Народився Михайло Павлик у с. Монастирське біля Косова (тепер Івано-Франківська область) в бідній селянській родині. 1870 р. закінчив Коломийську гімназію, навчався у Львівській академічній гімназії. 1874 р. вступив на філософський факультет Львівського університету, став членом студентського товариства «Академічний гурток», в якому зустрівся з І. Франком – другом і соратником на все життя. 1876 р. відбулось його знайомство з М. Драгомановим, який мав великий вплив на формування світогляду Павлика. Його тричі заарештовували «за соціалістичну пропаганду». З 1879 по 1882 рр. Павлик перебував в еміграції. У Женеві разом з М. Драгомановим і С. Подолинським видавав журнал «Громада».
М. Павлик виступив як виразник інтересів трудового народу, або, як він писав, «робітничого народу». До цієї категорії він зараховував «наймитів і дрібних господарів і взагалі людей фізично працюючих», про що писав у «Матеріалах до ревізії програми українсько-руської партії» (1891 р.).
Світогляд Павлика формувався значною мірою під впливом І. Франка і М. Драгоманова. Разом з тим певний вплив мала західноєвропейська, зокрема, марксистська література. Марксистські ідеї, погляди соціалістів-утопістів, І. Франка, М. Драгоманова своєрідно проявились у світогляді М. Павлика на тлі тогочасної галицької дійсності. Як полум’яний захисник інтересів трудового народу, він не лишається простим спостерігачем його тяжкого стану, а намагається розкрити причини, що породжують злидні і безправ’я народу, та відшукати шляхи зміни існуючого становища.
Науково-публіцистична спадщина М. Павлика – невелика. І в характеристиці його світогляду значну роль відіграє спадщина епістолярна. Щоправда, вона не дає можливості скласти уявлення про цілісність розуміння М. Павликом тої чи іншої проблеми, адже йдеться лише про окремі фрагменти питань. Проте сама епістолярна спадщина досить вагома. Вона охоплює широке, як хронологічно, так і тематично, коло обговорюваних питань.
М. Павлик виступає з позицій визнання закономірності і прогресивності суспільного розвитку. В цьому плані капіталізм він вважає більш прогресивним способом виробництва порівняно з феодалізмом. За умов капіталізму зростає рівень розвитку продуктивних сил. Проте й капіталізм має минущий характер і на зміну йому прийде новий лад. Ці твердження Павлика свідчать про розуміння ним закономірностей суспільного розвитку. Проте у нього немає чітких позицій щодо розуміння причин, які зумовлюють ці закономірності. У нього часом йдеться про фатальність процесу, а інколи він пояснює його впливом людського розуму, який «буде виводить людей з біди та темряви».
М. Павлик викриває грабіжницький характер капіталізму. І в публіцистичних, і в художніх творах він показує його експлуататорську сутність. Так, зокрема, критика капіталістичного ладу містилася в його оповіданні «Ребенщукова Тетяна», що було опубліковане у травні 1878 р. у місячнику «Громадський друг». Книжка була конфіскована, а Павлика – притягнуто до суду.
У статті «Мій процес за "Ребенщукову Тетяну"» він пише, що визнає наявність в оповіданні критичних виступів на адресу капіталістів. Разом з тим він пише: «Звісно й те, що письменник соціалістичний Маркс у розвідці своїй «Das Kapital» вияснив, що багатства капіталістів походять із уривків зарібку, властиво з недоплаченої платні робітничих класів, або, виражаючись фігурально, зі сліз і крові тих класів. Так переконаний і я, і се факт» (Павлик М. Твори / М. Павлик ; авт. вступ. ст. П. Й. Ящук. – Київ : Держлітвидав, 1959. – С. 638).
Це свідчення Павлика, перш за все, показує його обізнаність з «Капіталом» К. Маркса і, як він сам зауважує, про визначення ним суті капіталістичної експлуатації, про яку Маркс пише в «Капіталі». Така заява Павлика – не випадкова. Він багато читає, знайомиться з працями російських революційних демократів, творами Т. Шевченка, його цікавлять праці К. Маркса, як писав він в листі до М. Драгоманова, щоб «добре познакомитись із цілим рухом соціалізму в Європі» (Павлик М. До М. Драгоманова, 18 травня 1876 / М. Павлик // Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом (1876–1895) / зладив М. Павлик. – Чернівці, 1910. – Т. 2. – С. 28).
