Відмінності між версіями «Іларіон»

Матеріал з Економічна думка України
Перейти до: навігація, пошук
Рядок 7: Рядок 7:
 
<br /><br /><br /><br />
 
<br /><br /><br /><br />
 
<spoiler text="Життя та діяльність"><div align="justify"><p>Відомості про життя і діяльність Іларіона дуже обмежені. Окремі факти біографії Іларіона свідчать, що він походив з Київщини. Про це йдеться, зокрема, в «Повісті временних літ». Народився він наприкінці X ст. Деякий час Іларіон мешкав у печері поблизу с. Берестове (у зв’язку з цим іноді його помилково називають засновником Печерського монастиря). «І ходив він із села Берестового на Дніпро, на пагорб, де нині монастир Печерський, і тут молитви діяв … і викопав тут печерку малу, двосаженну, і, приходячи з Берестового, одспівував [церковні] часи і молився тут Богу потай …» (Літопис Руський : за Іпатським списком / пер. з давньорус. Л. Є. Махновця ; відп. ред. О. В. Мишанич. – Київ : Дніпро, 1990. – С. 193). Літописець стверджує, нібито і весь Печерський монастир виник саме із тієї «печерки» Іларіонової, в яку згодом вселився ще один християнський подвижник, відлюдник Антоній (засновник Києво-Печерського монастиря). Освіченість («книжність») Іларіона спеціально відзначено у літопису. «Ларіон, муж благий, і книжний, і пісник» (Там само. – С. 96).
 
<spoiler text="Життя та діяльність"><div align="justify"><p>Відомості про життя і діяльність Іларіона дуже обмежені. Окремі факти біографії Іларіона свідчать, що він походив з Київщини. Про це йдеться, зокрема, в «Повісті временних літ». Народився він наприкінці X ст. Деякий час Іларіон мешкав у печері поблизу с. Берестове (у зв’язку з цим іноді його помилково називають засновником Печерського монастиря). «І ходив він із села Берестового на Дніпро, на пагорб, де нині монастир Печерський, і тут молитви діяв … і викопав тут печерку малу, двосаженну, і, приходячи з Берестового, одспівував [церковні] часи і молився тут Богу потай …» (Літопис Руський : за Іпатським списком / пер. з давньорус. Л. Є. Махновця ; відп. ред. О. В. Мишанич. – Київ : Дніпро, 1990. – С. 193). Літописець стверджує, нібито і весь Печерський монастир виник саме із тієї «печерки» Іларіонової, в яку згодом вселився ще один християнський подвижник, відлюдник Антоній (засновник Києво-Печерського монастиря). Освіченість («книжність») Іларіона спеціально відзначено у літопису. «Ларіон, муж благий, і книжний, і пісник» (Там само. – С. 96).
