Іларіон

Іларіон

(Іларіон Київський)
(кінець Х ст. – близько 1088) –
давньоруський церковний діяч XI ст., філософ,
перший київський митрополит-русин,
літописець, автор «Слова про Закон і Благодать».

Життя та діяльність

Відомості про життя і діяльність Іларіона дуже обмежені. Окремі факти біографії Іларіона свідчать, що він походив з Київщини. Про це йдеться, зокрема, в «Повісті временних літ». Народився він наприкінці X ст. Деякий час Іларіон мешкав у печері поблизу с. Берестове (у зв’язку з цим іноді його помилково називають засновником Печерського монастиря). «І ходив він із села Берестового на Дніпро, на пагорб, де нині монастир Печерський, і тут молитви діяв … і викопав тут печерку малу, двосаженну, і, приходячи з Берестового, одспівував [церковні] часи і молився тут Богу потай …» (Літопис Руський : за Іпатським списком / пер. з давньорус. Л. Є. Махновця ; відп. ред. О. В. Мишанич. – Київ : Дніпро, 1990. – С. 193). Літописець стверджує, нібито і весь Печерський монастир виник саме із тієї «печерки» Іларіонової, в яку згодом вселився ще один християнський подвижник, відлюдник Антоній (засновник Києво-Печерського монастиря). Освіченість («книжність») Іларіона спеціально відзначено у літопису. «Ларіон, муж благий, і книжний, і пісник» (Там само. – С. 96).

За літописними відомостями 1037 р. князь Ярослав «зібрав писців багатьох». Серед «ярославових» книжників, ймовірно, був і Іларіон. Ярослав Мудрий зробив його пресвітером у своїй заміській резиденції – Берестові. Іларіон брав участь практично у всіх освітніх заходах Ярослава. З ім’ям Іларіона пов’язане створення вченого гуртка при Софійському соборі, формування там осередку вищої освіти, заснування бібліотеки. Після завершення будівництва Софійського собору в 1037 р. Ярослав Мудрий розмістив в одному з його приміщень нову школу, відкрив книгописну майстерню-скрипторій, де переписувалися та перекладалися книжки, привезені з Візантії та інших країн. При Софійському соборі було створено першу на Русі бібліотеку. В бібліотеці, як вважають дослідники, зберігалися слов’янські книжки більш раннього періоду (початку X ст.), історичні твори візантійських авторів, перекладні наукові трактати, збірки притч і церковних житій, твори давньогрецьких авторів тощо. Усього фонд бібліотеки налічував понад 950 томів – значно більше, ніж у найвідоміших європейських книгозбірнях. Заснована Ярославом школа в середині XI ст. досягла рівня вищого навчального закладу. Вітчизняні та іноземні джерела називають претендентів на корони європейських монархів, які через різні причини виховувалися і отримували освіту при дворі Ярослава Мудрого (Див.: Українська педагогіка в персоналіях : навч. посібник / ред. О. В. Сухомлинська. – Київ : Либідь, 2005. – Кн. 1. – С. 18).

Іларіон входив до кола найближчих радників великого князя київського. Разом з Ярославом Мудрим Іларіоном було складено «Статут» про церковні суди. Він починався словами: «Се аз, князь великыи Ярослав, сын Володимеров, по данию отца своего съгадал есмь с митрополитом Киевьскиим и всеа Руси Иларионом, сложихом греческыи номоканон» (Памятники русского права / под ред. С. В. Юшкова. – Москва : Госюриздат, 1952. – Вып. 1. – С. 265).

Коли помер київський митрополит, грек Феопемпт, собор руських єпископів у 1051 р. за наполяганням Ярослава Мудрого обрав Іларіона митрополитом. «У Рік 6559 [1051]. Поставив Ярослав русина Ларіона митрополитом Русі у святій Софії, зібравши єпископів», – так повідомляє «Літопис Руський» про цю подію (Літопис Руський за Іпатським списком / пер. з давньорус. Л. Є. Махновця ; відп. ред. О. В. Мишанич. – Київ : Дніпро, 1990. – С. 95). Це був перший київський митрополит – не грек. Обрання Іларіона митрополитом собором руських єпископів порушило прерогативи Константинопольського патріарха. Відомостей про подальшу долю Іларіона джерела не подають. Відомо, що, коли у 1054 р. Ярослава Мудрого ховали, Іларіона в Києві не було, а у 1055 р. літопис називає руським митрополитом грека Єфрема, присланого з Константинополя. Дехто з дослідників припускає, що, замирившись з Візантією у 1052 р., Ярослав був змушений погодитися на заміну Іларіона греком, призначеним константинопольським патріархом. У 1920 р. М. Д. Присьолков висунув гіпотезу, за якою Іларіон під ім’ям Нікона оселився у Києво-Печерському монастирі й став укладачем так званого «Печерського літопису» 1073 р. На думку М. Ф. Котляра, ця гіпотеза добре аргументована. Інші дослідники-літописознавці (О. Шахматов, І. Жданов) припускають, що Іларіон був одним з укладачів найдавнішого літописного ізводу при дворі Ярослава Мудрого у 1030-х рр. Д. Лихачов вважав, що перу Іларіона належить «Сказаніє про початкове поширення християнства на Русі», створене, на його думку, близько 1037 р. За твердженням відомого українського історика М. Ю. Брайчевського, ці гіпотези не отримали достатнього підтвердження (Див.: Брайчевський М. Ю. Твори / М. Ю. Брайчевський ; упоряд. Ю. В. Кухарчук. – Київ : Вид-во iм. Олени Телiги, 2004. – Т. 1. – С. 226).

