Марія Шигаєва (Вернадська) народилася 27 грудня 1831 р. у Санкт-Петербурзі, де служив її батько – Микола Петрович Шигаєв. М. П. Шигаєв – фінансист, товариш міністра фінансів (1859–1863 рр.), таємний радник, сенатор. Марія рано залишилася без матері. Мати М. Шигаєвої – Єлизавета Петрівна Уварова, померла, коли доньці виповнилося лише сім років. Марія Шигаєва з дитинства відрізнялася надзвичайними здібностями. Отримала домашню освіту. Вища освіта для жінок на той час була практично невідомою у Росії. Початковою освітою і вихованням Марії займався особисто батько, який мав великий вплив на становлення світогляду доньки. Згодом, зважаючи на великий потяг до знань, для її виховання і навчання він запрошував кваліфікованих гувернерів та домашніх вчителів, завдяки яким вона отримала гарну освіту, досконало володіла французькою та німецькою мовами. Зокрема, вчителем живопису М. Шигаєвої був І. І. Горностаєв (1821–1874 рр.) – майбутній відомий російський архітектор, історик мистецтва, дослідник пам’яток давньоруської архітектури (История русского искусства : в 2 т. – Москва, 1980. – Т. 2, кн. 1. – С. 152).
І. В. Вернадський познайомився з М. Шигаєвою під час однієї зі своїх поїздок до Санкт-Петербурга. І згадував згодом про цю подію так:
(Цит. за: Быков П. Русские женщины-писательницы. М. Н. Вернадская / Петр Быков // Древняя и новая Россия. – 1877. – № 7. – С. 236). 30 квітня 1850 р. І. Вернадський і М. Шигаєва повінчалися. Незабаром подружжя Вернадських переїхало до Москви, оскільки І. Вернадський був переведений з Києва, де він викладав в університеті Св. Володимира, до Московського університету. Декілька років професор Вернадський та його молода дружина ведуть усамітнене життя у Москві, насолоджуючись сімейними радощами. Марія Вернадська стає не тільки хранителькою домашнього вогнища та дбайливою матір’ю маленького сина Миколи (народився 1851 р.), а й помічником чоловіка у всіх його справах. У цей час вона починає цікавитися політичною економією. Коли І. Вернадський працював над перекладом з французької мови на російську величезної праці Л. Тенгоборського (L. Tengoborsky) «Производительные силы России» («Essai sur les forces productives de la Russie»), Марія Миколаївна прийняла участь у цій роботі. Під керівництвом чоловіка вона вивчила англійську мову і зробила переклад російською мовою двох англійських книг з політичної економії: праці Марсет (Jane Marcet) «Понятия Гопкинса о народном хозяйстве» («John Hopkins’s Notions on Political Economy»), яка була видана у Москві у 1856 р. та твору міс Мартіно (Harriet Martineau) «Иллюстрации политической экономии» («Illustrations of Political Economy»), яка через проблеми з цензурою так і не була опублікована. Як зазначив П. Биков у публікації 1877 року про М. М. Вернадську,
(Быков П. Русские женщины-писательницы ... – С. 236–237).
У 1856 р. родина Вернадських переїжджає до Петербурга. У Петербурзі М. Вернадська починає працювати разом із чоловіком над виданням журналів. Статті М. М. Вернадської регулярно з’являлися у цих журналах та мали успіх у читачів. «Объем проделанной ею в 1857–1859 гг. работы вызывает изумление, особенно если учесть обязанности хозяйки дома и матери маленького сына, а также быстро ухудшавшееся здоровье. Помимо примерно двух десятков статей она опубликовала большое число кратких, но чрезвычайно дельных библиографических заметок о новых книгах и важнейших журнальных статьях. Выбор тем этих работ указывает на то, что происходившая в те годы подготовка отмены крепостного права была в центре ее внимания» (Экономическая история мира. Европа / Ин-т Европы РАН ; под общ. ред. М. В. Конотопова. – Москва : Дашков и К°, 2005. – Т. 2. – С. 600). Зокрема, це бібліографічні розвідки, присвячені таким економічним публікаціям: «Опыт разрешения вопроса о выкупе земли» В. Ржевського, «Об отмене обязательного труда, без нарушения интересов помещиков и без принятия со стороны правительства общих финансовых мер по выкупу земель» А. Вороженова, «Мнение о выкупе угодий крестьян Московской губернии» С. Вітберга, «Ответы на вопросы по устройству нового быта помещиков и крестьян» П. Шепелева та інші.
На жаль, Марії Миколаївні Вернадській не судилося довге життя. У неї виявилася спадкова хвороба нирок і, незважаючи на зусилля кращих європейських лікарів і турботу чоловіка, вона померла 12 жовтня 1860 р. у Гейдельберзі по дорозі в Монтре на руках І. Вернадського. Їй було неповних двадцять дев’ять років. Похована М. Вернадська на Митрофанівському цвинтарі Петербурга. Єдина фотокартка Марії завжди буде стояти на робочому столі І. В. Вернадського (Див.: І. Вернадський. Витоки : Творча спадщина у контексті історії економічної думки в Україні : [монографія] / за ред. В. Д. Базилевича. – Київ : Знання, 2009. – С. 141). Володимир Вернадський, видатний вчений-природознавець, син І. Вернадського від другого шлюбу, зазначав, що Марія Миколаївна Вернадська залишила настільки глибокий слід в історії родини, що увійшла і в його життя. «Через отца, через брата Николая … он воспринял то, что называл «шигаевским началом» – особую чуткость, талант человеколюбия и высоких интересов» (Аксенов Г. П. Вернадский / Г. П. Аксенов. – Москва : Мол. гвардия, 2001. – С. 12).
