Ло Джон
Ло (Лоу) Джон
Lаw John
(21 квітня 1671 – 21 березня 1729) –
шотландський економіст і фінансист (перша чверть XVIII ст.),
засновник т. з. системи Ло,
одним з перших у Європі спробував ввести в обіг паперові гроші.
Lаw John
(21 квітня 1671 – 21 березня 1729) –
шотландський економіст і фінансист (перша чверть XVIII ст.),
засновник т. з. системи Ло,
одним з перших у Європі спробував ввести в обіг паперові гроші.
Народився у столиці Шотландії Единбурзі. Батько Джона Ло займався ювелірною справою і лихварством. У 1683 р. він купив маєток Лорістон і таким чином став дворянином. Джон Ло отримав домашню освіту. Навчання давалося Дж. Ло легко, він був обдарованою дитиною, особливих успіхів досягнув у вивченні математики. Завдяки зусиллям матері Жанни Кембль (деякі біографи вважають, що вона походила з відомого французького роду Аржілей) Джон Ло отримав гарну освіту і виховання. «Благодаря старательному воспитанию Джон Ло стал на двадцатом году настоящим джентльменом. Он был искусен во всех гимнастических упражнениях. Он был, кроме того, хорош собой, с благородной наружностью соединял он самые изящные манеры, блестящее и увлекательное красноречие. Обладая, кроме того, еще довольно значительным состоянием, Ло не оставался долго в Эдинбурге и переселился в Лондон …» (Бабст И. К. Избранные труды / И. К. Бабст ; Моск. гос. ун-т им. М. В. Ломоносова ; под ред. М. Г. Покидченко, Е. Н. Калмычковой. – Москва : Наука, 1999. – С. 32). За свідченнями біографів, Дж. Ло у Лондоні багато часу присвячує світським розвагам,отримує прізвисько «Красунчик Ло», але у той же час активно цікавиться економічним життям, знайомиться з фінансовими ділками, вивчає математику, комерцію, економічні праці. У 1694 р. Дж. Ло був змушений втекти з Англії до Голландії внаслідок дуелі, яка закінчилася загибеллю його супротивника. Суд визнав дуель вбивством і засудив Ло до смертної кари. За допомогою друзів він тікає із в’язниці.
У Голландії Дж. Ло уважно вивчає найбільший і найсолідніший в Європі Амстердамський банк. Він був одержимий ідеєю створення банків нового типу. Усе своє подальше життя Ло присвятив висуненню пропозицій щодо створення банків як у Шотландії, так і в інших країнах Європи, «… будучи убежденным, что ключ к экономическому процветанию лежит в увеличении базы металлического денежного обращения при помощи бумажных денег, в частности бумажных денег, обеспеченных земельными угодьями» (Блауг М. 100 великих экономистов до Кейнса / М. Блауг ; пер. с англ. под ред. А. А. Фофонова. – Санкт-Петербург : Экон. школа, 2005. – С. 169).
«Ло был романтиком банкового дела. Это звучит теперь довольно странно: банк и романтика! Но тогда, на заре развития капиталистического кредита, его возможности многим казались безграничными и чудесными. Недаром Ло много раз в своих сочинениях сравнивал учреждение банков и развитие кредита с “открытием Индий”, т.е. морского пути в Индию и Америку, откуда в Европу шли драгоценные металлы и редкие товары. В Джоне Ло не испытанная тогда еще сила кредита нашла своего поклонника, поэта, пророка», – написав про Джона Ло А. В. Анікін у широко відомій праці «Юность науки» (Аникин А. В. Юность науки : Жизнь и идеи мыслителей-экономистов до Маркса / А. В. Аникин. – 4-е изд. – Москва : Политиздат, 1985. – С. 94).
