Походив Яків Козельський (філософ) з українського козацько-старшинського роду. Народився в 1728 р. у сім’ї кобеляцького наказного сотника Полтавського полку (1718, 1721, 1733, 1738) Павла Степановича Козельського у містечку Келеберда (тепер Кременчуцького р-ну Полтавської області). Брат депутата Комісії зі складання проекту нового Уложення законів Російської імперії Якова Козельського. У П. С. Козельського, за «Малороссийским родословником» Модзалевського, було три сини, яким він дав однакове ім’я – Яків, що рідко, але траплялось в українських родинах (Див.: Модзалевский В. Л. Малороссийский родословник / В. Л. Модзалевский. – Киев, 1910. – Т. 2. – С. 390–392). У науковій літературі тривалий час переважала думка, що філософ-просвітник Яків Павлович Козельський і депутат Комісії для створення проекту нового Уложення – одна людина (Бак И. С. Я. П. Козельский (философские, общественно-политические и экономические воззрения) / И. С. Бак // Вопросы истории. – 1947. – № 1. – С. 83–100). Згодом більшість дослідників визнали, що це різні особи (Див.: История русской экономической мысли / АН СССР, Ин-т экономики ; ред. А. И. Пашков. – Москва : Госполитиздат, 1955. – Т. 1, ч. 1. – С. 544). Між тим у «Малороссийском родословнике» 1910 р. видання В. Модзалевський перераховує трьох Яковів Козельських: старшого – полтавського полкового осавула, середнього – письменника і перекладача та молодшого – майора Дніпропетровського пікінерного полку і депутата Комісії для створення проекту нового Уложення.
Дитячі роки Я. Козельський провів у Келеберді та Кобеляках. Навчався у Києво-Могилянській академії. У 1742 р. згадується серед учнів класу граматики, які присягали імператриці Єлизаветі Петрівні. Після закінчення класу риторики у 1750 р. продовжив навчання у гімназії при Академії наук у Санкт-Петербурзі. У квітні 1752 р. за клопотанням академіка С. П. Крашеніннікова, який 20 березня 1752 р. писав про Козельського у рапорті, що він “во всех оных науках поступает с прилежанием хвалы достойным”, зарахований до університету, де вивчав філософію та математику (Києво-Могилянська академія в іменах. XVII–XVIII ст. : енцикл. видання / відп. ред. В. С. Брюховецький. – Київ : КМ Академія, 2001. – С. 265). Курс філософії слухав у Й.-Ф. Брауна, а лекції з математики та фізики – у Г.-В. Ріхмана. Менше ніж через рік Козельського призначено викладачем німецької мови в університетській гімназії; на цій посаді він залишався до січня 1756 р. З 1755 р. – репетитор з німецької і латинської мов та математики у небожа прокурора Комерц-колегії Н. Самаріна. 22 травня 1757 р. подав чолобитну про звільнення з Академії наук і вже через 4 дні отримав «абшит» (відставку) і вступив на військову службу. За сприяння Самаріна зарахований гренадером до Преображенського полку і значився при коменданті генералі І. Косагові. Дослужився до чину інженер-капітана артилерії (1764 р.). Службу залишив 1766 р. Ще з початку 1760-х рр. викладав математику і механіку у Санкт-Петербурзькому артилерійському інженерному шляхетському корпусі.
У 1770 р. у порядку старшинства по службі Козельський мав посісти вакантне місце обер-секретаря Сенату, але його кандидатуру було відхилено. У червні 1770 р. він виїхав із Санкт-Петербурга до Глухова, де зайняв полковницьку посаду у Малоросійській колегії. У 1773 р. отримав у довічне володіння села Крутий Берег, Петрівці та хутір В’язівці Городиської сотні Лубенського полку з 60 дворами та 3 бездвірними хатами. Восени 1778 р. через загострення хвороби вийшов у відставку в чині статського радника і оселився у своїх маєтностях. У 1784 р. дістав підтверджувальну грамоту на дворянство. З 1770 по 1786 рр. Козельський проживав в Україні, 1786 р. повернувся у Санкт-Петербург. З 1791 р. Я. Козельський – інспектор у Гімназії для чужоземних одновірців, відкритій при Санкт-Петербурзькому артилерійському інженерному шляхетському корпусі, у якій навчались діти з грецьких сімей, що перейшли на бік Росії під час Російсько-турецької війни 1787–1791 рр. 18 липня 1793 р. за станом здоров’я звільнився зі служби і виїхав зі столиці у свої маєтності, де залишався до кінця життя. Помер 1795 р. у селі Крутий Берег Лубенського повіту (тепер Лубенський р-н Полтавської області) (Див.: Києво-Могилянська академія в іменах. – С. 264–266).
