Микола Петрович Яснопольський народився в Києві, закінчив юридичний факультет Київського університету. Після закінчення університету викладав політичну економію у Ново-Олександрійському сільськогосподарському інституті, Ніжинському ліцеї князя Безбородька і на Вищих жіночих курсах у Києві. З 1889 р до 1914 р. він працював професором на кафедрі фінансового права Київського університету.
Микола Петрович був членом Старої громади, активно співпрацював з членами Петербурзької громади (Див.: Енциклопедія Українознавства. – Париж ; Нью-Йорк, 1984. – Т. 10. – С. 3997). Тому не випадково його перші праці присвячені переважно економічним проблемам України. Так, він опублікував статті: «Железные дороги из Малорусского края к Балтийскому морю» (1868), «Экономическая будущность юга России и современная его отсталость» (1871), «Об условиях торговли Юго-западного края и Малороссии с северо-западными и особенно польскими рынками» (1873).
Розвиваючи цю тематику, у червні 1873 р. він на засіданні Південно-Західного відділу російського географічного товариства виступив з доповіддю «Изменение направления хлебной торговли юго-западных и малороссийских губерний под влиянием рельсовых путей из этих местностей и северо-западным рынкам». У цій доповіді, яка цього ж року була опублікована, М. Яснопольський, використовуючи значний статистичний матеріал як статистичних збірників, газетних повідомлень, так і свої власні матеріли, зібрані під час подорожі цим краєм, дає ґрунтовне дослідження про стан хлібної торгівлі і відповідні переваги її у зв’язку з будівництвом залізниць.
М. Яснопольський – прихильник вигідного збуту хліба і високих цін на хліб. Свою думку він обґрунтовує формуванням класу землевласників, зокрема дрібних селян-власників, після реформи 1861 р.
Обмеженість внутрішнього ринку, зумовлена нерозвиненістю обробної промисловості і, відповідно, нечисленністю неземлеробського населення, гостро ставить питання про зовнішні ринки. Автор скрупульозно простежує всі напрями хлібних потоків від виробників до споживачів, показує їхні переваги і недоліки. Основну увагу він приділяє двом напрямам: через Чорне, Азовське моря і через Балтійське море. Він пише:
(Яснопольский Н. П. Изменение направления хлебной торговли юго-западных и малороссийских губерний под влиянием рельсовых путей из этих местностей и северо-западным рынкам : чит. в заседании Юго-зап. отд. Рус. геогр. о-ва 14 июня 1873 г. / Н. П. Яснопольский. – [Санкт-Петербург] : Унив. тип., ценз. 1873. – С. 205–206). Відповідно він розкриває величезні можливості у розвитку зовнішньої торгівлі, які відкриваються з будівництвом залізниць. Це питання він не просто декларує, а підтверджує його численними розрахунками щодо обсягів відповідних хлібних потоків, тривалості й вартості їх доставки до портів та цін на хліб.
Саме на основі цих, чітко узгоджених розрахунків, Яснопольський дає рекомендації щодо спрямування експортних потоків хліба і відповідно ролі залізничного будівництва. Він висловлює надію й сподівання щодо розвитку внутрішніх ринків, які є
(Яснопольский Н. П. Изменение направления хлебной торговли … . – С. 196).
Але, безумовно, головне дослідження М. Яснопольського становить його праця «О географическом распределении государственных доходов и расходов в России» [ч. I, 1890; ч. II, 1897]. У ній автор на основі аналізу доходів і витрат територіальних бюджетів зробив важливі висновки щодо економічного розвитку відповідних регіонів. У передмові до праці автор пояснює причину зацікавленості цією проблемою. Коли Яснопольський працював у Ніжинському ліцеї князя Безбородька, де читав курс фінансового права, йому було доручено виступити з доповіддю на урочистостях 4 вересня 1873 р. Він писав:
(Яснопольский Н. П. О географическом распределении государственных доходов и расходов в России : Опыт фин.-стат. исслед. / Н. П. Яснопольский. – [Киев] : тип. Ун-та св. Владимира : Киев. отд-ние т-ва печ. дела и торг. И. Н. Кушнерев и К° в Москве, 1890. – Ч. 1. – С. 1).
