Генрі Чарльз Кері народився 15 грудня 1793 року у Сполучених Штатах Америки у місті Філадельфія.
Батько Генрі Кері Метью Кері (Cary Mathew) (1760–1839 рр.) – публіцист, книговидавець. На своїй батьківщині в Ірландії був відомим борцем за її незалежність. У 1779 р. опублікував серію статей на захист католиків, за що зазнав політичних переслідувань і був змушений емігрувати до Франції.
У передмісті Парижа Пассі він влаштувався на роботу у типографію Бенджаміна Франкліна. Відомий американський політичний діяч не раз відзначав сумлінну роботу здібного ірландця. Та молодий чоловік розумів, що зробити кар’єру він зможе тільки в англомовній країні.
У 1784 році Метью Кері переїхав до Пенсільванії. У Новому Світі він пройшов шлях від простого продавця газет до власника впливового видавництва і здійснив свою «американську мрію». У 1790-х рр. Метью Кері – відомий книговидавець. Він досяг великих успіхів у виданні Біблій, підручників, альманахів, романів, карт і атласів. І нині карти Метью Кері представлені в бібліотеці Конгресу США. У 1801 р. він організував щорічний книжковий ярмарок, що проходив у Філадельфії та Нью-Йорку (на зразок книжкових ярмарок Франкфурта і Лейпцига).
Метью Кері брав активну участь у суспільному житті Філадельфії: у 1810 р. він добивався подовження хартії банку США I (Bank of the U. S., The First), у 1814 р., підтримуючи військові зусилля уряду, намагався примирити джефферсоновських республіканців з федералістами. Був членом філадельфійського Товариства заохочення національної промисловості, складав його звернення, що містили класичний захист системи протекціонізму. Також був членом Американського філософського товариства та Інституту Франкліна, членом Ради директорів Банку Пенсільванії та компанії Chesapeake and Delaware Canal, засновником The Hibernian Society – благодійного ірландського товариства, що надавало допомогу ірландським іммігрантам. На американському континенті Метью Кері одружився, тут народився його син Генрі.
Дитинство сина багатого видавця мало чим відрізнялося від дитинства багатьох його американських однолітків – він не мав ніяких переваг і вже у вісім років пішов учнем до книжкового магазина батька. Освіту Генрі здобував самотужки, читаючи книги та рукописи, які давав йому батько. У дванадцять років його відправили до Балтимору представляти свого батька у філіалі фірми, Генрі жив там до 1809 року. Після цього він подорожував як продавець фірми. Його маршрут простирався від штатів Нової Англії до Кароліни. У 1814 р. його було прийнято до фірми у якості партнера. Після виходу на пенсію Метью Кері у 1825 р. передав синові керівництво компанією. Так Генрі Кері став президентом одного з найвпливовіших і найбільших видавництв в Америці.
Керуючи великою фірмою, Кері опанував ще й професію журналіста. Його цікаві статті, переважно на економічну тематику, час від часу почали з’являтися у популярних американських газетах і журналах.
У 1819 році Генрі Кері одружився з сестрою відомого американського художника Чарльза Леслі. У 1825 році подружжя Кері вперше здійснило подорож до Європи. У ці роки Генрі Кері був прихильником трудової теорії вартості Адама Сміта і на численних зустрічах з європейськими політиками та економістами палко відстоював свої переконання. Пізніше Кері ще двічі (у 1857 і 1859 роках) відвідав Старий Світ, познайомився з Джоном Стюартом Міллем та політичним діячем Камілло Кавуром, німецьким хіміком Юстасом фон Лібіхом та багатьма іншими відомими науковцями.
У 20-х роках ХІХ століття Генрі Кері був одним з найбагатших і найуспішніших бізнесменів Сполучених Штатів. Окрім потужної видавничої компанії у його володіння входили численні підприємства у різних галузях американської економіки. У 1829 році Кері став співзасновником страхової компанії, успішна діяльність якої суттєво збільшила його і так чималі статки. Подружжя Кері вело традиційне світське життя, було частиною нової американської аристократії. «Дом Генри Кэри в Филадельфии, на Ореховой улице, существовал как общественный клуб. По воскресеньям, в 4 часа вечера, число приглашенных было столь многочисленным, что дверь открывалась без звонка колокольчика, и гости входили без всяких формальностей. Библиотека, занимавшая первый этаж, уставленная книжными шкафами, украшенная картинами старых мастеров, бронзовыми канделябрами и мраморными статуями, становилась местом оживленных разговоров. С легкой улыбкой хозяин предлагал пришедшим отличное французское вино и рассказывал занимательные истории. Его гостями были самые разные люди: конгрессмены, поэты, журналисты, дипломаты, чиновники, юристы, бизнесмены. Эти вечера были популярны в Филадельфии и получили название: «вечера у Кэри». Разговоры велись о железных дорогах, металлопрокатных заводах, акциях, ценах на урожай, западных землях, политике. Но они всегда переходили к одному и тому же – политике и протекционизму. Присутствие Кэри сказывалось самым положительным образом. Он всем давал высказаться, но его мнение чаще всего оказывалось определяющим и принималось без возражений» (Алентьева Т. В. Генри Кэри о проблемах социально-экономического развития США накануне гражданской войны / Т. В. Алентьева // Русское открытие Америки : сб. ст., посвящ. 70-летию акад. Николая Николаевича Болховитинова. – Москва : РОССПЭН, 2002).
