Кондорсе Марі-Жан Антуан Ніколя де Каріта
Кондорсе Марі-Жан Антуан Ніколя де Каріта, маркіз
Condorcet Marie Jean Antoine Nicolas de Caritat, marquis
17 вересня 1743 – 28 (29) березня 1794 –
французький письменник, вчений-математик, філософ, економіст, політичний діяч другої половини XVIII ст.
Condorcet Marie Jean Antoine Nicolas de Caritat, marquis
17 вересня 1743 – 28 (29) березня 1794 –
французький письменник, вчений-математик, філософ, економіст, політичний діяч другої половини XVIII ст.
Жан Кондорсе народився 17 вересня 1743 року у Пікардії, в маленькому містечку Рібмон департаменту Ена. Він належав до стародавнього роду французької аристократії. Предки його одними з перших у Франції прийняли і почали відкрито сповідувати протестантство. Деякі з них прославилися своєю сміливістю під час воєнних баталій, інші займали високі чини у церковній ієрархії. Батько Жана Кондорсе Антуан Кондорсе дослужився до звання капітана французької кавалерії. Він помер, коли сину йшов лише п'ятий рік.
Мати Жана, уроджена де Курде, залишившись після смерті чоловіка у скрутному матеріальному становищі, змушена була звернутися до старшого брата свого чоловіка, впливового єпископа, з проханням виділити кошти на навчання племінника. Священик не відмовив. Проте поставив умову, щоб Жан виховувався як дитина, що мала у майбутньому стати священнослужителем. Мати Жана Кондорсе цю умову прийняла без вагань, оскільки була жінкою вельми релігійною. Дядько-прелат цілком схвалював початкове релігійне виховання свого підопічного і, коли Жану виповнилося дев’ять, відвіз племінника у Реймс до єзуїтської школи.
У школі єзуїтів Жан вчився з великим бажанням, демонструючи не аби які здібності. Йому подобалися гуманітарні дисципліни, що були профілюючими у навчальному закладі. Проте найбільше він захоплювався математикою, яка не дуже шанувалася єзуїтами. Дядько ретельно стежив за успіхами свого племінника і, ймовірно, помітивши його несхильність до духовної кар’єри, вирішив готувати Жана до військової служби. Адже, окрім духовного і військового, всяке інше заняття вважалося на той час менш почесним для французького дворянина. Але Жан зовсім не мріяв про військові баталії.
У 1758 році Жан Кондорсе успішно закінчив навчання у школі єзуїтів з відзнакою за успіхи у вивченні словесних наук. Дядько, зважаючи на вподобання племінника і щиро вірячи, що для майбутньої військової служби вельми корисно було б поглибити його знання з математики, влаштував юнака до Наваррської колегії – одного з найстаріших і найпрестижніших навчальних закладів Паризького університету. Вже через десять місяців після вступу Кондорсе у присутності Д’Аламбера, Клеро і Фонтена блискуче довів дуже складну теорему з математичного аналізу. Присутні світила науки були вражені здібностями молодого студента і передвістили йому блискуче наукове майбутнє. Схвальні відгуки великих математиків пробудили у Жана бажання, всупереч планам його рідних, присвятити своє життя науковим дослідженням. Закінчивши курс у колегії, він у 1762 році оселився на квартирі свого колишнього вчителя Жиро де Керуду у Парижі.
Значний вплив на формування світогляду Кондорсе у перші роки його самостійного життя мав видатний французький вчений Жан Лерон Д’Аламбер (1717–1783 рр.). Опіка Д’Аламбера над молодим здібним науковцем поступово переросла, незважаючи на двадцятишестирічну різницю у віці, у міцну щиру дружбу двох геніальних вчених. Саме схвальні відгуки Д’Аламбера і Лагранжа на першу наукову працю Кондорсе з інтегрального числення «Traite du le calcul integral» («Нарис інтегрального числення»), представлену Академії наук у травні 1765 року, надихнули молодого вченого продовжити дослідження і опублікувати цілу низку наукових статей у збірках праць Берлінської, Петербурзької, Болонської академій.
Наукові праці з математики (зокрема високо оцінена у науковому світі робота «Essays d'Analyse» («Досвід аналізу», 1768 р.)) відкривали Кондорсе шлях до членства в Академії наук ще у 1768 році. Але проти цього
У 1770 році Кондорсе супроводжував Д’Аламбера у його поїздці у Ферней до Вольтера. Не дивлячись на різницю у віці, між двома вченими відразу склалися теплі дружні стосунки. Їх листування продовжувалося близько восьми років, з першого дня знайомства і до самої смерті Вольтера у 1778 році. Листи цих видатних особистостей містили стільки цікавих політичних, економічних та філософських думок, що цілком справедливо були опубліковані згодом багатьма авторитетними виданнями. У разі незгоди вчені в’їдливо критикували один одного. Так, наприклад, Кондорсе дав дуже різку відповідь Вольтеру, коли той, після відставки Тюрго, схвально поставився до політики Жака Неккера.
Першим літературно-філософським твором Кондорсе був «Lettres d’un théologien à l’auteur du Dictionnaire des trois siècles» («Лист теолога до автора "Словника трьох віків"», 1774 р.), виданий анонімно. Ця робота, написана в іронічному стилі, більш притаманному сатиричним памфлетам, містила глибокі і сміливі філософські роздуми автора над проблемами моралі і справедливості. Твір спочатку приписували самому Вольтеру. Але великий мислитель запевнював всіх, що його не можна підозрювати у авторстві цього «Листа», оскільки він вже сорок років як відмовився від занять математикою, а автор листа мав глибокі математичні знання.
Після смерті Вольтера, віддаючи данину величі генія і на згадку про знайомство з ним, Кондорсе написав біографічний твір «Vie de Voltaire» («Життя Вольтера», 1789 р.) з такою великою шаною, так бездоганно правдиво, що ця книга була справедливо визнана однією з найкращих про життя і діяльність великого мислителя.
«Життя Вольтера» не стало єдиною біографічною працею Кондорсе, адже згідно статуту Академії наук, секретар повинен був готувати для розгляду на вченій раді матеріали з оцінки заслуг померлих академіків, а потім описати їх життєвий шлях. Кондорсе написав біографічні твори про Гюйгенса, Роберваля, Пікара, Маріотта, Ремера та про багатьох інших відомих академіків. Таку складну роботу могла зробити лише людина, яка мала глибокі енциклопедичні знання у різних галузях науки, і Кондорсе блискуче її виконав. Він працював з великим натхненням, популяризуючи як саму науку, так і праці вчених. Проте Кондорсе неможливо було вмовити написати про людину, яку він зневажав, погляди і вчинки якої суперечили б його власним переконанням. Так, вчений навідріз відмовився скомпілювати замовний хвалебний опус про міністра уряду Людовіка XIV, почесного члена Академії Луї Лаврильєра (1672–1725 рр.), який виступав за жорстку цензуру і був завзятим противником свободи друку. А от біографічний твір про перебувавшого не у фаворі Жака Тюрго, який керівництво Академії «не рекомендувало і не замовлювало», Кондорсе написав залюбки блискуче правдиво. Загалом, у період з 1773 р. по 1790 р. він написав 61 біографічний твір про членів Академії.
