Небагатий французький дворянин часів Генріха IV і Людовіка XIII. Відомо, що батько А. Монкретьєна був аптекарем. Очевидно, Монкретьєн здобув хорошу на свій час освіту, але відомості про те, де саме він навчався, відсутні. Після закінчення навчання, у двадцятирічному віці Антуан Монкретьєн надрукував свою першу трагедію у віршах на античний сюжет (1596 р.), згодом, до 1601 р. – ще 4 трагедії, пастораль, декілька поем та збірок сонетів. Монкретьєн став доволі відомим драматургом, його праці мали успіх у театральному середовищі. Також Антуан працював над «Історією Нормандії».
У 1605 р., коли Монкретьєн був уже відомим письменником, він був змушений втекти з Франції до Англії внаслідок дуелі, яка закінчилася загибеллю його супротивника. Вимушене чотирирічне перебування в Англії відіграло в житті Монкретьєна величезну роль. Його вразив розвиток промисловості і торгівлі цієї країни, яка була на той час більш розвинутою, ніж Франція. Він починає цікавитися економічною політикою, торгівлею, ремеслами. Зближується з французькими емігрантами-гугенотами, більшість з яких була ремісниками, що знайшли притулок в Англії і своєю працею сприяли розвитку її промисловості.
На батьківщину Монкретьєн повертається з певними уявленнями про шляхи розвитку національної промисловості і торгівлі. Він одружується з багатою вдовою і започатковує власну справу. Намагаючись на практиці втілити нові ідеї, – відкриває майстерню виробів із заліза та мануфактуру домашнього начиння, і починає реалізовувати в Парижі свій товар.
Але головною справою А. Монкретьєна у той час була робота над «Трактатом з політичної економії» («Traicté de l’оесоnomie politique»). До відомого ще з праць стародавніх авторів і широковживаного терміну «економія» він додає слово «політична». Тим самим підкреслює, що головною темою його роздумів є шляхи пожвавлення розвитку господарства країни в цілому і перебудови економічної політики держави. «Трактат» побачив світ у 1615 р. і був присвячений молодому королю Людовіку XIII і королеві-матері Марії Медичі. Зі своєю працею Монкретьєн спочатку ознайомив міністра фінансів, який репрезентував твір королівській родині і її оточенню. Книга була позитивно cприйнята, а її автор почав навіть відігравати, певним чином, роль економічного радника при дворі. У 1617 р. він зайняв посаду міського голови Шатільона-на-Луарі. Дослідники припускають, що саме тоді він отримав дворянство.
Коли і з яких причин Монкретьєн прийняв протестантство – невідомо, але загинув він у 1621 р. як один із керівників повстання гугенотів, потрапивши в засідку. Зокрема, М. А. Слудковська зазначає: «Монкретьен вступил в ряды гугенотов, возглавив в мае 1621 г. их мятеж в Нормандии. Не зря его называют «д`Артаньяном политэкономии»: он погиб 8 октября 1621 г. со шпагой в руке в неравном бою во главе шести дворян против двадцати мушкетеров под предводительством господина Тюрго, предка знаменитого экономиста и министра Людовика XVI» (Слудковская М. А. Развитие экономической мысли Франции в V–XVIII вв. / М. А. Слудковская // Развитие западной экономической мысли в социально-политическом контексте : учеб. пособие / М. А. Слудковская, Н. А. Розинская. – Москва : ИНФРА-М, 2005. – С. 39). За вироком суду його тіло було піддано нарузі: кістки – роздроблено, труп – спалено, а попіл – розвіяно. Через шість років після смерті А. Монкретьена було видано збірку його трагедій та поетичних творів, але «Трактат» був приречений на забуття. Багато років основним джерелом відомостей про А. Монкретьєна були несхвальні відгуки його ворогів.
З часом добре ім’я Антуана Монкретьєна було відновлено, і він зайняв своє місце в історії економічної думки як автор терміну «політична економія». 27 квітня 2016 р. в університеті Саленто відбувся семінар, присвячений 400-річчю «Трактату з політичної економії».
«Трактат з політичної економії» був серед перших в Європі творів, спеціально присвячених економічним проблемам. Як кожна добре освічена людина того часу, Монкретьєн володів грецькою і латинською мовами, читав античних авторів. У «Трактаті» він постійно посилається на них. Безумовно, йому було відомо, який зміст у слова «економія» та «економіка» вкладали Ксенофонт і Аристотель. В авторів XVII ст. ці слова, як і раніше, означали домогосподарство, управління сім’єю і своїм господарством.
Політична економія визначалася автором «Трактату» як наука про господарські явища та мистецтво управління ними, тобто як наука, що має особливий предмет дослідження, відмінний від предмета дослідження інших суспільних наук.
У своїй праці Монкретьєн стверджував, що «щастя людей – у багатстві, а багатство – у праці», розкіш є виправданою лише тоді, коли споживається місцева продукція, коли її виробники отримують роботу і прибуток залишається в країні. Купці – «більш ніж корисні». Торгівля – «головна мета різних ремесел», торговий прибуток є виправданим, оскільки компенсує ризик. Іноземці порівнювалися з насосом, що викачує багатство з Франції, і висувалася вимога максимального їх витіснення, розвитку власної промисловості, удосконалення її продукції. Схвалювалося втручання держави в економічне життя та справляння податків. Хоча Монкретьєн вважав найкращим способом піднесення могутності держави торгівлю, насамперед зовнішню, обґрунтування ідеї «торговельного балансу» в нього не було. У його працях ще залишалися сліди монетаризму ( наприклад, у широкому трактуванні прерогатив держави в постановці питання про боротьбу з іноземцями). Проблема нагромадження капіталу замінювалася завданням зростання могутності Франції. Усупереч меркантилізму першочергове значення відводилося «природному багатству», до якого він відносив плоди землі (хліб, сіль, вино тощо), оскільки не кількість золота і срібла робить державу багатою, а «наявність предметів, необхідних для життя».
Але без затраченої праці і без промисловості, на думку Монкретьєна, природні багатства нічого не варті, лише праця і промисловість надають їм цінності. Саме промисловість має бути об’єктом особливої уваги з боку королівської влади. Монкретьєн, як і інші меркантилісти, розумів під «промисловістю» обробну промисловість, яка переживала на той час перехідний етап розвитку від простого ремесла до мануфактури. Розглядаючи в першій частині своєї праці питання про те, що належить зробити Людовіку XIII для покращення стану різних «механічних мистецтв», Монкретьєн дає йому такі поради: створити державні майстерні, де змогла б знайти собі роботу велика кількість бродяг, започаткувати ремісничі школи з обов’язковим навчанням, не допускати в країну іноземну продукцію та ін. Рекомендації француза Антуана Монкретьєна дещо відрізняються від пропозицій, що знайшли відображення, зокрема, в працях англійських меркантилістів ( Див.: Всемирная история экономической мысли : в 6 т. Т. 1. От зарождения экономической мысли до первых теоретических систем политической экономии / Моск. гос. ун-т им. М. В. Ломоносова. – Москва : Мысль, 1987. – С. 393–394).
