Антонович Афіноген Якович

Антонович Афіноген Якович

(псевдоніми – Бичалець, Бичалець А., Коко)
(1848 – 1917) –
український економіст, фінансист та державний діяч
кінця ХІХ – початку ХХ століття.

Життя та діяльність

Афіноген Якович Антонович народився у Волинській губернії. Його прадідом був священик села Малого Карасина Ковельського повіту отець Іван. Дід професора, Самійло Іванович Антонович, з 1826 р. служив у церкві села Озеро Луцького повіту (тепер у складі Ківерцівського району Волинської області), а батько Афіногена, Яків Самійлович Антонович, з 1845 р. був священиком у с. Бичаль та разом з дружиною Марією Федотівною виховував п’ятьох дітей: Миколу, Афіногена, Марію, Єлизавету та Надію. Сімейні традиції певною мірою обумовили життєвий шлях майбутнього вченого – Афіноген Антонович навчався спершу у Волинській, а потім – у Київській духовній семінаріях. Навчання давалося кмітливому юнаку доволі легко. Та в останніх класах він мабуть все більше почав замислюватися – чи дійсно готовий надіти рясу священика.

30 травня 1869 року імператор Олександр II підписав новий статут Духовних Академій. У вищих духовних школах запроваджувалася нова процедура присвоєння вчених ступенів, що передбачала публічний захист магістерських і докторських дисертацій. У тому ж році Афіноген Антонович успішно закінчив Київську духовну семінарію. Перед здібним випускником-семінаристом відкривалася блискуча перспектива продовжити навчання та отримати вчений ступінь у Київській Духовній Академії, до якої зараховували переважно вихованців семінарії. Проте Антонович обрав інший життєвий шлях.

У 1869 році він вступив на юридичний факультет Київського університету Св. Володимира. З опануванням азів юридичної науки у вчорашнього семінариста не виникало ніяких складнощів. Та успішно складаючи іспити з основ юриспруденції, юнак все більше захоплювався економічними дисциплінами. Певну роль у цьому відіграв професор Бунге (див.: Бунге Микола Християнович), який вважав Антоновича одним з найкращих своїх учнів. А той, у свою чергу, скрізь позиціонував себе як завзятий «бунгіст».

По закінченню університету у 1873 році, Антонович розпочав роботу на посаді доцента кафедри політичної економії, статистики та законознавства в Інституті сільського господарства і лісництва у Новій Олександрії (Пулаві) Люблінської губернії (у 1914 році інститут був евакуйований до Харкова; зараз це Харківський державний аграрний університет імені В. В. Докучаєва). У 1876 р. Антонович звертається до земельного питання і друкує в «Трудах Вольного экономического общества» статтю «Сельскохозяйственные сервитуты в Привислянском крае», а у наступні роки – низку статей з правових питань сільського господарства в журналі Міністерства державних маєтностей «Сельское хозяйство и лесоводство»: «Черезполосное землевладение, его происхождение и хозяйственное значение», «Экономико-юридические основания разверстания черезполосных земель», «Общинный труд в сельском хозяйстве». У 1877 році він захистив дисертацію на здобуття ступеня магістра політичної економії на тему «Теория ценности. Критико-экономическое исследование» (видана окремою книгою у Варшаві у 1877 р.). Рецензент Д. І. Піхно (див.: Піхно Дмитро Іванович) зазначав, що основу свого вчення Антонович запозичив у Д. Рікардо та К. Маркса, а теорія цінностей, запропонована Афіногеном Яковичем, не вірна. Однак Піхно підкреслив, що критика різних теорій цінностей «в большинстве случаев остроумна и ведется мастерски. Вообще критический элемент – лучшая сторона работы Антоновича» (Пихно Д. Разбор сочинения А. Антоновича «Теория ценности» / Д. Пихно // Университетские известия. – 1878. – № 1. – С. 14). У 1879 р. А. Я. Антонович видав у Варшаві свої лекції під назвою «Основания политической экономии». У тому ж році він був затверджений на посаді професора. А у 1880 році його призначають членом правління Новоолександрійського інституту та завідуючим інститутськими маєтками.

У 1882 році Антонович переїхав до Києва, де отримав посаду доцента кафедри поліцейського права Київського університету св. Володимира. Крім того, він викладав політичну економію та статистику на Вищих жіночих курсах (з 1906 року університет святої княгині Ольги). У 1883 році вчений зробив ще один крок на науковій стезі – захистив дисертацію «Теория бумажно-денежного обращения и государственные кредитные билеты», здобув ступінь доктора політичної економії і статистики та звання професора.

В цей же період Антонович поєднує активну журналістську діяльність з викладацькою роботою в університеті. У 1883–1884 роках Антонович тимчасово замінив на посаді головного редактора газети «Киевлянин» свого університетського товариша Д. І. Піхна, який у цей час збирав матеріал для докторської дисертації за кордоном.

У 1887–1892 роках професор Антонович вже як постійний головний редактор підписував до друку тиражі помірковано-консервативної газети «Киевское Слово», яка була заснована за сприяння С. Ю. Вітте, котрий у той час керував Південно-Західними залізницями та жив у Києві. У спогадах про цю історію Вітте пояснював свою участь в «Киевском слове» необхідністю мати трибуну для полеміки з фінансистом Д. І. Піхно, який видавав газету «Киевлянин» та критикував на її сторінках тарифну політику, котра проводилась міністерством шляхів сполучення та керуючим Південно-Західними залізницями. Вітте зазначав, що «не хотел взять на себя открытие газеты в Киеве, потому что … считал, что это положение несовместимо с местом управляющего Юго-Западными дорогами, то в конце концов газета эта была открыта на имя Антоновича, и Антонович сделался как ее редактором, так и издателем» (Витте С. Ю. Воспоминания : в 3 т. / С. Ю. Витте. – Москва : Соцэкгиз, 1960. – Т. 1. – С. 171). Газета стала однією з найвпливовіших серед провінційних видань на теренах Російської імперії. ЇЇ наклад становив від 2 до 5 тисяч примірників.