Твір Д’Аламбера «Recherches sur différents points importants du système du Monde» («Дослідження відносно деяких важливих пунктів системи світу») спонукав Кондорсе до досліджень у галузі теоретичної астрономії. Теорія визначення шляху комет на той час не була до кінця обґрунтована, незважаючи на спроби Ньютона, Фонтена, Ейлера та багатьох інших видатних вчених. Берлінська Академія призначила у 1774 році премію за наукове доведення цієї теорії. Але премію було присуджено тільки у 1778 році. Жан Кондорсе разом з німецьким вченим Георгом Фрідріхом Темпельгофом (1737–1807 рр.) отримав її за роботу «Théorie des comètes» («Теорія комет»).
У 1782 році Кондорсе було обрано академіком Французької Академії і таким чином він став академіком двох Академій (Французької академії (L`Académie francaise) та Академії наук (L`Académie des Sciences)). Кондорсе приймав активну участь у створенні відомої «Енциклопедії або Тлумачного словника наук, мистецтв та ремесел» («Encyclopédie, ou Dictionnaire raisonné des sciences, des arts et des métiers») Дені Дідро та Жана Лерона Д’Аламбера.
Він працював, присвячуючи науковим дослідженням не менше десяти годин на добу. Коло його наукових інтересів у той час простягалося далеко за межі скупих математичних формул. Зокрема, Кондорсе зацікавився теорією ймовірностей, прагнучи обґрунтувати можливість застосування її окремих положень для вирішення конкретних політичних, економічних і навіть філософських питань. Свої думки він виклав у науковому творі «Essai sur l'application de l'analyse la probabilite des dеcisions rendues la pluralit des voix» («Досвід про застосування аналізу ймовірності рішень, що приймаються більшістю голосів», «Спроба використання аналізу ймовірностей прийнятих рішень до більшості голосів», 1785 р.), який був скептично зустрінутий у науковому середовищі. Кондорсе довелося зі всією енергією відстоювати свої наукові переконання. На наукових диспутах він доводив, що теорія ймовірностей вже надала велику послугу людству: вона з'ясувала всю даремність лотерей, азартних ігор, виявила деякі, начебто незрозумілі, фінансові операції, від яких так і віяло містицизмом. Тепер же, на його думку, настав час більш широкого застосування цієї науки у суспільному житті, і необхідно було прокласти їй новий шлях. Після смерті Кондорсе його дружина перевидала цю роботу з доповненнями у 1805 р. під назвою «Elements du calcul des probabilit s et son application aux jeux de hasard, la loterie et aux jugements des hommes» («Елементи вирахування ймовірностей і їх застосування до азартних ігор, лотереї і людських суджень»).
Як зазначав професор Р. Віппер, «Кондорсе – ученый с ясной головой, чуждой всякого мистицизма, умственно-счастливая, разумно-рефлектирующая натура. Кондорсе можно назвать лучшим, совершеннейшим продуктом просвещения XVIII века. В стройной системе собраны его знания, они проникнуты ясными принципами, которые указывают точные пути дальнейшей работы; в Кондорсе есть интерес и чутье ко всему живому в социальной жизни: он горячий защитник самоуправления, свободы печати, прав женщины, эмансипации невольников; в нем научный дух встречается и крепко сплетается с мягкой человечностью.
Кондорсе был собственно математик и естественник; почти всю жизнь он провел в серьезной научной работе и в общении с теми, кто составлял цвет ума во Франции в последнюю четверть века, в кабинете и салоне. Но в эпоху революции выдающийся человек, кто бы он ни был, не мог уйти от политической жизни. В великом штурме за человеческие права его долг был стоять на первом, самом ответственном посту. Кондорсе отдался делу возрождения Франции со всем жаром верующего, но он внес в него свой научный склад мысли. Люди переживали время удивительных ожиданий и сознания невероятных успехов в общественной жизни. В уме философа успехи эти выстраивались, как ряды результатов, которые можно было предусмотреть и вычислить из действовавших сил. Торжество научного метода, полное освобождение мысли, в глазах ученого, не просто совпадало с социальным и политическим освобождением: нет, то и другое были как бы выражения одной и той же благодетельной силы: в просветлении умов и заключен главный, единственный рычаг общественного благополучия; все зло должно пасть перед очевидностью научной истины» (Виппер Р. Общественные учения и исторические теории XVIII и XIX вв. в связи с общественным движением на Западе / Р. Виппер. – 2-е изд. – Москва : Тип. Т-ва И. Н. Кушнерев и К, 1908. – С. 91–92).
У коло інтересів вченого поступово потрапила і політична економія. Він поділяв погляди економічної школи фізіократів, які джерелом багатства вважали сферу виробництва, зокрема сільське господарство, був прихильником ідеї цілковитого економічного лібералізму, концентрованим виразом якого став знаменитий принцип “laissez faire”. Кондорсе особисто був знайомий з багатьма представниками цієї школи, але найбільш тісні стосунки у нього склалися з Жаком Тюрго (1727–1781 рр.), які поступово переросли у міцну дружбу. Кондорсе настільки поділяв погляди свого більш досвідченого товариша, що, як потім зізнавався, не міг їх відокремити від своїх власних. Над багатьма важливими для економіки Франції питаннями друзі працювали разом. По черзі вчені висували ті чи інші пропозиції, які потім спільно обговорювали, нерідко у завзятих суперечках. Їх не цікавив авторський пріоритет – для обох був важливим лише кінцевий результат. Так вони розробили законопроект про торгівлю хлібом і палко публічно доводили, що надання свободи торгівлі однаково вигідно для землевласників, землеробів, продавців і споживачів.
Відчуття соціальної справедливості було притаманне обом вченим. При розробці законопроекту про вільну торгівлю хлібом вони прагнули до зниження його середньої вартості і підвищення доходів простих землеробів. Це питання було невід’ємною складовою їх законодавчої ініціативи і розроблялося у тісному зв'язку з більш загальними. Тюрго і Кондорсе визнавали за всіма людьми без виключення невід'ємне право на працю та гідне життя. «Тюрго, Сиейес, Кондорсе утверждали, что равенство в политических правах ещё ничего не даёт, если нет равенства на деле (égalité de fait). Это последнее, говорил Кондорсе, представляет собой «последнюю цель социального искусства», так как неравенство богатств, неравенство состояний и неравенство образования – главные причины всех зол» (Кропоткин П. А. Великая Французская революция 1789–1793 / П. А. Кропоткин ; примеч. А. В. Гордона, Е. В. Старостина. – Москва : Наука, 1979. – С. 375). Проте Кондорсе, як і Руссо, «…хочет признать политические права только за собственниками. Правда, он хочет признать их за всеми собственниками, даже за обладающими самою маленькою собственностью, но в конце концов – только за ними одними. Он называет это упорядоченною демократией» (Олар А. Политическая история французской революции : происхождение и развитие демократии и республики, 1789–1804 / А. Олар ; пер. с фр. Н. Кончевской. – 4-е изд. – Москва : Соцэкгиз, 1938. – С. 41). Згодом, під час революції, Кондорсе виступав категорично проти закону, який не дозволяв громадянам, що сплачували податок менше 50 ліврів, мати право обиратися у представницькі органи влади. 19 квітня 1790 року він умовив комуну подати до Національних зборів написане ним звернення. «Это замечательный адрес. Кондорсе красноречиво указывает в нём на противоречие между Декларацией прав и системой ценза» (Олар А. Политическая история французской революции : происхождение и развитие демократии и республики. – С. 103).