Щодо цього, цікавим є його визнання про вплив віршів Шевченка на галицьку молодь. «Се зробило в Галичині цілу революцію». Молодь читала їх, переписувала в тисячах примірників, вивчала напам’ять «і перший раз стала кріпко думати над незавидною народною долею» (Павлик М. Про русько-українські народні читальні / М. Павлик // Твори / М. Павлик ; авт. вступ. ст. П. Й. Ящук. – Київ : Держлітвидав, 1959. – С. 477).
Невпинно думає і дбає про народну долю і Павлик. З існуючим ладом він бореться своїми художніми творами і публіцистичними працями. Так, зокрема, Павлик опублікував ряд статей в газеті «Praca», в яких викриває негаразди капіталістичного ладу, намагається в популярній формі розкрити сутність капіталістичної експлуатації, показати своє бачення проблеми, визначити шляхи боротьби за соціальну справедливість.
Найбільш цікавими в цьому плані є статті «Декілька слів про працю» (1878 р.) і некролог «Карл Маркс» (1883 р.).
У статті «Декілька слів про працю» Павлик робить спробу пояснити робітникам у популярній формі сутність експлуатації, використовуючи для цього економічні категорії. Він аналізує, дає своє визначення таким категоріям, як праця, капітал, гроші, товар тощо. Найбільше уваги Павлик приділяє визначенню «праці». Дослідники його творчості на цій підставі роблять висновок, що він – прихильник трудової теорії вартості. На наш погляд, для такого висновку немає підстав.
М. Павлик узагалі не аналізує категорію вартості. Лише в статті «Карл Маркс» він, відзначаючи заслуги Маркса перед робітничим класом, пише, що праця «згідно з теорією Маркса єдина надає вартість матеріалам сировини, створюючи з них товар» (Praca. – 1883. – № 6). Отже, тут ідеться не про вартість як таку, а про роль праці у виробництві товарів.
М. Павлик аналізує і підносить роль праці у житті людини. «Праця, – пише він, – се найміцніша і єдина підвалина людського товариства» (Павлик М. Про жіночу долю / М. Павлик // Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом (1876–1895) / зладив Михайло Павлик. – Чернівці, 1912. – Т. 5. – С. 382). Дає він і визначення сутності праці. «Під працею, – пише він, – розуміє наука таку діяльність людини, яка взагалі приносить користь людству, чи матеріальну, чи теж моральну» (Praca. – 1878. – № 3). З цього визначення можна зробити висновок, що Павлик визнає продуктивною працю і в матеріальній, і в нематеріальній сферах. Простежує він і поділ праці на фізичну та розумову. На початку людської культури, писав Павлик, не було поділу праці на фізичну й розумову, а тепер остання підкорила своєму пануванню працю фізичну.
До капіталу Павлик відносить гроші та засоби виробництва і, посилаючись на Маркса, вважає, «що капітал створюється лише з того, що хазяїн недоплачує робітникам за їх працю». Звертає увагу робітників Павлик і на висновку, що «не капітал приносить прибуток, але праця» (Praca. – 1883. – № 6). Що ж до грошей, то вони самі нічого «не породять».
Висловив Павлик зацікавленість «робочими грошима» і надавав їм великого значення в майбутньому соціалістичному суспільстві. Можливо, цим питанням Павлик зацікавився під впливом праць соціалістів-утопістів і, зокрема, Р. Оуена, а скоріше – Прудона, який приписував собі ідею «робочих грошей».
Звертається Павлик і до проблем становища галицького селянства. Він пише про нестатки, зубожіння галицького селянства і наголошує на відсутності умов його ефективного розвитку. Павлик викриває грабіжницький характер реформи в Австро-Угорщині, яка, хоч і звільнила селян від панщини, проте не принесла полегкості економічної. «Ввільняючи угорсько-руських мужиків від панщини, – писав він, – австрійське начальство ввільнило їх і від ґрунтів, пасовиськ, лісів і т. п.» (Павлик М. До редакції «Карпата» в Ужгороді, 23 червня 1879 / М. Павлик // Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом (1876–1895) / зладив М. Павлик. – Чернівці, 1910. – Т. 3. – С. 30). Крім того, продовжував він, цей мужик був придавлений всякими податками. Малоземелля, великі податки руйнували селянське господарство, змушували селян продавати й «ті кавалочки ґрунту», які вони мали.
