Народився Томас Мальтус 13 (за іншими дними 17) лютого 1766 р. поблизу Лондона, в Рукері, у графстві Сурей. Він був сьомою дитиною (всього в родині було вісім дітей) і другим сином дрібного землевласника (сквайра) Даніеля Мальтуса. Томас Мальтус як другий син у родині не мав права на спадок, оскільки в англійських родинах майно не ділилося між дітьми – його цілком наслідував старший з синів. Проте він отримав чудову освіту, незважаючи на прикрі фізичні вади – заячу губу та розколоте піднебіння, які могли стати перешкодою для просування вгору по щаблях церковної ієрархії. Його готували, за звичаєм тих часів, для духовної кар’єри. Початкову освіту Т. Мальтус отримав дома. Хоча батько Томаса Роберта не уявляв для свого сина іншого життєвого шляху, як кар’єра англіканського священнослужителя, він відправив його спочатку до дисентерської (дисентери – англ. dissenters, від лат. dissentio – не погоджуюсь, одна з розповсюджених в Англії XVI–XVIII ст. назв осіб, що відступають від офіційного віросповідання) духовної академії у Ворингтоні. Там хлопчика віддали під опіку Джілберта Вейкфілда, високоосвіченої і суперечливої постаті в унітарній церкві, який згодом помер, потрапивши у в’язницю за висловлювання проти війни з Францією, які було розцінено як заклики до антиурядового бунту. У 1782–1784 рр. Томас Мальтус навчається у Ворингтоні та у домі Вейкфілда, в Бремкоті, графство Ноттінгемшир. З 1784 р. він продовжує навчання у коледжі Ісуса у Кембриджі, де його наставником був Вільям Френд, який, як і Вейкфілд, був унітаристом і так само мав неортодоксальні погляди на релігію та політику, що урешті-решт призвело до його вигнання з університету (Див.: Мальтус Т. Р. Дослідження закону народонаселення : пер. з англ. / Т. Р. Мальтус. – Київ : Основи, 1998. – С. 8). Про вплив реформаторських ідей дисентерів на Т. Мальтуса у студентські роки інформації не має, проте відомо, що він ніколи пізніше не виявляв до них негативного ставлення. Студентом Кембриджу Мальтус був з 1784 по 1788 рр. Під час навчання Т. Мальтус виявив особливі здібності до математики і став дев’ятим у списку випускників, які особливо відзначилися на іспиті з математики. Про його досягнення у навчанні свідчить також той факт, що у 1793 р. Томаса Мальтуса було обрано членом Наукового товариства коледжу Ісуса. Після закінчення навчання у Кембриджі Мальтус прийняв духовний сан і був призначений вікарієм в Оквуд, неподалік від батьківського дому в Суреї. Багато часу Томас проводив у Олбері-хаус (маєтку батька). Саме там вони з батьком вели постійні дискусії на філософські та політичні теми. «Как и многие джентльмены, – пише Р. А. Хайлбронер, – ценившие знания никак не меньше отдыха, Даниель Мальтус ни от чего не получал такого удовольствия, как от хорошого спора, и чаще всего оппонентом ему служил его одаренный сын, достопочтенный Томас Роберт Мальтус» (Хайлбронер Р. Л. Философы от мира сего : Великие экономические мыслители: их жизнь, эпоха и идеи / Роберт Л. Хайлбронер ; пер. с англ. Ильи Файбисовича. – [7-е изд.]. – Москва : КоЛибри, 2008. – С. 96). «Как это ни странно, – зазначає А. В. Анікін – старик был энтузиастом и оптимистом, а молодой человек – скептиком и пессимистом» (Аникин А. В. Юность науки : Жизнь и идеи мыслителей-экономистов до Маркса / А. В. Аникин. – Москва : Политиздат, 1985. – С. 244). Даніель Мальтус був другом Юма та палким прихильником Руссо. Даніель Мальтус, як повідомляв «Журнал джентльмена» після його смерті у 1800 р., «был человеком эксцентричным в буквальном смысле этого слова» (Цит. за: Хайлбронер Р. Л. Философы от мира сего. – С. 96). Одна з суперечок між батьком і сином Мальтусами виникла навколо нарису «Розвідка про політичну справедливість та її вплив на мораль і щастя» філософа та романіста Вільяма Годвіна, дуже популярного у другій половині 1790-х років. Підшукуючи аргументи для бесіди з батьком, Томас Роберт почав записувати свої думки. Даніель Мальтус був настільки вражений ідеями сина, що запропонував ознайомити з ними публіку, надрукувавши ці матеріали. У 1798 р. Мальтус анонімно публікує невеликий памфлет «An Essay on the Principle of Population, as it affects the Future Improvement of Society, with Remarks on the Speculations of Mr. Godwin, M. Condorcet and Other Writers» («Дослідження закону народонаселення в тому плані, як останнє впливає на майбутнє вдосконалення суспільства, з критичними зауваженнями щодо ідей, висловлених панами Годвіном, Кондорсе та іншими авторами»).