У 1888 році за проектом архітектора Ніколаєва на Володимирській, 43 А. Я. Антонович завершив будівництво власного будинку. Ця прекрасна споруда, що скоріше нагадує староруський терем з гострими спадаючими фронтонами та напівциркульними вікнами, пережила революцію, дві світові війни і у наш час, навіть втративши значну частину художньої ліпнини, є справжньою окрасою Києва та внесена до Зводу пам’яток історії та культури України. Майже відразу після завершення будівництва будинок дістав від киян назву – «Дім Антоновича», за прізвищем його власника. Антонович з дружиною Вірою Михайлівною та дітьми Вірою, Марусею, Миколою та Юрою жив у одній з квартир на 10 кімнат (одна з кімнат була віддана під бібліотеку). Також у цьому будинку розташовувалися мебльовані кімнати, контори київських підприємців та редакція газети «Киевское Слово». У цьому будинку народився Олександр Вертинський, про що згадував у своїх віршах: «Тут рожден, с этажа четвертого я сбегал, не зная забот...».

У 1886 році Антонович видає «Курс политической экономии : лекции, читанные в университете Св. Владимира», а у 1890 році «Курс государственного благоустройства (полицейского права)». Основою для написання цих творів стали лекції, прочитанні вченим у Новоолександрійському інституті та у Київському університеті Св. Володимира. Критики наукової творчості А. Я. Антоновича, переважно його сучасники, після виходу цих творів відзначали, що критична «…оценка сочинений Антоновича значительно облегчается усвоенною им системою перепечаток, при которой каждая последующая книга воспроизводит с буквальною точностью существенные части предыдущих работ. Многое из того, что содержится в первой его диссертации о «ценности», появляется вновь в «Основаниях политической экономии» и в позднейшем «Курсе», без всяких изменений» (Венгеров С. А. Критико-биографический словарь русских писателей и учёных (от начала русской образованности до наших дней) : в 6 т. / С. А. Венгеров. – Санкт-Петербург, 1889. – Т. 1, вып. 1–21. – С. 651).

У 1893–1895 роках Антонович мав нагоду на практиці запровадити свої наукові дослідження – тодішній міністр фінансів Російської імперії С. Ю. Вітте запросив його до Санкт-Петербурга на посаду товариша (за сучасною термінологією – першого заступника) міністра. Київський вчений брав активну участь у науковому обґрунтуванні засад проведення грошової реформи, у розробці нового статуту Державного банку Росії, в розрахунках нових залізничних тарифів та в інших заходах міністерства по стабілізації фінансової системи країни. Він отримав високий урядовий чин дійсного статського радника (1893), а згодом і таємного радника (1895), що давало право на дворянські привілеї та на пристойну довічну державну пенсію у разі відставки.

У своїх спогадах С. Ю. Вітте назвав призначення Антоновича заступником міністра фінансів своєю помилкою, пояснивши, що зробив це тому, що Антонович написав докторську дисертацію про грошовий обіг. «Это была одна из тех книг, которую я читал ранее, нежели специально занялся этим предметом, будучи министром финансов, – розповідав Вітте. – Мне казалось, да так было и в действительности, что Антонович весьма твердо высказывался за необходимость металлического обращения, но я не принял во внимание характера, с одной стороны, крайне неустойчивого, а с другой стороны, грубого и некультурного. Он, по своей натуре, гораздо больше думал о своей мелкой пользе, нежели о том, будет ли совершена денежная реформа или нет.

Когда Антонович увидел, что не только Петербург, но и вся Россия против этой реформы, то он, конечно, начал вилять, а затем и сам стал высказываться против этой реформы.

Антонович был недурной человек, порядочный русский профессор, но замечательно хитрый хохол; очень маленький по своему характеру и мировоззрению. В деталях, конечно, он меня сбивал.

Так, например, он принял значительное участие в преобразовании Государственного банка, и если бы его не было, то новый устав Государственного банка был бы иной; он бы в большей степени отразил ту основную мысль, что банк нужно преобразовать именно потому, что государство решило совершить денежную реформу, основанную на металле. Антонович ввел туда различные параграфы, которые я пропустил, расширяющие деятельность Государственного банка в смысле выдачи различных долгосрочных ссуд, основанных не на верных и краткосрочных обеспечениях.

Действительно, эта часть нового устава Государственного банка не находилась в полной гармонии с идеей преобразования денежного обращения в России и впоследствии мне иногда это ставили в вину, ибо, когда устав этот вошел в силу, мне уже самому пришлось принимать меры, чтобы банк не совершал тех или иных операций долгосрочных и недостаточно обеспеченных, которые тем не менее разрешались по его уставу, мною проведенному» (Витте С. Ю. Воспоминания. – Т. 2. – С. 88–89).

С. Ю. Вітте був загалом досить упередженим у мемуарній характеристиці особистих якостей колишнього свого заступника, але його розповідь про Антоновича цінна перш за все наведеними у ній фактами з життя цієї людини.

В енциклопедії «Экономическая история России» зазначається, що «Антонович сыграл большую роль в разработке устава Государственного банка 1894; выступал за широкое кредитование банком средней и мелкой промышленности, сельских хозяев; инициатор предоставления банку права долгосрочных ссуд, расширения его филиальной сети и введения нового типа учреждений – агентств. Какое-то время претендовал на должность управляющего Государственным банком, чему воспрепятствовал Бунге» (Экономическая история России с древнейших времен до 1917 г. : энциклопедия : в 2 т. / рук. проекта, отв. ред. Ю. А. Петров. – Москва : РОССПЭН, 2008. – С. 96).

У 1895 р. С. Ю. Вітте, не бажаючи більш терпіти біля себе занадто самостійного у своїх діях Антоновича, усунув його з посади товариша міністра. У мемуарах він розповів про подальшу долю колишнього свого заступника: «Я упросил государя, чтобы его сделать членом совета министра народного просвещения, дать ему содержание в 8000 руб. и разрешить ему жить, где он хочет. Все это было исполнено. Антонович купил себе имение, поселился где-то в Волынской губернии и там живет» (Витте С. Ю. Воспоминания. – Т. 1. – С. 174).

О. І. Купрін у статті «Честь имени» (1924) приводить виписку із щоденника паризького кореспондента газети «Новое время» І. Я. Павловського (1852–1924): «…настоящим кропотливым работником по созданию новых тарифов был вовсе не Витте, а киевский буквоед профессор Афиноген Антонович. Витте дал зерно мысли. Витте был по-своему признателен Антоновичу: он добился для него поста товарища министра финансов» (Цит. за: Куприн А. И. Честь имени / А. И. Куприн // Золотой Лев. – 2009. – № 181–182).

Після звільнення у 1895 р. з Міністерства фінансів Афіногена Яковича було призначено членом ради Міністра народної просвіти і він більше не відігравав важливої ролі ні у науковому, ні у політичному житті країни.

