Народився Августин Блаженний у римській провінції Нумідії у м. Тагаст (сучасний Сук-Арас (Аргас) в Алжирі) у родині язичника Патриція (римського громадянина, дрібного землевласника) і християнки Моніки (під впливом якої чоловік незадовго до смерті (370 р.) прийняв хрещення, і не без участі якої і син урешті-решт звернувся до християнського вчення). Припускають, що за походженням Августин, ймовірно, – бербер. Про молоді літа Августина збереглося багато відомостей завдяки тому, що він сам розповів про основні події свого життя у книзі «Сповідь» («Confessiones», 400 р.). Цей твір став бестселером на багато століть. Як влучно зазначив доктор історичних наук Л. Баткін, «великая книга Аврелия Августина на тысячу лет вперед послужила наиважнейшим образцом для каждого, кто решился бы взяться за перо, чтобы поведать о собственной жизни» (Баткин Л. М. Европейский человек наедине с собой : Очерки о культурно-исторических основаниях и пределах личного самосознания / Л. М. Баткин. – Москва : Рос. гос. гуманитар. ун-т, 2000. – С. 61). Розпочав навчання Августин в елементарній школі у Тагасті, згодом продовжив навчання у граматичній школі у Мадаурі та вивчав риторику у Карфагені. Батько, зважаючи на здібності Августина, намагався підготувати його до риторської кар’єри, яка у той час була прямим шляхом до державної служби. Після завершення навчання викладав риторику у Тагасті, Карфагені, Римі та Медіолані (сучасний Мілан). Однак академічна діяльність його не приваблювала, незважаючи на перспективи отримати високу державну посаду. «З ранньої юності він мав сильніший за риторично-політичне шанолюбство потяг до філософії, невпинного й стрімкого пошуку істини, – зазначає Ганс Маєр – автор статті про Августина Блаженного у виданні «Класики політичної думки від Платона до Макса Вебера». – Цей потяг був у його житті водночас щастям і болем. Отже, дотримуючись звичаїв пізньої Античності так само, як і його сучасники, живучи лінивою жадобою насолоди, марнославством та моральною вседозволеністю, Августин мусив відчувати у цьому – по мірі розвитку його думки – заперечення ідеалу “філософського життя”» (Класики політичної думки від Платона до Макса Вебера : пер. з нім. / під ред. Є. Причепія. – Київ : Тандем, 2002. – С. 74).
Б. Рассел порівнює Августина Блаженного з класиком російської літератури Л. Толстим: «Св. Августин де в чому схожий на Толстого, одначе переважає його інтелектом. Він був пристрасна людина, замолоду дуже далека від стежок чесноти, але якийсь внутрішній імпульс спонукав його шукати істини й праведності. Як і Толстой, на схилі віку був одержимий почуттям гріховності, через яке життя його було суворе, а філософія – нелюдяна» (Рассел Б. Історія західної філософії : пер. з англ. / Б. Рассел. – Київ : Основи, 1995. – С. 296–302).
Зі спогадів відомо, що Августин довго вагався між духовними напрямами, що існували у ті часи. Юнаком він вступив до секти маніхеїв (відгалуження гностичного руху), які, як він згодом відзначав, приваблювали його системністю та риторизмом. В основі маніхейства – дуалістичне вчення про боротьбу добра і зла, світла і темряви як початкових та рівноправних принципів буття. Маніхеї наголошували зокрема і на протилежності бога і матерії. Проте, коли маніхейський єпископ Фавст, що вважався найученішим членом секти, не зміг відповісти на його питання, Августин втратив довіру до маніхейства, якого дотримувався дев’ять років.
Перебуваючи у Мілані, він зацікавився скептицизмом Нової школи (Афінської школи філософії), а згодом став прибічником неоплатонізму. Він почав відвідувати проповіді єпископа Медіоланського Амброзія (Амвросій, Ambrose) з метою аналізу їх риторичних аспектів і у результаті прийшов до визнання християнства. У Мілан до Августина приїхала мати, яка була ревною католичкою, що безумовно прискорило його навернення до християнства. У 387 р., на Пасху, у віці тридцяти двох років Августин прийняв хрещення у Медіолані (Мілані) разом з другом Аліпієм та позашлюбним сином Адеодатом (373–390 рр.). Хрещення проводив єпископ Амброзій, про якого Августин у своїй «Сповіді» писав як про одного з найкращих серед людей. Ще під час перебування Августина у Римі Моніка (мати Августина) наполягала на тому, щоб син одружився з дівчиною, яка була їй до вподоби і розірвав зв'язок із коханкою, ім’я котрої у своїй автобіографічній праці «Сповідь» не зазначав, – матір’ю його сина Адеодата, яку Августин любив і з якою мав тривалий зв'язок.
