Ґізель Інокентій

Ґізель, чернече ім’я Інокентій

(серпень 1610 (?) – 28 (18) листопада 1683) –
український просвітник XVII ст., видатний церковний діяч,
архімандрит Києво-Печерського монастиря, вчений-богослов, історик, філософ.

Життя та діяльність

Інокентій Ґізель (за життя його прізвище писалося у формі Ґизїєль або Ґізїєль) був одним з найвидатніших церковних діячів України XVII ст. Довідкові видання та інші друковані джерела наводять різні відомості про рік народження та походження Ґізеля. У переважній більшості з них дату народження визначають приблизно першими роками XVII ст. (1600 або 1605 рр). Так, в «Енциклопедії історії України» зазначено, що народився І. Ґізель близько 1605 р.; про 1600 р. йдеться у «Довіднику з історії України» та інших джерелах. Проте у статті Г. Полюшка «Інокентій Ґізель – архимандрит Києво-Печерський. Сторінка некрополя Успенського собору» вказується інша можлива дата – серпень 1610 р. Таке припущення автор публікації робить, посилаючись на відповідну знахідку 1971 р. в Успенському соборі Києво-Печерської лаври, де було поховано І. Ґізеля (Див.: Полюшко Г. Інокентій Ґізель – архимандрит Києво-Печерський. Сторінка Некрополя Успенського собору / Г. Полюшко // Пам’ятки України: історія та культура. – 2008. – № 1. – С. 68).

Більшість дослідників вважає, що Ґізель був вихідцем з Пруссії. Прусської версії походження Інокентія Ґізеля зокрема дотримується М. Грушевський (Див.: Грушевський М. С. З історії релігійної думки на Україні / М. С. Грушевський. – Київ, 1992. – С. 105). Натомість Домет Олянчин вважає, що Ґізель народився у Вільні у православній родині (Див.: Потульницький В. А. Україна і всесвітня історія. Історіософія світової та української історії XVII–XX століть / В. А. Потульницький. – Київ : Либідь, 2002. – С. 190). Висувається також припущення, що І. Ґізель міг бути родичем ректора антитринітаріанської школи у Кисилині (нині село Локачинського р-ну Волинської області), вченого-еллініста Євстафія Ґізеля (псевдонім – Геласій Діпліц). У вищезгаданому дослідженні Г. Полюшко – головний зберігач фондів Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника – також піддає сумніву інформацію про те, що Ґізель народився у німецькій протестантській родині у Пруссії. Зокрема, зазначає: «Відомості про походження І. Ґізеля з протестантської родини в Пруссії можна оцінювати по-різному, однак запис у старовинному лаврському синодику спростовує його німецьке коріння. Перелічені там імена членів роду вказують на те, що це була слов’янська сім’я. Ще в 1670 році, за вказівкою архимандрита, синодик лаврської церкви Різдва Пресвятої Богородиці переписали. Згодом, уже після І. Ґізеля, до нового синодика внесли й «Родъ всечестнаго господина отца Інокентїа Гизїєля, архымандрыта пєчерскаго». Запис містить прохання до Бога пом’янути архимандрита Інокентія, Феодора, Григорія, Даниїла, Даміана, Марину, Анастасію, Юліану, Тетяну, Павла, Йоана, Йоана, Мойсея, Феофана, єромонаха Симеона «… и прочихъ сродниковъ єго». Можна припустити, що батьками Інокентія були Федір і Марина, бо ці імена зазначені першими у списку по чоловічій і жіночій лініях» (Полюшко Г. Інокентій Ґізель ... – С. 68–69).

Інші історики дотримуються думки, що прізвище «Ґізель» було латинізованим варіантом слова «Кисіль», а тому в даному випадку мало місце не переселення, а повернення Ґізелів на Батьківщину (Див.: Києво-Могилянська академія в іменах. XVII–XVIII століття : енциклопедичне видання / за ред. В. С. Брюховецького. – Київ : КМ Академія, 2001. – С. 168).