Критикуючи існуючий суспільно-економічний лад, Павлик протиставляє йому майбутнє соціалістичне суспільство і намагається сформувати шляхи переходу до нього. Щоправда, він розумів і писав про те, що український народ ще далеко знаходиться від соціалізму, проте, на його переконання, впевнено крокує до нього.
М. Павлик доводив неможливість покращення становища сільської бідноти і раціонального господарювання за існуючих умов. Не поділяв він думки й про можливість змінити становище паліативними заходами, через утворення громадських шпіхлірів, позичкових кас тощо (Див.: Павлик М. Про русько-українські народні читальні / М. Павлик // Твори / М. Павлик ; авт. вступ. ст. П. Й. Ящук. – Київ : Держлітвидав, 1959. – С. 474).
Докорінно змінити становище працюючого люду, знищити бідність і темноту можливо лише зі зміною існуючого суспільно-економічного ладу і ліквідацією приватної власності. Павлик – прихильник «спільності ґрунтів і інших средств продукційних». Він доводив, що «в самім теперішнім господарськім порядку є зароди будущої єго руїни» (Павлик М. До редакції «Карпата» в Ужгороді, 23 червня 1879 / М. Павлик // Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом (1876–1895) / зладив М. Павлик. – Чернівці, 1910. – Т. 3. – С. 31).
М. Павлик мріяв про справедливий суспільний лад і пов’язував його з соціалізмом. Цій проблемі він приділяв багато уваги і досить детально змальовував майбутнє. І не випадково І. Франко писав, що в його працях переважає полемічний елемент і «надзвичайне замилування автора до конструювання своїх висновків в будущім часі» (Франко І. Михайло Павлик : замість ювілейної сильветки / І. Франко // Літературно-науковий вісник. – 1905. – Т. 29, кн. 3. – С. 186).
Полемізуючи з деякими авторами, що намагались дискредитувати соціалізм, Павлик формулює принципи соціалізму: «Що хто зробить – то його, а хто нічого не зробить – не буде й мати нічого» (Павлик М. До редакції «Карпата» в Ужгороді, 23 червня 1879 /М. Павлик // Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом (1876–1895) / зладив М. Павлик. – Чернівці, 1910. – Т. 3. – С. 31). В майбутньому, соціалістичному суспільстві «не буде ні панів, ні рабів, будуть тільки робітники».
Найбільш повно питання майбутнього соціалістичного ладу було викладене ним у «Друкованому листі до всіх русинів в Галичині». Ідея написання статті належала Драгоманову, який в листі від 14 листопада 1880 р. писав Павлику: «30 буде в Львові русинський Parteitag. Чи не одізватись би й нам, – власне Вам з коротенькою одозвою, що русинам один рятунок – соціалізм, та й – та й по пунктам розказати» (Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом (1876–1895) / зладив М. Павлик. – Чернівці, 1910. – Т. 3. – С. 262). Павлик відгукнувся на пропозицію Драгоманова й надіслав листа до галицької інтелігенції. Тут він пише про «головні соціалістичні речі, без яких ніяким способом не можна поправити людського життя» (Павлик М. Друкований лист до всіх русинів в Галичині / М. Павлик // Твори / М. Павлик ; авт. вступ. ст. П. Й. Ящук. – Київ : Держлітвидав, 1959. – С. 402).
Його рекомендаціям передує критичний аналіз існуючого порядку, який – «ворог робітничих людей» (Павлик М. Друкований лист до всіх русинів в Галичині / М. Павлик // Твори / М. Павлик ; авт. вступ. ст. П. Й. Ящук. – Київ : Держлітвидав, 1959. – С. 390). Найпершою і найбільшою перешкодою «для народного добра» він називає уряд (Павлик М. Друкований лист до всіх русинів в Галичині / М. Павлик // Твори / М. Павлик ; авт. вступ. ст. П. Й. Ящук. – Київ : Держлітвидав, 1959. – С. 400).
