Відмінності між версіями «Jaroslav Volodumurovu4»

Матеріал з Економічна думка України
Перейти до: навігація, пошук
Рядок 22: Рядок 22:
 
</p><p>Правління Ярослава ознаменувалося небувалим розквітом давньоруської культури, насамперед книжності. З його іменем пов’язують початок створення «Руської Правди», заснування Києво-Печерського монастиря та першої бібліотеки. Нестор Літописець так розповідав про діяльність Ярослава, який особливу увагу приділяв тому, щоб збільшувати всюди число храмів, поширювати книги й освіту: «І це батько Володимир землю розорав і спушив, тобто хрещенням просвітив. А цей же Ярослав, син Володимирів, і засіяв книжними словами серця вірних людей» (Тисяча років української суспільно-політичної думки : у 9 т. / редкол.: Т. Гунчак [та ін.]. – К. : Дніпро, 2001. – Т. 1. – С. 266). Ярослав Мудрий був високоосвіченою людиною. Як зазначав літописець, «І до книг був прихильний, читав часто і вдень, і вночі. І зібрав писців много, і перекладали вони із грецької на словенську і Письмо. І написали вони багато книг, … повчаються за їхніми книгами вірнії люди і насолоджуються, навчаючись божественного слова» (Тисяча років української суспільно-політичної думки : у 9 т. / редкол.: Т. Гунчак [та ін.]. – К. : Дніпро, 2001. – Т. 1. – С. 265–266). З цих книжок було створено першу на Русі бібліотеку, яка знаходилася у храмі святої Софії й налічувала понад 900 томів. Доля цієї скарбниці невідома, до наших днів дійшли лише чотири книжки: «Ізборник» (1073 р.), «Ізборник» (1076 р.), «Остромирове євангеліє» та «Реймське євангеліє». Остання потрапила до французького міста Реймса з Анною Ярославною і стала національною святинею: на ній присягали королі Франції.
 
</p><p>Правління Ярослава ознаменувалося небувалим розквітом давньоруської культури, насамперед книжності. З його іменем пов’язують початок створення «Руської Правди», заснування Києво-Печерського монастиря та першої бібліотеки. Нестор Літописець так розповідав про діяльність Ярослава, який особливу увагу приділяв тому, щоб збільшувати всюди число храмів, поширювати книги й освіту: «І це батько Володимир землю розорав і спушив, тобто хрещенням просвітив. А цей же Ярослав, син Володимирів, і засіяв книжними словами серця вірних людей» (Тисяча років української суспільно-політичної думки : у 9 т. / редкол.: Т. Гунчак [та ін.]. – К. : Дніпро, 2001. – Т. 1. – С. 266). Ярослав Мудрий був високоосвіченою людиною. Як зазначав літописець, «І до книг був прихильний, читав часто і вдень, і вночі. І зібрав писців много, і перекладали вони із грецької на словенську і Письмо. І написали вони багато книг, … повчаються за їхніми книгами вірнії люди і насолоджуються, навчаючись божественного слова» (Тисяча років української суспільно-політичної думки : у 9 т. / редкол.: Т. Гунчак [та ін.]. – К. : Дніпро, 2001. – Т. 1. – С. 265–266). З цих книжок було створено першу на Русі бібліотеку, яка знаходилася у храмі святої Софії й налічувала понад 900 томів. Доля цієї скарбниці невідома, до наших днів дійшли лише чотири книжки: «Ізборник» (1073 р.), «Ізборник» (1076 р.), «Остромирове євангеліє» та «Реймське євангеліє». Остання потрапила до французького міста Реймса з Анною Ярославною і стала національною святинею: на ній присягали королі Франції.
 
</p><p>Літературознавці встановили, що за Ярослава і, найвірогідніше, з його особистої ініціативи в Києві в 1037–1039 рр. було створено давньоруський літописний звід, який упродовж тривалого часу вважався першим і його було покладено в основу «Повісті временних літ» (Українська педагогіка в персоналіях : навч. посібник / ред. О. В. Сухомлинська. – К. : Либідь, 2005. – Кн. 1. – С. 13).
 
