Майор Я. П. Козельський, депутат “Комісії для складання нового Уложення”, – рідний брат філософа-просвітника Я. П. Козельського.
Походив з українського козацько-старшинського, згодом – дворянського роду. Згідно із “Малороссийским родословником” В. Л. Модзалевського, засновником роду Козельських був «військовий товариш Полтавського полку» (1673) Степан Іванович (2-га пол. XVII ст.). Його син Павло Степанович (р. н. невід. – бл. 1740) був наказним кобеляцьким сотником (1718, 1721, 1733, 1738), мав трьох синів, яким дав одне ім’я – Яків (Див.: Модзалевский В. Л. Малороссийский родословник [Электронный ресурс] / В. Л. Модзалевский. – К., 1910. – Т. 2. – С. 390–392).
Тривалий час вважалося, що Я. П. Козельський-філософ і Я. П. Козельський-депутат – одна особа (Папаригопуло С. В. О двух Я. П. Козельских / С. В. Папаригопуло // Вопросы истории. – 1954. – № 8. – С. 109–112). Вивчення архівних документів, що збереглися, порівняння підписів Козельського-філософа і Козельського-депутата підтверджують версію про те, що це різні особи (История русской экономической мысли / АН СССР, Ин-т экономики ; ред. А. И. Пашков. – М. : Госполитиздат, 1955. – Т. 1, ч. 1. – С. 544). Зокрема, дослідники звертають увагу на той факт, що у 1769 р. Козельський-депутат, згідно списку на 24 лютого 1769 року, мав знаходитися в армії, тоді як Козельський-філософ був секретарем Сенату, підписував документи і, таким чином, знаходитися в армії не міг. Ще одним доказом, що Козельський-філософ і Козельський-депутат – дві різні особи, автори досліджень вважають відомості у списку депутатів «Комісії для складання нового Уложення». У списку на 1 січня 1768 р., під номером 535 (стор. 55) по Новоросійській губернії від шляхетства по Дніпровському пікінерському полку (пікінери – нерегулярні військово-поселенські полки в українському козацькому війську, створені після ліквідації 1764 р. полкового устрою в Україні) зазначений депутат Яків Козельський, що з’явився в комісію 31 травня 1767 р. Проте Козельський-філософ був не майором, а капітаном артилерії. Дослідники приводять і цілий ряд інших аргументів на підтвердження думки про існування двох осіб. Порівняння творів Козельського-філософа-просвітника та висловлювань Козельського-депутата свідчить про існування суттєвих відмінностей у поглядах (Папаригопуло С. В. О двух Я. П. Козельских [Электронный ресурс] / С. В. Папаригопуло // Вопросы истории. – 1954. – № 8. – С. 109–112).
Про депутата “Комісії для складання нового Уложення” скликання 1767 р. Я. П. Козельського відомо лише те, що походив він, за його власним визначенням, “из помещиков в самых местах украинских” (В Комиссию о сочинении проекта нового Уложения от депутата Екатерининской провинции от шляхетства Якова Козельского примечание / Я. П. Козельский // Избранные произведения русских мыслителей второй половины XVIII века : в 2 т. / ред. И. Я. Щипанов. – Ленинград : Госполитиздат, 1952. – Т. 1. – C. 652), вступив на військову службу у 1735 р. У 1767 р. майора Козельського було обрано депутатом “Комісії для складання нового Уложення” от “владельцев, шляхетства Екатерининской провинции, Днепровского пикинерского полка” (Наказ шляхетства Днепровского пикинерного полка // Сборник Императорского русского исторического общества. – СПб., 1894. – Т. 93. – С. 22).
Виборці Я. П. Козельського у своєму наказі ставили вимоги про зрівняння української шляхти у правах з російським дворянством, про закріплення за ними околишнього селянства як кріпаків, про цілий ряд пільг щодо виробничої діяльності тощо.
Уже в першому своєму виступі Я. П. Козельський відстоював прагнення українського дворянства до зрівняння його в правах з російським дворянством. Він засуджує спадкові привілеї родового дворянства, полемізує з князем М. М. Щербатовим, який доводив, що Росія зобов’язана всім своїм розвитком дворянству, яке «пошло от предков, отличившихся личными доблестями на пользу Отечества» (Ключевский В. О. Сочинения : в 9 т. / В. О. Ключевский ; ред. В. Л. Янин. – М. : Мысль, 1987. – Т. 7. – С. 208), що воно повинно користуватись винятковими привілеями і не поповнюватись за рахунок вихідців з інших станів.
Я. П. Козельський у своєму виступі доводив, що дворяни були удостоєні дворянського звання за заслуги перед Вітчизною, але походили вони з низів. «Они были из людей, отличавшихся не знатностью рода, но добродетелью и военными заслугами» (Избранные произведения русских мыслителей второй половины XVIII века : в 2 т. / ред. И. Я. Щипанов. – Ленинград : Госполитиздат, 1952. – Т. 1. – С. 645).
