Біографічних даних про відомого представника школи фізіократів П’єра-Поля Мерсьє де ла Рів’єра в літературних джерелах існує обмаль. Відомо, що Мерсьє де ла Рів’єр (іноді згадується як Лемерсьє) народився у 1720 р.; був суддею, з 1747 – радником паризького парламенту, у 1758 призначений інтендантом Мартиніки; написав працю, в якій сформульовані основні теоретичні позиції школи фізіократів; у якості радника у 1767 р. запрошувався Катериною II до Росії. Про нього із захопленням писав Дюпон де Немур. Працю Мерсьє де ла Рів’єра високо оцінював засновник та редактор «Енциклопедії, або тлумачного словника наук, мистецтв і ремесел», французький філософ Дені Дідро. Вольтер навпаки висміяв його погляди у праці «L’homme aux quarante ecus».
Як свідчать джерела, Мерсьє розпочав дослідження напередодні свого призначення губернатором Мартиніки. Після повернення з Мартиніки (посаду втратив внаслідок скарг французьких купців та промисловців на дозвіл англійцям вести торгівлю на острові) він продовжив дослідження і врешті-решт написав книгу «L’Ordere naturel et essentiel des sociétés politiques» («Природний і необхідний порядок політичних суспільств», «Природний лад політичних суспільств»), яка була видана в Парижі у 1767 р. і містила систематичний виклад з точки зору вчення Ф. Кене основних питань державного управління та суспільного устрою. Висловлюючи своє особисте ставлення, видатний австрійський економіст Й. Шумпетер пише: «Пьер-Поль Мерсье де ла Ривьер …, чья импульсивность или плохие манеры привлекли к нему больше внимания, чем он заслуживал, был автором … учебника под названием: L`Ordere naturel et essentiel des soсiétés politiques («Естественный и необходимый порядок, присущий политическим обществам». 1767; переиздан с полезным предисловием Э. Депитра в 1909 г.). Дюпон де Немур перепечатал извлечения из книги с заглавием, отражающим настроение всей группы: «О происхождении и развитии новой науки» (De l`origine et des progrés d`une science nouvelle. 1768). Первые тридцать пять глав работы Мерсье посвящены темам политической теории; его интересовала главным образом концепция «легального деспотизма» Кенэ, который в действительности вовсе не являлся деспотизмом. Вопросами экономики, занимающими остальные девять глав, можно пренебречь» (Шумпетер Й. А. История экономического анализа : в 3 т. / Й. А. Шумпетер ; пер. с англ. под ред. В. С. Автономова. – Санкт-Петербург : Экон. школа, 2004. – Т. 1. – С. 289). Між тим, Сміт схвально ставився до праці відомого фізіократа.
Мерсьє де ла Рів’єр у своїй праці намагався створити філософію держави. Епіграфом до своєї книги він обрав вислів із «Traité de Morale» французького релігійного філософа Ніколя Мальбранша: «L’Ordre est la loi inviolable des esprits; etriean n’est reglé, sil n’y est conforme». Основна частина праці присвячена питанням політичної теорії, питанням економічним присвячені тільки останні 9 глав. Найбільш повно економічні погляди автора можуть бути представлені у вигляді наступних тез. Людина – це є істота, яка призначена природою для життя у суспільстві. Суспільство існує в умовах, де немає прав без обов’язків, а обов’язків без прав. Оскільки люди наділені природою різними здібностями, то це обумовлює їх станову нерівність. Індивідуальна власність на продукти землі обумовлює необхідність індивідуальної власності на саму землю. Збільшення багатства необхідно для зростання народонаселення, що можливо лише за умови збільшення виробництва продуктів. Король оподатковує громадян, оскільки сам є таким же співвласником їх власності, як і вони самі. Тобто податок на майно – це не податок, а доля монарха у прибутках від спільного майна. Монарх отримує долю з чистого продукту. Уряд існує для захисту права власності. Встановлення будь-якої фіксованої суми податку є несправедливим як по відношенню до монарха, так і по відношенню до землевласників, оскільки обсяг чистого продукту змінюється в залежності від погодних умов. Тому найбільш прийнятною формою оподаткування є пропорційна участь у чистому продукті. З кожної жниви необхідно виділяти витрати виробництва, оскільки саме вони є головним елементом нового багатства, а надлишок повинен бути розподілений між землевласниками і королем. Податки повинні стягуватися тільки безпосередньо з землі і ніяких інших об’єктів або суб’єктів оподаткування бути не повинно. Автор праці висловлюється також на захист конкуренції та свободи внутрішньої та міжнародної торгівлі. Промисловість та торгівля, на його думку, самі по собі є непродуктивними, вони тільки переміщують цінності із одних рук в інші, не збільшуючи їх суми. Тобто продуктивною є лише землеробська праця, здатна створити «чистий продукт», який власне і формує дохід нації. Таким чином, головним економічним ідеалом нації повинно бути примноження її «чистого продукту».