Яків Павлович Козельський залишив після себе значний літературний доробок. Козельському належить багато перекладів з французької, німецької та латинської мов. Завдяки Я. Козельському російський читач зокрема ознайомився з “Возмущением против Венеции” («Venice Preserved, or a Plot Discovered») Отвая (Thomas Otway), “Историей о переменах, происходивших в Швеции в рассуждении веры и правления” Вертота, “Начальными основаниями фортификации” Вольфа, “Историей датской” (“The Danish Empire/Kingdom's History”) Л. Гольберга (Ludvig Holberg), “Государь и министр” К.-Ф. Мозера, “Историей славных государей и великих генералов с рассуждениями о их поступках и делах, собранной И. Шоффиным из сочинений Роллена, Кревиера и других. Ч. 1-2”. «Список, – зазначає П. М. Столпянський, – довольно значительный и состоит из сочинений оригинальных и переводных. Из этого списка видно, что Яков Козельский владел тремя языками – латинским, французким и немецким, таким образом, он мог знакомиться в подлинниках почти со всеми выдающимися произведениями того времени. … работы Я. Козельского захватывают собою очень широкие области человеческих знаний – здесь и математика (арифметические предложения), и механика, и философия, наконец, изящная литература и естественная история; также разнообразны переводы Козельского, они касаются философии, истории, политики, военного искусства…» (Столпянский П. Один из незаметных деятелей Екатерининской эпохи. Яков Павлович Козельский : (историко-литературный материал) / П. Столпянский // Русская старина. – 1906. – Декабрь. – С. 572). Заслуговує на увагу те, що Козельський брав для перекладу російською мовою лише прогресивні твори того часу і не обмежувався роллю перекладача. Майже до всіх перекладених книг він написав передмови та численні примітки. В одних Козельський роз’яснює думки автора, в інших – натякає на російські порядки, в третіх – критикує помилки автора, іноді перериває його виклад. Я. Козельський – член «Собрания, старающегося о переводе иностранных книг», заснованого у 1768 р. Для нього переклав вибрані статті з «Encyclopedie, ou Dictionaire raisonne des sciences, des arts et des métiers» («Енциклопедія, або Тлумачний словник наук, мистецтв та ремесел»), опублікувавши їх у двох томах 1770 р. Серед них – «Диалектика», «Логика», «Мораль», «Нравоучение», «Политика», «Философия» та інші.
Я. П. Козельський все життя займався самоосвітою. Він самостійно вивчив кілька мов, математику, фізику, механіку, історію, філософію, право та інші науки. У передмові до однієї з перших своїх книг “Механические предложения” він пише:
(Козельский Я. Механические предложения для употребления обучающегося при артиллерийском и инженерном шляхетном кадетском корпусе благородного юношества / Я. Козельский. – Санкт-Петербург : Тип. Акад. Наук, 1787. – Предисловие). У передмові до “Философических предложений” Козельський зазначає: “Имел я … необходимую нужду упражняться в чтении философических книг … и не учился ни от кого философии” (Избранные произведения русских мыслителей второй половины XVIII века : в 2 т. / ред. И. Я. Щипанов. – [Москва] : Госполитиздат, 1952. – Т. 1. – С. 411).