«Мальтус, – як зазначає М. Блауг, – был не первым автором, который обратил внимание на очевидный факт, что рост населения в конечном счете ограничен предложением продовольствия. Но он был, по существу, первым, кто донес это до читателей при помощи простой и яркой метафоры: население, когда ему позволено расти без ограничения, увеличивается в геометрической прогрессии, в то время как предложение продовольствия может в лучшем случае увеличиваться в арифметической прогрессии…
Значительное влияние этой работы было обусловлено как общими следствиями ее идей, так и непосредственно основным сильным тезисом. Руссо, Годвин и Кондорсе – три автора из многих, кого упоминал Мальтус – считали, что доброй воли и образования достаточно для установления совершенного социального порядка. Основной целью работы Мальтуса было опровержение их утверждений» (Блауг М. 100 великих экономистов до Кейнса / М. Блауг ; пер. с англ. под ред. А. А. Фофонова. – Санкт-Петербург : Экон. школа, 2005. – С. 187–188).
Мальтус пояснював, що злидні і пороки спричиняються фундаментальним законом природи, який ніяк не залежить від інституційних реформ та законодавчої діяльності. Публікація мала великий резонанс.
У 1799 р. Т. Мальтус разом із друзями подорожує Норвегією, Швецією та Німеччиною, де також збирає додатковий матеріал з проблем народонаселення. У 1800 р. він публікує «An Investigation of the Cause of the Present High Price of Provisions, Containing an illustration of the nature and limits of fair price in time of scarcity and its application to the particular circumstances of the country» («Розвідка про причини високих цін на харчові продукти...»), а у 1803 р. – друге і набагато розширеніше видання «Дослідження закону народонаселення…» вже під своїм ім’ям. Ця праця робить його відомим широкому загалу. «Наиболее известным представителем общественных наук XIX столетия был не Давид Рикардо и не Карл Маркс, но Роберт Мальтус. По существу, его известность опиралась на одну большую работу, «Опыт о законе народонаселения и его воздействии на будущее улучшение общества с замечаниями о построениях Годвина, Кондорсе и других писателей»… Мальтус одновременно объяснил существование бедности, подверг сомнению панацеи, предлагаемые мечтательными реформаторами, и предоставил критерий решения всех вопросов политики в отношении «трудовой бедноты». Поэтому неудивительно, что Мальтус мгновенно достиг широкой известности, однако столь же мгновенно его постигла дискредитация… Мальтус стал олицетворять собой «мрачную науку» политической экономии, которую презирали столь многие реформаторы и ученые. Впоследствии, когда они нападали на экономическую науку, роль «злодея» часто отводилась именно Мальтусу, а не Адаму Смиту или Рикардо», – пише Блауг (Блауг М. 100 великих экономистов до Кейнса. – С. 187, 188). Проте влучним є зауваження Й. Шумпетера: «Человека, чья работа возбуждала умы людей и вызывала столь страстные оценки, уже нельзя считать посредственностью» (Шумпетер Й. А. История экономического анализа : в 3 т. / Й. А. Шумпетер ; пер. с англ. под ред. В. С. Автономова. – Санкт-Петербург : Экон. школа, 2004. – Т. 2. – С. 631).
«Біографічні дані, – зазначає професор Школи суспільних наук Сасекського університету Доналд Вінч, – засвідчують, що Мальтус за своїм темпераментом не був схильний до суперечок і виступав проти крайнощів у будь-якій сфері. Обачність та поміркованість характеру пояснює, чому він завжди боровся проти радикалізму й утопій, хоча така його позиція має й глибше інтелектуальне коріння. В ньому поєднується консеквенціалізм утилітарного погляду на мораль зі схильністю до ньютонівських аналогій, заснованих на математиці, балістиці, тяжінні, пружинах та силах рівноваги. Коли суспільні проблеми розглядаються за аналогією з проблемами диференціального числення, тоді вибір максимального чи мінімального варіанту здійснюється через врівноваження протидіючих сил, через регуляцію граничних величин (а не за принципом «усе–або–нічого»). З цього погляду Малтусове «Дослідження…» можна читати як прикладний трактат про оптимальні методи логічного мислення в моралі або в суспільних науках, де наведено чимало прикладів із багатої літератури про всілякі засоби від бідності з метою проілюструвати помилки та помилкові висновки» (Мальтус Т. Р. Дослідження закону народонаселення. – С. 26).