Вивчення і подальша зацікавленість цією проблемою, як пише автор, пояснювались, з одного боку, публікацією відповідного статистичного матеріалу, а з другого – не розробленістю проблеми. Дійсно, не лише в Росії, а й за кордоном не було відповідних досліджень. Яснопольський посилається на праці представників історичної школи В. Рошера, О. Вагнера, які лише побіжно торкались цього питання.
Відсутність теоретичних розробок з питань територіальної фінансової економетрії позбавляли автора, як він сам пише, можливості здійснювати зіставлення своїх розрахунків з якимись іншими, а головне, зіставлення теоретичних засад. Яснопольський виступає першопроходцем у цьому питанні. І не випадково дослідники проблем районування економіки зробили висновок, що його праця «започаткувала першу у світі школу територіальної фінансової економетрії» (Енциклопедія Українознавства. – Париж ; Нью-Йорк, 1973. – Т. 7. – С. 2458). Отже, автор мусив провадити емпіричне дослідження фінансового життя країни і одночасно здійснювати його теоретичний аналіз.
Розпочинаючи працю Яснопольський зупиняється на методологічних засадах, яких повинен дотримуватись дослідник. Ідеться, зокрема, про необхідність враховувати умови місця і часу досліджуваного економічного життя, а не керуватись якимись його непорушними правилами. Ця заява автора є певною підставою віднесення його до прихильників історичної школи.
Об’єктивний і чіткий аналіз умов господарського життя, переконаний Яснопольський, може бути забезпечений лише за допомогою статистики. Разом з тим учений підкреслює необхідність не зловживати середніми величинами, які
(Яснопольский Н. П. О географическом распределении государственных доходов и расходов в России. – Ч. 1. – С. 7). Розрахунки середніх величин, зроблені на підставі даних, які надзвичайно відхиляються одне від одного,
(Яснопольский Н. П. О географическом распределении государственных доходов и расходов в России. – Ч. 1. – С. 7–8). Слід підкреслити, що саме цим критерієм керувався автор у своєму дослідженні. Здійснюючи районування, автор змушений був користуватись середніми величинами. При цьому він ураховував щільність населення,
(Яснопольский Н. П. О географическом распределении государственных доходов и расходов в России. – Ч. 1. – С. 8). Яснопольський наводить дані щільності населення для тодішньої Російської імперії. Якщо середня щільність населення становила 572 особи на квадратну версту, то в окремих районах вона дорівнювала – 0,07, або навіть 0,01 особи, тобто була у 572 рази меншою від середнього рівня.
Цьому показнику відповідає рівень культури економічного розвитку, зокрема, співвідношення між сільським господарством і обробною промисловістю і їх стан у різних районах країни. Навіть землеробство – корінний промисел населення країни – характеризується різними показниками. Стан землеробської культури, який автор визначає процентом пару і перелогу в загальній масі землі, що обробляється, характеризується досить різними показниками, що не дає підстав користуватися середніми показниками. Про стан розвитку землеробства свідчить і різноманітність посівів.
Автор наводить надзвичайно цікаві і навіть вражаючі цифри з цього приводу. Якщо, наприклад, в Прибалтійських губерніях під незерновими культурами зайнято 21,3 % посівів, то в Нижньоволзьких губерніях – лише 1,8 % (Див.: Яснопольский Н. П. О географическом распределении государственных доходов и расходов в России. – Ч. 1. – С. 10). Так само нерівномірно розміщені скотарство, лісівництво тощо.
Простежує М. Яснопольський і розміщення промислового виробництва і робить висновок про його нерівномірність. Проведений автором аналіз дав підставу дійти висновку, що особливості господарського життя різних частин держави зумовлені різними природними, історичними, етнографічними й існуючими суспільними умовами не фінансового характеру. Фінансові закони можуть посилювати ці особливості, а можуть і нівелювати їх.
М. Яснопольський наголошує, що нерівномірність економічного розвитку окремих районів притаманна не лише Російській імперії, а й багатьом іншим державам і ця обставина враховується ними в економічній політиці. У вступній частині дослідження автор поставив завданням показати, яке значення
(Яснопольский Н. П. О географическом распределении государственных доходов и расходов в России. – Ч. 1. – С. 14).