Серед оригінальних творів Я. Козельського “Арифметические предложения для употребления артиллерийским кадетам” (1764) та “Механические предложения для употребления обучающихся при Артиллерийском и инженерном шляхетном кадетском корпусе благородного юношества” (1764), навчальні посібники з математики та механіки. Найбільш цікавими є його філософські твори “Философические предложения” (1768) та “Рассуждения двух индийцев Калана и Ибрагима о человеческом познании”, у яких подано систему філософських знань того часу. Остання книга Я. П. Козельського “Рассуждения двух индийцев Калана и Ибрагима о человеческом познании” вийшла у 1788 р. спочатку анонімно під іншою назвою, з вказівкою, що видана “иждивением Н. М. А.”, тобто земляка і друга Козельського, відомого російського вченого та лікаря Н. М. Максимовича-Амбодика. Друге видання вийшло з іменем автора. Дослідники припускають, що Н. М. Максимович-Амбодик був автором або редактором одного з розділів зазначеної книги, в якому викладено анатомію і фізіологію людини. Вважають, що цей розділ могла написати людина зі спеціальною медичною освітою, якої не мав Козельський. “Благодаря этим двум произведениям (“Философические предложения” та “Рассуждения двух индийцев Калана и Ибрагима о человеческом познании”), взаимно дополняющим друг друга, Козельский и вошел в историю русской философии. Козельский не претендовал на создание собственной системы в философии. Он ставил перед собой более скромную задачу – на основе освоения древних и новых учений дать краткое и по возможности систематическое изложение основных проблем философии. До Козельского такого рода сочинений в России не было. “Философические предложения” – это нечто вроде популярного учебника, в котором автор разъясняет читателю предмет философии как науки, ее структуру и общественную значимость, а также основные понятия, относящиеся к вопросам онтологии, гносеологии, психологии, логики, этики и социологии”, – зазначається у монографії А. А. Галактионова та П. Ф. Никандрова “Русская философия XI-XIX веков”. Автори праці називають Я. Козельського “самым крупным представителем философии русского просвещения 60-80 годов XVIII в.” (Галактионов А. А. Русская философия XI–XIX веков / А. А. Галактионов, П. Ф. Никандров. – Ленинград : Наука, 1970. – С. 113).
“Козельский был оригинальным русским философом. Он занимал самостоятельные позиции в философских вопросах, критически оценивая и перерабатывая воззрения крупнейших мыслителей своего времени. Разные теории и учения Козельский оценивал с точки зрения значимости их для практики, для общего благополучия” (История русской экономической мысли. – Т. 1, ч. 1. – С. 547).
У «Философических предложениях» автор виступає як філософ-матеріаліст і просвітник. Він поділяє філософію на теоретичну (в основному філософія природи) і практичну. Головною у філософії він вважав її практичну частину, морально-повчальну філософію, яку ділив на юриспруденцію і політику. Головною він її вважав тому, що вона вирішує найважливіше для всієї філософії питання – про добробут народу. «Философия... – писав він, – заслуживает особливое уважение, не столько для содержания в ней оснований ко всем другим наукам, сколько для правил к исканию благополучия» (Избранные произведения русских мыслителей ... – Т. 1. – С. 412). Юриспруденцію він визначав не як знання законів, а як знання прав. Завдання практичної філософії полягає в тому, щоб змінювати закони у відповідності з природними правами людей. Закони він поділяє на божественні, натуральні, всесвітні і цивільні. Виділивши такі закони, він аналізує характер і сферу їх дії. Так, цивільні закони внормовують майнові відносини, забезпечують придбання майна, «без обиды ближнего, пользоваться своим, не трогать чужого...» (Избранные произведения русских мыслителей ... – Т. 1. – С. 468). Виділивши закони, вчений аналізує чесноти, які на них основуються. Він послідовно розглядає всі сторони людської діяльності – фізичної, розумової, виокремлює в ній протилежні риси: добра і зла, працелюбності й лінивства, мудрості й хитрості тощо. Відповідно Козельський всіляко засуджує марнотратство і вихваляє ощадливість, нещадно таврує ледарство та підносить працелюбність і старанність. Наголошує вчений на необхідності покарання за крадіжки, пограбування. Він не сприймає лицемірної проповіді непротивлення злу, вона не може привести до ліквідації пороків і встановлення в суспільстві доброчесності та справедливості. Козельський наголошував, що теорія всепрощення – це винахід гнобителів-кривдників і придумана вона для того, щоби безкарно пригноблювати народ. «Коварных людей жадность к обиде произвела на свет правило не воздавать за обиду, чтоб тем спокойнее было им ловить в мутной воде рыбу...» (Избранные произведения русских мыслителей ... – Т. 1. – С. 490). З цих правил, продовжує він, слід зробити висновок, що «выдумывали их те счастливые люди, которые всегда других людей обижали, а сами ни от кого не видали обиды» (Избранные произведения русских мыслителей ... – Т. 1. – С. 494).
