Вишенський Іван

Вишенський Іван (Іоанн) (Иоанн русин, реченный Вышенский, Иоанн мних Вишенский, Иоан инок з Вишнѣ)

(близько 1550 – після 1622) –
видатний український мислитель, письменник-полеміст, один із
провідних діячів антиуніатського та антикатолицького руху в Україні
(друга половина XVI ст. – перша чверть XVII ст.).

Життя та діяльність

Народився між 1545–1550 роками у містечку Судова Вишня на Галичині (теперішня Львівська обл.). Іван – ім’я чернече, власне ім’я невідоме. Остання згадка про живого І. Вишенського – 1622 р. (Див.: Франко І. Иоанн Вишенский : (Новые данные для оценки его литературной и общественной деятельности) / Іван Франко // Зібрання творів : у 50 т. – К., 1980. – Т. 27. – С. 321).

Походив, ймовірно, з родини міщан Судової Вишні. Початкову освіту здобув у рідному містечку. «А про себе я й сам свідчення вам даю, – писав І. Вишенський у передмові до збірки своїх праць під назвою «Книжка», – що граматичного дроб’язку я не вивчав, риторичних іграшок не бачив, нічого філософського високо заносного не чув. Мій-бо вчитель – простак, але від усіх мудріший, котрий і безкнижних людей упремудряє …» (Вишенський І. Твори / Іван Вишенський ; пер. з книжної укр. мови В. Шевчука. – К. : Дніпро, 1986. – С. 20).

Ця заява, як пишуть дослідники, дає підстави зробити висновок, що І. Вишенсь¬кий не вчився у школі типу колегіуму, де класи йшли у тому порядку, в якому він їх перелічує. Його освіта, напевно, обмежувалася церковною школою. Своїм учителем він називає Христа.

І. Вишенський жив деякий час у Луцьку й Острозі, брав участь у діяльності Львівського братства, був близький до Острозького літературно-наукового гуртка. І. Франко висловлював припущення, що в освіті І. Вишенському допомагав князь Костянтин Острозький, який звернув увагу на здібності юнака і залишив його при дворі. Життя, як зауважував І. Франко, поставило І. Вишенського у самий центр ідейної боротьби, яка точилася в Україні у кінці XVI ст. «С одной стороны, православие, тесно сплоченное с византийским мировоззрением, византийскою косностью и неподвижностью, с другой стороны, врывающиеся с запада струи гуманизма, подтачивающего весь древний строй жизни и расшатывающего древние верования» (Франко І. Иоанн Вишенский : (новые данные для оценки его литературной и общественной деятельности) / Іван Франко // Зібрання творів : у 50 т. – К., 1980. – Т. 27. – С. 319).

Дослідники припускають, що у цей період у житті І. Вишенського сталася якась подія, що вплинула на його світогляд і різко змінила життєвий шлях. І. Вишенський постригся у ченці й жив упродовж певного часу в Уневському монастирі. Вірогідно у кінці 1580-х рр. він покидає рідну землю і виїздить на Афон (Греція), який був центром православного чернецтва на Сході. І. Вишенський оселився у печері, ставши схимником-анахоретом. «Ми, очевидно, ніколи не взнаємо, що ж сталося з палким і гарячим юнаком і як відбувся в його душі перелом; факт безперечний – живим світом він таки збридив, живий світ, можливо, болюче поранив його і викинув із рідної землі. Здається, не помилимося, коли скажемо: першу свою велику драму Вишенський пережив, зіштовхнувшись із єзуїтами, після того він зв’язався з львівськими братчиками, але рідну землю йому конче треба було покинути. Доля завела його на Атон, у чернечу православну республіку, на той час твердиню східної віри, але тут він спершу зовсім не живе відлюдним життям, а прагне використати Атон як місце, звідки можна вести гарячу й різку свою пропаганду», – зазначає у дослідженні про життя і творчість І. Вишенського В. Шевчук (Шевчук В. О. Муза Роксоланська : українська література XVI–XVIII століть : у 2 т. / В. О. Шевчук. – К. : Либідь, 2004. – Т. 1. – С. 203). На Афоні він прожив близько сорока років. Неодноразові звернення до нього друзів, однодумців про повернення до України не мали успіху. Проте вітчизну, яку він палко любив, Вишенський не забуває. Він надсилає до України публіцистичні послання, адресовані князю К. Острозькому, князю М. Вишневецькому, братствам, священикам і всім українцям. Ці пристрасні послання принесли йому велику популярність. «Варто підкреслити, – як зазначається у статті про І. Вишенського у книзі «Українська педагогіка в персоналіях», – що популярність І. Вишенського, зумовлена соціально-політичною ситуацією кінця XVI – початку XVII ст., мала місце лише серед певних верств, які були різко опозиційно налаштовані щодо панівних порядків. У шляхетських і навіть братських колах його сприймали як занадто аскетичного, прямолінійного й безкомпромісного, тим більше, що деякі дописи належали до таких, поширення яких каралося законом» (Українська педагогіка в персоналіях : навч. посібник : у 2 т. / за ред. О. В. Сухомлинської. – К. : Либідь, 2005. – Т. 1. – С. 61). Александрійський патріарх Мелетій Пігас у листі до І. Вишенського радить йому лишити чернецтво і повернутися до України, де він міг би принести більше користі у боротьбі проти наступу латинників і католицької церкви (Див.: Микитась В. Полум’яний патріот, письменник-полеміст Іван Вишенський : [вступ. ст.] / В. Микитась // Вибрані твори / Іван Вишенський. – К. : Дніпро, 1972. – С. 6). Ймовірно восени 1604 року І. Вишенський прибув до України. Спочатку зупинився у свого афонського приятеля Іова Княгиницького в Угорниках (нині Івано-Франківська область), потім жив у Львові, в Уневському монастирі. У 1860 р. А. Петрушевичем у «Зорі галицькій, яко албум» було видано «Житіє і життя преподобного отця нашого Іова, засновника скиту Манявського», написане Ігнатієм із Любарова, в якому оповідається про дружбу І. Вишенського з І. Княгиницьким і про відвідання І. Вишенським України у 1606 р. (Див.: Шевчук В. О. Муза Роксоланська : українська література XVI-XVIII століть : у 2 т. / В. О. Шевчук. – К. : Либідь, 2004. – Т. 1. – С. 200–201). Після перебування в Україні близько двох років у 1606 р. він знову повернувся на Афон. Відомо, що І. Вишенський кілька разів поривався знову відвідати Україну, про що він писав у листі до І. Княгиницького, але йому завадила хвороба.