Буремні революційні події 1905 року Антонович сприйняв вкрай негативно. Він, як і його колега, київський професор Д. І. Піхно, вважав, що підрив основ монархії неминуче призведе до економічного краху. Щоб запобігти цьому, вчений приєднався до чорносотенного руху. Вітте в’їдливо зауважував: «…после 1905 года Антонович и Пихно в известной мере сошлись, хотя одно время они были большими врагами. Сошлись они именно на том, что оба они, и Пихно, и Антонович, для карьеристских целей сделались ярыми черносотенцами. Это привело Пихно в Государственный совет, а что касается Антоновича, то он остался у себя в имении, а теперь живет в Киеве, кажется, на пенсии.

Вообще между Пихно и Антоновичем есть большая разница. Я думаю, что Антонович как профессор был почти одинакового калибра с Пихно, может быть, даже выше его; книги Антоновича также, мне кажется, более талантливы, чем книги Пихно, но по природе Пихно, несомненно, человек более умный, определительный и более характерный» (Витте С. Ю. Воспоминания. – Т. 1. – С. 174).

У 1914 році було видано останній варіант праці Антоновича «Основы политической экономии», «…в якому результати досліджень і світоглядні позиції знайшли ширше, ніж раніше, відображення» (Злупко С. М. Історія економічної теорії : підручник / С. М. Злупко ; Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка. – 2-ге вид., випр. і допов. – Київ : Знання, 2005. – С. 386).

Завдяки високим державним посадам Афіноген Антонович став багатою людиною. Перед смертю майно розділив порівну між усіма дітьми, а дружині залишив пожиттєво розкішний будинок у центрі Києва поруч з оперним театром. «Смерть обірвала його життя, позбавивши від страждань епохи насадження матеріалістичних доктрин, проти шкідливості яких відверто виступав відомий своїми твердженнями, узагальненнями і науковими здобутками талановитий український економіст» (Злупко С. М. Історія економічної теорії. – С. 386).

Наукова творчість Антоновича його сучасниками і нащадками була оцінена по різному. Так, в одному з авторитетних видань початку ХХ століття зазначалося: «Научные труды Антоновича отличаются большою тяжеловесностью и сбивчивостью изложения; целые страницы дословно переходят из предыдущих страниц в последующие; наконец, автор почти совершенно игнорирует русскую и иностранную специальную литературу предмета за последние 30 лет. Например, в «Теории ценности» отведено обширное место изложению взглядов Бастиа, тогда как учению Маркса посвящено мимоходом две странички. Образцы истинной науки Антонович находит преимущественно у давно почивших Кэри, Маклеода, Бастиа, Молинари, нередко не идёт дальше Ад. Смита и Шторха. В «Теории бумажно-денежного обращения» он стоит одновременно и за, и против бумажных денег, не одобряя ни изъятия из обращения излишне выпущенных билетов, ни чрезмерного умножения их» (Большая энциклопедия : словарь общедоступных сведений по всем отраслям знания / ред. С. Н. Южаков. – 4-е изд., стер. – Санкт-Петербург : Просвещение, [1900]. – Т. 1. – С. 706).

Проте сучасні економісти зовсім іншої думки про науковий доробок А. Я. Антоновича. Зокрема, російський вчений В. О. Томсинов пише, що основна причина неприйняття А. Я. Антоновича як вченого зі сторони сучасних йому публіцистів – його патріотичні погляди. Антонович писав:

(Антонович А. Я. Основания политической экономии / А. Я. Антонович.– Киев, 1914. – Т. 1 : Введение и основные силы, действующие в национальном хозяйстве. – С. 230). У виданні «Фінансова думка України» наголошується: «Думки, висловленні вченим-економістом, випередили час. Його концепція паперово-грошового обігу заклала основи розвитку сучасної монетарної теорії» (Фінансова думка України : у 3 т. / С. І. Юрій, С. В. Льовочкін, В. М. Федосов, П. І. Юхименко ; за наук. ред. В. М. Федосова. – Київ : Кондор ; Тернопіль : Економічна думка, 2010. – Т. 2 : Енциклопедія. – С. 38).

А. Я. Антонович зосереджував свою увагу на дослідженні питань політичної економії. Він підготував курс лекцій з політичної економії – «Основания политической экономии», який перевидавав кілька разів без суттєвих змін, а також окремо видав працю «Теорія цінності».

Дослідження Антонович починає з визначення предмета політичної економії. Цьому передує поділ ним сфери діяльності людей, спрямованої на задоволення потреб, на фізичний, етичний і суспільний елементи. Фізичний елемент становить технічну сторону діяльності людей, етичний – морально-юридичну, що впливає на енергію і напрям діяльності.

(Антонович А. Я. Курс политической экономии : лекции, читанные в университете Св. Владимира / А. Я. Антонович. – Киев, 1886. – С. 2). Саме

(Антонович А. Я. Курс политической экономии. – С. 4). У визначенні предмета політичної економії автор виділяє елемент суспільності як сукупності різноманітних відносин між людьми, та природних законів, що їх зумовлюють.

Він не обмежується визначенням предмета політичної економії, а простежує його визначення цілим рядом економістів, як західних, так і вітчизняних. Зокрема він посилається на праці вітчизняних економістів Т. Степанова, І. Горлова, М. Бунге, М. Вольського (Див.: Антонович А. Я. Основания политической экономии / А. Я. Антонович. – Варшава, 1879. – Вып. 1. – С. 11). Загальний висновок автора полягає в тому, що, незважаючи на розбіжності у визначенні предмета політичної економії економістами, всім їм притаманні спільні риси. А. Антонович пише:

(Антонович А. Я. Основания политической экономии. – Вып. 1. – С. 12). Що ж до суспільного елемента, то економісти віддають перевагу відносинам обміну, а також питанню боротьби і спільності в діяльності й устремліннях людей. Саме на цій основі, підкреслює автор, формуються протилежні напрями і школи економічної думки. Як приклад він наводить погляди Кері і Маклеода. Спроба проаналізувати і дати свою оцінку досить складному питанню політичної економії свідчить про обізнаність Антоновича з працями західних економістів, а також про вміння вести науковий аналіз. Його критичні оцінки, якщо й не всебічні, то принаймні оригінальні.

Провівши відповідне дослідження, Антонович знову повертається до визначення предмета політичної економії:

(Антонович А. Я. Основания политической экономии. – Вып. 1. – С. 18). Варта уваги думка Антоновича про об’єктивний характер економічних законів:

(Антонович А. Я. Основания политической экономии. – Вып. 1. – С. 18).

