Хейлз Джон
Хейлз (Гелс, Гельс) Джон
Hales John
(1516 – 26 (28) грудня 1572) –
представник раннього англійського меркантилізму (XVI ст.),
вірогідний автор широковідомого твору
«Трактат про спільну користь королівства Англії».
Hales John
(1516 – 26 (28) грудня 1572) –
представник раннього англійського меркантилізму (XVI ст.),
вірогідний автор широковідомого твору
«Трактат про спільну користь королівства Англії».
Найвідомішим економічним твором в Англії у XVI ст. був написаний орієнтовно 1549 р. трактат «A compendious or brief examination of certain ordinary complaints, of divers of our countrymen in these our days» («Стислий або короткий аналіз деяких скарг, які звичайно висловлюють тепер різні наші співвітчизники»). У 1893 році трактат було перевидано під назвою «A Discourse of the Common Weal of this Realm of England» («Трактат про спільну користь королівства Англії»). Твір складається з діалогів, які висвітлюють широке коло питань. Предметом діалогів є головні біди того часу – голод, зростання цін, огородження та виснаження скарбниці. Три з них безпосередньо стосуються проблем бідності.
З моменту появи твору існували різні думки стосовно авторства, і досі це питання вважається остаточно не визначеним. Авторство трактату приписували Вільяму Шекспіру, Вільяму Стаффорду (Див.: В. Стаффорд), Джону Хейлзу, Томасу Сміту. У середині ХІХ ст. переважала думка, що автором твору є Вільям Стаффорд. У першому томі “Капітала” К. Маркс (див.: К. Маркс) (1867 р.) посилається саме на Вільяма Стаффорда як автора «Трактату про спільну користь королівства Англії» (Маркс К., Енгельс Ф. Твори. – Т. 23. – С. 700). За більш пізньою версією Елізабет Ламонд – автора дослідження про історію походження трактату (1893 р.), його автором визнано Джона Хейлза. Ця точка зору теж не вважається незаперечною.
Відомо, що Джон Хейлз був державним чиновником, членом парламенту та комісії з розслідування огороджувань (1548 р.).
«Трактат про спільну користь королівства Англії» написано у формі бесіди. Розмову між собою ведуть представники різних соціальних груп суспільства: рицар, фермер, ремісник (капелюшник), купець (торговець тканинами) та доктор теології, який і робить остаточні висновки. Кожен із учасників розмови нарікає на високі ціни на товари першої необхідності, незважаючи на те, що на ринку спостерігається очевидний надлишок цих продуктів. Кожен з них звинувачує представників інших соціальних груп. Урешті-решт усі вони змушені визнати, що ця біда є спільною. Співрозмовники погоджуються, що держава здатна і повинна допомогти позбутися цих прикрих явищ шляхом розумної торгової політики. Для цього насамперед необхідно, щоб гроші були, безумовно, повноцінними. Ні в якому разі не можна допускати псування монет, оскільки це призводить до підвищення цін на товари і відтоку повноцінних грошей з країни.
Співрозмовників турбує розорення селян унаслідок огороджування земель. Для того, щоб перешкодити поширенню процесу, вони пропонують встановити земельну ренту на ріллю більшу, ніж на пасовища, а поземельний податок на землю під пасовища – удвічі більшим, ніж на землю під ріллю.
У цьому творі досить повно сформульовано основні принципи меркантилістської системи, хоча на поглядах автора відобразився той факт, що в Англії на той час існував значний прошарок селян, яким загрожувало неминуче розорення.
Автор “Трактату про спільну користь королівства Англії” виступає за розвиток промисловості Англії. Він відстоює розвиток вітчизняної промисловості і виступає проти орієнтації на сільськогосподарське виробництво. Доводячи необхідність розвитку промислового виробництва в країні, він наголошує насамперед на тому, що без промисловості держава стає слабшою не тільки фінансово, але й військово. Аргументуючи корисність ідеї розвитку промислового виробництва, автор твору, по-перше, звертає увагу на те, що основним джерелом прибутків держави є міста, і саме місто постачає військо. По-друге, рільництво, а також тваринництво, зменшують кількість людей у країні, а місто і промисловість її збільшують. Водночас він наголошує на тому, що держава повинна забезпечити повну зайнятість населення країни.