«Среди учеников Кэри был экономист и сталелитейщик из Пенсильвании Стив Колуелл; Эбер Уорд, президент Ассоциации производителей чугуна и стали; Джон Уильямс, редактор издаваемого ассоциацией журнала «Айрон эйдж»; конгрессмен Дэниел Моррелл, сталепромышленник из Пенсильвании; Смит Хоманс-мл., редактор «Бэнкэрз мэгазин»; влиятельный конгрессмен от Пенсильвании Уильям Келли … Кружок Кэри был очень влиятелен в Американской лиге промышленников, которая распространяла учение Кэри о высоких тарифах и дешевых деньгах. Если не прямыми последователями Кэри, то его союзниками в Конгрессе были фабриканты стали Тадеуш Стивенс из Пенсильвании и Джон Грисуолд из Нью-Йорка» (Ротбард М. История денежного обращения и банковского дела в США : От колониального периода до Второй мировой войны / Мюррей Ротбард ; [пер. с англ. Б. С. Пинскера ; под ред. А. В. Куряева ; авт. предисл. Джозеф Салерно]. – Челябинск : Социум, 2009. – C. 150–151). Свідоцтвом високого авторитету Г. Кері є і той факт, що конгресмен Келлі присвятив виданий ним збірник промов, листів і звернень з питань промисловості і фінансів «прекрасному знатоку экономики, глубокому мыслителю и внимательному наблюдателю общественных явлений, моему многоуважаемому другу и учителю Генри Ч. Кэри» (Ротбард М. История денежного обращения и банковского дела в США. – C. 151). Кері та його однодумці були прибічниками вчення про високі тарифи і дешеві гроші. Вони визнавали, що у період інфляції знецінення вітчизняної валюти йде швидше, ніж зростають ціни, і доки долар падає, а золото зростає, ціни на внутрішні товари будуть завжди нижчі від цін на імпортні товари, у зв’язку з цим інфляція є своєрідним протекційним тарифом. Таким чином, інфляціоністська політика дешевих грошей, коли знецінюється долар і дорожчає золото, не тільки забезпечує промисловість дешевим кредитом, але й виступає у якості додаткового тарифного захисту. Як економіст і бізнесмен Кері чудово розумів і відчував кон’юнктуру ринку, знав всі підводні течії американської економіки, був прекрасним фінансовим аналітиком. Після 1834 р. він закінчив активну діяльність у фірмі та вирішив продовжити економічні дослідження і почати літературну кар’єру у галузі суспільних наук. Результатом цього рішення стали його перші економічні твори, серед яких виділялися фундаментальні тритомники «Essay on the Rate of Wages» («Нариси про норму заробітної плати», 1835 р.), «The Principles of Political Economy» («Принципи політичної економії», 1837–1840 рр.), «The Past, the Present and the Future» («Минуле, сьогодення і майбутнє», 1848 р.), «The Harmony of Interests: Agricultural, Manufacturing and Commercial» («Гармонія інтересів агрокультури, мануфактури і комерції», 1850 р.), «Letters to the President: On the Foreign and Domestic Policy of the Union, and its Effects, as Exhibited in the Condition of the People and the State» («Політико-економічні листи до Президента Американських Сполучених Штатів», 1858 р.), «Principles of Social Science» («Принципи соціальної науки», 1858–59 рр.), «The Unity of Law; As Exhibited in the Relations of Physical, Social, Mental, and Moral Science» («Єдність законів: співвідношення фізичної, суспільної, психологічної і етичної наук», 1872 р.).