</p><p>Літературознавці встановили, що за Ярослава і, найвірогідніше, з його особистої ініціативи в Києві в 1037–1039 рр. було створено давньоруський літописний звід, який упродовж тривалого часу вважався першим і його було покладено в основу «Повісті временних літ» (Українська педагогіка в персоналіях : навч. посібник / ред. О. В. Сухомлинська. – К. : Либідь, 2005. – Кн. 1. – С. 13).
</p><p>У період правління Ярослава Мудрого у Софії Київській було відкрито школу. Це був вищий навчальний заклад, створений на століття раніше від перших університетів у Західній Європі. Один з авторів давніх графіті на ім’я Піщан написав на стіні Софійського собору: «Піщан писав, ходивши до дяків учеником» – цей напис є цікавим свідченням наявності освітнього центру при соборі (Див.: Історія української культури : у 5 т. / Нац. акад. наук України ; голов. ред. Б. Є. Патон. – К. : Наук. думка, 2001. – Т. 1. – С. 725). Тут навчалися майбутній митрополит Іларіон (див.: Іларіон), посадники Остромир, Ратибор, кодифікатори «Руської правди» Коснячко Перенег, Никифор Киянин, діти самого Ярослава, а також, за деякими джерелами, шляхетні іноземці: діти англійського короля Едмунда Залізнобокого, угорський королевич Андраш, наступник данського престолу Герман, норвезький конунг Гаральд, син норвезького короля Олаф та інші. За рівнем освіти цей навчальний заклад не поступався найкращим школам Візантії й наближався до Константинопольського університету, а серед викладачів були й освічені візантійці. Викладання велося в основному грецькою мовою. Там вивчали граматику, риторику, піїтику, географію, математику, юриспруденцію, богослов’я, музику, іноземні мови, філософію, космогонію тощо. З ім’ям Ярослава Мудрого М. Грушевський пов’язує появу вищої освіти на Русі.
+
</p><p>У період правління Ярослава Мудрого у Софії Київській було відкрито школу. Це був вищий навчальний заклад, створений на століття раніше від перших університетів у Західній Європі. Один з авторів давніх графіті на ім’я Піщан написав на стіні Софійського собору: «Піщан писав, ходивши до дяків учеником» – цей напис є цікавим свідченням наявності освітнього центру при соборі (Див.: Історія української культури : у 5 т. / Нац. акад. наук України ; голов. ред. Б. Є. Патон. – К. : Наук. думка, 2001. – Т. 1. – С. 725). Тут навчалися майбутній митрополит Іларіон ([http://10.1.4.143/MediaWiki/index.php/%D0%86%D0%BB%D0%B0%D1%80%D1%96%D0%BE%D0%BD див.: Іларіон]), посадники Остромир, Ратибор, кодифікатори «Руської правди» Коснячко Перенег, Никифор Киянин, діти самого Ярослава, а також, за деякими джерелами, шляхетні іноземці: діти англійського короля Едмунда Залізнобокого, угорський королевич Андраш, наступник данського престолу Герман, норвезький конунг Гаральд, син норвезького короля Олаф та інші. За рівнем освіти цей навчальний заклад не поступався найкращим школам Візантії й наближався до Константинопольського університету, а серед викладачів були й освічені візантійці. Викладання велося в основному грецькою мовою. Там вивчали граматику, риторику, піїтику, географію, математику, юриспруденцію, богослов’я, музику, іноземні мови, філософію, космогонію тощо. З ім’ям Ярослава Мудрого М. Грушевський пов’язує появу вищої освіти на Русі.
 
</p><p>Школи відкривалися не лише у Києві, а й в інших містах Русі. Так, у Новгороді Ярослав зібрав 300 юнаків з родин священиків і церковних старост і віддав їх навчатися (Українська педагогіка в персоналіях : навч. посібник / ред. О. В. Сухомлинська. – К. : Либідь, 2005. – Кн. 1. – С. 14).  
 
