Тюрго народився 10 травня 1727 року у Парижі в родині, що належала до давнього французького дворянського роду (нетитулованого дрібномаєтного дворянства) і мала вікові традиції державної служби. Його прадід був представником нормандського дворянства на Генеральних штатах 1614 р., дід – інтендантом у Меці та у Турі. Батько Жака Тюрго – відомий діяч міського самоуправління Парижа і prevot des marchands de Paris (1729–1740 рр.) (посада, що відповідає сучасному меру або префекту). Тюрго був третім сином і, згідно з традицією, родина готувала його до духовного звання. Він отримав найкращу для свого часу освіту: навчався спочатку у семінарії Сен-Сюльпіс, а згодом продовжив теологічну освіту у Maison de Sorbonne – коледжі, що входив до складу теологічного факультету Сорбонни. Вже під час навчання, за спогадами Мореллє – товариша Тюрго по університету, виявились надзвичайні особливості мислення талановитого юнака. Він добре володів шістьма мовами, вивчав безліч різних наук, мав феноменальну пам’ять.
У грудні 1750 р., коли Тюрго було всього 23 роки, він виступив у Сорбонні з публічною промовою під назвою «Tableau philosophique des progres successifs de I’esprit humain» («Філософський огляд послідовних досягнень людського розуму»). Це одразу створило йому репутацію серед філософів та інших паризьких інтелектуалів. На думку істориків, промова Ж. Тюрго була першим систематичним, світським та природничо-історичним викладом “сучасної” ідеї прогресу. Тюрго використовував тристадійну типологію. За Тюрго людство, що йде шляхом прогресу, проходить три стадії – мисливсько-пастушську, землеробську, торговельно-міську. Але кожен із його основних інститутів – мова, наука, живопис та ін. – може також розглядатися як такий, що проходить через три стадії, і у кожного з інститутів є власна модель розвитку, що виходить з його природи. «То, что отличает речь Тюрго в Сорбонне, это идея сплетения истин и ошибок, продвижений вперед и отступлений, периодов роста и упадка, славы и унижений в одно объединенное прогрессивное движение всего человечества» (Нисбет Р. Прогресс: история идеи / Р. Нисбет ; [пер. с англ. под ред. Ю. Кузнецова]. – Москва : Ирисэн, 2007. – С. 282–283. – (Серия "Социология")).
У 1751 р. Тюрго зробив начерки своєї найвизначнішої роботи про прогрес «Sur l`Histoire Universelle». «Даже если бы Тюрго не написал или не сделал ничего, кроме рассуждений о прогрессе … он бы, несомненно, стал одной из знаковых фигур XVIII века. Именно восхищение работами Тюрго, причем главным образом теми, которые были посвящены прогрессу, подтолкнуло его современника Кондорсе к написанию его биографии. Когда читаешь зачастую обрывочные, составленные в телеграфном стиле фрагменты и фразы его “Всеобщей истории” и думаешь о том, во что они могли развиться и, без сомнений, развились бы, если бы Тюрго остался в Сорбонне до конца своей жизни, то понимаешь, что перед тобой намеки на монументальный труд, посвященный прогрессу, который, по всей вероятности, не мог бы быть и не будет написан никем другим» (Нисбет Р. Прогресс: история идеи. – С. 287).
Проте вже у 1751 р. Ж. Тюрго йде з Сорбонни, залишає свої наміри стати вченим у рамках Церкви та розпочинає кар’єру урядового чиновника. Своє рішення він пояснював небажанням все життя носити маску. Але атеїстом Тюрго не став: він вважав, що в державі може існувати пануюча релігія, під якою він розумів те релігійне вчення, якого дотримувалася більшість населення. До релігії меншості він вимагав толерантного ставлення. «В этом человеке было что-то от Дон-Кихота, – пише А. В. Анікін у книзі «Юность науки». – Впрочем, он был, скорее, Дон-Кихотом не по характеру, а по воле обстоятельств: иногда донкихотством оказываются самые разумные идеи и целесообразные действия. Но это сравнение уместно еще в одном отношении: лично Тюрго был человеком большого душевного благородства, безусловной принципиальности и редкого бескорыстия. Эти качества были при дворе Людовиков XV и XVI столь же странными и неуместными, как в мире, созданном воображением Сервантеса» (Аникин А. В. Юность науки : Жизнь и идеи мыслителей-экономистов до Маркса / А. В. Аникин. – 4-е изд. – Москва : Политиздат, 1985. – С. 148).