Але, як звертає увагу А. В. Анікін, посилаючись на спогади сучасників Мальтуса, у повсякденному житті він був «…общительным и даже приятным человеком: его дружба с Рикардо это косвенно подтверждает. Он отличался удивительной уравновешенностью и спокойствием духа, никто никогда не видел его рассерженным, слишком радостным или слишком угнетенным. Такой характер позволял ему с равнодушием (может быть, и показным) выносить хулу, которой он подвергался за свои жестокие взгляды» (Аникин А. В. Юность науки. – С. 245).
У 1803 р. Томас Роберт Мальтус був призначеним парохом у Вейлзбі, графство Лінколншир. Ця посада забезпечила йому вагомий прибуток.
У 1804 р. Мальтус одружився з Герієт Екерсол. Шлюб був щасливим, у подружжя народилося троє дітей. Через рік після одруження (1805 р.) Мальтус отримує кафедру професора сучасної історії та політичної економії (професора загальної історії, політики, комерції та фінансів) у новоствореному Коледжі Ост-Індійської компанії в Гейлібері (Haileybury), призначеному готувати чиновників для майбутньої служби в Індії. Це було перше подібне призначення в Англії. У коледжі він також виконує обов’язки священика. 1811 роком біографи датують початок листування та дружби Томаса Мальтуса з Давідом Рікардо.
У 1819 р. Мальтуса було обрано членом королівського товариства, у 1833 р. – членом Французької академії. У 1831 р. він започаткував Клуб політичної економії, а у 1834 р. – став членом-засновником Лондонського статистичного товариства. Помер Томас Мальтус від хвороби серця 29 грудня 1934 р. «в год отмены старого Закона о бедных и принятия нового, который, можно сказать, был вдохновлен его произведениями» (Блауг М. 100 великих экономистов до Кейнса. – С. 190), похований в абатстві Бет (Bath Abbey).
Окрім своєї основної праці «As Essay on the Principle of Population, As It Affects the Future Improvement of Society» («Дослідження закону народонаселення», 1798 р.), шість видань якої вийшло ще за життя автора, Т. Р. Мальтус є автором цілої низки праць з економічних питань. Зокрема, це «Observations on the Effects of the Corn Laws» («Дослідження про наслідки хлібних законів», 1814 р.), «An Inquiry into the Nature and Progress of Rent» («Розвідка про природу та зростання ренти», 1815 р.), «Principles of Political Economy, Considered with a View to their Practical Application» («Принципи політичної економії, розглянуті в плані їх практичного застосування», 1820 р.), «The Measure of Value Stated and Illustrated» («Міра вартості, встановлена й проілюстрована», 1823 р.), «Definitions in Political Economy», («Визначення в політичній економії»,1827 р.) та ін.