Життя і творчість Івана Вишенського припадає на другу половину XVI – першу чверть XVII ст. Як зазначає П. К. Яременко в книзі «Іван Вишенський» (К., 1982), «то була доба швидкого піднесення національно-визвольних рухів, спрямованих на боротьбу проти шляхетського гніту і католицько-єзуїтської експансії, проти нав’язаної українському народу Ватиканом у союзі з польськими і українсько-білоруськими феодалами так званої Брестської церковної унії 1596 року» (Цит. за: Крива Т. Ю. Ідея соборності творчості І. Вишенського / Т. Ю. Крива // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – 2004. – № 70–72 : Філософія. Політологія. – С. 49). У літературному житті суспільства головна увага була зосереджена на церковно-релігійній полеміці між католицько-уніатськими публіцистами і православними українськими літераторами. На цьому ґрунті виросла багата за формою й змістом так звана полемічно-публіцистична література, представником якої і є Іван Вишенський. Творча спадщина Вишенського невелика. До нас дійшли у рукописних копіях 16 антикатолицьких полемічних творів: трактатів і послань, написаних між 1588 і 1616 роками. Десять із них він об’єднав у рукописну «Книжку» (близько 1660 р.), яку мав намір опублікувати в Острозькій друкарні. Ці писання, за задумом автора, могли виголошуватися в церквах, отже є одними з перших українських проповідей. У «Книжку» увійшли зокрема: «Обличение диавола-миродержца»; «Писание до князя Василия» (Костянтина Острозького); «Порада»; «Писание до всђх обще, в Лядской земли живущих»; «Писание к утекшим от православное вђры епископом» (дві редакції: скорочену опубліковано 1598 в острозькій «Книжиці» – єдиному прижиттєвому виданні) та ін. (Див.: Українська літературна енциклопедія : в 5 т. – К. : Укр. рад. енцикл., 1988. – Т. 1. – С. 312). Творчу спадщину І. Вишенського прийнято ділити на два періоди. До першого слід віднести твори, написані ним до Брестської (Берестейської) унії 1596 р., це власне твори, що увійшли до «Книжки». Цим творам, написаним з великим пафосом, полемічною майстерністю, притаманні не лише гостра критика католицтва, а й викривання негараздів тодішнього церковного й світського ладу. Твори другого періоду не позначені такою пристрасністю. У них викладено здебільшого обґрунтування власних поглядів мислителя. Ідеї І. Вишенського перегукуються з ідеями європейської реформації XVI-XVII ст.

Як зазначає В. Шевчук, саме ім’я Івана Вишенського з’являється вперше у науковій літературі у 1848 р., одночасно в Києві і в Москві. У Києві вийшов перший том «Памятников, изданных комиссией для разбора древних актов», у якому було надруковано «Совітування про благочестя» (1621 р.), де згадувався Іван, названий Вишенським, а у Москві П. Строєв видав «Рукописи славянские и российские, принадлежащие И. Царскому», де описав рукописний збірник, що містив твори І. Вишенського. «… В 60-х роках XIX ст. пильну увагу на твори полеміста звернули колишні кирило-методіївці М. Костомаров та П. Куліш. У 1865 р. М. Костомаров у другому томі «Актов Южной и Западной России» видає чотири твори атонського ченця Івана з Вишні, а в 1874 р. П. Куліш у своїй «Истории воссоединения Руси» перший творить апологію Івану Вишенському, називаючи його «атонським апостолом», пошановує його як сіль землі, називає одним із тих, яких «завжди буває мало, хоч світ тримається ними». З цього моменту й почалося захоплення творчістю Івана Вишенського, і то до такої міри, що нею почали ілюструвати епоху, в якій жив полеміст, принаймні М. Костомаров та С. Соловйов уявляли собі другу половину XVI ст. очима Вишенського, користуючись його творами як історичним джерелом. На це звернув увагу свого часу І. Франко, резонно заявивши: «Історики українські і російські, користуючись in crudo (неопрацьованими, необробленими, у сирому стані (лат.) – Ред.) творами Вишенського, цілковито забули об одній речі: що се твори поперед усього літературні, а не документи історичні, що заким уживати їх до характеристики часу і відносин, треба би вперед піддати їх критиці історичній» (Франко І. Іван Вишенський і його твори / І. Франко // Зібрання творів : у 50 т. – К., 1981. – Т. 30. – С. 16).

Такий інтерес до нововинайдених творів письменника XVI – початку XVII ст. не важко пояснити: його писання певною мірою відповідали болючим питанням другої половини XIX ст., коли так гостро стояли соціальні проблеми: про багатих та бідних (щойно було знесено кріпацтво), боротьба проти абсолютизму …» (Шевчук В. О. Муза Роксоланська : українська література XVI–XVIII століть : у 2 т. / В. О. Шевчук. – К. : Либідь, 2004. – Т. 1. – С. 201).