З кінця 20-х – початку 30-х років XVII ст. життя І. Ґізеля пов’язано з Києвом. Поступив на навчання у Києво-Лаврську школу, згодом – у Києво-Могилянський колегіум. Став учнем Й. Кононовича-Горбацького, входив до гуртка Л. Барановича (Енциклопедія історії України : в 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. – Київ : Наук. думка, 2005. – Т. 2. – С. 269). Прийняв чернечий постриг під іменем Інокентій, викладав у Києво-Могилянському колегіумі. Належав до оточення київського митрополита Петра Могили, за ініціативи якого продовжив освіту за кордоном. Достеменно невідомо, де саме навчався Ґізель, проте є незаперечним фактом, що він здобув блискучу, як на той час, освіту, вирізнявся серед своїх сучасників енциклопедичними знаннями. Дослідники з цього приводу наводять різні відомості. Так, єпископ Є. Болховитінов вважає, що Ґізель навчався в єзуїтській колегії у Львові (Див.: Исторический словарь религиозных писателей России. – Петербург, 1827. – Т. 1. – С. 197). Сумцов вважає, що Ґізель навчався в Англії (Див.: Сумцов Н. К истории южнорусской литературы XVII века / Н. Сумцов. – Киев, 1884. – Вып. 3 : Иннокентий Гизель. – С. 3). Ігор Лоський, посилаючись на німецького дослідника Гофмейстера, який знайшов ім’я Інокентія Ґізеля у матрикулах Ростоцького університету (Hofmeister (Hrsg). Matrikeln der Universitat Rostock. – Rostock, 1895. – B. 3. – S. 98) стверджує, що Ґізель закінчив студії Ростоцького університету (Див.: Потульницький В. А. Україна і всесвітня історія. – С. 191). На початку 1640-х років Ґізель бере участь у відкритому науково-теологічно-філософському диспуті. Його опонентом був один із найвідоміших католицьких теологів Микола Чіховський. Диспут тривав три дні й завершився перемогою Ґізеля. Ця перемога принесла вченому славу одного з найстійкіших оборонців православної віри (Див.: Потульницький В. А. Україна і всесвітня історія. – С. 191).

Після повернення до Києва викладав філософію у Києво-Могилянському колегіумі. За дорученням П. Могили керував Києво-Печерською друкарнею. Після смерті П. Могили Ґізель обійняв у 1646 р. посаду ректора Київського колегіуму, заснованого митрополитом, і упродовж кількох років очолював його. Пізніше був ігуменом Києво-Братського (Богоявленського) монастиря. Підтримав національно-визвольну війну 1648–1658 рр. Згодом був ігуменом київських Кирилівського (1650–1652 рр.) і Пустинно-Миколаївського (1652–1656 рр.) монастирів. У зв’язку з укладенням російсько-українського договору 1654 року з благословення київського митрополита С. Косова очолив делегацію православного духовенства, яка мала укласти договір з московським патріархом Никоном щодо статусу української православної церкви після підписання російсько-українського договору (1654 р). Послідовно відстоюючи традиційну підпорядкованість Київської митрополії Константинопольському патріархату, протидіяв втручанню російських церковних ієрархів у внутрішнє судочинство Київської митрополії. Успішна дипломатична діяльність забезпечила Ґізелю подальше просування по щаблях церковної ієрархії: у 1656 році він став архімандритом Києво-Печерської лаври й на цій посаді був до самої смерті; відіграв велику роль у розбудові лаври, зростанні її авторитету як церковного і культурного центру православ’я. По смерті С. Косова був кандидатом на митрополичий престол, але не обраний, ймовірно, через прохолодні відносини з гетьманом І. Виговським. Пізніше виступив проти Гадяцького договору 1658 р., вбачаючи у ньому загрозу для православної церкви в Україні. З цих же причин був рішучим противником протурецької орієнтації гетьмана П. Дорошенка. Помер у Києві. Похований 24 лютого 1684 р. в Успенському соборі Києво-Печерської лаври.

І. Ґізель залишив по собі ряд праць. Як письменник і старший управитель бібліотеки й друкарні Печерського монастиря, Ґізель брав найактивнішу участь у духовно-культурному житті України. Ґізель – автор курсу філософії, який читав у колегіумі, богословсько-етичного трактату, де велику увагу приділив морально-етичній проблематиці. Всупереч поширеній думці, Ґізель не був автором знаменитого “Синопсиса” 1674, 1678 і 1680 рр., а лише його редактором. У цьому творі вперше було зроблено спробу систематизувати історію Східної Європи, і, насамперед, України. “Синопсис” – суто теологічний полемічний твір. За ініціативи Ґізеля видано Патерик Києво-Печерський (1661 р., 2-ге вид. – 1678 р.), він також активно сприяв науково-літературній творчості Л. Барановича, Іоаникія Ґалятовського, А. Радивиловського, святителя Димитрія Ростовського та ін.

Економічні погляди І. Ґізеля найповніше викладені у творі «Мир з Богом людині» (1669 р). У ньому І. Ґізель основну увагу приділяє проблемі людини, її моральності, яку трактує з позицій ідеї громадянського гуманізму. Він звеличує людину, закликає її не до споглядання, а до активного громадського життя, боротьби зі злочинами та негараздами. Автор проголошує ідеї патріотизму, свободи волі, природного прагнення людини до земного щастя. Реалізація цих ідей передбачає вироблення моральних принципів та дотримання їх. Саме таке завдання ставить І. Ґізель – виробити моральні принципи для тогочасного суспільства, звернути увагу правителів на необхідність подолання зла.

