А. Дженовезі народився у Кастільоне, провінція Салерно, у 1712 р., в окремих джерелах йдеться про 1713 р. Навчався у Неаполітанському університеті, учень Джамбаттиста Віко. Абат Антоніо Дженовезі розпочав педагогічну діяльність у Неаполітанському університеті як професор на кафедрі етики та моральної філософії. У цей час університет значно оновлюється під впливом реформаторської діяльності міністра Бернардо Тануччі: розширюється викладання природничих дисциплін, права та економіки. Займаючись метафізичними та етичними проблемами, Дженовезі зрозумів, що новою наукою, корисною для цілей суспільного прогресу, стане політична економія. Він починає цікавитись можливостями регулювання економічних відносин за допомогою законів розуму. Дженовезі очолює першу в Європі кафедру економіки та комерції у Неаполітанському університеті, яка була створена спеціально для нього. 4 листопада 1754 р. Дженовезі прочитав вступну лекцію. Лекції професора А. Дженовезі незмінно користувалися великим успіхом. «Огромная толпа слушателей окружила кафедру. Интерес изо дня в день, из месяца в месяц рос, как и число людей, приобретавших книги по политической экономии. Книгопродавцы не успевали заказывать их из-за границы» (Див.: Антисери Д. Западная философия от истоков до наших дней. От Возрождения до Канта / Д. Антисери, Д. Реале ; в пер. и под ред. С. А. Мальцевой. – Санкт-Петербург : Пневма, 2002. – С. 773). Він був видатним педагогом і популяризатором науки і виховав багато талановитих економістів.
А. Дженовезі є автором чималої кількості праць, зокрема «Логіка» («De arte logica», 1742 р.), «Метафізичні науки» («Elementa scientiarum metaphysicarum», 1743 р.), «Філософські роздуми про релігію та мораль» («Meditazioni filosofiche su la religione e la morale», 1758 р.), «Логіка» («La logica per li giovinetti», 1766), «Дицеозіна, або Наука про справедливе й чесне» («Diocesina: ossia filosofia del giusto e dell'onesto», 1776 р). Його спроба викласти систематизований курс економічної науки для своїх слухачів знайшла відображення у «Лекціях про комерцію і цивільну економіку» («Lezioni di commercio osia d'economia civile», 1765 р.). «Лекції» невдовзі після публікації були перекладені німецькою, іспанською і французькою мовами та користувалися популярністю.
«Эту книгу можно назвать системой (хотя и недостаточно систематически изложенной) всех экономических взглядов Дженовези. В его лекциях действительно ощущается влияние современных и предшествующих авторов и, что еще хуже, обнаруживается недостаточная строгость аргументов. Но несомненно, что в них содержится наиболее полное для того времени изложение утилитаристской теории благосостояния той эпохи. “Меркантилистские” элементы в лекциях Дженовези лишь доказывают реалистичность его видения экономических проблем», – зазначає Й. Шумпетер (Шумпетер Й. А. История экономического анализа : в 3 т. / Й. А. Шумпетер ; пер. с англ. под ред. В. С. Автономова. – Санкт-Петербург : Экон. школа, 2004. – Т. 1. – С. 226).
А. Дженовезі виступає як захисник політики протекціонізму, прибічник теорії торговельного балансу. Обґрунтовує тезу про необхідність відповідної кількості грошей в обігу потребам обслуговування торгівлі. Розмірковуючи про роль і значення грошей у розвитку економіки країни, він зазначає: «Деньги играют ту же роль в отношении торговли, как масло для телеги. Чем больше телег, именуемых торговлей, тем больше нужно им и масла для того, чтобы они двигались» (Цит. за: Майбурд Е. М. Введение в историю экономической мысли : От пророков до профессоров / Е. М. Майбурд. – 2-е изд., испр. и доп. – Москва : Дело, 2000. – С. 83).
Досліджуючи проблему народонаселення, А. Дженовезі розвинув ідею про оптимальну чисельність населення. Він відзначив, що з точки зору населення, яке проживає у певних умовах, його чисельність може бути або занадто мала, або занадто велика, в залежності від того, що забезпечило б йому більше «щастя»: його зростання або зменшення. «В результате Дженовези воскресил старую идею об оптимальной численности населения (populazione qiusta; Lezіoni. Part I, ch. 5), которую впоследствии поддержал Кнут Виксель. Эта концепция неудобна и, возможно, не представляет большой научной ценности. Однако ее заслуга заключается в том, что она показывает: популяционизм и мальтузианство не являются взаимоисключающими крайностями, каковыми они представлялись очень многим» (Шумпетер Й. А. История экономического анализа. – Т. 1. – С. 336).
«В “Лекциях” исследуется также феномен денежного обращения, общественного кредита, инфляции, денег, предоставленных взаймы под проценты; при изучении всех этих вопросов Дженовези продемонстрировал яркую способность рационализировать проблемы, ставшие предметом европейских дискуссий. «Лекции» были вскоре переведены на немецкий, испанский и французский языки; один венецианский просветитель назвал его «самым славным гением Италии», – так завершують свою розповідь про першого італійського професора політичної економії Антоніо Дженовезі автори книги «Западная философия от истоков до наших дней. От возрождения до Канта» (Антисери Д. Западная философия от истоков до наших дней. – С. 774).