Подальше дослідження Антонович будує за логічною схемою, запропонованою Сеєм, яка згодом стала стандартною. Політична економія, пише він, вивчає окремі закони суспільності у сфері виробництва, у сфері розподілу і в сфері споживання.

У виробництві беруть участь три фактори: природа, праця і капітал. Визнавши природу за фактор виробництва, Антонович критично оцінює праці економістів, які заперечували участь сил природи у створенні цінності. Праця – не лише фактор виробництва, вона є (Антонович А. Я. Основания политической экономии. – Вып. 1. – С. 46). На цьому аспекті ролі праці в суспільному житті Антонович зупиняється досить докладно. Він наголошує не лише на моральній стороні праці як основі людського життя, а й підсилює роль морального елемента в економічній діяльності.

(Антонович А. Я. Основания политической экономии. – Вып. 1. – С. 58–59).

Капіталом Антонович називає

(Антонович А. Я. Основания политической экономии. – Вып. 1. – С. 60).

Спеціальне дослідження Антонович присвятив теорії цінності. Питання цінності він називає основним у політичній економії, від розв’язання якого залежать інші питання цієї науки. Він указував на особливе значення розробки і правильного розуміння теорії цінності для Росії, де, як він писав,

(Антонович А. Я. Теория ценности. Критико-экономическое исследование / А. Я. Антонович. – Варшава, 1877. – С. 5).

А. Антонович докладно проаналізував думки економістів щодо цінності та відзначив, що їх не можна взяти за основу, бо всі вони помилкові як стосовно методу, так і змісту. Помилки, на його думку, зумовлені тим, що економісти в своїх дослідженнях аналізували цінність з погляду споживання або розподілу, або виробництва.

До першої групи економістів Антонович відносить Шторха, до другої – Мальтуса, Маклеода і Бастіа, до третьої – Рікардо, Кері, К. Маркса. А. Сміта він називає еклектиком, який ніби свідомо дав різні визначення цінності (Див.: Антонович А. Я. Теория ценности. – С. 13). З тих напрямів, що їх автор виділяє в розглядуваному питанні, він віддає перевагу останньому, тобто напряму, який до визначення цінності підходить з позиції виробництва. Недоліком теорій прихильників цього напряму він вважає те, що, взявши за основу цінності працю, витрачену на виробництво, вони ігнорують продуктивність таких факторів, як природа і капітал.

На основі критичного аналізу різних теорій цінності А. Антонович намагається дати їй своє визначення, враховуючи виробництво, розподіл і споживання. За основу своєї теорії цінності він бере теорію трьох факторів виробництва Сея, яку намагається поєднати з елементами теорії К. Маркса. Визначення К. Марксом цінності як уречевленої в товарі абстрактної суспільно необхідної праці він пристосовує до свого трактування цінності. Виходячи з цього, А. Антонович визначає цінність як уречевлений суспільно необхідний час дії трьох факторів: природи, праці і капіталу. Цікаво те, що він досить детально пояснює сутність суспільно необхідного часу, його відмінність від часу індивідуального і вплив на цінність.

Автор виділяє виробничу і мінову цінність, на зразок природної та ринкової у Сміта. Виробнича цінність, на думку Антоновича, – це

(Антонович А. Я. Теория ценности. – С. 164). Коливання мінової цінності відбуваються під впливом попиту і пропонування навколо виробничої цінності.

Проти такого визначення цінності висловили критичні зауваження сучасники Антоновича, зокрема Д. І. Піхно. Він критикував Антоновича не за його твердження про продуктивність трьох факторів виробництва, а лише за відсутність одиниці для вимірювання їх продуктивності.

Сучасні автори заперечують саму ідею можливості такого поєднання, мотивуючи це тим, що А. Антонович був противником К. Маркса (Див.: Ущаповський Ю. В. Еволюція теорії цінності в українській економічній думці (від давнини до початку XX століття) : [монографія] / Юрій Ущаповський ; М-во освіти і науки України, Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, Житомир. інж.-технол. ін-т. – Житомир : ЖІТІ, 2002. – С. 101). Антонович дійсно не сприймав економічної теорії Маркса. І піддавав її гострій критиці. Він, зокрема критикував трудову теорію цінності К. Маркса і показував її алогічність. Антонович пише:

(Антонович А. Я. Теория ценности. – С. 182). Саме на цьому висновку, підкреслює він, основана теорія цінності Маркса. Антонович не розрізняв категорій «праця» і «робоча сила». Він зробив висновок, що

(Антонович А. Я. Теория ценности. – С. 183).

Для підтвердження теорії цінності як уречевленої праці, продовжує автор, необхідно, щоб робітник із продукту своєї праці одержував лише ту частину, яка необхідна для його утримання, решту він повинен віддавати комусь іншому, інакше теорія цінності виявиться хибною. Антонович не лише критикує теорію цінності Маркса, називаючи її «чудернацькою», а й висловлює здивування з приводу її оцінки як «високонаукової» М. Зібером.

Залежно від визначення категорії цінності економістами, ними трактувалась і категорія розподілу. Антонович, як уже зазначалось, природу, працю і капітал розглядав як фактори виробництва і одночасно як самостійні джерела цінності (Див.: Антонович А. Я. Основания политической. – Вып. 1. – С. 68). Відповідно носіями цих факторів вважав землевласників, робітників і капіталістів, які одержують свою частку.

(Антонович А. Я. Основания политической экономии. – Вып. 2. – С. 144). Поділяючи погляди Кері й Бастіа, він зображує буржуазне суспільство як «гармонійне співробітництво» різних класів – учасників виробництва. Як свідок зростання класових суперечностей, посилення експлуатації робітничого класу Антонович твердив, що в міру розвитку продуктивних сил дедалі більшою мірою досягатиметься рівність учасників виробництва, тобто робітників, землевласників і капіталістів, яка забезпечить кожному одержання його частки у виробництві.

(Антонович А. Я. Основания политической экономии. – Вып. 2. – С. 144–145).

Керуючись концепцією трисекторності політичної економії та розробленою ним теорією цінності, Антонович будує теорію обігу паперових грошей, яка була темою його докторської дисертації: «Теория бумажно-денежного обращения и государственные кредитные билеты».