Свій твір І. Ґізель присвятив цареві Олексію Михайловичу. Він сподівався допомогти цареві виправити мораль тогочасного суспільства, викоренити моральне зло. Проте автор фактично піднімає більш глибокі і складні питання. Філософ таврує не лише мораль тогочасного суспільства, а й викриває несправедливість, пригноблення простого народу.

Зважаючи на це, а також на те, що твір був написаний з позицій, які часом суперечили чистоті православного вчення, він був засуджений як єретичний.

У творі «Мир з Богом людині» І. Ґізель коментує десять християнських заповідей і висловлює свої міркування про людські гріхи й провини. Ці міркування сповнені гуманізму, поваги до людини.

У першій частині праці, розглянувши питання про гріх, він поділяє гріхи на і («смертні і простимі») (Ґізель І. Вибрані твори : у 3 т. / Інокентій Ґізель ; [упоряд. Л. Довга] ; Ін-т філософії ім. Г. Сковороди, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Т-во дослідників Центрально-Східної Європи. – Львів : Свічадо, 2009. – Т. 1, кн. 2 : Мир з Богом чоловіку : фотокопія оригіналу. – С. 34. – Текст церковнослов'ян.; Ґізель І. Вибрані твори : у 3 т. / Інокентій Ґізель ; [упоряд. Л. Довга] ; Ін-т філософії ім. Г. Сковороди, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Т-во дослідників Центрально-Східної Європи. – Львів : Свічадо, 2012. – Т. 1, кн. 1. – С. 93. – Текст укр.) та виділяє невелику главу («як гріх іноді може гріхом не бути») (Ґізель І. Вибрані твори. – Т. 1, кн. 2. – С. 37; Ґізель І. Вибрані твори. – Т. 1, кн. 1. – C. 97). Він називає обставини, за яких навіть провини не можуть вважатися гріхом. Таких обставин, («причин»), І. Ґізель називає шість: («неспроможність, незнання, неосмисленність, слушна причина, дозвіл і необхідність») (Ґізель І. Вибрані твори. – Т. 1, кн. 2. – С. 37; Ґізель І. Вибрані твори. – Т. 1, кн. 1. – C. 97). Керуючись такими засадами, він пояснює чому, в яких випадках не може вважатись гріхом привласнення чужого майна, не дотримування посту тощо. І. Ґізель пише:

(«неспроможність звільнення від гріха таких: хто не вертає чужої речі, коли не має статків, хто не читає звичайного правила в часі великої хвороби, хто не постить, коли нездужає») (Ґізель І. Вибрані твори. – Т. 1, кн. 2. – С. 37–38; Ґізель І. Вибрані твори. – Т. 1, кн. 1. – C. 97). Автор підкреслює:

(«необхідність звільняє від гріха в учинках смертних таких: у несправедливому взятті й утриманні чужих речей, що буває в крайньому убозтві, через яке хтось би не міг навіть життя зберегти, якби не мав у себе чужого і тим себе не живив») (Ґізель І. Вибрані твори. – Т. 1, кн. 2. – С. 38; Ґізель І. Вибрані твори. – Т. 1, кн. 1. – C. 97).

Визначає І. Ґізель і гріхи проти церковних чеснот, проти десяти заповідей Божих і проти церковних заповідей. Але і тут підкреслює, що не завжди, проте, порушення церковних правил є гріхом. Він чітко окреслює обставини, які звільняють людину від гріха. Це і вік людини, і стан її здоров’я, й убогість тощо. Розмірковуючи про піст, І. Ґізель вимагає, щоб особи, котрі мають слуг і рабів, давали їм під час посту («харчем бажаним і відповідним»), аби вони могли себе укріпити («і піст витривати») (Ґізель І. Вибрані твори. – Т. 1, кн. 2. – С. 65; Ґізель І. Вибрані твори. – Т. 1, кн. 1. – C. 127). Гуманне ставлення до людини взагалі і до людини бідної зокрема пронизує весь твір.

У другій частині праці автор перелічує гріхи різних станів і професій: панів, селян, купців, ремісників, лікарів, вчителів та ін. І. Ґізель засуджував духівництво за порушення моральних правил, втручання у світські справи. Автор таврує гріхи архієреїв, священиків, звинувачує їх у користолюбстві, честолюбстві, у привласненні церковного майна. Грішать духовні особи, пише І. Ґізель, коли церковне майно розтринькують, використовуючи його («на ласощі й надмір у їжі й одежі») (Ґізель І. Вибрані твори. – Т. 1, кн. 2. – С. 215; Ґізель І. Вибрані твори. – Т. 1, кн. 1. – C. 305).

