Достовірних біографічних даних про Луція Юнія Модерата Колумеллу залишилося небагато. Відомо, що він народився в іспанському місті Ґадесі (сучасний Кадіс). «Ни о своих родных местах, ни о своих родителях Колумелла не говорит ни слова, ни одно воспоминание о них не врезалось в его душу. Может быть, он еще в раннем детстве остался сиротой. Прочно и почтительно сохранил он память только об одном человеке: о своем дяде с отцовской стороны, Марке Колумелле, «ученом и ревностном сельском хозяине»… Дядя сыграл немалую роль в жизни молодого Колумеллы; его влияние несомненно сказалось и в выборе племянником сельского хозяйства в качестве жизненной карьеры, и в том направлении и духе, в которых он это хозяйство повел» (Ученые земледельцы древней Италии / Ин-т истории СССР АН СССР, Ленинград. отд-ние ; пер. с латинского, примеч., введение М. Сергеенко ; [отв. ред. Ф. Х. Бахтеев]. – Ленинград : Наука, 1970. – С. 14–15).
Невідомо, де і як здобував освіту майбутній вчений. Але незаперечним є той факт, що він був людиною вельми ерудованою, прекрасно знав декілька мов, був знайомий з досягненнями у різних галузях знань. «Цитаты из Гомера, Гесиода и Энния легко и уместно соскальзывали с его пера. Вергилия он не просто читал, а занимался им прилежно и пристально – настолько, что впоследствии даже «осмелился» идти по его следам и, «выполняя волю почитаемого поэта», восполнил пробел в «Георгиках»: написал в стихах, где на каждом шагу встречаются реминисценции из Вергилия, целую книгу об уходе за овощами… Окончание школы не было для него прощанием с умственными интересами: он продолжал учиться и учился всю жизнь» (Ученые земледельцы древней Италии. – С. 15).
Наступним етапом у житті Луція була військова служба, яка була на той час обов’язковою сходинкою у службовій кар’єрі для юнаків зі знатних родин. Він був військовим трибуном Шостого Залізного легіону. «Военная служба оставила глубокие следы в сознании Колумеллы; до старости продолжает он воспринимать явления окружающей повседневной действительности в аспекте воинском: имение, куда не заглядывает хозяин, напоминает ему войско, брошенное предводителем; виноградную лозу, приносившую из года в год богатый урожай, он сравнивает с солдатом, беспорочно отслужившим свою службу; толпа рабов выходит с рассветом на работу, “словно в сражение, бодро и смело идя за виликом, как за военачальником”. Его образцовый хозяин ведет себя по приезде в имении, словно полководец, производящий смотр своим солдатам и ревизию всему лагерю. Живучесть этих военных воспоминаний отнюдь не случайна: в военной службе было нечто глубоко созвучное натуре самого Колумеллы, энергичной, деятельной, жаждавшей борьбы и воспринимавшей как борьбу даже такую, казалось бы, мирную деятельность, как сельское хозяйство. И если он не остался на военной службе, то здесь действовали какие-то, к сожалению, ближе нам неизвестные причины чисто нравственного порядка, на которые наш автор намекает вскользь в бегло брошенном замечании, что служба эта “ничего не приносит без чужой крови и чужого страдания”» (Ученые земледельцы древней Италии. – С. 16).
Після служби в армії Колумелла мав блискучі перспективи стати впливовим політиком чи зайняти високий пост державного службовця у Римі. Проте він купив маєток неподалік від міста Ардея і вирішив зайнятися сільськогосподарським виробництвом. Невдовзі він продав цей маєток і натомість купив цілих три – під Карсеолами, Альба-Лонгою і Цере. Господарювати Колумелла вирішив на науковій основі, ретельно вивчаючи накопичений у цій галузі досвід, застосовуючи передові на той час технології та розробляючи власні методи організації праці. Згодом, отримавши позитивні результати своєї господарської діяльності, узагальнюючи власний досвід, він написав ґрунтовну працю «Про сільське господарство» («De re rustica») у 12 книгах. Точна дата написання праць Колумелли невідома, але дослідники вважають, що третя книга з’явилася у 62–65 рр. І ст. н. е. (Див.: Полянский Ф. Я. Экономическая мысль Древнего Рима : курс лекций / Ф. Я. Полянский ; Моск. гос. ун-т им. М. В. Ломоносова, Экон. фак. – Москва : Изд-во Моск. ун-та, 1978. – С. 189).