У 1752 р. Тюрго отримує судову посаду у паризькому парламенті, а у наступному – купує, за правилами того часу, місце доповідача судової палати. Заняття судовою справою він поєднував із заняттями науковими: мріяв написати філософію історії, цікавився географією, літературою, природознавством, тісно спілкувався з багатьма представниками науково-літературних кіл Парижа. Він часто відвідував салон мадам Жоффрен, де зустрічався з Дідро, Монтеск’є, Д’Аламбером, Гельвецієм, Гольбахом та ін., а пізніше і з Адамом Смітом. Тюрго пише для «Encyclopédie ou Dictionnaire raisonné des sciences, des arts et des métiers» («Енциклопедія, або Тлумачний словник науки, мистецтва й ремесел») Дідро та Д’Аламбера декілька філософських та економічних статей. Особливо важливим було для Тюрго знайомство із засновником школи фізіократів Ф. Кене та з деражвним діячем і економістом В. Гурне, який відіграв важливу роль у становленні економічних поглядів Ж. Тюрго. Гурне, на відміну від фізіократів, вважав промисловість і торгівлю важливими джерелами процвітання держави. Вважається, що широко відомий принцип laissez faire, laissez passer отримав розповсюдження саме від нього. Тюрго разом із Гурне багато їздив різними куточками Франції, вивчав стан розвитку промисловості і торгівлі, знайомився з економічною політикою уряду та її результатами у різних провінціях країни. «Тюрго воспринял как свои три заповеди Гурнэ: 1) свободу деятельности предоставить не только сельскому хозяйству (догма Кенэ), но и промышленности и торговле; 2) свободу труда, дающую стимул для совершенствования производства, и выгодные цены для покупателя; 3) дать покупателю самое большое число конкурентов и открыть все рынки для продавцов. Гурнэ и Тюрго пришли с разных сторон к одинаковым выводам», – звертає увагу доктор економічних наук В. І. Пефтієв (публікується під прізвищем Амет) (Амет В. Преодоление себя и времени / В. Амет. – Ярославль, 2003. – С. 60). Після повернення у Париж Тюрго разом з Гурне відвідував засідання “секти” Кене. Він поділяв деякі основні ідеї Кене і з повагою ставився до засновника школи фізіократів, але з цілої низки принципових питань він мав свою оригінальну точку зору. І саме тому Д. Розенберг підкреслював, що «Тюрго мы ставим отдельно. Во-первых, он не умещается, так сказать, в рамки школы физиократов. Хотя Тюрго по основным своим воззрениям – физиократ, но учеником Кенэ в обычном смысле он не был, а в жизни “школы” он почти никакого участия не принимал. Тюрго держался независимо и находился в дружеских отношениях даже с противниками кружка, который возглавлял Мирабо. Во-вторых, Тюрго меньше, чем другие физиократы, особенно из аристократической среды, поддавался иллюзии феодальной внешности физиократии…
Это и дало Тюрго возможность вносить улучшения в учение Кенэ и развивать его дальше.
Наконец, в-третьих, Тюрго делал серьезную попытку осуществить физиократию, претворить ее в жизнь…Этим он наиболее полно обнаружил истинную сущность этой доктрины» (Розенберг Д. История политической экономии : в 3 ч. / Д. Розенберг. – Москва, 1934. – Ч. 1. – С. 130–131).
У цей період з’являються один за одним твори Тюрго, присвячені різним нагальним питанням розвитку суспільства. Крім того, Тюрго переклав французькою мовою низку книг іноземних економістів, переважно англійських меркантилістів. Наукову та літературну діяльність Тюрго було перервано призначенням на посаду інтенданта в Лімож (центр сільськогосподарської області Лімузен). На цій посаді він залишався 13 років і, не зважаючи на перешкоди, намагався здійснити у своїй провінції низку реформ. Тюрго довелося вести боротьбу із неврожаєм і страшним голодом 1770–1771 рр. Він добився від уряду позики для подолання важких наслідків неврожаю. Існують відомості про те, що Ж. Тюрго витратив значну суму власних коштів (20 тис. ліврів) на допомогу селянам своєї провінції. Основними видами літературної продукції того часу для Тюрго були численні звіти, службові записки та циркуляри. Завдяки тому, що Тюрго поєднував у собі видатного адміністратора і видатного теоретика, свої адміністративні заходи і законодавчі проекти він доповнював поясненнями, які представляють значний теоретичний інтерес. У цей час він не перестає цікавитись науковими новинами, веде активне листування з відомими мислителями, зокрема Д. Юмом, Кондорсе та ін., обговорюючи різні питання.