Позиція «старого дворянства» щодо ускладнення доступу до дворянства інших станів, на думку Козельського, йде на шкоду державі. Якщо, зазначає він, «умножится одно только старинное дворянство и пренебрежено будет вновь пожалованное, то, по мнению моему, это послужит в подрыв государственной службе, ибо прочие, недворянские сословия, не видя себе равного с дворянами за службу возмездия, будут служить принужденно, без всякой ревности и любви к отечеству» (Избранные произведения русских мыслителей второй половины XVIII века : в 2 т. / ред. И. Я. Щипанов. – Ленинград : Госполитиздат, 1952. – Т. 1. – С. 646). Козельський виступив проти феодального принципу винятковості прав дворянства, домагаючись поширення його на інші стани. Цю вимогу він підкреслює доказом необхідності її вирішення заради «пользы отечества и сохранения целости государства» (Избранные произведения русских мыслителей второй половины XVIII века : в 2 т. / ред. И. Я. Щипанов. – Ленинград : Госполитиздат, 1952. – Т. 1. – С. 647).
Проте, безумовно, більш важливим був його другий виступ від 23 травня 1768 р., присвячений селянському питанню. І. С. Бак називає його найбільш цікавим і значним із всіх виступів з селянського питання у Комісії (История русской экономической мысли / АН СССР, Ин-т экономики ; ред. А. И. Пашков. – М. : Госполитиздат, 1955. – Т. 1, ч. 1. – С. 554). Я. П. Козельський виступив після дворянського депутата Г. С. Короб’їна, який захищав не лише інтереси дворянства, а й селянства. Козельський підтримав його вимоги у селянському питанні. Він констатує тяжке становище селянства, яке нещадно експлуатується поміщиками, що є підставою незадоволення, непокори, заворушень, а це небезпечно «для целости всего государства» (Избранные произведения русских мыслителей второй половины XVIII века : в 2 т. / ред. И. Я. Щипанов. – Ленинград : Госполитиздат, 1952. – Т. 1. – С. 655). Козельський-депутат був переконаний у необхідності прийняття нових законів, які б «нормалізували» відносини між поміщиками і селянами. Він не висуває вимоги ліквідації кріпацтва, а ратує лише за усунення найбільш одіозних його проявів. Козельський запропонував обмежити панщину двома днями на тиждень і ввести оброк в розмірі, що не перевищує вартості дводенної панщини. Два дні селяни мали працювати на себе (Див.: Избранные произведения русских мыслителей второй половины XVIII века : в 2 т. / ред. И. Я. Щипанов. – Ленинград : Госполитиздат, 1952. – Т. 1. – С. 650).
Досить рішучою була позиція Козельського щодо питання майнових прав селянства. Він вимагав надання селянам права спадкового володіння нерухомістю, землею «потомственно без участия помещиков», проте з умовою, «чтобы они без дозволения помещика не властны были ни кому продать, ни заложить из недвижимых имений» (Избранные произведения русских мыслителей второй половины XVIII века : в 2 т. / ред. И. Я. Щипанов. – Ленинград : Госполитиздат, 1952. – Т. 1. – С. 651). Незважаючи на певну поміркованість вимоги, вона була безумовно прогресивною, хоч і не забезпечувала ще буржуазного права власності на землю.
Реалізація цього права, на думку депутата Козельського, сприяла б тому, що селяни більш сумлінно працювали б, утримувалися б «от побегов», а це, у свою чергу, дало б можливість поміщикам одержувати більші прибутки. Цю думку він підтвердив і під час розгляду питання про поділ поміщицьких і селянських земель. «В сих мыслях я бы рассуждал за полезное и во всех Российского государства областях разделить и отмежевать землю всем подданным, кои в слободах с владельцами живут и владеют принадлежащими к тем слободам землями вообще, для того чтобы мужики, почитая те земли за собственный свой удел, основательнее обзаводиться и постояннее жить могли» (Избранные произведения русских мыслителей второй половины XVIII века : в 2 т. / ред. И. Я. Щипанов. – Ленинград : Госполитиздат, 1952. – Т. 1. – С. 657).
Захищаючи інтереси селянства, Козельський не забував і про поміщиків. Він наполягав на необхідності суворого нагляду за селянами, на більш рішучих діях у стягненні податків, «чтобы помещик, не запуская в доимку годовую, подати взыскивал с него (селянина – укл.) понедельно или по крайней мере помесячно, и то ему будет в облегчение» (Избранные произведения русских мыслителей второй половины XVIII века : в 2 т. / ред. И. Я. Щипанов. – Ленинград : Госполитиздат, 1952. – Т. 1. – С. 651). Він рішуче наполягав на обмеженні прав переходу навіть вільнонайманих робітників, що мешкали у сільській місцевості, тобто фактично виступав за їхнє покріпачення. Такі заходи, на думку Козельського, стануть запобіжними «к предупреждению причин непослушания рабов против господ своих» (Избранные произведения русских мыслителей второй половины XVIII века : в 2 т. / ред. И. Я. Щипанов. – Ленинград : Госполитиздат, 1952. – Т. 1. – С. 654).
Козельський за змістом своїх вимог вважався одним із найбільш радикальних депутатів Комісії. Дослідники його діяльності писали, що здавалося, нібито він міг зробити рішучий висновок про необхідність ліквідації кріпацтва і наділення селян землею. Проте він цього не зробив. На наш погляд, це пояснюється двома причинами. По-перше, Козельський був виразником інтересів шляхти і козацької старшини, а тоді питання скасування кріпацтва ще не піднімалось. Але, спостерігаючи важке, нужденне життя селянства і намагаючись зберегти мир, він висуває ряд вимог, спрямованих на полегшення його становища. Проте й за ці досить помірковані вимоги депутат Козельський поплатився, як і ряд інших депутатів. Він був усунений з Комісії і відправлений у діючу армію.