</p><p>Школи відкривалися не лише у Києві, а й в інших містах Русі. Так, у Новгороді Ярослав зібрав 300 юнаків з родин священиків і церковних старост і віддав їх навчатися (Українська педагогіка в персоналіях : навч. посібник / ред. О. В. Сухомлинська. – К. : Либідь, 2005. – Кн. 1. – С. 14).  
 
</p><p>За правління Ярослава Мудрого християнство остаточно утвердилося у Київській державі. У 1039 р. було засновано Київську митрополію, яка підпорядковувалася Константинопольському патріарху. У 1051 р. Ярослав Мудрий, щоб звільнитися з-під опіки Візантії у церковних справах, всупереч канону собором руських єпископів обрав митрополитом київського церковного діяча і письменника Іларіона.
 
</p><p>За правління Ярослава Мудрого християнство остаточно утвердилося у Київській державі. У 1039 р. було засновано Київську митрополію, яка підпорядковувалася Константинопольському патріарху. У 1051 р. Ярослав Мудрий, щоб звільнитися з-під опіки Візантії у церковних справах, всупереч канону собором руських єпископів обрав митрополитом київського церковного діяча і письменника Іларіона.
Рядок 36: Рядок 36:
 
</p><p>Феодальні відносини розвивалися у Київській Русі нерівномірно. Були центри, де цей процес йшов швидше (наприклад, Київська, Галицька, Чернігівська землі), але були й такі центри, де цей процес тільки починався (землі вятичей, дреговичей, древлян та інших). Природно, що норми руського права у цих землях відрізнялися. Загальним ходом правового розвитку Київської Русі було поставлене питання про уніфікацію норм російського права на всій її території. Першу спробу уніфікації норм російського права було зроблено князем Володимиром. Другу спробу зробив його син Ярослав Володимирович. При ньому створено перший збірник писаного руського права – «Правду Ярослава», що становить найдавнішу частину «Руської Правди», а також «Статут князя Ярослава Мудрого». У «Правді Ярослава», яку, як вважають дослідники, було складено у 30-х рр. XI ст., була визначена єдина система покарань за передбачені у Правді злочини та було введено нові склади злочину. Ярослав спочатку написав Правду для новгородців у 1019 р., коли, після вигнання Святополка, остаточно заволодів Києвом. У літопису говориться, що Ярослав «дал новгородцам Правду и Устав, списав грамоту, рече: посему ходите и держите, якоже списах вам» (Софійський список, 134) (Беляев И. Д. История русского законодательства / И. Д. Беляев. – СПб. : Лань, 1999. – С. 207). Таким чином, «Русскую Правду» спочатку отримали новгородці, а згодом з різними змінами вона перейшла у Київ та інші володіння Русі. Закони Ярославової правди поділяються на три відділи: перший вміщує узаконення про вбивство, другий – про особисті образи, третій – про справи про порушення прав власності. Першому питанню присвячена одна перша стаття. Другий відділ складається з 8 статей, в яких розбираються різні випадки нанесення тілесних пошкоджень. Статті третього відділу Ярославової правди (8 статей) можуть бути поділені на дві частини: про покарання злочинців та про порядок судочинства у справах про порушення прав власності.
 
</p><p>Феодальні відносини розвивалися у Київській Русі нерівномірно. Були центри, де цей процес йшов швидше (наприклад, Київська, Галицька, Чернігівська землі), але були й такі центри, де цей процес тільки починався (землі вятичей, дреговичей, древлян та інших). Природно, що норми руського права у цих землях відрізнялися. Загальним ходом правового розвитку Київської Русі було поставлене питання про уніфікацію норм російського права на всій її території. Першу спробу уніфікації норм російського права було зроблено князем Володимиром. Другу спробу зробив його син Ярослав Володимирович. При ньому створено перший збірник писаного руського права – «Правду Ярослава», що становить найдавнішу частину «Руської Правди», а також «Статут князя Ярослава Мудрого». У «Правді Ярослава», яку, як вважають дослідники, було складено у 30-х рр. XI ст., була визначена єдина система покарань за передбачені у Правді злочини та було введено нові склади злочину. Ярослав спочатку написав Правду для новгородців у 1019 р., коли, після вигнання Святополка, остаточно заволодів Києвом. У літопису говориться, що Ярослав «дал новгородцам Правду и Устав, списав грамоту, рече: посему ходите и держите, якоже списах вам» (Софійський список, 134) (Беляев И. Д. История русского законодательства / И. Д. Беляев. – СПб. : Лань, 1999. – С. 207). Таким чином, «Русскую Правду» спочатку отримали новгородці, а згодом з різними змінами вона перейшла у Київ та інші володіння Русі. Закони Ярославової правди поділяються на три відділи: перший вміщує узаконення про вбивство, другий – про особисті образи, третій – про справи про порушення прав власності. Першому питанню присвячена одна перша стаття. Другий відділ складається з 8 статей, в яких розбираються різні випадки нанесення тілесних пошкоджень. Статті третього відділу Ярославової правди (8 статей) можуть бути поділені на дві частини: про покарання злочинців та про порядок судочинства у справах про порушення прав власності.
 