У своїх суспільних поглядах Козельський виступає поборником свободи, рівності і ворогом усякого гноблення. Як прогресивний мислитель і демократ він розумів, що гноблення людини людиною не може існувати вічно. Неминуче настане час, коли гноблене, скривджене «добродетельное человечество» повинно заплатити «долги», керуючись цивільним і натуральним правом, своїм кривдникам. Це слід зробити тому, що ці кривдники, визискувачі, розбалувані безкарністю за свої беззаконня, накидаються «как алчный волк на овец, на кротких и добродетельных людей ... а право гражданское повелевает нам предпочитать благосостояние многих людей, обществу полезных, благосостоянию одного вредного человека» (Избранные произведения русских мыслителей ... – Т. 1. – С. 488).
Козельський доходить висновку, що знищення влади гнобителів є справою справедливою, котра ґрунтується на природному праві. Отже він, посилаючись на природне право, намагався довести існування об’єктивної закономірності піднесення боротьби пригнобленого народу проти пануючих верств. У творі «Философические предложения» Козельський виклав свій ідеал суспільного устрою і шляхи його досягнення. Виступаючи з позицій просвітництва, він, проте, не підтримував сподівань тих просвітників, які вважали за можливе домагатись докорінних змін у суспільно-економічному житті лише поширенням освіти, реформ «згори». Відкидав він також пануючу доктрину про можливість визволення селян лише після їх просвіти. Козельський підкреслював, що освіта людей може бути здійснена тільки після докорінної зміни феодально-кріпосницьких порядків. Іншу думку, писав він, висловлюють ті, «что почитают в неумеренном господствовании над людьми лучшую для себя пользу» (Избранные произведения русских мыслителей ... – Т. 1. – С. 536).
Козельський відкидає церковно-релігійне вчення про державу та закони як продукт вічної і незмінної волі Бога. Він твердить, що держава і закони є продуктом угоди між людьми, продуктом суспільного договору, а тому вони можуть бути змінені на користь людей. Саме така позиція Козельського зумовила його переконання й висновок про необхідність зміни законів в інтересах не окремої людини, а всього суспільства. Видатний мислитель вірив у те, що зрештою терпець народу урветься, і потік народного гніву прорве греблю. Слід підкреслити, що цю думку Козельського сприйняв і використав у своїй книзі «Подорож з Петербурга до Москви» О. Радіщев (Дмитриченко В. С. До полеміки про двох Я. П. Козельських / В. С. Дмитриченко // З історії суспільно-політичної та філософської думки на України. – Київ : Вид-во АН УРСР, 1956. – С. 75).
Козельський захищає право знедолених на опір, посилаючись при цьому на «натуральные законы» (Избранные произведения русских мыслителей ... – Т. 1. – С. 467–468). «Обиженный, – зазначає він, – имеет некоторое право к равному воздаянию, а обидчик к обиде какое право?» (Избранные произведения русских мыслителей ... – Т. 1. – С. 489). Крім того, він наголошує на неминучості помсти з боку пригнобленого народу. «Преимущество, силою и наглостию приобретаемое, влечет за собою злословия и проклятия народные, и сверх того подвигает к тяжкому отмщению нелицемерное правосудие божие, так что буде не сами такие преступники, то по крайней мере потомки их понесут несносные удары, заслуженные их предками» (Избранные произведения русских мыслителей ... – Т. 1. – С. 624).
