Шарль Фур'є народився 7 квітня 1772 року у Безансоні, великому торговому центрі Східної Франції. Батько Шарля торгував сукном і колоніальними товарами, утримував мережу магазинів і складів. Шарль був наймолодшим і єдиним хлопчиком у родині.
Вже змалку батько починає залучати сина до роботи у магазині, але маленький Шарль опановує ази торговельної справи без усякого ентузіазму.
З п’яти років Шарль починає відвідувати коледж. Вчиться добре, неодноразово отримує нагороди за високий рівень знань, чудово малює, пише вірші, опановує нотну грамоту, напрочуд легко навчається грати на багатьох музичних інструментах, співає приємним голосом улюблені оперні арії.
У 1781 році батько Шарля помирає, залишивши у спадок нерухоме майно та 200 тисяч ліврів. За заповітом син успадковує дві п’яті капіталу родини Фур'є, але до повноліття його часткою має розпоряджатися мати. Більш того, у двадцять років Шарль може отримати лише третину спадку і то, за умови, якщо продовжить справу батька – буде займатися торгівлею. Ще одну третину – додати до торгового капіталу у двадцять п’ять років і тільки у випадку одруження. А решту – аж у тридцять років.
Та комерційна діяльність не приваблює Шарля. Він мріє стати військовим інженером і, закінчивши коледж, пробує вступити до спеціальної військової школи у Мезьєрі. Проте у прийомі йому відмовляють – у подібних навчальних закладах дозволено навчатися тільки дітям дворян. Шарль повертається додому, ретельно вивчає свій родовід і знаходить підстави для клопотання про набуття дворянського звання. Але справа ця сутяжна і пов’язана зі значними витратами коштів. Мати відмовляється дати необхідну суму грошей, одначе, під впливом успіхів сина у коледжі, дозволяє йому деякий час вивчати риторику у Діжоні.
Після нетривалого навчання у Діжоні Шарль вимушений вирушити опановувати комерційну справу у відомому торговому домі Ліона. Однак ця робота настільки не подобається юному мрійнику, що він у перший же вечір тікає додому. Мати направляє сина у торговий дім Руана, але і звідти він стрімголов збігає.
Новий 1790 рік Шарль Фур'є зустрічає у Парижі. Йому дозволено освоїти початковий навчальний курс юриспруденції – науки, вельми корисної для ведення торгівлі. Та вже влітку він знову опиняється у Ліоні, де, підкорившись вимогам матері, працює спочатку помічником продавця, а згодом – комерційним представником торгового дому. У двадцятилітньому віці Фур'є отримує першу частину спадку і започатковує власну справу – відкриває крамницю з продажу колоніальних товарів.
У 1793 році Ліон опиняється у вирі революційних подій. Мешканці міста повстають проти Конвенту. Всіх дорослих чоловіків, у тому числі і Фур'є, мобілізують. Шарль приймає участь у бойових діях, його товари конфіскують, тюки з бавовною укладають на барикади.
8 жовтня 1793 року місто капітулює. Шарля двічі заарештовують і відпускають. Щоб уникнути гільйотини, він вимушено заперечує свою участь у бойових діях, дає хабара слідчому революційного трибуналу та повертається до Безансона. У рідному місті його втретє беруть під варту і конвоюють до тюрми, але чоловік сестри приймає активну участь у роботі місцевого революційного комітету і, завдяки своїм зв’язкам, домагається звільнення родича. Він рекомендує Фур'є вступити до революційної армії. Шарль погоджується і 10 червня 1794 року надягає форму рядового 8-го полку кінних єгерів. Полк не бере участі у бойових діях. Рядовий Фур'є служить півтора роки і комісується за станом здоров’я.
