Томас Мор народився 7 лютого 1477 або 1478 р. в добротному будинку на Мілкстріт (Молочній) – невеличкій вулиці старого Лондона. Життя його предків було тісно пов’язано з буднями лондонського Сіті. Дід Томаса, Вільям Мор, вважався людиною заможною, утримував пекарню, був одружений з Іоанною Джой – дочкою відомого лондонського пивовара Джона Джоя. Хліб Вільяма Мора доставлявся до столу багатьох знатних вельмож Лондона. Помер він у 1465 році, коли його старшому сину Джону виповнилося 16 років.
Джон Мор відрізнявся не аби яким розумом і наполегливістю, здобув юридичну освіту і у 1475 році став членом престижної Лондонської суддівської корпорації. Він зарекомендував себе як успішний юрист, розв’язував складні справи багатих городян і відомих торгових компаній, був призначений королівським суддею і навіть отримав дворянський титул і фамільний герб від самого короля Едуарда IV.
Джон Мор був одружений чотири рази. Першою його дружиною і матір’ю Томаса Мора була Агнес Гренджер – дочка Томаса Гренджера, відомого посадовця, який у 1503 році став шерифом Лондона.
Сер Джон вважав, що його син повинен стати юристом. Це рішення батька обумовило і вибір учбових закладів, де навчався молодий Томас. Початкову освіту Томас Мор здобув у школі Св. Антонія, яка вважалася однією з найкращих у Лондоні. Основним предметом була латинь – мова релігії, науки, ділових кіл, зокрема, юристів.
Після закінчення школи, у тринадцять років він потрапив до Джона Мортона, архієпископа Кентерберійського (згодом кардинала), і якийсь час служив у нього пажем. Це було у традиціях того часу. Архіепіскоп Мортон був відомим вченим, юристом, архітектором, досвідченим дипломатом і державним діячем. У період правління Генріха VII він навіть деякий час обіймав посаду лорда-канцлера Англії. В домі Мортона збиралися вчені й поети, політики і літератори, військові й капітани парусних суден. Юний Томас із захопленням слухав їх розповіді, виступи, полемічні промови, палкі дебати. Веселий характер Томаса, його дотепність і прагнення до знань не раз відзначав Мортон, який передбачив, що Мор стане «визначною людиною».
У 1492 році Джон Мор, за рекомендацією Мортона, направляє свого сина до Кентерберійського коледжу Оксфордського університету. Оксфордський університет на рубежі XV–XVI століть поступово стає центром гуманізму в Англії. На той час у ньому викладали відомі вчені-гуманісти Вільям Гроцин (Grocyn), Томас Лінакр (Linacre), Джон Колет (Colet). Згодом, незважаючи на різницю у віці, вони стали не тільки наставниками, але й близькими друзями Мора.
В Оксфорді Томас Мор пробув два роки, вивчаючи традиційний тривіум: граматику, риторику та логіку. Сер Джон не балував свого сина – він давав йому гроші тільки на їжу. Одяг і взуття купувалися тільки зі згоди батька. Томас на собі повинен був відчути складне матеріальне становище науковців, які жили досить скромно, порівнянно з адвокатами і суддями. І, звісно, зробити, на думку батька, правильний вибір.
Томас Мор не одразу обрав кар'єру юриста. Зокрема, маючи за взірець архієпіскопа Мортона, він довго вагався між цивільною і церковною службою. Були навіть думки стати ченцем і жити поблизу монастиря. Заповіді християнської моралі не були для нього пустим звуком. До самої смерті він дотримувався аскетичного чернечого способу життя з постійними молитвами і постами. Але слово батька було вирішальним.
У 1494 році Мор повертається до Лондона, де вивчає закони англійського королівства у спеціальній юридичній початковій підготовчій школі New’s Inn. Навчається успішно і 12 лютого 1496 року його зараховують до школи вищого ступеня Lincoln’s Inn (одна з чотирьох вищих учбових юридичних корпорацій Англії). Через шість років стає адвокатом – піднімається на першу сходинку своєї юридичної кар’єри.
Керівництво юридичної колегії Lincoln’s Inn, зважаючи на здібності Мора, запрошує його на посаду лектора права до однієї зі шкіл нижчого ступеня. Тут він викладав протягом трьох років. Згодом Мора було запрошено до Lincoln’s Inn на осінній семестр 1511 року.