До історії давньоруської філософії та культури митрополит Іларіон увійшов, насамперед, як автор видатного твору «Слово про закон і благодать». Твір Іларіона про значення Закону і Благодаті має повну назву досить розлогу й суто теологічну: «Про Закон, Мойсеєм даний, і про Благодать та Істину, в Ісусі Христі втілених, і як Закон відійшов, і як Благодать та Істина всю землю наповнили, і віра на всі народи розпростерлася і до нашого народу руського, і похвала каганові нашому Володимиру, за якого ми охрещені були, і молитва до Бога від усієї землі нашої. Господи, благослови, Отче!» Цей твір є однією з найвидатніших пам’яток суспільної думки Київської Русі. Як підкреслює М. Ю. Брайчевський, авторство «Слова про закон і благодать» не документоване: приписування його Іларіону є гіпотезою, хоча цілком правдоподібною. В цілому ж відомості про особу, яка створила цей твір, обмежуються лише тим, що вдається витягти з самого тексту. На думку М. Ю. Брайчевського, «Слово про закон і благодать» лишається єдиним твором, який можна більш-менш упевнено пов’язувати з іменем першого митрополита-русина Київської Русі (Див.: Там само. – С. 226).

Існують різні думки щодо часу першого виголошення «Слова». М. Брайчевський звертає увагу на те, що у тексті згадуються Золоті ворота в Києві і робить висновок, що твір написано після 1037 р., коли розпочалося будівництво цієї споруди (Див.: Там само. – С. 225). І. Франко вважав, що це сталося близько 1040 р., коли Іларіон ще не був митрополитом (Франко І. Я. Зібрання творів : у 50 т. / Іван Франко. – Київ : Наук. думка, 1983. – Т. 40. – С. 137). В. Микитась стверджує, що проповідь була виголошена з приводу зведення оборонних споруд у Києві в 1049 р. Існує гіпотеза, що першими слухачами твору були Ярослав Мудрий та його сім’я. На підставі того, що в «Слові …» княгиня Ірина (Інгігерда) виступає ще живою, а оскільки відомо, що померла вона у 1050 р., вважається, що час написання припадає на 1037–1050 рр.

Іларіон – видатна особистість в історії Київської держави. Його «Слово про закон і благодать» – це справжній шедевр староруської писемності. М. Грушевський писав, що «се найдавніший або один з найдавніших і заразом найвищий з літературного погляду твір староруського письменства» (Грушевський М. С. Історія України-Руси : в 11 т., 12 кн. / М. С. Грушевський. – Київ : Наук. думка, 1993. – Т. 3. – С. 468).

«Слово про закон і благодать» – це оригінальний твір проповідницької літератури. Автори монографії «Эволюция институционализма в российской экономической мысли (IX-XXI вв.)» О. В. Іншаков і Д. П. Фролов звертають увагу на ідеї інституційного характеру в «Слові …», автор якого «… с патриотических позиций сжато оценил деятельность древнерусских князей и международную роль Киевского государства. В творческом наследии Илариона уделялось большое внимание институциям православного христианского общества, взаимодействию и согласованному развитию религиозного и общественного сознания, а также соответствующим социальным связям и отношениям» (Иншаков О. В. Эволюция институционализма в российской экономической мысли (IX–XXI вв.) : [монография : в 4 т.] / О. В. Иншаков, Д. П. Фролов. – Москва : Экономистъ, 2007. – Т. 1. – С. 93). Іларіон розробив цікаву концепцію загальнолюдської історії, яка ґрунтувалась на неоплатонічній філософській системі. Основна її теза – вчення по еманацію, тобто витікання світла (вищої та ідеальної форми буття) на пітьму. Іларіон ввів поняття Закону і Благодаті як двох ступенів осяяння, які визначають головний зміст всесвітньої історії (Українська педагогіка в персоналіях : навч. посібник / ред. О. В. Сухомлинська. – Київ : Либідь, 2005. – Кн. 1. – С. 19). Закон – Старий Завіт Біблії, зокрема перші його п’ять книг, так зване П’ятикнижжя Мойсеєве: книги Буття, Вихід, Левіт, Числа, Второзаконня, в яких викладено юдейське віровчення, засноване на заповідях бога Ягве. Ці заповіді Бог нібито дав Мойсеєві, пророкові і вождю ізраїльських племен, на горі Сінай. В Іларіона «закон» – це віра, що передувала християнству, була притаманна одному народу і мала в собі риси поганства.

