Сімонд де Сісмонді Жан Шарль Леонард
Сісмонді Жан Шарль Леонард Сімонд де
Simonde de Sismondi Jean Charles Léonard
9 травня 1773 – 25 червня 1842 –
швейцарський економіст та історик першої половини XIX ст.
Simonde de Sismondi Jean Charles Léonard
9 травня 1773 – 25 червня 1842 –
швейцарський економіст та історик першої половини XIX ст.
Жан Шарль Леонард Сімонд де Сісмонді народився у Женеві 9 травня 1773 року у сім'ї заможного кальвіністського пастора. Батьки Жана належали до старовинного північноіталійського аристократичного роду, довгий час проживали у Франції, де прийняли кальвінізм. Релігійні переконання змусили сім’ю Сісмонді переїхати у більш толерантну до свободи віросповідання Швейцарію.
Дитинство Жана проходило у маєтку Шатлен у мальовничому куточку Швейцарії на березі Женевського озера. Змалку він знаходився під опікою гувернерів і домашніх вчителів. Діти у той час грали у революцію. Маленький Жан з друзями «заснували» республіку, спорудили у зеленому гаю пам’ятник Жану-Жаку Руссо, біля якого виголошували палкі промови. Сісмонді проголосив себе Солоном республіки і з цієї нагоди урочисто зачитав конституцію, що була написана ним на чотирнадцяти сторінках.
Та побути на посаді президента республіки Жану довго не довелося – батьки направили його на навчання у кальвіністську школу. Вчився він доволі успішно і по закінченню школи вступив до університету. Та здобути вищу освіту йому не судилося. Почалася якобінська революція, і родина Жана втратила значну частину своїх заощаджень, які зберігалися у вигляді французьких державних паперів. Далі доля молодого Сісмонді дуже нагадувала долю молодого Фур’є. Скрутне матеріальне становище змусило батька Жана перервати навчання сина в університеті і направити його працювати помічником до знайомого торговця у Ліон. Як і Фур’є, Сісмонді опинився у вирі революційних подій, вимушено залишив місто і незабаром потрапив у в’язницю.
У в’язниці Жан перебував разом з батьком незначний період часу, оскільки, окрім приналежності до аристократичного роду, якобінцям інкримінувати арештантам було нічого. Та й спокійна Женева не була подібна до бурхливого Парижа, де за подібну «провину» у той час запросто відсікали голови. Тим не менш у 1793 р. родина Сісмонді вирішила переїхати до Лондона.
В Англії вони прожили вісімнадцять місяців. За цей час Жан встиг вивчити англійську мову, ознайомитися з економічним становищем країни, що переживала тоді промислову революцію, англійською економічною літературою, особливостями функціонування державних установ і приватних компаній. Проте Англія не була для Сісмонді рідною країною, адже він був «…по словам одного из биографов, женевец по рождению и чувствам, но француз по характеру ума и направлению трудов. Все научные труды Сисмонди написаны по-французски и издавались, как правило, в Париже. В значительной мере он может рассматриваться как представитель французской экономической мысли» (Аникин А. В. Юность науки : Жизнь и идеи мыслителей-экономистов до Маркса / А. В. Аникин. – 4-е изд. – Москва : Политиздат, 1985. – C. 267). Та і мати почала сумувати за рідною домівкою. Тому сім’я вирішила повернутися у швейцарський Шатлен.
Проте революційні заворушення ще тривали, арешти продовжувалися. Тому у 1795 році родина зважується знову переїхати, тепер до Італії. У провінції Тоскана купується маєток з великою земельною ділянкою, і Жан Сісмонді на п’ять років стає керуючим сільськогосподарським підприємством. Окрім практичної роботи, він починає займатися і теоретичними економічними дослідженнями, вивчати патріархально-аграрні відносини Тоскани. Результатом цієї праці став перший економічний твір – «Tableau de l'agriculture Toscane» («Картина сільського господарства Тоскани»), який згодом (у 1801 році) був надрукований у Женеві. Книга здебільшого мала описовий характер, у ній систематизувалися економічні і правові відносини, притаманні сільському господарству Тоскани. У той же час Сісмонді почав писати більш глобальний твір – «Etudes de sciences sociale» («Дослідження про суспільні науки»), виданий у30-х роках XIX ст.
У 1800 році сільськогосподарська практика Сісмонді закінчилася. Він повернувся до Женеви і влаштувався на роботу секретарем торгової палати. Та ця робота здалася йому не цікавою, матеріальне становище родини відчутно покращилося, і Жан вирішив зайнятися виключно науковими дослідженнями. У 1803 році вийшла друком його друга економічна робота – «De la richesse commerciale ou principes de l'economie politique» («Про комерційне багатство, або Про принципи політичної економії в їх застосуванні до торговельного законодавства»). У цьому творі автор цілком поділяв погляди Адама Сміта, проповідував принципи «laissez faire, laissez passer», вірив у добродійність стихійних економічних законів і був переповнений соціальним оптимізмом. Він вважав, що мета цієї роботи полягала в ознайомленні французького істеблішменту і в першу чергу французьких законодавців з поглядами визначного шотландського економіста.
Перші ж роботи Сісмонді не залишилися без уваги не тільки у Франції, але й за кордоном. Більш того, він набув навіть деякої популярності, отримав запрошення очолити кафедру політичної економії у Віленському університеті (нині Вільнюський університет) на дуже вигідних умовах. Але цю пропозицію вчений не прийняв, оскільки не вважав себе педагогом, боявся, що у Росії його свободу творчості обмежать, не дадуть вільно говорити і писати. Крім того він розмірковував над можливістю розпочати кар’єру політика. Та найбільше вплинула на подальшу долю Жана порада його матері, яка переконала сина, що він досягне найбільшого успіху у спокійній науковій праці у тиші домашнього кабінету.
Успіх перших наукових творів розширив і коло знайомих Сісмонді. Він почав відвідувати дім Жана Неккера, де збиралося багато знаних науковців і письменників. Тут він диспутував і отримував поради від Бенжамена Констана, Фрідріха Шлегеля, Жоржа Кюв’є та інших відомих вчених. З дочкою Неккера, відомою мадам де Сталь, у Сісмонді встановилися вельми дружні стосунки. Де Сталь стала першим критиком рукопису нової роботи Сісмонді – «Histoire des rеpubliques italiennes du moyen age» («Історії італійських республік середньовіччя»). Він уважно вислуховував іноді доволі різкі, але слушні заперечення, переробляв і переписував за її вказівками окремі місця цього твору. У 1804–1808 рр. Сісмонді супроводжував де Сталь в її подорожах Італією та Німеччиною, зустрічався з відомими вченими й літераторами, вивчав економіку, політичне життя та літературу цих країн.
У 1807 році вийшли друком перші два томи «Історії італійських республік середньовіччя». Ця робота підтвердила велику ерудицію автора і хороше знання першоджерел. Проте книга мала здебільшого описовий характер, по суті не містила нових даних. Але вже у цьому творі розвиток суспільної ідеології Сісмонді ставив у пряму залежність від загального соціального устрою, який характеризував крізь призму економічних явищ.
