Нассау Вільям Сеніор народився 26 вересня 1790 року у місті Комптон (Compton) (графство Беркшир, Англія) в англійській сім'ї іспанського походження. Він був старшим сином Джона Равена Сеніора, превелебного вікарія Дурнфордського та Марії Дюк, дочки впливового барбадоського адвоката. Батьки подбали, щоб їх син здобув вищу юридичну освіту. Нассау навчався в Ітонському коледжі та Коледжі Магдалени, Оксфорд, школі підготовки баристерів (адвокатів найвищого рангу) Лінкольн-інн у Лондоні, був студентом юридичного факультету Оксфордського університету, який закінчив у 1811 р.
В. Н. Сеніор вважається учнем і послідовником англіканського священика і засновника кафедри політичної економії у Дубліні, доктора богослов’я Річарда Уейтлі (пізніше архієпископ Дубліна). «…В его время, – писав Й. Шумпетер, – в его стране и мире он был лидером, оказывавшим формирующее влияние, идеальной иллюстрацией того, что обычно понимается под «ключевой фигурой». Он вёл за собой людей спокойно, как бы незаметно, воздействуя своим авторитетом и советом, который был тем ценней, чем очевидней, так как и в церковной политике, и в экономике люди иногда упорнее всего стараются не замечать именно очевидное. Самой важной услугой, оказанной им экономической науке, было формирующее воздействие на Сениора, чей подход ко всем проблемам выдает влияние Уэйтли» (Шумпетер Й. А. История экономического анализа : в 3 т. / Й. А. Шумпетер ; пер. с англ. под ред. В. С. Автономова. – Санкт-Петербург : Экон. школа, 2004. – Т. 2. – С. 634).
У 1811 році Нассау Сеніор отримав ступінь бакалавра цивільного права, а у 1819 році – магістра права і був прийнятий до Асоціації адвокатів Англії.
Проте за станом здоров’я молодий юрист був змушений суттєво обмежити свою адвокатську практику. Натомість Англія і світ отримали неординарного теоретика-економіста. У двадцяті роки ХІХ століття Сеніор опублікував чимало статей з економічної тематики, присвячених переважно проблемам грошового обігу та методології політичної економії. Коли ж у 1825 році в Оксфорді була відкрита кафедра політичної економії, Сеніора було обрано на посаду професора кафедри і він став першим професором економіки в Оксфорді.
Сеніор обирався професором кафедри політичної економії в Оксфорді двічі. Після першого терміну (1825–1830 рр.) він не став балотуватися на другий строк, оскільки вирішив зайнятися політичною діяльністю. В. Н. Сеніор займав посади у комісіях з питань праці і промисловості. Після поразки лібералів (вігів) на виборах 1841 р. Сеніор повернувся до занять політичною економією. У 1847 р. він знову зайняв посаду професора кафедри політичної економії в Оксфорді, яку обіймав до 1852 р. У 1852 році п’ятирічний термін перебування на посаді професора політичної економії закінчився для Сеніора неприємним інцидентом з керівництвом і меценатами Оксфорду. Вчений відкрито виступив на підтримку католицької церкви Ірландії і через це йому запропонували звільнити кафедру. Сеніор був змушений залишити Оксфорд.
У 1829 році Сеніор написав і опублікував твір «Two Lectures on Population» («Дві лекції про народонаселення»), в якому розкритикував теорію народонаселення Мальтуса. Ця наукова робота послугувала йому «перепусткою» до лав правлячої партії вігів (пізніше Ліберальної партії Великої Британії). У 1830 році Вільям Мельбурн (державний діяч, прем’єр-міністр Великої Британії у 1834 р. та 1835 р.), прочитавши книгу Сеніора, запропонував вченому зробити аналіз економічного стану країни, яку охопили масштабні страйки робітників. Доповідь Сеніора була ґрунтовною, містила конкретні пропозиції і була використана урядом для розробки цілої низки законопроектів. Науковець переробив її і видав під назвою «Three lectures on the rate of wages. With a preface on the causes and remedies of the present disturbances» («Три лекції про рівень заробітної плати. З передмовою про причини і засоби усунення існуючих перекручень», 1830 р.).
