Народився Фрідріх Енгельс 28 листопада 1820 р. у родині фабриканта у німецькому місті Бармен, що знаходилось у долині річки Вуппер (нині район м. Вупперталь). Предки родини Фрідріха Енгельса протягом декількох поколінь проживали у Бармені і були пов’язані з текстильним виробництвом. Фабрикант Фрідріх Енгельс і його дружина Елізабет свого первістка на честь батька також назвали Фрідріхом. «Семья, в которой родился Фридрих, пользовалась большим уважением, – пише дослідник історії марксизму, професор Генріх Гемков. – Она была строго религиозной. В том же духе Фридрих Энгельс-старший воспитывал своих четырех сыновей и четырех дочерей. Вместе с тем он был повидавшим мир, много путешествовавшим коммерсантом, человеком, понимавшим искусство и особенно любившим хорошую музыку. В лице своей жены Элизабет он обрел образованную спутницу жизни, обладавшую тонким умом, а молодой Фридрих – добрую, веселую и понимающую мать. Он очень любил ее, тогда как в его отношениях с отцом вскоре наступило охлаждение» (Гемков Г. «Мы прожили не напрасно...» : биография К. Маркса и Ф. Энгельса : пер. с нем. / Г. Гемков. – Москва : Политиздат, 1986. – С. 15–16).
З 1829 р. Ф. Енгельс навчався у міській школі Бармена, а восени 1834 р. батьки відправили сина на навчання до гімназії міста Ельберфельд, яка вважалася однією з кращих у тій частині Німеччини. Навчаючись у гімназії, Ф. Енгельс особливий інтерес виявляв до літератури, історії та мов. Вже тоді виявилися його видатні лінгвістичні здібності, які у майбутньому дозволили йому вільно володіти дванадцятьма та читати ще шістьма мовами.
Восени 1837 р. (трохи більше ніж за півроку до початку випускних іспитів) Фрідріх Енгельс змушений залишити гімназію і розпочати вивчення торгової справи у конторі свого батька. У 1837 р. Батько Фрідріха Енгельса відокремився від братів, з якими разом вів справи батьківської фірми і розпочав власну справу. Він відкрив у Бармені фірму «Фрідріх Енгельс і Кº», яка займалася торгівлею та виробництвом галантерейних товарів, а у центрі англійської текстильної промисловості – Манчестері разом з іншим німецьким підприємцем П. Ерменом заснував фабрику. З цього часу батько вирішив готувати старшого сина як майбутнього наступника, що очолить згодом родинний бізнес. Протягом року Фрідріх Енгельс працює у конторі батька, а потім його відправляють на навчання у місто Бремен, у велику оптову компанію. Там Енгельс зближується з літературною групою «Молода Німеччина», яка об’єднала широке коло людей прогресивних поглядів. У вісімнадцять років анонімно або під псевдонімом Фрідріх Освальд він почав друкувати свої статті у журналах та газетах і невдовзі став одним з відомих прогресивних публіцистів тих років.