Після демобілізації, помандрувавши Францією у пошуках роботи, Шарль повертається до звичної торгової справи у Ліоні. Він стає свідком того, як на робочі квартали міста насувається загроза голоду. У робітничому середовищі панує неспокій, ліонські ткачі на грані чергового бунту. Серед прогресивно налаштованої інтелігенції поширюються радикальні пропозиції виходу із кризи. Деякі з них – доволі несподівані та ексцентричні. Гракх Бабеф і Ретіф де ля Бретон закликають створити колективні сільськогосподарські асоціації; Жан-Клод Шапюі пропонує поділити всю Францію на квадрати, побудувати у центрі кожного квадрата будівлі для проживання 1050 осіб; Франсуа-Жозеф Ланж змальовує плани організації кооперативних об’єднань робітників, «амбарів достатку». Ці ідеї зацікавлюють молодого Фур'є, мають значний вплив на формування його світогляду. «Исследователи наследия Фурье будут находить, что его взгляды очень близки к проектам Ланжа» (Василькова Ю. В. Фурье / Юлия Василькова. – Москва : Мол. гвардия, 1978. – С. 37. – (Жизнь замечательных людей : ЖЗЛ : сер. биогр. : осн. в 1890 г. Ф. Павленковым и продолж. в 1933 г. М. Горьким ; вып. 15 (585)).
У 1799 році власники ліонського торгового дому відряджають Фур'є до Парижа. У вільний від торговельних справ час він відвідує лекції, багато читає, намагається відкрити власну газету, самотужки заповнює прогалини освіти. Після дев’ятимісячного перебування у столиці Шарль повертається до Ліона.
У 1803 році на літературному турнірі Фур'є пропонують окреслити обриси майбутнього суспільства. Він експромтом викладає власні погляди. Присутні зацікавлюються. Замислюється і сам Фур'є. Через декілька днів він публікує у «Bulletin de Lyon» («Ліонській газеті») дві статті: «Universal Harmony» («Всесвітня гармонія») та «Triumvirat continental et paix perpetuelle sous trente ans» («Континентальний тріумвірат і вічний мир через 30 років»). Та публіка глузує над ідеями Фур'є, який і сам провокує сарказм читачів, оприлюднюючи чергову низку екстравагантних проектів, серед яких, наприклад, креслення повітряної кулі для перевезення вантажів.
Поступово економічна, філософська, соціальна проблематика все більше захоплює Фур'є. Він замислює написати книгу і в 1808 році виходить у світ «Théorie des quatre mouvements et des destinées générales» («Теорія чотирьох рухів і всесвітніх доль»). Фур'є за власний кошт надсилає книгу відомим політичним діячам, державним службовцям, науковцям, у бібліотеки. Та не отримує відповіді навіть від шкільного товариша. Нарешті є перший відгук – «Газета Франції» публікує фейлетон, автор якого припускає, що, можливо, «Шарль з Ліону» не сповна розуму. «Фурье часто третировали как сумасшедшего, и этот эпитет не кажется преувеличенным, когда читаешь на многочисленных страницах его писаний экстравагантности, которые некоторые ученики напрасно пытались прикрыть, предавая им символический смысл, о котором он сам никогда не думал» (Жид Ш. История экономических учений : пер. с фр. / Ш. Жид, Ш. Рист ; [предисл. Я. И. Кузьминова]. – Москва : Экономика, 1995. – С. 195). «Сочинения Фурье, – зазначає А. В. Анікін, – представляют собой единственное в своем роде явление в литературе общественных наук. Это не только научные трактаты, но и яркие памфлеты и невероятно изобретательные фантазии. Блестящая сатира сочетается в них со странной мистикой, пророческие предвидения – с почти бредовыми выдумками, широкие и мудрые обобщения – с докучливой регламентацией жизни людей будущего общества. Со времени появления главных трудов Фурье прошло полтора столетия. Сама жизнь отделила в творчестве Фурье мистику и беспочвенные фантазии от поистине гениальных идей о преобразовании человеческого общества» (Аникин А. В. Юность науки : Жизнь и идеи мыслителей-экономистов до Маркса / А. В. Аникин. – Москва : Политиздат, 1985. – С. 331).