Водночас з педагогічною діяльністю Мор пробує свої сили і в якості адвоката. Непідкупність і чесність у поєднанні з бездоганною логікою і переконливою аргументацією, гумором і винахідливістю допомагають молодому адвокату в розв`язанні складних юридичних колізій.
Завдяки здобутому авторитету і великій популярності у мешканців Лондона в 1504 році двадцятишестилітнього Томаса Мора обрано до Палати громад Парламенту Англії. На той час, в умовах абсолютної монархії, англійський парламент був «кишеньковою» забавою короля і вищої аристократії. Це був останній парламент за часів Генріха VII. Він проіснував менше трьох місяців.
Короткостроковість роботи парламенту багато в чому була обумовлена депутатською діяльністю Томаса Мора. Король надумав провести «податкову реформу» – ввести нові і збільшити існуючі податки на свою користь (у зв’язку з посвяченням свого сина у лицарі, весiллям дочки тощо). Результат голосування був спрогнозованим – ніхто не наважиться виступити проти «законодавчих ініціатив» монарха, враховуючи те, що виступаючий ризикував бути «виключеним з коаліції» шляхом відрубування непокірної голови. Але добре продумана, аргументована, палка промова молодого юриста з використанням дотепних метафор і порівнянь несподівано призвела до відхилення королівського білля. Присутні у залі радники короля доповіли, що якийсь «безбородий хлопчисько зруйнував всі його задуми». Незважаючи на гнів, покарання монарха не було дуже жорстким. Він ув'язнив батька Мора у Тауері і звільнив тільки після сплати солідного викупу. Під загрозою репресій Томас Мор вимушений був надовго припинити політичну кар’єру і навіть хотів покинути країну.
Вимушена політична бездіяльність дала Томасу Мору трохи вільного часу. У 1505 році Мор одружується з Джейн Кольт. Вона була майже на 10 років молодшою за нього, тихої та доброї вдачі. У подружжя народжується четверо дітей. Коли Джейн померла у 1511 році, він майже відразу одружився з багатою вдовою Еліс Мідлтон. У Еліс не було репутації покірної жінки, як у її попередниці, але шлюб був щасливим. У Мора й Еліс не було спільних дітей. Еліс мала дочку від першого шлюбу. Томас Мор подбав, щоб всі діти здобули пристойну освіту. Його доньки (що було зовсім не характерно для XVI ст.) на одному рівні з сином вивчали літературу, стародавні мови, музику, географію, астрономію, математику та медицину.
Томас Мор тісно спілкувався з оксфордськими гуманістами, вивчав праці грецьких і латинських філософів, твори відомих християнських богословів. Важливе значення для формування світогляду Мора як гуманіста мала його дружба з Еразмом Роттердамським. У лондонському будинку Мора Еразм Роттердамський написав свою знамениту «Похвалу глупоті».
Після смерті Генріха VII в 1509 році Мор повертається у політику. У 1510 році стає одним з двох молодших шерифів Лондона, знову обирається до парламенту. У 1515 році, у складі посольства у Фландрії сприяє домовленостям щодо торгівлі англійською вовною ("Утопія" починається з посилання на це посольство). У тому ж році пише «Утопію». У 1517 році допомогає заспокоїти мешканців Лондона, що бунтували проти іноземців. У 1518 році Т. Мор був призначений доповідачем прохань, які надходили на ім’я короля, і членом Королівської Ради. У 1520 році супроводжує Генріха VIII під час його історичної зустрічі з королем Франції Франциском I неподалік від міста Кале. У 1521 році стає сером Томасом Мором за "заслуги перед королем і Англією".
Деякі історики вважають, що саме Мор був автором відомого маніфесту «На захист семи таїнств» – відповіді Генріха VIII Мартіну Лютеру. За цей маніфест Папа Лев X дарував Генріху титул «Захисник Віри». Це ж згодом, при розриві з Римом, ставилося Мору в провину, хоча він і застерігав короля від надмірного впливу папства. Томас Мор також написав відповідь Лютеру під своїм власним ім'ям.
