Фердінандо Галіані народився в Неаполітанському королівстві в Італії у м. К'єті (Chieti) 2 грудня 1728 р. Класичну освіту отримав у Неаполі. Відомо, що його вихованням займався дядько монсеньйор Челестіно. У двадцятидвохрічному віці Галіані написав два твори, які зробили його відомим далеко за межами Італії: перший – поема-жарт на смерть неаполітанського ката «Raccolta in Morte del Boia», другий – трактат «Про гроші» («Della moneta libri quinque»). Праця була задумана як частина більш загального політичного трактату, який так і залишився не написаним.
Глибина дослідження настільки вразила сучасників молодого автора, що навіть почалися розмови, в яких приписувалася участь у написанні праці двом старшим за віком та більш досвідченим його друзям (маркізу А. Рапуччі та абату Б. Інт`єрі) (Див.: І. Вернадський. Витоки : Творча спадщина у контексті історії економічної думки в Україні : [монографія] / за ред. В. Д. Базилевича. – Київ : Знання, 2009. – С. 468). Подальша діяльність Ф. Галіані розвіяла подібні припущення. Ф. Галіані не був пересічною особистістю, він мав надзвичайні природні дані та отримав блискучу для свого часу освіту. «Фердинандо Галиани …, – зазначає Й. Шумпетер, – типичный abbe <аббат, фр.> XVIII в., блещущий умом, сделал для своего времени то, что Монтанари сделал для XVII, а Давандзати для XVI в. Этот труд был бы принят с уважением, даже будучи изданным в 1851 г.». Шумпетер називає Галіані одним з «самых блестящих умов, когда-либо занимавшихся исследованиями в нашей области» (Шумпетер Й. А. История экономического анализа : в 3 т. / Й. А. Шумпетер ; пер. с англ. под ред. В. С. Автономова. – Санкт-Петербург : Экон. школа, 2004. – Т. 1. – С. 382).
У 1755 р. Ф. Галіані отримав звання каноніка в Амальфі, а у 1759 р. Карл III відправив його до Парижа в якості секретаря неаполітанського посольства. У Парижі він залишався до 1769 р. Гострий розум, дотепність та прекрасні манери відкрили для нього двері кращих салонів французької столиці. Він познайомився з енциклопедистами і багатьма видатними діячами, з якими згодом багато років листувався (зокрема з Дідро, Вольтером, Тюрго та іншими). Він також підтримував кореспонденцію з видатним італійським істориком і філософом історії Джамбатиста Віко, який мав великий вплив на його філософські погляди. У 1769 р. Галіані раптово відкликають до Неаполя. З великим небажанням залишає він ставший для нього близьким Париж. Галіані мав великий вплив на французьких економістів і політичних діячів і мабуть тому дозволив собі втручання у внутрішню полеміку, що почалась у Франції навколо питання про ціни на хліб та експорт хліба. У 1770 р. він написав статтю «Діалоги про торгівлю хлібом» («Діалоги про торгівлю зерном» «Діалоги про хлібну торгівлю», «Dialogues sur le Commerce des Bles»), в якій він різко і дотепно висміює фізіократів і критикує урядовий закон, що дозволяв вивозити хліб за кордон. Стаття була написана чудовою мовою у витонченому гумористичному стилі і стала дуже популярною у французів. Зокрема, дуже схвально оцінював «Діалоги про торгівлю хлібом» Вольтер як працю, що об’єднала у собі переваги кращих творів Платона і Мольєра та подібно кращим новелам легко читається і сприймається. Ця публікація спричинила немало турбот школі фізіократів. «Он был единственным экономистом XVIII в., – вважає Й. Шумпетер, – который всегда настаивал на изменчивости человеческой натуры и на относительности всех видов политики, зависящих от времени и места; он был единственным человеком, полностью свободным от охватившей в ту эпоху интеллектуальную жизнь Европы парализующей веры в практические принципы, претендующие на универсальную достоверность. Он был единственным, кто видел, что политика, рациональная для Франции в определенный период, в то же время могла быть совершенно нерациональной для Неаполя; он был единственным, кто имел мужество сказать: «Я не выступаю «за» что бы то ни было … Я за то, чтобы не говорили вздор» (Dialogues sur le commerce des bles. 1769. Первый диалог); он по заслугам презирал все типы политических доктринеров, включая физиократов» (Шумпетер Й. А. История экономического анализа. – Т. 1. – С. 382).