</p><p>За літописними відомостями 1037 р. князь Ярослав «зібрав писців багатьох». Серед «ярославових» книжників, ймовірно, був і Іларіон. Ярослав Мудрий зробив його пресвітером у своїй заміській резиденції – Берестові. Іларіон приймав участь практично у всіх  освітніх заходах Ярослава. З ім’ям Іларіона пов’язане створення вченого гуртка при Софійському соборі, формування там осередку вищої освіти, заснування бібліотеки. Після завершення будівництва Софійського собору в 1037 р. Ярослав Мудрий розмістив в одному з його приміщень нову школу, відкрив книгописну майстерню-скрипторій, де переписувалися та перекладалися книжки, привезені з Візантії та інших країн. При Софійському соборі було створено першу на Русі бібліотеку. В бібліотеці, як вважають дослідники, зберігалися слов’янські книжки більш раннього періоду (початку X ст.), історичні твори візантійських авторів, перекладні наукові трактати, збірки притч і церковних житій, твори давньогрецьких авторів тощо. Усього фонд бібліотеки налічував понад 950 томів – значно більше, ніж у найвідоміших європейських книгозбірнях. Заснована Ярославом школа в середині XI ст. досягла рівня вищого навчального закладу. Вітчизняні та іноземні джерела називають претендентів на корони європейських монархів, які через різні причини виховувалися і отримували освіту при дворі Ярослава Мудрого (Див.: Українська педагогіка в персоналіях : навч. посібник / ред. О. В. Сухомлинська. – Київ : Либідь, 2005. – Кн. 1. – С. 18).
+
</p><p>За літописними відомостями 1037 р. князь Ярослав «зібрав писців багатьох». Серед «ярославових» книжників, ймовірно, був і Іларіон. Ярослав Мудрий зробив його пресвітером у своїй заміській резиденції – Берестові. Іларіон брав участь практично у всіх  освітніх заходах Ярослава. З ім’ям Іларіона пов’язане створення вченого гуртка при Софійському соборі, формування там осередку вищої освіти, заснування бібліотеки. Після завершення будівництва Софійського собору в 1037 р. Ярослав Мудрий розмістив в одному з його приміщень нову школу, відкрив книгописну майстерню-скрипторій, де переписувалися та перекладалися книжки, привезені з Візантії та інших країн. При Софійському соборі було створено першу на Русі бібліотеку. В бібліотеці, як вважають дослідники, зберігалися слов’янські книжки більш раннього періоду (початку X ст.), історичні твори візантійських авторів, перекладні наукові трактати, збірки притч і церковних житій, твори давньогрецьких авторів тощо. Усього фонд бібліотеки налічував понад 950 томів – значно більше, ніж у найвідоміших європейських книгозбірнях. Заснована Ярославом школа в середині XI ст. досягла рівня вищого навчального закладу. Вітчизняні та іноземні джерела називають претендентів на корони європейських монархів, які через різні причини виховувалися і отримували освіту при дворі Ярослава Мудрого (Див.: Українська педагогіка в персоналіях : навч. посібник / ред. О. В. Сухомлинська. – Київ : Либідь, 2005. – Кн. 1. – С. 18).
 