</p><p>Наступним етапом у розвитку норм «Руської Правди» було остаточне оформлення принципів феодального права. Відомий російський історик XIX ст., ординарний професор Московського університету І. Д. Бєляєв у дослідженні з історії російського законодавства зазначає: «Постепенное развитие русского общества имело своим неизбежным следствием сознание несоответствия Правды Ярослава с новыми потребностями общества. Это сознание несоответствия вызвало через 17 лет после смерти Ярослава пополнение Правды его сыновьями. С этой целью они собрались в Киеве в 1072 году с избранными мужами: Коснячком, Перенегом, Никифором, Чудином и Микулой и составили новую Правду для всей Руси» (Беляев И. Д. История русского законодательства / И. Д. Беляев. – СПб. : Лань, 1999. – С. 217). Була видана Правда Ярославовичів, яка обмежувалась також головними постановами, в якій зокрема забезпечувався захист від посягань на інше господарство та на життя представників княжої палацової адміністрації, покарання залежало від статусу потерпілого. «Можно полагать, что Ярославовичи или на других съездах или совершенно самостоятельно издавали постановления в развитие норм Правды Ярославовичей. Во всяком случае, до нас дошло сообщение о втором съезде Ярославовичей, на котором они «отложиша убиение за голову, но кунами ся выкупати», т.е. приняли весьма важное постановление в области уголовного права. Правда Ярослава вместе с новеллами Ярослава и Правда Ярославовичей с новеллами Ярославовичей существовали самостоятельно. Вероятно, наблюдались противоречия между их нормами или во всяком случае существовали различия в формулировках отдельных норм. Естественно, что в конце концов возникла настоятельная необходимость в объединении этих двух основных пластов норм Русской Правды. Это объединение и было произведено. Была составлена так называемая Краткая Правда (в конце XI в. или в самом начале XII в.)», – підкреслюється у передмові до книги «Памятники русского права» (Памятники русского права / под ред. С. В. Юшкова. – М. : Госюриздат, 1952. – Вып. 1. – С. VIII–IX).
 