Основними науковими працями Дж. Ло є трактат «Гроші і торгівля з пропозицією, як забезпечити націю грошима» («Money and Trade Considered: with Proposal for Supplying the Nation with Money», 1705 р.) та більш пізній і більш зрілий, але не опублікований за життя автора «Трактат про гроші та торгівлю» («Treatise on Money and Commerce», “Mémoire touchant les monnoies et le commerce”, 1706 р.) (Див.: Блауг М. 100 великих экономистов до Кейнса. – С. 169).
Вихідною у його теоретичній побудові була ідея про те, що гроші є вирішальним фактором економічного процвітання держави. Оскільки гроші – основна умова розвитку країни та добробуту її населення, то головним завданням, на думку Ло, є насичення країни грошима. Він заперечував основну тезу меркантилістів про те, що багатство країни в його грошовій формі може зростати лише завдяки перевищенню експорту над імпортом. Зробити це, на його думку, можливо не лише за рахунок активного торговельного балансу, але й значно простіше – випуском банкнот, кількість яких не потрібно пов’язувати із запасами коштовних металів у країні. Вона визначається лише виходячи із потреби держави у грошах. Він зазначав, що паперові гроші можуть бути використані тільки для внутрішнього обігу, разом із тим, держава має потребу у золоті та інших коштовностях і повинна акумулювати їх у державній скарбниці.
Дж. Ло вважав, що золото і срібло, виступаючи у ролі грошей, отримують додаткову цінність, оскільки задовольняють певні потреби, а саме потреби обігу. Тому він стверджував, що паперові гроші, оскільки вони виконують цю суспільну функцію, також мають цінність, їх випуск збільшує багатство нації і веде до зростання ділової активності населення. Ло дотримувався теорії цінності, що базувалася на попиті і пропозиції, і розглядав цінність грошей або визначення середнього рівня цін виключно як окремий випадок загальної теорії. Він був впевнений, що товари мають цінність лише тому, що вони корисні, але величина їх цінності визначається «большим или меньшим количеством товаров по отношению к спросу на них» (Цит. за: Блауг М. 100 великих экономистов до Кейнса. – С. 170).
Система Дж. Ло передбачала такі головні принципи: кредитну експансію для банків (надання позик, які набагато перевищують запас металевих грошей, що зберігаються у банках) та створення державного земельного банку, наділеного правом випуску паперових грошей під забезпечення землею та іншими неметалевими активами, діяльність якого була б підпорядкована завданням економічної політики уряду. В результаті він сподівався на значне підвищення прибутків, зниження рівня відсотку і наповнення державної казни металевими грошима, внаслідок їх вивільнення з обігу. Численні спроби Джона Ло запропонувати свою ідею земельного банку урядам Шотландії, Франції, Савойського герцогства в Італії урешті-решт закінчилися позитивним результатом тільки у 1716 році, коли він переконав герцога Орлеанського, регента Франції після смерті Людовіка XIV, надати йому ліцензію на право відкрити банк.
Спочатку Ло відкрив свій приватний банк, що розпочав випуск банкнот із гарантованим розміном на повноцінні срібні монети. Справа виявилася успішною, і через рік уряд дозволив приймати банкноти Ло при сплаті податків. То був знак довіри, який дозволив розпочати активне кредитування різних сфер діяльності під низькі відсотки. Всі практичні операції Дж. Ло мали на меті виправити складну фінансову ситуацію у Франції.
Після успіху заснованого ним банку Дж. Ло створив Міссісіпську компанію, яка повинна була займатися освоєнням колоній Франції у Північній Америці. На відміну від англійської та голландської Ост-Індійських компаній, які були закритими акціонерними товариствами, Дж. Ло випустив акції компанії для широкого загалу. Це була перша в історії відкрита акціонерна компанія.