Виступаючи з критикою фізіократичної доктрини, Галіані формулює власну економічну доктрину. У своїх «Діалогах» Галіані не тільки виступає проти відміни заборони на експорт зерна, яку відстоював Кене, але й проти економічної теорії фізіократів. Він не поділяв віру фізіократів у необхідність вільної торгівлі хлібом не тому, що вважав це в принципі не доцільним, а тільки враховуючи конкретну ситуацію, що склалася у той час у Франції. Галіані розвиває далі свою точку зору, яка знайшла відображення у трактаті «Про гроші» («Della moneta libri quinque», 1750 р.), зокрема стосовно виробництва. Він доводить, що обробна промисловість аж ніяк не може розглядатися як «безплідна галузь», оскільки у дійсності вона є навіть більш продуктивною, ніж сільське господарство. На його думку, тільки промисловість та морська торгівля є основою багатства народів. Критикуючи фізіократів, Галіані «… изображает их доктринерами и абсолютистами в теории, т. е. людьми, изрекающими абсолютные истины, игнорирующими реальную действительность. Более того, он рисует их опасными доктринерами и выставляет такое положение: чем честнее доктринер, тем он опаснее. … Галиани берет под обстрел то, что характеризует физиократию главным образом с внешней стороны, со стороны формы, в которой она преподносилась. Он также удачно подметил и выставил, что называется, напоказ, догматический момент в доктрине Кенэ. Но в существо последней он не вник и серьезной критики не дал, да и дать не мог из-за своей «неомеркантильной» позиции», – вважає автор відомого радянського підручника з історії політичної економії Д. Розенберг (Розенберг Д. История политической экономии : в 3 ч. / Д. Розенберг ; Ин-т экономики Комакадемии. – Москва, 1934. – Ч. 1. – С. 125–126).
Праця Галіані створила для фізіократів багато проблем. Тюрго визнавав, що прибічники фізіократії повинні виступити зі спростуванням, враховуючи сильний вплив «Діалогів» на суспільну думку. Проти Галіані писали Дюпон де Немур, Мерсьє де ла Рівьєр, Бодо, Морелле. Галіані був ображений цією полемікою і, використовуючи свої зв’язки у Франції, домігся конфіскації брошури Морелле, чим сильно розсердив фізіократів.
Решту свого життя він провів у Неаполі. Після повернення на батьківщину у 1769 р. Ф. Галіані займав високі посади, за дорученням короля керував рядом державних установ. «Его влиянию, – пише І. Вернадський, – Неаполь обязан правильностью и порядком своей монетной системы, находившейся до тех пор еще в довольно жалком положении, – и следующие по времени итальянские политико-экономы, далее принадлежа к другим школам (Беккария, Верри, Филянджиери) не были совершенно свободны от его влияния, и частью ему обязаны правильностью некоторых из своих теоретических взглядов» (І. Вернадський. Витоки : Творча спадщина у контексті історії економічної думки в Україні. – С. 478). У Неаполі він продовжував літературну діяльність, проте, нажаль, як влучно зазначає П. Студенський, «многосторонность интересов и жизнелюбивый характер в конечном счете отвлекли Гальяни от занятий экономикой и привели его к философии, теории политики, литературе и к практической общественной административной деятельности» (Студенский П. Доход наций : (Теория, измерение и анализ: прошлое и настоящее) : [монография] / П. Студенский ; пер. с англ. В. М. Кудрова ; под ред. и со вступ. ст. Альб. Л. Вайнштейна. – Москва : Статистика, 1968. – С. 47). Між іншим він робить опис виверження Везувію, складає словник неаполітанського діалекту, приймає участь у постановці опери Паізіелло та інше.
З великою зацікавленістю Галіані спостерігав за глибокими змінами у співвідношенні сил європейських держав, які сталися у XVIII ст., і зростанням ролі Росії. Маючи певний вплив на курс зовнішньої політики Неаполітанського королівства, Ф. Галіані сприяв встановленню дружніх стосунків з Росією, які стали на майже ціле століття стійким фактором зовнішньополітичного курсу Неаполітанського королівства. 23 березня 1782 р. Галіані було обрано почесним членом Російської академії наук.