До фінансової системи, за словами автора, можна застосувати ті ж міркування, що й до розглянутих ним заходів економічної політики держави. А звідси висновок ученого, що
(Яснопольский Н. П. О географическом распределении государственных доходов и расходов в России. – Ч. 1. – С. 15). Ця нерівномірність може бути помічена щодо фінансово привілейованих районів, але вона не завжди помічається, коли у всіх районах діють однакові фінансові закони. Цю думку автор ілюструє значним статистичним матеріалом непрямих податків щодо окремих продуктів споживання, як, наприклад, цукру, коли в окремих районах населення виступає і як його виробник, і як споживач, і несе подвійний тягар податків.
М. Яснопольський обмежує себе в якісному аналізі фінансової системи. Він ставить завданням дослідити її кількісну сторону,
(Яснопольский Н. П. О географическом распределении государственных доходов и расходов в России. – Ч. 1. – С. 20).
У першій частині праці вчений досліджує географічний розподіл державних доходів у країні. Це питання він висвітлює досить логічно. Починає автор із загальної характеристики російської фінансової системи, зіставляє її з системами деяких закордонних держав, виявляє фіскальний інтерес держави до певних регіонів, зіставляє розміри доходів і кількість населення в певних районах, цінність виробленої продукції і доходів, вплив податків на доходи, їх нерівномірність як щодо регіонів оподаткування, так і різних класів.
Значний інтерес становить проведений автором аналіз еволюції російської фінансової системи і її зіставлення із зарубіжними фінансовими системами. Він пише про зміни, що відбулися в розподілі доходів в регіонах із зміною фінансової системи. Ці зміни виявились у зменшенні оподаткування більшості регіонів, зумовленому перерозподілом податків. Зміни в розподілі доходів автор намагається зіставити з територіальним простором регіонів і їх матеріальними достатками.
Щодо територіального простору, то столична група,
(Яснопольский Н. П. О географическом распределении государственных доходов и расходов в России. – Ч. 1. – С. 161–162). Далі йдуть південно-західна й польська групи, де цей показник дорівнює 10, а в малоросійських губерніях – 9.
Таким зіставленням місцевих державних доходів з територією регіонів Яснопольський намагався з’ясувати, як він пише, «фінансову продуктивність» регіонів. Здійснивши відповідний порівняльний аналіз регіонів, автор робить висновок, що після столичної групи
(Яснопольский Н. П. О географическом распределении государственных доходов и расходов в России. – Ч. 1. – С. 162). Особливо це стосується тих губерній, які відрізняються густонаселеністю, переважанням землеробства у поєднанні з галузями обробної промисловості, пов’язаними з сільським господарством.
Коли ж не враховувати територіальний аспект дослідження, то висновки стосовно прибутковості регіонів будуть дещо іншими. Яснопольський пише:
(Яснопольский Н. П. О географическом распределении государственных доходов и расходов в России. – Ч. 1. – С. 163–164). Сюди автор відносить такі групи губерній, як південно-західну, малоросійську, середньочорноземну й деякі інші. Вони доставляють державі близько 48 % усієї суми доходів (Див.: Яснопольский Н. П. О географическом распределении государственных доходов и расходов в России. – Ч. 1. – С. 164).
Щодо зіставлення господарського стану регіонів і відповідно населення та його оподаткування, то воно свідчить про їх невідповідність. Найменш обтяжені податками мешканці прибалтійських, столичних і південних губерній, найбільш – південно-західних і середньочорноземних. Вище середнього рівня обтяжені мешканці українських губерній (Див.: Яснопольский Н. П. О географическом распределении государственных доходов и расходов в России. – Ч. 1. – С. 167).
Вивчаючи географічний розподіл доходів держави, Яснопольський, крім розглянутих факторів упливу на цей процес, досліджує також залежність розподілу доходів від рівня інтенсивності господарювання, руху населення (зокрема відходництва), наявності грошових капіталів тощо. Підсумовуючи, автор робить висновок про певні зміни у розподілі доходів, викликані еволюцією фінансового законодавства Російської імперії. Дослідження географічного розподілу державних доходів у Росії вчений здійснював за даними 1879–1881 рр. У наступні роки в країні були проведені численні й суттєві фінансові реформи, які безумовно позначились на розподілі податкового тягаря між різними класами суспільства і між областями Росії. Автор зауважує, що фінансова система Росії стала певною мірою більш рівномірною стосовно податних класів і географічного розподілу податків. Проте ці зміни були незначними, що стало підставою для вченого лишити в силі свій попередній висновок
(Яснопольский Н. П. О географическом распределении государственных доходов и расходов в России. – Ч. 1. – С. 176).