</p><p>Іларіон входив до кола найближчих радників великого князя київського. Разом з Ярославом Мудрим Іларіоном було складено «Статут» про церковні суди. Він починався словами: «Се аз, князь великыи Ярослав, сын Володимеров, по данию отца своего съгадал есмь с митрополитом Киевьскиим и всеа Руси Иларионом, сложихом греческыи номоканон» (Памятники русского права / под ред. С. В. Юшкова. – Москва : Госюриздат, 1952. – Вып. 1. – С. 265).
 
</p><p>Іларіон входив до кола найближчих радників великого князя київського. Разом з Ярославом Мудрим Іларіоном було складено «Статут» про церковні суди. Він починався словами: «Се аз, князь великыи Ярослав, сын Володимеров, по данию отца своего съгадал есмь с митрополитом Киевьскиим и всеа Руси Иларионом, сложихом греческыи номоканон» (Памятники русского права / под ред. С. В. Юшкова. – Москва : Госюриздат, 1952. – Вып. 1. – С. 265).
 
</p><p>Коли помер київський митрополит, грек Феопемпт, собор руських єпископів у 1051 р. за наполяганням Ярослава Мудрого обрав Іларіона митрополитом. «У Рік 6559 [1051]. Поставив Ярослав русина Ларіона митрополитом Русі у святій Софії, зібравши єпископів», – так повідомляє «Літопис Руський» про цю подію (Літопис Руський за Іпатським списком / пер. з давньорус. Л. Є. Махновця ; відп. ред. О. В. Мишанич. – Київ : Дніпро, 1990. – С. 95). Це був перший київський митрополит – не грек. Обрання Іларіона митрополитом собором руських єпископів порушило прерогативи Константинопольського патріарха. Відомостей про подальшу долю Іларіона джерела не подають. Відомо, що, коли у 1054 р. Ярослава Мудрого ховали, Іларіона в Києві не було, а у 1055 р. літопис називає руським митрополитом грека Єфрема, присланого з Константинополя. Дехто з дослідників припускає, що, замирившись з Візантією у 1052 р., Ярослав був змушений погодитися на заміну Іларіона греком, призначеним константинопольським патріархом. У 1920 р. М. Д. Присьолков висунув гіпотезу, за якою Іларіон під ім’ям Нікона оселився у Києво-Печерському монастирі й став укладачем так званого «Печерського літопису» 1073 р. На думку М. Ф. Котляра, ця гіпотеза добре аргументована. Інші дослідники-літописознавці (О. Шахматов, І. Жданов) припускають, що Іларіон був одним з укладачів найдавнішого літописного ізводу при дворі Ярослава Мудрого у 1030-х рр. Д. Лихачов вважав, що перу Іларіона належить «Сказаніє про початкове поширення християнства на Русі», створене, на його думку, близько 1037 р. За твердженням відомого українського історика М. Ю. Брайчевського, ці гіпотези не отримали достатнього підтвердження (Див.: Брайчевський М. Ю. Твори / М. Ю. Брайчевський ; упоряд. Ю. В. Кухарчук. – Київ : Вид-во iм. Олени Телiги, 2004. – Т. 1. – С. 226).
 
</p><p>Коли помер київський митрополит, грек Феопемпт, собор руських єпископів у 1051 р. за наполяганням Ярослава Мудрого обрав Іларіона митрополитом. «У Рік 6559 [1051]. Поставив Ярослав русина Ларіона митрополитом Русі у святій Софії, зібравши єпископів», – так повідомляє «Літопис Руський» про цю подію (Літопис Руський за Іпатським списком / пер. з давньорус. Л. Є. Махновця ; відп. ред. О. В. Мишанич. – Київ : Дніпро, 1990. – С. 95). Це був перший київський митрополит – не грек. Обрання Іларіона митрополитом собором руських єпископів порушило прерогативи Константинопольського патріарха. Відомостей про подальшу долю Іларіона джерела не подають. Відомо, що, коли у 1054 р. Ярослава Мудрого ховали, Іларіона в Києві не було, а у 1055 р. літопис називає руським митрополитом грека Єфрема, присланого з Константинополя. Дехто з дослідників припускає, що, замирившись з Візантією у 1052 р., Ярослав був змушений погодитися на заміну Іларіона греком, призначеним константинопольським патріархом. У 1920 р. М. Д. Присьолков висунув гіпотезу, за якою Іларіон під ім’ям Нікона оселився у Києво-Печерському монастирі й став укладачем так званого «Печерського літопису» 1073 р. На думку М. Ф. Котляра, ця гіпотеза добре аргументована. Інші дослідники-літописознавці (О. Шахматов, І. Жданов) припускають, що Іларіон був одним з укладачів найдавнішого літописного ізводу при дворі Ярослава Мудрого у 1030-х рр. Д. Лихачов вважав, що перу Іларіона належить «Сказаніє про початкове поширення християнства на Русі», створене, на його думку, близько 1037 р. За твердженням відомого українського історика М. Ю. Брайчевського, ці гіпотези не отримали достатнього підтвердження (Див.: Брайчевський М. Ю. Твори / М. Ю. Брайчевський ; упоряд. Ю. В. Кухарчук. – Київ : Вид-во iм. Олени Телiги, 2004. – Т. 1. – С. 226).
Рядок 49: Рядок 49:
 
Адже, як зазначав інший український політичний діяч В. Липинський, "тільки релігія і церква в стані своєю владою духовною примусити сильніших та здатніших вживати свою більшу силу та здатність не тільки для себе, а й для добра слабших... тільки вона... в стані привчити слабших авторитет влади визнавати..."».<br><small><b>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Іванченко Р.</b> Державницька ідея Давньої Руси-України : монографія / Раїса Іванченко ; [наук. ред. В. О. Панченко]. – 2-ге вид. – Київ : Смолоскип, 2007. – С. 211–213.</small>
 