«Благодать» – основоположне поняття християнського віровчення, викладеного в Новому Завіті Біблії. У «благодаті» вбачається особлива сила, нібито послана від Бога, яка дає можливість подолати притаманні людям гріховність і досягти спасіння. Отже «благодать» в Іларіона – це вищий ступінь розвитку людства, основа віри, що відкрита для всіх народів на відміну від закону. Іларіон керується переконанням, що «закон» і «благодать» протилежні один одному і разом з тим пов’язані між собою. Спочатку був «закон», який він ототожнює з дохристиянським язичеським віровченням. Він був даний Богом на підготування «благодаті», яка є символом нової, християнської віри.

У «Законі і благодаті» не йдеться безпосередньо про соціально-економічні проблеми. Але разом з тим слід зазначити, що співвідношення «закону» і «благодаті» Іларіон розглядає не лише з позицій містико-релігійних. Він переносить дослідження з площини віросповідання в площину соціологічну, вирішує проблеми мирські, державні. «Закон», на його думку, роз’єднує народи, поділяє їх на касти, освячує рабство. «Благодать» принесла людям свободу від рабства, освіту, єднання народів. Якщо «закон» був надбанням юдеїв, то «благодать» «шириться на всі краї земнії» (Тисяча років української суспільно-політичної думки : у 9 т. / редкол.: Т. Гунчак (голова) та ін. – Київ : Дніпро, 2001. – Т. 1. – С. 203). Якщо «закон» не сприймає уявлення про «вище благо», свободу, то істина і «благодать» повідали про вічне життя. «Іудеї бо земним веселяться, а християни ж на небесах сущим» (Там само. – С. 203).

З впровадженням християнства люди Київської Русі, що, за Іларіоном, «були перед тим подібні звірині, і худобі» (Там само. – С. 208), вже не ідолослужителями звуться, а християнами. «І вже не капища сатанинські городимо, а церкви Христові ставимо, уже не приносимо в жертву бісам один другого, а сам Христос за нас приноситься в жертву Богу й Отцю і множиться. І вже не жертовної крові вкушаючи погибаємо, а, причащаючись Христової пречистої крові, – спасаємося» (Там само. – С. 207). Для Іларіона благодать, скасувавши закон, знищує рабство, вона, подібно сонцю, однаково світить всім людям.

Заслугу в охрещенні Русі, в її приєднанні до християнського світу Іларіон цілком визнає за Володимиром. Він характеризує Володимира як видатного державного мужа, як християнського політика, що був покликаний Богом здійснити історичну місію перед своїм народом. Усі краї і народи, писав Іларіон, шанують і славлять кожний свого учителя, того, хто навчив їх православній вірі. «Похвалімо ж і ми, по силі нашій, учителя нашого і наставника, що сотворив великі і дивні діла, великого кагана землі нашої – Володимира, внука старого Ігоря, сина ж славного Святослава, що в часи, коли владарювали, мужністю і хоробрістю прославилися в багатьох країнах, а перемоги їхні і силу згадують донині і славлять» (Там само. – С. 209).

Характеристика Іларіоном Володимира красномовна і багатогранна. Вона вражає не лише блискучим викладом матеріалу, а й чіткою логікою і глибиною аналізу. Іларіон характеризує його як розумного і благородного, підкреслює його благородне походження. Він славословить Володимира за те, що він сам став християнином і підданих своїх до християнства навернув, заповідаючи «всім стати християнами – малим і великим, рабам і вільним, юним і літнім, боярам і простим, багатим і вбогим» (Там само. – С. 210).