Як і американський економіст Генрі Кері, Нассау Сеніор став одним з перших теоретиків-економістів, які розробляли соціально-економічні програми провладних політичних партій, тим самим визначаючи стратегію економічного розвитку своїх країн. Як політичний діяч Сеніор «…принимал участие в подготовке законов о профсоюзах, работал над реформой муниципальных корпораций, участвовал в организации помощи неимущим в Ирландии и состоял в четырех Королевских комиссиях – по Закону о бедных (1834), по Фабричному закону (1837), по бедственному положению ткачей (1841) и по народному образованию (1857). Каждый раз именно Сениор становился автором большинства или даже всех отчетов соответствующей комиссии. Его вклад в подготовку Закона о бедных 1834 года, который менял саму концепцию оказания помощи – если ранее пособие предоставлялось трудоспособным неимущим, живущим самостоятельно, то теперь эти средства распространялись лишь на тех, кто содержался в домах призрения, больницах и т.п. – стал наиболее масштабным успехом его деятельности как политика: он не только составил авторитетный отчет по работе комиссии, но также организовал предшествующее отчету исследование и, действуя с неумолимой настойчивостью, добился от парламента утверждения предложенных в отчете рекомендаций» (Блауг М. 100 великих экономистов до Кейнса / М. Блауг ; пер. с англ. под ред. А. А. Фофонова. – Санкт-Петербург : Экон. школа, 2005. – С. 267).
У 1836 році Сеніор видав підручник «An Outline of the science of political economy» («Нариси з політичної економії») у вигляді тематичних лекцій, які він читав в Оксфорді. У цьому творі, як і в інших своїх лекціях, надрукованих окремо, Сеніор, як підкреслює Блауг, «…высказывает довольно оригинальные гипотезы относительно вопросов ценности, ренты, народонаселения, денег и международной торговли» (Блауг М. 100 великих экономистов до Кейнса. – С. 266). У 1850 році вчений доповнив і переробив свій твір та видав його під назвою «Political economy» («Політична економія»). Праця набула традиційної класичної форми наукової книги з політичної економії.
Протягом всього свого життя Сеніор здійснив чимало подорожей, спілкувався з багатьма видатними людьми тієї доби. Він опублікував чимало статей з економічної і соціальної тематики у періодичних виданнях за кордоном. Під час подорожей він вів щоденник, частину своїх нотаток він опублікував сам, інші були опубліковані вже після його смерті.
У своїх наукових працях Сеніор багато у чому дотримувався канонів класичної політичної економії. Проте водночас вчений мав власний погляд на природу деяких економічних категорій. На відміну від Сміта, він не ставив перед собою завдання побудови соціально-економічної філософії розвитку суспільства, а вважав, що політична економія – це наука про виробництво та розподіл багатства, наслідуючи у цьому Рікардо та Мальтуса. «Освободив политическую экономию от всякого компромисса с социальными системами или реформами, с тенденциями морального или сентиментального порядка, сведя ее к небольшому числу непреложных основных принципов (четырех, по-видимому, было достаточно для этого нового Евклида), из которых выводилось все остальное, он стяжал себе честь создания из политической экономии точной науки и вследствие этого сделался одним из основателей так называемой «чистой экономии»» (Жид Ш. История экономических учений : пер. с фр. / Ш. Жид, Ш. Рист ; [предисл. Я. И. Кузьминова]. – Москва : Экономика, 1995. – C. 274).
Теорія вартості за Сеніором – це теорія про багатство, яке складається з речей, що можуть обмінюватись, або мають вартість. Він вважав, що обмінюватись або передаватись з рук у руки можуть тільки:
- речі, які існують в обмеженій кількості (до них не належать, наприклад, сонце, повітря тощо);
- речі, що мають властивість бути корисними.