У 1766 р. він написав свою головну економічну працю – «Reflexions sur la formation et la distribution des richesses» («Роздуми про створення і розподіл багатства»). Цікавою є історія цієї роботи. Тюрго написав її на прохання друзів як підручник або керівництво для двох молодих китайців, яких привезли єзуїти-місіонери для навчання у Франції. Публікацією праці 1769–1770 рр. займався П. Дюпон де Немур, який з власної ініціативи вніс редакторські правки у авторський текст та суттєво змінив ті місця праці, в яких Тюрго, на думку де Немура, відхилився від фізіократичної доктрини. Цей факт викликав надзвичайне обурення з боку Тюрго, і 1776 р. він самостійно випустив окреме видання (Див.: Аникин А. В. Юность науки. – С. 151). Книга складається із 100 параграфів, кожен з яких є коротким текстом, свого роду економічною теоремою.
Йозеф Шумпетер у своїй праці «История экономического анализа» писав про Тюрго і його працю: «Не будет преувеличением сказать, что аналитическая экономическая наука потратила целое столетие, чтобы подняться до того уровня, которого она могла достичь за двадцать лет после опубликования трактата Тюрго, если бы его содержание было надлежащим образом понято и усвоено внимательными профессионалами» (Шумпетер Й. А. История экономического анализа : в 3 т. / Й. А. Шумпетер ; пер. с англ. под ред. В. С. Автономова. – Санкт-Петербург : Экон. школа, 2004. – Т. 1. – С. 324. – (Библиотека "Экономической школы" ; вып. 33)). Шумпетер стверджує, що такого ж рівня праці з питань заробітної плати, цін і капіталу серед європейських економістів не було аж до другої половини XIX ст.
На думку М. Блауга, «“Размышления” представляют собой замечательную книгу, не только содержащую элементы структуры, по которой впоследствии была построена книга Адама Смита “Богатство народов”, в частности, концепцию разделения труда, разграничение между рыночной и естественной равновесной ценой товаров и подчеркивание роли объема реальных сбережений как главного фактора темпов роста экономики, но и представляющую собой шаг вперед по сравнению с Адамом Смитом в анализе связи между прибылью и ставкой процента и ясной формулировке закона убывающей отдачи в сельском хозяйстве. Тюрго даже еще более горячо, чем Смит, отстаивал точку зрения, что минимум государственного вмешательства в экономическую жизнь есть наилучшая политика для государства, и, не пользуясь замечательной аналогией Смита с “невидимой рукой”, не оставлял никаких сомнений в том, что можно полагаться на рыночные силы в плане автоматического приведения экономики в равновесное состояние. Однако нельзя сказать, что, не появись Смит, Тюрго обеспечил бы более поздних экономистов всеми составляющими смитианского наследия. Труд Тюрго лишен композиционных достоинств и грандиозного исторического размаха книги Смита, богатства иллюстраций и примеров и эффективной критики государственной политики. Справедливости ради следует сказать, что стиль его рассуждений гораздо больше похож на стиль Рикардо, чем Адама Смита, что стало одной из причин, по которой современные комментаторы (такие как Шумпетер) ставили его выше последнего» (Блауг М. 100 великих экономистов до Кейнса / М. Блауг ; пер. с англ. под ред. А. А. Фофонова. – Санкт-Петербург : Экон. школа, 2005. – С. 305).