Наприкінці 20-х років кардинал Томас Волсі, архієпископ Йорка і лорд-канцлер Англії, не зміг домогтися розлучення Генріха VIII і королеви Катерини Арагонської. Його змусили піти у відставку. Наступним лордом-канцлером у 1529 р. був призначений сер Томас Мор, який до того моменту вже був канцлером герцогства Ланкастер та спікером Палати громад. Коли Мор став лордом-канцлером, він сподівався використати свою високу посаду для того, щоб мати позитивний вплив на політику короля. На нещастя для всіх, Генріх VIII не розумів, якою людиною був Мор. Глибоко релігійний і прекрасно освічений у галузі канонічного права, Мор твердо стояв на своєму – розірвати освячений церквою шлюб може тільки Папа. А Климент VII був проти. У 1532 році Мор пішов у відставку з поста лорда-канцлера, посилаючись на слабке здоров'я.
Справжньою ж причиною його звільнення став розрив Генріха VIII з Римом та створення Англіканської церкви. Томас Мор був настільки обурений відходом Англії від «істинної віри», що не з'явився на коронацію нової дружини короля – Анни Болейн. Він не виступив відкрито, але його мовчання було більш ніж красномовним.
У 1534 році Елізабет Бартон, черниця з Кенту, наважилася публічно засудити розрив короля з католицькою церквою. З'ясувалося, що відчайдушна черниця листувалася з Мором. Томасу Мору довелося спростовувати не лише це звинувачення, а ще й наклеп у хабарництві. Тільки завдяки захисту Палати лордів Мор не потрапив до в'язниці. У тому ж році Парламент прийняв «Акт про престолонаслідування», який передбачав складення присяги всіма представниками англійського лицарства. Особа, яка принесла присягу, тим самим: 1) визнавала законними всіх дітей Генріха VIII і Анни Болейн; 2) відмовлялася визнавати будь-яку владу світських владик чи князів церкви, крім влади королів з династії Тюдорів. Томас Мор був приведений до присяги, але відмовився вимовити її, оскільки вона суперечила його переконанням. 17 квітня 1534 року він був ув'язнений у Тауері. На підставі сфабрикованого звинувачення його засудили до смерті за зраду і 6 липня 1535 р. стратили. «Недавний лорд-канцлер был обвинен по требованию короля Генриха VIII в государственной измене и приговорен к самой мучительной казни, какую только могло измыслить изощренное изуверство средневековья. Приговор гласил: «...влачить по земле через все лондонское Сити в Тайберн, там повесить его так, чтобы он замучился до полусмерти, снять с петли, пока он еще не умер, отрезать половые органы, вспороть живот, вырвать и сжечь внутренности. Затем четвертовать его и прибить по одной четверти его тела над четырьмя воротами Сити, а голову выставить на Лондонском мосту».
В день казни, ранним утром, Мору сообщили о королевской милости: жестокая расправа заменялась обыкновенным отсечением головы. «Избави боже моих друзей от такой милости», – только и обронил осужденный.
К эшафоту он шел спокойно, но очень медленно. Еще бы, пятнадцать месяцев заключения в Кровавой башне Тауэра превратили Мора в изнуренного старика. Поднимаясь на помост, с трудом преодолел несколько ступенек наскоро сколоченной лестницы. И уже положив голову на плаху, сказал палачу: «Шея у меня коротка, целься хорошенько, чтобы не осрамиться»» (Утопический социализм : хрестоматия / под общ. ред. А. И. Володина. – Москва : Политиздат, 1982. – С. 50–51). У 1886 р. Т. Мор був беатифікований (перший ступінь канонізації), а у 1935 р. – канонізований Римо-Католицькою Церквою (Див.: Хто є хто в європейській та американській політичній науці : малий політологічний словник / [Борис Кухта, Анатолій Романюк, Микола Поліщук ; за ред. Бориса Кухти]. – Вид. 2-ге, перероб. і допов. – Львів : Кальварія, 1997. – С. 163–164).
Еразм Роттердамський на прохання німецького письменника-гуманіста Ульріха фон Гуттена у своєму листі дає наступну характеристику Томасу Мору: «Мор не велик ростом, но и не слишком мал. Он сложен вполне пропорционально и не страдает никакими физическими недостатками. Кожа на лице у него белая, с нежно-розоватым оттенком; волосы черные, переходящие в шатеновые; борода редкая; глаза – синевато-серые, с пятнышками; такие глаза указывают обыкновенно на выдающийся ум и считаются у англичан особенно красивыми. Его лицо часто озаряется улыбкой, и вообще оно служит верным зеркалом его внутренних качеств, его веселого и любезного нрава. Действительно, Мор скорее веселый человек, чем серьезный степенно-важный муж.
