. Муза Роксоланська  : Українська література ХVI–XVIII століть : у 2 кн. / В. О. Шевчук. – Київ : Либідь, 2005. – Кн. 2. – С. 293–294.

Історія українського козацтва

«Унікальність «Літопису Самовидця», що різнить його від інших зразків козацького історіописання, полягає в способі подання історичних подій. Адже в тексті твору презентовано рецепцію політичних і соціокультурних реалій XVII ст. представником цього ж часу, людиною, діяльність і життя якої були безпосередньо пов'язані з перипетіями історичного буття Гетьманщини та його персоналіями. З огляду на це твір є не лише пам'яткою історичного письменства чи джерелом, а й своєрідним відбитком ментальності представника елітного прошарку українського суспільства».
     Історія українського козацтва : нариси : у 2 т. / НАН України, Ін-т історії України, НДІ козацтва ; редкол.: В. А. Смолій (відп. ред.) та ін. – Київ : КМ Академія, 2007. – Т. 2. – С. 259.

Твори

• * Летопись самовидца о войнах Богдана Хмельницкого и междоусобиях, бывших в Малой России по его смерти  : Доведена продолжателями до 1734 года / [предисл. О. Бодянского]. – Москва, 1846. – II, 152, VI с.
• Летопись Самовидца : по новооткрытым спискам с приложением трех Малороссийских хроник: Хмельницкой, "Краткого Описания Малороссии" и "Собрания Исторического" / Киевская Временная комиссия для разбора древних актов. – Киев : Тип. К. Н. Милевского, 1878. – 469 с.
  Шифр зберігання книги: 94(477) Л52
• Літопис Самовидця / АН УРСР, Ін-т історії ; вид. підгот. Я. Дзира ; відп. ред. А. Д. Скаба. – Київ : Наук. думка, 1971. – 207 с. – (Джерела з історії України). – Режим доступу: http://litopys.org.ua/samovyd/sam.htm. – Дата звернення: 12.12.2016.
  Шифр зберігання книги: 9(С2) Л64
• Літопис Самовидця // Перлини духовності : твори української світської літератури від часів Київської Русі до XVII століття : навч. посібник / упоряд., передм. і комент. В. В. Різуна. – Київ : Грамота, 2003. – Кн. 1. – С. 62–190. – (Шкільна бібліотека).
  Шифр зберігання книги: 8У1 П27