Праця стала предметом гордості школи фізіократів та сприяла її тимчасовій популярності. Дюпон де Немур писав з цього приводу наступне: «Эта превосходная книга в убедительной и аргументированной логической форме доводит до сведения ее читателей и раскрывает перед ними идею самого порядка. Всегда ясный и очевидный для сильных умов, г-н М. де ла Ривьер владеет высшим искусством сделать свои рассуждения понятными для умов слабых, искусно выделяя ту сторону [проблемы], на которой наиболее часто пренебрегаемые истины теснейшим образом соседствуют с истинами наиболее известными. Он представляет их соединение со столь простодушной (naïve) очевидностью, что каждый воображает, будто он является первым, кому пришлось думать о вещах, о которых он раньше никогда и не подозревал. Именно это высочайшее простодушие (naïveté), которое разрушает софизмы и неудержимо доводит очевидность (évidence) до ума, друзья автора называют простыми ходами мысли г-на М. де ла Ривьера. В каждом из этих простых ходов видится проявления гения» (Дюпон де Немур П. С. О происхождении и развитии новой науки / П. С. Дюпон де Немур // Физиократы. Избранные экономические произведения / Ф. Кенэ, А. Р. Ж. Тюрго, П. С. Дюпон де Немур ; [пер. с фр. А. В. Горбунова и др. ; пер. с англ. и нем. П. Н. Клюкина ; науч. ред. и сост. П. Н. Клюкин]. – Москва : ЭКСМО, 2008. – С. 495. – (Антология экономической мысли / отв. ред. Л. А. Амелехин)).
Як підкреслює Г. Гіггс, праця Мерсьє де ла Рів’єра є «очень ценным трудом», що
І далі Г. Гіггс посилається на
Мірабо , який писав про Мерсьє де ла Рів’єра:
(Гиггс Г. Физиократы. – С. 50–51).
Адам Сміт, говорячи про фізіократів, звертав увагу на те, що «эта школа в своих сочинениях, которые весьма многочисленны и обсуждают не только то, что собственно называется политической экономией, т. е. природу и причины богатства народов, но и все другие отрасли системы гражданского управления, буквально следует, не делая сколько-нибудь заметных отступлений, учению Кенэ. В этом отношении большая часть их сочинений мало различается между собою» (Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов : [пер. с англ.] / Адам Смит ; [под науч. ред. П. Н. Клюкина]. – Москва : ЭКСМО, 2009. – С. 640. – (Антология экономической мысли)). І далі він висловлює думку про те,
(Гиггс Г. Физиократы. – С. 55).
