Апостол Данило Павлович

Апостол Данило Павлович

(4 (14) грудня 1654 – 17 (28) січня 1734) –
військовий і політичний діяч України кінця XVII – першої половини XVIII ст.,
гетьман (1727–1734 рр.) Лівобережної України.

Життя та діяльність

Народився Данило Апостол 4 (14) грудня 1654 р. у с. Сорочинці (тепер Великі Сорочинці на Полтавщині). Рід Апостолів походив з Валахського князівства. В «Истории Малороссии» (т. II) М. Маркевича цей рід названо Апостолами-Катаржі (Маркевич М. Історія Малоросії. Т. 1. Т. 2 / Микола Маркевич ; за заг. ред. Ю. С. Шемшученка. – К. : Ін Юре, 2003. – Гл. 53 : Апостол. – С. 579). «Дійсно, таку назву, – зазначає відомий український історик першої половини XX ст. Б. Крупницький у дослідженні, присвяченому гетьманові Данилу Апостолу, – ми зустрічаємо в біографії Данила Апостола, надрукованій у відомому лейпцігському журналі “Europäische Fama” за 1728 р., де сказано, що гетьман Данило Апостол “походить зі старого й знатного роду Catarreu в Молдавії, який з давніх-давен займав у цій провінції найважніші урядові посади; так само й тепер один з цього роду має звання великого канцлера» (Крупницький Б. Д. Гетьман Данило Апостол і його доба / Б. Д. Крупницький. – К. : Україна, 2004. – С. 15).

Відомо, що батько майбутнього гетьмана – Павло Апостол наприкінці 40-х рр. XVII ст. потрапив на військову службу до польського короля Владислава IV Вази, а потім перейшов під знамена українського магната князя Яреми Вишневецького, став у нього сотником і був нагороджений за вірну службу маєтком Хомутець на Миргородщині. Невідомо, коли і за яких обставин Павло Апостол залишив Вишневецького і став на службу до Війська Запорозького, але вже наприкінці 1650-х рр. в історичних документах зустрічаються згадки про нього як про сотника хомутецького. А трохи згодом він обіймає посади полковника гадяцького, миргородського і навіть генерального осавула. Так розпочався відомий козацько-старшинський рід.

Про молоді роки Данила Апостола майже нічого не відомо. Ріс і виховувався у родинному гнізді у Хомутці. Освіту міг здобути у Києві або Чернігові. Службу у козацькому війську розпочав ймовірно на початку 1670-х років. У 1682 р. 28-річного Д. Апостола обирають миргородським полковником. У 1686 р. його було звільнено новим гетьманом І. Мазепою як прибічника скинутого гетьмана І. Самойловича. У 1693 р. Апостола було знову обрано “полковником Миргородського полку”. Посаду обіймав до обрання гетьманом Лівобережної України у 1727 р. Будучи миргородським полковником, у 1693–1727 рр. брав участь у численних військових походах та війнах. За свідченням літописів, Данило Апостол був “добрим молодцем й кавалером” (Величко С. Літопис : в 2 т. / Самійло Величко ; переклав з книж. укр. мови Валерій Шевчук. – К. : Дніпро, 1991. – Т. 2. – С. 549) і в боях «знатную паче протчиїх показивал храбрость» (Літопис Самовидця : історіогр. пам'ятка другої половини XVII ст. / АН УРСР, Ін-т історії ; відп. ред. А. Д. Скаба. – К. : Наук. думка, 1971. – С. 155).