У 1774 р. Жак Тюрго був призначений Людовіком XVI, який у той час вступив на престол, міністром – спочатку морським (на цій посаді він пробув 34 дні), а потім – головним контролером (міністром) фінансів. На початку він користувався повною довірою молодого короля і розпочав реформи, намагався впроваджувати у життя ідеї фізіократії, що сприяли буржуазному розвитку Франції. З перших днів він взявся за оздоровлення фінансів, спробував обмежити витрати бюджету та збільшити доходи. Тюрго добився прийняття низки важливих указів, таких як: указ про відновлення торгівлі зерном та борошном (1774 р.), едикт про скасування цехів і гільдій (1776 р.), едикт про заміну натуральної дорожньої повинності грошовим поземельним податком і про поширення його на дворянство та ін. Тюрго не збирався обмежуватися проведенням окремих реформ і мав наміри поступово внести зміни в адміністративний устрій шляхом створення органів місцевого самоврядування зі збереженням прерогатив абсолютної влади; реформувати систему освіти та ін. Він наполегливо працював, не перериваючи роботу ні на один день, незважаючи на погіршення стану здоров’я, часті приступи подагри, які заважали вільно рухатись. «Следует отметить, что все сделанное Тюрго или намеченное им к осуществлению не имеет отношения к какой-либо научной или другой доктрине. Речь идет о деятельности чрезвычайно способного государственного чиновника, знавшего идейные течения своего времени и старавшегося служить им на практике. Он не слишком увлекался абстрактными принципами, что безусловно, только к его чести … Физиократы, конечно, приветствовали его деятельность и вели пропаганду в его пользу, но они имели мало отношения к его политике и никак не были причастны к его вступлению в должность, поскольку в 1774 г. они уже лишились какого-либо влияния. По тем же причинам его падение не было связано с поражением какой-либо физиократической доктрины» (Шумпетер Й. А. История экономического анализа. – Т. 1. – С. 319). Своїми реформами Тюрго набув багато ворогів і не отримав друзів. «Тюрго провел важные, давно назревшие и шумно приветствовавшиеся реформы, но этот успех привел его к раннему краху карьеры, т. е. политическому падению, обусловленному тем, что он вызвал противодействие со стороны весьма влиятельных аристократов, которые не были настроены ни на какие бы то ни было реформы» (Нисбет Р. Прогресс: история идеи. – С. 281). Прибічники старого режиму і король були розчаровані: вони очікували дива, швидкого покращення економічного стану в країні, різкого збільшення власних прибутків, але цього не сталося.
Людовік XVI, який не розумів ідей свого міністра фінансів, на хвилі загального невдоволення відвернувся від Тюрго. Леон Сей – автор біографії Ж. Тюрго, виданої в Парижі у 1887 р., вважає, що головною причиною його відставки була втома реформатора та короля. Після майже двадцяти місяців перебування при владі, 12 травня 1776 р. Тюрго було звільнено з посади за особистим наказом короля. Всі, хто до відставки Тюрго побоювалися його, інтригували та готували змови проти нього, таємно накинулися на опального міністра з наклепами та образами. М. Г. Чернишевський стосовно діяльності Ж. Тюрго на посту генерал-контролера фінансів зазначав: «От теории Тюрго перейдем к практической деятельности его как министра. За нее хвалят его писатели всех экономических школ, но нам кажется, что при многих прекрасных сторонах есть в ней один недостаток. Тюрго был хорошим министром, но напрасно он был министром» (Чернышевский Н. Г. Полное собрание сочинений : в 15 т. / Н. Г. Чернышевский ; под общ. ред. В. Я. Кирпотина, Б. П. Козьмина, П. И. Лебедева-Полянского [и др.]. – Москва : Гослитиздат, 1950. – Т. 5. – С. 312).
«Народ в какой-то степени понимал демократический смысл реформ Тюрго, – зазначав А. В. Анікін. – Крестьяне радовались избавлению от ненавистной барщины на королевских дорогах, но едва ли слышали его имя. Более грамотные парижские подмастерья и их ученики ликовали и славили Тюрго в куплетах. Но народ был далеко внизу, а враги – рядом и наверху. Веселые куплеты подмастерьев вместе с дельными статьями физиократов тонули в мутном потоке злобных памфлетов, издательских стишков и карикатур, который захлестнул Париж. Пасквилянты изображали Тюрго то злым гением Франции, то беспомощным и непрактичным философом, то марионеткой в руках “секты экономистов”. Только на неподкупную честность Тюрго они не посягали: таким обвинениям никто бы не поверил» (Аникин А. В. Юность науки. – С. 158).
Тюрго залишався твердим і непохитним. Друзів вражала сила духу і витримка, з якою він переносив опалу та крах його реформ. Останні роки життя Тюрго присвятив науковій діяльності, зосередившись на природничих науках. Помер Ж. Тюрго у 1781 р.