Сучасні дослідники творчої спадщини І. Вишенського виділяють у його доробку три напрями: критику тогочасного суспільно-політичного ладу, панів польських і українських за соціальний гніт, розкриття сутності влади; критику католицької церкви – за релігійну нетерпимість до православ’я, засудження Брестської унії і діяльності ордену єзуїтів; теоретичну розробку кращого соборного християнського співтовариства людей. Кожний із цих напрямів розглядається Вишенським з позиції інтересів людини-трударя із закріпаченого селянства та міських низів. Головна ідея – рівність людей (незалежно від їх соціально-правового стану), обумовлена природою їх походження з однієї божественної субстанції, а їх посади, соціальний стан – штучні нашарування, другорядні, тимчасові (Див.: Державні, політичні та громадські діячі України: політичні портрети. – К. : Ін Юре, 2000. – Кн. 1. – С. 68–69).

Ідеал Вишенського – чернече життя як шлях до власного порятунку. Він ідеалізує також ранньохристиянське братство, якому притаманні відсутність власності або «мала» власність, загальне житло, згода один з одним і з богом. Вишенський закликає до аскетизму, адже бідність урівнює людей. Мислительна система І. Вишенського, що яскраво з’явлена в його посланнях до рідного народу, у своїй основі «… утопічна й укладається в контекст західноєвропейських утопій XVI – першої половини XVII ст., вона має паралелі в тогочасній польській літературі, як це переконливо дослідив В. Перетц, і в літературі західноєвропейській (дивись «Діалоги» Ульріха фон Гуттена, «Утопію» Томаса Мора і «Місто Сонця» Т. Кампанелли). Тогочасне життя, яке супроводжувалося революційними струсами, великими науковими відкриттями, культурними рухами Ренесансу, зростанням і поширенням ідей гуманізму, створювало умови для типологічно схожих виявів духовного життя і типологічно схожих мислительних систем, пристосованих до форм життя того чи іншого народу. Іван Вишенський був серед тих, хто мислив якнайрадикальніше…» (Шевчук В. О. Муза Роксоланська : українська література XVI-XVIII століть : у 2 т. / В. О. Шевчук. – К. : Либідь, 2004. – Т. 1. – С. 212). Світогляд І. Вишенського, безумовно прогресивний на свій час, був досить суперечливим. Як писав дослідник історії філософських ідей цього періоду І. Паславський: «В його світогляді дивовижно переплелися погляди суспільно передові і релігійно-консервативні, новітні й традиційні. Поруч із гнівним засудженням паразитизму духовенства знаходимо в нього палку апологію чернецтва, поряд із гнівним протестом проти визиску й приниження «шевців, сідельників і кожум’яків» – погорду до всякого ремесла і будь-якої суспільно корисної праці, поруч з закликами до активної боротьби з поневолювачами – проповідь суворого аскетизму й відчуженості, поряд з глибоким демократизмом соціального ідеалу – консерватизм у поглядах на науку, освіту і суспільний прогрес взагалі» (Паславський І. В. З історії розвитку філософських ідей на Україні в кінці ХVI – першій третині ХVII ст. / Іван Васильович Паславський. – К. : Наук. думка, 1984. – С. 29).

Ця суперечливість чітко проявилася і в економічних поглядах мислителя. Палкий патріот України, безстрашний захисник інтересів народу він, разом з тим, відкидав усі нові віяння і вирішення всіх негараздів сподівався здійснити поверненням до минулого, що у нього асоціюється з первісною чистотою людини, і звідси починати новий цивілізаційний виток.

Як пишуть дослідники, ніхто до І. Вишенського не писав так пристрасно, не розкривав жорстокої правди про суспільне зло на поневолених землях. Він критикує феодально-кріпосницький лад, пише про посилення феодально-кріпосницької експлуатації селянства світськими й духовними феодалами.

Розвиток товарно-грошових відносин, зростання попиту на зерно на європейських ринках спонукали польських феодалів перетворювати свої маєтки на комерційно орієнтовані господарства, що називались фільварками.

Якщо раніше селяни платили оброк, то перехід до фільваркової системи зумовив зростання відробіткової праці, включення селянських земель до феодальних маєтків. І. Вишенський засуджує цю систему, яка призводила до посилення експлуатації селянства. Особливо гостро він критикує духовних феодалів, які перетворювали церковні маєтки на фільварки. «Хай прокляті будуть, – пише він, – владики, архімандрити й ігумени, котрі монастирі привели в запустіння і починили собі зі святих місць фільварки, а самі зі слугами та приятелями у них перебувають тільки тілесно і по-скотському; на святих місцях лежачи, гроші збирають, із тих прибутків, що подані для Христових богомольців, дівкам своїм вúна готують, синів одягають, жінок прикрашають, слуг множать...» (Вишенський І. Твори / Іван Вишенський ; пер. з книжної укр. мови В. Шевчука. – К. : Дніпро, 1986. – С. 50). І. Вишенський не обмежується критикою церковних феодалів, він звертається до правовірних з порадою: «Монастирі, створені для благочестя, з фільварків перетворіть на спільне житло, оскільки нині прокляті владики починили собі фільварки зі спільних монастирів і живлять у них мисливства, а не душі...» (Вишенський І. Твори / Іван Вишенський ; пер. з книжної укр. мови В. Шевчука. – К. : Дніпро, 1986. – С. 32). Він був одим із тих, а можливо і єдиним, хто з гіркотою і ненавистю писав про закріпачення селян і викривав їхніх визискувачів. Український публіцист розкриває основні форми кріпосницької експлуатації. Він з гнівом пише про примусову працю селян, про зростання грошових і натуральних поборів. Звинувачуючи визискувачів, І.

