Річард Кантільон є одним з найбільш загадкових авторів в економічній науці XVIII ст. Вважається, що він написав свою єдину книгу «Essai sur la nature du commerce en general», («Essay on the Nature of Commerce in General», «Дослідження про природу торгівлі взагалі», «Дослідження природи торгівлі в цілому», «Нарис про природу торгівлі») близько 1730 р. Працю було опубліковано у 1755 р., через 21 рік після смерті її автора. Оригінал твору, написаний англійською мовою, був втрачений. Зберігся і став широко відомим переклад частини праці французькою, який Кантільон зробив сам для свого друга – француза (Див.: Гиггс Г. Физиократы : Французские экономисты XVIII века : шесть лекций по истории политической экономии / Г. Гиггс ; пер. с англ. О. Ю. Гофман ; под ред. П. Б. Струве. – Санкт-Петербург : Издание О. Н. Поповой, 1899. – С. 13). Відомо, що задовго до публікації рукопис книги (французькою мовою) передавався з рук у руки серед французьких та англійських економістів і широко цитувався.
Для широкого загалу праця Р. Кантільона стала доступною лише у 1892 р., коли її було перевидано у Гарвардському університеті. Але переклад англійською мовою (з паралельним додатком французькою) було здійснено тільки у 1932 р.
Дату народження Р. Кантільона точно не встановлено. Вважається, що він народився між 1680 і 1690 рр., зазвичай пишуть про 1680 р. Остання версія дати його народження – 1697 р., згідно з дослідженням Аніти Фаж у виданні 1952 р. Але А. Мерфі у дослідженні 1986 р. взяв під сумнів цю версію (Див.: Мировая экономическая мысль. Сквозь призму веков : в 5 т. / Моск. гос. ун-т им. М. В. Ломоносова ; [сопред. редкол. Г. Г. Фетисов, А. Г. Худокормов]. – Москва : Мысль, 2004. – Т. 1 : От зари цивилизации до капитализма. – С. 262).
Відомо, що Кантільон походив зі знатної нормандської родини, що з’явилася в Англії з Вільгельмом Завойовником. З XII ст. предки Р. Кантільона проживали в Ірландії і належали до знатного дворянства. Його батько і старший брат підтримували якобітів. Дядько Р. Кантільона був прибічником Стюартів і після їх вигнання оселився у Парижі. Орієнтовно у 1708 р. Річард Кантільон стає підданим Франції. “Ірландським французом” називає його Й. Шумпетер (Див.: Шумпетер Й. А. История экономического анализа : в 3 т. / Й. А. Шумпетер ; пер. с англ. под ред. В. С. Автономова. – Санкт-Петербург : Экон. школа, 2004. – Т. 1. – С. 279). Кантільон приїхав до Парижа незадовго до прибуття туди Джона Ло. У Парижі він заснував свій банк «Кантільон» і, завдяки зв’язкам з вищим світом, а також фінансовій спритності, швидко досягнув успіху. Цей успіх дуже непокоїв Дж. Ло. Один з моментів взаємовідносин двох неординарних особистостей описаний французьким філософом і психологом Альфредом Еспінасом: «Предчувствуя в нем соперника, Ло пригласил его к себе и сказал ему: “Если бы мы были с вами в Англии, нам следовало бы вести дела сообща, но мы находимся во Франции, и я могу сегодня же вечером отправить вас в Бастилию, если вы не дадите мне слова уехать отсюда в 24 часа”. Кантильон немного подумал, потом ответил: “Отсюда я не уеду, но сделаю все, чтобы ваша система имела успех”. Действительно, на следующий день он купил значительное число акций и дал этим решительный предлог к возвышению курса» (Эспинас А. История экономических учений : пер. с фр. / А. Эспинас. – Санкт-Петербург : ELIS, 1998. – С. 79).
Деякий час Р. Кантільон брав участь у проектах Дж. Ло: Міссісіпській компанії, у торгівлі акціями, грав на біржі. Але на відміну від інших учасників цих проектів, Кантільон невдовзі продав акції, вдало примножив свій статок за рахунок успішних операцій на валютному ринку і вчасно перевів значні кошти до Голландії та Англії. Історики відзначають, що Кантільон був одним із небагатьох, кому вдалося з прибутком вийти з афери Дж. Ло. Як наслідок, в нього у Франції з’являється чимало ворогів серед вкладників банку «Кантільон», що розорилися, та поміж колишніх партнерів по проектах Ло. Проти нього починається судове переслідування, яке призводить навіть до нетривалого ув’язнення у Бастилії. Кантільона не без підстави звинувачували у порушенні зобов’язання зберігати активи своїх клієнтів (Див.: Уэрта де Сото Х. Деньги, банковский кредит и экономические циклы / Хесус Уэрта де Сото ; [пер. с англ. Т. Даниловой ; под ред. А. В. Куряева]. – Челябинск : Социум, 2008. – С. 88–89).
Кантільону вдається виграти всі судові позови і зберегти багатство, але він був змушений терміново залишити Францію і виїхати до Англії. З 1723 р. він відходить від справ, багато подорожує Європою, Азією, Вест-Індією, Бразилією та присвячує весь вільний час науковим заняттям, намагається узагальнити свої спостереження і набутий практичний досвід. Помер Річард Кантільон за загадкових обставин. У 1734 р. він придбав у Лондоні будинок, який незабаром згорів разом з господарем. Існували підозри, що Кантільона спочатку було вбито, а тільки потім було підпалено будинок. У скоєнні злочину підозрювали його кухаря, француза, але до суду й обвинувачень слідство доведено не було (Див.: Калмычкова Е. Н. Ричард Кантильон / Е. Н. Калмычкова // Мировая экономическая мысль. Сквозь призму веков : в 5 т. / Моск. гос. ун-т им. М. В. Ломоносова ; [сопред. редкол. Г. Г. Фетисов, А. Г. Худокормов]. – Москва : Мысль, 2004. – Т. 1 : От зари цивилизации до капитализма. – С. 262).