Після вступу на престол Людовіка XVІ Тюрго був призначений морським міністром, а через місяць отримав більш високу посаду міністра фінансів. Він зумів умовити багатьох друзів-науковців піти на державну службу, бо щиро вірив, що Д’Аламбер, Боссю, Кондорсе та інші вчені були людьми чесними, а їх висока кваліфікація та енциклопедичні знання дозволили б набагато швидше реформувати економіку Франції. Влітку 1775 р. Тюрго призначив Кондорсе інспектором Монетного двору. Працюючи на чолі цього комітету, Кондорсе підготував наукове обґрунтування переходу Франції на десятимірну систему числення, і за його поданням Національні збори ухвалили відповідний закон. Державна служба вченого була настільки успішною і плідною, що коли Тюрго відправили у відставку, його наступник і головний опонент Неккер вимушений був вмовляти Кондорсе не кидати роботу у комітеті. І науковець пропрацював на цій посаді до 1791 року.
28 грудня 1786 року Кондорсе одружився з Софі де Груші (1764–1822 рр.), яка була, за спогадами сучасників, чарівною, напрочуд розумною і освіченою та походила зі знатного роду (її братом був відомий французький маршал Емануель Робер де Груші, учасник численних баталій, у тому числі при Бородіно і Ватерлоо). Софі поділяла політичні погляди і переконання свого чоловіка, але аж ніяк не бажала відмовлятися від світського життя, на чому наполягав заклопотаний державними та науковими справами Кондорсе. Вона умовила чоловіка відкрити світський салон L'Hotel de la Monnaies у будинку Монетного двору (Управління по випуску монет і медалей – Direction of Coins and Medals) і швидко перетворила його у справжній просвітницький центр Парижа. Двері салону були відкриті для людей різного статку, віри, світогляду. Вважали за честь відвідати салон маркізи Кондорсе Адам Сміт, Мірабо, Лафайет, Кабаніс, Джефферсон, Бомарше, мадам де Сталь та багато інших видатних людей. Софі Кондорсе багато працювала над перекладами і популяризацією наукових творів. Зокрема, у 1794 році вона переклала «Теорію моральних почуттів» Сміта, а у 1798 році опублікувала власну роботу «Lettres sur la Sympathie» («Листи про симпатії»), яку декілька десятиліть у Франції помилково вважали роботою великого англійця.
У 1789 році Кондорсе разом з Ашилем Дю Шатле (1760–1794 рр.) і Томасом Пеном (1737–1809 рр.) заснував республіканську газету «Le Républicain ou le défenseur du gouvernement representative, par une Société de républicains» («Республіканець або захисник представницького уряду», «Республиканец, или защитник представительного образа правления, издание Общества республиканцев»); видано було лише чотири номери газети. А у 1790 р. він заснував власний журнал «Bibliothèque public figure» («Бібліотека публічного діяча»), в якому друкував уривки з творів Арістотеля, Макіавеллі, Бодена, Бекона, Юма, Локка, Адама Сміта зі своїми коментарями та примітками. Так, у 1791 році він опублікував п'ять праць про народну освіту. Як представник Комітету з народної освіти Законодавчих зборів Кондорсе розробив на основі цих праць проект плану організації народної освіти «Rapport et projet de décret generate de l`instruction publique» («Доклад об общей организации народного образования», 1792 р.), у якому відобразилися ідеї просвітницької філософії (Див.: Педагогическая энциклопедия / гл. ред.: И. А. Каиров, Ф. Н. Петров. – Москва : Сов. энцикл., 1965. – Т. 2. – Стб. 478).
Від 18 вересня 1789 р. Кондорсе – член муніципалітету Парижа, з 8 квітня 1791 р. – адміністратор державної скарбниці, 26 вересня 1791 р. обраний до Законодавчих зборів (з 7 лютого 1792 р. – їх голова), а 10 вересня 1792 р. – до Національного конвенту (з 21 вересня – його віце-президент) (Див.: Юридична енциклопедія : в 6 т. / редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова) та ін. – Київ : Укр. енцикл., 2001. – Т. 3. – С. 259). Природна слабкість голосу не давала йому можливості приголомшувати з трибуни своїх супротивників і виходити переможцем у галасливих суперечках. Проте він незмінно представляв Конвент, коли необхідно було оголосити звернення до народу, до іноземних держав, до представників політичних партій. Тут Кондорсе не було рівних – його спокійні, переконливі, бездоганно аргументовані промови заворожуюче діяли на слухачів і майже завжди досягали мети. За урівноваженість і спокійність навіть у гострих конфліктних ситуаціях вибуховий Д’Аламбер називав Кондорсе вулканом, засипаним снігом (Див.: Энциклопедический словарь / под ред. К. К. Арсеньева, Ф. Ф. Петрушевского. – Санкт-Петербург : Брокгауз и Ефрон, 1895. – Т. 15а (полутом 30). – С. 936).
Кондорсе був дуже занепокоєний питаннями фінансового становища. З 8 жовтня 1791 р. він вимагав від Асамблеї призначити уповноважених – контролерів Скарбниці. 13-го жовтня він знову виступив за те, щоб Законодавчі збори утворили сім спеціалізованих комітетів замість одного існуючого комітету фінансів. Автори ґрунтовного дослідження про Жана Кондорсе Елізабет та Робер Бадентер зазначають, що, «як і деяким світлим головам, йому здавалося ясним, що доля Революції пов’язана з її спроможністю вирішити фінансові питання, які вона породила. У 1790 р. ситуація була ще важкою. Неккер продовжував безпосередньо протистояти урізуванню позик. Податки надходили погано. Довіра до держави помирала. Застосування асигнацій було єдиним засобом відповісти на тогочасні проблеми Скарбниці.
Кондорсе усвідомлював небезпеку такої політики. Його погляди на фінансові питання були поглядами ліберального економіста, уважного до великих рівноваг і противника будь-кого утворення ліквідності грошей, які не мали б їхнього еквівалента в реальному прирості існуючих благ» (Бадентер Е. Кондорсе : (1743–1794) : інтелектуал у політиці / Елізабет Бадентер, Робер Бадентер ; з фр. пер. Світлана Глухова. – Київ : Юніверс, 2008. – С. 279).
Інтерес Кондосе до фінансових питань зростав відповідно до того, як вони ставали більш нагальними. 20 листопада 1791 р. Кондорсе у «Паризькій хроніці» без поблажливості змалював картину ситуації: «Гроші, розподіл яких не відповідає потребам комерції, борги і ресурси, з приводу обсягу яких панує тривожна невпевненість у більшості громадян, необхідність поповнювати асигнаціями нестачу податку, затримки в одержанні податків, які продовжуються, державні витрати, майже пущені на поталу грі випадку, обставинам і волі міністрів; такою є картина нашої сучасної ситуації». Проте Кондорсе не піддавався песимізму. Він вірив у національне багатство, яке треба вилікувати від цих труднощів. Але слід мати «терпіння й сміливість розігнати всі ці хмари, примусити зникнути весь цей безлад» (Цит. за: Бадентер Е. Кондорсе. – С. 332–333).
У 1793 році Кондорсе запропонував Конвенту застосувати спосіб проведення виборів на основі теорії ймовірностей, розроблений ним ще у 1785 році. Подібний спосіб проведення виборів згодом увійшов у світову політологію і соціологію під назвою «принцип Кондорсе». Він і зараз застосовується з певними видозмінами, узагальнений у 1951 році теоремою Ерроу про неможливість «колективного вибору», на виборах у США, Ірландії, Австралії, Новій Зеландії та в деяких інших країнах. Але для більшості членів Конвенту наприкінці ХVIII ст. подібна система голосування була занадто складною, вони просто не в змозі були усвідомити, що їм пропонує вчений, і законопроект Кондорсе було відхилено.