Отже, у Козельського, хоч і в дещо завуальованій формі, поставлене питання про неминучість справедливого антифеодального протесту народних мас. Не чинити опір гнобителям, визискувачам, пише Козельський, «это значит помогать расплаживаться саранче, чтоб весь свет помер от ее с голоду» (Избранные произведения русских мыслителей ... – Т. 1. – С. 492).
Соціальний ідеал Козельського – це суспільство вільних, рівних трудівників, в якому праця є обов’язком кожного громадянина. Побудова такого суспільства здійснюється мирним шляхом, через укладання суспільного договору. Людина повинна відмовитись від свого природного права на «натуральную вольность». Натомість вона через суспільний договір «приобретает гражданскую вольность». Отже людина, втрачаючи натуральну рівність, набуває рівності моральної і законної і будучи натурально не рівною силою чи розумом іншій людині, робиться рівною «по договору и по праву» (Избранные произведения русских мыслителей ... – Т. 1. – С. 525).
Ці ідеї він запозичив у Ж.-Ж. Руссо, якого дуже високо цінував, хоч і не сприймав ідеалізації ним первісного стану людини і песимістичної оцінки ним ролі науки і культури в розвитку суспільства (Боголюбов О. В. Економічні погляди Я. П. Козельського. – С. 107).
Я. П. Козельський, видатний філософ-мислитель, значну увагу приділяв економічним питанням, економічним проблемам сучасності. Він аналізує безпосередньо й економічні категорії. Так, зокрема, він розглядав проблеми простого й розширеного відтворення, теорії вартості, грошей, прибутку, капіталу, кредиту, праці тощо. Аналіз багатьох економічних категорій у нього є досить оригінальним. Єдиним джерелом багатства він називає працю. Це питання він досить докладно аналізує у передмові до перекладу книги Мозера «Государь и министр». Високо оцінюючи книгу та аналізуючи її зміст, Козельський, разом з тим, дає і своє розуміння ряду економічних категорій.
Він погоджується з автором в тому, «что почтенным особам надобно для украшения и славы обществу употреблять великолепие, но умеренное … а не излишнее» (Избранные произведения русских мыслителей ... – Т. 1. – С. 638). При цьому у передмові до книги він пише, що всяка людина створена так, що їй потрібно їсти, пити, прогулюватись, відпочивати. Але для цього необхідно трудитись. І якщо хтось добровільно не захоче працювати, «то законным образом можно его к тому и принудить» (Избранные произведения русских мыслителей ... – Т. 1. – С. 638). Дослідники творчості Козельського наголошують, що він був першим в історії суспільної думки Росії прихильником загальної трудової повинності (Боголюбов О. В. Економічні погляди Я. П. Козельського. – С. 109).
Козельський не може погодитись з тим, що частина людства їсть, п’є, веселиться, а про працю не лише не турбується, а ще й зневажає її, тоді як друга частина працює і працює без відпочинку. Щоб запобігти такій несправедливості, він вносить цікаву, хоча й утопічну пропозицію: щоб «за такую праздность, неумеренную роскошь и другие излишества и пороки наказываны были виноватые денежным штрафом» (Избранные произведения русских мыслителей ... – Т. 1. – С. 638). У такому разі, на його думку, можна було б збільшити доходи «праведным и законным образом» (Избранные произведения русских мыслителей ... – Т. 1. – С. 639). Але, на жаль, все робиться навпаки, податками обкладають людей працюючих. Козельський виступає за рівномірний розподіл праці між усіма. Тоді кожному довелося б працювати не так багато. Рівність щодо міри праці і міри споживання забезпечить суспільству життя в достатку і без злиднів.
Як прихильник працелюбства, Козельський, проте, засуджує хижацьке використання праці. Він пише, що праця надмірна, виснажлива є шкідливою для здоров’я і менш продуктивною, ніж поміркована.
Він фактично першим в історії вітчизняної суспільної думки проголосив вимогу восьмигодинного робочого дня. Для роботи людині досить восьми годин на добу, інші вісім годин вона використовує на одяг, їжу, забави, а решту – вісім годин – на сон. Для підвищення продуктивності праці він пропонує застосовувати матеріальне і моральне заохочення.