Не проминув І. Ґізель і гріхів влади за те, що обкладає народ великими податками і повинностями, обтяжує повинностями по утриманню війська, привласнює церковне майно тощо (Див.: Ґізель І. Вибрані твори. – Т. 1, кн. 2. – С. 223; Ґізель І. Вибрані твори. – Т. 1, кн. 1. – C. 315).

Гостро критикує видатний просвітник («гріхи чину купецького») (Ґізель І. Вибрані твори. – Т. 1, кн. 2. – С. 231; Ґізель І. Вибрані твори. – Т. 1, кн. 1. – C. 325). Він засуджував дії купців на встановлення надмірно високих цін на товари, грошові спекуляції («вивозили монети добрі, а замість них погані завозили попри заборону») (Ґізель І. Вибрані твори. – Т. 1, кн. 2. – С. 231; Ґізель І. Вибрані твори. – Т. 1, кн. 1. – C. 325). І. Ґізель визначає такі гріхи купців, як продаж зброї, єретичних книг тощо. Він обстоює («справедливою ціною») (Ґізель І. Вибрані твори. – Т. 1, кн. 2. – С. 231; Ґізель І. Вибрані твори. – Т. 1, кн. 1. – C. 325), правдиву міру й вагу в торгівлі. Категорія «справедливої ціни» у творі І. Ґізеля, очевидно, не випадкова. У бібліотеці Академії широко була представлена світова наукова спадщина, зокрема з філософії. Вивчались тут, поряд з іншими, твори Фоми Аквінського, який був активним учасником дискусії про «справедливу ціну», що точилася в схоластичній літературі ХІІІ ст.

Нещадно критикував І. Ґізель лихварство, за яке радив не прощати гріхів. Його він називав злом, яке всякий закон забороняє («і божий, і церковний, і світський») (Ґізель І. Вибрані твори. – Т. 1, кн. 2. – С. 289; Ґізель І. Вибрані твори. – Т. 1, кн. 1. – C. 392).

Висока повага до людини, віра у людський розум, звеличення простої людини не завадили І. Ґізелю докладно проаналізувати і гріхи підданих. Він критикує їх за лінивство, недбальство у виконанні своїх обов’язків, повинностей, зокрема церкві та духовенству, коли не дають парахіальним священикам («річного прибутку») (Ґізель І. Вибрані твори. – Т. 1, кн. 2. – С. 66; Ґізель І. Вибрані твори. – Т. 1, кн. 1. – C. 128). Проте більше уваги приділяє І. Ґізель звинуваченню світських і духовних ієрархів за посилення соціального гноблення і визискування народу. Він критикує лицемірство й хабарництво чиновників, несправедливість суддів тощо.

Усі ці вади тогочасного суспільства І. Ґізель виніс на суд царя в надії на те, що він силою своєї влади ліквідує зло. Такі утопічні сподівання поєднувались у філософа з чітко проголошеною думкою про людину як творця своєї долі, свого щастя.

18 листопада 1683 року архімандрит Інокентій помер. Самійло Величко цю скорботну подію описав так: «Того-таки літа загас через смертне нашестя визначний і знаменитий києво-печерський архімандрит, премудрий муж, стовп непорушний святого благочестя, світило церковне Інокентій Ґізель. Його віддано тоді ж земним надрам» (Величко С. Літопис : в 2 т. / Самійло Величко ; переклав з книжної укр. мови Валерій Шевчук. – Київ : Дніпро, 1991. – Т. 2. – С. 291). Поховали І. Ґізеля в усипальні Успенського собору, під лівим криласом. Наступного року відправлено панахиду по небіжчикові. На ній присутні були представники найвищого духовенства, київський воєвода й козацька старшина. Ігумен Дмитро Туптало виголосив на вшанування пам’яті архімандрита похвальне слово, або «Піраміду». Він сказав: «… отцеві й пастиреві нашому річну нині відправляємо пам’ять, якого пам’ять не відійде, а ім’я його і в наступні століття жити буде, якого мудрість і стороннім відома, а за добрі свої справи в устах усіх має хвалу» (Цит. за: Полюшко Г. Інокентій Гізель. – С. 66–67). Дуже високо цінував І. Ґізеля гетьман Іван Самойлович, називав його світилом і навчителем церковним, будівничим печерської архімандрії. Наступник І. Ґізеля на ректорстві у колегіумі Л. Баранович так характеризував його: «Без лести скажу, милостивый благодетель мой, писал он Гизелю, что кроме пречестности твоей нет у нас другого для этого дела (т. е. борьбы с католиками) Аристотеля» (Сумцов Н. Ф. К истории южнорусской литературы XVII века / Н. Ф. Сумцов. – Киев, 1884. – Вып. 3 : Иннокентий Гизель. – С. 18).