Данило Апостол прославився як талановитий військовий діяч під час Азовсько-Дніпровських походів 1695–1696 рр., коли оволодів турецькими фортецями у гирлі Дніпра (Кизи-Кермен і Очаків). У 1696 р. разом з гадяцьким полковником Боруховичем розбив на р. Ворскла (приток Дніпра) війська кримського хана та гетьмана ханської України Петрика. Брав участь у Північній війні 1700–1721 рр. У 1701 р. у якості наказного гетьмана здійснив похід у Ліфляндію (частини сучасної Латвії та Естонії). Прославився у битві 1701 р. під Ераствером (нині тер. Естонії), де керована ним козацька кіннота навальною атакою захопила артилерію супротивника. У 1704 р. за наказом Петра I відправлений на чолі 3-тисячного козацького корпусу до Польщі на допомогу королю Августу II. Відзначився у битві під Варшавою 1705 р., однак незабаром на знак протесту проти утисків козаків з боку царського генерала Паткуля самовільно залишив Польщу і повернувся до України. До квітня 1708 р. Д. Апостол був противником гетьмана Мазепи, у квітні – став його прихильником, а з листопада 1708 р. знову відійшов від нього. 28 жовтня 1708 р. разом з гетьманом Мазепою перейшов на бік шведського короля Карла XII. Проте, проаналізувавши причини перших воєнних невдач шведських військ в Україні, 21 листопада Апостол залишив шведський табір і прибув до військ Петра I – з цього приводу існують різні припущення. Брав участь у Прутському поході 1711 р. і Перському поході 1722 р. як наказний гетьман українських військ.

Цікаву характеристику особистості Д. Апостола подано Б. Крупницьким у монографічному дослідженні «Гетьман Данило Апостол і його доба». «Апостоли належали до дуже багатих родин на Україні. Вже Павло Апостол зумів зібрати значний маєток на Миргородщині, а син його, Данило, виявив себе зразковим господарем, якому вдалося набути значні багатства … Здається, Данило Апостол не належав до “рвачів”, а був урівноваженим, розумним господарем, який пильно дбав про маєток; але робив це неквапливо й без ґвалтовного порушення прав своїх полчан. Тільки в цьому сенсі можна зрозуміти вказівку А. Лазаревського в “Описании Старой Малороссии” (т. III), де Д. Апостола охарактеризовано як людину “добродушну і нестяжателя”.

Безперечно, був Апостол релігійною людиною; відповідно духові часу дбав про будівництво церков і жертвував на монастирі … Був у нього і якийсь поетичний нахил до природи: за останніх років життя кохався в прекрасних садах, що їх виплекали для нього в улюблених Сорочинцах спеціальні німецькі садівники.

Хоч про освіту Д. Апостола ми нічого певного не знаємо, усе ж треба думати, що він не тільки був освіченою людиною свого часу, але й цікавився загальноєвропейськими ідеями та подіями і стежив за новинами з чужоземних країв. Яків Маркович занотовує у своїм відомім “Дневнике”, що 2 травня 1731 р. гетьман (Апостол) прислав йому французькі газети, які, очевидно, були в Апостолів звичайною появою.

Був з Апостола й добрий сім’янин, який дбав про забезпечення і освіту своїх численних дітей …

Видно, що це була небуденна постать, яка знала світ і людей і яка за всяких обставин, іноді дуже критичних, вміла поставити себе на належне місце. Є немало вказівок на те, що Апостол дійсно користувався загальною повагою. Він був не тільки вояком з безперечною військовою вдачею, так необхідною для полковника, що за час своєї довготривалої служби мусив виконувати цілий ряд важливих військових доручень, а й розумним адміністратором, який помірковано і без конфліктів правив Миргородщиною.

Але миродайними для нього були не тільки службова кар’єра і власні обивательські інтереси; він, безперечно, належав до кола тих людей, яких можна б назвати тодішніми українськими патріотами. Україна була для нього справжньою батьківщиною, і її долею він глибоко переймався. Тому не дивно, що брав таку діяльну участь у задумах Мазепи, а пізніше в акції Полуботка» (Крупницький Б. Д. Гетьман Данило Апостол і його доба / Б. Д. Крупницький. – К. : Україна, 2004. – С. 18, 20, 21).

З 1722 р. Д. Апостол разом з П. Полуботком активно домагався повернення Україні автономії, виступав за ліквідацію Малоросійської колегії, відновлення гетьманського уряду. Він – один з авторів Коломацьких петицій (чолобитних) 1723 р. – звернень козацької старшини до російського імператора Петра I на захист козацьких прав і вольностей. Перебуваючи влітку 1723 р. у військовому таборі на р. Коломак (прит. Ворскли, бас. Дніпра), організував подачу Петру I колективної чолобитної. У відповідь на Коломацькі петиції за наказом російського імператора полковника Апостола разом з наказним гетьманом П. Полуботком, генеральним бунчужним Я. Лизогубом, генеральним осавулом В. Жураковським, управителем Генеральної військової канцелярії Д. Володковським та іншими старшинами відправлено в ув’язнення до Санкт-Петербурга, у Петропавлівську фортецю. Звільнено з-під варти на початку 1725 р. (після смерті Петра I). Протягом року Д. Апостол залишався у С.-Петербурзі під наглядом. На початку 1727 р. знову перебував у С.-Петербурзі, де намагався вирішити питання відновлення державних прав України, що були сформульовані у петиціях.