Після виходу у світ «Багатства народів» А. Сміта наступні двадцять років, за визначенням Ш. Жіда та Ш. Ріста, були цілком безплідними для економічної науки (Див.: Жид Ш. История экономических учений : пер. с фр. / Ш. Жид, Ш. Рист ; [предисл. Я. И. Кузьминова]. – Москва : Экономика, 1995. – С. 104). Початок нового періоду у розвитку економічної науки багато дослідників пов’язують з публікацією праці Т. Р. Мальтуса «Дослідження закону народонаселення». «Работу Мальтуса, – зазначає автор посібника з історії економічних вчень професор А. В. Холопов, – можно рассматривать в известной степени и как полемику с А. Смитом, и как развитие его идей. Если Смит давал ответ на вопрос, как увеличить богатство народов, то Мальтус показывает, какие препятствия задерживали до сих пор возрастание благосостояния людей и можно ли, полностью или отчасти, устранить эти препятствия» (Холопов А. В. История экономических учений : учеб. пособие / А. В. Холопов. – 2-е изд., доп. – Москва : ЭКСМО, 2009. – С. 136). Мальтус був не першим, хто писав про демографічні проблеми, але він перший запропонував теорію, що описувала закономірності зміни чисельності населення. Автор «Дослідження закону народонаселення» вперше виступив із запереченням поширеної думки про те, що шляхом соціального реформування суспільство може бути удосконалено. Мальтус запропонував ідеї, які згодом використали інші економісти – представники різних шкіл. Наприклад, А. Сміт вважав, що матеріальне багатство суспільства – це відношення між обсягом предметів споживання та чисельністю населення, тому основну увагу він приділив, насамперед, вивченню умов зростання обсягу виробництва. Питання, пов’язані зі зміною чисельності населення, Сміт не розглядав. Розв’язання цієї задачі взяв на себе Т. Мальтус. Звертаючись до проблеми збільшення виробництва засобів існування, він робить висновок, що це зростання не може існувати у тій самій пропорції, що і зростання населення. Мальтус фактично формулює закон «спадної родючості ґрунтів», стверджуючи, що при обмеженості родючих земель зростання виробництва продовольства можливо досягти лише шляхом покращення раніше зайнятих земель, при цьому віддача від них буде постійно зменшуватися. На думку Т. Мальтуса, швидке, без будь-яких обмежень, зростання населення неминуче призведе до неможливості задовольнити його потребу у засобах існування. Таким чином, Мальтус вперше звернув увагу на закономірності зростання чисельності населення і фактично поклав початок демографії як науки.
Трактат Томаса Мальтуса «Дослідження закону народонаселення» продовжує бути предметом дискусій і сьогодні. Кожне нове покоління дослідників заново відкриває для себе теорію Мальтуса і знаходить ідеї, співзвучні часу та їхнім поглядам. Сучасний американський вчений Ф. В. Елуелл з Роджерського університету, прочитавши перше видання 1798 р. праці Мальтуса, був настільки здивований невідповідністю першоджерела і коментарів різних дослідників до нього, що зробив власне дослідження теорії Мальтуса. Він зазначив, що у сучасній інтелектуальній історії можливо тільки Маркс був настільки невірно зрозумілим, як Мальтус. «Одна из причин, – писав Елуелл, – по которой Мальтус подвергся столь превратной трактовке, состоит в политизированном восприятии его аргументов. Коммунисты и социалисты ненавидят Мальтуса потому, что он утверждал будто неравенство коренится в самой природе человека и что простая политическая реформа никогда не приведет к справедливому обществу, основанному на равенстве. Капиталисты и консерваторы осуждают его за то, что он открыто отвергал возможность неограниченного индустриального роста» (Цит. за: Ковалев Е. В. Зловещее предсказание Т. Р. Мальтуса / Е. В. Ковалев // Мировая экономика и международные отношения. – 2004. – № 1. – С. 35).
«Самым значительным вкладом Мальтуса в науку, – зазначає Д. Р. Уейр, – является… то, что ему удалось предугадать демографические последствия смены технологий и неизбежное воздействие численности населения на уровень жизни. Теория народонаселення Мальтуса продолжает оказывать влияние на экономическую мысль и сегодня – ее отголоски мы встречаем и в публицистике, и в политических дискуссиях, и в экономическом моделировании, тогда как многие классические теории того времени, например трудовая теория ценности, давно уже сошли со сцены» (Уэйр Д. Р. Теория народонаселення Мальтуса / Д. Р. Уэйр // Экономическая теория : пер. с англ. / под ред. Дж. Итуэлла, М. Милгейта, П. Ньюмена ; науч. ред. В. С. Автономов. – Москва : ИНФРА-М, 2004. – С. 493).
Економічні ідеї Томаса Мальтуса не обмежуються лише теорією народонаселення. Як зазначає М. Блауг, який включає ім’я Т. Мальтуса до списку 100 видатних економістів до Кейнса, «в то время как известность Мальтуса при жизни была обусловлена в основном его теорией народонаселения, современная репутация Мальтуса среди экономистов основана больше на его возражениях против рынков Сэя и современной ему рикардианской доктрины невозможности общего перенасыщения товарами. Кейнс приветствовал Мальтуса как предшественника, и велись бесконечные споры о том, были ли взгляды Мальтуса относительно перенасыщений товарами – или, как мы в настоящее время говорим, депрессией деловой активности – в его «Принципах политической экономии»… простым смешением идей или удивительно проницательным предвидением проблемы недостаточности эффективного спроса» (Блауг М. 100 великих экономистов до Кейнса. – С. 189–190).