Порівнюючи російський бюджет з бюджетами багатьох Західних країн, Яснопольський наголошує на його недосконалості. Навіть бюджет 1887 р., який був розроблений з урахуванням багатьох фінансових реформ, мало був пов’язаний з податковим принципом. У ньому переважали державні збори, досить віддалені від податкового поля, як, наприклад, питний, викупні платежі тощо. Автор доходить важливого висновку про невідповідність системи оподаткування з прибутками від господарської діяльності регіонів і податних станів. Логічно, пише він, виходило,
(Яснопольский Н. П. О географическом распределении государственных доходов и расходов в России. – Ч. 1. – С. 179).
Дослідивши питання географічного розподілу державних доходів, Яснопольський звертається до аналізу державних витрат. У другій частині праці він ставить завданням відобразити «фінансово-фізіологічну картину Росії», тобто дослідити географічний розподіл державних витрат у співвідношенні з розподілом доходів, їх надлишком в одних частинах і нестачею для покриття витрат – в інших, з’ясувавши тим самим наслідки такого розподілу для господарського життя країни.
Розпочинає дослідження автор, як і в першій частині праці, аналізом теоретичних засад проблеми. Він дає критичний аналіз праць з цього питання зарубіжних авторів. Яснопольський посилається на праці Делаверна, Рау, Вагнера, Рошера, Гефкена, Кона, Мішлера та ін. Він солідаризується з думкою Делаверна, Вагнера, Рау та інших, які виступали прихильниками децентралізації і можливої територіальної зрівняльності державних витрат, на відміну від Кона, Мішлера та інших прихильників централістичного погляду, підкорення інтересів частин країни інтересам всієї держави.
Автор висловлює думку, що теоретична розробка питання остаточно довела визнання шкідливих народногосподарських наслідків централізації державних витрат, що існує в багатьох країнах, хоч це положення лише визначалось. Але якби теорія сповна була навіть розвинута апріорним способом, зазначає він,
(Яснопольский Н. П. О географическом распределении государственных доходов и расходов в России : Опыт фин.-стат. исслед. / Н. П. Яснопольский. – [Киев] : тип. Ун-та св. Владимира, Киев. отд-ние т-ва печ. дела и торг. И. Н. Кушнерев и К° в Москве, 1897. – Ч. 2. – С. 68). Недостача такої індуктивної перевірки в науці є ще більш відчутною, ніж недостача теоретичного дослідження. Керуючись цим положенням, Яснопольський присвячує свою працю науковій розробці статистичних даних, яку здійснює за 25 років (1868–1892), а в деяких випадках – за 50 років. Він аналізує територіальний розподіл державних витрат, їх розподіл за призначенням, а також розглядає їх відношення до одиниці простору (кв. верста) і до населення.
Які ж характерні риси географічного розподілу державних витрат визначає вчений? 1) Це, перш за все, нерівномірність такого розподілу; 2) сильна концентрація витрат у столицях; 3) значна концентрація їх в місцевих центрах управління; 4) значний рівень закордонних витрат; 5) порівняно більші витрати держави в прикордонних районах, ніж у внутрішніх місцевостях.
Проведений Яснопольським аналіз державних витрат вражає своєю скрупульозністю. Проте, як він пише, висновки відносно Росії були б більш переконливими, якби їх можна було зіставити з аналогічними висновками по інших країнах. Враховуючи відсутність відповідних даних, автор наводить таке зіставлення в основному лише з Францією (Див.: Яснопольский Н. П. О географическом распределении государственных доходов и расходов в России. – Ч. 2. – С. 88).
Порівняльний аналіз дав підставу автору зробити ряд висновків і узагальнень. Він підкреслює, що таке зіставлення виявляє безсумнівну подібність обох країн у напрямі змін, що відбуваються у розподілі витрат. А це надає більшого наукового значення загальним висновкам, здобутим дослідженням географічного розподілу витрат для двох держав. Висновки свідчать про нерівномірність територіального розподілу державних витрат як у Росії, так і у Франції, проте в Росії ця нерівномірність більш виразна (Див.: Яснопольский Н. П. О географическом распределении государственных доходов и расходов в России. – Ч. 2. – С. 122).
