Чайлд Джозайя

Чайлд (Чайльд, Чілд) Джозайя

Child Josiah
(1630 – 22 червня 1699) –
англійський економіст другої половини XVII ст.,
представник пізнього меркантилізму.

Життя та діяльність

Джозайя Чайлд був представником великого бізнесу своєї епохи: купцем і банкіром. Він був сином багатого лондонського купця Річарда Чайлда. Чайлди – одна з найстаріших родин Англії. Прізвище походить від норвезького слова «hildr», яке вперше згадується у старовинній скандинавській легенді IV ст. і перекладається як «божество», «священний». З плином часу воно вийшло за рамки вузького етнічного середовища і розповсюдилося у скандинавських країнах у значенні «нащадок аристократа» («Childe»). Вперше слово «Чайлд» як прізвище з’явилося у Англії у період правління останніх саксонських – перших норманських монархів. Можливо, що поява родини Чайлдів у Англії пов’язана з норманським загарбництвом: у ХІІІ ст. представники родини Чайлдів вже міцно облаштувалися в Англії, брали участь у завойовництві королем Генріхом ІІ Плантагенетом Ірландії, а згодом – і у керуванні нею. У зв’язку з цим в англійських джерелах під 1294 р. згадується Вальтер Чайлд («Walter Child of Hereford»), двадцятим нащадком котрого і є сер Джозайя Чайлд. Незважаючи на те, що у XVII ст. Чайлди вже володіли доволі значною торгівлею з американськими колоніями, Джозайя довгий час був учнем торговця, досяг успіхів у навчанні і лише після цього зміг розпочати власну справу у Портсмуті як постачальник продуктів для флоту Співтовариства» (Див.: Guest E. A. Origin and etymology of the surname Child/Le Infant/LeChilde/Childe/Childs [Electronic resource] : website / Edgar Albert Guest // Childs Family Genealogy. – Mode of access: http://www.childsfamilygenealogy.com/index.php/origin-and-etymology-of-the-surname-child-childs/. – Title from the screen).

За часів революційного уряду О. Кромвеля Дж. Чайлд нажив великий статок на казенних поставках, а після реставрації Стюартів отримав звання баронета. Скупив багато акцій Ост-Індійської компанії і очолив раду директорів. Це допомогло йому у 1659 р. бути обраним до парламенту у якості депутата від Пітерсфілда (Petersfield), у 1673–1678 рр. – від Дартмута (Dartmouht), у 1685–1687 рр. – від Ладлоу (Ladlow) (The history of parliament : British political, social and local history [Electronic resource] : website. – Mode of access: http://www.historyofparliamentonline.org/volume/1660-1690/member/child-josiah-1630-99. – Title from the screen). У 1685 р. він отримав титул баронета (графство Ессекс, Уонстед (Essex, Wanstead)) (Див.: Grander J. A biographical history of England from Egbert the Great to the revolution : in 6 vol. / J. Grander. – London, 1824. – P. 123). Був беззмінним лідером Ост-Індійської компанії і певний час фактично одноосібно керував її справами. Виступав в інтересах компанії у парламенті і пресі. Документально розробив обґрунтування привілеїв Компанії в Індії. Основні пропозиції Чайлда щодо удосконалення англо-індійської торгівлі знайшли своє відображення на сторінках таких його праць, як «The East India trade a most profitable trade to the Kingdom and best secured and improved in a company and a Joint Stock» («Ост-Індійська торгівля – найбільш прибуткова для королівства як найбільш гарантована і та, що досягла досконалості у рамках компанії об’єднаного капіталу», 1677 р., у співавторстві з Томасом Папільоном), «A Treatise where in demonstrated that the East India Trade is the most National of all Foreign Trade» («Трактат, що показує, що з усієї зовнішньої торгівлі Англії ост-індійська має найбільше державне значення», 1681 р., під псевдонімом Філопатр) (Див.: Савенкова И. Ю. Джозайя Чайльд (1630–1699) как идеолог британской экспансии в Индии / И. Ю. Савенкова // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. Історичні науки. – 2010. – № 19. – С. 95–108).

