Стаффорд Вільям

Стаффорд Вільям

Stafford William
(1 березня 1554 – 16 листопада 1612) –
англійський економіст,
представник раннього меркантилізму (другої половини XVI ст.).

Вільям Стаффорд народився у місті Рочфорд (Ессекс). Він був сином сера Вільяма Стаффорда та його другої дружини Дороті. Вільям Стаффорд навчався у Вінчестерській школі, до якої його було зараховано у 1564 році стипендіатом, а починаючи з 1571 р. – у Новому коледжі (Оксфорд), де у 1573 р. його обрали членом наукового товариства.

З ім’ям Вільяма Стаффорда пов'язаний широко відомий економічний твір періоду раннього меркантилізму «Стислий виклад деяких скарг наших співгромадян» («Стислий або короткий аналіз деяких скарг, які звичайно висловлюють тепер різні наші співвітчизники», «A Compendious or brief examination of certain ordinary complains of dives of our country men in these our days»). Цей твір, де викладено меркантилістську теорію грошового балансу, вважається одним із найпомітніших в економічній літературі XVI ст. Опублікований у 1581 р. памфлет було присвячено Єлизаветі I та підписано ініціалами W. S.

Твір написаний у формі діалогу, чудовою літературною мовою. У розмові приймає участь п'ять осіб: лицар, фермер, ремісник (капелюшник), купець (торговець тканинами) і доктор теології, який виступає від імені автора і робить остаточні висновки. Співрозмовники обговорюють дві основні теми, які викликали невдоволення населення Англії: зростання цін на основні товари та перетворення орних земель на луки для вівчарства. Кожен з учасників розмови розглядає з позиції свого стану наслідки політики «огороджування» та «революції цін», викликаної величезною кількістю дорогоцінних металів, що нахлинули у той час в Європу з Америки. Лицар скаржиться на подорожчання товарів. Незважаючи на збільшення ренти за земельні ділянки, які він здає в оренду, товарні ціни зросли ще більше. Багато його сусідів-землевласників залишили свої маєтки й оселилися у місті, а ті, хто залишився у провінції, повинні особисто управляти маєтками або орендувати чужу землю, щоб мати можливість зайнятися вівчарством або розведенням іноземної худоби як більш вигідною справою. Фермер незадоволений, зокрема, збільшенням орендної плати та «огороджуванням». Купець жаліється на стан справ серед ремісників, який став гірший з того часу, як землевласники зайнялися розведенням худоби. У всіх ремеслах спостерігається зменшення кількості підмайстрів та учнів. Іноземна торгівля стала менш вигідною, оскільки іноземці значно підвищили ціни на свої товари. Через це всі міста, крім Лондона, занепадають та бідніють.

Також автор звертає увагу на явища, що згубно відображаються на країні. До них, перш за все, відноситься питання про гроші. Автор скаржиться на засилля іноземців в англійській торгівлі. Він незадоволений тим, що іноземні купці вивозять не англійські товари, а гроші, отримані за свої товари. Він пояснює це більш високою купівельною спроможністю англійської монети в інших країнах. На його думку, іноземці ввозять до Англії товари, які їм обійшлися дешево, і продають за завищеними цінами. Мідь, котру іноземці у вигляді монети збувають в Англії, ідентична англійській, але цінується як срібло. Автор книги обурюється неухильним зростанням споживання предметів розкоші, за які доводиться розраховуватися великою кількістю грошей, що залишають країну назавжди. Також він зазначає, що іноземці часто вивозять з Англії сировину, а ввозять вже продукти її переробки та продають за високою ціною. Якби сировина була оброблена в Англії, ціни на готові продукти були значно нижчими. Автор вважає, що від придбання іноземних товарів слід утриматися навіть тоді, коли вони продаються дешевше англійських. Головним засобом, що може сприяти зростанню народного багатства, є захист вітчизняної промисловості. Автор розрізняє три групи промисловців: перша група лише вивозить гроші з країни; друга отримані у країні гроші у ній же і витрачає; третя група ввозить гроші і цим збільшує грошові скарби Англії. Він вважає, що багатство країни тільки у грошах та цінних металах. Тому економічну політику Англії він розглядає з точки зору збільшення грошових запасів, а всі негативні явища господарського життя пояснює недоліками у сфері грошового обігу. Англія бідніє тому, що відбувається псування монети, яке призводить до погіршення вексельного курсу. Через це іноземці вивозять гроші з країни, а іноземні привозні товари дорожчають. Необхідно зробити монету повноцінною та зменшити ввіз іноземних товарів. Особливого державного заохочення потребують галузі промисловості, що працюють на експорт та збагачують державу грошима. Англійці повинні припинити вивозити сировину і напівфабрикати та почати їх обробку у країні. Автор «Стислого викладу деяких скарг наших співгромадян» доводив необхідність проведення політики протекціонізму, активізації розвитку вітчизняної промисловості шляхом її захисту від іноземної конкуренції (Див.: Большая энциклопедия : в 62 т. / гл. ред. С. А. Кондратов. – Москва : ТЕРРА, 2006. – Т. 1. – С. 71–72).

Щодо авторства цього твору із самого початку існували і продовжують існувати різні точки зору. Зважаючи на високий літературний рівень роботи, авторство, зокрема, приписували Вільяму Шекспіру. У 1751 р. працю було перевидано із зазначенням імені автора – Вільям Шекспір. Згодом в економічній літературі стала переважати думка, згідно якої автором памфлету визначався Вільям Стаффорд. Ця точка зору знайшла відображення у багатьох джерелах. Але більш пізніми дослідженнями доводилось, що твір був відомим в Англії ще до його публікації у 1581 р. Елізабет Ламонд (Lamond) у 1893 р. видала наукову працю, де, крім самого документа під назвою «Трактат про спільну користь королівства Англії» («A Discourse of the Common Weal of this Realm of England»), містяться результати ретельного вивчення природи і походження цього твору. Вона стверджує, що автором памфлету є Джон Хейлз і вважає, що твір було написано у 1549 р. Вільям Стаффорд, на думку Ламонд, був тільки його видавцем. Ця точка зору теж викликала певні сумніви.

У цій ситуації найбільш суттєвим є той факт, що видання 1581 р., з якого були зроблені всі наступні (1751, 1808, 1813, 1876 рр.), відрізняється від раніше відомого тексту. І головною відмінністю є наявність додатку, написаного, як вважають, пізніше основного тексту і, вірогідно, іншою людиною. У літературі існує припущення, що автором цієї частини тексту і є В. Стаффорд. У додатково вписаному фрагменті йдеться про причини загального зростання цін. У той час, як у більш ранньому тексті йшлося тільки про псування монет, у більш пізньому виданні звертається увага на зростання притоку дорогоцінних металів, тобто міститься визначення кількісної теорії грошей. І, як зазначає Й. Шумпетер, «кому бы ни принадлежало это дополнение, он должен разделить и славу этого “открытия” …» (Шумпетер Й. А. История экономического анализа : в 3 т. / Й. А. Шумпетер ; пер. с англ. под ред. В. С. Автономова. – Санкт-Петербург : Экон. школа, 2004. – Т. 1. – С. 212. – (Библиотека "Экономической школы" ; вып. 33).

Відомі вчені та авторитетні джерела про Вільяма Стаффорда

Твори

Література

Фотогалерея

Стаффорд Вільям