Російський уряд, зважаючи на зростаючу напруженість російсько-турецьких відносин і підготовку нової війни, з метою залучення на свій бік козацької старшини, ліквідував Малоросійську колегію і дозволив обрати нового гетьмана. Кандидатура Данила Апостола як претендента на високе звання була поза всякої конкуренції.

1 жовтня 1727 р. на генеральній раді у Глухові Данила Апостола було обрано гетьманом Лівобережної України. Урочисту церемонію його обрання гетьманом України, влаштовану з дотриманням основних тогочасних формальностей, докладно описує у своїй монографічній праці Борис Крупницький, посилаючись на різні джерела (Крупницький Б. Д. Гетьман Данило Апостол і його доба / Б. Д. Крупницький. – К. : Україна, 2004. – С. 80–86). Д. Бантиш-Каменський так змальовує цю подію: “… миргородський полковник Даниил Апостол единодушно провозглашен гетманом. Наумов вопрошал тогда три раза народ: “добровольно ли избирает он сего человека и устоит ли в своем выборе?” Радостные приветствия были единственным ответом …” (Бантыш-Каменский Д. Н. История Малой России от водворения славян в сей стране до уничтожения гетманства / Д. Н. Бантыш-Каменский. – К. : Час, 1993. – С. 438).

У 1728 р. новообраний гетьман їздив на коронацію Петра II, де подав петицію про відновлення державних прав України на основі Березневих статей 1654 р. “Статейні пункти” передбачали виборність гетьмана, генеральної старшини, полковників і сотників, виведення або обмеження чисельності російських військ, збереження компанійських полків, збір податків до української скарбниці тощо. Одержана відповідь у формі “Рішительних пунктів”, що становили “не двосторонній договір, а нормативний акт верховної влади Російської імперії”, передбачала регулювання життя Гетьманщини як автономної одиниці. Зокрема дозволялося, за згодою царя, обирати гетьмана, котрий не мав права карати смертю старшин і проводити зовнішню політику; на посади генеральних старшин і полковників висувалися по 2-3 претенденти, з-поміж яких монарх затверджував тих чи інших осіб; у роботі Генерального суду мали брати участь росіяни; відновлювався Військовий скарб, але українські фінанси контролював російський уряд (Див.: Історія українського козацтва : нариси : у 2 т. / редкол.: В. А. Смолій (відп. ред.) та ін. – К. : КМ Академія, 2006. – Т. 1. – С. 278).

“Рішительні пункти” 1728 р., ставши своєрідною конституцією Гетьманщини, значно обмежували гетьманську владу і політичну автономію Лівобережної України. Зважаючи на реальні обставини, Д. Апостол провів цілий ряд адміністративних та економічних реформ, які упорядкували державне життя Гетьманщини. У 1733 р. тяжко хворий гетьман Д. Апостол практично був усунутий від влади російською імператрицею Анною Іоанівною, усі владні функції було передано О. Шаховському – фактичному правителю України, який очолив гетьманський уряд. Помер і похований Д. Апостол у Сорочинцях (тепер Великі Сорочинці Миргородського р-ну Полтавської обл.). Після смерті Апостола обирати гетьмана було заборонено.