Автор трактату обурюється знеціненням грошей та інфляцією, що шкодить насамперед робітникам, земельним власникам, прибутки яких реагують на підвищення цін із запізненням. Він вважає за необхідне накопичувати грошові резерви на випадок різних непередбачених ситуацій і взагалі зберігати гроші нації в країні. У додатку до трактату (вперше в англійській економічній літературі періоду раннього меркантилізму) звертається увага на те, що на загальне зростання цін, окрім псування монет, впливає також зростання притоку дорогоцінних металів. Автор трактату виступає за регламентацію торгівлі з метою обмеження імпорту (особливо мануфактурних виробів і предметів розкоші), підтримку вітчизняної торгівлі, заборону вивезення благородних металів.
Водночас у трактаті підкреслюється, що багато продуктів, які імпортуються до країни, можливо виробляти самим. Тим більше прикро, на думку автора, коли в інших країнах виробляють готову продукцію з англійської сировини. Ввезення товарів з інших країн є необхідним, але, по можливості, його потрібно замінити продукцією власного виробництва, розвиток якого держава повинна заохочувати.
Й. Шумпетер у праці “История экономического анализа” дає загальну оцінку твору “Трактат про спільну користь королівства Англії”.
“… Взгляды автора… носили популярный, доаналитический характер, но большая их часть соответствовала требованиям здравого смысла. “Доктор”, участвующий в диалогах, – вполне разумный человек. Он не говорит ничего такого, что показалось бы абсурдным сегодняшнему политику или любому образованному человеку – неэкономисту по профессии. В одном аспекте автор был особенно разумен для своего времени. Он не доверял регулированию – хотя и не в той мере, в какой это делали либералы XIX в., но во всяком случае гораздо больше, чем мы сегодня. Он выступал против принуждения. Он призывал использовать, а не подавлять стремление к прибыли, которое считал совершенно естественным. Более того, часто он глубоко проникал в сущность экономических процессов. Например, он совершенно справедливо отмечал связь между распространением овечьих пастбищ на пахотную землю и политикой поддерживания низких цен на пшеницу путем специальных ограничений и запрета ее экспорта. Он разоблачил цель этой политики, состоявшую в том, чтобы сделать производство шерсти более выгодным, чем производство зерна. Его аргументация (аналогичная ей часто встречается в произведениях консультантов-администраторов) далеко не тривиальна. Выводы из нее приближаются к уровню научного анализа” (Шумпетер Й. А. История экономического анализа : в 3 т. / Й. А. Шумпетер ; пер. с англ. под ред. В. С. Автономова. – Санкт-Петербург : Экон. школа, 2004. – Т. 1. – С. 212–213).
Відомий ще один твір, автором якого без сумніву є Джон Хейлз. У 1549 р. він написав працю «The Defence of John Hales Ayenst Certeyn Sclaundres and False Reapertes Made of Hym» («Захист Джона Хейлза проти наклепу і неправдивих доносів, зроблених проти нього»). Як член комісії з огороджування, Хейлз розслідував зловживання у графстві Сомерсет і нажив багато ворогів, захищаючи постраждалих. Він вніс до парламенту три біля щодо виправлення зловживань, але вони не пройшли обговорення. Головною темою «Захисту» є також принципи спільної користі. Автор твору чітко демонструє свою власну позицію з цього приводу. Він захищає принципи спільної користі і королівські прерогативи по її здійсненню (Див.: Саламатова О. В. Теория общего блага в идеологическом контексте английского закона о бедных 1601 года / О. В. Саламатова // Вестник Северного (Арктического) федерального университета. Серия: Гуманитарные и социальные науки. – 2012. – Вып. 2. – С. 24).
Відомі вчені та авторитетні джерела про
<gallery widths=200px heights=220px perrow=2>