У 1811 році Сісмонді у Женеві виступав з публічними лекціями з історії літератури романських народів. Лектор зумів подати матеріал так цікаво, що послухати лекції приходило чимало людей, як простих пересічних громадян, студентів, так і науковців. Через два роки, на численні прохання, Сісмонді скомпонував увесь матеріал і видав його у вигляді окремої книги під назвою «De la littérature du midi de l`Europe» («Література Південної Європи»). Так само, як і у попередній роботі, у цьому творі духовний прогрес націй, рівень розвитку літератури і мистецтва обумовлювався соціальним устроєм, станом економіки.
У 1813 р. Сісмонді переїхав до Парижа. Завдяки своїй репутації вже доволі відомого вченого він був доброзичливо прийнятий у літературних і політичних колах французької столиці. Проте Сісмонді віддавав перевагу не світським раутам, а кропіткій праці у публічних бібліотеках. Великий резонанс у цей період викликала серія його статей «Lettres sur la nouvelle constitution francaise» («Листи про нову французьку конституцію»), в яких автор виступив з підтримкою політики Наполеона як нібито продовжувача ідей Французької революції. Вдячний Бонапарт особисто призначив аудієнцію Сісмонді, мав з ним двогодинну бесіду і навіть хотів нагородити його Орденом Почесного легіону. Та науковець ввічливо відмовився, аргументуючи це рішення бажанням зберегти статус незалежного вченого, що принесло би, на його думку, більше користі державі.
Після реставрації Бурбонів Сісмонді переїхав до Лондона. В Англії його вразили наслідки промислової революції, наростаючі соціальні суперечності, важка економічна криза 1815–1817 років. Аналіз стану виробничих відносин англійської економіки того періоду призвів до різкого повороту у соціально-економічних поглядах Сісмонді, який до цього формально був прихильником ідей Сміта щодо напрямків розвитку капіталістичного суспільства. Він написав одну за одною дві економічні роботи: статтю «Політична економія» для единбурзької «Енциклопедії» (1818 р.) і, після повернення до Швейцарії, книгу «Nouveaux principes d'economie politique, ou De la richesse dans ses rapports avec la population» («Нові начала політичної економії, або Про багатство в його відношенні до народонаселення», 1819 р.). Саме у цих творах було викладено ту економічну теорію, яка пов'язана з ім'ям Сісмонді.
У 1818 році Сісмонді одружився з Джессі Аллен, жінкою вельми освіченою, з якою він обговорював свої майбутні твори і яка стала першим читачем його наукових праць. У тому ж році подружжя оселилося у невеликому маєтку неподалік від Женеви. Тут Сісмонді провів решту свого життя, покидаючи домівку лише для короткочасних подорожей Європою. Він займався переважно науковою працею. У 1833 році його було обрано членом французької Академії моральних і політичних наук. Але як академік Сісмонді віддавав перевагу творчості у затишному домашньому кабінеті, а не бурхливим дебатам на вчених нарадах.
Лише на незначний період часу Сісмонді зголосився увійти до республіканського уряду Швейцарії, де, як не дивно для критика капіталістичної системи, виступив на боці аристократії проти демократизації суспільства. Зокрема, він виголошував палкі промови проти загального виборчого права, обґрунтовуючи свої переконання тим, що приймати участь в управлінні країною, на його думку, можуть лише освічені люди.
Саме у Швейцарії була написана переважаюча кількість наукових праць Сісмонді. У 1827 році він перевидав «Нові начала» з невеликими доповненнями, написав економічну роботу «Etudes sur l'économie politique» («Нариси з політичної економії», 1837 р.), яка, втім, не додала нових ідей у його вже сформовану економічну теорію. «Он был историком и экономистом, – зазначає М. Блауг, – первым критиком промышленного капитализма… он сожалел о тех «издержках», которые индустриализация возложила на «пролетариев» (его собственный термин), и тосковал по простым личным отношениям, характерным для экономики сельского хозяйства минувших дней. …Работа «Новые принципы политической экономии»… ознаменовала его поворот в сторону более критического отношения к свободной торговле, невмешательству государства в экономику и промышленному капитализму» (Блауг М. 100 великих экономистов до Кейнса / М. Блауг ; пер. с англ. под ред. А. А. Фофонова. – Санкт-Петербург : Экон. школа, 2005. – С. 274). З історичних робіт були опубліковані: «Histoire des Français» («Історія французів») – багатотомна фундаментальна праця, над якою автор працював понад 20 років, «Histoire de la renaissance de la liberté eu Italie» («Історія відродження свободи в Італії», 2 томи), «Histoire de la chute de l`empire romain» («Історія падіння Римської імперії», 2 томи), «Etudas sur les sciences sociales» («Дослідження про суспільні науки», 3 томи) та інші.
Вчений багато працював, не зважаючи на важку хворобу, до останніх днів свого життя. Він помер 25 червня 1842 року.
Економічні погляди Сісмонді формувалися в епоху промислового перевороту у Західній Європі. Спочатку він був прихильником класичної школи. У праці «Про комерційне багатство, або Про принципи політичної економії у їхньому застосуванні до торговельного законодавства» він пропагував ідеї Адама Сміта, виступав за свободу конкуренції і вільної гри особистих інтересів. Проте згодом «верный ученик Адама Смита, Сисмонди понял, что изменения в экономике создали новую ситуацию и новые вопросы, на которые в книге Смита нет прямых ответов.
Сисмонди нашел в себе силы подвергнуть критике идеологию экономического либерализма. Бедственное положение рабочего класса в Англии заставило Сисмонди пересмотреть свое отношение к полной свободе конкуренции» (Майбурд Е. М. Введение в историю экономической мысли : От пророков до профессоров / Е. М. Майбурд. – 2-е изд., испр. и доп. – Москва : Дело, 2000. – C. 194).
Спостерігаючи за тотальним наступом великого капіталу на дрібних товаровиробників, Сісмонді виступив з різкою критикою капіталізму. Ідеальною економічною системою він вважав дрібне товарне господарство, захищав патріархальність побуту і цехову регламентацію виробництва. Тим самим у дослідження економічних явищ вносився певний суб'єктивізм, так званий «метод робінзоніади». «Как критик капитализма Сисмонди «поставил задачу дальнейшему анализу», следовательно, способствовал научному развитию политической экономии. Как мелкий буржуа и романтик он затруднял дальнейший анализ. Своей критикой он внёс новую струю в политическую экономию, своими позитивными воззрениями он положил начало мелкобуржуазному направлению в политической экономии и экономическому романтизму» (Розенберг Д. И. История политической экономии : учеб. пособие для экон. вузов / Д. И. Розенберг. – Москва : Соцэкгиз, 1940. – Т. 1. – C. 195).