Досліджуючи поставлене питання, Антонович аналізує історію виникнення грошей, розкриває їх сутність та функції. Слід підкреслити, що цей аналіз у автора досить докладний. Висловлюючи свою думку, він зіставляє її з позицією західних і вітчизняних економістів і в багатьох випадках погоджується з ідеями А. Сміта, особливо стосовно критики останнім меркантилістського розуміння сутності грошей.

А. Антонович пише про незручності, що виникали в умовах натурального обміну, виділенні поступово якогось товару, що частіше зустрічався в обміні як знаряддя обміну і, зрештою, використання золота і срібла як «мінового посередника». Він докладно аналізує причини, що зумовили використання золота і срібла як «грошового матеріалу». Антонович – прихильник товарного походження грошей.

(Антонович А. Я. Теория бумажно-денежного обращения и государственные кредитные билеты / А. Я. Антонович. – Киев, 1883. – С. 8). Перш за все Антонович наголошує на тому, що золото і срібло має двояку цінність: індивідуальну і суспільну. Індивідуальна цінність – це цінність золота і срібла як дорогоцінних металів, матеріалу для прикрас. Суспільна цінність – це цінність золота і срібла як грошей.

Своєрідність грошей як товару, на думку автора, – це взаємозалежність між цінністю і корисністю. Якщо решта товарів, втрачаючи цінність не втрачає корисності, то гроші – втрачають. Взаємозв’язок,

(Антонович А. Я. Теория бумажно-денежного обращения … – С. 9). Розуміння і чітке усвідомлення цього взаємозв’язку

(Антонович А. Я. Теория бумажно-денежного обращения … – С. 9).

А. Антонович розрізняє ці категорії і критикує авторів, які не бачили різниці між грішми і «паперовими міновими посередниками», заперечували самостійну цінність грошей.

(Антонович А. Я. Теория бумажно-денежного обращения … – С. 11). Саму ж цінність грошей він пов’язував з їх суспільною цінністю, з їх кількістю в країні, швидкістю обігу, з попитом на гроші та розвитком виробництва, його продуктивністю.

Розкриває Антонович і функції грошей, такі як міра цінності, засіб обігу, засіб платежу, засіб нагромадження, критично сприймаючи ідеї Вагнера, Кері, Рошера та ін. Особливу увагу автор приділяє суспільно-господарському призначенню грошей, пов’язуючи його з швидкістю обертання грошей, а також з тим, що

(Антонович А. Я. Теория бумажно-денежного обращения … – С. 36).

Аналізує Антонович і паперові гроші, які поряд з кредитними білетами відносить до «грошових сурогатів». Він висловлює думку про те, що, коли за сурогатними грошима буде визнана суспільна цінність, вони виконуватимуть функції грошей. У російській літературі, пише він, ця думка була висловлена ще на початку ХVІІІ ст. І. Посошковим, а указом Катерини ІІ від 29 грудня 1768 р. паперові гроші були введені в обіг.

А. Антонович дотримується думки, що стосовно паперових грошей мають діяти ті ж закони, що й до повноцінних грошей. Їх кількість, а отже й цінність мають залежати від попиту й пропонування. Він заперечує придатність кількісної теорії грошей Рікардо і його послідовників, мотивуючи це змінами, що відбуваються в економічному стані країни.

Крім того, Антонович висловлює думку щодо різних наслідків, породжених додатковою емісією паперових грошей, як для економіки в цілому, так і безпосередньо для споживання. Економічні явища, економічний розвиток

(Антонович А. Я. Теория бумажно-денежного обращения … – С. 49). Якщо паперові гроші випускаються для обслуговування споживання, обігу, то їх надмірний випуск становитиме

(Антонович А. Я. Теория бумажно-денежного обращения … – С. 51).

Звертає увагу автор і на роль кредитних (банківських) білетів і паперових грошей в економічному житті. Він чітко розмежовує банківські білети і паперові гроші, відстежує їх рух і відповідно вплив на економічний розвиток. Проаналізувавши історію грошового обігу в Росії, починаючи з реформи 1 липня 1839 р. «Про влаштування грошової системи», Антонович висловлює ряд пропозицій, спрямованих на його реформування. Саме вони, вважає Антонович, допоможуть підготувати реформу грошового обігу. Він наголошує на необхідності переходу від паперових грошей до повноцінних.

(Антонович А. Я. Теория бумажно-денежного обращения … – С. 90).

Теоретичні розробки Антоновича і його висновки щодо переходу до металевого грошового обігу мали прогресивне значення. Вони розвивались в руслі ідей представників металістичної теорії, що формувались напередодні підготовки і проведення грошової реформи 1895–1897 рр.

Відомі вчені та авторитетні джерела про Афіногена Яковича Антоновича

Роман Михайлович Орженцький (1863–1923) – український та російський економіст, статистик кінця ХІХ – початку ХХ століття, академік УАН

Орженцкий Р. Учение о ценности у классиков и канонистов : политико-экономический очерк / Р. Орженцкий. – Одесса : тип. Штаба округа, 1896. – C. 94–95.

Степан Миколайович Злупко (1931 – 2006) – український економіст, доктор економічних наук, професор, академік Академії наук України

«У своєму курсі „Політичної економії" вчений виокремив морально-етичні засади цивілізаційного розвитку, виділив його „національно-економічний період", духовно-моральні джерела поступу, етичні умови виробництва і т. д. Усі цінності, закладені А. Антоновичем у його лекціях, відповідали ментальності та світогляду українців, вони перекликаються і з демократичними і гуманістичними цінностями сучасності. Це дає підстави порадити колегам-економістам зацікавитися науковою творчістю А. Антоновича та інших українських вчених того часу».
     Злупко С. Персоналії і теорії української економічної думки / Степан Злупко. – Львів : Євросвіт, 2002. – С. 170.

Микола Сергійович Шухов (1936–2007) – російський економіст, доктор економічних наук
Михайло Павлович Фрейдлін (нар. 1950 р.) – російський економіст, кандидат економічних наук

«Указывая, что на низких ступенях экономического развития закон потребительной ценности осуществляется через закон меновой ценности, через колебания спроса и предложения, А. Я. Антонович поднимается выше зарубежных экономистов, выявляя противоречивость их воззрений и отрицание самого главного, что лежит в основе ценности, – закона производственной ценности: "Закон производственной ценности, общественно необходимое время производства, является законом сохранения хозяйственных сил в каждом из хозяйств, вступающих между собой в обмен. Если законы потребительной и меновой ценности представляют собой законы экономического движения, то закон производственной ценности является законом экономической статики. Пирронизм в понятиях о ценности исчезает, и наука получает возможность дать общее определение являениям ценности, по которому Последняя представляет собою условие и мерило взаимности в в удовлетворении потребностей в экономическом общежитии".