У Конвенті Кондорсе не належав до жодної з партій, займаючи абсолютно самостійну позицію. При обговоренні питань зовнішньої політики Франції він, несподівано для своїх ліберально налаштованих друзів, вимовив промову щодо необхідності розв’язання війни, яка б, у випадку перемоги Франції, розповсюдила б всією Європою республіканську ідеологію. Та під час суду над Людовіком XVI вчений наполягав на недоторканності короля, категорично висловлювався проти його страти, допускаючи покарання для коронованої особи виключно у вигляді заслання або домашнього арешту. Проте це швидше було проявом гуманізму, ніж зрадою інтересів революції. Кондорсе був категорично проти повернення монархії. На той час, як зазначав П. Кропоткін, «...истинные же республиканцы, вроде Томаса Пэна и Кондорсе, являлись представителями лишь ничтожного меньшинства среди образованной буржуазии. По мере того как народ становился республиканским, буржуазная интеллигенция пятилась назад к конституционной монархии» (Кропоткин П. А. Великая Французская революция 1789–1793 / П. А. Кропоткин ; примеч. А. В. Гордона, Е. В. Старостина. – Москва : Наука, 1979. – С. 191).
Кондорсе прийняв безпосередню і дієву участь у розробці так званого проекту «жирондистської» конституції. Конституція була прийнята Конвентом, але так і не вступила в дію внаслідок рішучої протидії якобінців. Як зазначав А. Олар, «…в действительности проект Кондорсе был настолько демократичен, что якобинцы не находили определённых возражений против него; они относились к нему враждебно просто потому, что он исходил от их противников, жирондистов» (Олар А. Политическая история французской революции : происхождение и развитие демократии и республики. – С. 350). Невдовзі у Конвенті утворилася нова більшість, що прийняла рішення виключити лідерів жирондистів зі складу членів Конвенту та заарештувати їх. Кондорсе, який не підтримував «…ни принципов, ни тактики жирондистов … энергично встаёт на их защиту, видя в их аресте преступное посягательство на народное представительство. Яростные нападки на монтаньяров вызвали преследования против него: над головой Кондорсе повис нож гильотины» (Энциклопедический словарь Русского библиографического института Гранат / ред. Ю. С. Гамбаров и др. – 11-е изд., стер. – Москва : Русский библиогр. ин-т Гранат, 1934. – Т. 25. – Стб. 6–7).
Переконаний у своїй правоті, Кондорсе надрукував послання до народу, в якому вказав на численні недоліки та шкідливість для республіки якобінської конституції. Кондорсе публічно радив членам Конвенту не приймати «сирий» закон, за яким буде змушена жити вся країна. Якобінці не залишили поза увагою цей відкритий виклик. За обнародування послання Кондорсе був звинувачений у змові проти єдності і нероздільності Французької республіки та був оголошений Конвентом поза законом.
У вченого вже не було ніяких ілюзій відносно своєї подальшої долі. Багатьох його знайомих жирондистів та членів їх сімей було страчено. Опальний політик покинув свій дім і таємно оселився на квартирі вдови скульптора Верне. Побоюючись за життя дружини та доньки Елізи (нар. у 1790 р.), за майно і заощадження, які підлягали конфіскації, він умовив Софі розірвати шлюб. Проте республіканці все ж вигнали дружину і доньку Ж. Кондорсе на вулицю з їх власного будинку, не дозволивши взяти з собою навіть речі першої необхідності. Друзям вдалося знайти житло для сім’ї політичного вигнанця неподалік від Парижа.
Вижити Софі допомогло вміння малювати: вона писала портрети місцевих мешканців на замовлення. Дізнавшись про місцеперебування свого чоловіка, Софі щодня разом з селянами, що торгували у Парижі, потайки відвідувала його у будинку Верне. Незабаром вона відкрила лавку по торгівлі білизною. Прибутків вистачало не тільки на утримання її родини, а ще й на матеріальну підтримку старих службовців Кондорсе, які опинилися у скрутному становищі.
Приклад дружини трохи підбадьорив Кондорсе і спонукав до відновлення наукової праці. У будинку Верне він написав заповіт, який назвав «Поради засудженого дочці» та свій відомий твір «Esquisse d’un tableau historique des progres de l’esprit humain» («Ескіз історичної картини прогресу людського розуму», 1794 р.), за який нащадки проголосили його родоначальником теорії «прогресу», одним з творців філософії історії.
Кондорсе прожив у домі Верне дев’ять місяців, ніколи не виходив на вулицю, ретельно дотримувався всіх правил конспірації. Але він чудово розумів, що масові обшуки підозрілих будинків і чисельні облави наражали на смертельну небезпеку його добродійників. Тому одного дня вчений просто пішов з дому, нікому про це не кажучи. Як пишуть біографи Кондорсе, він приречено, без певної мети йшов вулицями Парижа, одягнений у дорогий камзол, який з головою викривав його як ненависного для натовпу аристократа. На розі вулиці він випадково зустрів брата художника Верне, який, зрозумівши у чому справа, повів Кондорсе на околицю Парижа в надії знайти притулок у давніх знайомих, подружжя Сюор – людей, яким Кондорсе допомагав матеріально майже двадцять років. Верне пішов назад у Париж, а стомлений вчений почав стукати у двері. Та господарі холодно зустріли свого благодійника. Вони порадили йому тимчасово сховатися у каменоломнях Кламара і повернутися пізно вночі. Наступного дня занепокоєна Софі марно розшукувала свого чоловіка. Мадам Сюор сказала, що вночі він так і не приходив.
А вкрай виснажений, голодний Кондорсе наважився тільки через декілька днів зайти у шинок селища Кламар. Вчений відразу був заарештований і, знесилений, вимушений був долати шлях до паризької тюрми Бург-ла-Рен (Bourg-la-Reine). Ввечері його закрили в одиночній камері, а на ранок 29 березня 1794 року наглядачі знайшли його мертвим.
Існує декілька версій причини смерті Кондорсе. За однією з них, республіканці нібито не хотіли доводити до суду справу свого колишнього однодумця і просто вбили його у камері. За іншою версією, організм вченого просто не витримав такого морального і фізичного навантаження. Деякі біографи вважають, що Кондорсе вкоротив собі віку сам за допомогою отрути, яку завжди носив із собою у каблучці.
2 квітня 1795 року, через рік після смерті Кондорсе, Дону, один з членів комісії народної освіти, звернувся до Національного конвенту з проханням дозволити йому придбати на державні кошти три тисячі екземплярів останньої праці Кондорсе, відомої під назвою «Ескіз історичної картини прогресу людського розуму». Він заявив, що цей твір здатний викликати у молодого покоління полум'яну віру у необхідність вдосконалення роду людського і його слід використовувати у всіх школах Республіки як навчальний посібник. Дону стверджував, що книгу Кондорсе читатимуть і в ті віддалені часи, коли забудуть про існування Робесп'єра. Таким чином, на його думку, Конвент виявив би належну пошану пам'яті великого вченого. У відповідь на цю доповідь Національний конвент видав декрет про придбання твору Кондорсе для роздачі його по одному екземпляру кожному з представників народу і для розповсюдження в усіх навчальних закладах Республіки.
Згодом Софі Кондорсе за підтримки друзів підготувала до друку зібрання творів Кондорсе. Протягом 1801–1804 рр. вийшло 12 томів. Це видання не було повним.
Інше видання робіт Кондорсе було здійснено у 1847–1849 рр. дочкою Кондорсе Елізою О`Коннор і Араго, секретарем Академії наук. Видано було 12 томів. Це видання також було не повне (Див.: Кондорсэ Ж. А. Эскиз исторической картины прогресса человеческого разума / Ж. А. Кондорсэ ; пер. И. А. Шапиро. – Москва : Соцэкгиз, 1936. – С. 259).