В своїх подальших роботах «Nouveaux principes d`economie politique, ou de la richesse dans ses rapports avec la population» («Нових началах політичної економії, або Про багатство у його відношенні до народонаселення») та «Etudes sur l'economie politique» («Нарисах з політичної економії»), Сісмонді засудив режим вільної конкуренції, вимагав державного втручання у процеси суспільного виробництва і розподілу багатства на користь дрібних виробників. Політекономію він проголосив моральною наукою, що має справу з людською природою, а не з економічними відносинами, і звузив її значення до методів керування народним багатством. «Материальное благосостояние людей, поскольку оно зависит от государства, составляет предмет политической экономии» (Сисмонди Ж. Симонд де. Новые начала политической экономии или О богатстве в его отношении к народонаселению / Ж. Симонд де Сисмонди ; пер. [с фр.] под ред. А. Ф. Кона. – Москва : Соцэкгиз, 1936. – Т. 1. – С. 148).
Визначаючи «по-новому» предмет політекономії, Сісмонді тим не менш послідовно відстоював теорію трудової вартості. Як Сміт і Рікардо, він наголошував, що труд є єдиним джерелом багатства. Вирішуючи проблему величини вартості, Сісмонді зводив її до необхідного робочого часу, витраченого при середніх умовах виробництва. Він писав, що «богатство может существовать не только при отсутствии каких бы то ни было знаков обмена или денег, но и при отсутствии всякой возможности обмена. Но оно не могло бы возникнуть без труда, а также без потребностей и желаний, которые удовлетворяются трудом» (Сисмонди Ж. Симонд де. Новые начала политической экономии... – Т. 1. – С. 171).
Та якщо у Сміта і Рікардо вся система базувалася на теорії трудової вартості, на процесі виробництва суспільного багатства, то Сісмонді у своїх дослідженнях левову частку часу відводив законам його розподілу і споживання. Як зазначав відомий історик економічної думки Д. І. Розенберг, «Сисмонди можно считать родоначальником так называемой потребительской версии в определении общественно-необходимого труда. Согласно этой версии, в противоположность другой, называемой технической или производственной версией, общественно-необходимый труд определяется не существующей в данном обществе и в данное время средней интенсивностью и производительностью труда, а тем, насколько он необходим для удовлетворения общественной потребности. Не вдаваясь в разбор этих версий, мы лишь отмечаем, что у Сисмонди потребительская версия вытекает из признания примата потребления над производством» (Розенберг Д. И. История политической экономии. – Т. 1. – C. 204–205). Проте сам Сісмонді підкреслював, що «…мерилом стоимости обмениваемых вещей служит не только их полезность. Каждый из обменивающихся принимает в расчет то время и те усилия, которых стоило ему производство предлагаемой им вещи… Предметом обмена служат не только вещи, но и труд, при помощи которого создаются все вещи» (Сисмонди Ж. Симонд де. Новые начала политической экономии... – Т. 1. – С. 175).
Економічну модель Сісмонді деякі автори розглядали у такому вигляді: «Поскольку движущей силой и целью производства является прибыль, капиталисты стремятся выжать возможно больше прибыли из своих рабочих. Вследствие естественных законов размножения предложение труда хронически превышает спрос, что позволяет капиталистам удерживать зарплату на голодном уровне. Покупательная способность этих пролетариев крайне низка и ограничивается небольшими количествами предметов первой необходимости. Между тем их труд способен производить все больше и больше товаров. Внедрение машин лишь усиливает диспропорцию: они повышают производительность труда и одновременно вытесняют рабочих. В результате неизбежно получается, что все больше общественного труда занято производством предметов роскоши богатых. Но спрос последних на предметы роскоши ограничен и неустойчив. Отсюда почти без промежуточных звеньев Сисмонди выводит неизбежность кризисов перепроизводства.
Общество, в котором существует более или менее «чистый» капитализм и преобладают два класса – капиталисты и наемные рабочие, обречено на жестокие кризисы. Спасения Сисмонди ищет, подобно Мальтусу, в «третьих лицах» – промежуточных классах и слоях. Только для Сисмонди, в отличие от Мальтуса, это прежде всего мелкие товаропроизводители – крестьяне, кустари, ремесленники» (Аникин А. В. Юность науки. – C. 271–272).
Грошам Сісмонді відводив роль необхідного елементу товарно-грошових відносин, загальної міри вартості, справедливо відзначаючи, що вони, як і інші товари, мають свою внутрішню вартість. Проте повну характеристику сутності і функцій грошей він не дав, розглядаючи їх переважно як засіб обміну.
Прибуток Сісмонді визначав, підкреслюючи його експлуататорську природу, як дохід капіталіста, що представляє собою відрахування з продукту праці робітників. Але поряд з цим він давав й інші визначення прибутку, зводячи його то до продуктивності самого капіталу, то до винагороди капіталіста за ощадливість. Проте, на противагу «трьом факторам капіталістичного виробництва» Сея, Сісмонді наголошував, що «… всякое богатство есть продукт труда. Будучи частью богатства, доход происходит из этого же общего источника. Обыкновенно признают три вида дохода: ренту, прибыль и заработную плату, проистекающие будто бы из трех разных источников – земли, накопленного капитала и труда. Но при более внимательном рассмотрении можно установить, что эти три вида дохода – это лишь три различные формы пользования продуктами человеческого труда» (Сисмонди Ж. Симонд де. Новые начала политической экономии... – Т. 1. – С. 183).
Ренту Сісмонді розглядав з фізіократичних позицій, заявляючи, що вона – це дарунок землі, оскільки остання має продуктивну чинність. Він критикував Рікардо за твердження про те, що гірші ділянки можуть використовуватися без платежу ренти. Це говорить про те, що вчений здогадувався про існування абсолютної ренти, але аналізу цієї економічної категорії у нього немає.
У вченні про доходи Сісмонді рішуче протиставляв трудові та нетрудові доходи. Характерною рисою капіталізму вважав зосередження багатства в руках великих капіталістів і напівзлиденне положення працівників. Він наполягав, що заробітна плата повинна максимально наближатися до всієї вартості продукту праці робітника. Сісмонді був прихильником соціальних реформ з поліпшення економічного становища робітничого класу.
Теорія криз Сісмонді була взята на озброєння багатьма економістами. Розглядаючи її крізь призму останньої масштабної світової фінансово-економічної кризи, мабуть варто було б прислуховуватися до висновків про те, що «…нарушение взаимного соответствия между производством, доходом и потреблением одинаково вредно для нации как в том случае, когда получаемый доход меньше обычного и часть капитала переходит в потребительный фонд, так и в том случае, когда, наоборот, потребление уменьшается и не вызывает нового производства. Нарушение равновесия вызывает бедствия в государстве. Производство может падать, когда среди трудового населения развиваются стремления к праздности, капитал может уменьшаться, когда входят в моду мотовство и роскошь, наконец, потребление может уменьшаться по причинам, не связанным с уменьшением труда, но это само по себе влияет на уменьшение труда, ибо при уменьшении потребления не имеет места воспроизводство.