У вересні 1841 р. Енгельс прибув у Берлін і вступив добровольцем в артилерійську бригаду, казарми якої були розташовані недалеко від берлінського університету. За час служби в бригаді він дістав звання бомбардира, набув військової виучки, яка у подальші роки стала йому у нагоді. Перебування у Берліні Енгельс використав для того, щоб заповнити прогалини в освіті. Як студент – вільний слухач він відвідував Берлінський університет. Надавав перевагу лекціям з філософії, літератури та історії релігії. Тут він також приймає участь у роботі гуртка молодогегельянців. Після закінчення строку військової служби (8 жовтня 1842 р.) він їде у Манчестер, де працює у конторі фабрики і співпрацює з «Рейнською газетою» («Rheinische Zeitung»). В Манчестері Енгельс уважно спостерігає за життям англійського пролетаріату. В цей час він знайомиться з прядильницею бавовняно-паперової фабрики ірландкою Мері Бернс, з якою, незважаючи на щирі і ніжні почуття, він так і не зможе одружитися через суспільні забобони тих часів. Вони багато років, до раптової смерті Мері 7 січня 1863 р., будуть приховувати від широкого загалу свої стосунки. Завдяки Мері Бернс син фабриканта Фрідріх Енгельс має можливість побачити злиденні умови життя, зрозуміти потреби робітників. Свою працю «Umrisse zu einer Kritik der Nationalökonomie» («Начерки до критики політичної економії»), яку Маркс назвав «геніальним нарисом» нової пролетарської політичної економії, він передає до «Німецько-французького щорічника» («Deutsch-Französische Jahrbücher»), який видали у Парижі у 1844 р. К. Маркс і А. Руге. Перша коротка зустріч К. Маркса і Ф. Енгельса сталася наприкінці 1842 р., проте доленосною для обох стала їх друга зустріч у серпні 1844 р. «В дни этой встречи, – зазначає Г. Гемков, – обнаружилось нечто большее, чем полное единство взглядов и устремлений, нечто такое, что трудно выразить словами: не только их мысли движутся в одном направлении, они сами удивительно гармонируют друг с другом. Каждый из них хотел бы стать другом другому и хотел бы иметь другого другом. Маркс и Энгельс становятся друзьями, друзьями и соратниками по борьбе на всю жизнь, и они остались верными ей во времена тяжелейших испытаний и невзгод.
Десять дней продолжалась эта встреча, заложившая краеугольный камень их сорокалетней совместной работы» (Гемков Г. «Мы прожили не напрасно...». – С. 66).
Як зазначає автор дослідження «Женни Маркс» П. Виноградська, «… по тому главному и основному, что их объединяло, и по тому, что их взаимно дополняло, они могли составить тот исключительный по гармоничности и прочности союз, каких мало знает история. Несмотря на различие характеров или, может быть, благодаря этому, они прекрасно дополняли друг друга и до самой старости сохранили юношеский энтузиазм во всем, что касалось борьбы за коммунизм» (Виноградская П. С. Женни Маркс (фон Вестфален) : док. повесть / П. С. Виноградская. – 7-е изд. – Москва : Мысль, 1987. – С. 185).
«Внешне они были почти полной противоположностью друг другу. Маркс выглядел как революционер. За глубоко посаженные, часто моргающие глаза и темную кожу дети прозвали его Мавром. Маркс мог напугать кого угодно: коренастый, плотно сбитый, с закрывающей половину лица бородой … Энгельс же, напротив, вполне мог сойти за представителя люто ненавидимой им буржуазии. Высокий блондин с фигурой, выдававшей в нем любителя фехтования, он с удовольствием охотился с собаками, а однажды даже переплыл реку Везер четыре раза подряд», – так змальовує Р. Хайлбронер К. Маркса і Ф. Енгельса (Хайлбронер Р. Л. Философы от мира сего : Великие экономические мыслители: их жизнь, эпоха и идеи / Роберт Л. Хайлбронер ; пер. с англ. Ильи Файбисовича. – [7-е изд.]. – Москва : КоЛибри, 2008. – С. 176).