Мати мала великий вплив на Августина. Він відносився до неї з великою повагою і завжди писав про неї у своїх творах тоном глибокої шаноби. Він погоджується на вмовляння матері. «Коли ж відірвали від мого боку жінку, – пише Августин, – з якою я ділив моє ложе і яка стояла на перешкоді моєму одруженню, моє серце, до якого вона дуже припала, стало болючою раною і ще довго кривавило. Та жінка повернулася до Африки, склавши Тобі обітницю, що ніколи більше не знатиме жодного чоловіка. Вона залишила мені природного сина, якого народила від мене» (Августин Аврелій. Сповідь / Святий Августин ; [пер. з латини Ю. Мушака]. – Львів : Свічадо, 2008. – С. 123). Одружитися він мав тільки через два роки, оскільки наречена на той час була ще надто молодою. У 388 р., прийнявши християнство, Августин зрікається і вчителювання, і коханки, й нареченої, він повертається до Африки (до Карфагену і Тагасту), а у 391 р. переселяється до м. Гіпо-Регіуса (Північна Африка, поблизу Карфагена) для заснування монастиря і висвячення в сан (близько 395 р.). Близько 396 р. Августин стає єпископом у Гіппоні, де і живе до кінця життя, виконуючи єпископські обов’язки та складаючи полемічні твори проти різних «єресей» – донатизму, маніхейства, пелагіанства. Сорок три роки життя Августина, після прийняття ним християнства, вважаються у богословській традиції зразком християнського способу життя та служіння. Помер Августин Блаженний у 430 р. у м. Гіпо-Регіус (Гіппон) під час облоги міста вандалами.
У православ’ї Августин визнаний блаженним, а у католицизмі – святим та Учителем Церкви. Августин вважається автором уставу, яким керується цілий ряд чернечих орденів католицької церкви, зокрема орден пустельників св. Августина (августинські брати, з яких вийшов Лютер і до якого належав Г. Мендель). Літературна спадщина Августина Блаженного величезна. У праці «Переглянуте заново» («Retractаtiones», 427 р. – розлогий критичний коментар Августина до свого творчого доробку), яку він присвятив виправленню «некоректностей» своїх ранніх текстів, зазначається, що ним було виправлено 97 творів, що складали разом 232 книги; відомі також 224 його листи і більш як 500 текстів проповідей. Серед його творів: «Проти академіків» («Contra academicos», 386 р.), «Про блаженне життя» («De beata vita», 386 р.), «Про порядок» («De ordine», 386 р.), «Монологи» («Soliloquiorum libri duo», 387 р.), Про безсмертя душі» («De immortalitate animae», 387 р.), «Про вчителя» («De magistro», 388–389 рр.), «Про істинну релігію» («De vera religione», 390 р.) та інші. Найбільш значними творами Августина, які не тільки вплинули на формування християнського релігійного канону, але й на еволюцію європейської культури у цілому, є «Сповідь» («Confessiones», 400 р.) та «Про град Божий» («De civitate Dei», 413–426 рр.).
«Учение Августина, – зазначається в енциклопедії «История философии», – сыграло значительную роль как в развитии христианской теологии, так и в разворачивании европейской историко-философской традиции. Идеи Августина оказали огромное влияние на формирование христианского богословского канона, его авторитет в вопросах теологии и философии был тотальным – вплоть до конституирования и доминирования в католицизме томистской парадигмы. Столь же значимую роль сыграли они и в эволюции европейской философии, конституировав традицию августинизма в рамках средневековой схоластики и определив многие семантико-аксиологические векторы последующего философского развития Европы
… Фигура Августина является культовой (в сугубо светском смысле этого слова) не только для христиански артикулированной традиции европейской культуры, – основные сочинения Августина могут быть отнесены к тем текстам европейской культуры, резонанс которых оказал конституирующее влияние на формирование глубинных оснований культурной традиции западного образца …» (История философии : энциклопедия / сост. А. А. Грицанов. – Минск : Интерпрессервис : Книжный Дом, 2002. – С. 11, 12–13).
