Відомо, що автор низки економічних памфлетів Н. Барбон отримав медичну освіту і займався лікарською практикою. Після відомої пожежі 1666 р., що зруйнувала значну частину Лондона, започаткував перше товариство страхування від пожежі. Займався купівлею і продажем земельних ділянок. В останні роки свого життя брав активну участь у проектах організації земельного банку.
Основною працею Ніколаса Барбона є «Нарис про торгівлю» («A Discourse of Trade»), виданий у 1690 р. Крім цього твору, йому належать «Апологія будівника» («Apology of the Builder», 1685 р.), «Трактат про карбування нової монети легшої ваги» («A Discourse Concerning Coining the New Money Lighter», 1696 р.) та ін.
Н. Барбон одним із перших виступив проти теорії і практики меркантилізму, відкидаючи його центральне положення про те, що тільки гроші є багатством. «Антимеркантиліст» Барбон, як називає його Й. Шумпетер (Див.: Шумпетер Й. А. История экономического анализа : в 3 т. / Й. А. Шумпетер ; пер. с англ. под ред. В. С. Автономова. – Санкт-Петербург : Экон. школа, 2004. – Т. 1. – С. 235), був захисником вільної торгівлі і виступав проти законодавчої регламентації економічної діяльності. Одним з аргументів Н. Барбона проти політики торговельного балансу було таке міркування: оскільки вивезення золота і срібла не має викликати занепокоєння, то, відповідно, і їхнє ввезення до країни (зростання кількості грошей в обігу) не може бути підставою для задоволення. Він вважав, що меркантилістська політика була зумовлена намаганням окремих груп торговців і промисловців захистити свої вузькоегоїстичні інтереси на шкоду інтересам суспільства в цілому. В основі його аргументації проти меркантилізму лежать дві тези. Перша полягає в ототожненні дорогоцінних металів з іншими товарами. Дорогоцінні метали так само купуються на вітчизняному ринку, як і всі інші товари. Мати золота певну кількість або мати на таку ж суму оксамиту, заліза або будь-яких інших товарів – це те ж саме. З другого боку, будь-яка спроба домогтися монопольної торгівлі є ненадійною. Це демонструє історія торгівлі європейських народів з Ост-Індією.
Барбон був серед тих авторів, які зрозуміли, що швидкі й очевидні переваги, на забезпечення яких спрямовані протекціоністські заходи, ніколи не були справжніми перевагами. Н. Барбон у загальних рисах сформулював тезу, згідно з якою регулювання й обмеження завжди руйнують будь-який елемент потенційного багатства. «Барбон хорошо понял механизм, что позволило ему набросать в общих чертах теорию равновесия в международной торговле товарами, по крайней мере в виде тезиса, утверждающего, – правда, без необходимых оговорок, – что ограничения импорта приведут к сокращению экспорта на соответствующую сумму» (Шумпетер Й. А. История экономического анализа. – Т. 1. – С. 484).
Професор Стефан Бауер (Stephan Bauer) у «Щорічнику національної економіки та статистики» 1890 р. («Jahrbücher für Nationalökonomie und Statistik». Bd. ХХI) зазначав, що Барбон є попередником австрійської школи політичної економії, оскільки в його творах є елементи теорії, згідно з якою вартість товарів залежить від їх корисності та рідкісності. Але поряд із цим суб’єктивним баченням вартості в його працях є й інше уявлення, яке наближає його до трудової теорії вартості. Так, він пише, що ціна, яку встановлює ремісник, складається шляхом підрахунку вартості матеріалів і часу, витрачених на виробництво будь-якої продукції. Тобто, у теорії вартості він займає хитку позицію між трудовою теорією вартості і теорією суб’єктивної корисності.
Йозеф Шумпетер вважав головним досягненням Н. Барбона погляди в галузі теорії грошей і процента. Особливу увагу він звертає на висновок, який Н. Барбон зробив, досліджуючи ці питання у «Нарисі про торгівлю»: «Проценты – это доход с капитала (stock); они представляют собою то же, что арендная плата за землю. Первая является рентой с обработанных изделий или искусственного капитала, а вторая – с необработанных, или естественного капитала. Проценты обычно считают за деньги, так как деньги, взятые взаймы на проценты, должны быть возвращены в деньгах. Но это ошибочно, так как проценты платят за капитал» (Барбон Н. Очерк о торговле / Николай Барбон // Меркантилизм / под ред. и со вступ. ст. И. С. Плотникова. – Ленинград : Соцэкгиз, 1935. – C. 285).
У праці «Трактат про карбування нової монети легшої ваги» Барбон захищає ідеї номіналізму. Йому належить вислів: «Деньги – это стоимость, созданная законом» (Барбон Н. Очерк о торговле. – C. 282). Барбон вважав, що уряд може змінювати на свій розсуд кількість металу в монеті, оскільки вартість монети не залежить від її металічного вмісту. У дискусії стосовно грошової реформи кінця XVII ст. Барбон був на боці тих, хто вважав за необхідне “підвищувати” гроші, тобто карбувати нову монету за вагою старої обрізаної і зберігати за нею, незважаючи на зменшення ваги дорогоцінного металу, ту саму назву.
Барбон, як і більшість економістів того часу, вважав позитивним швидке зростання чисельності населення. До середини XVIII ст. економісти були майже єдині у своєму «популяціонізмі». «Многочисленное и растущее население было наиболее важным признаком благосостояния; оно было главной причиной благосостояния; оно было самим благосостоянием, величайшим достоянием, каким только могла обладать любая нация» (Шумпетер Й. А. История экономического анализа. – Т. 1. – С. 327). Н. Барбон цілком поділяв популяціоністську позицію.
Боротьбу проти меркантилізму Н. Барбон вів з позицій захисника інтересів землевласників (які були боржниками позичкового капіталу), саме тому він захищає законодавче обмеження відсотка.
Взагалі, особливості поглядів Ніколаса Барбона стають більш зрозумілими, якщо врахувати його спрямованість на боротьбу з меркантилізмом, з одного боку, і захист інтересів землеволодіння – з другого.