Посошков Іван Тихонович
Посошков Іван Тихонович
(1652 – 1(12) лютого 1726) –
російський економіст, купець,
представник російського меркантилізму (перша чверть XVIII).
(1652 – 1(12) лютого 1726) –
російський економіст, купець,
представник російського меркантилізму (перша чверть XVIII).
Іван Посошков – один з перших представників російської економічної думки, автор праці «Книга о скудости и богатстве», яка є найбільш яскравим і оригінальним літературним відображенням меркантилізму в Росії у першій чверті XVIII ст.
Коли народився Іван Посошков, точно не відомо. Дослідники історії його життя і діяльності вважають, що орієнтовно це може бути 1652 р. Джерелом інформації до біографії Івана Тихоновича Посошкова є його праці, а також невелика кількість матеріалів з архіву Таємної канцелярії Російської імперії (Див.: История русской экономической мысли / АН СССР, Ин-т экономики ; под ред. А. И. Пашкова. – Москва : Госполитиздат, 1955. – Т. 1, ч. 1. – С. 318 ; Кафенгауз Б. Б. И. Т. Посошков, его жизнь и социально-экономические воззрения / Б. Б. Кафенгауз // Книга о скудости и богатстве / И. Т. Посошков. – Москва : Соцэкгиз, 1937. – С. 6–7). Під одним з ранніх своїх творів «Доношение Ивана Посошкова митрополиту Степану Яворскому» у 1704 р. Посошков підписався: «убогий мирянин, села Покровского крестьянин» (Посошков И. Сочинения / Иван Посошков ; изд. на иждивении Моск. о-ва истории и древностей рос. Михаилом Погодиным. – Москва : тип. Н. Степанова, 1842. – С. 317). В його ранніх ділових паперах кінця XVIII ст. він також названий «села Покровского оброчным крестьянином» (Кафенгауз Б. Б. И. Т. Посошков, его жизнь и социально-экономические воззрения. – С. 8). Мова йде про палацове село Покровське-Рубцово, що було розташовано поблизу р. Яузи і пізніше увійшло до складу м. Москви. У XVII ст. воно підпорядковувалося Оружейній палаті і було однією з літніх резиденцій російського царя. У «Переписних книгах» 1646 р. були названі дід і батько письменника: «Митька Данилов Посошков с сыном Тихонком – серебренники» (Див.: Беляев И. С. Предки и потомство Ивана Посошкова. Подмосковные села Богородское, Черкизово и Покровское в 1646 г. / И. С. Беляев. – Москва : Университетская тип., 1905. – 7 с). Таким чином, згідно із цими даними Посошков походив із давньої сім’ї ремісників срібної справи, що входили у склад «непашенных дворцовых» селян. Збереглися окремі відомості про срібників, односельців Посошкова, які працювали на казенному монетному дворі або входили в організацію московських срібників, що мала корпоративний устрій, близький до західноєвропейських цехів. З дитинства І. Посошков отримав багато різноманітних практичних навичок. Він вмів карбувати монети, робити зброю, писати ікони, креслити, гравіювати, мав декілька власних винаходів, знав столярне ремесло. В кінці XVII ст. і в перші роки XVIII ст. Посошков був «денежным мастером» при Оружейній палаті. «Уставным денежного дела мастером» названо його у документах Оружейної палати у 1704 р. Про свою працю «денежного мастера» Посошков згадує у творі «Книга о скудости и богатстве». «Я, на денежном дворе будучи, – говорить він, – ставил станы денежные, в коих деньги и монеты печатаются в больших стулах дубовых» (Посошков И. Т. Книга о скудости и богатстве / И. Т. Посошков ; ред., вступ. ст. и примеч. Б. Б. Кафенгауза. – Москва : Соцэкгиз, 1937. – С. 278). У цей період він виявив себе як винахідливий технік у виробництві грошей і зброї. Згодом він – «водочный мастер» на гуральнях, що належали державній казні, до 1708 р. – у Москві, а з 1709–1710 рр. – у Новгороді. До 1709 р. він називав себе селянином, хоча один раз звернув увагу на те, що це не більше ніж станова ознака: «в художестве работник, в чине земледелец». Але згодом до звичайного визначення його «водочного и фонтанного дела мастером» додається визначення його як «купецкого человека». Так його називають і у документах Таємної канцелярії (Див.: Кафенгауз Б. Б. И. Т. Посошков, его жизнь и социально-экономические воззрения. – С. 29). «… Посошков не остался ремесленником. Это время было эпохой усиленного развития “крепостной мануфактуры”. Жизненная карьера Посошкова показывает, какими сложными путями вербовались кадры средних и мелких предпринимателей и создавались их капиталы» (Кафенгауз Б. Б. И. Т. Посошков, его жизнь и социально-экономические