У період раннього християнства соціальні та економічні ідеї були частиною більш широкої всеосяжної релігійно-етичної системи. Як пише Й. Шумпетер, «… ни Лактанций (260–340 гг.), ни Амвросий (340–397 гг.), … ни Иоанн Златоуст (347–407 гг.), ни св. Августин (354–430 гг.), искусный автор Civitas Dei и «Исповеди», сами obiter dicta <оговорки (лат.)> которого обнаруживают аналитический склад ума, никогда не углублялись в экономические вопросы, хотя и занимались политическими проблемами христианского государства.
Объяснение этого, по-видимому, заключается в следующем. Каков бы ни был наш социологический диагноз мирских аспектов раннего христианства, совершенно ясно, что христианская церковь никогда не ставила перед собой цель осуществить какую-либо общественную реформу, кроме реформы морали поведения отдельного человека» (Шумпетер Й. А. История экономического анализа : в 3 т. / Йозеф А. Шумпетер ; пер. с англ. под ред. В. С. Автономова. – Санкт-Петербург : Экономическая школа, 2004. – Т. 1. – С. 90). Світогляд ранньохристиянського суспільства спирався на специфічні соціально-психологічні принципи, в яких емоційно-оціночне сприйняття дійсності переважало над абстрактно-раціоналістичним, проголошувалася загальна нормативність поведінки та мислення людей. Численні праці Августина Блаженного дають можливість сучасним дослідникам визначити економічні погляди суспільства як частину загального світосприйняття тих часів.
У творі «Про працю монахів» Августин Блаженний підкреслює, що однією з непорушних апостольських заповідей є обов’язок людини годуватися фізичною працею. В умовах переважно аграрного господарства «найчистішим з мистецтв» він називає сільськогосподарську працю, яка, на його думку, підтримує душевну чистоту і цілісність, як того вимагають християнські канони. Він також виявляє позитивне ставлення і до праці ремісників, проте торгівлю й лихварство Августин Блаженний вважає шляхом неправедним, оскільки ці заняття сприяють нетрудовому накопиченню золота і срібла. Земні блага, на думку богослова, необхідні лише для повсякденного користування для задоволення природних людських потреб. Вони є лише засобом для можливості культивування «вищих цінностей» – любові до Бога, а тому бідність найбільше сприяє спасінню. Августин засуджує прагнення до розкоші та накопичення багатства, виступає проти надмірного споживання, задоволення «низьких» потреб. Існування у суспільстві з одного боку соціальної нерівності, а з іншого – злиднів, теолог пояснює божою волею. Власність та гроші випадають людям не завдяки їх особистим якостям, а є результатом божественного промислу. Багатством і бідністю бог випробовує людину, будь-яка влада та нерівність між людьми від Бога, а історія людства визначається боротьбою двох царств – божого і людського (земного). Людина, яка правильно використовує багатство та владу, забезпечує собі шлях до спасіння і навпаки.
Багатство для Августина міститься у власності і грошах. Приватну власність Августин Блаженний вважав причиною ворожнечі між людьми. Він виправдовував рабство, пояснюючи його тим, що Богом воно визначено для грішників, які повинні віддано служити своїм господарям, за що отримають винагороду в іншому житті, після смерті. «Прагнення до рівності – це порушення принципу постійності, адже «основна риса докапіталістичного життя є риса впевненого спокою, властивого кожному організованому життю». Отже, власність, багатство є таким самим природним станом людини як суб’єкта соціального буття, як і зло, добро, оскільки у своєму земному існуванні суспільство праведників, які становлять Божий Град, перемішане із земним царством, «вкраплене» в «різнолику» форму, що складається з язичників, єретиків, невіруючих, які зробили своїм Богом здирництво, гроші, власність. І так, відповідно до божественного провидіння, буде продовжуватися до кінця існування людства» (Базилевич В. Д. Інтелектуальна власність. Креативи метафізичного пошуку / В. Д. Базилевич, В. В. Ільїн. – Київ : Знання, 2008. – С. 247).
Августин Блаженний у всіх своїх міркуваннях виходив насамперед з необхідності морально-етичного вдосконалення людини.