Іларіон зазначає, що не було жодного, хто противився би благочестивому повелінню Володимира. Хто охрестився з любов’ю, а хто й зі страху перед повелителем, «бо благовір’я його з владою поєднувалося» (Там само. – С. 210). Отже, опору християнства Іларіон вбачає у самовладді, яке, в свою чергу, зміцнюється християнською вірою. Митрополит пише про милості й щедрості Володимира, які він «воздав убогим, нещасним, болящим, боржникам, вдовам і всім, хто потребував милостині» (Там само. – С. 211). Він особливо наголошував на тому, що у Володимира слово не розходилося з ділом. Він сповнював мовлене, «прохачам – подавав, нагих – одягав, спраглих і голодних – вдоволяв, болящим всіляку втіху подавав, боржників викуповував, рабам свободу давав» (Там само. – С. 212). Висвітлення Іларіоном саме цієї сторони в характеристиці Володимира і її висока оцінка дає підстави говорити про доброчинність митрополита, про його високу християнську мораль.

Крім блискучого таланту ерудита, Іларіон проявив себе як великий патріот своєї країни. Високо оцінюючи християнізацію Русі, Іларіон виступає проти експансіоністських намірів Константинополя підкорити церкву Київської Русі. Ця його позиція збігалася з позицією великокняжої влади. Іларіон гордий тим, що належить до великої держави Русі. І це не випадково. Адже це була пора найвищого розквіту Київської держави і почуття національної свідомості опановувало тодішньою суспільністю Києва. Славлячи Володимира, Іларіон писав: «Не в убогій-бо й невідомій землі владарювали, а в Руській, яку знають і до якої прислухаються по всіх чотирьох кінцях землі» (Там само. – С. 209).

Славу Русі зберегли й піднесли нащадки Володимира. Іларіон з любов’ю і повагою пише про сина Володимира – Ярослава Мудрого. Він славний город Київ величчю, як вінцем, обклав, храм великий святий Божій премудрості (Софії) спорудив на святість і освячення городу і всілякою красою його прикрасив, «якими церква величається і славиться по всіх околичних країнах, бо ж іншої такої не знайдеться на всій півночі земній від сходу до заходу» (Там само. – С. 213). «Слово» Іларіона пройняте великим оптимізмом, глибокою вірою у велике майбутнє свого народу. У ньому релігійна ідея підкоряється свідомому устремлінню на справи практичні, мирські, тобто, перш за все – соціальні. Виходячи з такої світоглядної орієнтації, Іларіон в «Молитві» за народ, зверненій до Бога, розкриває фактично ті соціально-економічні проблеми, що турбували суспільство. Він просить відпущення гріхів і всілякого милосердя, а головне – утвердження миру. «І допоки стоятиме світ, не допускай на нас напасті спокуси, не віддай нас у руки чужинців!.. Не ввергни нас у скорботу і голод і не допусти даремних жертв, вогню, потопу!.. Менше карай, а щедро милуй!.. Трохи опечаль і швидко звесели!» (Там само. – С. 216).

«Слово про закон і благодать» – видатна пам’ятка філософсько-соціологічної й економічної думки Київської Русі. Вона свідчить про високий рівень культури не лише її автора, а й Русі в цілому.

“… Истинная цель «Слова» Илариона не в догматико-богословском противопоставлении Ветхого и Нового заветов, как думали некоторые его исследователи, – зазначає Д. Лихачов. – Традиционное противопоставление двух заветов – это только основа, на которой строится его определение исторической миссии Руси. По выражению В. М. Истрина, это «ученый трактат в защиту Владимира». Иларион прославляет Русь и ее «просветителя» Владимира. Следуя за великими болгарскими просветителями – Кириллом и Мефодием, Иларион излагает учение о равноправности всех народов, свою теорию всемирной истории как постепенного и равного приобщения всех народов к культуре христианства. Широкий универсализм характерен для произведения Илариона. История Руси и ее крещение изображены Иларионом как логическое следствие развития мировых событий. Чем больше сужает Иларион свою тему, постепенно переходя от общего к частичному, тем выше становится его патриотическое одушевление. Таким образом, все «Слово» Илариона от начала до конца представляет собой стройное и органическое развитие единой патриотической мысли. И замечательно, что эта патриотическая мысль Илариона отнюдь не отличается национальной ограниченностью. Иларион все время подчеркивает, что русский народ только часть человечества. Соединение богословской мысли и политической идеи создает жанровое своеобразие «Слова» Илариона. В своем роде это единственное произведение” (Лихачев Д. С. «Слово о Законе и Благодати» Илариона / Д. С. Лихачев // Избранные работы : в 3 т. – Ленинград : Худож. лит., 1987. – Т. 2. – С. 35–36).