Именно преодоление "экономического пирронизма", по мнению А. Я. Антоновича, ведет к более широкому взгляду на явление ценности, связывая его с правом, законом, совестью. "Принцип взаимности в удовлетворении потребностей, условием и мерилом осуществления которого является ценность, – писал он, – заключается в природе отношений, постепенно осуществляется несмотря на преграды, представляемые невежеством". В этих словах заключен глубокий смысл подлинно научного понимания ценности».
     Шухов Н. С. Математическая экономия в России, 1865–1995 : [монография] / Н. С. Шухов, М. П. Фрейдлин. – Москва : Наука, 1996. – С. 255–256.

Валентина Михайлівна Фещенко (нар. 1955 р.) – український економіст, доктор економічних наук, професор

«В економічній літературі обговорювалась і проблема суперечностей, які несла з собою в ринкове господарство велика промисловість. Оскільки більшість представників української економічної думки зазначали об'єктивний характер процесу концентрації виробництва, то і боротися вони пропонували не з великими монополізованими об'єднаннями, а з негативними наслідками їхньої діяльності.

Разом з тим деякі економісти пояснювали процес концентрації виробництва не об'єктивним ходом розвитку капіталістичного способу виробництва, а суб'єктивно-психологічними мотивами. Таку думку, зокрема, поділяв А. Антонович, «Концентрацію матеріальних капіталів, — писав він 1914 року, — легко пояснюють інстинктами наживи та спритністю експлуататорів». Суб'єктивний підхід до аналізу процесу концентрації виробництва був значно менше поширений в українській економічній думці, але він існував, відбиваючи погляди певної групи представників суб'єктивно-психологічного напряму економічної думки України розглядуваного періоду (Д. Піхно, А. Рафалович, А. Антонович та ін.)».
     Фещенко В. М. Дослідження проблем становлення та розвитку ринкового господарства в працях економістів України другої половини XIX-початку XX ст. : монографія / В. М. Фещенко. – Київ : КНЕУ, 2003. – С. 71.

Володимир Костянтинович Бурлачков (нар. 1970 р.) – професор, доктор економічних наук

«Оригинальный и самостоятельный взгляд на деньги изложен в работе А. Я. Антоновича, впоследствии сотрудника С. Ю. Витте. Служба Антоновича в финансовом ведомстве была краткой, видимо, из-за того, что его воззрения на роль денег были гораздо шире официально пропагандируемой системы золотого монометаллизма. Как сторонник металлизма, Антонович рассматривал бумажные деньги в качестве суррогата полноценных денег. “Страна с бумажно-денежным обращением, – писал он, – должна употребить все усилия для перехода к нормальной денежной системе”. Он обратил внимание на взаимосвязь количества денег в обращении с “быстротой обращения”. Причем, “...чем меньше времени деньги лежат у одного и того же человека, тем скорее ими выполняется их общественная функция”. В современной денежной теории такой подход положен в основу “кембриджского уравнения” количества денег в обращении.

Антонович, видимо, первым поставил вопрос о необходимости обеспечения эластичности денежного предложения. Этот тезис играл позднее важную роль, но не в концепции золотого обращения, а в конкурирующей с ней теории бумажных денег. Исследователь отмечал пагубность эмиссии для покрытия государственных расходов, но, тем не менее, разделял последствия выпуска денег для непроизводительного потребления и для нужд развивающегося производства».
     Бурлачков В. К. Теория реформы и реформирование теории (развитие теории и практики денежной системы) / В. К. Бурлачков // Собрание сочинений и документальных материалов : в 5 т. / С. Ю. Витте ; редкол.: Л. И. Абалкин ; Ин-т экономики РАН. – Москва : Наука, 2007. – Т. 3, кн. 2. – С. 102–103.

Твори

• Конспект лекций по полицейскому праву / А. Я. Антонович // Поліцейське право в Університеті Святого Володимира : у 2 кн. / за ред. І. С. Гриценка ; [уклад.: І. С. Гриценко, В. А. Короткий]. – Київ : Либідь, 2010. – Кн. 1. – С. 353–410. – (Пам’ятки правничої думки Київського університету).
  Шифр зберігання книги: 34(09) П50
• Курс государственного благоустройства (полицейского права) / А. Антонович. – Киев, 1890. – Ч. 1. – 410 с. ; Ч. 2. – VIII, 312 с.
  Шифр зберігання книги в НБУВ: Бунге 582
• Курс государственного благоустройства (полицейского права) / А. Я. Антонович // Антологія української юридичної думки / за заг. ред. Ю. С. Шемшученка. – Київ : Юридична книга, 2003. – Т. 5 : Поліцейське та адміністративне право. – С. 300–329.
  Шифр зберігання книги: 34(09) А72
• Курс политической экономии : лекции, чит. в Ун-те св. Владимира / А. Я. Антонович. – Киев, 1886. – VI, 654 с. – Режим доступа: http://books.e-heritage.ru/book/10076328
  Шифр зберігання книги в НБУВ: В 173617
• Основания политической экономии : пособие для курса, читаемого в Ин-те Сельского Хозяйства и Лесоводства Новой Александрии / А. Антонович. – Варшава : Тип. К. Ковалевского, 1879. – Вып. 1. – 136 с. – Режим доступу з мережі Інтернет: http://wiki.kneu.kiev.ua/Legacy/pdf/002.pdf
  Режим доступу з мережі КНЕУ: http://10.1.1.111/Legacy/pdf/002.pdf
  Шифр зберігання книги: 33 A72
• Основания политической экономии [Электронный ресурс] : пособие для курса, читаемого в Ин-те Сельского Хозяйства и Лесоводства Новой Александрии / А. Антонович. – Варшава : Тип. К. Ковалевского, 1879. – Вып. 2. – 191 с. – Режим доступа: http://books.e-heritage.ru/book/10076357
• Основания политической экономии / А. Я. Антонович. – Киев, 1914. – Т. 1 : Введение и основные силы, действующие в национальном хозяйстве. – 710 с. – Режим доступу з мережі Інтернет: http://wiki.kneu.kiev.ua/Legacy/pdf/003.pdf
  Режим доступу з мережі КНЕУ: http://10.1.1.111/Legacy/pdf/003.pdf
  Шифр зберігання книги: 33 A72
• Теория бумажно-денежного обращения и государственные кредитные билеты [Электронный ресурс] / А. Я. Антонович. – Киев, 1883. – 262 с. – Режим доступа: http://books.e-heritage.ru/book/10076362
• Теорія паперово-грошового обігу і державні кредитні білети / А. Антонович // Українська економічна думка : хрестоматія / М-во освіти і науки України, Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, Екон. ф-т ; упоряд., авт. вступ. розд., наук. ред. перекладів С. М. Злупко. – Київ : Знання, 2007. – С. 182–187.
  Шифр зберігання книги: 33(09) У45
• Теорія паперово-грошового обігу та державні кредитні білети / А. Я. Антонович // Фінансова думка України : у 3 т. / авт.-упоряд. С. І. Юрій, С. В. Льовочкін, В. М. Федосов, П. І. Юхименко ; за наук. ред. В. М. Федосова. – Київ : Кондор ; Тернопіль : Економічна думка, 2010. – Т. 3, ч. 1 : Хрестоматія. – С. 205–235.
  Шифр зберігання книги: 336(09) Ф59
• Теория ценности. Критико-экономическое исследование [Электронный ресурс] / А. Я. Антонович. – Варшава, 1877. – 198 с. – Режим доступа: http://books.e-heritage.ru/book/10076363
• Теорія цінності / А. Антонович // Українська економічна думка : хрестоматія / М-во освіти і науки України, Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, Екон. ф-т ; упоряд., авт. вступ. розд., наук. ред. перекладів С. М. Злупко. – Київ : Знання, 2007. – С. 179–181.
  Шифр зберігання книги: 33(09) У45