Мерсьє де ла Рів’єр особисто був упевненим прибічником абсолютизму королівської влади, хоча не вважав за необхідне її пряме втручання у народне господарство, оскільки природним є той порядок, що базується на приватній власності та свободі господарювання. Стверджував, що абсолютна монархія може забезпечити особисту свободу краще, ніж республіка або конституційна монархія. Припускають, що саме завдяки таким політичним поглядам М. де ла Рів’єр отримав запрошення Катерини II, яка зацікавилася фізіократією, прибути до Росії. Запрошення «дать советы императрице относительно искусства правления» Мерсьє де ла Рів’єр отримав від посла Російської імперії у Франції князя Дмитра Олексійовича Голіцина (1734–1803 рр.), який сам був високоосвіченою людиною і активно спілкувався з представниками французької інтелектуальної еліти тих часів, зокрема з фізіократами. На прохання російської імператриці порадити філософа, який міг бути їй корисним у законодавчій праці, Голіцин запропонував запросити автора «L’Ordere naturel et essentiel des sociétés politiques». Мерсьє де ла Рів’єр прийняв пропозицію російської імператриці і на початку жовтня 1767 р. прибув до Петербурга, де «Комиссия для сочинения нового уложения» (див. Козельский) уже почала свою роботу. Він був першим французьким філософом, що приїхав у Росію за запрошенням Катерини II. «Бог знает, какие меры предосторожности предпринимали Дидро, Мерсье де ла Ривьер и Наполеон перед тем как отправиться в Россию! Один взял с собой пятьдесят тысяч франков, другой – пятьсот тысяч солдат. Мерсье вдобавок написал завещание. Дидро двинулся через Голландию, Наполеон – сразу несколькими путями. … Того, кто собирается в эту страну, не обнадеживают и ни примеры знаменитостей, ни опыт людей самых заурядных», – іронізує О. Бальзак у своєму «Листі про Київ» (Бальзак Оноре де. Письмо о Киеве / Бальзак Оноре де ; пер., вступ. заметка и примеч. В. Мильчиной // Пинакотека. – 2002. – № 13/14. – Приложение). У Росії Мерсьє де ла Рів’єр затримався не довго і вже у лютому 1768 р. вирушив у зворотній путь до Парижа. Ця історія стала широко відомою і знайшла відображення у літературних джерелах. У книзі «История экономических идей в России» В. В. Святловський зокрема зупиняється на цьому історичному епізоді: «Мерсье де-ла-Ривьер, хотя и был убежденным монархистом, но смотрел на социально-экономические вопросы иначе, чем петербургская Семирамида. Он нашел страну совершенно неустроенную, рабство крепостных – возмутительным, порядки – архаическими. Не обладая той осторожностью, которую проявил приехавший несколько лет спустя после него его единомышленник Дидро, Мерсье де-ла-Ривьер, конечно, возбудил неудовольствие Екатерины, стремившейся маскировать либеральной декламацией хорошо известное ей положение вещей в стране. Физиократ и императрица друг другу не понравились.
Мерсье де ла Ривьер отрицательно взглянул на Россию с ее тяжелым и бесчеловечным крепостным правом» (Историки экономической мысли России : В. В. Святловский, М. И. Туган-Барановский, В. Я. Железнов / под ред. М. Г. Покидченко, Е. Н. Калмычковой. – Москва : Наука, 2003. – С. 92. – (Российская экономическая мысль)).
Г. Гіггс у праці «Фізіократи» подає свою версію зустрічі Катерини II з Мерсьє де ла Рів’єром. Він пише, що пропозиції, зроблені російською імператрицею Мерсьє де ла Рів’єру,
(Гиггс Г. Физиократы. – С. 65).
Збереглися два листи Мерсьє де ла Рів’єра часів його поїздки до Петербурга.
(Цит. за: Бильбасов В. А. Дидро в Петербурге / В. А. Бильбасов. – Санкт-Петербург : тип. И. Н. Скороходова, 1884. – С. 101).
В другом месте того же письма Мерсьє де-ла-Ривьер пишет:
(Цит. за: Бильбасов В. А. Дидро в Петербурге. – С. 103).
(Цит. за: Бильбасов В. А. Никита Панин и Мерсье де Ла-Ривьер / В. А. Бильбасов // Исторические монографии / В. А. Бильбасов. – Санкт-Петербург : тип. И.Н. Скороходова, 1901. – Т. 4. – С. 83.)
В. В. Святловський пише про «суровые отзывы этого непонятого тогдашнею Россией талантливого экономиста и философа в духе естественного права» (Историки экономической мысли в России. – С. 92).