Ці висновки дають лише загальне уявлення про територіальний розподіл державних витрат. Для більш точного зіставлення витрат їх необхідно, пише автор, привести до спільного знаменника – зіставити з кількістю мешканців і з територією. Особливо важливим є, безумовно, зіставлення з народонаселенням. Географічний розподіл державних витрат на одного мешканця імперії є «катастрофічно нерівномірним». Якщо порівнювати відповідні результати з Францією, то незважаючи на певну спільність рис в характері географічного розподілу інтенсивності витрат по відношенню до кількості мешканців у обох країнах, у Росії 
(Яснопольский Н. П. О географическом распределении государственных доходов и расходов в России. – Ч. 2. – С. 159).
Великий інтерес становить проведене автором дослідження розподілу державних витрат за їх призначенням. У праці не лише детально проаналізовані всі види витрат, їх територіальний розподіл, а й зроблено порівняльний аналіз з відповідними витратами у західноєвропейських країнах. Перш за все Яснопольський виділяє основні види витрат:
(Яснопольский Н. П. О географическом распределении государственных доходов и расходов в России. – Ч. 2. – С. 422). Помітно перевищують відповідні середні показники західноєвропейських країн витрати в Росії на «поліцію і юстицію з тюрмами». Те ж стосується і церковних витрат.
Яснопольський пише:
(Яснопольский Н. П. О географическом распределении государственных доходов и расходов в России. – Ч. 2. – С. 422). Йдеться про витрати на науку, освіту, охорону здоров’я, сприяння господарству та ін.
Навівши детальний порівняльний аналіз відповідних державних витрат Росії і ряду країн Західної Європи, автор, проте, не робить жодних пропозицій економічного чи суспільно-політичного характеру. Він задовольняється констатацією становища. Щоправда, Яснопольський наголошує, що проведений ним порівняльний аналіз географічного розподілу державних витрат Росії може мати значення 
(Яснопольский Н. П. О географическом распределении государственных доходов и расходов в России. – Ч. 2. – С. 424).
Досліджує автор і географічний розподіл перевищення державних витрат над доходами в різних регіонах імперії і робить висновок, що в головних рисах він збігається з рисами, котрі характеризують географічний розподіл витрат, а саме:
(Яснопольский Н. П. О географическом распределении государственных доходов и расходов в России. – Ч. 2. – С. 444). Величезні витрати припадали на столицю і за кордон. Малоросія, за розрахунками Яснопольського, належала до регіонів, які постачали засоби для покриття відповідних дефіцитів (Див.: Яснопольский Н. П. О географическом распределении государственных расходов в России : Приложения к исследованию о географическом распределении государственных расходов России : статистические таблицы, картограммы и диаграммы / Н. П. Яснопольский. – [Киев] : тип. Ун-та св. Владимира : Киев. отд-ние т-ва печ. дела и торг. И. Н. Кушнерев и К° в Москве, 1897. – С. 46).
Окремий розділ присвячує автор зіставленню географічного розподілу державних витрат, надлишку доходів і дефіцитів з розподілом капіталів. Він цілком правомірно зауважує важливість такого дослідження. Саме воно може дати відповідь на запитання:
(Яснопольский Н. П. О географическом распределении государственных доходов и расходов в России. – Ч. 2. – С. 495).
Крім того, автора цікавить питання, чи можна встановити залежність між великими державними витратами або доходами і розподілом капіталів. На основі детального аналізу географічного розподілу капіталів Яснопольський робить висновок про його нерівномірність, про помітну концентрацію в столицях і особливо в Петербурзі. При цьому нерівномірний розподіл капіталів, як уже зазначалось, впливає на економічний розвиток регіонів.
Зіставляючи розподіл капіталів з розподілом державних витрат і доходів, автор доходить висновку про відповідність притаманних йому рис. Ця відповідність проявляється в головній ознаці географічного розподілу –
(Яснопольский Н. П. О географическом распределении государственных доходов и расходов в России. – Ч. 2. – С. 531). Те, що висновки про географічний розподіл трьох порівнюваних явищ збігаються, є підставою, – пише автор,
– (Яснопольский Н. П. О географическом распределении государственных доходов и расходов в России. – Ч. 2. – С. 531).
Нерівномірність розподілу як капіталів, так і державних витрат позбавляє окремі регіони країни економічних засобів для своєї господарської діяльності, що сприяють їй в регіонах, які їх одержують. Для економічного розвитку Росії державні витрати мають велике значення тому, що фінанси місцевих органів самоуправління не відіграють тут такої ролі, як в інших державах.