Вишенський показує їхню ненаситність, жадібність і жорстокість. «Ви, – пише полеміст, – з обори коні, воли, вівці у бідних підданих забираєте, податки грошові, податки поту й труду від них витягуєте; із них з живого лупите, оголюєте, мучите, морите...» (Вишенський І. Твори / Іван Вишенський ; пер. з книжної укр. мови В. Шевчука. – К. : Дніпро, 1986. – С. 56).

Використовуючи засоби протиставлення, Вишенський дає яскраві картини двох світів, двох станів: різко негативний тип феодала світського й духовного і приниженого, експлуатованого холопа. Не шкодуючи фарб, Вишенський змальовує феодалів як нероб, розбещених дармоїдів, які живуть за рахунок праці закріпачених селян.

Найгострішим за соціальною спрямованістю є його послання єпископам-зрадникам, ініціаторам Брестської унії. Уніати та єзуїти, розуміючи хиткість своїх позицій, почали писати твори на захист Унії. Один із таких творів потрапив до рук І. Вишенського і став безпосереднім приводом до написання ним відповідного послання. Передати убивчу силу критики І. Вишенським ренегатства духовної влади важко. У посланні яскраво проявився його талант видатного полеміста і патріота України.

Використавши у полеміці з єпископами шість Христових заповідей: голодних нагодувати, спраглих напоїти, подорожніх привітати, голих одягти, хворим допомогти, ув’язнених відвідати, І. Вишенський писав, що вони не лише не дотримуються їх, а й «постійно топчуть». Розкриваючи розбіжність між заповідями і фактичним станом речей, полеміст риторично запитує уніатів: «Чи не ваші милості розпустили в собі джерело похотей через прагнення здирства грошового і мирського достатку і насититися ніяк не можете..? Чи не ваші милості голодних оголоднюєте і чините спраглими бідних підданих ... їхній труд та піт кривавий, лежачи та сидячи, сміючись та граючи, пожираєте, горілки очищені курите, пиво трояко виборне варите і вливаєте у прірву ненаситного черева ... а сироти церковні голодні і спраглі, а бідні піддані у своїй неволі річної потреби не можуть задовольнити, з дітьми у скруті, їжу собі уймають, боячись, що їм хліба до наступного врожаю не вистачить» (Вишенський І. Твори / Іван Вишенський ; пер. з книжної укр. мови В. Шевчука. – К. : Дніпро, 1986. – С. 55–56).

Викриваючи загальну картину життя покріпаченого люду, критикуючи церковних феодалів, І. Вишенський розкриває єство кожного зі зрадників, показує, ким вони були, ким і яким чином стали. Він пише, що вчорашні каштеляни, жовніри, корчмарі, купці та інші стали попами, біскупами. Це відбулось «не в законний спосіб», без богословської підготовки, а за хабарі.

Завершує послання І. Вишенський зверненням-запевненням від імені народу до світської і духовної влади про несприйняття християнами католицтва. «...не сподівайтеся, папи римські, кардинали, арцибіскупи, біскупи і всіляке неправедне священство латинського почту! Не сподівайтеся, владо мирська, королі, і всіляке начальство, і кожен послушник римського папи, бо з вами православні не хочуть ні в чому погоджуватися і папі поклонитися не забажають. Не сподівайтеся нині, не сподівайтеся завтра, не сподівайтеся й позавтра, в прийдешні часи і вовіки віків» (Вишенський І. Твори / Іван Вишенський ; пер. з книжної укр. мови В. Шевчука. – К. : Дніпро, 1986. – С. 87).

І. Франко з приводу цього звернення писав: «Ніколи ще до того часу сильні миру сього, світські чи духовні, не чули від простого южноруса таких гордих, рішучих і потрясаюче сильних слів… треба було чималої відваги моральної, щоб кинути могучим ієрархам і цілій пануючій системі польській прямо в очі таким огненним посланієм» (Франко І. Іван Вишенський і його твори / Іван Франко // Зібрання творів : у 50 т. – К. : Наук. думка, 1981. – Т. 30. – С. 104–105).

І. Вишенський щиро вболіває за свою батьківщину. Він звинувачує світських і духовних властителів за те, що вони довели країну до повного занепаду. Мислитель пише, що земля запустіла й заросла терням безвір’я, священики «офірують черевом, а не духом», країна грішна. «Замість смирення, простоти й убогості панують гордість, хитрість, махлярство і лиходійство. Замість суду і правди панують брехня, кривда, облудність, суперечки, наклепи, лицемірство, облесність, насильство антихристове. Замість віри, й надії, і любові панують безвір’я, відчай, ненависть, заздрість і мерзота» (Вишенський І. Твори / Іван Вишенський ; пер. з книжної укр. мови В. Шевчука. – К. : Дніпро, 1986. – С. 49).

І. Вишенський ставить питання про соціальну справедливість і зумовлює її судом і правдою, тобто законними гарантіями, які були відсутні у Речі Посполитій. Щоб підсилити, розкрити прояви суспільного зла у Польщі, полеміст протиставляє її Туреччині, порядки в якій називає кращими.

Як палкий патріот країни і вболівальник за долю свого народу, Вишенський прагне захистити його від пануючого зла, від «диявола-миродержця». Існуючий світ у нього – це лише облудне царство диявола, багатобарвне і наповнене спокусами. А справжній світ, майбутній – не земний, а небесний – завузький, вхід до якого потребує очищення. Саме тому І. Вишенський закликає всіх покаятись і побороти в собі любов до мирського. Слід покинути розтлінний світ і повернутись у минуле до бідності, убогості і простоти. Їх полеміст виставляє не як ідеал майбутнього, а як запоруку очищення, морального удосконалення, тобто як початок шляху. Така позиція мислителя не вписувалась, безумовно, у рамки ідей Ренесансу. Проте вона була співзвучною з поглядами середньовічних бунтарів, хоч і носила більш яскраво виражений релігійний, аскетичний характер. Він виступив як непримиренний поборник православ’я, намагаючись будь-що зупинити поширення католицизму і ополячення українства. І. Вишенський – постать неординарна і суперечлива. Як писав про нього І. Франко: «Іван Вишенський може ще й нашому поколінню служити прикладом твердості і стійкості характеру, прямоти та ясності в вислові своїх поглядів і згідності між переконаннями та цілим своїм життям» (Франко І. Іван Вишенський, його час і письменська діяльність / Іван Франко // Зібрання творів : у 50 т. – К., 1980. – Т. 28. – С. 271).