Його поради щодо скасування народної нужди торкаються багатьох питань. Він перелічує їх і починає з того, що «народ касує всіх урядників, жандармів, поліцію, суди, арешти й військо … народ касує всі податки, окрім податку на школи … народ ухвалює: вся земля – мужикам, всі фабрики й міста – робітникам» (Павлик М. Друкований лист до всіх русинів в Галичині / М. Павлик // Твори / М. Павлик ; авт. вступ. ст. П. Й. Ящук. – Київ : Держлітвидав, 1959. – С. 401). Як прихильник суспільної власності Павлик, проте, обмежує її рамками громади, в якій спільно працюють всі члени громади. Те ж стосується і громад робітників. У цьому питанні Павлик наслідує Драгоманова, який також розумів соціалізм як спосіб виробництва, за якого фабрики й заводи належатимуть робітничим громадам, а земля – сільським громадам.
В аналізі соціалістичного суспільства Павлик запозичає деякі ідеї з марксистської теорії. Так, він поділяє думку про дві стадії розвитку соціалізму. Характер аналізу цих стадій у Павлика досить примітивний. «Комунізм, – пише він, – значить спільно мати, спільно жити й спільно споживати ... а соціалізм значить: спільно мати те, на чім і що робиться (землю, фабрики, машини і т. п.) і спільно працювати; споживати ж і жити можна й осібно, як хто захоче» (Павлик М. До редакції «Карпата» в Ужгороді, 23 червня 1879 /М. Павлик // Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом (1876–1895) / зладив М. Павлик. – Чернівці, 1910. – Т. 3. – С. 39).
У своїх поглядах, особливо щодо майбутнього суспільства, Павлик не був послідовним. Як уже зазначалось, соціалізм, за Павликом, передбачає спільну власність на землю, фабрики, заводи та інші «средства продукційні» (Цит. за: Манзенко П. Т. Суспільно-політичні і філософські погляди М. Павлика / П. Т. Манзенко. – Київ, 1962. – С. 49). Він навіть наголошував, що на дрібній власності соціалістичне суспільство побудувати не можна. Але разом з тим «допускав можливість існування в обмежених розмірах дрібної земельної власності навіть при комунізмі» (Цит. за: Манзенко П. Т. Суспільно-політичні і філософські погляди М. Павлика / П. Т. Манзенко. – Київ, 1962. – С. 50). В питанні розподілу Павлик дотримується ідей соціалістів-утопістів, і особливо Ф. Лассаля. Оцінюючи світогляд Павлика в цілому і, зокрема, його погляди на економічні проблеми, можна зробити висновок, що він стояв на позиціях утопічного соціалізму. Проте утопічний соціалізм Павлика – своєрідний. Бувши ознайомленим з деякими працями К. Маркса і насамперед «Капіталом», він включає в свої міркування деякі ідеї марксизму, особливо ті, що стосувались викриття експлуатації трудящих за капіталізму. Але теоретичних засад цих ідей Павлик не розумів. Він використовував їх як гасла в своїй непримиренній боротьбі проти панівних класів.
Утопічний соціалізм Павлика породжений новими умовами суспільно-економічного розвитку кінця ХІХ ст. Ці умови наклали відбиток на формування його світогляду. Павлик не звертається до свідомості правлячих класів, до держави із закликом удосконалити суспільство, зробити його справедливим та гуманним. Він закликає до революційного повалення існуючого ладу. Основою соціального руху він вважав сільський пролетаріат і бідне селянство, хоч, знову-таки, зустрічаємо в його працях висловлювання на користь еволюційного шляху розвитку суспільства. Зокрема ця думка була чітко проголошена ним у січні 1886 р. в Коломийському суді, коли його звинуватили у пропаганді соціалізму. Щоправда, така заява могла бути викликана міркуваннями тактичного порядку. Але в цілому він був революціонером. Під час революції 1905 р. Павлик виявляє солідарність з повсталими народами Росії. А українську молодь Львова він закликав «віддати свою кров за політичну волю України» (Павлик М. Не кличте всує / М. Павлик // Діло. – 1905. – № 18–19 (25 січня)).