Я не видел человека, который был бы так нетребователен к пище, как Мор. Голос у него не сильный и не слабый; он говорит отчетливо, ясно. Он, по-видимому, не чувствует особенной любви к пению, но музыка доставляет ему большое наслаждение.
Он любит простоту, не носит ни шелка, ни пурпура, ни золотых цепей. Просто изумляешься, как мало он заботится о разных формальностях, которые толпа считает вежливостью и приличием... Он долго держался вдали от двора и государей, так как деспотизм был ему издавна ненавистен, и он всегда любил больше всего равенство. Вот почему только после больших стараний и усилий Мор позволил Генриху VIII привлечь себя ко двору.
Мор как бы создан для дружбы. Он крайне отзывчив на дружеские чувства, обнаруживаемые к нему, не слишком педантичен в выборе друзей, снисходителен к ним и весьма постоянен в своих отношениях. К собственным интересам Мор относится беспечно, но зато весьма заботливо охраняет интересы своих друзей» (Цит. за: Валовой Д. В. Имена на обелиске / Д. В. Валовой, Г. Е. Лапшина. – Москва : Мол. гвардия, 1981. – С. 167–168).
Науково-літературна спадщина Т. Мора включає в себе «Історію Річарда ІІІ» («The history of king Richard III»), переклади на латину давньогрецьких поетів і власні оригінальні поетичні спроби англійською та латинською мовами, велику кількість листів і гострих полемічних релігійних трактатів, спрямованих проти М. Лютера і його англійських прихильників. Але з усіх літературних і політичних творів Мора безсмертну славу принесла йому «Утопія», видана у 1516 р.
«Прежде всего «Утопия», – зазначав Є. В. Тарле, – есть исторический источник, иллюстрация и собрание данных для характеристики социального и экономического положения Англии в начале XVI в. Затем та же «Утопия» содержит разработанное и развитое в подробностях учение об обществе, живущем без частной собственности, причем учение это изложено в форме конкретной фикции, в форме описания выдуманной республики утопийцев. Эта вторая сторона произведения ставит Томаса Мора в ряд творцов так называемых социальных «утопий», произведений, получивших даже самое название от моровского острова, но задолго до Томаса Мора существовавших и не Томасом Мором окончившихся. В той полосе всемирной литературы, которая началась автором «Πολιτεία», Томас Мор составляет посредствующее (и если не единственное, то главное) звено, соединяющее древний мир с новейшей эпохой» (Тарле Е. В. Общественные воззрения Томаса Мора в связи с экономическим состоянием Англии его времени / Е. В. Тарле // Сочинения : в 12 т. – Москва : Изд-во АН СССР, 1957. – Т. 1. – С. 189).
Мор зробив досить сміливий крок, намагаючись змалювати ідеальний соціальний устрій, зважаючи на те, що мав великий ризик бути незрозумілим і навіть просто публічно висміяним. Джерела, з яких черпав натхнення Мор, – це «Держава», «Критій», «Тімей» Платона, праці гуманістів і стоїків, томізм і вчення Еразма Роттердамського. Літературна форма, яку використав Мор, описуючи «Утопію», подібна до тієї, яку застосовували автори пізніх давньогрецьких романів-подорожей. Твір було опубліковано у 1516 році латинською мовою (в англійському перекладі в 1551 році) в епоху великих географічних відкриттів, що позначилося на побудові сюжетної лінії.
«Утопія» або «Золота книга, настільки корисна, наскільки і забавна про найкращий устрій держави і про новий острів Утопію» («Libellus vere aureus, nec minus salutaris quam festivus, de optimo rei publicae statu deque nova insula Utopia» (лат.), «A Truly Golden Little Book, No Less Beneficial Than Entertaining, of the Best State of a Republic, and of the New Island Utopia» (англ.)) написана у формі бесіди Томаса Мора з видатним голландським гуманістом Петром Егілеєм та моряком Рафаелем Гітладеєм. Саме Гітладей побував на загадковому, фантастичному острові й розповів про існування дивовижної країни.