У другій половині XVII ст. в Англії з’явилося багато робіт, що мали аналогічні назви на кшталт «Міркування про торгівлю» («Discourse of Trade»). Їх автори, як писав Й. Шумпетер, поступово «открыли для себя элементы логики, содержащиеся в экономическом процессе, – те элементы, которые они могли бы узнать из трудов схоластов и их последователей и которые при иных обстоятельствах и, соответственно, с иных политических позиций стали логическим обоснованием доктрин либерализма laissez-faire. Вехой на этом пути стал Discourse Чайлда» (Шумпетер Й. А. История экономического анализа : в 3 т. / Й. А. Шумпетер ; пер. с англ. под ред. В. С. Автономова. – Санкт-Петербург : Экон. школа, 2004. – Т. 1. – С. 251).

Остаточний варіант цієї роботи вийшов друком під назвою «Новий трактат про торгівлю» («New Discourse of Trade») у 1693 р. Проте слід зазначити, що існували й попередні варіанти. Перші нариси «Brief Observations concerning Trade and Interest of Money» та «A Short Addition» були надруковані ще у 1668 р. Головною метою публікації було намагання добитися зниження позичкового відсотка з 6 до 4% (Див.: Онкен А. История политической экономии до Адама Смита : пер. с нем. / А. Онкен ; предисл. А. Посникова. – Санкт-Петербург, 1908. – С. 215). Зниження відсотка було важливим безпосередньо для Ост-Індійської компанії, яка часто користувалася позиками. Дж. Чайлд побудував свою аргументацію на користь зниження позичкового відсотка на фоні всебічного аналізу умов економічного розвитку країни, чим привернув загальну увагу до своєї праці.

У 1669–1670 рр. матеріал було доопрацьовано, і робота збільшилася ще на десять глав, але була надрукована лише 1690 р. під назвою «Discourse about Trade». «New Discourse» (1693 р.) доповнено тільки вступом. Ці дані є важливими для визначення пріоритету автора в розробці окремих питань. У працях Дж. Чайлда розглядаються практичні проблеми того часу: зайнятість, заробітна плата, біржі, експорт, імпорт, вільна торгівля тощо.

Захищаючи практику вільної торгівлі, Чайлд водночас підтримував ідею позитивного торговельного балансу. Той, хто хоче стати причетним до розквіту країни, повинен зайнятися вивченням торговельного балансу, вважав він. Чайлд розумів, що для того, щоб вивозити свої товари, необхідно допустити ввезення чужих товарів. Але він радить усіляко намагатися експортувати промислові товари, а допускати ввезення переважно лише природних продуктів з інших країн. Він підкреслював, що обмежувався загальними міркуваннями про торговельний баланс, і наголошував, що для більш повного його аналізу потрібно розглядати конкретні відносини між окремими країнами. Чайлд був, вочевидь, першим, хто дійшов висновку про той простий факт, що товари шукають найвигідніші ринки, незважаючи на кордони.

Дж. Чайлд був найвідомішим захисником поширеної серед англійських купців точки зору про те, що здобуття Англією переваг у міжнародній торгівлі можливе при встановленні низької процентної ставки, яка має регулюватися законом. У багатих, промислово розвинутих країнах низький позичковий відсоток є наслідком значної кількості капіталу; в країнах, які тільки починають свій промисловий розвиток, його необхідно встановлювати у примусовому порядку.

Чайлд підкреслював, що головною причиною торгового успіху Голландії є низький відсоток. Він був у захваті від успіхів Голландії. Дж. Чайлд у «Новому трактаті про торгівлю» наполягав на встановленні якнайнижчої норми відсотка, оскільки, за його образним висловлюванням, «низький відсоток є тим для торгівлі, чим душа для тіла» (Цит. за: Злупко С. М. Історія економічної теорії : підручник / С. М. Злупко. – 2-ге вид., випр. і допов. – Київ : Знання, 2005. – С. 137). Д. Кейнс у праці «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей» згадує Дж. Чайлда саме у зв’язку з ідеєю регульованого процента. «Полвека спустя один из ведущих писателей того времени Чайлд, всемогущий руководитель Ост-Индской компании и ее наиболее искусный адвокат, обсуждал (1668) вопрос о том, насколько законодательное установление максимальной процентной ставки – чего он настойчиво добивался – может отразиться на выкачке «денег» голландцами из Англии. В качестве средства борьбы с этим опасным явлением он предлагал облегчение трансферта долговых обязательств, когда последние используются в качестве валюты, потому что это, как он говорил, "возместит недостаток, по крайней мере, половины наличных денег, которыми мы пользуемся в стране"» (Кейнс Дж. М. Общая теория занятости, процента и денег / Дж. М. Кейнс ; пер. с англ. Н. Н. Любимова под ред. Л. П. Куракова. – Москва : Гелиос АРВ, 1999. – С. 314).