Заслуговує на увагу здійснений Козельським поділ праці у процесі виробництва. Він поділяє її на необхідну, або «уравненную», і додаткову. Необхідна, або «уравненная», праця така, що забезпечує працюючого, членів його сім’ї і старих батьків. Додаткова праця, – та, що віддається даром і береться даром.
Джерелом багатства, як уже зазначалось, Козельський вважає працю, а не обіг, як меркантилісти, причому працю, на відміну від фізіократів, у всіх сферах виробництва. «Надобно знать, – писав він, – что не злато и сребро, а трудолюбие составляет богатство народов …» (Избранные произведения русских мыслителей ... – Т. 1. – С. 537).
Козельський прославляє суспільство трудівників, в якому всі повинні працювати. Саме вихованість і працелюбність забезпечать добробут, багатство ідеального суспільства.
Суспільство трудівників повинно бути водночас і суспільством власників. Усякий предмет має належати тому, хто його виробив. Козельський розумів, що приватна власність є джерелом суспільної нерівності, проте саме її вважав основою ідеального суспільного ладу. Він аналізує різні категорії людей за їх суспільним станом і відповідно їхні володіння майном. Козельський погоджується з існуючою нерівністю в цьому питанні, яка визначалась заслугами окремих осіб перед державою. Проте він пише, «что весьма неполезны великие различия состояний человеческих в обществах» (Избранные произведения русских мыслителей ... – Т. 1. – С. 534). Багатшим є те суспільство, в якому власність рівномірніше розподілена. В цілому він негативно ставиться до родової власності і до всяких родових титулів і звань, висуваючи на перший план дрібну трудову власність.
Ідеалом Козельського є суспільство дрібних товаровиробників, в основі господарської діяльності яких лежить прагнення вигоди. Проте воно не повинно йти на шкоду іншій людині. Нормальна життєдіяльність товарного господарства передбачає різні форми господарських зв’язків. Учений виділяє дві: обмін і дарунок і детально аналізує кожну з них. Аби в обміні не було обману, речам, що обмінюються, встановлюється ціна. Ціна у нього – це «произвольная мера, по которой размениваются вещи» (Избранные произведения русских мыслителей ... – Т. 1. – С. 495). Отже, ціна виводиться безпосередньо з обміну. Це ж стосується й визначення грошей. «Для способной размены вещей, – писав він, – выдуманы знаки, сделанные из металлов, как то из золота, серебра и меди, определяющие цену всякой вещи, и называются деньги» (Избранные произведения русских мыслителей ... – Т. 1. – С. 495). Тобто гроші у нього не мають товарного походження. Це вигадані знаки, які визначають ціну. Велику увагу приділяє автор аналізу подарунків, визначає наміри, що криються за ними, чи-то бариша, прибутку, процента чи подарунка, що зветься політичною торгівлею і передбачає певну залежність того, хто одержує подарунок, від якого чекають певної послуги. А найкраще для суспільства такий стан, «ежели никто не дает даром, да никто же и не берет даром» (Избранные произведения русских мыслителей ... – Т. 1. – С. 495–496).
Аналізує Козельський і такі форми економічних відносин, як віддача у заставу, кредит тощо. Торкається він і питань податкової політики, про що частково вже йшлося. Козельський – полум’яний захисник рівності й свободи простого люду, свободи його господарської діяльності. Він мріяв про суспільство без дармоїдів і злиднів, без експлуатації і гноблення людини людиною, про суспільство, яке забезпечувало б своїм громадянам справжню економічну рівність.
Вимоги і думки, що їх висвітлив Козельський, набагато випередили свій час. І не випадково він сам писав про це: «Хотя я, рассуждая состояние нынешнего света, правильную причину имею думать, что предложения мои, как совсем противные нынешнему обычаю и вкусу народов, не только не получат от них никакого благоволения, но еще не убегут и посмеяния … Однако, несмотря на то, писал я истину или по крайней мере то, что по слабости моего ума казалось мне истиною, и лучше желал справедливо или несправедливо быть осмеян, нежели терпеть подлым образом упрекание от совести в какой-либо моей неправости» (Избранные произведения русских мыслителей ... – Т. 1. – С. 550–551).