Відомі вчені та авторитетні джерела про Інокентія Гізеля

Св. Дмитро Ростовський (Данило Туптало) (1651–1709) – український письменник, церковний і громадський діяч

     Димитрий (Туптало Даниил Савич; митр. Ростовский и Ярославский) Пирамида, или столп во блаженной памяти преставившемуся к Богу превеликому Его милости господину отцу Иннокентию Гизелю ... / святой Димитрий, митрополит Ростовский // Сочинения. – Москва : Синод. тип., 1848. – Ч. 3. – С. 602.

Михайло Іванович Марченко (1902–1983) – український історик, доктор історичних наук, професор

«Інокентій Гизель був високоосвіченою особою і добре обізнаний з тогочасною історичною літературою та джерелами. Він не міг допустити фальшивого підходу до джерела і з’ясування ряду історичних явищ та фактів».
     Марченко М. І. Українська історіографія (з давніх часів до середини ХІХ ст. ) / М. І. Марченко. – Київ : Вид-во Київ. ун-та, 1959. – С. 61.

Степан Миколайович Злупко (1931–2006) – український економіст, доктор економічних наук, професор

«Залишаючись у межах християнських моральних цінностей, І. Гізель відстоював економічні реальності ринкових відносин, допомагав їх утвердженню на загальнолюдських засадах. Він ганьбив надмірний споживацький егоїзм, черевоугодництво, ненажерливість, пияцтво, які вели до гріха та втрати людяності у вчинках. Особливо гостро критикував І. Гізель лінивство, яке також гріховне, бо не відповідає заповіді: „в поті лиця добуватимеш собі хліб". У цьому твердженні вбачається зародок трудової теорії, але воно не спиралося на наукову аргументацію, а сягало біблійних часів.

Подібними поняттями користувалися мислителі середньовіччя в інших країнах, а це означає, що українська економічна думка у той час була на європейському рівні. Правда, вже в середині XVII ст. в окремих національних державах з'явилися твори фахової економічної літератури. В Україні для того не було сприятливих економічних і політичних умов. Тут економічні доктрини виступали у формі християнського віровчення, ніби підкреслюючи думку М. Туган-Барановського про те, що релігія була великою історичною силою. І. Гізель через призму християнської етики трактував категорії й відносини ринкової економіки, сприяв її утвердженню в Україні».
     Злупко С. Персоналії і теорія української економічної думки / С. Злупко. – Львів : Євросвіт, 2002. – С. 37–38.

«У дусі християнських моральних засад І. Гізель намагався примирити інтереси володарів і підданих… На це повинна звернути увагу держава, обов'язком якої є захист громадян від кривди. Важливою функцією держави, на його думку, є захист кордонів („стражаніє предєлів земних"), проведення вигідної митної політики…

У цих висловлюваннях чітко виступає державницька позиція І. Гізеля. Вони дуже співзвучні з українським сьогоденням, щоб їх вважати тільки пам'яткою з історії економічної думки. Навпаки, його поради і перестороги можуть бути використані в сучасному державотворенні. І. Гізель своїми знаннями і методичними прийомами нагадує українському духовенству, як можна спричинитися до державотворення, вирішення складних економічних проблем, спираючись на багатий арсенал християнського віровчення. У цьому полягає глибокий практичний сенс „економічних гріхів" І. Гізеля – одного із талановитих представників української економічної думки XVII ст.».
     Злупко С. Персоналії і теорія української економічної думки. – С. 38–39.

Джованна Броджі Беркофф (нар. 1943) – італійський славіст та україніст, професор слов'янської філології

«… Ґізель … один із найтиповіших представників київської культури XVII ст., і як такого його слід вивчати, однак йому властива також певна самобутність.

Насамперед слід підкреслити вкрай раціональний характер його діяльності, як культурної, так і політичної, схильність діяти завжди з чіткою метою та реалістичними цілями…

Здатність триматися осторонь від небезпечних ситуацій (відмова від імовірного призначення на митрополита, «обережність» стосовно Виговського та Гадяцьких трактатів) дозволила успішно захищати положення, які здавалися йому найважливішими: автономію і економічний добробут Лаври, захист інтелектуальної, духовної і душпастирської діяльності ченців і Церкви як найвищої інституції, яка регулює стосунки людей із Богом».
     Броджі Беркофф Дж. "Мир з Богом чоловіку" як систему моральної філософії / Джованна Броджі Беркофф // Вибрані твори : у 3 т. / Інокентій Ґізель ; [упоряд. Л. Довга] ; Ін-т філософії ім. Г. Сковороди, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Т-во дослідників Центрально-Східної Європи. – Львів : Свічадо, 2010. – Т. 3. – С. 120–121.