Відомі вчені та авторитетні джерела про Івана Вишенського

Григорій Юлійович Грабович (нар. 1943 р.) – відомий славіст і україніст, професор Гарвардського університету

«Іконописне зображення Вишенського в совєтській історії літератури (тут ідеться не тільки про другорядних дослідників і популяризаторів, а й таких визначних науковців, як І. Єрьомін) подає його як прогресивного сатирика, борця за суспільне й національне визволення, як гуманіста. Насправді, тобто в його текстах, а не в інтерпретаційних формулах, він був, як це чи не вперше зазначив Грушевський, суцільним, навіть фанатичним традиціоналістом і буквалістом, зовсім байдужим до гуманістичного й суспільного відлуння його релігійних переконань. У цьому сенсі він швидше реакціонер, ніж прибічник прогресу. І врешті, він парадоксальний у контексті навіть не оціночних, а суто таксономічних схем літературної періодизації: він належить до свого періоду, але не є частиною його. Уже Д. Чижевський мав певні складнощі з визначенням місця для Вишенського, пересуваючи його з Ренесансу до бароко на підставі дещо інтуїтивного і не цілком переконливого аналізу його стилю. У недавніх українських совєтських працях траплялись і ще менш переконливі спроби ототожнити Вишенського з Ренесансом або якимось наївно-гіпотетичним варіянтом гуманізму. Річ, одначе, не в неспроможності науковців умістити Вишенського у властиву йому рубрику – це аж надто часта скрута для істориків літератури. Парадокс у тому, що навіть коли Вишенського й немає в літературному процесі, окресленому тими рубриками, навіть коли він не належить до вартостей та систем ані Ренесансу, ані бароко, він усе одно фізично впливає, окреслює наше розуміння цього процесу.

Інтегроване розуміння Вишенського та його ролі в культурному й літературному житті сучасної йому доби потребує осмислення контексту й під ставових параметрів його мислі».
     Грабович Г. До історії української літератури : дослідження, есеї, полеміка / Григорій Грабович ; [ред. В. Плачинда, В. Дивнич]. – К. : Критика, 2003. – С. 240–241.

«Дивлячись уперед в історію української літератури, Вишенський увиразнює глибинну структуру, котра, як у міті про вічне повернення, приречена повторюватися в цій літературі та культурі. Його відсутність в українській літературі протягом 250 років, тобто від часу написання його останнього твору до 1865 року, коли його вперше надруковано, може, не така вже повна, як спершу здається. Бо його духові заперечення видимого, здавалося б, всесильного світу задля вищої, трансцендентної дійсности судилося відродитися з іншими, своєрідними наголоса¬ми в наступних двох століттях, і за кожним разом — у постаті головного українського письменника своєї доби. У XVIII ст. то був поет-містик і мандрівний філософ Григорій Сковорода, якого світле розуміння внутрішньої дійсности підсумовувалося в автоепітафії «світ ловив мене, та не впіймав»; а в XIX ст. то був Тарас Шевченко, якого візія відродженої України і визволеного людства у формі святої ідеальної спільности мала такий далекосяжний вплив на все подальше українське культурне й політичне життя».
     Грабович Г.Грабович Г. До історії української літератури : дослідження, есеї, полеміка / Григорій Грабович ; [ред. В. Плачинда, В. Дивнич]. – К. : Критика, 2003. – С. 254.

Сергій Олександрович Єфремов (1876–1939) – видатний український громадсько-політичний і державний діяч, літературознавець, академік і віце-президент ВУАН

«Це був блискучий публіцист, що й форму своїм творам прибрав найбільш публіцистичну – посланій або до поодиноких людей адресованих, або ж і «до всіх обще в лядській землі живящих». Посланіями своїми – а їх дійшло до нас десятків зо два, – здебільшого цілив Вишенський у найболючіше місце тодішнього життя, виясняючи те хитання та розбрат, що запанували були на Україні. З другого боку, й літературний талант у Вишенського був такий, що він справді міг «глаголомъ жечь сердца людей» і обертати їхні думки в той бік, куди хотів сам».
     Єфремов С. О. Історія українського письменства : монографія / С. О. Єфремов. – К. : Феміна, 1995. – С. 132

Степан Миколайович Злупко (1931–2006) – відомий український економіст, доктор економічних наук, професор

«З Афонської гори він посилав усім православним християнам, братствам і благочестивим людям нагадування про любов до Бога. Вони вміщені в „Книжці" Івана Вишенського, який на релігійній основі виклав свої економічні погляди, вважаючи їх особливо цінними».
     Злупко С. Персоналії і теорії української економічної думки / С. Злупко. – Львів : Євросвіт, 2002. – С. 32.

«Яскравий природний талант і полемічні наміри Івана Вишенського при всій його щирості розминулися з об'єктивними процесами епохи, в яку Україна вступила з надією, відчуваючи розумову підтримку усієї Європи. Однак це не дає підстави применшувати економічні погляди афонського монаха, який є помітною постаттю в історії української економічної думки і залишив цікаві надбання, що й досі не втратили пізнавального і практичного значення для України».
     Злупко С. Персоналії і теорії української економічної думки / С. Злупко. – Львів : Євросвіт, 2002. – С. 35.