</p><p>Наступним етапом у розвитку норм «Руської Правди» було остаточне оформлення принципів феодального права. Відомий російський історик XIX ст., ординарний професор Московського університету І. Д. Бєляєв у дослідженні з історії російського законодавства зазначає: «Постепенное развитие русского общества имело своим неизбежным следствием сознание несоответствия Правды Ярослава с новыми потребностями общества. Это сознание несоответствия вызвало через 17 лет после смерти Ярослава пополнение Правды его сыновьями. С этой целью они собрались в Киеве в 1072 году с избранными мужами: Коснячком, Перенегом, Никифором, Чудином и Микулой и составили новую Правду для всей Руси» (Беляев И. Д. История русского законодательства / И. Д. Беляев. – СПб. : Лань, 1999. – С. 217). Була видана Правда Ярославовичів, яка обмежувалась також головними постановами, в якій зокрема забезпечувався захист від посягань на інше господарство та на життя представників княжої палацової адміністрації, покарання залежало від статусу потерпілого. «Можно полагать, что Ярославовичи или на других съездах или совершенно самостоятельно издавали постановления в развитие норм Правды Ярославовичей. Во всяком случае, до нас дошло сообщение о втором съезде Ярославовичей, на котором они «отложиша убиение за голову, но кунами ся выкупати», т.е. приняли весьма важное постановление в области уголовного права. Правда Ярослава вместе с новеллами Ярослава и Правда Ярославовичей с новеллами Ярославовичей существовали самостоятельно. Вероятно, наблюдались противоречия между их нормами или во всяком случае существовали различия в формулировках отдельных норм. Естественно, что в конце концов возникла настоятельная необходимость в объединении этих двух основных пластов норм Русской Правды. Это объединение и было произведено. Была составлена так называемая Краткая Правда (в конце XI в. или в самом начале XII в.)», – підкреслюється у передмові до книги «Памятники русского права» (Памятники русского права / под ред. С. В. Юшкова. – М. : Госюриздат, 1952. – Вып. 1. – С. VIII–IX).
</p><p>Правду синів Ярослава можна поділити на три відділи. Перший, що складається з 11 статей, вміщує узаконення про злочини проти особи; другий складається з 13 статей і містить узаконення по справах про порушення прав власності; третій – з 2 статей – присвячений суду і судовому миту. У 1113 р. запрошений феодальною верхівкою на Київський великокняжий престол онук Ярослава Мудрого Володимир Мономах (див.: Володимир Мономах) у с. Берестове скликав особливу нараду, на якій був складений Статут князя Володимира Мономаха. Статті Статуту були спрямовані на послаблення протиріч між представниками різних верств суспільства, давалась регламентація правовому положенню закупів і холопів, встановлювалися основні принципи спадкового та опікунського права та інше. «Устав Володимира Мономаха» доповнив «Суд Ярослава Владимировича», і обидва пам’ятника, на які з часом поширилася назва «Руська Правда», у сукупності являли собою збірку російського права (XII ст.). В умовах феодального розпаду законодавчий розвиток норм «Руської Правди» припинився. Подальший розвиток тексту «Руської Правди» йшов вже у складі юридичних, літописних та канонічних збірок. Текст змінювався укладачами, редакторами та переписувачами цих збірок.
+
</p><p>Правду синів Ярослава можна поділити на три відділи. Перший, що складається з 11 статей, вміщує узаконення про злочини проти особи; другий складається з 13 статей і містить узаконення по справах про порушення прав власності; третій – з 2 статей – присвячений суду і судовому миту. У 1113 р. запрошений феодальною верхівкою на Київський великокняжий престол онук Ярослава Мудрого Володимир Мономах ([http://10.1.4.143/MediaWiki/index.php/%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80_%D0%9C%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D1%85 див.: Володимир Мономах]) у с. Берестове скликав особливу нараду, на якій був складений Статут князя Володимира Мономаха. Статті Статуту були спрямовані на послаблення протиріч між представниками різних верств суспільства, давалась регламентація правовому положенню закупів і холопів, встановлювалися основні принципи спадкового та опікунського права та інше. «Устав Володимира Мономаха» доповнив «Суд Ярослава Владимировича», і обидва пам’ятника, на які з часом поширилася назва «Руська Правда», у сукупності являли собою збірку російського права (XII ст.). В умовах феодального розпаду законодавчий розвиток норм «Руської Правди» припинився. Подальший розвиток тексту «Руської Правди» йшов вже у складі юридичних, літописних та канонічних збірок. Текст змінювався укладачами, редакторами та переписувачами цих збірок.
 
</p><p>Таким чином, «Руська Правда» – юридичний пам’ятник Київської держави XI-XIII ст. Цей юридичний збірник дійшов до нас у двох редакціях, що відносяться до різних часів. Коротка редакція складається з двох частин: найдавнішої, записаної при Ярославі Мудрому, тобто у першій половині XI ст., і другої частини короткої редакції, що відноситься до часів синів Ярослава – до другої половини XI ст. Розширена редакція «Руської Правди», в якій згадується Володимир Мономах, що княжив у Києві у першій чверті XII ст., може бути віднесена до XII-XIII ст. У «Правду» ввійшли княжі постанови, окремі судові рішення і норми звичаєвого права, що складалися століттями. Коротка і розширена редакція «Правди» відображають два етапи процесу феодалізації – ранній, коли феодальні відносини лише з’являлися, і наступний, коли вже сформувалися основні ознаки феодалізму. То були спроби підпорядкувати суспільні відносини певним правилам, які, зокрема, регламентували економічну і фінансову поведінку населення. Таким чином «Руська Правда» є пам’яткою, в якій відображено стан економічної думки.
 