Зенон Когут (нар. 1944) – канадський історик, директор Канадського інституту українських студій

«Після київського митрополита архимандрит Києво-Печерської лаври був чи не найвпливовішою особою Православної Церкви в Україні…

З 1656 року і до своєї смерті у 1683 році становище архимандрита Києво-Печерської лаври обіймав Інокентій Ґізель…

Весь цей час, беручи участь у великій політиці, Ґізель не забував про інтереси Києво-Печерської лаври. Так, у 1668 році він написав листа цареві, у якому вказував на великі економічні витрати монастиря під час повстання Брюховецького і просив монарха надати фінансову допомогу. Наприкінці 1669 року архимандрит відрядив посланця, старосту одного з лаврських сіл Федора Предмирського, до Москви з подякою за дозвіл продавати книгу Ґізеля у столиці та проханням надати Лаврі нові кошти та маєтки».
     Когут З. Вплив політики на Інокентія Ґізеля та видання київського "Синопсису": нове осмислення / Зенон Когут // Вибрані твори : у 3 т. / Інокентій Ґізель ; [упоряд. Л. Довга] ; Ін-т філософії ім. Г. Сковороди, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Т-во дослідників Центрально-Східної Європи. – Львів : Свічадо, 2010. – Т. 3. – С. 12, 25.

Твори

• Вибрані твори : у 3 т. / Інокентій Ґізель ; [упоряд. Л. Довга] ; Ін-т філософії ім. Г. Сковороди, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Т-во дослідників Центрально-Східної Європи. – Львів : Свічадо, 2012. – Т. 1. – 622, [1] с.
  Шифр зберігання книги в НБУ ім. Ярослава Мудрого: Б330092-1/1
• Вибрані твори : у 3 т. / Інокентій Ґізель ; [упоряд. Л. Довга] ; Ін-т філософії ім. Г. Сковороди, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Т-во дослідників Центрально-Східної Європи. – Львів : Свічадо, 2009–2011. – Т. 1, кн. 2 : Мир з Богом чоловіку : фотокопія оригіналу. – 2009. – 359 с. ; Т. 2 : Твір про всю філософію. – 2011. – 459 с. ; Т. 3 : [Дослідження та матеріали]. – 2010. – 450 с.
  Шифр зберігання книги: 2 Г46
• Праця із загальної філософії : [фрагменти «Метафізичного трактату»] / Інокентій Ґізель // Хроніка–2000 : укр. культурологічний альманах. – Київ : Фонд сприяння розвитку мистецтв, 1992. – Вип. 37–38, т. 1 : Україна: філософський спадок століть. – С. 287–303.
  Шифр зберігання книги: 1ФС Х94
• Скарга царю Олексію Михайловичу на звірства московських ратних людей у Києві, від 16 червня 1661 року / Інокентій Гізель // Тисяча років української суспільно-політичної думки : у 9 т. – Київ : Дніпро, 2001. – Т. 3, кн. 1. – С. 379–380.
  Шифр зберігання книги: 1Ф Т93