Література

• Энциклопедический словарь / под ред. К. К. Арсеньева, Ф. Ф. Петрушевского. – Санкт-Петербург : Брокгауз и Ефрон, 1900. – Т. 28а (полутом 56). – С. 201.
  Шифр зберігання книги: 030 Э68
• Энциклопедический словарь. – Репр. воспр. изд. Ф.А. Брокгауз–И.А. Ефрон 1890 г. – [Москва] : ТЕРРА, 1992. – Т. 56. – С. 201.
  Шифр зберігання книги: 030 Э68
• Енциклопедія історії України : в 10 т. / НАН України, Ін-т історії України ; редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. – Київ : Наук. думка, 2009. – Т. 6. – С. 240–241. – Режим доступу: http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?C21COM=F&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU. – Дата звернення: 12.12.2016.
  Шифр зберігання книги: 94(477) Е64
• Енциклопедія історії України : в 10 т. / НАН України, Ін-т історії України ; редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. – Київ : Наук. думка, 2012. – T. 9. – C. 131–132. – Режим доступу: http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?C21COM=F&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU. – Дата звернення: 12.12.2016.
  Шифр зберігання книги: 94(477) Е64
• Возняк М. С. Історія української літератури : у 2 кн. / М. С. Возняк. – Вид. 2-ге, випр. – Львів : Свiт, 1994. – Кн. 2. – С. 368–371.
  Шифр зберігання книги: 8У1 В64
• Дорошенко Д. І. Огляд української історіографії / Д. І. Дорошенко ; НАН України, Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського ; [упоряд.: Ю. Пінчук, Л. Гриневич]. – Київ : Українознавство, 1996. – С. 23–24. – (Державна школа).
  Шифр зберігання книги в НБУВ: ВА583253
• Історія економічної думки України : навч. посібник / Р. Х. Васильєва, Л. П. Горкіна, Н. А. Петровська. – Київ : Либідь, 1993. – С. 27–29.
  Шифр зберігання книги: 330.8 І-90
• Історія економічної думки Української РСР : в 3 т. / АН УРСР, Ін-т економіки. – Київ, 1975. – Т. 1, ч 2. – С. 258–278.
  Шифр зберігання книги: 330.8 І-90
• Історія українського козацтва : нариси : у 2 т. / НАН України, Ін-т історії України, НДІ козацтва ; редкол.: В. А. Смолій (відп. ред.) та ін. – Київ : КМ Академія, 2007. – Т. 2. – С. 252–259, 262.
  Шифр зберігання книги: 94(477) І-90
• Києво-Могилянська академія в іменах. XVII–XVIII ст. : енцикл. видання / відп. ред. В. С. Брюховецький. – Київ : КМ Академія, 2001. – С. 452–453.
  Шифр зберігання книги: 37 К38
• Корнійчук Л. Я. Історія економічної думки України : навч. посібник / Л. Я. Корнійчук ; М-во освіти і науки України, Київ. нац. екон. ун-т. – Київ : КНЕУ, 2004. – С. 76–80. – Див. повний текст в Електронній бібліотеці: http://lib.kneu.edu.ua/ua/e_resours_bibl/elek_bibl_litr/.
  Шифр зберігання книги: 330.8 К67
• Котляр М. Ф. Літописи Самовидця, Грабянки та Величка про грошовий обіг України ХVІІ ст. // Український історичний журнал. – 1970. – № 1. – C. 63–73.
  Шифр зберігання журналу в НІБ України: 05 У45
• Марченко М. І. Українська історіографія (з давніх часів до середини ХІХ ст. ) / М. І. Марченко. – Київ : Вид-во Київ. ун-та, 1959. – С. 43–53.
  Шифр зберігання книги в НБУВ: Айзеншток №7655
• Модзалевский В. Л. Малороссийский родословник [Электронный ресурс] / В. Л. Модзалевский. – Электрон. текстовые данные. – Киев, 1914. – Т. 4. – С. 247–248. – Режим доступа: http://resource.history.org.ua/. – . – Дата обращения: 12.12.2016.
• Народжені Україною : меморіальний альманах : у 2 т. – Київ : Євроімідж, 2002. – Т. 2. – С. 386–387. – (Золоті імена України). – Текст укр., рос., англ.
  Шифр зберігання книги: 94(477) Н30
• Петровський М. Нариси історії України XVII – початку XVIII століть. 1. Досліди над літописом самовидця / Микола Петровський. – Харків: Держ. вид-во України, 1930. – 454 с. – Режим доступу: http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=. – Дата звернення: 12.12.2016.
  Шифр зберігання книги в НБУВ: Айзеншток 7284/1
• Рознер І. Г. Про суспільно-економічні погляди літописця Самовидця / І. Г. Рознер // Історія народного господарства та економічної думки Української РСР : респ. міжвід. зб. / АН УРСР, Ін-т економіки ; відп. ред. Т. І. Дерев’янкін, В. С. Жученко. – Київ : Наук. думка, 1975. – Вип. 9. – С. 167–172.
  Шифр зберігання книги: 338 І-90
• Українська література у портретах і довідниках : Давня література – література ХIХ ст. : довідник / редкол.: С. П. Денисюк та ін. – Київ : Либідь, 2000. – С. 178–179.
  Шифр зберігання книги: 8У У45
• Українські письменники : біобібліографічний словник : у 5 т. / ред. О. І. Білецький. – Харків : Прапор, 2005. – Т. 1 / уклад. Л. Є. Махновець. – С. 510–512.
  Шифр зберігання книги: 8У У45
• Шевчук В. О. Муза Роксоланська  : Українська література ХVI–XVIII століть : у 2 кн. / В. О. Шевчук. – Київ : Либідь, 2005. – Кн. 2. – С. 290–294.
  Шифр зберігання книги: 8У1 Ш37

Фотогалерея

• 

  Літопис Самовидця. – С. 43.

• 

  'Літопис Самовидця. – 1878.

• 

  Режим доступу: http://day.kyiv.ua/uk/article/istoriya-i-ya/pamyatka-geroyichnoyi-dobi. – Дата звернення: 12.12.2016.