Володимир Дмитрович Литвинов (нар. 1936 р.) – доктор філософських наук, український історик культури

«Відома нині літературна спадщина мислителя налічує 16 (17) трактатів і послань, написаних протягом 1588–1616 pp., десять з яких він об'єднав у рукописну «Книжку». За життя письменника надруковано було тільки «Послання до князя К. Острозького» (1598). Інші його твори поширювалися здебільшого рукописно. Твори Вишенського відзначаються в українській полемічній літературі XVI–XVII ст. не лише винятковим літературним талантом автора, але і його своєрідною позицією, яку він висловлював у формі церковного посланія, діалогу і полемічного трактату, постійно поєднуючи ці жанри».
     Литвинов В. Д. Україна в пошуках своєї ідентичності. XVI – початок XVII століття. Історико-філософський нарис : монографія / В. Д. Литвинов. – К. : Наук. думка, 2008. – С. 45.

«В його світогляді дивовижно переплелися погляди суспільно передові і релігійно-консервативні, новітні й традиційні. Поруч із гнівним засудженням паразитизму духовенства знаходимо в нього палку апологію чернецтва, поряд із гнівним протестом проти визиску й приниження «шевців, сідельників і кожум'яків» – погорду до всякого ремесла і будь-якої суспільно корисної праці, поруч із закликами до активної боротьби з поневолювачами – проповідь суворого аскетизму й відчуженості, поряд з глибоким демократизмом соціального ідеалу – консерватизм у поглядах на науку, освіту і суспільний прогрес взагалі. Усі ці суперечності є даниною часу, в який жив полеміст. Людина не може існувати у вакуумі – вона завжди продукт певної соціально-економічної формації, система її мислення ґрунтується на системі мислення усталеній, і навіть коли вона прагне вирватись із неї, чимало прихоплює із собою за інерцією й такого, що має бути переборене в часі наступнім. У центрі поглядів І. Вишенського постає людина з усіма її земними стражданнями, надіями та сподіваннями. Полеміст відстоює, хоч і з релігійних позицій, ідею звільнення людини і трудового народу від земного зла, виявлення й утвердження її гідності, розкриття і здійснення в реальному земному житті начал добра, справедливості, рівності, братерства, скерування людини на виконання своєї життєвої місії, що вела б до порятунку і вічного блага. Твори письменника порушували проблеми не тільки національні, але й ті, які хвилювали в той час видатних європейських мислителів. Система Вишенського цілком укладається в контекст західноєвропейських утопій XVI – першої половини XVTI ст., вона має паралелі і в тогочасній польській літературі».
     Литвинов В. Д. Україна в пошуках своєї ідентичності. XVI – початок XVII століття. Історико-філософський нарис : монографія / В. Д. Литвинов. – К. : Наук. думка, 2008. – С. 47–48.

Іван Якович Франко (1856–1916) – український письменник, учений, громадсько-політичний діяч

«Треба було незвичайних обставин, щоб чоловікові невисокого роду було можливо пізнати тодішнє життя у всій різнородності його явищ, та потім вирватися з нього і станути на такім високім становищі, з якого видно було ясно значення тих явищ, не зовсім ясне навіть для людей високопоставлених на драбині тодішньої суспільності. Треба було йому основно зректися того світу з усіма його повабами та покусами, з усею його моральною байдужністю або й гнилизною, щоб викресати зі своєї душі такий могутній огонь, який горить у писаних словах Вишенського і не перестає й досі промовляти до нашого серця».
     Франко І. Іван Вишенський, його час і письменська діяльність / Іван Франко // Зібрання творів : у 50 т. – К.: Наук. думка, 1980. – Т. 28. – С. 266.

Твори

• Сочинения / Иван Вишенский ; подготовка текста, статьи и коммент. И. П. Еремина. – М. ; Л. : Изд-во АН СССР, 1955. – 372 с. – (Литературные памятники).
  

  Шифр зберігання книги в НБУВ: 30627234

• Твори / Іван Вишенський ; вступ. ст., упорядкування, підготовка текстів та прим. І. П. Єрьоміна. – К. : Держлітвидав, 1959. – 270 с.
  Шифр зберігання книги в НБУВ: В0734006 ; в НПБ України: Зк Копач О.-700
• Твори [Електронний ресурс] / Іван Вишенський ; пер. з книжної укр. мови В. Шевчука. – К. : Дніпро, 1986. – 247 с.
• Вибрані твори / Іван Вишенський. – К. : Дніпро, 1972. – 128 с. – (Шкільна бібліотека).
  Шифр зберігання книги: У1 В55
• Із твору «Книжка» кінця ХVІ – початку ХVІІ століття (Окремі глави) ; Чесній і благоговійний стариці Домнікії…; Писання, яке зветься «Видовище мислене»… / І. Вишенський // Слово многоцінне : хрестоматія української літератури, створеної різними мовами в епоху Ренесансу (друга половина XV–XVI століття та в епоху Бароко (кінець XVI – XVIII століття) : в 4 кн. – К. : Аконіт, 2006. – Кн. 1. – С. 472–525.
  Шифр зберігання книги: У1 С48
• Книжка, 1598–1601 рр. : уривки / І. Вишенський // Тисяча років української суспільно-політичної думки : у 9 т. – К. : Дніпро, 2001. – Т. 2, кн. 2. – С. 7–37.
  Шифр зберігання книги: 1Ф Т93
• Книжка. Гл. 5 / І. Вишенський // Українська економічна думка : хрестоматія / М-во освіти і науки України, Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, Екон. ф-т ; упоряд. С. М. Злупко. – К. : Знання, 2007. – С. 44–49.
  Шифр зберігання книги: 33(09) У45
• Книжка ; Послання до Домнікії ; Послання Іову Княгиницькому / І. Вишенський // Українська література ХІV–ХVІ ст. Апокрифи. Агіографія. Паломницькі твори. Історіографічні твори. Полемічні твори. Перекладені повісті. Поетичні твори. – К. : Наукова думка, 1988. – С. 306–376. – (Бібліотека української літератури. Дожовтнева література).
  Шифр зберігання книги: У1 У45
• Книжка : [уривок] / І. Вишенський // Хроніка–2000 : укр. культурологічний альманах. – К. : Фонд сприяння розвитку мистецтв, 1992. – Вип. 37–38, т. 1 : Україна: філософський спадок століть. – С. 197–201.
  Шифр зберігання книги: 1ФС Х94
• Книжка / Іван Вишенський ; [пер. із старопольської В. Крекотня та Р. Радишевського] // Українська література XI–XVIII ст. : хрестоматія / [уклад.: П. В. Білоус, Г. Д. Левченко, О. П. Білоус] ; за ред. П. В. Білоуса. – К. : Академія, 2011. – С. 303–346.
  Шифр зберігання книги: 8У1 У45
• Книжка [Електронний ресурс] / Іван Вишенський. – Режим доступу: http://litopys.org.ua/old14_16/old14_19.htm
• Послання до Домнікії ; Послання Іову Княгиницькому [Електронний ресурс] / Іван Вишенський. – Режим доступу: http://litopys.org.ua/old14_16/old14_20.htm#vy1
• Послание к утекшимь от православной веры епископам / Іван Вишенський // Перлини духовності : твори української світської літератури від часів Київської Русі до XVII століття / [уклад. В. В. Різун]. – К. : Грамота, 2003. – Кн. 1. – С. 454–490. – (Шкільна бібліотека).
  Шифр зберігання книги: 8У1 П27