У першій книзі викладені відомі на той час загальні принципи ведення сільськогосподарського виробництва; у другій, спираючись на великий обсяг фактичного матеріалу, аналізуються відомості про засоби виробництва і агротехнології; третя, четверта і п’ята містять поради по догляду за плодовими деревами і виноградниками; шоста – дев’ята присвячені скотарству, птахівництву, бджільництву та рибному господарству. Вирізняється десята книга «Про садівництво», яка була написана у віршованій формі – гекзаметром, подібно до поеми «Георгіки» Вергілія. Ця поетична частина повинна була, за задумом автора, завершити повний виклад вчення про господарювання. Але на прохання друга Колумелла дописав ще дві книги. В одинадцятій книзі він перерахував обов'язки господаря, а у дванадцятій – господині маєтку.
При роботі над твором Колумелла використовував численні грецькі та латинські джерела. Проте головним чином він спирався на власний досвід, часто аргументуючи доцільність впровадження тієї чи іншої новації посиланнями на свої експерименти. За формою праця Колумелли не має вигляду сухого наукового трактату або підручника – у ній можна знайти і поетичне оспівування сільського життя, і щире захоплення роботою землероба, і відчуття гарячої любові до природи. До теорії агрокультури він підходив як філософ, що розглядає різноманітність всіх численних складових частин цієї науки виключно у сукупності і у порівнянні з природним цілим. Для нього було аксіомою, що наука про сільське господарство дуже близька до філософії, «…стоит ближе всего к мудрости и находится с ней как бы в кровном родстве…» (Колумелла. О сельском хозяйстве / Колумелла // Мировая экономическая мысль. Сквозь призму веков : в 5 т. / Моск. гос. ун-т им. М. В. Ломоносова ; [сопред. редкол. Г. Г. Фетисов, А. Г. Худокормов]. – Москва : Мысль, 2004. – Т. 1. – С. 111). У своїх переконаннях Колумелла спирався на вчення стоїків, з похвалою відзивався про свого сучасника Сенеку, деякі вислови якого тісно перекликалися з його поглядами на оточуючий світ.
Працю «Про сільське господарство» написано гарною мовою у не позбавленому витонченості стилі. Твір здобув визнання ще за життя автора та набув великої популярності у середньовіччі. Його багато разів переписували і друкували не стільки за його незаперечні літературні переваги, а, насамперед, як практичний посібник по веденню господарства. Так, з 1470 по 1655 рр. ця книга була надрукована 63 рази у багатьох країнах Європи.
У роботі Колумелли знайшли пряме віддзеркалення істотні зміни в організації рабовласницького виробництва, які відбулися у I сторіччі н. е., коли занепад великих рабовласницьких маєтків супроводжувався певним підйомом невеликих латифундій інтенсивного типу, що переходили до більш продуктивного колонатного землеробства. Колумелла відмовився від ідеї попередників (Катона) встановити оптимальні параметри рабовласницького господарства. Для нього було поза сумнівом, що величезний погано оброблений простір дає менше, ніж маленька чудово оброблена ділянка. «Для эпохи Колумеллы теория устойчивости мелкого земледелия была как раз прогрессивной: крупные латифундии обрабатывались рабским трудом, а рабский труд был наименее производительным. Труд свободных мелких производителей был значительно производительнее труда рабов» (Розенберг Д. И. История политической экономии : учеб. пособие для экон. вузов / Д. И. Розенберг. – Москва : Соцэкгиз, 1940. – Т. 1. – C. 30).