воззрения. – С. 11–12). Поряд зі службою на підприємствах, що належали казні, Посошков намагався започаткувати власну справу. Існують відомості про те, що у 1687–1689 рр. І. Посошков мав разом із братом гуральню у Ліхвінському повіті. У своїй праці він розповідає також про свої спроби стосовно копалень із видобутку сірки, видобутку фарб і нафти. У 1704 р. він спробував відкрити фабрику гральних карт. Він побудував у Новгородському повіті в 1719 р. власну гуральню, тримав «на откупе» митний збір, продаж меду, вина, горілки та пива. Відомо, що в останні десять років він мав певний статок, будинки у Новгороді та Петербурзі, маєток (258 десятин землі). Планував організувати власну полотняну фабрику у Новгороді. За своїм соціальним станом наприкінці свого життя належав до середнього купецтва. «Мы видим его изобретательным техником, выполняющим ответственные казенные заказы, владельцем винокуренного завода и приисков, мастером на казенном водочном дворе, занятым кроме того мелкими откупами, подрядами и коммерческими операциями. К концу жизни он был землевладельцем, собственником крепостных и винокуренного завода, наряду с чем проектировал устройство небольшой текстильной фабрики. Он выступает таким образом разносторонним предпринимателем, типичным представителем среднего купечества конца XVII и начала XVIII в. Не совсем обычное соединение этой разнообразной предпринимательской деятельности с деятельностью литературной дает нам возможность ознакомиться с идеологией того класса и той эпохи, ярким представителем которых является Посошков» (Кафенгауз Б. Б. И. Т. Посошков, его жизнь и социально-экономические воззрения. – С. 30). Практичну діяльність Посошков поєднував з літературними заняттями. Іван Посошков не отримав систематичної освіти, був самоучкою, проте мав від природи надзвичайні здібності, які дозволили йому створити яскравий самобутній твір і посісти помітне місце в історії світової економічної думки. Він був автором цілої низки проектів та полемічних творів. Головну працю «Книга о скудости и богатстве» («Книга про вбогість та багатство») Посошков написав вже після того, як йому виповнилося сімдесят років. «Он был преисполнен, по его собственному выражению, “предельной горячностью”, относился непримиримо ко всему, что казалось ему неправильным и вредным. Посошков усердно составлял докладные записки влиятельным лицам с указанием на разные “неисправы” и с проектами мер по устранению их, писал трактаты по вопросам религии, нравственности, экономики и др.» (История русской экономической мысли / АН СССР, Ин-т экономики ; под ред. А. И. Пашкова. – Москва : Госполитиздат, 1955. – Т. 1, ч. 1. – С. 319). Він звертався до представників влади також з пропозиціями по удосконаленню державного управління, грошової політики, військової справи. І. Т. Посошкову належить ряд творів. Найголовніші з них: «О ратном поведении» (1701), «Зеркало, сиречь изъявление очевидное и известное на суемудрия расколнича» (1708), «Завещание отеческое, к сыну своему» (1719–1720), «Книга о скудости и богатстве» (1724). «Книга о скудости и богатстве» була написана у 1721–1724 рр. «утаенно от зрения людского» і призначалася автором Петру I (Посошков И. Т. Книга о скудости и богатстве. – С. 318). В ній знайшли відображення економічні погляди Посошкова та проекти реформ, які він пропонував провести з метою покращення економічного і політичного устрою Росії. Залишається невідомим, чи дійшла книга до царя, який помер у 1725 р. Але через сім місяців після смерті Петра I Посошков був заарештований і через 5 місяців ув’язнення помер у Петропавловській фортеці. Причина смерті Посошкова невідома, проте існують припущення, що арешт був пов'язаний з написанням ним «Книги о скудости и богатстве». Вперше книгу було опубліковано більш як через 100 років після написання, лише у 1842 р., завдяки російському історику М. П. Погодіну, до якого рукопис потрапив випадково. У своїй праці «Книга о скудости и богатстве» Посошков виступає як оригінальний мислитель. «Си есть изъявление, отчесого приключается напрасная скудость и отчесо бо гобзовитое богатство умножается», – зазначає він у підзаголовку «Книги» (Посошков И. Т. Книга о скудости и богатстве. – С. 99). Книга складається з дев’яти глав, економічні питання розглядаються у такій послідовності: торгівля (гл. «О купечестве»), промисловість (гл. «О художестве»), сільське господарство (гл. «О крестьянстве», «О земленых делах») та фінанси (гл. «О царском интересе»). Посошков не був знайомий з іноземною економічною літературою, але трактував економічні проблеми досить зріло, спираючись на добре відомий йому стан економіки Росії початку XVIII ст. У своїй праці він поставив завдання з’ясувати, «отчего содевается напрасная скудости и отчего умножитися может изобильное богатство» (Посошков И. Т. Доношение Петру І / И. Т. Посошков // Книга о скудости и богатстве / И. Т. Посошков ; ред. вступ. ст. и примеч. Б. Б. Кафенгауза. – Москва : Соцэкгиз, 1937. – С. 93–94). Перш за все він намагається дати визначення багатства. На його думку, багатство не в грошах, зібраних державою, і не в коштовностях. Справжнє багатство у тому, щоб увесь народ був багатим своїм внутрішнім господарством і домашнім скарбом. Посошков виступає за покращення матеріального становища, насамперед купецтва та селянства. Він стверджує, що дворяни і поміщики не приносять великої користі країні. На думку І. Посошкова, поміщики перешкоджають розширенню виробництва сільськогосподарської продукції у селянському господарстві і відповідають за вбогість селян. Він виступає за обмеження монополії дворянства на земельну власність і залучення інших верств населення до накопичення багатства та ліквідації вбогості в країні. То була програма державної підтримки вітчизняного виробництва і торгівлі та позбавлення Росії від іноземного впливу. Він відводить важливу роль державному регулюванню як необхідній умові створення сприятливої ситуації для розвитку національної економіки. У своєму творі І. Посошков виступає за активну протекціоністську політику держави, політику активного торговельного балансу. Він вимагає обмеження в країні використання іноземних товарів, пропонує створювати мануфактури для переробки вітчизняної сировини і вивозити переважно готову продукцію, обмежити вивіз сировини. Він вимагає для вітчизняних товарів, що вивозяться за кордон, державної підтримки з метою максимального експорту своїх товарів за кордон і як можливо меншого імпорту іноземних товарів. Він вважає за необхідне забезпечити максимально можливе ввезення металевих грошей в країну. Пропонує для розвитку торгівлі створювати купецькі компанії. Зважаючи на важке становище російського селянства, Посошков висуває антифеодальні вимоги. Він вважає за необхідне суворо обмежити розмір повинностей, перекласти основний податковий тягар на власників землі, зменшити селянські податі. Він виступає з ідеєю про те, що всі класи, окрім духовенства, повинні сплачувати податки. Основним об’єктом оподаткування, на його думку, повинні бути земельні володіння та промисли. На відміну від західноєвропейських меркантилістів І. Т. Посошков не ототожнює багатство тільки з грошима, дорогоцінними металами. Він вважає, що багатство суспільства знаходить втілення і у матеріальних благах. Багатство він поділяє на речове (матеріальні блага, гроші) та не речове (справедливі закони в країні та вміле управління державою). Джерелом багатства він вважає працю і звертає увагу на зв'язок між зростанням багатства та продуктивності праці. Величина прибутку, на думку Посошкова, залежить від продуктивності праці і рівня заробітної плати. Позичковий відсоток, на думку автора праці «Книга о скудости и богатстве», повинен визначатися в залежності від прибутковості промислу, законодавчим шляхом. Посошков був прихильником державної регламентації товарного обігу та встановлення на внутрішньому ринку єдиних цін на товари. «Положение купечества в русском обществе, в экономике, роль его в развитии новых, буржуазных отношений создали Посошкову возможность в целом ряде вопросов защитить не только интересы представляемого им класса, но и национальные интересы России, обусловили прогрессивность позиции Посошкова во многих пунктах его политической и экономической программы. При чтении произведений Посошкова ярко бросается в глаза его глубокий и действенный патриотизм. Постоянная забота Посошкова о благополучии родины, крайняя нетерпимость к тому, что ему казалось неправильным, постоянные ложки “правды” диктовались его глубокой преданностью своему народу» (История русской экономической мысли. – С. 324).
Відомі вчені та авторитетні джерела про
<gallery widths=200px heights=220px perrow=2>