Література

• Энциклопедический словарь / под ред. К. К. Арсеньева, Ф. Ф. Петрушевского. – СПб. : Брокгауз и Ефрон, 1892. – Т. 6a (полутом 12). – С. 597–598. – Режим доступа: http://ru.wikisource.org/wiki/ЭСБЕ/Вишенский,_Иоанн
  

  Шифр зберігання книги: 03 Э68

• Энциклопедический словарь. – Репр. воспр. изд. Ф. А. Брокгауз–И. А. Ефрон 1890 г. – [М.] : ТЕРРА, 1990. – Т. 12. – С. 597–598.
  Шифр зберігання книги: 03 Э68
• Большая энциклопедия : в 62 т. / гл. ред. С. А. Кондратов. – М. : ТЕРРА, 2006. – Т. 9. – С. 351, 355. Шифр зберігання книги: 03 Б79
  
• Енциклопедія історії України / НАН України, Ін-т історії України ; редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. – К. : Наук. думка, 2005. – Т. 1. – С. 517–518. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?litera&id=1124
  Шифр зберігання книги: 9(С2) Е68
• Грабович Г. До історії української літератури : дослідження, есеї, полеміка / Григорій Грабович ; [ред. В. Плачинда, В. Дивнич]. – К. : Критика, 2003. – С. 239–254.
  Шифр зберігання книги: 8У Г75
• Державні, політичні та громадські діячі України: політичні портрети / за заг. ред. М. І. Панова ; [наук. ред. Г. Г. Демиденко]. – К. : Ін Юре, 2002. – Кн. 1. – С. 68–71.
  Шифр зберігання книги: 9(С2) Д36
• Історія України в особах IX–XVIII ст. : монографія / авт. кол. : В. Замлинський (кер.) та ін. – К. : Україна, 1993. – С. 221–225. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?litera&kat=5&id=8167
  Шифр зберігання книги: 9(С2) I-90
• Злупко С. М. Економічна думка України (від давнини до сучасності) : навч. посібник / С. М. Злупко. – Львів : ЛНУ ім. Івана Франка, 2000. – С. 91–97.
  Шифр зберігання книги: 33(09) З-68 (Колекція професора Л. Я. Корнійчук)
• Злупко С. М. Історія економічної теорії : підручник / С. М. Злупко. – 2-ге вид., доповн. – К. : Знання, 2005. – С. 122–127.
  Шифр зберігання книги: 33(09) З-68
• Злупко С. Персоналії і теорії української економічної думки / Степан Злупко. – Львів : Євросвіт, 2002. – С. 32–35.
  Шифр зберігання книги: 33(09) З-68
• Корнійчук Л. Я. Історія економічної думки України : навч. посібник / Л. Я. Корнійчук ; М-во освіти і науки України, Київ. нац. екон. ун-т. – К. : КНЕУ, 2004. – С. 54–60. – Див. повний текст в Електронній бібліотеці навчальної літератури КНЕУ.
  Шифр зберігання книги: 33(09) К67
• Крива Т. Ю. Ідея соборності творчості І. Вишенського / Т. Ю. Крива // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – 2004. – № 70–72 : Філософія. Політологія. – С. 49–51.
  Шифр зберігання книги: 1Ф В53
• Литвинов В. Д. Україна в пошуках своєї ідентичності. XVI – початок XVII століття. Історико-філософський нарис : монографія / В. Д. Литвинов ; Нац. акад. наук України, Ін-т філософії ім. Г. С. Сковороди. – К. : Наук. думка, 2008. – С. 44–105.
  Шифр зберігання книги: 1ФС Л64
• Нариси з історії економічної думки на Україні / АН УРСР ; [відп. ред. Д. Ф. Вірник]. – К. : Вид-во АН УРСР, 1956. – С. 67–84.
  Шифр зберігання книги: 33(09) Н28
• Народжені Україною : меморіальний альманах : у 2 т. – К. : Євроімідж, 2002. – Т. 1. – С. 336–337. – (Золоті імена України). – Текст укр., рос., англ. мовами.
  Шифр зберігання книги: 9(С2) Н30
• Провідники духовності в Україні / за ред. І. Ф. Кураса. – К. : Вища шк., 2003. – С. 126–127.
  Шифр зберігання книги: 9(С2) П78
• Русін М. Світосприйняття І. Вишенського / М. Русін // Хроніка–2000 : укр. культурологічний альманах. – К. : Фонд сприяння розвитку мистецтв, 1992. – Вип. 37–38, т. 1 : Україна: філософський спадок століть. – С. 191–196.
  Шифр зберігання книги: 1ФС Х94