Під час перебування Енгельса у Парижі 1844 р. почалася праця над спільним з Марксом твором «Die heilige Familie oder Kritik der Kritischen Kritik. Gegen Bruno Bauer & Consorten» («Святе сімейство, або Критика критичної критики. Проти Бруно Бауера і компанії»), спрямованим проти молодогегельянців. У 1845 р., після повернення до Німеччини, Енгельс надрукував книгу «Die Lage der arbeitenden Klasse in England» («Становище робітничого класу в Англії»), «самого сурового приговора, когда-либо вынесенного миру промышленных трущоб» (Хайлбронер Р. Л. Философы от мира сего. – С. 178). Навесні 1845 р. Енгельс їде у Брюссель, де на той час знаходиться Маркс. Починається період інтенсивної наукової роботи. Майже півроку Маркс та Енгельс працюють над ще однією спільною працею – «Die deutsche Ideologie» («Німецька ідеологія»). У цій роботі вони зробили критичний аналіз головних досягнень прогресивної європейської думки, зокрема піддали критиці течії пануючого у той час філософського ідеалізму, недоліки філософії Фейєрбаха, так званий «істинний соціалізм», представники якого виступали проти класової боротьби і закликали до загального примирення. Пізніше Енгельс назвав цю працю «дуже гострою» (Енгельс – Едуарду Бернштейну в Цюріх : Лондон, 13 червня 1883 р. / Ф. Енгельс // Твори / К. Маркс, Ф. Енгельс. – Т. 36. – С. 33). Хоча ця праця за життя Маркса і Енгельса так і не була надрукована, робота над «Німецькою ідеологією» дозволила їм прояснити власні погляди, які сформувалися у них на той час. 1845–1847 рр. Енгельс проводить у Брюсселі і Парижі. Наукові заняття він поєднує з практичною роботою серед робітників, співпрацює з таємним німецьким товариством «Bund der Gerechten» («Союз справедливих») і займається підготовкою його другого конгресу. Він пише «Grundsätze des Kommunismus» («Принципи комунізму») як чернетку до програми «Союзу». У період роботи над «Німецькою ідеологією», на початку 1846 р. Маркс і Енгельс разом з однодумцями створюють у Брюсселі Комуністичний кореспондентський комітет, завданням якого було шляхом організації широкого листування встановити зв’язки між німецькими, англійськими і французькими соціалістами для обговорення різних питань соціалістичного руху.
У 1848 р. Енгельс та Маркс пишуть для щойно створеного Лондонського комітету союзу комуністів «Manifest der Kommunistischen Partei» («Маніфест Комуністичної партії»), в якому фактично подають стислий систематизований виклад своєї теорії: діалектичного та історичного матеріалізму, політичної економії, вчення про класову боротьбу, про будівництво соціалістичного і комуністичного суспільства. Після 1848 р. Енгельс вже рідко пише разом з Марксом. У 50-ті роки між Марксом і Енгельсом відбувся певний розподіл праці. У той час, як Енгельс систематично заглиблювався у вивчення військової справи, мовознавства, а пізніше – природничих наук, Маркс зосередився головним чином на вивченні політичної економії, всесвітньої історії і зовнішньої політики європейських держав. Як зазначає Г. Гемков, «вместе с тем они оба остерегались, чтобы сложившееся между ними разделение труда не превратилось в узкую специализацию. Впрочем, такому превращению препятствовал уже их постоянный письменный и устный обмен мнениями.
На протяжении всей жизни они заметно отличались друг от друга стилем работы. Маркс в своем стремлении к безусловной научной точности иногда совершенно изводил себя в поисках подходящей формулировки, наиболее точного выражения и с большим трудом решался признать рукопись готовой и выпустить ее из своих рук» (Гемков Г. «Мы прожили не напрасно...». – С. 160). Енгельс, за словами Маркса, був не менш ретельним, але у той же час «працездатний у будь-який час дня і ночі, тверезий і напідпитку, пише і мізкує швидко, як чорт …» (Маркс – Адольфу Клуссу у Вашингтон : Лондон, середина жовтня 1853 р. / К. Маркс // Твори / К. Маркс, Ф. Енгельс. – Т. 28. – С. 476).