Итак, народы подвержены опасностям как будто противоречивого характера. Они могут разоряться и оттого, что тратят слишком много, и оттого, что тратят слишком мало. Когда расход превышает доход, нация тратит слишком много, ибо в этом случае ей приходится заимствовать из своих капиталов и тем самым уменьшать будущее производство» (Сисмонди Ж. Симонд де. Новые начала политической экономии... – Т. 1. – С. 201).
Головну роль регулятора суспільних відносин Сісмонді відводив державі, яка повинна, на його думку, регулювати темпи економічного зростання, законодавчо обмежувати вільну конкуренцію, заохочувати дрібний капітал, оптимізувати терміни впровадження нової техніки, проводити реформи з покращення соціально-економічного становища працівників. «Сисмонди находит в себе силы высказаться за государственное регулирование рыночной стихии, хотя и не предлагает при этом сколь-нибудь конкретных мероприятий. Тем не менее допустимо назвать его имя в качестве предтечи Кейнса» (Майбурд Е. М. Введение в историю экономической мысли. – C. 195).
Історики економічної думки відзначали: «Влияние Сисмонди на современников было не велико, он почти не встретил отклика и не помешал успеху школы laissez faire. Но теперь, через много лет после смерти автора «Новых начал политической экономии», интерес к нему не только не исчез, а значительно усилился. Его идеи живут и поныне. Самые влиятельные представители университетской политической экономии – немецкие катедер-социалисты – признают себя продолжателями дела швейцарского ученого. И действительно, Сисмонди может считаться родоначальником того направления в экономической науке, на знамени которого написано: «социальные реформы!» и которое занимает промежуточное положение между социализмом и школой свободной конкуренции» (Туган-Барановский М. И. Экономические очерки / М. И. Туган-Барановский. – Москва : РОССПЭН, 1998. – C. 158). Як зазначали французькі вчені Ш. Жид та Ш. Ріст, «…он первый осмелился поднять голос против принципов, стремившихся превратиться в догмы; он первый вопреки господствующему мнению подчеркивает факты, которые не укладываются в широкие и простые обобщения его предшественников. Если он и не является главой новых школ, то во всяком случае он их предтеча. Они будут вдохновляться теми же чувствами и формулировать те же идеи» (Жид Ш. История экономических учений : пер. с фр. / Ш. Жид, Ш. Рист ; [предисл. Я. И. Кузьминова]. – Москва : Экономика, 1995. – C. 162).
«Сисмонди встречался с Рикардо, Мальтусом и Сэем. Его цитировали Мальтус, Мак-Куллох, Торренс и Джон Стюарт Милль. Все они, кроме Мальтуса, подвергали его разгромной критике. В действительности, совершенно очевидно, что его труд «Новые принципы» (Nouveaux Principles) оказал глубокое влияние на работу Мальтуса «Принципы политической экономии» (Principles of Political Economy, 1820). Один и тот же акцент на том, что мы назвали бы в наше время недостаточным совокупным спросом, одна и та же тенденция к отказу от системы сравнительной статистики и к рассмотрению понятия совокупного спроса с динамической точки зрения как вопроса воспроизводства потоков доходов данного периода в следующем периоде – все это присутствует в обеих названных книгах. На самом деле, – зазначає М. Блауг, – дух кейнсианства в работе Сисмонди значительно сильнее, чем в работе Мальтуса. Кейнсу следовало бы провозгласить своим предшественником именно Сисмонди, но не Мальтуса. Сисмонди также можно рассматривать как истинного предшественника Маркса не только ввиду того, что он выделил рабочий класс в качестве преимущественной жертвы фабрично-заводской системы, но и благодаря пониманию того, что рабочие и хозяева вовлечены в вечную «классовую борьбу» – еще один созданный им новый термин» (Блауг М. 100 великих экономистов до Кейнса. – С. 275).
Відомі вчені та авторитетні джерела про Жана Шарля Леонарда Сімонда де Сісмонді
Іван Васильович Вернадський (1821–1884) – український економіст
«Новое учение его касается преимущественно распределения богатства и основано на той главной мысли, что труд (рабочие силы) имеет способность производить слишком много и в действительности иногда производит более, нежели сколько требуется, и нежели сколько может быть потреблено. Такое состояние рынка производит печальные явления бедности и стесненное положение промышленности, на которое не может не обратить внимания общество, которое обязано не только заботиться о производстве, но и стараться достигнуть вообще возможной степени благосостояния, и даже доставить каждому лицу наибольшую долю участия в нем. Из этого происходит то, что фабрикант, по его мнению, обязан доставлять пропитание рабочим и не смотреть на свое дело, как на чисто личное занятие; а так как, по Сисмонди, частный интерес не всегда согласен с общим, то необходимо, чтобы правительство, вместо простого наблюдения и удаления препятствий, заботилось в то же время и об экономических отношениях между различными классами народа и их состоянии, и вообще содействовало бы прямыми мерами к достижению не только наибольшего богатства (производства) в стране, но и наибольшего благосостояния путем правильного распределения, произведенного между самими производителями. В доказательство необходимости такого непосредственного вмешательства общественной власти в дело промышленности Сисмонди приводит между прочим настоящее положение фабричного производства на Западе, превышающего, по его мнению, существующие потребности народа, на которые вообще не обращается должного внимания, ни при фабрикации, ни при распределении произведенного. Он вооружается притом, как и можно было ожидать, против всех причин увеличения производства: против совместничества производителей (конкуренции), приводящей необходимо к крайней напряженности работы, и малому заработку, против экономии, бережливости, уменьшающей потребление, против накопления капиталов, облегчающих производство, против изобретений и открытий, против улучшения машин и усовершенствованных орудий, сокращающих время и труд, даже против наставлений и советов, имеющих целью улучшения в производстве и увеличение массы производимого. Впрочем пользу всего этого он отрицает не безусловно, а требует только, чтобы эти улучшения вводимы были по долгом обсуждении и соображении состояния требования с предложением, т. е. чтобы производство не предшествовало запросу, забывая что, исключая редкие случаи, иначе в промышленности и не бывает».Вернадский И. Очерк истории политической экономии / И. Вернадский // І. Вернадський. Витоки : Творча спадщина у контексті історії економічної думки в Україні : [монографія] / за ред. В. Д. Базилевича. – Київ : Знання, 2009. – C. 687–688.