Свої соціально-економічні погляди Кондорсе виклав у наукових працях «Lettre d’un laboureur de Picardie à M. N. [Necker], auteur prohibitif à Paris» («Лист хлібороба з Пікардії до пана Неккера, заборонного автора в Парижі», 1775 р.), «Réflexions sur le commerce des blés» («Роздуми про хлібну торгівлю», 1776 р.), «Vie de Turgot» («Біографія Тюрго», 1786 р.), «Réflexions sur l’esclavage des nègres» («Роздуми про рабство», 1781 р.) та інших. У праці «Лист землероба з Пікардії до протекціоніста», у статтях проти монополій та у «Роздумах про рабство» Кондорсе першим висунув думку про значні переваги, які ліквідація рабства дає для розвитку сільського господарства, землеробів і землевласників. В економічному трактаті «Роздуми про хлібну торгівлю», Кондорсе виявляє себе як прибічник поглядів фізіократів. Він підтримує їх думку про переваги сільськогосподарської праці над ремісничою та фабричною, оскільки, як він вважав, вона є найменш руйнівною для фізичної і моральної природи людини. Проте він не поділяв думку фізіократів про безплідність ремісничої та фабричної праці. Він виступав за свободу торгівлі хлібом, вбачаючи це найбільш дієвим засобом для досягнення рівноваги цін. Кондорсе виступав не тільки за свободу внутрішньої торгівлі хлібом, але й звертав увагу на доцільність вільної зовнішньої торгівлі, яка на його думку, повинна привести до зниження середньої ціни на хліб не тільки в одній державі, але й в цілому в Європі. У своїх працях Ж. Кондорсе виступає захисником приватної власності і добробуту держави і її громадян. Він визнає право на працю і вважає обов’язком держави забезпечення населення роботою у звичайні та надання допомоги у скрутні для держави і її підданих часи. Погляди Кондорсе на податки подібні до поглядів фізіократів. Він визнавав найбільш справедливим податком такий, що є пропорційним до чистого прибутку. Кондорсе виступав за прямий податок, що нараховується з продуктів, що збираються з окремих ділянок землі. Стосовно впровадження прогресивного оподаткування Кондорсе висловлювався негативно, не підтримував він також будь-які непрямі збори, виступав проти будь-якої монополії.
Є. Ф. Литвинова, автор біографічних нарисів, виданих у серії книг «Жизнь замечательных людей», заснованої Ф. Ф. Павленковим, зазначає:
З робіт Кондорсе найбільш вагомим внеском до економічної теорії вважається «Ескіз історичної картини прогресу людського розуму». Ще Платон, Арістотель, Полібій та деякі інші мислителі стародавнього світу не раз наголошували на можливості еволюційного розвитку суспільства, коли одна форма правління приходить на зміну іншій і, відповідно, змінюється система організації суспільного виробництва. Але вони припускали, що один раз пройдений цикл політичних трансформацій може повторитися знову. Італійський філософ Джамбаттіста Віко (1668–1744 рр.) розвинув ідею Полібія про циклічний характер розвитку суспільства (corso е ricorso). Кондорсе же став першим, хто висловив думку про безповоротність розвитку людства, запропонувавши свою теорію прогресу. Він «…больше, чем любой другой автор, сделал для разработки теории социальной эволюции, тесно связанной с идеями Просвещения и присутствовавшей, явно и неявно, в работах всех приверженцев разума (la raison)» (Шумпетер Й. А. История экономического анализа : в 3 т. / Й. А. Шумпетер ; пер. с англ. под ред. В. С. Автономова. – Санкт-Петербург : Экон. школа, 2004. – Т. 2. – С. 581).
Історію людства Кондорсе розглядав як поступальний рух, усі етапи якого пов'язані природними законами. Ці закони, як стверджував учений, піддаються філософському поясненню і у кожній епосі минулого можливо визначити сукупність удосконалень і змін, що вплинули на розвиток суспільства. Історичний рух Кондорсе вважав закономірним розвитком людського духу. Він відзначав, що процес еволюції людини як виду неминуче приводить до прогресу суспільства. «Если ограничиваться наблюдением, познанием общих фактов и неизменных законов развития этих способностей, того общего, что имеется у различных представителей человеческого рода, то налицо будет наука, называемая метафизикой.
Но если рассматривать то же самое развитие с точки зрения результатов относительно массы индивидов, сосуществующих одновременно на данном пространстве, и если проследить его из поколения в поколение, то тогда оно нам представится как картина прогресса человеческого разума.
Этот прогресс подчинен тем же общим законам, которые наблюдаются в развитии наших индивидуальных способностей, ибо он является результатом этого развития, наблюдаемого одновременно у большого числа индивидов, соединенных в общество. Но результат, обнаруживаемый в каждый момент, зависит от результатов, достигнутых в предшествовавшие моменты, и влияет на те, которые должны быть достигнуты в будущем» (Кондорсэ Ж. А. Эскиз исторической картины прогресса человеческого разума / Ж. А. Кондорсэ ; пер. И. А. Шапиро. – Москва : Соцэкгиз, 1936. – C. 4–5).
В «Ескізі історичної картини прогресу людського розуму» Кондорсе запевняв, що історія цивілізації поділяється на десять епох. Перша епоха – епоха кочових племен і скотарства пов’язана з об’єднанням у сім’ї, що, у свою чергу, послужило утворенню племен. Друга – епоха переходу від кочування до осілості і землеробства є наслідком розвитку розподілу праці і пов’язана з виникненням приватної власності, нерівності, рабства. Епоха прогресу землеробських народів та виникнення писемності, на думку Ж. Кондорсе, – це третій етап історії цивілізації. Четверту епоху вчений пов’язував з прогресом знань у Стародавній Греції, п’яту – з диференціацією наук до н. е. Шоста епоха – це царство теології, для якого є характерним занепад освіти, що продовжувався до доби хрестових походів. Сьома – епоха від перших успіхів наук у період їхнього відродження на Заході до винаходу друкарства. Восьма – епоха від винаходу друкарства до періоду, коли наука і зокрема, філософія, звільнюються від ярма авторитету. Це період реформації, початку раціоналізму, розвитку національних мов. Дев’ята епоха, за Кондорсе, починається від Декарта і триває до революції та утворення республіки у Франції. Десята епоха – епоха майбутнього прогресу людського розуму.
Кондорсе вважав, як зазначає Й. Шумпетер, що прогрес людства, зміна епох супроводжуються тим, що «…человеческий разум, заданная сила, ведет непрестанную победоносную войну с физической средой обитания человека и на любом этапе с верованиями или привычными представлениями, приобретенными человечеством на предыдущих этапах своей истории. Эта непрестанная борьба обеспечивает, с одной стороны, безгранично растущие возможности более глубокого проникновения в истинные законы природы, а следовательно, более совершенный технологический контроль над силами природы, а с другой стороны, безгранично возрастающую свободу от ошибочных и антиобщественных убеждений и наклонностей: совершенствуясь, человеческий интеллект совершенствует человеческую природу в целом, а следовательно, человеческие институты без установимых пределов» (Шумпетер Й. А. История экономического анализа. – Т. 2. – С. 581).