Зі своєї теорії грошей Чайлд зробив висновок, що, оскільки гроші є товаром як «вино, масло, табак, ткани и т. д.» (Цит. за: Шумпетер Й. А. История экономического анализа. – Т. 1. – С. 477), то їх теж можливо експортувати з користю для держави, як і будь-який інший товар. «Нельзя путать этот тезис с кажущимся аналогичным аргументом Мана…, – звертає увагу Шумпетер. – Утверждение Чайлда не только идет дальше, но и означает нечто совершенно другое. Оно не было, как у Мана, мотивировано исключительно возможностью обеспечить рост импорта в результате подобного экспорта. С другой стороны, мы должны предостеречь от возможной неправильной интерпретации: кто-то может увидеть в данном отрывке предвосхищение принципа перелива золота, разработанного Рикардо, согласно которому золото будет утекать из страны, если станет относительно наиболее дешевым товаром. Но Чайлд не усматривает в экспорте золота или серебра коммерческой выгоды, он только утверждает, что в результате экспорта золота и серебра не пострадает общенациональный интерес» (Шумпетер Й. А. История экономического анализа. – Т. 1. – С. 477).

Дж. Чайлд був популяціоністом, що наголошував: багатство або бідність більшості народів цивілізованих країн знаходяться в пропорційній залежності від чисельності населення. Випереджаючи майже на півтора століття думку Т. Мальтуса, він стверджував, що кожна країна може мати лише таке населення, яке вона спроможна забезпечити роботою. Збільшити кількість робочих місць можливо лише за рахунок зростання промисловості, а для цього потрібен, зокрема, низький позичковий відсоток. Але крім того, необхідно звільнити промисловість від будь-яких перешкод – цехових обмежень розмірів підприємства, контролю якості виробів тощо. Чайлд виступав за велику мануфактуру, дешевий товар, можливо й менш якісний; за широкий асортимент індустріального експорту. Він різко не погоджувався з пропозицією свого опонента Менлі знизити заробітну плату в законодавчому порядку і зберегти вільну процентну ставку. З його висловів можна зробити висновок, що рівень заробітної плати визначається, з одного боку, попитом на робочу силу, а з іншого – її пропозицією, яка викликана цим попитом. Чайлд визнавав, що фактично у більшості випадків робітник отримує лише стільки, скільки йому необхідно для існування. Вищу заробітну плату він отримує тільки в країнах з вищим рівнем розвитку. Він стверджував, що високий рівень заробітної плати є проявом багатства країни.

Джозайя Чайлд не отримав належного визнання сучасників як економіст, і протягом наступних майже двох століть історики не звертали суттєвої уваги на його працю. Йозеф А. Шумпетер в «Історії економічного аналізу» докладно проаналізував і високо оцінив доробок Чайлда, якого він вважав першопрохідцем на шляху аналітичних досягнень меркантилістів. Зокрема, він писав, пояснюючи таку неувагу до автора «New Discourse»: «Сэр Джозайя Чайлд … не был автором систематических трактатов. Его вклад в экономическую науку касается огромного числа тем, поэтому его совокупное значение легко упустить из виду, что и произошло на самом деле. Кроме того, он был видным и очень богатым дельцом, что предопределило его судьбу как экономиста. Больше, чем другие, он прослыл “апологетом”, чьи взгляды могут представлять интерес как “свидетельство о деловой жизни и общественном мнении того времени”, но не могут претендовать на место в истории экономической науки. Подобная оценка в наиболее типичной форме выражена в Encyclopedia of the Social Sciences» (Шумпетер Й. А. История экономического анализа. – Т. 1. – С. 477).

Відомі вчені та авторитетні джерела про Джозайю Чайлда

Твори

Література

Фотогалерея

<gallery widths=200px heights=220px perrow=2>