Шарль Жид (1847–1932), Шарль Ріст (1874–1955) – французькі економісти
«Интересно отметить уже в учении Сисмонди очень развитые зародыши многих тенденций, которые в течение XIX столетия приобретут громадное значение. В его лице классическая школа встречает на своем пути первого критика, и уже он подводит итог тем главным "еретическим" положениям, против которых ей придется впоследствии бороться и которые заслонят ее от внимания общества. Произведение ли Сисмонди определило эти новые тенденции? Это кажется маловероятным. Его непосредственное влияние было очень ограничено; оно отразилось, как мы скоро увидим, только на социалистах. Его книга была довольно быстро забыта, и только в наше время вновь постигли ее значение. Точнее было бы сказать, что в течение XIX столетия происходили возрождение и самопроизвольный расцвет представляемых Сисмонди идей. Но тем не менее он первый осмелился поднять голос против принципов, стремившихся превратиться в догмы; он первый вопреки господствующему мнению подчеркивает факты, которые не укладываются в широкие и простые обобщения его предшественников. Если он и не является главой новых школ, то во всяком случае он их предтеча. Они будут вдохновляться теми же чувствами и формулировать те же идеи.Методом своим он предваряет историческую школу».
Жид Ш. История экономических учений : пер. с фр. / Ш. Жид, Ш. Рист ; [предисл. Я. И. Кузьминова]. – Москва : Экономика, 1995. – C. 162.
Михайло Іванович Туган-Барановський (1865–1919) – український економіст, публіцист і громадський діяч
«Но не только по своей социальной программе Сисмонди был предшественником новейших германских экономистов – и по своему методу он указал им дорогу. В противоположность другим экономистам начала XIX века, Сисмонди изучил экономические явления с исторической точки зрения. Экономисты школы Смита были совершенно чужды исторического духа, и замечательнейший из них – Рикардо – даже и не задавался вопросом, возможен ли иной общественный и экономический строй, кроме капиталистического. Что касается до утопистов, то они пытались поставить свою критику капиталистического хозяйства на историческую почву, но, не будучи историками по специальности и недостаточно зная исторические факты, должны были заменять более или менее остроумными – иногда прямо гениальными, как у Сен-Симона и Фурье, – догадками фактическое изучение современного хозяйственного строя с исторической точки зрения. Напротив, Сисмонди, не отличавшийся особой философской глубиной или смелостью и силой мысли, был превосходным знатоком исторических фактов. В этом опять его сходство с современными экономистами так называемой исторической школы».Туган-Барановский М. И. Экономические очерки / М. И. Туган-Барановский. – Москва : РОССПЭН, 1998. – C. 158.
Давид Іохелевич Розенберг (1879–1950) – російський економіст, історик економічної думки
«Вначале Сисмонди, объявив себя верным учеником Смита, примкнул к английским классикам, но затем стал в резкую оппозицию к ним.Если раньше он, как и другие экономисты того времени, был сторонником лозунга «laissez faire, laissez passer», то позже превратился в самого непримиримого его противника. В свободной конкуренции и в свободной игре личных интересов он видел корень всех зол и бедствий, против которых, по его мнению, можно бороться лишь при помощи вмешательства государственной власти в хозяйственную жизнь, при помощи целой системы мероприятий, направленных к ее регулированию».
Розенберг Д. И. История политической экономии : учеб. пособие для экон. вузов / Д. И. Розенберг. – Москва : Соцэкгиз,1940. – Т. 1. – C. 197.
«Сисмонди можно считать родоначальником так называемой потребительской версии в определении общественно-необходимого труда. Согласно этой версии, в противоположность другой, называемой технической или производственной версией, общественно-необходимый труд определяется не существующей в данном обществе и в данное время средней интенсивностью и производительностью труда, а тем, насколько он необходим для удовлетворения общественной потребности. Не вдаваясь в разбор этих версий, мы лишь отмечаем, что у Сисмонди потребительская версия вытекает из признания примата потребления над производством».
Розенберг Д. И. История политической экономии. – Т. 1. – C. 204–205.
Жамс Эмиль П`єр Марі (1899–1987) – французький економіст, історик економічної думки
«В своей работе «Новые принципы политической экономии» (1819 г.) он писал, что режим «свободной конкуренции», подчиняя все погоне за рентабельностью, стимулирует производство тех товаров, на которые имеется наибольший спрос, но отнюдь не тех, которые наиболее необходимы; что рабочие, будучи неорганизованными, испытывают на себе влияние конкуренции со стороны машин, подвергаются ограблению и остаются несчастными; что недостаточность их покупательной способности не дает им возможности приобрести все те продукты, которые созданы их трудом, а это для промышленно развитых обществ создает в будущем угрозу возрастающего перепроизводства.Это был напрасный труд: его идеи были скоро забыты. При жизни Сисмонди не считался великим экономистом».
Жамс Э. История экономической мысли XX века / Эмиль Жамс ; пер. с фр. П. Олдака, А. Покровского ; под общ. ред. И. Г. Блюмина. – Москва : Изд-во иностр. лит., 1959. – С. 35–36.
Андрій Володимирович Анікін (1927–2001) – російський економіст, доктор економічних наук, професор
«Модель капитализма у Сисмонди заключается в следующем. Поскольку движущей силой и целью производства является прибыль, капиталисты стремятся выжать возможно больше прибыли из своих рабочих. Вследствие естественных законов размножения предложение труда хронически превышает спрос, что позволяет капиталистам удерживать зарплату на голодном уровне. Покупательная способность этих пролетариев крайне низка и ограничивается небольшими количествами предметов первой необходимости. Между тем их труд способен производить все больше и больше товаров. Внедрение машин лишь усиливает диспропорцию: они повышают производительность труда и одновременно вытесняют рабочих. В результате неизбежно получается, что все больше общественного труда занято производством предметов роскоши богатых. Но спрос последних на предметы роскоши ограничен и неустойчив. Отсюда почти без промежуточных звеньев Сисмонди выводит неизбежность кризисов перепроизводства.
Общество, в котором существует более или менее «чистый» капитализм и преобладают два класса – капиталисты и наемные рабочие, обречено на жестокие кризисы. Спасения Сисмонди ищет, подобно Мальтусу, в «третьих лицах» – промежуточных классах и слоях. Только для Сисмонди, в отличие от Мальтуса, это прежде всего мелкие товаропроизводители – крестьяне, кустари, ремесленники. Кроме того, Сисмонди полагал, что развитие капиталистического производства невозможно без обширного внешнего рынка, который он трактовал односторонне: как сбыт товаров более развитых стран в менее развитые. Наличием внешних рынков объяснял он то, что Англия еще не задохнулась под бременем богатства».
Аникин А. В. Юность науки : Жизнь и идеи мыслителей-экономистов до Маркса / А. В. Аникин. – 4-е изд. – Москва : Политиздат, 1985. – С. 271–272.
«Во многих отношениях Сисмонди был передовым мыслителем. Это проявляется прежде всего в его понимании исторического процесса как смены менее прогрессивного общественного строя более прогрессивным».
Аникин А. В. Юность науки. – С. 273.
Степан Миколайович Злупко (1931–2006) – український економіст, доктор економічних наук, професор
«Економічна теорія Сісмонді є частково перехідною від учення А. Сміта, Д. Рікардо і Т. Мальтуса до вироблення нових уявлень щодо господарських процесів. З одного боку, вона має багато спільного з трудовою теорією, а з іншого – є конкретизацією і критикою її теоретичних постулатів. У тому цінність «Нових засад політичної економії» Сімонда де Сісмонді». Злупко С. М. Історія економічної теорії : підручник / С. М. Злупко ; Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка. – 2-ге вид., випр. і допов. – Київ : Знання, 2005. – С. 279–280.