• Савченко С. Іван Вишенський: у пошуках автентичного образу / С. Савченко // Київська старовина. – 2007. – № 4. – С. 34–52.
• Смолка А. О. Соціально-економічна думка та політика в Україні ХVІІ – початку ХVІІІ ст. / А. О. Смолка. – К. : Задруга, 1996. – С. 43–45.
  Шифр зберігання книги: 33(09) С51
• Смолка А. О. Соціально-економічна думка та політика в Україні ХVІІ – початку ХVІІІ ст. / А. О. Смолка. – 2-ге вид., доповн. – К. : Задруга, 2007. – С. 60–63.
  Шифр зберігання книги в НБУВ: ВА682508
• Українська література у портретах і довідниках : Давня література – література ХIХ ст. : довідник / редкол.: С. П. Денисюк та ін. – К. : Либідь, 2000. – С. 45–46.
  Шифр зберігання книги: 8У У45
• Українська педагогіка в персоналіях : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. : у 2 кн. / за ред. О. В. Сухомлинської. – К. : Либідь, 2005. – Кн. 1. – С. 57–64.
  Шифр зберігання книги: 37 У45
• Українські письменники : біобібліографічний словник : у 5 т. / редкол.: О. І. Білецький (голова) [та ін.]. – Х. : Прапор, 2005. – Т. 1 / уклад. Л. Є. Махновець. – С. 233–240.
  Шифр зберігання книги: 8У У45
• Франко І. Иоанн Вишенский : (Новые данные для оценки его литературной и общественной деятельности) / Іван Франко // Зібрання творів : у 50 т. – К. : Наук. думка, 1980. – Т. 27. – С. 318–326.
  Шифр зберігання книги: У1 Ф83
• Франко І. Іван Вишенський : поема / Іван Франко // Зібрання творів : у 50 т. – К. : Наук. думка, 1976. – Т. 3. – С. 50–83.
  Шифр зберігання книги: У1 Ф83
• Франко І. Іван Вишенський і його твори / Іван Франко // Зібрання творів : у 50 т. – К. : Наук. думка, 1981. – Т. 30. – С. 7–211.
  Шифр зберігання книги: У1 Ф83
• Франко І. Іван Вишенський, його час і письменська діяльність / Іван Франко // Зібрання творів : у 50 т. – К. : Наук. думка, 1980. – Т. 28. – С. 260–278.
  Шифр зберігання книги: У1 Ф83
• Франко І. Сочинение Иоанна Вишенского / Іван Франко // Зібрання творів : у 50 т. – К. : Наук. думка, 1980. – Т. 27. – С. 312–317.
  Шифр зберігання книги: У1 Ф83
• Шевчук В. О. Муза Роксоланська  : Українська література ХVI-XVIII століть : у 2 кн. / В. О. Шевчук. – К. : Либідь, 2004. – Кн. 1. – 2004. – С. 73–75, 200–213.
  Шифр зберігання книги: 8У1 Ш37

Іконографія

<gallery widths=300px heights=280px perrow=2>

Файл:Vuwenskyj1.JPG|Режим доступу: http://io.ua/3459367 Файл:Vuwenskyj2.JPG|Режим доступу: http://www.google.com.ua/imgres?imgurl=http://www.serg-klymenko.narod.ru/Other_World/Photo/Ukraine.Zaporizhia/IMG_6029_small.jpg&imgrefurl=http://www.serg-klymenko.narod.ru/Other_World/Ukraine.Zaporizhia.htm&h=300&w=225&sz=42&tbnid=EuarGvndfBU9NM:&tbnh=116&tbnw=87&prev=/images%3Fq%3D%25D0%2586%25D0%25B2%25D0%25B0%25D0%25BD%2B%25D0%2592%25D0%25B8%25D1%2588%25D0%25B5%25D0%25BD%25D1%2581%25D1%258C%25D0%25BA%25D0%25B8%25D0%25B9&hl=uk&usg=__5ntR5wv4c9uKvCu7VYU8b1LcGG4=&ei=6W2fSsKxApGI_Aa16-X1Cw&sa=X&oi=image_result&resnum=8&ct=image Файл:Vyshenskyi-Tvory_001.jpg|Режим доступу: http://www.google.com.ua/imgres?imgurl=http://www.utoronto.ca/elul/Vyshenskyi/ms-page.jpg&imgrefurl=http://www.utoronto.ca/elul/Vyshenskyi/index.html&h=594&w=400&sz=81&tbnid=by0EJbr2hXNVjM:&tbnh=135&tbnw=91&prev=/images%3Fq%3D%25D1%2596%25D0%25B2%25D0%25B0%25D0%25BD%2B%25D0%25B2%25D0%25B8%25D1%2588%25D0%25B5%25D0%25BD%25D1%2581%25D1%258C%25D0%25BA%25D0%25B8%25D0%25B9&hl=uk&usg=__2leOtmq5Q7WAw88S_O7-QeGT1oE=&ei=rnufSoiUMJ3J_gayyo3uCw&sa=X&oi=image_result&resnum=6&ct=image Файл:Vuwenskyj4.JPG|Українська педагогіка в персоналіях : у 2 кн.: навч. посібник / за ред. О. В. Сухомлинської. – К. : Либідь, 2005. – Кн. 1. – С. 57.