Твір складається з двох частин. У першій частині подано характеристику економіки Англії початку XVI століття. При цьому «…его критика экономических условий, являясь наиболее веской в вопросах прав и наказаний, изобиловала тем не менее диагнозами и формулировками, некоторые из которых можно рассматривать как важный вклад в анализ» (Шумпетер Й. А. История экономического анализа : в 3 т. / Й. А. Шумпетер ; пер. с англ. под ред. В. С. Автономова. – Санкт-Петербург : Экон. школа, 2004. – Т. 1. – С. 267). Так, наприклад, Томас Мор «…ввел слово «олигополия» и соответствующее понятие в том же значении, в каком мы используем его сейчас» (Шумпетер Й. А. История экономического анализа. – Т. 1. – С. 267).
Томас Мор показує, як первісне нагромадження капіталу в Англії того часу викликало занепад дрібних товаровиробників – ремісників і селян. Особливо сильно постраждали копігольдери – люди особисто вільні. Вони володіли своєю землею тимчасово, на підставі "копій" – середньовічних документів, подовження дії яких після встановленого терміну цілком залежало від лендлорда – феодального власника землі. У зв'язку з розвитком англійської суконної промисловості різко зросла потреба в сировині, що обумовило стрімкий розвиток вівчарства. У країні йшло масове перетворення орних земель, що належали великим землевласникам, у пасовища. Лендлорди застосовували практику так званого "обгородження" – захоплення й обгородження общинних земель, у котрі входили і споконвічні селянські наділи. Таке величезне число селян було розорено і зігнано зі своїх земель, що навіть розвиток промисловості не міг забезпечити їх зайнятість. Водночас англійська держава встановила так звані закони про бродяжництво, що одержали в історії найменування "кривавого законодавства".
Змальовуючи жахливу картину зубожіння селян, Томас Мор виступає з жорсткою критикою політики багатих лендлордів. Його крилатий вислів про ненаситних овець став надбанням англійської народної поезії: «Ваши овцы. Обычно такие тихие, питающиеся так скудно, ныне, как говорят, стали они такими прожорливыми и неукротимыми, что пожирают даже людей, опустошают и разоряют поля, дома, города» (Мор Т. Утопия / Томас Мор ; пер. с латин. Ю. М. Каган. – Москва : Наука, 1978. – С. 132).
Перша частина «Утопії» цитується у працях багатьох істориків й економістів, що досліджували економіку Англії XVI століття. Так, наприклад, Карл Маркс у «Капіталі», розглядаючи процес первісного накопичення капіталу, приводить майже у дослівному перекладі цілі абзаци з твору Мора. Карл Маркс посилається на Мора як на критика аграрного перевороту в Англії XVI ст. (Маркс К. Капитал. Т. 1 / К. Маркс // Твори / К. Маркс, Ф. Енгельс. – Т. 23. – С. 679, 680, 693).
Але Томас Мор не просто констатує факти. Він підводить до того, що є корінням зла, причиною зубожіння людей. Ця загальна причина – приватна власність. Останні сторінки першої частини – це не тільки літературний, але й логічний центральний пункт всієї «Утопії». Мор наголошує: «Поэтому я полностью убежден, что распределить все поровну и по справедливости, а также счастливо управлять делами человеческими невозможно иначе, как вовсе уничтожив собственность. Если же она останется, то у наибольшей и самой лучшей части людей навсегда останется страх, а также неизбежное бремя нищеты и забот» (Мор Т. Утопия. – С. 164).
У другій частині «Утопії» Мор ставить перед собою задачу показати картину ідеального, з його точки зору, суспільства в державі, де організація суспільного виробництва базується не на приватній, а на колективній, общинній, загальнодержавній власності. «Несомненно, разгневанный влиянием «огораживаний» на бедных, Мор даровал утопийцам не только равенство, но и изобилие, шестичасовой рабочий день (и более достойную работу, чем в древних утопиях); каждые десять лет дома переходили из рук в руки, а горожане менялись местами с сельскими жителями еще чаще. На общественных рынках все блага были бесплатными, а в общественных больницах выхаживали больных. Баланс между зажиточными и неимущими внутри страны обеспечивался с помощью перераспределения; кроме того, избыток частично отдавался беднякам других стран, а частично продавался по умеренным ценам. Железо ценилось больше, чем золото или серебро, а драгоценные камни и жемчужины приравнивались к детским игрушкам. Потребности четко фиксировались на уровне минимального комфорта. С победой над боязнью нужды жадность была практически изжита, а пышность и излишества, порожденные тщеславием, запрещались законом» (Экономическая теория : пер. с англ. / под ред. Дж. Итуэлла, М. Милгейта, П. Ньюмена ; науч. ред. В. С. Автономов. – Москва : ИНФРА-М, 2004. – С. 848–849).