Поступово Генрі Кері став впливовим американським політиком. Його редакційні статті у популярній газеті «New York Daily Tribune» (на той час видавалася найбільшим у світі тиражем у 300 тисяч примірників) мали широкий резонанс у суспільстві. Карл Маркс, який також публікувався у цій же газеті, правда, на інших шпальтах, називав Кері «єдиним значним північноамериканським економістом» (Маркс – Йосифу Вейдемейєру, 5 берез. 1852 р. / Карл Маркс // Твори / К. Маркс, Ф. Енгельс. – Т. 28. – С. 400).
Генрі Кері був одним із фундаторів і активним членом новоствореної у 1854 році Республіканської партії США. Він говорив від імені великого бізнесу Америки. На його рекомендації і ґрунтовні економічні дослідження спиралися конгресмени у своїх законодавчих ініціативах. Саме Кері сприяв (а у деяких джерелах стверджується – був стовідсотковим автором) тому, що «19 марта 1860 г. на рассмотрение Конгресса вносится билль Морилла, предусматривающий повышение тарифных ставок. Он являлся законопроектом, направленным, прежде всего на увеличение государственных доходов и покрытие дефицита казны и повышал существующие пошлины на 10%, восстанавливая в основном уровень 1846 г. В то же время это был в определенной степени протекционистский тариф, так как уровень пошлин в ряде случаев повышался до 47,9%. В Пенсильвании, известной своими угольными шахтами, чугунолитейными и железоделательными заводами, билль был встречен с ликованием, даже демократы этого штата поддержали его» (Алентьева Т. В. Генри Кэри о проблемах социально-экономического развития США накануне гражданской войны).
Генрі Кері прийняв безпосередню участь у передвиборній кампанії 1860 року тодішнього лідера республіканців Авраама Лінкольна. Він був одним із співавторів політичної та економічної програми майбутнього лідера американської нації, виступив із серією статей на підтримку його кандидатури.
До кінця свого життя Кері залишався завзятим янкі, одним з основних теоретиків Великої старої партії (Grand Old Party). Він помер 13 жовтня 1879 року у Філадельфії.
Світогляд Генрі Кері, його економічні погляди формувалися під впливом історичних подій, які відбувалися у США у першій половині XIX століття. Перемога над Англією у боротьбі за незалежність, велика кількість вільних земель та інших природних багатств, масова імміграція, імпорт капіталу і найновітніших технологій зі Старого Світу прискорили розвиток економіки США. Ліберальне американське законодавство сприяло впровадженню нових бізнесових проектів і освоєнню незаселених територій. Відкривалися можливості швидко розбагатіти навіть людям з невеликими статками, що створювало ілюзію солідарності інтересів різних класів американського суспільства. «Его взгляды во многих отношениях являются типично американскими: глубокая антипатия к теории Мальтуса и Рикардо, которые, на его взгляд, извратили учение Адама Смита; уверенность в том, что вся классическая экономическая теория нуждается в ревизии в свете американского контекста избыточных земельных ресурсов и редкости труда; оптимистическая вера в конечную гармонию экономических интересов, особенно в отношении интереса труда и капитала с одной стороны и землевладельцев – с другой; и поддержка протекционизма (которая только постепенно появлялась в ходе его публикаций)» (Блауг М. 100 великих экономистов до Кейнса / М. Блауг. – Санкт-Петербург : Экономическая школа, 2005. – С. 155).
Методологія «соціальної науки», яку запропонував Кері, відрізнялась від основних постулатів класичної політичної економії. Головна відмінність «нової» науки полягала у тому, що закони розвитку суспільства американський економіст вважав тотожними законам природи. Всі економічні закони, на його думку, виражають не відносини між людьми, а відносини людей з природою. Відповідно, предметом «соціальної науки» є не закономірності розвитку суспільного виробництва, а людина і її дії для задоволення власних потреб.
Подібний підхід до розгляду економічних законів і категорій був дещо еклектичним. Він не дозволив Кері побудувати струнку і до кінця аргументовану власну економічну концепцію. Так, наприклад, трудовій теорії вартості класиків він протиставив свою теорію, згідно до якої вартість є міра протидії, яку людям необхідно подолати, щоб здобути необхідні засоби існування. А капітал він трактував як знаряддя, за допомогою якого людина набуває можливість управляти силами природи. Разом з цим теорія вартості Кері містить багато положень трудової теорії вартості класичної школи. «Объясняя происхождение ценности трудом, Кэри поставляет ее в зависимость от улучшения качества труда или накопления капитала.
По учению Кэри, одинокий поселенец озаботится прежде всего приобретением предметов, для удовлетворения первых потребностей. С приобретениями своими он свяжет понятие о ценности, определяя последнюю издержками производства, или количеством труда, которое ему пришлось дать в обмен за эти произведения. Земля, находящаяся в его распоряжении в неограниченном количестве, не будет иметь ценности.