«“Слово” Іларіона – твір величезної популярності і за Ярославової доби, і в пізніші часи, – зазначає автор монографії “Державницька ідея Давньої Руси-України” Раїса Іванченко. – Протягом кількох століть його переписували, читали у церквах в урочисті й святкові церковні дні. А молитва до Бога за свій народ часто використовувалась у богослужіннях поряд з іншими видатними теологічно-публіцистичними творами, що потрапили на золоті скрижалі української національної церкви, однією із складників української духовності. Високопоетичне, глибоко філософське “Слово”, що так осяйно зблиснуло із глибини тисячолітньої давнини світлом мудрості, доброти й любові до рідної землі, як і інші патріотичні твори давньоруських авторів, продовжувало зігрівати людські души теплом людського чуття упродовж наступних часів, наснажувати нашу думку людяністю й шляхетністю, тішити гордістю за своє минуле і вселяти впевненість у наше майбутнє» (Іванченко Р. П. Державницька ідея Давньої Руси-України : монографія / Раїса Іванченко ; [наук. ред. В. О. Панченко]. – 2-ге вид. – Київ : Смолоскип, 2007. – С. 210–211).

Відомі вчені та авторитетні джерела про Іларіона

Михайло Сергійович Грушевський (1866–1934) – український історик, політичний і державний діяч, академік

«Найстаршою скільки-небудь хронологізованою пам'яткою нашої літератури являється слово «О Законі і Благодаті», твір високої літературної вартості, а притім органічно зв'язаний з життям, з традицією, який панує над нею, перейнятий гордою свідомістю своєї високої гідності і вартості»
     Грушевський М. С. Історія української літератури : в 6 т., 9 кн. / М. С. Грушевський ; упоряд. В. В. Яровенко. – Київ : Либідь, 1993. – Т. 2. – С. 56. – (Літературні пам'ятники України).

«Тим часом «Слово» приковує увагу дослідника своїми високими літературними прикметами і особливо для нас цінне, як одно з найбільш літературних, високо артистичних речей, які взагалі має наше письменство. Незвичайно важний се документ і з того становища, що се взагалі найраніший літературний твір, який доховався до наших часів сорозмірно в чистій формі (напр., в порівнянні з «Повістею временних літ», котру дослідники кладуть приблизно на ті ж часи). Нарешті, з культурно-історичного погляду се незвичайно важний покажчик тих високостей, яких досягли книжники, так би сказати, першої черги, вихованці заведених Володимиром шкіл після офіціального запровадження християнства на Русі. Високо підіймається він над загальним рівнем після золотоустівського візантійського риторства, до котрого належить своєю риторичною манерою, так само як і століттям пізніший Кирило Турівський. Тільки той тісніше зливається з сими Златоустовими епігонами, замішується в їх юрбі, мало чим відрізняючись від них, тим часом як автор «Закона і Благодаті» могутньо злітає над сим пересічним риторизмом як індивідуальним своїм талантом, безпосередністю почуття, так і опануванням риторичних засобів – опануванням, а не підпорядкуванням себе ним. Використовуючи сі засоби для теми наскрізь оригінальної, національної – представлення прилучення до громади християнських народів своєї вітчини – Русі і звеличання її сучасної сили, блиску, поваги, – він творить річ єдину в своїм роді, яка не повторюється більше і зістається вічним набутком скарбниці не тільки нашої, але і світової».

     Грушевський М. С. Історія української літератури : в 6 т., 9 кн. / М. С. Грушевський ; упоряд. В. В. Яровенко. – Київ : Либідь, 1993. – Т. 2. – С. 62–63. – (Літературні пам'ятники України).

Раїса Петрівна Іванченко (нар. 1934 р.) – українська письменниця, історик, лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка, кандидат історичних наук, професор

«Високопоетичне, глибоко філософське «Слово», що так осяйно зблиснуло із глибини тисячолітньої давнини світлом мудрості, доброти й любові до рідної землі, як і інші патріотичні твори давньоруських авторів, продовжувало зігрівати людські душі теплом людського чуття упродовж наступних часів, наснажувати нашу думку людяністю й шляхетністю, тішити гордістю за своє минуле і вселяти впевненість у наше майбутнє. Та головне, що такі твори, як «Слово» Іларіона, ставали основою українського духовного відродження в часи лихоліть і денаціоналізації нашого народу в минулі епохи – коли стара русько-українська церква ставала, за словами М. Грушевського, «майже єдиним гаслом національним, єдиною установою, яка ще об'єднувала розбиті останки старої Руси». І лейтмотивом цієї філософської концепції, яку донесло до новітніх часів Іларіонове «Слово», була ідея утвердження нового вчення, яке, оволодіваючи масами, цементувало наше суспільство в єдину культурно-духовну спільноту. Сам Іларіон тут заявив про себе як про ідеолога сильної князівської влади, монархічного централізму, що в усіх країнах європейського континенту став знаряддям утвердження політичних націй, знаряддям зміцнення держави, убезпечення її від розколів і різних сепаратистських утворень. Християнство в розумінні Іларіона було необхідним як нова скріплююча сила для Руської землі.