Література

• Энциклопедический словарь Брокгауз и Ефрон : биографии : в 12 т. – Москва : Сов. энцикл., 1991. – Т. 1. – С. 374–375.
  Шифр зберігання книги: 03 Э68
• Большая энциклопедия : словарь общедоступных сведений по всем отраслям знания / ред. С. Н. Южаков. – 4-е изд., стер. – Санкт-Петербург : Просвещение, [1900]. – Т. 1. – С. 706.
  Шифр зберігання книги: 03 Б79
• Міжнародна поліцейська енциклопедія [Текст] = Inntrnational Police Encyclopedia : у 10 т. / ред. Ю. І. Римаренко. – Київ : Ін Юре, 2003. – Т. 1. – С. 38–39.
  Шифр зберігання книги: 34И М58
• Экономическая история России с древнейших времен до 1917 г. : энциклопедия : в 2 т. / рук. проекта, отв. ред. Ю. А. Петров. – Москва : РОССПЭН, 2008. – С. 95–96.
  Шифр зберігання книги: 33С1 Э40
• Биографический словарь профессоров и преподавателей Императорского университета св. Владимира (1834–1884) / сост. и изд. под ред. В. С. Иконникова. – Киев, 1884. – С. 23. – Режим доступу: http://www.rare.univ.kiev.ua/ukr/showbook/showbook.php3?0477576
  Шифр зберігання книги в НБУВ: В 199254
  Шифр зберігання книги в Науковій бібліотеці ім. М. Максимовича: 378(К.ун-т)
• Антонович А. Я. : некролог // Исторический вестник. – 1917. – № 7–8 (июль–август). – С. 287.
  Шифр зберігання журналу в НІБ України: 05 И90
• Гриценко І. С. Юридичний факультет Університету Святого Володимира 1834–1920 / І. С. Гриценко ; [редкол.: Л. В. Губерський, Г. І. Балюк, І. А. Безклубний та ін.]. – Київ : Либідь, 2009. – С. 139–143.
  Шифр зберігання книги в Науковій бібліотеці ім. М. Максимовича: СФ 1629956
• Дмитриченко Л. И. История экономических учений : учеб. пособие для студ. вузов / Л. И. Дмитриченко. – Донецк : КИТИС, 1999. – С. 295–296.
  Шифр зберігання книги: 33(09) Д53
• Дубянский А. Н. Экономические взгляды А. Я. Антоновича [Электронный ресурс] / А. Н. Дубянский // Вестник Санкт-петербургского университета : Серия 5: Экономика. – 2007. – Вып. 1. – С. 55–62.
• Звід пам'яток історії та культури України : енцикл. вид. : у 28 т. / ред.: В. А. Смолій, П. Т. Тронько. – Київ : Укр. енцикл., 1999. – Кн. 1, ч. 1.– C.260–261.
  Шифр зберігання книги: 9(С2) З-43
• Злупко С. М. Економічна думка України (від давнини до сучасності) : навч. посібник / С. Злупко. – Львів : ЛНУ ім. Івана Франка, 2000. – С. 210–214.
  Шифр зберігання книги: 33(09) З-68 (Колекція професора Л. Я. Корнійчук)
• Злупко С. М. Історія економічної теорії : підручник / С. М. Злупко ; Львівський нац. ун-т ім. Івана Франка. – 2-ге вид., виправл. і доповн. – Київ : Знання, 2005. – С. 382–387.
  Шифр зберігання книги: 33(09) З-68
• Злупко С. Персоналії і теорії української економічної думки / Степан Злупко. – Львів : Євросвіт, 2002. – С. 166–170, 419–423.
  Шифр зберігання книги: 33(09) З-68
• Історія економічних учень : підручник : у 2 ч. / за ред. В. Д. Базилевича. – 2-ге вид., випр. – Київ : Знання, 2005. – Ч. 1. – С. 151–152, 159–162.
  Шифр зберігання книги: 33(09) І-90
• Корнійчук Л. Я. Історія економічної думки України : навч. посібник / Л. Я. Корнійчук ; М-во освіти і науки України, Київський нац. екон. ун-т. – Київ : КНЕУ, 2004. – С. 198–204. – (До 100-річчя Київського національного економічного університету). – Див. повний текст в Електронній бібліотеці КНЕУ.
  Шифр зберігання книги: 33(09) К67
• Коропецький І.-С. Українські економісти ХІХ століття та західна наука / Іван-Святослав Коропецький. – Київ : Либідь, 1993. – С. 28.
  Шифр зберігання книги в НБУВ: ВА551522
• Коротчук К. Бичаль: минуле і сьогодення / Катерина Коротчук. – Рівне : ФОП Олейник В. А., 2012. – С. 129–136.
  Шифр зберігання книги в НПБ України: А734718
• Лушникова М. В. Российская школа финансового права: портреты на фоне времени : монография / М. В. Лушникова, А. М. Лушников ; М-во образования и науки Рос. Федерации, Ярослав. гос. ун-т им. П. Г. Демидова. – Ярославль : ИНДИГО, 2013. – С. 609–611.
  Шифр зберігання книги в Науковій бібліотеці ім. М. Максимовича: 34 Лушн
• Небрат В. В. Антонович Афіноген Якович / В. В. Небрат // Фінанси. Бюджет. Податки : національна та міжнародна термінологія : у 3 т. / Ін-т світ. економіки і міжнар. відносин НАН України, Держ. навч.-наук. установа «Акад. фін. упр.» ; за ред. Т. І. Єфименко. – Київ, 2010. – Т. 1. – С. 30–36.
  Шифр зберігання книги: 336 Ф59
• Небрат В. В. Еволюція теорії державних фінансів в Україні : монографія / В. В. Небрат ; [ред.: І. І. Бажал, І. І. Нестеренко, Т. П. Тацій, В. М. Ускова] ; Нац. акад. наук України, ДУ "Ін-т екон. та прогнозування ". – Київ : Рута, 2013. – С. 275–276, 284.
  Шифр зберігання книги: 336 Н39
• Небрат В.Теорія грошей та паперово-грошового обігу А. Я. Антоновича / Вікторія Небрат // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка. Сер. Економіка. – 2004. – Вип. 17. – С. 69–73.
• Пихно Д. Разбор сочинения А. Антоновича «Теория ценности» / Д. Пихно // Университетские известия. – 1878. – № 1. – С. 1–15.
  Шифр зберігання журналу в НІБ України: 05 У-59
• Професори Київського університету : біогр. довідник / Міністерство освіти і науки України, Київ. нац. ун-т імені Тараса Шевченка ; упоряд. С. Ю. Алтухова та ін. – Київ, 2014. – С. 13.
  Шифр зберігання книги: 37 П84
• Соломаха А. Г. Роль професора А. Антоновича у становленні наукових поглядів М. Цитовича на науку поліцейського права [Електронний ресурс] / А. Г. Соломаха // Форум права. – 2013. – №. 2. – С. 528–535. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/FP_index.htm_2013_2_83.pdf
  