Кондорсе свято вірив у силу розуму людства, яке побудує у майбутньому справедливе суспільство. Проте він не обійшов увагою гіпотетичне питання можливого перенаселення і обмеженості ресурсів. Та на відміну від Мальтуса, який на основі своєї теорії змалював сумну картину майбутнього, Кондорсе був переконаний, що «…когда взаимные потребности сблизят всех людей, нации наиболее могущественные возведут в ранг своих политических принципов равенство между обществами, подобно равенству между отдельными людьми, и уважение к независимости слабых государств, как гуманное отношение к невежеству и нищете; когда правила, имеющие целью подавить силу человеческих способностей, будут заменены такими, которые будут благоприятствовать их проявлению и энергии, возможно ли будет тогда бояться, что на земном шаре останутся пространства, недоступные просвещению, где надменность деспотизма могла бы противопоставить истине долго непреодолимые преграды!
Настанет, таким образом, момент, когда солнце будет освещать землю, населенную только свободными людьми, не признающими другого господина, кроме своего разума; когда тираны и рабы, священники и их глупые или лицемерные орудия будут существовать только в истории и на театральных сценах…» (Кондорсэ Ж. А. Эскиз исторической картины прогресса человеческого разума. – C. 227–228).
У столітню річницю зі дня смерті Кондорсе, шануючи пам'ять свого видатного співвітчизника, французи встановили йому пам’ятник у центрі Парижа. Такої честі не був удостоєний ніхто з учасників тих буремних революційних подій, окрім Дантона. Ім’ям Кондорсе названо один з найкращих паризьких ліцеїв, лінкор ВМС Франції. У 1989 році прах Кондорсе перенесли у церков святої Женев’єви, більш відомої під назвою Пантеон, що знаходиться у Латинському кварталі французької столиці. Над входом в усипальницю видатних синів Франції написано: «AUX GRANDS HOMMES LA PATRIE RECONNAISSANTE» («ВЕЛИКИМ ЛЮДЯМ ВДЯЧНА ВІТЧИЗНА»). Тут Кондорсе покоїться поряд з Франсуа Вольтером, Жан-Жаком Руссо, Емілем Золя, Віктором Гюго, Олександром Дюма, П’єром Кюрі, Марією Кюрі, Жозефом Лагранжем, Луї Брайлем та іншими геніями людства.
Відомі вчені та авторитетні джерела про Марі-Жана Антуана Ніколя де Каріта, маркіза Кондорсе
Зміст
- 1 Шарль Жид (1847–1932), Шарль Ріст (1874–1955) – французькі економісти
- 2 Костянтин Михайлович Тахтарев (1871–1921) – російський соціолог, політичний діяч
- 3 В’ячеслав Петрович Волгін (1879–1962) – російський історик, громадський діяч
- 4 Йозеф А. Шумпетер (1883–1950) – австрійський та американський економіст,історик економічної думки
Шарль Жид (1847–1932), Шарль Ріст (1874–1955) – французькі економісти
«... Появилась во Франции одна книга, которая имела большое сходство с книгой Годвина, – это была книга Кондорсе (1794 г.) «Esquisse d'un tableau historique des progres de l’Esprit humain» («Эскиз исторической картины прогресса человеческого духа»). Она дышит той же самой верой в движение человеческих обществ к счастью, во всемогущество науки, которая сможет если не уничтожить смерть, то, во всяком случае, отодвинуть ее в бесконечно далёкое будущее, – эта уверенность у человека, писавшего незадолго до самоубийства (он принял яд, чтобы избегнуть гильотины), была весьма трогательной. Но если смерть должна быть уничтоженной, то перед Кондорсе встает тот же вопрос, какой был у Годвина: как может земля накормить всех людей? И он дает почти тот же самый ответ: или наука сумеет обеспечить средства продовольствия свыше всякой определённой меры, или разум сумеет ограничить безрассудный рост народонаселения».Жид Ш. История экономических учений : пер. с фр. / Ш. Жид, Ш. Рист ; [предисл. Я. И. Кузьминова]. – Москва : Экономика, 1995. – С. 105.
Костянтин Михайлович Тахтарев (1871–1921) – російський соціолог, політичний діяч
«Первая попытка выяснить более обстоятельно отдельные ступени в истории развития человечества принадлежит Кондорсе. В своем замечательном «Наброске исторической картины успехов человеческого разума» Кондорсе пытается дать полную картину поступательного хода общественной жизни и одновременно определить его основные ступени».Тахтарев К. М. Сравнительная история развития человеческого общества и общественных форм / К. М. Тахтарев. – Ленинград : Госиздат, 1924. – Ч. 1. – С. 18.
В’ячеслав Петрович Волгін (1879–1962) – російський історик, громадський діяч
«По своим социальным воззрениям Кондорсе – решительный сторонник теории физиократов. Он защищает полную свободу торговли, ставя ее в этом отношении рядом с религией. «Торговля, как и религия, должна быть абсолютно свободна», – пишет Кондорсе. Он – против международных торговых договоров, стесняющих свободу сношений между нациями. Он защищает единый налог на чистый продукт, как налог единственно справедливый. Он разделяет физиократическое понимание «естественных прав». Ставя, как и физиократы, на первое место среди естественных прав обеспеченность и свободу личности и собственности, он дополняет их лишь равенством. Однако и равенство он понимает в духе, нисколько не противоречащим физиократической теории. Как и Кенэ, он считает вполне законным неравенство, являющееся следствием права собственности. Неравенство богатства, по его мнению, не более опасно, не более несправедливо, чем неравенство таланта и силы. Оно вытекает из природы человека и вещей. Право собственности, включая в себя свободное использование собственности, тем самым включает свободу накоплять ее безгранично».Волгин В. П. Развитие общественной мысли во Франции в XVIII веке / В. П. Волгин ; АН СССР. – Москва : Изд-во АН СССР, 1958. – С. 368–369.
Йозеф А. Шумпетер (1883–1950) – австрійський та американський економіст,
історик економічної думки
«Кондорсе больше, чем любой другой автор, сделал для разработки теории социальной эволюции, тесно связанной с идеями Просвещения и присутствовавшей, явно и неявно, в работах всех приверженцев разума (la raison). Назовем это “интеллектуалистским эволюционизмом”».історик економічної думки
Шумпетер Й. А. История экономического анализа : в 3 т. / Йозеф А. Шумпетер ; пер. с англ. под ред. В. С. Автономова. – Санкт-Петербург : Экон. школа, 2004. – Т. 2. – С. 581. – (Библиотека "Экономической школы" ; вып. 33).
- Похвальное слово [Даниилу] Бернулли [Электронный ресурс] / М. Ж. А. Н. Кондорсе // Портреты : Леонард Эйлер, Даниил Бернулли, Иоганн Генрих Ламберт / сост. и пер. О. Б. Шейнин. – Электрон. текстовые данные. – Берлин : NG Verlag, 2009. – С. 69–91. – Режим доступа: http://www.sheynin.de/download.html. – Дата обращения: 05.09.2017.
- Похвальное слово Эйлеру [Электронный ресурс] / М. Ж. А. Н. Кондорсе // Портреты : Леонард Эйлер, Даниил Бернулли, Иоганн Генрих Ламберт / сост. и пер. О. Б. Шейнин. – Электрон. текстовые данные. – Берлин : NG Verlag, 2009. – С. 45–68. – Режим доступа: http://www.sheynin.de/download.html. – Дата обращения: 05.09.2017.
- Про вибори / Кондорсе ; пер. з фр. О. Хома ; [ред. М. Олійник]. – Львів : Літопис, 2004. – 157, [2] с.
Шифр зберігання книги в НБУ ім. Ярослава Мудрого: А642876 - Эскиз исторической картины прогресса человеческого разума / Ж. А. Кондорсэ ; пер. И. А. Шапиро. – Москва : Соцэкгиз, 1936. – 264 с.