Если поселенец, подвигаясь вперед, встретится с другим поселенцем, участок которого изобилует иными произведениями, то между обеими сторонами установится мена. Оценка промениваемого будет соразмеряться с трудом, употребленным на производство или на присвоение каждого предмета, потому что если бы одна из стран, требовала за свое произведение более труда, чем оно стоит, то другая могла бы сама добыть желаемое произведение. Предыдущее объясняет и природу, и мерило ценности» (Бунге Н. Основания политической экономии / Н. Бунге // М. Бунге: сучасний дискурс / за ред. В. Д. Базилевича. – Київ : Знання, 2005. – С. 546).
Ще однією з особливостей трактовки теорії вартості «по Кері» було те, що він «…разработал теорию трудовой ценности на основе воспроизводства (ценность определяется не только прошлыми, но и будущими затратами труда), которая произвела глубокое впечатление даже на Маркса» (Блауг М. 100 великих экономистов до Кейнса. – С. 155).
Розглянувши закон вартості, Кері зробив висновок: твердження Рікардо про існування при капіталізмі антагоністичних класових суперечностей хибне. Систему Рікардо він називав системою ворожнечі, яка прагне розпочати війну як у суспільстві кожної окремої країни, так і між націями. Вченню англійського економіста він протиставив свою класову теорію «гармонії інтересів». Теорія «гармонії інтересів» викладалася у вищих навчальних закладах США. Ця теорія набула популярності не тільки на американському континенті, а й у Європі. Широкому загалу вона стала відома внаслідок скандального звинувачення у плагіаті Фредеріка Бастіа. У впливових європейських виданнях з’явилися публікації відомих економістів, в яких доводилося, що теорію «гармонії інтересів» у Кері «запозичив» французький економіст, який під тиском критиків заявив, що просто «забув» зробити відповідні посилання на праці американського вченого.
Наріжним каменем теорії «гармонії інтересів» став «закон розподілу», який був розроблений Кері на противагу вченню Рікардо про доходи. Відповідно до цього закону із зростанням продуктивності праці частка доходів найманих робітників збільшується абсолютно і відносно, а частка капіталістів, збільшуючись абсолютно, відносно падає. Таким чином, робить висновок американський економіст, добробут робітників при капіталізмі зростає швидше, ніж доходи капіталістів. Для обґрунтування цього положення Кері запропонував особливу теорію витрат виробництва. За цією теорією із зростанням продуктивності праці витрати на відтворення засобів виробництва зменшуватимуться. Це нібито призведе до падіння цінності капіталу, який Кері ототожнював із засобами виробництва, і до зниження процента. У результаті цього частка продукту праці, що дістається власникові капіталу, відповідно також зменшиться. Проте зросте цінність праці робітників та її частка у продукті праці. «В противоположность этим воззрениям, Кэри развивает мысль, что вместе с накоплением капитала улучшаются и качество, и производительность труда; при этом доля работника в общем итоге производства возрастает абсолютно и относительно, доля капиталиста или поземельного владельца возрастает только абсолютно и уменьшается относительно, как составная часть общего итога произведений. Эти положения Кэри поясняет следующею примерною таблицею:
|
Итог производства |
Доля капитала |
Доля труда
|
| Первый период |
100 |
75 |
25
|
| Второй |
200 |
120 |
80
|
| Третий |
300 |
150 |
150
|
| Четвертый |
400 |
180 |
220
|
| Пятый |
600 |
240 |
360
|
| Шестой |
1000 |
333 |
667
|
Таким образом, приведенная таблица представляет возрастание капитала с немногим в четыре раза, – труда с лишком в 26 раз. Чем быстрее уменьшается доля капиталиста, тем сильнее становится стремление к увеличению постоянного капитала, сравнительно с оборотным, и к дальнейшему уменьшению доли, составляющей поземельную ренту. С возрастанием власти человека над веществом, постепенно уменьшается власть человека над человеком, и упрочивается равенство между разными членами человеческого рода. Для того, чтобы слабый достиг той же ступени, на которой находится сильный, для того чтобы женщина заняла принадлежащее ей место подле того, который доселе был везде ее повелителем, следует только предоставить – возрастать богатству, усиливаться ассоциации и развиваться индивидуальности. Этот взгляд Кэри старается подтвердить статистическими данными из разных эпох и разных стран» (Бунге Н. Основания политической экономии. – С. 626).