Російська імператриця Катерина II проявляла певний інтерес до Галіані і ставилася до нього з повагою. «Екатерина II была такого же высокого мнения о графе Фернандо Галиани, как и о Вольтере и Гримме, – зазначає Д. Берті у праці «Россия и итальянские государства в период Рисорджименто», – было бы ошибкой полагать, что она его уважала только потому, что в XVIII веке аббат Галиани, пожалуй, больше всех иностранцев ценил Россию и ставил ее очень высоко с точки зрения политических и исторических перспектив. Екатерина уважала его и за ясный практический ум, за буржуазный и прежде всего либеральный образ мыслей, уважала его как трезво мыслящего экономиста, учитывавшего реальные возможности своего века и защищавшего взаимосвязь экономических и социальных институтов, а также за его реалистический подход к политике. («В политике, – писал Галиани, – я допускаю только чистый, без всякой примеси, макиавеллизм, грубый, неприкрытый, во всей его силе, во всей его жестокости».)» (Берти Д. Россия и итальянские государства в период Рисорджименто / Д. Берти. – Москва : Изд-во иностр. лит., 1959. – С. 42).
Помер Фердінандо Галіані 30 вересня 1787 р.
Трактат Галіані «Della moneta libri quinque» вийшов у п’яти книгах. У першій книзі трактату Галіані розглядає цінність речей, яка, на його думку, залежить насамперед від їх користі і рідкості, а також від кількості і якості праці і часу, витрачених на їх виробництво. Цінність, за Галіані, – це співвідношення між володінням однією річчю і володінням іншою згідно з уявленням людини. Інші книги трактату стосуються різних видів обігу грошей, їх підробки, імпорту та експорту тощо. Галіані висловлює, зокрема, цікаві ідеї стосовно грошового обігу: їх рух та зростання співвідносяться з обсягами сільськогосподарської продукції, промисловим виробництвом та чисельністю населення. Він критикує меркантилістську доктрину, згідно якої багатство нації – у володінні дорогоцінними металами.
Праця Ф. Галіані «Della moneta libri quinque» отримала високу оцінку як сучасників автора, так і наступних поколінь економістів. На думку Й. Шумпетера, Галіані, досліджуючи проблему цінності, «… проявил себя как опытный мастер анализа, давая своим концептуальным построениям такие четкие и тщательно отработанные определения, которые сделали бы ненужными все споры и недоразумения, возникавшие в XIX в. по поводу определения ценности, если бы все участники этих споров прежде изучили текст его произведения Della moneta (1751) …» (Шумпетер Й. А. История экономического анализа. – Т. 1. – С. 393). М. Блауг вважає Ф. Галіані одним із ста кращих економістів до Кейнса і називає його «главным сторонником субъективной теории ценности в XVIII веке» (Блауг М. 100 великих экономистов до Кейнса / М. Блауг ; пер. с англ. под ред. А. А. Фофонова. – Санкт-Петербург : Экон. школа, 2005. – С. 77). Він також зазначає: «Помимо некоторых примечательных глав, посвященных теории денег, явно обязанных штудированию экономических трактатов Локка, в ней есть блестящие страницы, где рассматривается теория ценности в связи с полезностью (надо признать, только в виде наброска) с указаниями на убывание предельной полезности и даже на эластичность спроса по цене. Галиани исходил из противоречия между полезностью и редкостью, субъективным отношением между человеческими предпочтениями и доступностью внешних благ, которое служило ядром теории ценности со времен Аристотеля. Это противоречие лежало в основе теорий многих его предшественников, но Галиани сделал шаг вперед в концептуальном отношении, определив полезность как «способность товара сделать нас счастливыми», то есть как элемент, относящийся к нашим изменчивым предпочтениям, а не к товарам самим по себе» (Блауг М. 100 великих экономистов до Кейнса. – С. 78).
«Знаменитый «парадокс ценности», вновь серьезно обсуждавшийся в XIX в., т. е. такое явление, когда несомненно полезные вещи продаются по низкой цене, а значительно менее «необходимые» – по высокой, неоднократно решался и раньше. Но никогда прежде, а также в течение последующих ста с лишним лет эта теория не была представлена в таком законченном виде и с таким полным осознанием ее важности.
… Галиани не только наметил развитие значительно более поздних теорий (предельной полезности), но и предвосхитил теорию ценности, преобладавшую в следующем столетии (Рикардо, Маркс)», – вважає Й. Шумпетер (Шумпетер Й. А. История экономического анализа. – С. 393–394).