Євген Михайлович Майбурд (нар. 1937 р.) – російський історик економічної думки
«Верный ученик Адама Смита, Сисмонди понял, что изменения в экономике создали новую ситуацию и новые вопросы, на которые в книге Смита нет прямых ответов.
Сисмонди нашел в себе силы подвергнуть критике идеологию экономического либерализма. Бедственное положение рабочего класса в Англии заставило Сисмонди пересмотреть свое отношение к полной свободе конкуренции. Естественный ход вещей, казалось, обрекал массы производительных работников на хроническую нужду, болезни и высокую смертность. Производимое богатство распределяется так неравномерно, что основным его производителям мало что достается.
От Смита последующая наука унаследовала представление, что накопление капитала является ключом к проблеме богатства народов. Сисмонди переместил центр тяжести с проблемы накопления на проблему распределения. Он указывал, что прогрессирующее накопление капитала может сочетаться с неизбывной бедностью трудящихся».
Майбурд Е. М. Введение в историю экономической мысли : От пророков до профессоров / Е. М. Майбурд. – 2-е изд., испр. и доп. – Москва : Дело, 2000 – C. 194.
Віктор Дмитрович Базилевич (нар. 1949 р.) – український економіст, доктор економічних наук, професор
«Именно он [Сисмонди] поставил под сомнение господствующую экономическую ортодоксию и заявил о построении политической экономии на новых принципах. Фактически это претензия на создание новой философии экономики».Базилевич В. Д. Философия экономики. История : [монография] / В. Базилевич, В. Ильин ; Киев. нац. ун-т им. Тараса Шевченко. – Київ : Знання ; Москва : Рыбари, 2011. – С. 458.
- Histoire des Francais / S. Sismondi. – Bruxelles : H. Dumont, 1836. – 557 с.
Шифр зберігання книги в НІБ України: 9(44) S57 - Histoire des Republiques italiennes du Moyen Age / S. Sismondi. – Paris, 1809. – Т. 1. – XVI, 447 с.
Шифр зберігання книги в НІБ України: 9(45) S57 - Nouveaux principes d'économie politique, ou De la richesse dans ses rapports avec la popu-lation [Ressources électroniques] / J.-C.-L. Simonde de Sismondi. – Données de texte électro-nique. – Paris, 1819.
Vol. 1. – 453 p. – Mode d'accès: https://gallica.bnf.fr/ark:/12148/bpt6k955530.r=Sismondi?rk=21459;2. – Дата звернення: 24.09.2018.
Vol. 2. – 449 p. – Mode d'accès: https://gallica.bnf.fr/ark:/12148/bpt6k95554b.r=Sismondi?rk=42918;4. – Дата звернення: 24.09.2018. - Новые начала политической экономии [Электронный ресурс] / Ж. Симонд де-Сисмонди ; пер. Б. О. Эфруси. – Москва : Издание К. Т. Солдатенкова, 1897. – XLIV, XIV, 294 с. – (Библиотека экономистов ; вып. 8). – Текст доступен на СD в приложении к кн.: Румянцева Е. Е. Мировая экономическая наука в лицах / Е. Е. Румянцева. – Москва, 2010.
Шифр зберігання книги: 33М Р86 - Новые начала политической экономии или о богатстве в его отношении к народонаселению / Ж. Симонд де Сисмонди ; пер. [с фр.] под ред. А. Ф. Кона. – Москва : Соцэкгиз, 1936. – Т. 1. – 386 с.
Шифр зберігання книги: 33(09) С40 - Новые начала политической экономии или о богатстве в его отношении к народонаселению / Ж. Симонд де Сисмонди. – Москва : Соцэкгиз, 1937. – 243 с.
Шифр зберігання книги в НБУВ: В 156012/2
Шифр зберігання книги в НІБ України: 33 С40 - Новые начала политической экономии : [отрывки] / Жан Шарль Леонар Симонд де Сисмонди // Мировая экономическая мысль. Сквозь призму веков : в 5 т. / Моск. гос. ун-т им. М. В. Ломоносова ; [сопред. редкол. Г. Г. Фетисов, А. Г. Худокормов]. – Москва : Мысль, 2004. – Т. 1 : От зари цивилизации до капитализма. – С. 519–532.
Шифр зберігання книги: 33(09) М64
- Энциклопедический словарь / под ред. К. К. Арсеньева, Ф. Ф. Петрушевского. – Санкт-Петербург : Брокгауз и Ефрон, 1900. – Т. 30 (полутом 59). – С. 86–89. – Режим доступа: https://ru.wikisource.org/. – Дата обращения: 04.12.2018.
Шифр зберігання книги: 03 Э68 - Энциклопедический словарь. – Репр. воспр. изд. Ф. А. Брокгауз–И. А. Ефрон 1890 г. – [Москва] : ТЕРРА, 1992. – Т. 59. – С. 86–89.
Шифр зберігання книги: 03 Э68 - Большая энциклопедия : словарь общедоступных сведений по всем отраслям знания / ред. С. Н. Южаков. – Санкт-Петербург : Просвещение, [1904]. – Т. 17. – С. 420.
Шифр зберігання книги: 03 Б79 - Энциклопедический словарь Русского библиографического института Гранат [Электронный ресурс] / под ред. Ю. С. Гамбарова [и др.]. – 11-е стер. изд. – Электрон. текстовые данные. – Москва : Русский библиогр. ин-т Гранат, [193-?]. – Т. 39. – Стб. 50–53. – Режим доступа: https://dlib.rsl.ru/viewer/01003996759#?page=1. – Дата обращения: 25.09.2018.
- Экономическая энциклопедия. Политическая экономия : в 4 т. / гл. ред. А. М. Румянцев. – Москва : Сов. энцикл., 1979. – Т. 3. – С. 552–553.
Шифр зберігання книги: 03 Э40 - Економічна енциклопедія : у 3 т. – Київ : Академія ; Тернопіль : Акад. народ. госп-ва, 2002. – Т. 3. – С. 397.
Шифр зберігання книги: 33 Е40 - Большая энциклопедия : в 62 т. / гл. ред. С. А. Кондратов. – Москва : ТЕРРА, 2006. – Т. 45. – С. 357–358 : портр.
Шифр зберігання книги: 03 Б79 - Румянцева Е. Е. Новая экономическая энциклопедия / Е. Е. Румянцева. – 4-е изд. – Москва : ИНФРА-М, 2011. – С. 615–618.
Шифр зберігання книги: 33 Р86 - Encyclopedia Britannica [Electronic resource]. – Electronic text data. – Mode of access: https://www.britannica.com/biography/J-C-L-Simonde-de-Sismondi. – Title from the screen. – Date of request: 24.09.2018
- The New International Encyclopædia [Electronic resource]. – Electronic text data. – Mode of access: http://www.newworldencyclopedia.org/entry/Jean_Charles_Leonard_de_Sismondi. – Title from the screen. – Date of request: 24.09.2018.