У своїй теорії Кері відносить всю прибуткову вартість до процента, ігноруючи всі інші форми прибуткової вартості. При цьому він розглядає процент як плату за труд, що витрачається на виробництво засобів виробництва.
Теорія «гармонії інтересів» приводить Кері і до досить несподіваних висновків: «…К признанию эффективности и благодетельности рабства. Он доказывает, что интересы рабов и рабовладельцев находятся в полном согласии друг с другом. Плантаторы, по его словам, являются источником счастья и процветания для своих рабов. В своих рассуждениях он исходит из патерналистского подхода к рабству» (Алентьева Т. В. Генри Кэри о проблемах социально-экономического развития США накануне гражданской войны).
Теорію «гармонії інтересів» Кері почав пов’язувати і з необхідністю проведення у США державної політики протекціонізму, яка була вкрай необхідна молодій американській промисловості. Цим значною мірою пояснювалися його іноді досить різкі висловлювання проти системи Сміта-Рікардо, яка захищала свободу торгівлі. «Предполагаемое введение тарифа, основанного на принципах свободной торговли, вызвало целый поток писем Кэри к президенту Д. Бьюкенену. Эти письма печатались в 1857–1858 гг. в газете «New York Tribune» и таким образом становились известны самым широким слоям населения. В первом своем письме Кэри сравнивает две системы: систему свободной торговли и протекционизм. Далее он подробно характеризует преимущества протекционизма. Заканчивает свои письма Кэри призывом: «Г-н президент! Восстановите акт 1842 г., и спрос на труд снова возникнет, и мы избавимся от ужасающих картин нищеты, отчаяния, злодейства и смерти… Восстановите этот акт, и фабрики и горны немедленно откроются и вызовут спрос на труд, хлеб, сырье и положат конец упадку цен на зерно и хлопок… Взгляните куда угодно, и везде вы убедитесь в совершенной необходимости покровительства, как единственного средства создать великую внутреннюю промышленность» (Алентьева Т. В. Генри Кэри о проблемах социально-экономического развития США накануне гражданской войны).
У багатьох своїх творах, у численних публікаціях Кері пропонував цілу низку заходів з державного регулювання економіки. Проте заклик до політики протекціонізму найбільше дратував його опонентів, які наголошували, що це єдине, на що спромігся американський вчений. «Но главную занимательность письмам Кэри дает забавная мономания его ставить тарифный вопрос средоточием всей общественной жизни, главным регулятором всех ее явлений; эту мономанию навели на него экономисты, перестроившие всю науку в таком духе, что вопросы о торговле стали главным предметом ее. Пусть они посмотрят на письма Кэри к президенту и полюбуются верным, хотя и обратным отражением своих воззрений: тарифный вопрос – источник всех «многоразличных недугов» Соединенных Штатов и лекарство против них – это восхитительно!» (Чернышевский Н. Г. Политико-экономические письма к президенту Американских Соединённых Штатов Г. К. Кэри / Н. Г. Чернышевский // Избранные экономические произведения : [в 3 т.] / Н. Г. Чернышевский ; [под ред. И. Д. Удальцова]. – Москва : Госполитиздат, 1948. – Т. 2. – С. 551).
Особливості розвитку американської економіки у ХІХ столітті обумовили своєрідний підхід до теорії ренти, який запропонував Генрі Кері. «В книге «Прошлое, настоящее и будущее» (The Past, The Present and the Future, 1848) он подробно изложил свою теорию ренты и показал, что историческая последовательность обработки земли, по крайней мере, в Соединенных Штатах, была прямо противоположна последовательности, предложенной Рикардо, а именно, от худших земель к лучшим, видимо потому, что доходы от приложения капитала к земле характеризовались возрастающей, а не убывающей отдачей. Кэри не смог понять, что это применимо только к тому, что было названо «предельным уровнем экстенсивного использования земли» (приложение одного и того же количества капитала и труда к большему количеству земли), а не к «предельному уровню интенсивного использования земельных угодий» (приложение большего количества капитала и труда к участку земли одной и той же площади)» (Блауг М. 100 великих экономистов до Кейнса. – С. 155–156).
Незважаючи на критику численних опонентів, подальший розвиток політичної економії у США знаходився під беззаперечним впливом теоретичних побудов Генрі Кері. Ідеї Кері мали значний вплив на економічні концепції не тільки американських, але і європейських економістів. Послідовниками Кері були Макс Вірт та Євген Дюрінг, теорією Кері захоплювався М. Х. Бунге. Пропозиції Генрі Чарльза Кері з державного регулювання економіки знаходять відображення в економічних і політичних програмах американських президентів і донині.