П. Биков у статті, присвяченій Марії Миколаївні Вернадській, дав їй чудову, зворушливу характеристику. Він писав про неї:
(Быков П. Русские женщины-писательницы ... – С. 238).
Через два роки після смерті дружини, у 1862 р., І. В. Вернадський видав книгу праць М. М. Вернадської, в яку увійшли праці, опубліковані за її життя, та рукописи, що залишилися. М. М. Вернадська є автором праць: «Домашнее хозяйство», «Общественное значение экономических законов», «Свобода выбора труда», «Женский труд», «Еще раз о женском труде», «Что такое подати», «Разделение труда в деле воспитания», «Разделение труда и специальное воспитание», «Опыт популярного изложения основних начал политической экономии», «Политическая экономия как начало нравственного воспитания» та інших.
Найбільш значним за обсягом твором є «Опыт популярного изложения основных начал политической экономии» (1860 р.). М. М. Вернадська виступає у цій праці як інтерпретатор ідей Сея та його послідовників, а також поглядів англійських фритредерів. Матеріал подано у чіткій і легкій для сприйняття широким загалом формі.
Серію своїх статей Вернадська присвятила новому для того часу питанню про жіночу працю та становище жінок у суспільстві. У цих публікаціях вона звертається переважно до жінок так званого «середнього класу». Основною є думка, що соціальне звільнення і моральне розкріпачення жінок є можливим лише за повноцінної участі у суспільному виробництві, через працю. Вернадська виступає проти дискримінації, за знищення перешкод, які існували у Росії для трудової діяльності жінок, за свободу вибору для жінок роду діяльності.
Стаття «Дворовые люди в России», написана з великою літературною майстерністю, прямо пов’язана з підготовкою селянської реформи. Автор звертає увагу на те, що у дискусії про шляхи звільнення селянства від кріпосної залежності не приділялася серйозна увага питанню про долю дворових, тобто селян, які мешкали при домі поміщика і обслуговували його родину, хоча кількість цієї категорії залежного населення в Росії налічувала більш як мільйон людей. Вернадська рішуче виступає проти існуючої на той час думки, що дворові повинні виплатити викуп поміщику. Автор публікації вважає, що ці кріпосні нічого не винні своїм господарям і повинні бути звільнені без будь-яких умов. Доречі, подружжя Вернадських у своїх маєтках, отриманих у посаг Марією Миколаївною, відразу звільнило селян. М. Вернадська наполягала на тому, що у разі, якщо поміщик бажає залишити своїх дворових селян для обслуговування родини, то це можливо лише за умов відповідного договору між вільними людьми з відповідною оплатою праці.
Деякі статті М. М. Вернадської, як вже зазначалося, мають форму невеликих нарисів-притч, в яких майстерно змальовуються соціально-економічні ситуації. «Она создала, – зазначає Г. Аксенов – автор видання, присвяченого В. Вернадському, – невиданный, наверное, и доселе единственный в своем роде жанр коротких и живых очерков на политико-экономические темы. Скорее, их лучше назвать экономическими притчами, где строгая наука расцвечивалась яркими красками и становилась доступной» (Аксенов Г. П. Вернадский. – С. 13). Зокрема, ідея позитивної ролі вільної конкуренції подається через притчу про багдадського халіфа. Г. Аксенов передає зміст цього твору Вернадської: «Вот притча «Голод в Багдаде». Прогуливаясь инкогнито по базару, Гарун-аль-Рашид услышал разговор двух стариков, сетовавших на голод и безумную дороговизну. Вот если бы халиф, сказал один из них, установил твердую цену на хлеб, насколько легче стало бы народу. Халиф посчитал решение мудрым и издал указ: под страхом казни никто не должен продавать хлеб дороже предельной цены. И действительно, указ выполняли. Но хлеб исчез совсем. А голод усилился.
Мало желать добра народу. Надо лишь знать экономические законы, говорит автор. И если хочешь, чтобы цена снижалась, прокладывай дороги в места, богатые хлебом» (Аксенов Г. П. Вернадский. – С. 13).
Взагалі свобода торгівлі займає значне місце у публіцистичних творах Вернадської. Притча про острів Робінзона ілюструє невигідність автаркії та необхідність міжнародного поділу праці та спеціалізації виробництва. «В сущности, в притче в шутливой форме обосновывается принцип сравнительных затрат (сравнительного преимущества), теперь вошедший во все учебники экономики, но тогда еще никем строго не сформулированный. Автор делает вывод, «что правильные торговые сношения одни только могут доставить стране действительное богатство и силу», – звертає увагу А. Анікін (Экономическая история мира. Европа. – Т. 2. – С. 601–602). Свою розповідь про першу жінку-економіста у Російській імперії Марію Миколаївну Вернадську він закінчує словами, які важко заперечити: «Едва ли кому-нибудь надо доказывать теперь, что женщины могут успешно заниматься профессией экономиста. Но для России 50-х годов прошлого века деятельность Вернадской была выдающимся достижением» (Экономическая история мира. Европа. – Т. 2. – С. 603).