Адже, як зазначав інший український політичний діяч В. Липинський, "тільки релігія і церква в стані своєю владою духовною примусити сильніших та здатніших вживати свою більшу силу та здатність не тільки для себе, а й для добра слабших... тільки вона... в стані привчити слабших авторитет влади визнавати..."».<br><small><b>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;Іванченко Р.</b> Державницька ідея Давньої Руси-України : монографія / Раїса Іванченко ; [наук. ред. В. О. Панченко]. – 2-ге вид. – Київ : Смолоскип, 2007. – С. 211–213.</small>
  
<h3><center>Олег Васильович Іншаков (нар. 1952 р.) – російський економіст, доктор економічних наук, професор,<br>Данило Петрович Фролов (нар. 1979 р.) – російський економіст, доктор економічних наук, професор
+
<h3><center>Олег Васильович Іншаков (1952–2018) – російський економіст, доктор економічних наук, професор,<br>Данило Петрович Фролов (нар. 1979 р.) – російський економіст, доктор економічних наук, професор
 
</center></h3>«К начинателям писательства Древней Руси, в мировоззрении которых важное место занимали идеи институционального характера, можно отнести Илариона, первого Киевского митрополита из русских (с 1051 г.). Он создал произведение «Слово о законе и благодати» (XI в., между 1037–1050 гг.), где с патриотических позиций сжато оценил деятельность древнерусских князей и международную роль Киевского государства. В творческом наследии Илариона уделялось большое внимание институциям православного христианского общества, взаимодействию и согласованному развитию религиозного и общественного сознания, а также соответствующим социальным связям и отношениям.
 
</center></h3>«К начинателям писательства Древней Руси, в мировоззрении которых важное место занимали идеи институционального характера, можно отнести Илариона, первого Киевского митрополита из русских (с 1051 г.). Он создал произведение «Слово о законе и благодати» (XI в., между 1037–1050 гг.), где с патриотических позиций сжато оценил деятельность древнерусских князей и международную роль Киевского государства. В творческом наследии Илариона уделялось большое внимание институциям православного христианского общества, взаимодействию и согласованному развитию религиозного и общественного сознания, а также соответствующим социальным связям и отношениям.
  
Рядок 98: Рядок 98:
 
<li>'''Народжені Україною''' : меморіальний альманах : у 2 т. – Київ : Євроімідж, 2002. – Т. 1. – С. 664–665. – (Золоті імена України).<br>  
 
<li>'''Народжені Україною''' : меморіальний альманах : у 2 т. – Київ : Євроімідж, 2002. – Т. 1. – С. 664–665. – (Золоті імена України).<br>  
 
''Шифр зберігання книги:'' '''94(477) Н30'''
 
''Шифр зберігання книги:'' '''94(477) Н30'''
<li>'''Огородник І. В.''' Українська філософія в іменах : навч. посібник / І. В. Огородник, М. Ю. Русин ; за ред. М. Ф. Тарасенко. – Київ : Либідь, 1997. – С. 1030–107.<br>
+
<li>'''Огородник І. В.''' Українська філософія в іменах : навч. посібник / І. В. Огородник, М. Ю. Русин ; за ред. М. Ф. Тарасенко. – Київ : Либідь, 1997. – С. 103–107.<br>
 
''Шифр зберігання книги:'' '''1Ф  О-39'''
 
''Шифр зберігання книги:'' '''1Ф  О-39'''
 
<li>'''Провідники духовності в Україні''' / за ред. І. Ф. Кураса. – Київ : Вища шк., 20030. – С. 132–133.<br>
 
<li>'''Провідники духовності в Україні''' / за ред. І. Ф. Кураса. – Київ : Вища шк., 20030. – С. 132–133.<br>

Версія за 15:42, 28 квітня 2020

I2.jpg

Іларіон

(Іларіон Київський)
(кінець Х ст. – близько 1088) –
давньоруський церковний діяч XI ст., філософ,
перший київський митрополит-русин,
літописець, автор «Слова про Закон і Благодать».





Життя та діяльність


Відомі вчені та авторитетні джерела про Іларіона


Твори


Література

Фотогалерея