Тим часом справи торгового дому, в якому працює Фур’є, поступово погіршуються. Шарль живе більш ніж скромно. Родина вважає його невдахою. Та з приходом до влади Наполеона становище Фур'є змінюється. Імператор призначає знаменитого математика, фізика, військового і політичного діяча, графа Жана-Батиста-Жозефа Фур'є префектом департаменту Рони. Впливовий можновладець влаштовує бідного родича на посаду завідуючого бюро статистики префектури, що відкриває перед Шарлем повну картину економічного життя цілого регіону. Але його у цей час більш за все цікавлять інші питання – він одночасно пише дві нові книги.
Перша з них має назву «Новий світ любові». У ній автор намагається розкрити роль жінки у суспільстві майбутнього. Роботу над цим твором Фур'є завершує у 1813 році. Але читачі зможуть прочитати його не скоро – учні Фур'є з «моральних» міркувань сто п’ятдесят років ретельно ховають рукопис. Проте, деякі розділи цієї книги публікуються як окремі статті.
Друга книга – «Traité de l'association domestique et agricole» («Трактат про домашню і землеробську асоціації») – задумана як перша із дев’яти книг грандіозного плану перебудови суспільства. Фур'є покладає на неї великі сподівання. За допомогою розрахунків, креслень, таблиць він дає практичні поради зі створення асоціації вільних виробників.
Доля надає можливість Фур'є завершити роботу над цими творами за більш спокійних обставин. У Франції починається період Реставрації. Криза охоплює всі галузі економіки. Фур`є втрачає свою посаду і вирушає дописувати свої книги у селище Толлісьє округу Бюже. Живе скромно, за рахунок фінансової підтримки родини. Він стає свідком, як економічні негаразди не оминають і французькі села. Злидні, неврожаї, загроза голоду надихають Фур'є написати твір про збалансоване харчування французького селянства у майбутніх кооперативних товариствах. «Конечно, «наука о гастрономии» – одна из самых дразнящих, провоцирующих на усмешку фантазий Фурье, но в ее парадоксах нетрудно уловить агитационную установку автора, который стремился привлечь к выгоде создания опытной ассоциации внимание расцветающей французской буржуазии …» (Василькова Ю. В. Фурье. – С. 123).
Незважаючи на ексцентричність викладення, ідея створення асоціації вільних виробників починає зацікавлювати все більше людей. Деякі з них згодом вважатимуть себе послідовниками й учнями Фур'є. Один з перших прихильників його поглядів, чиновник з Безансону Жюст Мюірон, сприяє виданню і перевиданню творів Фур’є. «Только сильный ум может подчинять себе умы других людей, – а этот «идиот» владел, как никто, умами многих и многих тысяч людей, и не просто людей толпы, а лучших и талантливейших представителей человеческого рода, не только на своей родине, но и всюду, где шевелилась мысль человека и где жизнь выдвигала те же вопросы, которые волновали и великую душу Фурье» (Туган-Барановский М. И. Экономические очерки / М. И. Туган-Барановский. – Москва : РОССПЭН, 1998. – C. 127).
На початку 20-х років Фур'є повертається до Ліона. Часто у торговельних справах відвідує Париж. Пише листи багатим можновладцям з пропозиціями створити пробну фалангу – велику будівлю, в якій мають розміститися працівники сільськогосподарського кооперативу. Звертається з цією пропозицією навіть до Роберта Оуена. Але його листи або залишаються без відповіді, або він отримує відмову.
12 лютого 1828 року, після двох років напруженої праці, Фур'є завершує роботу над новим твором. У книзі, що має назву «Le nouveau monde industriel et sociétaire» («Новий господарський і соцієтарний світ»), він дає розгорнуту характеристику економіки Франції початку ХІХ століття, пропонує свою періодизацію суспільного розвитку людства, описує майбутнє «гармонійне» суспільство. Та рукопис не вдається відразу здати до друку. Тому турботу про видання беруть на себе учні Фур'є.