Шифр зберігання книги: 1Ф К64 - Эскиз исторической картины прогресса человеческого разума : [выдержки] / Кондорсе // Антология мировой философии : в 4 т. / АН СССР, Ин-т философии. – Москва : Мысль, 1970. – Т. 2 : Европейская философия от эпохи Возрождения по эпоху Просвещения. – С. 685–693.
Шифр зберігання книги: 1Ф А72 - Эскиз исторической картины прогресса человеческого разума = Esquisse d’un tableau historique des proqres de l’esprit humain / Ж. Кондорсе ; пер. c фр. И. А. Шапиро. – Изд. 2-е, испр. – Москва : Либроком, 2011. – 265 с. – (Из наследия мировой философской мысли: социальная философия).
Шифр зберігання книги: 1Ф К64
- Энциклопедический словарь / под ред. К. К. Арсеньева, Ф. Ф. Петрушевского. – Санкт-Петербург : Брокгауз и Ефрон, 1895. – Т. 15а (полутом 30). – С. 936–937. – Режим доступа: https://ru.wikisource.org/wiki/ЭСБЕ/Кондорсе,_Жан-Антуан-Николь. – Дата обращения: 11.09.2017.
Шифр зберігання книги: 03 Э68 - Энциклопедический словарь. – Репр. воспр. изд. Ф. А. Брокгауз–И. А. Ефрон 1890 г. – [Москва] : ТЕРРА, 1990. – Т. 30. – С. 936–937.
Шифр зберігання книги: 03 Э68 - Большая энциклопедия : словарь общедоступных сведений по всем отраслям знания / ред. С. Н. Южаков. – Санкт-Петербург : Просвещение, [1903]. – Т. 11. – С. 261.
Шифр зберігання книги: 03 Б79 - Энциклопедический словарь Русского библиографического института Гранат / ред. Ю. С. Гамбаров и др. – 11-е изд., стер. – Москва : Русский библиогр. ин-т Гранат, 1934. – Т. 25. – Стб. 6–7.
Шифр зберігання книги: 03 Э68 - Юридична енциклопедія : в 6 т. / редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова) та ін. – Київ : Укр. енцикл., 2001. – Т. 3. – С. 259.
Шифр зберігання книги: 34 Ю70 - История философии : энциклопедия / сост. А. А. Грицанов. – Минск : Интерпрессервис : Книжный Дом, 2002. – С. 479–480.
Шифр зберігання книги: 1Ф И90 - Большая энциклопедия : в 62 т. / гл. ред. С. А. Кондратов. – Москва : ТЕРРА, 2006. – Т. 23. – С. 50 : портр.
Шифр зберігання книги: 03 Б79 - Хто є хто в європейській та американській політичній науці : малий політологічний словник / [Борис Кухта, Анатолій Романюк, Микола Поліщук ; за ред. Бориса Кухти]. – Вид. 2-ге, перероб. і допов. – Львів : Кальварія, 1997. – С. 114–115.
Шифр зберігання книги: 1Ф Х97 - Короткий оксфордський політичний словник : пер. з англ. / за ред. Іена Макліна, Алістера Макмілана. – Київ : Основи, 2005. – С. 327–329, 491.
Шифр зберігання книги: 1Ф К68 - Encyclopedia Britannica [Electronic resource]. – Electronic text data. – Mode of access: https://www.britannica.com/biography/Marie-Jean-Antoine-Nicolas-de-Caritat-marquis-de-Condorcet. – Title from the screen. – Date of request: 11.09.2017.
- Бадентер Е. Кондорсе : (1743–1794) : інтелектуал у політиці / Елізабет Бадентер, Робер Бадентер ; з фр. пер. Світлана Глухова. – Київ : Юніверс, 2008. – 566, [1] с. – (Життєписи).
Шифр зберігання книги в НБУ ім. Ярослава Мудрого: А717061 - Бадентэр Э. Кондорсе (1743–1794) : Ученый в политике / Бадентэр Элизабет, Бадентэр Робер ; [вступ. ст., сокр. пер. с фр. О. В. Захаровой]. – Москва : Ладомир, [2001]. – 398 с.
Шифр зберігання книги в НБУ ім. Ярослава Мудрого: Б312635 - Бернгольц П. Основы политической экономии / П. Бернгольц, Ф. Браер. – Киев : Изд-во Киев. ун-та, 1998. – Т. 2, разд. 11.4.2.1 : Одновершинность и существование победителя Кондорсе. – С. 58–62 ; разд. 11.4.2.3 : Наличие победителя Кондорсе при бесконечно многих альтернативах и многомерных множествах альтернатив. – С. 64–69.
Шифр зберігання книги: 33 Б51 - Водовозов Н. В. Экономические этюды [Электронный ресурс] / Н. Водовозов. – 2-е изд., доп. – Электрон. текстовые данные. – Санкт-Петербург : изд. М. И. Водовозовой, 1907. – [4], 505, [2] с. – Из содерж.: Возражения Мальтуса против учений Кондорсе, Годвина и Оуэна. – С. 147–148. – Режим доступа: http://dlib.rsl.ru/viewer/01003732727#?page=76. – Дата обращения: 11.09.2017.
- Волгин В. П. Развитие общественной мысли во Франции в XVIII веке / В. П. Волгин ; АН СССР. – Москва : Изд-во АН СССР, 1958. – 415 с. – С. 368–376: о Кондорсе.
Шифр зберігання книги: 1Ф В67 - Вольский В. И. Ж.-Ш. Де Борда и маркиз де Кондорсе – родоначальники теории голосования [Электронный ресурс] / В. И. Вольский // Журнал политической социологии и философии. – 2013. – № 3. – С. 147–159. – Электрон. текстовые данные. – Режим доступа: https://cyberleninka.ru/article/n/zh-sh-de-borda-i-markiz-de-kondorse-rodonachalniki-teorii-golosovaniya. – Дата обращения: 11.09.2017.
- Данилов В. И. Области Кондорсе и ромбические паркеты / В. И. Данилов, А. В. Карзанов, Г. А. Кошевой // Экономика и математические методы. – 2010. – Т. 46, № 4. – С. 55–68.
Місце зберігання журналу: Бібліотека КНЕУ - Ерохин А. К. Политическая экономия Адама Смита и Николя Кондорсе в приложении к концепции общественного образования [Электронный ресурс] / А. К. Ерохин // Проблемы современной экономики. – 2007. – № 2. – С. 371–374. – Электрон. текстовые данные. – Режим доступа: http://www.m-economy.ru/art.php?nArtId=1414. – Дата обращения: 11.09.2017.
- Жорес Ж. Социалистическая история французской революции : в 6 т. : пер. с фр. / Жан Жорес ; вступ. ст. и ред. А. З. Манфреда. – Москва : Прогресс, 1976–1983.
Т. 2, гл. 4, [разд. 33] : Взгляды Кондорсе. – 1978. – С. 408–410. – Режим доступа: http://istmat.info/node/28163. – Дата обращения: 11.09.2017.
Т. 3, гл. 8, [разд. 16] : Средства исцеления, предложенные Кондорсе. – 1979. – С. 381–383. – Режим доступа: http://istmat.info/node/28164. – Дата обращения: 11.09.2017.
Т. 6, гл. 5, [разд. 6] : Демократический идеал Кондорсе. – 1983. – С. 402–405 ; [разд. 4] : Революционная мысль. Кондорсе. – С. 407–415. – Режим доступа: http://istmat.info/node/31592. – Дата обращения: 11.09.2017.