Фінансова система Ло будувалася на взаємодії банку та акціонерної компанії. Банк, згідно задуму Ло, повинен був забезпечувати пропозицію грошей і підтримувати низький рівень відсотку за позики, що урешті-решт повинно було стимулювати господарську активність. Акціонерна компанія була формально створена для освоєння французьких колоній у Північній Америці. Але свої права і привілеї на торгівлю в Америці та інших частинах світу (Африці, Індії, Китаї) компанія отримала під зобов’язання по управлінню державним боргом. Фактично компанія стала посередником між казною та її кредиторами. Боржнику (державі) Ло реструктурував його зобов’язання на вигідних для казни умовах, а кредиторам казни він запропонував конвертувати цінні папери в акції своєї компанії, ціна на які швидко зростала. Попит на акції мав критичне значення для успіху всієї системи, в цьому підтримку компанії надавав банк: надійність акцій підкріплювалася гарантією викупу їх банком за фіксованою ціною, а зростання їх курсу стимулювалося банківською емісією. «Система Ло, – на думку Х. Уерта де Сото, – подобно вообще всякому экономическому интервенционизму, базировалась на трех взаимосвязанных факторах. Во-первых, на пренебрежении традиционными принципами права и морали и прежде всего требованием постоянного хранения 100% денег, помещенных на депозит. Во-вторых, на логической ошибке, оправдывающей нарушения принципов права ради бистрого достижения некоей благой цели. В-третьих, на том факте, что всегда будут существовать деятели, рассматривающие предлагаемые реформы как возможность получить гигантские прибыли. Комбинация трех этих факторов позволила такому политическому мечтателю, как Ло, запустить свою «банковскою систему» во Франции начала XVIII в.» (Уэрта де Сото Х. Деньги, банковский кредит и экономические циклы / Хесус Уэрта де Сото ; [пер. с англ. Т. Даниловой ; под ред. А. В. Куряева]. – Челябинск : Социум, 2008. – С. 87).
Коли у Франції в 1719–1720 рр. розпочався спекулятивний бум, Дж. Ло досяг вищої точки своєї кар’єри – посів місце міністра фінансів (січень 1720 р.). Але досягнення Міссісіпської компанії в освоюванні заморських територій були незначними і не могли забезпечити очікуване економічне зростання Франції. Невдовзі бум завершився крахом: банкноти перетворились в інфляційні паперові гроші, а згодом перестали бути законним платіжним засобом. «К 1720 г. абсурдные масштабы финансового пузыря стали очевидны. Ло отчаянно пытался стабилизировать цену акций компании и ценность банковских бумажных денег: банк и торговая компания были объединены, а акции новой компании объявлены узаконенным платежным средством, монеты потеряли часть веса в попытке восстановить их соотношение с банкнотами и т. д. Однако все было тщетно, и инфляционный пузырь лопнул, неся финансовый крах не только банку, но и многим французским инвесторам, доверившимся ему и торговой компании. Убытки были столь велики, а страдания так сильны, что целых сто лет во Франции считалось бестактностью произносить слово “банк”, на некоторое время ставшее синонимом “мошенничества”» – зазначає Уерта де Сото (Уэрта де Сото Х. Деньги, банковский кредит и экономические циклы. – С. 87–88). «Крушение этого бума – знаменитый “Миссисипский пузырь”, который на протяжении целого века или дольше использовался, чтобы пугать государственных деятелей призраком инфляции, вызванной бездумной эмиссией бумажных денег», – писав з цього приводу М. Блауг (Блауг М. 100 великих экономистов до Кейнса. – С. 170–171). Коли компанія збанкрутіла, Дж. Ло був змушений втекти за кордон, а його майно було конфісковано на користь кредиторів. Поспішно залишаючи Францію, Джон Ло зміг вивезти з країни тільки сина, сподіваючись, що дружина з донькою приєднаються до них пізніше. Проте родині Ло влада не дозволила виїхати з Франції. На згадку про чоловіка (з яким їй більше не судилося зустрітися) та його зірковий час у дружини Джона Ло залишився тільки великий діамант та картини. Останні роки свого життя Джон Ло провів у Венеції як професійний гравець і працював над твором «Історія фінансів часів регентства», у якому намагався виправдатися перед нащадками.