У 1829 році Фур'є остаточно переїжджає до Парижа. Живе вельми скромно, отримуючи нерегулярні грошові перекази від рідних сестер. Пише багато статей, які далеко не завжди вдається опублікувати навіть за мізерні гонорари. У середині 1831 року виходить брошура «Хитрощі і шарлатанство сект Сен-Сімона і Оуена», в якій Фур'є нещадно критикує погляди своїх «колег-утопістів». Памфлет містить настільки різкі вислови, що про подальшу співпрацю не може бути й мови.
Прихильники поглядів Фур'є розуміють, що їм потрібна публічна трибуна для розповсюдження ідей свого вчителя. Такою трибуною може стати тільки власне періодичне видання. І їм вдається заснувати «Le Phalanstère» («Фаланстер») – «журнал для організації сільськогосподарської і промислової фаланги». Редакцію очолює сам Фур'є. Перший номер «Фаланстера» виходить 1 червня 1832 року накладом у 1000 примірників.
Журнал «Фаланстер» зіграв велику роль у спробі втілення на практиці пропозицій Фур'є. Прочитавши публікації на його сторінках, депутат парламенту Сени і Уази Боде-Дюларі купує земельну ділянку у Конде-сюр-Вегр неподалік від Рамбує і пробує побудувати декілька будівель майбутньої фаланги. Фур'є приймає безпосередню участь у проектуванні і організації будівельних робіт. Та керівники будівництва постійно сваряться один з одним. Фур'є марно намагається їх примирити. Врешті-решт будівельні роботи зупиняються. Розчарований, спустошений він повертається до Парижа.
Невдача у Конде підриває здоров’я Фур'є. Він часто хворіє. 10 жовтня 1837 року, на 66 році життя, Фур'є помирає.
Протягом усього свого життя Фур'є передивлявся і уточнював свої ідеї, вводячи у «систему» нові терміни і теорії. Найвідоміші і найважливіші його роботи – «Théorie des quatre mouvements et des destinées générales» («Теорія чотирьох рухів і всесвітніх доль», 1808 р.), «Traité de l`association domestique et agricole» («Трактат про домашню і землеробську асоціації», 1822 р.), «Le nouveau monde industriel et sociétaire» («Новий господарський і соцієтарний світ», 1829 р.).
Фур'є зробив геніальну спробу показати історичну закономірність розвитку суспільства. «Виходячи з того, що світ підпорядковується законам руху, Ш. Фур'є виокремив два види цих законів: закони матеріального руху (закони тяжіння, які були відкриті Ньютоном) і закони соціального руху – «тяжіння пристрастей», заслугу відкриття яких вчений приписував собі» (Історія економічних учень : підручник : у 2 ч. / за ред. В. Д. Базилевича. – 2-ге вид., випр. – Київ : Знання, 2005. – Ч. 1. – С. 304).
За основу періодизації історичного розвитку Фур'є бере рівень розвитку виробництва. Він пропонує схему, що, на його погляд, досить точно відображає економічний розвиток людства:
(Фурье Ш. Избранные сочинения / Ш. Фурье ; пер. с фр. и коммент. И. И. Зильберфарба ; вступ. ст. В. П. Волгина. – Москва ; Ленинград, 1954. – Т. 3. – С. 15).
Оригінальним є вчення Фур'є про змішані періоди, названі ним «гібридами». Гібриди утворюються у результаті впливу народів більш високої культури на народи, що стоять на нижчому щаблі розвитку. Фур'є ілюструє це на прикладі Оттоманської імперії, яка багато запозичила в європейців, але водночас зберегла чимало свого, самобутнього. Однак не всі гібриди, за Фур'є, є позитивними, часто вплив народів більш високої культури на народи нижчої культури буває для останніх глибоко шкідливим і навіть згубним. Він полемізує із захисниками колоніальної політики і вказує на «порочне коло» нездоланних і вічно відновлюваних суперечностей, по якому рухається суспільство, завжди досягаючи результатів, протилежних тим, яких воно прагне. Спираючись на історичний метод дослідження, Фур'є робить висновок, що у кожному суспільстві існують (у більшій або меншій мірі) риси, запозичені з минулих або майбутніх періодів. Тому, комбінуючи їх, можна свідомо формувати суспільство.