Шифр зберігання книги в НБУ ім. Ярослава Мудрого: М76-2, М76-3, М76-6 - Ингрэм Д. История политической экономии [Электронный ресурс] / Джон Ингрэм ; пер. с англ. под ред. И. И. Янжула. – Электрон. текстовые данные. – Москва : Издание К. Т. Солдатенкова, 1891. – 322 с. – С. 144, 145, 146: о Кондорсе. – Режим доступа: http://dlib.rsl.ru/viewer/01007875355#?page=1. – Дата обращения: 11.09.2017.
- Ковалевский М. Кондорсэ : характеристика / М. Ковалевский // Вестник Европы. – 1894. – Т. 2, кн. 3–4. – С. 99–144. – Режим доступа: https://www.prlib.ru/item/323490. – Дата обращения: 11.09.2017.
Шифр зберігання журналу в НІБ України: 05 В38 - Козин И. В. Правила принятия решений на основе отношения парнодоминантности [Электронный ресурс] / Козин И. В. // Вісник Запорізького національного університету : зб. наук. ст. Серія: Фізико-математичні науки. – Електронні текст. дані. – Запоріжжя : Запорізький нац. ун-т, 2008. – С. 97–103: правило Кондорсе. – Режим доступу: http://visnykznu.org/visnyk_ua/arh/t_visn_2008/2008mf1.html. – Дата звернення: 11.09.2017.
- Кропоткин П. А. Великая Французская революция, 1789–1793 / П. А. Кропоткин ; примеч. А. В. Гордона, Е. В. Старостина. – Москва : Наука, 1979. – С. 363–364, 375–376. – (Памятники исторической мысли).
Шифр зберігання книги в НБУВ: ВА338307 - Литвинова Е. Ф. Жан Антуан Кондорсе / Е. Ф. Литвинова // Т. Мор. Оуэн. Дидро. Д’Аламбер. Кондорсе : биогр. повествования / ред. Н. Ф. Болдырев. – Челябинск : Урал LTD, 1998. – 489 с.: ил. – (Жизнь замечательных людей : биографическая библиотека Ф. Павленкова ; т. 31).
Шифр зберігання книги в НІБ України: А6677 / 1ф М79 - Литвинова Е. Ф. Кондорсэ, его жизнь и научно-политическая деятельность : биогр. очерк / Е. Ф. Литвинова. – Санкт-Петербург, 1894. – 80 с. – (Жизнь замечательных людей : биографическая библиотека Ф. Павленкова). – Режим доступа: http://libo.lib.zt.ua/jspui/handle/123456789/321. – Дата обращения: 11.09.2017.
Шифр зберігання книги в НБУВ: ВО30863 - Малтус Т. Р. Дослідження закону народонаселення : пер. з англ. / Т. Р. Малтус. – Київ : Основи, 1998. – Кн. 3, розд. 1 : Про системи рівності. Волес. Кондорсе. – С. 89–100.
Шифр зберігання книги: 33(09) М19 - Мишель А. Идея государства : Критический опыт истории социальных и политических теорий во Франции со времени революции / А. Мишель ; пер. с фр. П. Рождественского ; под ред. А. Рождественского. – Москва : Тип. Сытина, 1909. – 804 с. – С. 40–42: о Кондорсе. – (Б-ка для самообразования).
Шифр зберігання журналу в НБУ ім. Ярослава Мудрого: Адз698 - Нисбет Р. Прогресс: история идеи / Роберт Нисбет ; пер. с англ. [под ред. Ю. Кузнецова и Гр. Сапова]. – Москва : ИРИСЭН, 2007. – 556 с. – Из содерж.: Кондорсэ. – С. 319–327. – (Серия "Социология").
Шифр зберігання книги: 301 Н69 - Окорокова В. В. Утопічні мотиви прогресистського підходу Ж. А. Кондорсе в праці «Ескіз історичної картини прогресу людського розуму», 1794 р. / В. В. Окорокова // Актуальні проблеми філософії та соціології. – 2017. – № 16. – С. 78–81.
Шифр зберігання журналу в НБУ ім. Ярослава Мудрого: Я52 А43 - Олар А. Политическая история французской революции : происхождение и развитие демократии и республики, 1789–1804 / А. Олар ; пер. с фр. Н. Кончевской. – 4-е изд. – Москва : Соцэкгиз, 1938. – 979 с. – С. 14, 41, 97–98, 103, 121–123, 172, 175–177, 286, 306, 329, 343, 345, 350, 391, 392, 500–502, 537, 542: о Кондорсе.
Шифр зберігання книги: 9(И)3 О-53 - Солодов А. К. О влиянии состава экспертов на результаты финансово-экономических прогнозов [Электронный ресурс] / А. К. Солодов // Экономика и социум. – 2015. – № 4. – С. 836–840. – Электрон. текстовые данные. – Режим доступа: http://iupr.ru/ekonomika_i_socium__4_17__2015/. – Дата обращения: 11.09.2017.
- Тахтарев К. М. Сравнительная история развития человеческого общества и общественных форм [Электронный ресурс] / К. М. Тахтарев. – Электрон. текстовые данные. – Ленинград : Госиздат, 1924. – Ч. 1. – 371 с. – С. 18–21: о Кондорсе. – Режим доступа: http://dlib.rsl.ru/viewer/01008064908#?page=5. – Дата обращения: 11.09.2017.
- Тиссандье Г. Мученики науки [Электронный ресурс] / сост. Гастон Тиссандье ; пер. с фр. под ред. Ф. Павленкова. – Электрон. текстовые данные. – Санкт-Петербург : тип. А. М. Котомина, 1880. – [6], 360 с. – С. 346–348: о Кондорсэ. – Режим доступа: http://dlib.rsl.ru/viewer/01003624114#?page=5. – Дата обращения: 11.09.2017.
- Шумпетер Й. А. История экономического анализа : в 3 т. / Й. А. Шумпетер ; пер. с англ. под ред. В. С. Автономова. – Санкт-Петербург : Экономическая школа, 2004. – Т. 1. – С. 171–172 ; Т. 2. – С. 581–582. – (Библиотека "Экономической школы" ; вып. 33).
Шифр зберігання книги: 33(09) Ш96
<gallery widths=200px heights=220px perrow=4>
Файл:Condorcet1.PNG|Режим доступу: https://en.wikipedia.org/wiki/Marquis_de_Condorcet. – Дата звернення: 13.09.2017. Файл:Condorcet2.jpg|Литвинова Е. Ф. Кондорсэ, его жизнь и научно-политическая деятельность : биогр. очерк / Е. Ф. Литвинова. – Санкт-Петербург, 1894. – 1 л. фронт. (портр.). – (Жизнь замечательных людей : биографическая библиотека Ф. Павленкова). Файл:Condorcet3.jpg|Левандовский А. П. Сен-Симон / А. П. Левандовский. – Москва : Мол. гвардия, 1973. – С. 107. Файл:Condorcet4.jpg|Режим доступу: https://archive.org/stream/oeuvresdecondorc01cond#page/n9/mode/2up. – Дата зверенення: 13.09.2017. Файл:Condorcet5.jpg|Режим доступу: https://fr.wikipedia.org/wiki/Nicolas_de_Condorcet. – Дата звернення: 13.09.2017. Файл:Condorcet6.jpg|Режим доступу: http://www.politicalandfeministeconomists.com/people/?Grouchy,+Marquise+de+Condorcet/Sophie+de. – Дата звернення: 13.09.2017. Файл:Condorset7.jpg|Режим доступу: http://dkhramov.dp.ua/Stu.MonumentCondorcet#.WbkIseXJTfI. – Дата звернення: 13.09.2017.