Не дивлячись на те, що Колумелла усвідомлював неефективність рабської праці, його поради виходили з факту існування рабовласництва. Головним завданням він вважав інтенсифікацію господарств, яка не можлива, зокрема, без докорінних змін в організації праці рабів. Одна з основних його ідей – спеціалізація рабів. У нових умовах ведення сільськогосподарського виробництва Колумелла рекомендував широко залучати кваліфіковану рабську працю і не шкодувати коштів на придбання досвідчених рабів, які мають особливі навички. Колумелла закликав рабовласників позбавитися непридатних, недбайливих рабів, цілеспрямовано організовувати їх працю.
Колумелла розробив цілу систему заохочення рабів до більш ефективної праці. Він рекомендував рабовласникам використовувати усі можливі способи, які можуть сприяти зростанню зацікавленості рабів та підвищенню продуктивності їхньої праці: від застосування методів жорсткого примушення до встановлення відносин довіри, які повинні красномовно демонструвати «турботу» господаря про життя рабів.
Колумелла бачив обмежені можливості рабовласництва, але все-таки сподівався компенсувати їх продуманою виваженою системою управління за допомогою раба-фахівця, досвідченого вілика і, нарешті, строгого і кваліфікованого господаря маєтку. Ефективний менеджмент розглядався ним як один з найважливіших чинників організації праці у маєтку. «Тот, кто посвятит себя занятиям сельским хозяйством, должен прежде всего обладать следующими качествами: знанием дела, возможностью расходовать средства и желанием действовать. (...) Недостаточно знать или хотеть, если нет требуемых на работу денег; стремление действовать и тратиться не принесут, в свою очередь, никакой пользы без наличия знаний. Знать, что следует делать, это самое главное в каждом деле, а особенно в сельском хозяйстве, где охота и возможность действовать, при отсутствии знаний, часто приносит хозяину большой ущерб, так как бестолково выполненная работа только переводит зря деньги» (Мировая экономическая мысль. – Т. 1. – С. 111–112). Колумелла радить будувати маєтки у передмісті, щоб власник міг частіше туди навідуватися. Та розуміючи, що перебудувати рабовласницьке господарство буде важко, він пропонував нерадивим господарям за краще здавати землю в оренду вільним колонам або замінити ними рабів-прикажчиків.
Вже у передмові до першої книги Колумелла вступив у полеміку з тими римськими аграріями, які бачили причини певного занепаду господарства у безплідді землі і поганому кліматі. «Я слышу, как часто у нас первые люди в государстве обвиняют то землю в бесплодии, то климат в давней и губительной для урожаев неравномерности. Некоторые даже как бы смягчают эти жалобы ссылкой на определенный закон; земля, по их мнению, усталая и истощенная роскошными урожаями старых времен, не в силах с прежней щедростью доставлять людям пропитание. (...) Я думаю поэтому, что дело не в небесном гневе, а скорее в нашей собственной вине. Мы отдаем сельское хозяйство, как палачу на расправу, самому негодному из рабов, а при наших предках им занимались наилучшие люди и наилучшим образом» (Мировая экономическая мысль. – Т. 1. – С. 111).
Колумелла рішуче заперечував економістам-аграріям, що надавали дуже велике значення природній родючості грунту. «…Разумный человек не станет покупать землю в любом месте, поддавшись на соблазн плодородия или красивого местоположения. Несомненно, однако, что энергичный хозяин сумеет сделать доходным и приносящим пользу всякий участок, какой бы он ни купил или получил, дело в том, что предки наши оставили нам много средств против вредного климата, с помощью которых можно смягчить его губительное и болезнетворное влияние, а на плохой земле знание и усердие хозяина смогут победить ее бесплодие» (Мировая экономическая мысль. – Т. 1. – С. 112).
По суті, Колумелла першим в античній думці порушив питання інтенсивного шляху розвитку рабовласницького господарства. Він розробив цілу систему штучного здобрювання ґрунту, сміливо виступив за проведення агротехнічних дослідів, закликаючи господарів не боятися проводити експерименти. Вчений вважав, що при такому способі господарювання будь-які землі принесуть землевласникові дохід. Він наголошував: «Единственный чистый и благородный способ увеличить свое состояние – сельское хозяйство» (Мировая экономическая мысль. – Т. 1. – С. 111).