Провівши ґрунтовне зіставлення доходів і витрат місцевих і державних органів влади, автор робить важливий висновок про роль самоуправління в економічному розвитку, його можливостей щодо впливу на географічний розподіл державних витрат. Однак автор застерігає, що
(Яснопольский Н. П. О географическом распределении государственных доходов и расходов в России. – Ч. 2. – С. 580).
Роль місцевих фінансів автор не обмежує лише економічної сферою, він пише, що їх зростання
(Яснопольский Н. П. О географическом распределении государственных доходов и расходов в России. – Ч. 2. – С. 582). Цю думку він підтверджує посиланням на теорію і факти з практики країн Західної Європи, в яких саме на місцеві органи самоуправління перекладаються відповідні витрати як-то: на медицину, охорону здоров’я, місцеві шляхи сполучення та ін. Яснопольський пише:
(Яснопольский Н. П. О географическом распределении государственных доходов и расходов в России. – Ч. 2. – С. 584).
Ця думка знайшла підтвердження і в рецензії Яснопольського на докторську дисертацію професора М. М. Цитовича – «Местные расходы Пруссии в связи с теорией местных расходов» (Университетские известия. – 1899. – № 9. – С. 1–74). Високо оцінюючи теоретичне і практичне значення дослідження Цитовича, Яснопольський висловлює ряд важливих думок. Перш за все він звертає увагу на тенденцію зростання ролі місцевого самоуправління у фінансуванні місцевих витрат в країнах Західної Європи, позитивний досвід яких має врахувати Росія. Яснопольський висловлює солідарність з автором дисертації у питанні доцільного поєднання місцевих і державних витрат. Автор не заперечує ролі централізації фінансової сторони витрат, але її значення зводить до вирішення державою «загальних завдань».
Завершує працю «О географическом распределении государственных доходов и расходов в России» Яснопольський сподіванням на те, що змінам, які проявились
(Яснопольский Н. П. О географическом распределении государственных доходов и расходов в России. – Ч. 2. – С. 584). Разом з тим автор додає, що
яких він безпосередньо не торкається (Яснопольский Н. П. О географическом распределении государственных доходов и расходов в России. – Ч. 2. – С. 584).
Розглядувана праця Яснопольського – своєрідне унікальне явище в економічній науці. Автор проаналізував, склав у статистичні таблиці таку масу первинного статистичного матеріалу, що це викликає подив. У «Додатки» (О географическом распределении государственных расходов в России : Приложения к исследованию о географическом распределении государственных расходов России : статистические таблицы, картограммы и диаграммы / Н. П. Яснопольский. – [Киев] : тип. Ун-та св. Владимира, Киев. отд-ние т-ва печ. дела и торг. И. Н. Кушнерев и К° в Москве, 1897. – [2], 14, 7 с.; 119 л. карт., табл.) він включив 85 таблиць, більшість з яких містять як абсолютні, так і відносні показники в різних зіставленнях. Для ілюстрації географічного розподілу доходів і витрат автор склав 32 картограми. Здійснене автором дослідження безумовно є підставою високої оцінки праці Яснопольського.
Разом з тим слід відзначити, що досить ґрунтовний аналіз статистичного матеріалу в праці є лише констатацією фактів. У праці фактично немає узагальнень, висновків. Автор досить обережно лише натякає на певні явища. Зробивши загальний підсумок щодо нерівномірності у розподілі доходів і ще більшої нерівномірності у розподілі державних витрат, автор ілюструє його величезним статистичним матеріалом, але не робить спроб виявити причини такої нерівномірності. Проте це не зменшує величезного значення наукового доробку вченого. Працю Яснопольського, як писав у рецензії на неї як докторську дисертацію
Д. Піхно:
(Пихно Д. Разбор сочинения Н. П. Яснопольского «О географическом распределении государственных доходов и расходов России», представленного в Юридическом факультете для приобретения степени доктора политической экономии и статистики / Д. Пихно // Университетские известия. – 1898. – № 11. – С. 17). Мабуть більш правильно було б сказати – науковий подвиг, що вражає як грандіозністю задуму, так і масштабністю.
Доробок Яснопольського має величезне значення для нашого сьогодення, коли закладаються наукові основи проведення державної регіональної соціально-економічної політики.