Особа Джона Ло та діяльність «бумажного змея Франции» дуже зацікавили Петра I. Найбільший інтерес у російського царя викликала готовність Ло до розширення торгівлі з Росією, а через неї і з азіатським Сходом, включаючи Японію. Після краху «системи Ло» Петро I на початку 1721 р. передав «господину Ляусу» запрошення приїхати до Росії, обіцяв титул князя та інші привілеї. Він хотів запропонувати Джону Ло організацію заселення прикаспійських територій та створення там мануфактурної промисловості. Але Дж. Ло пропозиція російського царя не зацікавила (Див.: Гурьев А. Реформа денежного обращения / А. Гурьев. – Санкт-Петербург : Тип. В. Ф. Киршбаума, 1896. – Ч. 1. – С. 9).
На думку К. Маркса, Ло відіграв певну роль у становленні вчення фізіократів, оскільки після спекулятивного буму 1719–1720 рр., коли постраждало багато навіть великих статків, збереглася лише земельна власність. «Виникнення фізіократії, – писав Маркс, – було пов'язане як з опозицією проти кольбертизму, так і, особливо, з скандальним крахом системи Ло» (Маркс К., Енгельс Ф. Твори. – Т. 26, ч. 1. – С. 30).
Джона Ло вважають однією із найбільш самобутніх та екстравагантних особистостей пізнього меркантилізму. «Це була людина системи», – кілька разів повторював Сен-Симон, що залишив важливі свідоцтва про особу Ло. «Джон Ло – авантюрист и пророк» – таку назву дав главі, що присвячена Дж. Ло, автор «Юності науки» А. В. Анікін (Аникин А. В. Юность науки. – С. 93–110).
Відомий російський економіст другої половини ХІХ ст. І. К. Бабст у дослідженні, присвяченому Дж. Ло, писав: «Прошло уже время порочить безусловно великих деятелей за ошибки, в которые они вдавались, увлекаясь слишком далеко в порыве благородного стремления осчастливить своих сограждан. В деятельности каждого великого человека мы видим две стороны. Одной живет он в будущем, угадывая зорким гениальным оком потребности своей эпохи и пролагая пути грядущим поколениям, другой связан он с привычками и предрассудками, уже отживающими, и гибнет нередко от уступок последним. Но беспристрастная история всем открывает свои гостеприимные скрижали, и здесь все чаще и чаще осеняет лавровый венок чело деятеля, не понятого современниками и погибшего от слепой их злобы. В идеях Ло было так много будущего, он столько бросил новых светлых мыслей в массу экономических понятий своего времени, что пора, кажется, перестать упрекать человека единственно за то, что он не отрешился от многих ложных понятий, от которых, впрочем, к сожалению, не отрешилось большинство и в наше время. Нельзя ни сознаться, что он далеко оставил за собой и даровитостью, благородством большую часть современных ему финансовых людей Франции» (Бабст И. К. Избранные труды. – С. 41).
У своїх працях Джон Ло висунув ряд макроекономічних ідей, що набагато випередили свій час. Як вважає Карл Менгер, Джон Ло першим сформулював теорію стихійного еволюційного походження грошей. «… Главный аргумент в пользу Ло обнаружился много позже, в XX в., когда само денежное хозяйство трансформировалось в систему бумажно-денежного обращения, во многом воспроизводящую логику его предложений. Именно этот факт заставил многих историков экономической мысли XX в. признать Джона Ло крупным экономистом-теоретиком …» (История экономических учений : учеб. пособие / [под ред. В. С. Автономова, О. И. Ананьина, Н. А. Макашевой]. – Москва : ИНФРА-М, 2010. – С. 40).
Відомі вчені та авторитетні джерела про
<gallery widths=200px heights=220px perrow=2>
Файл:Lo.jpg| Файл:Lo2.jpg| Файл:Lo4.jpg| Файл:Lo5.jpg| Файл:Lo6.jpg| Файл:Lo7.jpg|