Творчий доробок Тюрго величезний. У 1808–1811 рр. було видано 9 томів творів Тюрго, його листів та документів, у 1882 р. опубліковано листування Кондорсе і Тюрго. В 1846–1849 рр. з’явилися листи Тюрго і Д. Юма англійською мовою. Відомо, що в особистих архівах нащадків Дюпона де Немура знаходяться ще не опубліковані листи та рукописи Ж. Тюрго. Його основними економічними працями є: «Eloge de Gourney» («Похвальне слово Венсану де Гурне», написано у 1759 р., перероблено у 1776 р.) та «Reflexions sur la Formation et la Distribution des Richesses» («Роздуми про створення та розподіл багатств», написані у 1766 р., надруковані у 1769 р. з правками П. Дюпона де Немура, а у 1776 р. – у авторському варіанті), «Lettre a M. l’abbe de Cice, depuis uveque d’Auxerre, sur le papier supple a la monnoie» («Лист абату де Сісе про паперові гроші», 1749 р.), надруковані в «Енциклопедії» статті: «Foundation et Foundations» («Заснування фондів», 1757 р.) і «Foires et marches» («Ярмарки и ринки», 1757 р.), листи Трюдену (1766 р.) та Юму (1767 р.), незакінчений рукопис «Valeurs et monnaies» («Цінність та гроші», 1769 р.) та деякі інші роботи.
«У Тюрго, – зазначав К. Маркс, – фізіократична система набрала найбільш розвинутого вигляду» (Маркс К. Теорії додаткової вартості (IV том «Капіталу») / К. Маркс // Твори / К. Маркс, Ф. Енгельс. – Т. 26, ч. 1. – С. 24). Онкен з таким поглядом не згоден. Не називаючи Маркса, він пише: «…существует общераспространенное мнение, будто в “Reflexions sur la formation et la distribution des richesses” Тюрго физиократическая система достигла высшей точки своего развития…
В действительности же, к Тюрго приложимо то же, что и ко всей школе: именно, что ему остался чужд истинный дух учения Кэнэ» (Онкен А. История политической экономии до Адама Смита : пер. с нем. / А. Онкен ; предисл. А. Посникова. – Санкт-Петербург, 1908. – С. 464).
«Бесспорно, – заперечує автор відомого підручника з історії економічної думки, виданого у 1934 р., Д. Розенберг, – истинный дух учения Кенэ был чужд Мирабо и другим его коллегам из феодальной аристократии. Им … импонировала феодальная внешность системы, в существо же ее они не вникли. Что касается Тюрго, то в отношении его верно как раз обратное: заслуга Тюрго заключается именно в том, что буржуазное ядро этого учения он в значительной мере (но не полностью) выделил из его феодальной скорлупы» (Розенберг Д. История политической экономии. – Ч. 1. – С. 133).
У статті, присвяченій Тюрго у фундаментальному виданні «Мировая экономическая мысль. Сквозь призму веков», зазначається: «А. Р. Ж. Тюрго был завершителем физиократической системы. В его работах физиократизм освободился от своей мнимофеодальной оболочки и стал вполне буржуазной экономической теорией…
К. Маркс и Энгельс считали учителем А. Смита не Ф. Кенэ, а А. Р. Ж. Тюрго. Во многих отношениях этот вывод является справедливым. Именно в работах Тюрго физиократическая система достигла своего совершенства и обнаружила элементы своего разложения. Экономические взгляды А. Р. Ж. Тюрго свободны от некоторых крайностей физиократизма и во многих случаях близки к концепциям английской классической школы в политической экономии» (Дроздов В. В. Анн Роберт Жак Тюрго / В. В. Дроздов // Мировая экономическая мысль. Сквозь призму веков : в 5 т. / Моск. гос. ун-т им. М. В. Ломоносова ; [сопред. редкол. Г. Г. Фетисов, А. Г. Худокормов]. – Москва : Мысль, 2004. – Т. 1. – С. 317, 324).
«…Тюрго следовало бы классифицировать не как физиократа с некоторыми оговорками, а как нефизиократа, испытывающего симпатию к физиократии», – підкреслював Й. Шумпетер (Шумпетер Й. А. История экономического анализа. – Т. 1. – С. 316). Помітним внеском Тюрго у суспільно-економічну думку вважається його теорія прогресу, згідно з якою Тюрго розглядає нову економічну систему як таку, що історично та еволюційно виникає із попередньої стадії економічного розвитку. Тюрго, як і Кене, у своїх міркуваннях виходить із визнання природного порядку. Економічне життя, на його переконання, є результатом дії об’єктивних економічних законів. Природний порядок, за Тюрго, є порядок, побудований на особистій ініціативі, особистій зацікавленості та вільній конкуренції.