Дослідники називають Д. Апостола “останнім козаком”, “рішучим оборонцем автономії України”. Д. Дорошенко пише, що одним із найголовніших завдань гетьманського уряду було піднесення економічного добробуту краю, зруйнованого значною мірою діяльністю російського уряду (Дорошенко Д. І. Нарис історії України : [в 2 т.] / Дмитро Дорошенко. – Репр. вид. – К. : Глобус, 1992. – Т. 2. – С. 183). Д. Апостол дбав про урегулювання справи землеволодіння. Цій справі було приділено особливу увагу у “Рішительних пунктах”, якими заборонялось відіймати у козаків та в посполитих як спадкові, так і куплені землі, обґрунтовувалась потреба перевірки маєтностей, призначених на утримання гетьмана, та ін. Для здійснення постанов цих пунктів було проведене “Генеральне слідство про маєтності”, яке розпочалось 1729 р. і закінчилось 1731 р. Під час дослідження на основі документів і повідомлень людей старшого віку було визначено і повернуто в державне користування рангові (державні) землі, які були безпідставно захоплені у приватне володіння. Статистичний матеріал, зібраний слідством, мав не лише практичне значення для гетьманського уряду, а й велике історичне значення як джерело аналізу історії землеволодіння на Гетьманщині.

Апостол провів реорганізацію фінансової системи Гетьманщини. Було вперше встановлено точні розміри державних витрат (143408 крб.), передбачено у видатковій частині бюджету кошти на утримання адміністрації, матеріально-технічне забезпечення війська тощо, а також визначено шляхи наповнення прибуткової частини бюджету. У 1729 р. Д. Апостол унормував і привів до порядку систему консистентських зборів “порціями” і “раціями”, таку важливу серед податкових повинностей українського населення (Див.: Крупницький Б. Д. Гетьман Данило Апостол і його доба / Б. Д. Крупницький. – К. : Україна, 2004. – С. 246).

Гетьман робив усе можливе для консолідації внутрішніх сил і боротьби з російським впливом в Україні. Він обороняв права міст, вживав рішучі заходи щодо розвитку торгівлі, всілякої підтримки українського купецтва, вимагаючи від російського уряду зміни дискримінаційної системи, впровадженої ще Петром I. На початку 1728 р. Апостол зібрав у Глухові представників купецтва і поставив перед царським урядом питання про скасування заборони на експорт традиційних українських товарів – зерна, воску, шкіри, прядива та ін. Сприяв налагодженню взаємовигідних торговельних зв’язків з Кримом; взяв під свій захист українське купецтво за межами України.

Наприкінці 1728 р. Апостол подав до Іноземної колегії меморандум, де, змалювавши всі кривди й утиски, яких зазнають українські купці, домагався надання їм права виїзду за кордон з українськими паспортами без обов’язкової тривалої і недешевої реєстрації в представників російської влади, обмеження розмірів митних зборів тощо.

Діяльність Д. Апостола сприяла поверненню з турецької території понад 7000 запорожців, які заснували Нову Січ. Апостолу вдалося оновити склад генеральної та полкової старшини.

Хоча, як зазначається в Юридичній енциклопедії, “Рішительними пунктами” було значно обмежено автономію українського народу, гетьману Апостолу “… вдалося: дещо впорядкувати справи самоврядування та козацьку адміністрацію, уникнути засилля у ній неукраїнського елементу; домогтися права самостійно обирати сотенних та ін. найнижчих козацьких чинів; організувати вивчення українськими правниками першоджерел національної юридичної думки, що стало головним підґрунтям початку першої кодифікації законодавства в Україні та здійснення судової реформи 1730 р.; значною мірою врегулювати землекористування внаслідок проведення “генерального слідства про маєтності” (1729-31) і повернути державі незаконно привласнені маєтки; вжити заходів щодо оборони прав українських міст; захистити інтереси українського купецтва і торгівлі від утисків царських урядовців; впорядкувати торгові шляхи з України на Захід; унормувати податкову систему; створити умови для повернення на батьківщину козаків Олєшківської Січі та заснування Нової Січі; протистояти процесу перетворення України на звичайну провінцію тощо” (Юридична енциклопедія : в 6 т. / редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К. : Укр. енцикл., 1998. – Т. 1. – С. 133).