• Томсинов В. А. Российские правоведы XVIII–XX веков: очерки жизни и творчества : [в 2 т.] / В. А. Томсинов ; Москов. гос. ун-т им. М. В. Ломоносова, Юрид. фак. – Москва : Зерцало : Система Гарант, 2007. – Т. 1. – С. 630–640.
  Шифр зберігання книги в НПБ України: Б333619-1
• Усенко І. Б. Антонович Афіноген Якович / І. Б. Усенко // Антологія української юридичної думки / ред. Ю. С. Шемшученко. – Київ : Юридична книга, 2003. – Т. 5 : Поліцейське та адміністративне право. – С. 297–299.
  Шифр зберігання книги: 34(09) А72
• Ущаповський Ю. В. Еволюція теорії цінності в українській економічній думці (від давнини до початку XX століття) : [монографія] / Юрій Ущаповський ; М-во освіти і науки України, Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, Житомир. інж.-технол. ін-т. – Житомир : ЖІТІ, 2002. – С. 88–106.
  Шифр зберігання книги: 33(09) У96
• Ущаповський Ю. В. Ідеї інституціоналізму в економічній думці України XIX – початку XX ст. [Електронний ресурс] : монографія / Ю. В. Ущаповський ; ДВНЗ «Київ. нац. екон. ун-т ім. Вадима Гетьмана». – Київ : КНЕУ, 2012. – С. 147–150, 208–212. – Див. повний текст в Електронній бібліотеці КНЕУ.
  Шифр зберігання книги: 33(09) У96
• Ущаповський Ю. В. Теорія цінності українського економіста Афіногена Антоновича / Ю. В. Ущаповський // Вісник Житомирського інженерно-технологічного інституту. – Житомир : ЖІТІ, 1999. – Вип. 9 : Економічні науки. – С. 334–341.
  Шифр зберігання книги: 33 В53
• Фещенко В. М. Деякі питання еволюції капіталізму в наукових працях економістів України на рубежі ХІХ–ХХ ст. / В. М. Фещенко // Дослідження з історії економічної думки в Україні (кінець XIX–XX ст.) / ред. Т. І. Дерев’янкін. – Київ : Наук. думка, 1996. – С. 38–39, 47.
  Шифр зберігання книги: 33(09) Д70
• Фінансова думка України : у 3 т. / С. В. Льовочкін, В. М. Федосов, С. І. Юрій, П. І. Юхименко ; за наук. ред. В. М. Федосова. – Київ : Кондор ; Тернопіль : Економічна думка, 2010. – Т. 2 : Енциклопедія. – С. 26–38.
  Шифр зберігання книги: 336(09) Ф59
• Шухов Н. С. Ценность и стоимость (опыт системного анализа) : [монография] / Н. С. Шухов. – Москва : Изд-во стандартов, 1994. – Вып. 1, ч. 2. – С. 75–77.
  Шифр зберігання книги: 33(09) Ш98

Фотогалерея

<gallery widths=200px heights=220px perrow=2>

Файл:Antonovich.jpg|Гриценко І. С. Юридичний факультет Університету Святого Володимира 1834–1920 / І. С. Гриценко ; [редкол.: Л. В. Губерський, Г. І. Балюк, І. А. Безклубний та ін.]. – Київ : Либідь, 2009. – С. 139. Файл:Alma mater171.jpg|Alma mater. Університет Св. Володимира напередодні та в добу Української революції. 1917-1920 : матеріали, документи, спогади : у 3 кн. / [уклад. В. А. Короткий]. – Київ : Прайм, 2000. – Кн. 1. – С. 171. – (Київський університет у документах, матеріалах та спогадах сучасників : засн. у 1994 році). Файл:Konspekt.jpg|Гриценко І. С. Юридичний факультет Університету Святого Володимира 1834–1920. – С. 140. Файл:Litograf kurs.jpg|Гриценко І. С. Юридичний факультет Університету Святого Володимира 1834–1920. – С. 141. Файл:Na Antonovy4a.jpg|Будинок А. Я. Антоновича за адресою: Київ, вул. Володимирська, 43 (за відомостями з книги: Володимирська : культурологічний путівник / ред. В. М. Грузин. – Київ : Амадей, 1999. – С. 95–96, 273–274. – (Історія однієї вулиці).