Можливо, саме через те у «Слові» відсутні ідеї аскетизму з його песимістичним поглядом на життя. Навпаки, приваблює піднесений оптимістичний настрій, активне сприйняття життя, палке бажання знищити розпорошеність людей, утвердити істину, силу і право свого народу серед інших народів, гордість за те, що русини-українці не гірші від інших богообраних народів, що народ руський відомий і почутий «усіма кінцями землі».

В пізніші часи воно продовжувало лишатись могутнім ферментом єдності українського народу в період його бездержавного існування. Саме тому християнська релігія і далі залишалась отим «національним гаслом», що упродовж багатьох століть зберігало національну ідентичність і відігравало першорядну роль у добу його неодноразових державницьких воскресінь (зокрема в XVII і XX ст.).

Зрештою, формування в українців-русинів нової політичної нації за участю багатомільйонного селянського населення відбувалось при безпосередній участі християнського віровчення і патріотичних представників українського духовенства, яке підтримувало глибинні патріотичні струмені нашої духовності. Завдяки їм народжувалась час від часу нова патріотична українська еліта, оскільки стара переходила на службу імперських держав, гнобителів України. А це створювало можливість для нового державницького відродження українського народу, навіть у бурхливому XX ст. Адже, як писав Д. Донцов, не традиції племінні чи провінційні, не окремі класи чи верстви, не менталітет «політичного підсусідка», що передає «свої» права за «сочевицю чужій національній ідеї», а саме «традиції політичної державницької нації» могли допомогти українцям вистояти в роки історичних бур і драм, і «не пірнути в історичну Лету».

І далі: «Свідомі свого ідеалу, навіть повалені на землю, навіть під чоботом щасливого переможця – встанемо».

Отож митрополит Іларіон своїм «Словом» подбав за тисячу літ до цих подій, про які писав Д. Донцов, щоб допомогти перетворити українців у політичну націю.

Адже, як зазначав інший український політичний діяч В. Липинський, "тільки релігія і церква в стані своєю владою духовною примусити сильніших та здатніших вживати свою більшу силу та здатність не тільки для себе, а й для добра слабших... тільки вона... в стані привчити слабших авторитет влади визнавати..."».
     Іванченко Р. Державницька ідея Давньої Руси-України : монографія / Раїса Іванченко ; [наук. ред. В. О. Панченко]. – 2-ге вид. – Київ : Смолоскип, 2007. – С. 211–213.

Олег Васильович Іншаков (1952–2018) – російський економіст, доктор економічних наук, професор,
Данило Петрович Фролов (нар. 1979 р.) – російський економіст, доктор економічних наук, професор

«К начинателям писательства Древней Руси, в мировоззрении которых важное место занимали идеи институционального характера, можно отнести Илариона, первого Киевского митрополита из русских (с 1051 г.). Он создал произведение «Слово о законе и благодати» (XI в., между 1037–1050 гг.), где с патриотических позиций сжато оценил деятельность древнерусских князей и международную роль Киевского государства. В творческом наследии Илариона уделялось большое внимание институциям православного христианского общества, взаимодействию и согласованному развитию религиозного и общественного сознания, а также соответствующим социальным связям и отношениям.

Митрополит Иларион признавал за каждым сословием необходимость выполнения определенной, исключительно ему присущей и общественно полезной функции (сословной институции, по предлагаемой терминологии) в государственном хозяйстве. Так, правители призваны защищать государство от внешних и внутренних врагов «мужеством и смыслом», «землю свою пасти правдою», решать задачи социальной поддержки незащищенных слоев, а также, выражаясь современным научным языком, создавать благоприятные условия расширенного воспроизводства институции Православия, поддерживая ее путем приоритетного распределения материальных потоков в пользу церкви, а также содействуя в конкуренции с альтернативными институциями религиозной сферы. Только мощное государство способно избавить своих граждан от войн и мятежей, предотвратить голод, защитить торговлю, поддержать развитие Православия и культуры, считал митрополит Иларион. Следовательно, государство предстает в его преднаучной концепции как хозяйственно, национально и религиозно обоснованное образование. С точки зрения современной трактовки социальной философии Илариона, в иерархической структуре сословных институций ниже князя находятся бояре, обеспечивающие поддержку его деятельности мудрыми советами; воины, посредством которых князь исполняет свою обязанность охранять и защищать страну; ремесленники, формирующие предметный мир жизни христианского люда; крестьяне, возделывающие поля, чтобы на них произрастали «плоды» и народу не приходилось страдать от голода. В таких формах первоначально осмысливалась специфика иерархического строения институциональной системы, выделялись ее базовые элементы».