У творі цю країну описує Рафаель Гітлодей, який у складі експедиції Амеріго Веспуччі нібито побував на досі невідомому острові десь у Західній півкулі.
Назва острова – Утопія. ««Утопия» (греч. ou – «не» и topos – «место») – «место, которого нет». Уже у Платона в «Государстве» содержится нечто подобное в описании совершенного города, не существующего «никакой своей частью на земле». Необходимо было семантическое творчество Мора, чтобы восполнить этот лингвистический пробел» (Антисери Д. Западная философия от истоков до наших дней : От Возрождения до Канта / Дарио Антисери, Джованни Реале ; пер. [с итал.] под ред. С. А. Мальцевой. – Санкт-Петербург : Пневма, 2002. – С. 99). Столиця неіснуючої держави має назву Амаурот (грецькою amaur’os – «зникаючий»), ріка, що протікає в Утопії – Анідр (грецькою anhydros – «без води»), царя зовуть Адем (a – «без», demos – «народ», тобто правитель «без народу»). «Очевидно, речь идет о лингвистической игре, подтверждающей напряжение между реальным и ирреальным, выражением чего и была Утопия» (Антисери Д. Западная философия от истоков до наших дней. – С. 99). І дійсно, така напруга між англійськими реаліями і казковим ірреальним світом досягнута Мором блискуче. Контраст відчувається вже на початку розповіді Гітлодея, коли він описує мальовничу природу острова, красу його міст, доброзичливість жителів.
Перший король Утопії, на ім’я Утоп, побудував на острові за єдиним планом 54 міста, рівновіддалених один від одного приблизно на 20 миль з майже рівною чисельністю жителів. Таким чином, трудові і матеріальні ресурси були розподілені рівномірно по всій країні. Цим були закладені підвалини для ефективної організації виробництва: «…общий план производства и распределения товаров: при заданных вкусах количества продуктов, производимые в соответствии с государственными предписаниями всеми взрослыми членами общества, за исключением привилегированного класса «образованных» людей (не вполне аналогичных «хранителям» Платона, так как в данном обществе есть выборный король), распределяются так, чтобы с помощью системы общественного хранения продуктов сделать все районы «равными» по статистике текущего производства. Это неплохой метод выявления существенных принципов функционирования любого экономического организма, к каким бы иным выводам он ни приводил», – вважає Й. Шумпетер (Шумпетер Й. А. История экономического анализа. – Т. 1. – С. 267).
На яких же засадах побудована економічна модель ідеального, на думку Томаса Мора, суспільства?
Відносини власності як одні з основних у структурі виробничих відносин і в моделі Мора займають ключове місце. Він стверджує, що неможливо суттєво покращити стан справ доки існує інститут приватної власності. На острові законодавчо заборонена приватна власність на засоби виробництва, не має грошей. Знаряддя праці, сировина і матеріали надаються у тимчасове користування общині, сім’ї, окремому працівнику для виконання певної виробничої програми, виробництва певного продукта праці, який одразу ж стає об’єктом загальносуспільної, загальнодержавної власності. Мешканці Утопії –люди добропорядні, співчутливі, ведуть аскетичний спосіб життя. Вони всім задоволені, отримують від держави безкоштовно житло, одяг, їжу. Житло розподіляється по жеребу на термін до десяти років. Так нівелюється, на думку Мора, різниця в розташуванні помешкань, кількості поверхів тощо. Одяг видається на певний строк до повного зносу. Організовано громадські їдальні, а той, хто не наївся, може отримати скільки завгодно додаткової їжі на спеціальних базарах.