Як вважає Б. Крупницький: “В загальному ж ми знаходимо, що були два періоди в діяльності гетьмана: перші роки, коли він із справжнім запалом, з надзвичайною енергією взявся направляти справи на Україні, і останні роки, коли ця кипуча енергія поволі занепадала і поступалася місцем апатії. Нерівна і важка боротьба з російськими тенденціями, які виявляли себе щораз сильніше, не давали багато надій на будуче. Показалося, що гетьман був і дуже старий та хворий. В останні роки життя Апостола хвороби раз-у-раз кидали його на ліжко. І дух і тіло знеможеної людини вимагали спокою” (Крупницький Б. Д. Гетьман Данило Апостол і його доба / Б. Д. Крупницький. – К. : Україна, 2004. – С. 242).

“В загальному процес деформації України, її перетворення на російську провінцію Апостолові до певної міри і на деякий час удалося спинити. Але сили одної і другої сторони були занадто нерівні. Після смерті Апостола зараз же почалася ера безпосереднього російського правління Україною, наслідком якого українська автономна державність поволі втрачала свої права, питоменності і особливості.

Але що ця державність трималася ще і в другій половині XVIII в. і що завдяки цьому процес нівеляції, вирівняння України на кріпацьку Росію затримувався (а це скорочувало і наступний період кріпацтва на Україні), – в цім немала заслуга Апостола як гетьмана” (Крупницький Б. Д. Гетьман Данило Апостол і його доба / Б. Д. Крупницький. – К. : Україна, 2004. – С. 251).

Відомі вчені та авторитетні джерела про Данила Павловича Апостола

Дмитро Іванович Дорошенко (1882–1951) – український державний і політичний діяч, історик

«Його шостилітнє гетьманування було короткою яснішою смугою на темному тлі укра¬їнського життя після упадку Мазепи. Йому вдалося зміцнити гетьман¬ську владу й авторитет гетьмана супроти російських і місцевих укра¬їнських властей. Хоча не всі його заходи щодо піднесення економіч¬ного добробуту краю й полекшення становища населення були дове¬дені до кінця, проте Гетьманщина вільніше зітхнула й відпочила після страшного терору, під яким вона жила майже двадцять років».
     Дорошенко Д. І. Нарис історії України : у 2 т. / Д. І. Дорошенко. – Репр. вид. – К. : Глобус, 1992. – Т. 2. – С. 187. – (Пам’ятки історичної думки України).

Борис Дмитрович Крупницький (1894–1956) – історик, визначний вчений українського зарубіжжя

«Взагалі ж це була освічена людина з зацікавленням до загальноєвропейських подій, але з типовими ознаками барокової епохи з її підкресленою релігійністю. Однак не це і не поетичний нахил до природи разом з своєрідною добродушністю (кохався в прекрасних садах, виплеканих у його улюблених Сорочинцях спеціальними німецькими садівниками), також не людське, терпиме, а навіть більше – гуманне ставлення до своїх підданих і взагалі до української людності (в маєтках гетьмана населенню значно легше було жити, як деінде!) характеризують його в першу чергу.

Як полковник був він не тільки вояком з безперечною військовою вдачею, який за часи своєї довголітньої військової служби виконав цілий ряд важливих військових доручень, але й розумним адміністратором. Він знав життя і вмів при всяких обставинах, іноді дуже критичних, поставити себе на належне місце. Людина практичної складки, був він зразковим господарем, який пильно і з великим умінням створював підстави свого власного багатства, основу якого положено було вже його батьком.

Але миродайними були для нього не тільки службова кар'єра та власні обивательські інтереси. Він, безперечно, належав до кола людей, яких можна назвати тодішніми українськими патріотами. Доля України лежала йому на серці, і їй присвятив він свої сили і як вояк, і як адміністратор. Не дурно ж він брав найближчу участь у небезпечних задумах Мазепи, а пізніше боровся разом з Полуботком проти ґвалтовного царя Петра І.

Але дивним робом у парі з сміливістю йшла в нього й обережність, або скоріше – одне приходило після другого. В його житті були не тільки періоди патріотичного злету, але й пристосування до обставин. В певних випадках він готовий був іти на далекосяжні компроміси, включно з денунціаціями, якими він піддобрювався до Мазепи на початках Мазепиного гетьманування, коли його вважали прихильником скиненого Самойловича. Найбільш меркантним для його тактики пристосування був перехід від орієнтації на шведів і Мазепу до орієнтації на царя і Скоропадського, коли обставини наче змінилися не на користь перших».
     Крупницький Б. Гетьман Данило Апостол і його доба / Б. Крупницький. – К. : Україна, 2004. – C. 239–240.