«Тюрго, – роблять висновок Ш. Жид та Ш. Ріст у широко відомій праці «История экономических учений», – отличается от школы физиократов не только своими взглядами на ценность; есть между ними много других точек расхождения, и притом таких, что было бы более правильным и справедливым посвятить этому особую главу. Вообще его взгляды более современные, более близкие ко взглядам Адама Смита. …ограничимся упоминанием некоторых основных положений учения Тюрго, которые отделяют его от физиократов.
1. Основная противоположность между производительностью земледелия и бесплодностью промышленности, если не совсем оставлена, то весьма умалена в своем значении.
2. Земельная собственность удалена из сонма институтов божественного происхождения. Она отказывается даже ссылаться на так называемые земельные затраты: она покоится лишь на факте, на завладении и на общественной полезности.
3. Напротив, движимая собственность, т. е. продукт труда, занимает обширное место; весьма тщательно анализируется роль капитала и исчерпывающе доказывается законность процента» (Жид Ш. История экономических учений : пер. с фр. / Ш. Жид, Ш. Рист ; [предисл. Я. И. Кузьминова]. – Москва : Экономика, 1995. – С. 49).
Тюрго надавав першість сільськогосподарській праці та проголошував землеробство справжнім джерелом «чистого продукту», вважаючи, що праця у цій галузі є єдиною працею, яка виробляє понад те, що йде на її оплату (Див.: Тюрго А. Р. Ж. Размышления о создании и распределении богатств / А. Р. Ж. Тюрго // Физиократы. Избранные экономические произведения / Ф. Кенэ, А. Р. Ж. Тюрго, П. С. Дюпон де Немур. – Москва : ЭКСМО, 2008. – С. 585). «Чистий продукт», за Тюрго, є даром природи. Але, на відміну від Кене, у Тюрго «чистий продукт» – це сукупність споживчих вартостей, створених для землевласника неоплаченою працею землероба. «Чистий продукт» (земельну ренту) Тюрго вважав основною формою додаткового продукту, а підприємницький прибуток і позичковий капітал – його специфічними частинами. Трикласову суспільну структуру, запропоновану Кене, Тюрго доповнив, розділивши клас фермерів на два – підприємців, які авансують виробництво, вкладаючи «щорічні» і «початкові аванси» (оборотний і основний капітал), і найманих сільськогосподарських працівників, що отримують заробітну плату. «Безплідний» клас він також поділив на два – капіталістів-підприємців, які отримують прибутки, і найманих робітників, які одержують заробітну плату. Найманих працівників у сільському господарстві та ремеслі він називав «зайнятими класами», загальною ознакою яких є те, що «оба, земледелец и ремесленник, получают только вознаграждение за свой труд» (Тюрго А. Р. Ж. Размышления о создании и распределении богатств. – С. 586). У той же час землероб, який заробляє лише відшкодування своєї праці (як і ремісник), створює додатково прибуток землевласника. Відносини між робітниками та підприємцями, на думку Тюрго, регулюються законом мінімуму засобів існування, до якого тяжіє заробітна плата. Винагородою підприємців за їх виробничі турботи, працю, здібності та ризик, за Тюрго, є прибуток. Він також звернув увагу на тяжіння прибутку, ренти і процента до рівноважної (середньої) величини. Тюрго досить точно розумів механізм переливу капіталів з одної галузі в іншу і формування середньої норми прибутку.
А. Р. Ж. Тюрго рішуче захищав власність та дав своє пояснення виникненню самого інституту власності та соціальної нерівності як наслідку нерівності у розподілі власності. Цінність Тюрго пов’язував зі здатністю речей задовольняти людські потреби. На його думку, «если рассматривать каждый обмен изолированно и обособленно, то ценность каждой из обмениваемых вещей не имеет иного измерителя, кроме потребностей или желаний договаривающихся, которые уравновешивают друг друга, и ценность устанавливается лишь согласованием их желаний» (Тюрго А. Р. Ж. Размышления о создании и распределении богатств. – С. 593). Поточна ціна (prix courant) – «средняя (mitoyen) цена между различными предложениями и различными запросами» (Тюрго А. Р. Ж. Размышления о создании и распределении богатств. – С. 594). Таким чином, основою вартості блага, вважав Тюрго, є його корисність, яка суб’єктивно визначається покупцями і продавцями. Ці суб’єктивні оцінки під впливом конкуренції перетворюються на ринкові ціни, які визнаються всіма учасниками процесу купівлі-продажу. А. Р. Ж. Тюрго вважають одним із попередників маржиналізму (теорії граничної корисності).