Література

• Энциклопедический словарь / под ред. К. К. Арсеньева, Ф. Ф. Петрушевского. – Санкт-Петербург : Брокгауз и Ефрон, 1894. – Т. 13 (полутом 25). – С. 219. – Режим доступа: http://ru.wikisource.org/wiki/ЭСБЕ/Иннокентий_(Гизель). – Дата обращения: 12.12.2016.
  Шифр зберігання книги: 030 Э68
• Энциклопедический словарь. – Репр. воспр. изд. Ф. А. Брокгауз–И. А. Ефрон 1890 г. – [Москва] : ТЕРРА, 1991. – Т. 25. – С. 219.
  Шифр зберігання книги: 030 Э68
• Энциклопедический словарь Русского библиографического института Гранат / ред. Ю. С. Гамбаров и др. – 11-е изд., стер. – Москва : Русский библиогр. ин-т Гранат, [1934]. – Т. 22. – Стб. 34.
  Шифр зберігання книги: 030 Э68
• Українська літературна енциклопедія : в 5 т. / редкол.: Дзеверін І. О. (відп. ред.) та ін. – Київ : Укр. рад. енцикл., 1988. – Т. 1. – С. 419.
  Шифр зберігання книги: 8У У45
• Енциклопедія історії України : в 10 т. / НАН України, Ін-т історії України ; редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. – Київ : Наук. думка, 2004. – Т. 2. – С. 269. – Режим доступу: http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?C21COM=F&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU. – Дата звернення: 12.12.2016.
  Шифр зберігання книги: 94(477) Е64
• Православная Энциклопедия [Электронный ресурс]. – Электрон. текстовые данные. – Режим доступа: http://www.pravenc.ru/text/389655.html. – Название с экрана. – Дата обращения: 12.12.2016.
• Аскоченский В. Киев с древнейшим его училищем Академиею [Электронный ресурс] / В. Аскоченский. – Электрон. текстовые данные. – Киев, 1856. – Ч. 1. – С. 102. – Режим доступа: http://dlib.rsl.ru/viewer/01004083764#. – Дата обращения: 12.12.2016.
• Дерев’янкін Т. І. З історії економічної думки на Україні ХІІІ–ХVІІ ст. / Т. І. Дерев’янкін, А. Л. Перковський // Історія народного господарства та економічної думки Української РСР : респ. міжвід. збірник / АН УРСР, Ін-т економіки ; відп. ред. Т. І. Дерев’янкін. – Київ : Наук. думка, 1982. – Вип. 16. – С. 103–104.
  Шифр зберігання книги: 338 І-90
• Димитрий (Туптало Даниил Савич; митр. Ростовский и Ярославский). Пирамида, или столп во блаженной памяти преставившемуся к Богу превеликому Его милости господину отцу Иннокентию Гизелю, архимандриту великой Чудотворной Лавры Киевской, поставленный на вечную память о нем в годовщину погребению его, месяца февраля, в 24 день, 1685 года [Электронный ресурс] / святой Димитрий, митрополит Ростовский // Сочинения. – Электрон. текстовые данные. – Москва : Синод. тип., 1848. – Ч. 3. – С. 601–639. – Режим доступа: http://dlib.rsl.ru/viewer/01004431153#?page=605. – Дата обращения: 12.12.2016.
• Довга Л. М. Постать Інокентія Ґізеля у контексті української культури доби бароко [Електронний ресурс] / Лариса Михайлівна Довга // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури : зб. наук. праць. – Електрон. текст. дані. – Київ, 2012. – Вип. 29. – С. 3–9. – Режим доступу: http://journals.uran.ua/index.php/2225-7586/issue/viewIssue/3317/1037. – Дата звернення: 12.12.2016.
• Довга Л. Система цінностей в українській культурі XVII століття : (на прикладі теоретичної спадщини Інокентія Ґізеля) / Лариса Довга. – Київ ; Львів : Свічадо, 2012. – 342, [1] с.
  Шифр зберігання книги в НБУ ім. Ярослава Мудрого: Б340256
• Злупко С. «Економічні гріхи» Інокентія Гізеля / С. Злупко // Персоналії і теорія української економічної думки / С. Злупко. – Львів : Євросвіт, 2002. – С. 36–39.
  Шифр зберігання книги: 330.8 З-68
• Злупко С. М. Економічна думка України (від давнини до сучасності) : навч. посібник / С. М. Злупко. – Львів : ЛНУ ім. Івана Франка, 2000. – C. 109–114.
  Шифр зберігання книги: 330.8 З-68 (Колекція професора Л. Я. Корнійчук)
• Кагамлик С. Світло духовності і культури. З історії Києво-Печерської лаври XVII–XVIII ст. / Світлана Кагамлик. – Київ : Наш час, 2008. – С. 254–258. – (Невідома Україна).
  Шифр зберігання книги: 9(С2) К12
• Києво-Могилянська академія в іменах : XVII–XVIII ст. : енцикл. видання / відп. ред. В. С. Брюховецький. – Київ : КМ Академія, 2001. – С. 168–170.
  Шифр зберігання книги: 37 К38
• Корнійчук Л. Я. Історія економічної думки України : навч. посібник / Л. Я. Корнійчук ; М-во освіти і науки України, Київ. нац. екон. ун-т. – Київ : КНЕУ, 2004. – С. 86–90. – Див. повний текст в Електронній бібліотеці: http://lib.kneu.edu.ua/ua/e_resours_bibl/elek_bibl_litr/.
  Шифр зберігання книги: 33(09) К67
• Марченко М. І. Українська історіографія (з давніх часів до середини ХІХ ст. ) / М. І. Марченко. – Київ : Вид-во Київ. ун-та, 1959. – С. 61–63.
  Шифр зберігання книги в НБУВ: Айзеншток №7655
• Народжені Україною : меморіальний альманах : у 2 т. – Київ : Євроімідж, 2002. – Т. 1. – С. 510–511. – (Золоті імена України). – Текст укр., рос., англ.
  Шифр зберігання книги: 9(С2) Н30
• Небрат В. В. Еволюція теорії державних фінансів в Україні : монографія / В. В. Небрат ; [ред.: І. І. Бажал, І. І. Нестеренко, Т. П. Тацій, В. М. Ускова] ; НАН України, ДУ "Ін-т екон. та прогнозування". – Київ : Рута, 2013. – С. 42–43.
  Шифр зберігання книги: 336.1 Н39
• Полюшко Г. Інокентій Ґізель – архимандрит Києво-Печерський. Сторінка Некрополя Успенського собору / Г. Полюшко // Пам’ятки України: історія та культура. – 2008. – № 1. – С. 66–69.
  Місце зберігання журналу: Бібліотека КНЕУ
• Потульницький В. А. Україна і всесвітня історія. Історіософія світової та української історії XVII–XX століть / В. А. Потульницький. – Київ : Либідь, 2002. – С. 190–193.
  Шифр зберігання книги: 9(С2) П64
• Провідники духовності в Україні / за ред. І. Ф. Кураса. – Київ : Вища шк., 2003. – С. 129–130.
  Шифр зберігання книги: 9(С2) П78
• Сумцов Н. Ф. Иннокентий Гизель : (К истории южнорусской литературы XVII века) / Н. Ф. Сумцов // Киевская старина. – 1884. – Т. 10 (октябрь). – С. 180–226.
  Шифр зберігання журналу в НІБ України: 05 К38
• Сумцов Н. К истории южнорусской литературы XVII века / Н. Сумцов. – Киев, 1884. – Вып. 3 : Иннокентий Гизель. – 44 с.
  Шифр зберігання книги в НІБ України: 9(С2) C897
• Українська література у портретах і довідниках : Давня література – література ХIХ ст. : довідник / редкол.: С. П. Денисюк та ін. – Київ : Либідь, 2000. – С. 58–59.
  Шифр зберігання книги: 8У У45
• Українська педагогіка в персоналіях : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. : у 2 кн. / за ред. О. В. Сухомлинської. – Київ : Либідь, 2005. – Кн. 1. – С. 125–132.
  Шифр зберігання книги: 37 У45
• Українські письменники : біобібліографічний словник : у 5 т. / редкол. : О. І. Білецький (голова). – Вид. перероб. – Харків : Прапор, 2005. – Т. 1 / уклад. Л. Є. Махновець. – С. 293–296.
  Шифр зберігання книги: 8У У45
• Ущаповський Ю. В. Еволюція теорії цінності в українській економічній думці (від давнини до початку XX століття) : наукове видання / Ю. В. Ущаповський ; Мін-во освіти і науки України, Львів. нац. ун-т ім. І. Франка, Житомир. інж.-технол. ін-т. – Житомир, 2002. – С. 36–37.
  Шифр зберігання книги: 330.8 У96
• Хижняк З. І. Ректори Києво-Могилянської академії. 1615–1817 рр. : монографія / З. І. Хижняк. – Київ : КМ Академія, 2002. – С. 69–72.
  Шифр зберігання книги: 37 Х43