- Алексеенко М. М. Взгляд на развитие учения о налоге у экономистов А. Смита, Ж.-Б. Сея, Рикардо, Сисмонди и Д. С. Милля / М. М. Алексеенко. – Харьков : Унив. тип., 1870. – [2], XXXIV, 171 с. – С. 97–118: о Симонде де Сисмонди. – Режимы доступа: http://books.e-heritage.ru/book/10083018 ; https://dlib.rsl.ru/viewer/01003582788#?page=1. – Дата обращения: 25.09.2018.
Шифр зберігання книги в НБУВ: B171245 - Аникин А. Сисмонди и его роль в развитии политической экономии : (к 200-летию со дня рождения) / А. Аникин // Вопросы экономики. – 1973. – № 6. – С. 14–26.
Місце зберігання журналу: Бібліотека КНЕУ - Аникин А. В. Юность науки : Жизнь и идеи мыслителей-экономистов до Маркса / А. В. Аникин. – Москва : Политиздат, 1985. – Гл. 14 : Экономический романтизм: Сисмонди. – С. 266–280.
Шифр зберігання книги: 33(09) А67 - Антонович А. Я. Основания политической экономии / А. Я. Антонович. – Киев, 1914. – Т. 1 : Введение и основные силы, действующие в национальном хозяйстве. – 710 с. – С. 281–282: о Сисмонди. – Див. повний текст в колекції цифрової бібліотеки КНЕУ «Економічна спадщина України»: http://lib.kneu.edu.ua/ua/Kollektsii_tsifrovoy_biblioteki/
Шифр зберігання книги: 33 A72 - Базилевич В. Д. Философия экономики. История : [монография] / В. Базилевич, В. Ильин ; Киев. нац. ун-т им. Тараса Шевченко. – Киев : Знання ; Москва : Рыбари, 2011. – 927 с. – С. 455–460: о Сисмонди.
Шифр зберігання книги: 33 Б17 - Бём-Баверк О. фон. Избранные труды о ценности, проценте и капитале / Ойген фон Бём-Баверк ; [пер. с нем. Л. И. Форберта, А. Санина ; пер. с англ. Н. В. Автономовой ; пер. с лат. А. А. Россиуса]. – Москва : ЭКСМО, 2009. – 912 с. – (Антология экономической мысли / отв. ред. Л. А. Амелёхин). – С. 606–608: о Сисмонди.
Шифр зберігання книги: 33(09) Б45 - Бергман Е. Э. Исторический очерк теорий экономических кризисов / Е. Э. Бергман. – Изд. 2-е. – Москва : ЛЕНАНД, 2015. – VI, 430 с. – (Классика политэкономической мысли). – С. 156–176: о Сисмонди.
Шифр зберігання книги: 33(09) Б48 - Блауг М. Сисмонди Жан Шарль Леонард / Марк Благ // 100 великих экономистов до Кейнса / Марк Блауг ; пер. с англ. под ред. А. А. Фофонова. – Санкт-Петербург : Экон. школа, 2005. – С. 274–276.
Шифр зберігання книги в НБУ ім. Ярослава Мудрого: Б343468 - Бунге Н. Теория кредита. Гл. 4.3.1 : Сисмонди / Н. Бунге // Сучасний дискурс / М. Бунге ; за ред. В. Д. Базилевича. – Київ : Знання, 2005. – С. 435–448. – (Славетні постаті).
Шифр зберігання книги: 33(09) Б91 - Бунге Н. Х. Очерки политико-экономической литературы [Электронный ресурс] / Н. Х. Бунге. – Электрон. текстовые данные. – Санкт-Петербург : Тип. В. Киршбаума, 1895. – [Разд.] 1, гл. 7.1 : Сисмонди. – С. 37–43. – Режим доступа: http://e-heritage.ru/ras/view/publication/general.html?id=44455608. – Дата обращения: 11.10.2018.
- Вернадский И. Очерк истории политической экономии / И. Вернадский // І. Вернадський. Витоки : Творча спадщина у контексті історії економічної думки в Україні : [монографія] / за ред. В. Д. Базилевича. – Київ : Знання, 2009. – С. 501–694. – С. 686–689: о Сисмонди.
Шифр зберігання книги: 33(09) В35 - Железнов В. Я. Очерки политической экономии / В. Я. Железнов. – 6-е изд., испр. и доп. – Москва : Тип. Т-ва И. Д. Сытина, 1908. – 860 с. – (Библиотека для самообразования / издаваемая под ред. А. С. Белкина, Н. Д. Виноградова, А. Э. Вормса [и др.] ; XXV). – С. 542–545: о Сисмонди.
Шифр зберігання книги: 33(09) Ж51 - Жид Ш. История экономических учений : пер. с фр. / Ш. Жид, Ш. Рист ; [предисл. Я. И. Кузьминова]. – Москва : Экономика, 1995. – Кн. 2, гл. 1 : Сисмонди и происхождение критической школы. – С. 143–164. – (Экономическое наследие).
Шифр зберігання книги: 33(09) Ж69 - Задорожна А. В. Початки теорії економіки добробуту в працях А. Сміта й С. Сісмонді [Електронний ресурс] / А. В. Задорожна // Науковий вісник НЛТУ України : зб. наук.-техн. пр. / Нац. лісотехн. ун-т України. – Львів, 2013. – Вип. 23.10. – С. 204–207. – Електрон. текст. дані. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/nvnltu_2013_23.10_35. – Дата звернення: 24.09.2018.
- Злупко С. М. Історія економічної теорії : підручник / С. М. Злупко ; Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка. – 2-ге вид., випр. і допов. – Киев : Знання, 2005. – С. 277–280.
Шифр зберігання книги: 33(09) З-68 - Ингрэм Д. К. История политической экономии / Джон Ингрэм ; пер. с англ. под ред. [и с предисл.] И. И. Янжула. – Москва : Издание К. Т. Солдатенкова, 1891. – XI, [1], 322, IV с. – С. 213–216: о Жане Шарле Сисмонди. – Режим доступа: https://dlib.rsl.ru/01007875355. – Дата обращения: 18.09.2018.
Шифр зберігання книги в НІБ України: 330 И596 - Історія економічних учень : підручник : у 2 ч. / за ред. В. Д. Базилевича. – 2-ге вид., випр. – Київ : Знання, 2005. – Ч. 1. – С. 270–276.
Шифр зберігання книги: 33(09) І-90 - Кареев Н. История Западной Европы в новое время / Н. Кареев. – 4-е изд. – Санкт-Петербург : Тип. М. М. Стасюлевича, 1913. – Т. 4 : Первая треть XIX века : Консульство, империя и реставрация. – 653 с. – С. 612–614: о Сисмонди.