Саме Сеніор «…дал ценности новое основание: редкость, или скорее (ибо, само собой разумеется, необходимо, чтобы речь всегда шла о вещи, способной удовлетворять какую-нибудь потребность) редкую полезность, но этим же выражением редкости будет впоследствии пользоваться и Вальрас» (Жид Ш. История экономических учений. – C. 275).
Сеніор критикував за обмежене розуміння суті вартості Сміта і Рікардо, які визначали вартість товару лише затратами праці. Він наголошував, що трудова теорія вартості звужує можливості пояснення багатьох економічних явищ (наприклад, не прояснює питання, чому недоступність благ робить їх ціннішими). Затрати виробництва, які, на думку Сеніора, включають два елементи – праця та капітал, є лише першим кроком до кількісного прояву вартості у процесі обміну, а недоступність і корисність блага суттєво впливають на його оцінку. Він вважав, що вартість формується під впливом затрат виробництва, які включають прибуток, процент та заробітну плату і є факторами ціни. Однак, на відміну від Рікардо, що зводив затрати виробництва до нагромадженої праці, Сеніор пропонував визначати їх через суб'єктивну категорію утримання, тобто «жертовності» обох суб'єктів виробництва – капіталіста та найманого робітника.
Багатство, на думку Сеніора, «…состоит из вещей: 1) полезных, 2) имеющихся не в безграничном количестве (этим исключаются из богатства такие блага, как воздух, солнечный свет и т. д.) и 3) могущих быть проданными одним лицом другому. В отличие от Сэя, «открывшего» три фактора производства: труд, капитал и землю, Сениор признает только два фактора производства – капитал и труд. Трактует он их, опять-таки в отличие от Сэя, субъективно. Труд есть жертва. Трудящийся жертвует своим покоем, своим досугом. Такое субъективное понимание труда проскальзывает и у Смита, но Сениор выдвигает это понимание труда на первое место, и, как сейчас увидим, не без умысла. Приносит жертву не только рабочий, но и капиталист: доставляя средства производства и обращения, последний жертвует своим личным потреблением, точнее, тем удовольствием, которое такое потребление доставило бы ему. «Капитал – провозгласил Сениор, – есть результат человеческого воздержания, осуществляемого в производстве и обращении»». (Розенберг Д. И. История политической экономии : учеб. пособие для экон. вузов / Д. И. Розенберг. – Москва : Соцэкгиз, 1940. – Т. 1. – C. 238).
Відтак, подібно «…тому, как заработная плата рабочего является вознаграждением за труд, прибыль капиталиста, согласно удачно подобранному Сениором выражению, также является, собственно говоря, вознаграждением за воздержание» (Милль Д. С. Основы политической экономии с некоторыми приложениями к социальной философии / Джон Стюарт Милль ; [пер. с англ. В. Б. Боброва и др. ; под науч. ред. И. В. Филатова]. – Москва : ЭКСМО, 2007. – С. 462).
Таким чином Сеніор «…ввел в политическую экономию один элемент, о котором в ней еще не поднималась речь, – воздержание, или, если угодно, сбережение; но выражение Сениора энергичнее и точнее…
Стоимость производства конституируется с помощью двух элементов – труда и воздержания, и ценность продуктов сводится к этому уровню при наличии полной свободы конкуренции» (Жид Ш. История экономических учений. – C. 274).
Значну увагу Сеніор відводив дослідженню закономірностей ціноутворення, підкреслюючи велику роль факторів попиту й корисності для фіксування ціни разом з таким чинником, як затрати виробництва. На його думку, затрати виробництва є лише «регулятором» ціни, а остаточне визначення її залежить від попиту та пропозиції. Це положення він обґрунтував розрахунками, показавши, як кожен з цих факторів впливає на ціну, залежно від рівня монополізації виробництва:
- за відсутності будь-якої монополії;
- при монополії, за якої монополіст не є єдиним виробником на ринку, але має якісь виняткові умови виробництва, що забезпечують збільшення або стабільність прибутків;
- при монополії, за якої монополіст є єдиним виробником, але не може збільшувати обсяги виробництва;
- у випадку, коли монополіст є єдиним виробником і може нарощувати обсяги виробництва безмежно і з однаковою віддачею;
- у випадку, коли монополіст не є єдиним виробником, але має особливі переваги, які зменшуються або зникають при зростанні обсягу виробництва.