Відносини власності визначають організацію праці утопійців. Хоча виробництво і розміщується не на великих підприємствах, але є суспільним. Сім’я є головною ланкою господарства. Налічує вона не менше сорока чоловік. Причому формується не на основі родинних зв’язків, а за виробничою ознакою. Так, члени однієі родини, у відповідності до обраної професії, можуть працювати у складі різних родин, які виконують різні види робіт. Сім’я по суті є виробничою бригадою. Щоб знівелювати різницю між ремісництвом і більш важкою сільськогосподарською працею, кожна сім’я через визначений проміжок часу направляється на два роки жити і працювати у село. Оскільки в Утопії немає дармоїдів, працюють всі, то для повного забезпечення всіх потреб жителів встановлено шестигодинний робочий день. Найбільш важку брудну роботу виконують добровільно люди стійких релігійних переконань, а також – раби. Кожна сім’я використовує працю двох рабів. Таким чином в Утопії зберігається рабство (хоча і у пом’якшеному вигляді) і особлива соціальна ієрархія та влада верховного управителя (короля).
Безпосередньою організацією виробничого процесу займаються виборні органи міст. Тридцять сімей обирають собі щорічно керівника – філарха. Десятьма філархами керує протофіларх. Двісті філархів обирають князя. Чотири князя від кожного міста стають сенаторами. Головний законодавчий, виконавчий і плановий орган країни – сенат. Сенат визначає потреби суспільства як в цілому, так і кожного окремого громадянина, нормативно формуючи якісний і кількісний склад споживчого кошика. Він планує обсяги виробництва, перерозподіляє, за необхідністю, трудові та матеріальні ресурси між містами країни, розподіляє суспільний продукт. Главою країни є король, який також обирається на певний строк. Світогляд утопійців, їх високі моральні якості формуються без будь-яких зовнішніх втручань. Кожен має право сповідувати певну релігію на свій власний розсуд.
Оскільки в Утопії діє добре налагоджений плановий продуктообмін між містом і селом, між виробниками знарядь праці і виробниками продуктів споживання, між виробниками продуктів споживання і споживачами, відпадає необхідність в торгівлі і грошах. З економічної «…концепции может быть выведена вполне работоспособная теория денег, и Мор указывает на эту теорию, выражая шутливое возмущение фетишизмом серебра и золота, которые, за исключением оплаты избыточного импорта, используются в его утопии только для целей, отражающих презрение к ним Мора. Вполне возможно, что одной из основных задач этой конструкции была критика популярной экономической науки той эпохи» (Шумпетер Й. А. История экономического анализа. – Т. 1. – С. 267).
Кожне місто Утопії розподілено на чотири рівних частини. Посередині кожного такого «району» знаходиться базар, на якому зустрічаються виробники продуції і споживачі. Виробник залишає свої вироби на спеціальному складі, пристосованому для їх зберігання і видачі споживачу. В свою чергу, споживач приходить на базар і бере собі стільки продукції, скільки захоче. Оскільки жителі утопії люди високосвідомі, вони не роблять культу з речей, беруть рівно по нормі, зневажливо ставляться до предметів розкоші, а із золота та срібла виготовляють посуд для нечистот і кайдани для рабів.
Робочий день в Утопії продовжується не більше шести годин. Працюючи по шість годин на день, працівники мають доволі багато вільного часу. За Мором, вони використовують його для занять наукою. А ті, хто не хоче або не може вчитися, опановують інші види ремесел.
(Булгаков С. Н. Очерки по истории экономических учений. Вып. 1 / С. Н. Булгаков. – 2-е изд. – Москва, 1918. – С. 207–208).
На думку Є. В. Тарле, «для социально-экономической истории Англии «Утопия» Томаса Мора интересна как правдивая и яркая критическая характеристика; для истории европейской мысли это произведение глубоко любопытно как первый шаг в новое время, сделанный в направлении к цели, которую с тех пор ставили себе разнохарактерные и разновременные европейские фракции; наконец, для науки об обществе «Утопия» также никогда не потеряет интереса, ибо проливает некоторый свет на самую смутную, наиболее не поддающуюся научному учету область обществоведения: на отношения между реальным фактом и теорией. «Утопия» дает яркий образец того, как создавались теории, наиболее отрицавшие действительность, наиболее с ней непримиримые» (Тарле Е. В. Сочинения. – Т. 1. – С. 122).