</p><p>Таким чином, «Руська Правда» – юридичний пам’ятник Київської держави XI-XIII ст. Цей юридичний збірник дійшов до нас у двох редакціях, що відносяться до різних часів. Коротка редакція складається з двох частин: найдавнішої, записаної при Ярославі Мудрому, тобто у першій половині XI ст., і другої частини короткої редакції, що відноситься до часів синів Ярослава – до другої половини XI ст. Розширена редакція «Руської Правди», в якій згадується Володимир Мономах, що княжив у Києві у першій чверті XII ст., може бути віднесена до XII-XIII ст. У «Правду» ввійшли княжі постанови, окремі судові рішення і норми звичаєвого права, що складалися століттями. Коротка і розширена редакція «Правди» відображають два етапи процесу феодалізації – ранній, коли феодальні відносини лише з’являлися, і наступний, коли вже сформувалися основні ознаки феодалізму. То були спроби підпорядкувати суспільні відносини певним правилам, які, зокрема, регламентували економічну і фінансову поведінку населення. Таким чином «Руська Правда» є пам’яткою, в якій відображено стан економічної думки.
 
</p><p>Велику увагу в «Правді» приділено визначенню покарань за злочини. «Если кто-либо сядет на чужого коня без спросу, то (платить) 3 гривны». «Если у кого пропадет конь, оружие или одежда, и (потерпевший об этом) объявит на торгу, то потом, опознав (пропавшее) в своем городе, он может взять свою вещь, имеющую налицо, а штрафа заплатит он (т. е. виновный) 3 гривны» (Памятники русского права / под ред. С. В. Юшкова. – М. : Госюриздат, 1952. – Вып. 1. – С. 124). Отже, усі злочини карались однаково, очевидно тому, що мова йшла про повернення речей власнику. Зовсім іншу картину спостерігаємо, коли йдеться про конокрадство. Конокрада, зазначається в одній із статей, слід «выдать его князю на поток (т. е. для продажи в рабство? изгнания?)» (Памятники русского права / под ред. С. В. Юшкова. – М. : Госюриздат, 1952. – Вып. 1. – С. 124).
 
</p><p>Велику увагу в «Правді» приділено визначенню покарань за злочини. «Если кто-либо сядет на чужого коня без спросу, то (платить) 3 гривны». «Если у кого пропадет конь, оружие или одежда, и (потерпевший об этом) объявит на торгу, то потом, опознав (пропавшее) в своем городе, он может взять свою вещь, имеющую налицо, а штрафа заплатит он (т. е. виновный) 3 гривны» (Памятники русского права / под ред. С. В. Юшкова. – М. : Госюриздат, 1952. – Вып. 1. – С. 124). Отже, усі злочини карались однаково, очевидно тому, що мова йшла про повернення речей власнику. Зовсім іншу картину спостерігаємо, коли йдеться про конокрадство. Конокрада, зазначається в одній із статей, слід «выдать его князю на поток (т. е. для продажи в рабство? изгнания?)» (Памятники русского права / под ред. С. В. Юшкова. – М. : Госюриздат, 1952. – Вып. 1. – С. 124).

Версія за 09:44, 2 червня 2014

ImageMJ.jpg

Ярослав Володимирович

(Ярослав Мудрий)
(970 або перша пол. 980-х рр. – 20 лютого 1054) –
видатний державний діяч і полководець Київської Русі, великий київський князь (1019–1054).






Життя та діяльність


Відомі вчені та авторитетні джерела про Ярослава Мудрого


Твори


Література


Іконографія