Після початку лютневої революції 1848 р. у Франції Енгельс їде у Париж вслід за Марксом, якого бельгійський уряд вислав з Брюсселя. На початку квітня 1848 р. у зв’язку з початком революції у Німеччині Маркс і Енгельс переїжджають у Кельн, де розпочинають видавництво «Neue Rheinische Zeitung» («Нова рейнська газета») та ведуть революційну діяльність. У результаті виходить наказ про арешт редакторів «Нової рейнської газети». Рятуючись від арешту, Енгельс терміново залишає Кельн і їде до Брюсселя. Але у Брюсселі його заарештовують та садять у в’язницю, а потім висилають з країни. У жовтні 1848 р. Енгельс спочатку їде у Париж, потім у Швейцарію і у середині січня 1849 р. повертається у Кельн, де невдовзі його знову заарештовують і разом з Марксом віддають під суд за звинуваченням в «образі влади». У суді вони не тільки доводять відсутність будь-якої своєї вини, але й самі перетворюються на обвинувачів. Суд був змушений їх виправдати. Невдовзі Енгельс прийняв участь в озброєному народному повстанні у Південно-Західній Німеччині. Він приєднався до великого партизанського загону, який очолював Август Вілліх і став його ад’ютантом. Під час бойових дій, за згадками свідків, Енгельс виявив себе блискучим організатором і хоробрим воїном. Після того, як повстання було подавлено, з останніми частинами революційної армії Ф. Енгельс перейшов швейцарський кордон. Через деякий час він, прислухавшись до порад К. Маркса, переїжджає до Лондона. Досвід революційного періоду 1848–1849 рр. Енгельс проаналізував у двох працях: «Der deutsche Bauernkrieg» («Селянська війна в Німеччині», 1850 р.) і «Revolution und Konterrevolution in Deutschland» («Революція і контрреволюція в Німеччині», 1851–1852 рр.).
У листопаді 1850 р. Ф. Енгельс був змушений повернутися до комерційної діяльності головним чином для того, щоб мати можливість надавати фінансову підтримку К. Марксу та його родині, які опинилися у вкрай важкому матеріальному становищі. Енгельс повертається у Манчестер і знову стає службовцем фірми «Ермен і Енгельс», одним із співвласників якої був його батько, і де він вже працював з 1842 по 1844 р. Енгельс починає виконувати обов’язки службовця і помічника Ермена, управляючого справами фірми. Він повинен по десять і більше годин проводити у конторі підприємства, виконуючи безліч різних справ, але він отримав можливість допомогти Марксу. З 1851 р. багато років з Манчестера у Лондон приходили грошові перекази.
«…Помощь, – зазначає Г. Гемков, – отнюдь не исчерпывалась одной только материальной поддержкой. Несмотря на разделявшее их расстояние, Маркс и Энгельс поддерживали между собой постоянный духовный контакт, совместно осуществляли многие научные и публицистические планы. В те годы редко проходила неделя без того, чтобы они не обменялись письмами, часто они писали друг другу ежедневно, а порой и по нескольку раз в день» (Гемков Г. «Мы прожили не напрасно...». – С. 154). Залишилось більш як 1300 листів з 1850 по 1870 рр. Часто Маркс та Енгельс допомагали один одному не тільки порадами і поясненнями, але й цілими розробками. Після смерті батька, який помер у 1860 р., Енгельс стає співвласником фірми. У Манчестері Ф. Енгельс прожив до 1870 р. Там він написав велику кількість робіт з різних військових питань, які його дуже цікавили. У 1869 р. Енгельс залишив комерційну діяльність: багаторічна робота у компанії «Ермен і Енгельс» і частина спадку, отримана від батька, дали йому необхідні для забезпечення власного існування та допомоги другові кошти. Влітку 1870 р. Енгельс разом із Ліззі (Лідією Бернс – сестрою Мері Бернс) переселяється до Лондона. З Ліззі Бернс Енгельс прожив у громадянському шлюбі 15 щасливих років і офіційно одружився з нею 11 вересня 1878 р., за день до її смерті, виконавши її останню волю: вона хотіла померти його офіційно визнаною дружиною.