«Д. Апостол як гетьман України, бувши сам пильним і запопадливим хазяїном, купцем-експортером і промисловцем, надзвичайно добре розумів, що нова торговельна система, заведена на Україні Петром І, привела українську торгівлю до занепаду. Його метою і стало повернути українським купцям і українській торгівлі ті права, які вони після Мазепи втратили. При енергійній підтримці гетьмана українське купецтво насмілилося підняти свій голос, збираючись на власних конгресах та подаючи петиції до гетьмана і центрального ряду. Українське купецтво, спільно виступаючи в торговельних справах – тут помітна хоч і обережна, але вперта праця гетьмана, – вимагало «прежних малороссийских прав и привилегий». З свого боку, гетьман підносив у «Статейных пунктах» (п. 15) постулат вільного торгу України з закордоном і закордону з Україною, на що російський уряд, бажаючи створити з України свою колонію, відповів у «Решительных пунктах» (п. 14) негативно і дозволив торгівлю з закордоном тільки для «незаповедных» товарів, через що по суті все залишилося по-старому.

Відома боротьба Апостола проти сваволі російських застав-форпостів на кордонах України, митних комор і губернатора в Києві, які руйнували українську торгівлю, боротьба проти поголовного мита з людей, що в торгових справах переходили кордон, проти свавільства російської влади щодо карантинів і т. д. Апостол полегшував завдання наших купців, вимагаючи, щоб їм вільно було їздити з паспортами, виданими їхньою старшиною, а не брати паспортів у російської влади, як було до цього. Також труднощі, які робилися українській транзитній торгівлі в Польщі, звернули на себе його увагу; тут, правда, вдалося чимало осягнути завдяки інтервенції австрійського уряду. Цікаво, що саме російська влада в особах її дипломатичних представників у Варшаві підтримувала українські скарги в Польщі дуже мляво, бо для росіян безпосередня українська торгівля з Заходом все була чимось незаконним, а в усякім разі небажаним.

Щодо внутрішньої торгівлі, то Апостол розгорнув енергійну війну проти різних російських різночинців, солдатів і т. д., які насунулися на українську територію і торгували, сидячи в містах та відмовляючись нести численні обов'язки, платити податки і т. д., що їх несли українські купці і міщани. Метою гетьмана було взагалі зліквідувати цей елемент, виславши його за кордони України (універсал від 28 січня 1728 p.), але й тут російський уряд спротивився тому в п. 15 «Решительных пунктов», давши росіянам загальне право мати та набувати маєтки в Гетьманщині. Але принаймні примушено їх тою ж постановою нести зі своїх маєтків всі служби і платити всі податки нарівні з українцями, підлягаючи рівночасно українським судам. Але спеціальну вимогу гетьмана (від 4 вересня 1728 р.) заборонити торгівлю зайдам, різночинцям, гарнізонним солдатам і розкольникам, які робили українським купцям конкуренцію і шкоду, збув центральний уряд мовчанкою, хоч кидалося в очі, якою привілеєю була така торгівля, наприклад, для російських солдатів, непідлеглих і непідсудних українським установам.

Далеко позитивнішими були наслідки праці Апостола в тій сфері діяльності купецтва, де воно було більш незалежним від сторонніх чинників. Так, завдяки Апостолові українське купецтво добилося права безпосередньо розбирати торговельні справи, наприклад, займатися регуляцією цін. Ще важнішою була справа пролонгації купецьких боргів. Уже за Скоропадського видавано зрідка універсали, якими відсувалося сплату боргів вірителеві, звичайно не пізніше як на 1–3 роки. Але лишень за Апостола і завдяки Апостолові відсування терміну сплати боргів для рятунку купців від неминучого банкрутства стало справжньою системою. Також успішною була охорона купців від надужить козацької адміністрації, особливо коли її представники брали з купців різні незаконні побори».
     Крупницький Б. Гетьман Данило Апостол і його доба / Б. Крупницький. – К. : Україна, 2004. – C. 248–250.

Твори

Література

Іконографія