Фотогалерея

• 

  Пам’ятки України : історія та культура. – 2008. – № 1. – С. 66.

• 

  Пам’ятки України : історія та культура. – 2008. – № 1. – С. 67.

• 

  Енциклопедія історії України / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. – Київ : Наук. думка, 2004. – Т. 2. – С. 269.

• 

  Пам’ятки України : історія та культу/u>.ра. – 2008. – № 1. – С. 67.

• 

  Пам’ятки України : історія та культура. – 2008. – № 1. – С. 67.

• 

  Ілюстрована енциклопедія історії України : в 3 т. – Вид. перероб. і допов. – Київ : Спалах, 2004. – Т. 1. – С. 178.

• 

  Ґізель І. Вибрані твори : у 3 т. / Інокентій Ґізель ; [упоряд. Л. Довга] ; Ін-т філософії ім. Г. Сковороди, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, Т-во дослідників Центрально-Східної Європи. – Львів : Свічадо, 2010. – Т. 3 : [Дослідження та матеріали]. – Вклад. арк.

• 

  Ґізель І. Вибрані твори. – Т. 3. – Вклад. арк.

• 

  Ґізель І. Вибрані твори. – Т. 3. – Вклад. арк.

• 

  Ґізель І. Вибрані твори. – Т. 3. – Вклад. арк.

• 

  Ґізель І. Вибрані твори. – Т. 3. – Вклад. арк.

• 

  Ґізель І. Вибрані твори. – Т. 3. – Вклад. арк.

• 

  Ґізель І. Вибрані твори. – Т. 3. – Вклад. арк.