Після переїзду у Лондон Енгельса було введено у склад Генеральної ради І Інтернаціоналу. І після того, як I Інтернаціонал припинив своє існування (1876 р.), Маркс і Енгельс продовжували керувати робітничим рухом. Зважаючи на зайнятість Маркса, який працював над «Капіталом», практично всі тяготи боротьби з ворожими марксизму напрямками взяв на себе Енгельс. У 1876–1878 рр. він пише статті проти Дюрінга, які пізніше склали відому працю «Anti-Dühring» («Анти-Дюрінг»). Енгельс заглиблюється у вивчення природничих наук і математики, результатом цих зусиль стає праця «Dialektik der Natur» («Діалектика природи», 1873–1883 рр., окремі доповнення – 1885–1886 р.). Після смерті Маркса Енгельс всі свої сили поклав на редагування рукописів та підготовку до видання II і III томів «Капіталу» К. Маркса (1885, 1894 рр.). Серед його власних праць останніх років «Der Ursprung der Familie, des Privateigentums und des Staats» («Походження сім`ї, приватної власності і держави», 1884 р.), «Ludwig Feuerbach und der Ausgang der klassischen deutschen Philosophie» («Людвіг Фейєрбах і кінець класичної німецької філософії», 1886 р.), «Zur Geschichte des Urchristentums» («До історії первісного християнства», 1894 р.), «Die Bauernfrage in Frankreich und Deutschland» («Селянське питання у Франції і Німеччині», 1894 р.).
Висловлюючи подяку всім, хто поздоровив його з семидесятиріччям, Енгельс завершив свою заяву наступними скромними словами: «Така вже моя доля, що мені доводиться пожинати ту славу і ту шану, насіння яких посіяла людина, більш велика, ніж я, – Карл Маркс. Я ж можу лише урочисто обіцяти провести решту свого життя в активному служінні пролетаріатові так, щоб хоч надалі стати по можливості гідним виявленої до мене шани» (Фрідріх Енгельс – До редакції газети «Berliner Volksblatt» : Лондон, 2 грудня 1890 р. // Твори / К. Маркс, Ф. Енгельс. – Т. 22. – С. 85).
Любов до Маркса Енгельс переніс і на його дітей «… Маркс заповідав мені, – писав він, – піклуватися про його дітей так, як це робив би він сам…» (Ф. Енгельс – Флоренс Келлі-Вишневецькій в Нью-Йорк, Лондон, 9 лютого 1887 р. / Ф. Енгельс // Твори / К. Маркс, Ф. Енгельс. – Т. 36. – С. 486). Енгельс дбав про доньок Маркса, а вони, у свою чергу, були дуже прихильні до нього. До кінця свого життя Енгельс зберіг високу працездатність і енергію. Він кожен день отримував велику кількість газет і листів різними європейськими мовами. Він постійно був у курсі подій і знаходив час відповідати на листи. Як згадував Поль Лафарг, у будинку Енгельса був строгий порядок: «В его двух больших светлых кабинетах, стены которых были заставлены книжными шкафами, не валялось на полу ни одного клочка бумаги, а книги, за исключением какого-нибудь десятка, лежавшего на письменном столе, стояли все на своих местах…
Столь же внимательно относился он к своей внешности: бодрый, подтянутый, он всегда выглядел так, точно готов был явиться на смотр … Я не знаю никого, кто бы так подолгу носил одни и те же вещи, причем они никогда не теряли своего фасона и выглядели, так как новые. Если по отношению к самому себе он был экономным и позволял себе только такие расходы, которые считал безусловно необходимыми, то по отношению к партии и партийным товарищам, обращавшимся к нему в нужде, он проявлял безграничную щедрость» (Воспоминания о К. Марксе и Ф. Энгельсе. – 2-е изд., испр. и доп. – Москва : Политиздат, 1983. – Ч. 1. – С. 169).
Фрідріх Енгельс помер від раку стравоходу 5 серпня 1895 р. Згідно з його побажанням, панахида проходила у вузькому колі найближчих людей, тіло його було кремовано, а урна з прахом відвезена в його улюблене місце відпочинку, на берег моря біля мису Істборн і опущена у море.