Виходячи з монополії на землю, Сеніор пояснював природу ренти. Оскільки вчений не розглядав землю як окремий фактор виробництва, то вважав, що рента, яка не належить до затрат виробництва, не може впливати на ціну. Рента, на його думку, обчислюється як залишок, різниця між ціною і вартістю виробництва, яка привласнюється завдяки повній або частковій монополії, і вона не пов'язана з «жертовністю», тобто із власними зусиллями. Прибуток, процент і заробітна плата, наполягав Сеніор, за всіма параметрами відрізняються від ренти.
У своїх дослідженнях разом з «…теорией воздержания, призванной оправдать прибыль, Сениор изумил мир еще новым открытием, от которого он впоследствии сам отказался, но которое в свое время сослужило службу капиталистам в их борьбе против билля о десятичасовом рабочем дне. Путем ловких арифметических вычислений он «открыл», что прибыль создается в «последний час», т. е. по окончании десятичасового рабочего дня» (Розенберг Д. И. История политической экономии. – Т. 1. – C. 241).
Натомість «…тільки Насау Сеніор … розвинув начерки Рікардо до рівня викінченої теорії міжнародної торгівлі…
Як влучно висловився Сеніор, рівні відносних цін між країнами визначаються різницею у «витратах на придбання золота»: що більша продуктивність праці в експортних галузях країни, яка не має золотих копалень, і що менші витрати на транспортування золота, то нижчі витрати на придбання дорогоцінних металів і вищий рівень середньої заробітної плати і цін порівняно з країнами – експортерами золота. Ці міркування мають важливі практичні наслідки: високий рівень заробітної плати в країні може бути результатом вищої продуктивності праці, і в такому разі це не заважає країні конкурувати з іноземними виробниками. Іншими словами, це означає, що загальне відставання продуктивності праці в конкретній країні порівняно з рештою світу не повинно перешкоджати їй брати участь у міжнародній торгівлі; завжди існує таке мінове відношення, що дає їй змогу експортувати товари, в яких вона має найменше відносне відставання, та імпортувати товари, в яких відставання максимальне» (Блауг М. Економічна теорія в ретроспективі : пер. з англ. / М. Блауг. – Київ : Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2001. – C. 131–132).
Сеніор працював, зокрема, і над визначенням фундаментальної відмінності між тим, що у наш час визначається як «позитивна» і «нормативна» економічна наука, а за Сеніором – «наука» та «мистецтво». Оцінюючи вклад Сеніора в економічну теорію, «…следует отметить, что, во-первых, у него была цель объединить существовавшую экономическую теорию и представить ее согласно требованиям метода постулирования, т. е. как ряд дедуктивных выводов из четырех выведенных методом индукции или эмпирических постулатов… Это намерение, даже если результат был довольно далёк от совершенства, делает Сениора первым «чистым» теоретиком того периода, за исключением, как всегда, Курно и Тюнена, а может быть, также и Лонгфилда. Одного этого достаточно, чтобы осудить тех, кто отказывает ему в уважении. Во-вторых, он набросал в общих чертах значительно усовершенствованную теорию капитала и процента. В-третьих, следует отметить ряд менее значительных заслуг… (народонаселение, убывающая отдача, рента). В-четвертых, назовем его блестящий вклад в теорию денег… Как чисто интеллектуальные схемы, они ничуть не ниже концепций Рикардо. На мой взгляд, его субъективная оригинальность была столь же велика, как и самобытность Рикардо» (Шумпетер Й. А. История экономического анализа. – Т. 2. – С. 634–635).