     Иншаков О. В. Эволюция институционализма в российской экономической мысли (IX–XXI вв.) : [монография : в 4 т.] / О. В. Иншаков, Д. П. Фролов. – Москва : Экономистъ, 2007. – Т. 1. – С. 93–94.

Твори

• Про Закон і Благодать / Іларіон // Хроніка–2000 : укр. культурологічний альманах. – Київ : Фонд сприяння розвитку мистецтв, 1992. – Вип. 37–38, т. 1. – С. 147–157.
  Шифр зберігання книги: 1ФС Х94
• Слово про Закон і Благодать / Іларіон Київський // Тисяча років української суспільно-політичної думки : у 9 т. – Київ : Дніпро, 2001. – Т. 1. – С. 200–217.
  Шифр зберігання книги: 1Ф Т93
• Слово про закон і благодать / Ілларіон // Філософія політики : хрестоматія : у 4 т. / Нац. акад. наук України, Акад. пед. наук України, Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. – Київ : Знання України, 2003. – Т. 1. – С. 244–256.
  Шифр зберігання книги: 1Ф Ф56
• Слово про Закон і Благодать : [уривки] / Іларіон // Хрестоматія з історії політичних вчень / упоряд. та авт. комент. О. М. Уривалкін. – Київ : Дакор : КНТ, 2008. – С. 129–142.
  Шифр зберігання книги: 1Ф Х91
• Слово про закон і благодать [Електронний ресурс] / Іларіон Київський. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://litopys.org.ua/oldukr/ilarion.htm. – Назва з екрана. – Дата звернення: 09.12.2016.
• Слово о Законі і Благодаті / Іларіон Київський ; [перед. сл., пер. з давньоукр. і прим. П. Салевича]. – Львів : Спадщина предків, 2010. – 123 с. – Режим доступу: http://cnddul-is.org.ua/2014-04-21-07-47-17/vydannia/9-ilarion-kyivskyi-slovo-o-zakoni-i-blahodati. – Дата звернення: 09.12.2016.
  Шифр зберігання книги в НБУ ім. Ярослава Мудрого: Б335405