Тюрго вважав неприпустимим втручання держави у процес ціноутворення, в тому числі і у визначення рівня позичкового відсотка. Він доводив, що «закон не должен устанавливать денежного процента, так же как не должен определять цены на все другие товары, обращающиеся в торговле» (Тюрго А. Р. Ж. Размышления о создании и распределении богатств. – С. 620). Він був рішучим прибічником свободи підприємництва взагалі і стверджував, що втручання держави в економічну діяльність індивідів неминуче призводить до втрати «чистого дохода, ежегодно производимого в государстве» (Тюрго А. Р. Ж. Размышления о создании и распределении богатств. – С. 559). Цікавими є також його погляди стосовно оподаткування. Податок, на його думку, збільшує потребу у зусиллях і зменшує можливості для задоволень.
Тюрго вперше в історії економічної думки сформулював закон спадної родючості ґрунтів («закон зменшення землеробського продукту»), згідно з яким кожне додаткове вкладання праці і капіталу у землю виявляється менш продуктивним. На відміну від Кене, який вів розмову про “аванси”, Тюрго у своїх працях використовує поняття “капіталу” і дає декілька його визначень: 1) гроші, які приносять прибуток (відсоток), якщо вони віддаються в займи; 2) накопичені цінності (гроші); 3) гроші, що використовуються у закупівлі товарів з метою їх подальшого перепродажу. Він зазначає також, що «деньги составляют ничтожную долю в совокупной сумме наличных капиталов”, хоча “они имеют большое значение в образовании капиталов”, таким чином “наибольшая часть капиталов состоит из вещей разного рода…» (Тюрго А. Р. Ж. Размышления о создании и распределении богатств. – С. 635). Нагромадження багатства, на думку Тюрго, йде за рахунок ощадливості. Отже, первісне нагромадження капіталу він трактував як результат ощадливості. На відміну від Кене, Тюрго визнавав, що капітали можуть створюватися не тільки у сільському господарстві, але і в промисловості. Але він вважав, що, врешті-решт, тільки земля дає масу капіталів, необхідних для землеробства та комерції. У Тюрго вже є певне розуміння товарної природи грошей. Проте він їх розглядає як звичайні товари і стверджує, що в кожному товарі закладено потенційні гроші.
У праці «Німецька ідеологія» К. Маркс та Ф. Енгельс зазначали: «Тюрго був великою людиною, бо він відповідав своєму часові…» (Маркс К., Енгельс Ф. Твори. – Т. 3. – С. 507). В іншій праці Маркс писав: «Він був одним з інтелектуальних героїв, які повалили старий режим…» (Маркс К. Мосьє Фульд / К. Маркс // Твори / К. Маркс, Ф. Енгельс. – Т. 15. – С. 366).
«Тюрго был в жизни несколько суровым и суховатым человеком. Недостаток гибкости, излишнюю прямолинейность ему порой ставили в упрек. Это, видимо, затрудняло общение с ним иногда даже близких к нему людей и отпугивало малознакомых.
Особенно его раздражали в людях лицемерие, легкомысленность, непоследовательность. Придворных манер Тюрго не имел и не усвоил. Версальских шаркунов, пишет его биограф, смущала и пугала одна его внешность – “пронизывающие темные глаза, массивный лоб, величественные черты, сама посадка головы и достоинство, как у римской статуи”.
В Версале он пришелся в буквальном смысле не ко двору. Обладая многими талантами, он не имел такого дара, о котором говорил Талейран: использовать язык не для того, чтобы изъяснять свои мысли, а чтобы скрывать их.
Личность Тюрго замечательна тем, что он сочетал в себе талант глубокого ученого-новатора с блестящими способностями практика, государственного деятеля. Это не часто встречается в истории экономической науки» (Аникин А. В. Юность науки. – С. 159–160).
Як вважає В. І. Пефтієв, Тюрго «…может рассматриваться как предтеча либерализма во Франции. С важными оговорками. Каждая страна и каждая эпоха имеет свое представление о либерализме, его национальные ветви во многом автономны с прерываемой на десятилетия, а то и столетия преемственностью» (Амет В. Преодоление себя и времени. – С. 61).