Іншим наріжним каменем його соціальної концепції є вчення про природу людини, яке Фур'є виклав у так званій теорії пристрастей. Пристрасті перебувають у певній відповідності між собою, у певній гармонії. Але у цивілізованому (капіталістичному) суспільстві пристрасті діють хаотично і вносять до нього безладдя. Природний порядок має настати у майбутньому і буде можливим лише тоді, коли на зміну існуючому прийде новий, гармонічний суспільний лад. Фур'є стверджує, що асоціації – єдиний суспільний лад, для якого із самого початку створено людину.
Однією з основних умов економічної моделі Фур'є є ліквідація приватної власності. При цьому «проблему частной собственности Фурье решал способом, непохожим на идеи других утопистов. Собственность обобществляется, но в масштабах не государства, а трудового товарищества…» (Майбурд Е. М. Введение в историю экономической мысли : От пророков до профессоров / Е. М. Майбурд. – 2-е изд., испр. и доп. – Москва : Дело, 2000 – C. 237).
Основною виробничою ланкою асоціації вільних виробників є фаланга. «…Фаланга не только потребительское общество, она в то же время и производительное общество… Это маленький самодовлеющий мирок, микрокосм, производящий всё то, что он потребляет, и потребляющий все то, что он производит, и в исключительных случаях, когда ему чего-нибудь не хватает или когда у него что-нибудь в излишке, вступающий в обмен с другими фалангами» (Жид Ш. История экономических учений. – С. 198).
Фур'є вважав, що високий рівень продуктивності праці у фаланзі забезпечать її привабливість та організація, виконання робіт за планом. «В общине, устроенной согласно требованиям разума, – в фаланстере – она станет привлекательным (attrayant) занятием. Зрелище труда, с увлечением исполняемого группами взрослых, в высшей степени благотворно подействует на подрастающее поколение» (Плеханов Г. В. Утопический социализм XIX века / Г. В. Плеханов. – Москва : Госполитиздат, 1958. – С. 53). Стимулом для сумлінного виконання робіт слугуватиме і впровадження своєрідного змагання між працівниками фаланги, а також справедливий розподіл суспільного продукту.
Ідеї Фур'є мали певний вплив на розробку інших економічних теорій. Зокрема, марксисти «…заимствовали и исказили замечательные предвидения Фурье об уничтожении противоположности между умственным и физическим трудом, об общественных фондах потребления и др. Они пренебрегли другой идеей Фурье: о трудовых акциях и распределении прибыли между рабочими. Зато эта идея нашла воплощение в странах, не принявших марксизм» (Майбурд Е. М. Введение в историю экономической мысли. – C. 237).
Великий мрійник «…остаётся, в общем, утопистом. В своих социальных построениях он совершенно обходит глубочайший антагонизм нашего времени – антагонизм труда и капитала – и предаётся утопической надежде гармонически соединить оба эти враждебные элемента в строе будущего» (Туган-Барановский М. И. Экономические очерки. – C. 146).
«Все силы своего духа отдал Фурье доказательству возможности и необходимости «вывести человеческий род из социального хаоса, искоренить на всей земле нищету и преступления», установить строй социальной гармонии; но доказательства его принимали иногда такую форму, что даже самые близкие ему люди отказывались их понимать и принимать.
В его сочинениях действительно много странного. Но вся экстравагантность его трудов не может скрыть глубину и верность его самых важных социально-философских идей» (Утопический социализм : хрестоматия / под общ. ред. А. И. Володина. – Москва : Политиздат, 1982. – С. 244).