Шифр зберігання книги: 9(И) К27 - Левитский В. Ф. История политической экономии в связи с историей хозяйственного быта / В. Ф. Левитский. – Харьков, 1914. – 494 с. – Из содерж.: Симон де Сисмонди (Simonde de Sismondi 1773–1842). – С. 393–400. – Див. повний текст в колекції цифрової бібліотеки КНЕУ «Економічна спадщина України»: http://lib.kneu.edu.ua/ua/Kollektsii_tsifrovoy_biblioteki/
Шифр зберігання книги: 33(09) Л36 - Люксембург Р. Накопление капитала / Роза Люксембург ; пер. под ред. Ш. Дволайцкого ; предисл. В. Мотылева. – 5-е изд. – Москва ; Ленинград : Соцэкгиз, 1934. – Т. 1–2. – 475 с. – С. 114–148: о Сисмонди.
Шифр зберігання книги: 33-2 Л94 - Майбурд Е. М. Введение в историю экономической мысли : От пророков до профессоров / Е. М. Майбурд. – 2-е изд., испр. и доп. – Москва : Дело, 2000. – 560 с. – Из содерж.: Сисмонди и рабочий вопрос. – С. 193–194 ; Кризисы и проблема недопотребления. – С. 194–196.
Шифр зберігання книги: 33(09) М14 - Милль Дж. С. Основы политической экономии с некоторыми приложениями к социальной философии : [пер. с англ.] / Джон Стюарт Милль. – Москва : ЭКСМО, 2007. – 1039 с. – (Антология экономической мысли). – О Сисмонди см. по имен. указ.
Шифр зберігання книги: 33(09) М60 - Мицюк О. К. Історія політичної економії [Електронний ресурс] / О. К. Мицюк. – Електрон. текст. дані. – Подєбради, 1923. – Т. 2, ч. 1, розд. 27 : Критик англійської класичної школи Сімон де Сісмонді. – С. 1–12. – Режим доступу: http://diasporiana.org.ua/politologiya/12097-mitsyuk-o-istoriya-politichnoyi-ekonomiyi-t-2-ch-1/. – Дата звернення: 25.09.2018.
- Розенберг Д. История политической экономии : в 3 ч. / Д. Розенберг. – Москва : Соцэкгиз, 1935. – Ч. 2, лекция 13 : Сисмонд де Сисмонди. – С. 77–111.
Шифр зберігання книги: 33(09) Р64 - Румянцева Е. Е. Сисмонди Жан Шарль Леонар Симонд де / Е. Е. Румянцева // Мировая экономическая наука в лицах / Е. Е. Румянцева. – Москва : ИНФРА-М, 2010. – С. 118–124. – (Научная мысль).
Шифр зберігання книги: 33М Р86 - Степанов Т. Ф. Записки о политической экономии [Микроформа] / Т. Ф. Степанов. – Санкт-Петербург, 1844. – Ч. 1. – 473 с. – С. LXXXII, 82–83, 117–122, 349–350: о Сисмонди. – Микрофильм.
Місце зберігання: НБУВ - Туган-Барановский М. И. Избранные сочинения : в 2 т. / М. И. Туган-Барановский ; науч. ред. и вступ. ст. Л. И. Дмитриченко. – Донецк : ДонГУЭТ, 2004. – Т. 1 : Очерки из новейшей истории политической экономии и социализма. – 357 с. – С. 192–205: о Сисмонди.
Шифр зберігання книги: 33(09) Т81 - Туган-Барановский М. И. Экономические очерки / М. И. Туган-Барановский. – Москва : РОССПЭН, 1998. – Очерк 6.1 : Сисмонди. – С. 149–158.
Шифр зберігання книги: 33(09) Т81 - Туган-Барановський М. І. Основи політичної економії / М. І. Туган-Барановський ; наук. ред. і вступ. ст. С. М. Злупка ; М-во освіти і науки України, Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка. – Львів : Львів. нац. ун-т, 2003. – Розд. 5.3 : Теорія ринку Сісмонді. – С. 577–579.
Шифр зберігання книги: 33(09) Т81 - Цвидинек-Зюденгорст О. фон. Теория и политика заработной платы, в особенности исследование вопроса об установлении minimum’а заработной платы / О. фон Цвидинек-Зюденгорст ; пер. с нем. Б. Авилова. – Москва : Издание С. Скирмунта, 1905. – 525 с. – С. 228–232: о Симонде де Сисмонди.
Шифр зберігання книги: 331 Ц28 - Цытович Н. Обзор учений о предпринимательской прибыли / Н. Цытович. – Киев : Тип. императорского ун-та Св. Владимира, 1889. – 283 с. – C. 21–23: о Сисмонди. – Див. повний текст в колекції цифрової бібліотеки КНЕУ «Економічна спадщина України»: http://lib.kneu.edu.ua/ua/Kollektsii_tsifrovoy_biblioteki/
Шифр зберігання книги: 33(09) Ц97 - Шумпетер Й. А. История экономического анализа : в 3 т. / Й. А. Шумпетер ; пер. с англ. под ред. В. С. Автономова. – Санкт-Петербург : Экон. школа, 2004. – Т. 2. – VIII, 495–988 с. – (Библиотека "Экономической школы" ; вып. 33). – С. 646–650, 705–706: о Сисмонди.
Шифр зберігання книги: 33(09) Ш96 - Экономическая история мира. Европа. / Ин-т Европы РАН ; под общ. ред. М. В. Конотопова. – Москва : Дашков и К°, 2005. – Т. 2, разд. 11 : Сисмонди: экономический романтизм. – С. 301–313.
Шифр зберігання книги: 33М Э40 - Эфруси Б. Жизнь и труды Симонда де-Сисмонди [Электронный ресурс] : [биогр. очерк] / Б. Эфруси // Новые начала политической экономии / Ж. Симонд де-Сисмонди ; пер. Б. О. Эфруси. – Москва : Издание К. Т. Солдатенкова, 1897. – С. I–XLIV. – (Библиотека экономистов ; вып. 8). – Текст доступен на СD в приложении к кн.: Румянцева Е. Е. Мировая экономическая наука в лицах / Е. Е. Румянцева. – Москва, 2010.
Шифр зберігання книги: 33М Р86 - Sheldrick M. G. The life and the economic contribution of Simonde de Sismondi [Electronic resource] / Sheldrick Margaret Gladys. – Electronic text data. – Boston, 1934. – 434 p. – Mode of access: https://archive.org/details/thelifeeconomicc00shel?q=Simonde+de+Sismondi. – Date of request: 24.09.2018.
Режим доступу: http://nashagazeta.ch/news/swiss/18391. – Дата звернення: 10.09.2018.
Режим доступу: http://nashagazeta.ch/news/swiss/18391. – Дата звернення: 10.09.2018.
Режим доступу: http://nashagazeta.ch/news/swiss/18391. – Дата звернення: 10.09.2018.
Режим доступу: http://nashagazeta.ch/news/swiss/18391. – Дата звернення: 10.09.2018.