Література

• Энциклопедический словарь / под ред. К. К. Арсеньева, Ф. Ф. Петрушевского. – Санкт-Петербург : Брокгауз и Ефрон, 1894. – Т. 12а (полутом 24). – С. 911.
  Шифр зберігання книги: 030 Э68
• Энциклопедический словарь. – Репр. воспр. изд. Ф. А. Брокгауз–И. А. Ефрон 1890 г. – [Москва] : ТЕРРА, 1991. – Т. 24. – С. 911.
  Шифр зберігання книги: 030 Э68
• Енциклопедія історії України / НАН України, Ін-т історії України ; редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. – Київ : Наук. думка, 2005. – Т. 3. – С. 445. – Режим доступу: http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?C21COM=F&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU. – Дата звернення: 09.12.2016.
  Шифр зберігання книги: 94(477) Е68
• Енциклопедія історії України / НАН України, Ін-т історії України ; редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. – Київ : Наук. думка. – Т. 9. – 2012. – С. 637–638. – Режим доступу: http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?C21COM=F&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU. – Дата звернення: 09.12.2016.
  Шифр зберігання книги: 94(477) Е68
• Православная Энциклопедия [Электронный ресурс]. – Электрон. текстовые данные. – Режим доступа: http://www.pravenc.ru/text/389115.html. – Название с экрана. – Дата обращения: 09.12.2016.
• Брайчевський М. Ю. Твори / М. Ю. Брайчевський ; упоряд. Ю. В. Кухарчук. – Київ : Вид-во iм. Олени Телiги, 2004. – Т. 1. – С. 224–229, 642–645.
  Шифр зберігання книги: 94(477 ) Б87
• Державні, політичні та громадські діячі України : політичні портрети / за заг. ред. М. І. Панова ; [наук. ред. Г. Г. Демиденко]. – Київ : Ін Юре, 2002. – Кн. 1. – С. 27–29.
  Шифр зберігання книги: 94(477) Д36
• Замалеев А. Ф. Мыслители Киевской Руси / А. Ф. Замалеев, В. А. Зоц. – 2-е изд., перераб. и доп. – Киев : Вища шк., 1987. – С. 40–49.
  Шифр зберігання книги: 1ФС З-26
• Злупко С. М. Економічна думка України (від давнини до сучасності) : навч. посібник / С. М. Злупко. – Львів : ЛНУ ім. Івана Франка, 2000. – С. 66–71.
  Шифр зберігання книги: 330.8 З-68 (Колекція професора Л. Я. Корнійчук)
• Иншаков О. В. Эволюция институционализма в российской экономической мысли (IX–XXI вв.) : [монография : в 4 т.] / О. В. Иншаков, Д. П. Фролов. – Москва : Экономистъ, 2007. – Т. 1. – С. 93–95.
  Шифр зберігання книги: 330.8 И74
• Іванченко Р. П. Державницька ідея Давньої Руси-України : монографія / Раїса Іванченко ; [наук. ред. В. О. Панченко]. – 2-ге вид. – Київ : Смолоскип, 2007. – С. 167–218.
  Шифр зберігання книги: 94(477) І-23
• Історія економічної думки Української РСР : в 3 т. / АН УРСР, Ін-т економіки. – Київ, 1975. – Т. 1, ч. 1. – С. 53–57.
  Шифр зберігання книги: 330.8 І-90 (Колекція професора Л. Я. Корнійчук)
• Історія України в особах IX–XVIII ст. : монографія / авт. кол.: В. Замлинський (кер.) та ін. – Київ : Україна, 1993. – С. 62–68. – Режим доступу: http://resource.history.org.ua/. – Дата звернення: 09.12.2016.
  Шифр зберігання книги: 94(477) I-90
• Корнійчук Л. Я. Історія економічної думки України : навч. посібник / Л. Я. Корнійчук ; М-во освіти і науки України, Київ. нац. екон. ун-т. – Київ : КНЕУ, 2004. – С. 34–37. – Див. повний текст в Електронній бібліотеці: http://lib.kneu.edu.ua/ua/e_resours_bibl/elek_bibl_litr/.
  Шифр зберігання книги: 330.8 К6777
• Лихачев Д. С. «Слово о Законе и Благодати» Илариона / Д. С. Лихачев // Избранные работы: в 3 т. – Ленинград : Худож. лит., 1987. – Т. 2. – С. 30–43.
  Шифр зберігання книги: 8Р1 Л65
• Молдован А. М. «Слово о законе и благодати» Илариона / А. М. Молдован ; АН СССР, Ин-т рус. языка ; АН УССР, Ин-т языковедения им. А. А. Потебни. – Киев : Наук. думка, 1984. – 240 с.
  Шифр зберігання книги в НБУВ: ВА413599
• Народжені Україною : меморіальний альманах : у 2 т. – Київ : Євроімідж, 2002. – Т. 1. – С. 664–665. – (Золоті імена України).
  Шифр зберігання книги: 94(477) Н30
• Огородник І. В. Українська філософія в іменах : навч. посібник / І. В. Огородник, М. Ю. Русин ; за ред. М. Ф. Тарасенко. – Київ : Либідь, 1997. – С. 103–107.
  Шифр зберігання книги: 1Ф О-39
• Провідники духовності в Україні / за ред. І. Ф. Кураса. – Київ : Вища шк., 20030. – С. 132–133.
  Шифр зберігання книги: 94(477) П78
• Сліпушко О. Перша державно-літературна декларація Руси-України: до 980-ліття написання "Слова про Закон і Благодать" Іларіона / О. Сліпушко // Слово і час. – 2017. – № 6. – С. 23–27.
  Шифр зберігання журналу в НБУВ:
• Українська література у портретах і довідниках : Давня література – література ХIХ ст. : довідник / редкол.: С. П. Денисюк та ін. – Київ : Либідь, 2000. – С. 121–122.
  Шифр зберігання книги: 8У У45
• Українська педагогіка в персоналіях : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. : у 2 кн. / за ред. О. В. Сухомлинської. – Київ : Либідь, 2005. – Кн. 1. – С. 17–22.
  Шифр зберігання книги: 37 У45
• Українські письменники : біобібліографічний словник : у 5 т. / редкол.: О. І. Білецький (голова) та ін. – Вид. переробл. – Харків : Прапор, 2005. – Т. 1 / уклад. Л. Є. Махновець. – С. 63–67.
  Шифр зберігання книги: 8У У45

Фотогалерея

• 

  Українська педагогіка в персоналіях : навч. посібник / ред. О. В. Сухомлинська. – Київ : Либідь, 2005. – Кн. 1. – C. 17.

• 

  'Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/. – Дата звернення: 09.12.2016.

• 

  Енциклопедія історії України / НАН України, Ін-т історії України ; редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. – Київ : Наук. думка, 2005. – Т. 3. – С. 445.