Працю Р. Кантільона «Дослідження про природу торгівлі взагалі» справедливо вважають першою спробою систематичного викладу економічної теорії. Й. Шумпетер називає роботу Кантільона видатною: «То, что не смог закончить Петти, выдвинувший почти все основные идеи, получило свое завершение в “Эссе” Кантильона. Правда, Кантильон сделал это не как ученик, оглядывающийся на каждом шагу в ожидании руководящих указаний учителя, а как равный учителю исследователь, уверенно шагающий в выбранном направлении. То же самое можно сказать и о Кенэ, который шел своим путем и был учеником Кантильона не в большей мере, чем Кантильон – учеником Петти. Тем не менее в истории экономического анализа мало таких последовательностей, которые так важно заметить, понять и закрепить в нашем сознании, как последовательность: Петти – Кантильон – Кенэ» (Шумпетер Й. А. История экономического анализа. – Т. 1. – С. 280). «Це – найсистемніший, найпрозоріший і водночас найоригінальніший виклад економічних принципів перед появою “Багатства народів” (Wealth of Nations)», – підкреслює М. Блауг (Блауг М. Економічна теорія в ретроспективі / М. Блауг ; переклав з англ. Іван Дзюб. – Київ : Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2001. – С. 39).
Предмет дослідження у Кантільона є традиційним для класичної школи – багатство суспільства. Автор «Дослідження» намагається визначити походження і сутність багатства та дослідити фактори, які впливають на його зміни. Кантільон показує кожне явище в його можливому історичному розвитку від простого до складного. Цей процес, на його думку, охоплює чотири стадії: 1) спочатку економіка являє собою велике натуральне господарство, яким керує один господар; 2) згодом вона трансформується в економіку, що побудована на натуральному (бартерному) обміні; 3) далі вводяться гроші, і реальна економіка змінюється на грошову; 4) нарешті, вводиться фактор зовнішнього ринку, і замкнута економіка трансформується у відкриту. «Базовим каркасом» економіки у Кантільона є виробництво, побудоване на задоволенні потреб (Див.: История экономических учений : учеб. пособие / [под ред. В. Автономова, О. Ананьина, Н. Макашевой]. – Москва : ИНФРА-М, 2010. – С. 51).
Твір складається з трьох частин: у першій частині йдеться власне про багатство, у другій – про обмін, а у третій – про міжнародну торгівлю. Джерелом багатства Р. Кантільон вважав землю, а праця, на його думку, надає багатству лише форму. Він розробив систему доказів провідної ролі землі у розвитку економіки всіх суспільств. Сутність багатства, вважав Кантільон, – у споживчих якостях, оскільки воно має забезпечити «комфорт життя». Він висловив думку про те, що у процесі обміну під впливом коливання попиту і пропозиції ціна благ може відхилятися від дійсної вартості. За Кантільоном, можливі дві оцінки: абсолютна (виявляє внутрішню, природну вартість) та відносна (виявляє зовнішню, ринкову вартість). Коливання ринкових цін відбувається, на його думку, навколо дійсної вартості переважно виробничих витрат, виражених у певній кількості землі.
Розглядаючи питання розподілу суспільного продукту між групами населення, Кантільон оперує поділом на три частини: заробітну плату, прибуток і ренту. Він першим (а після нього Кене – у більш широкому і послідовному вигляді) зробив спробу показати кругообіг промислового капіталу у вигляді наочної схеми (на жаль, розрахунки не збереглися). Кантільон показує тісний взаємозв’язок співвідношення процесу відтворення та демографічних процесів. У теорії народонаселення він першим чітко визначив поняття максимального населення і порушив проблему його оптимальної кількості. Р. Кантільон вважається також одним із засновників економічної теорії розміщення продуктивних сил.
«… “Очерк”, – пише М. Блауг про працю Р. Кантільона, – примечательный тем, что по сути был первым четким исследованием действия автоматического рыночного механизма …» (Блауг М. 100 великих экономистов до Кейнса / М. Блауг ; пер. с англ. под ред. А. А. Фофонова. – Санкт-Петербург : Экон. школа, 2005. – С. 114–115). На думку М. Блауга, «среди многих превосходных проблесков гениальности в этом “Очерке” по меньшей мере два момента выступают как превосходящие все то, что найдено в экономической теории до XX века. Это, во-первых, его анализ предпринимателя как человека, который “покупает по определенной цене, чтобы продать по неопределенной цене” – арбитраж во времени и в пространстве … Во-вторых, Кантильон провел детальный анализ воздействия увеличения предложения денег на цены, различая случаи, в которых денежное предложение увеличивается благодаря росту добычи золота в стране, и ситуации, в которых складывается благоприятный торговый баланс даже при отсутствии в стране золотых приисков.
Его главный вывод состоял в том, что во всех случаях изменится не только уровень, но и сама структура цен через прямое воздействие дополнительных денег на характер расходов различных социальных групп» (Блауг М. 100 великих экономистов до Кейнса. – С. 115–116).
Кантільон вперше ввів термін «підприємець» в економічну теорію, визначивши так людину, що купує товар за відомою ціною, а продає – за невідомою, і, таким чином, ризикує. Він вважав, що кожна конкретна ринкова ситуація є невизначеною і виявляє особливу групу економічних агентів – підприємців. «Предприниматель может быть торговцем или землевладельцем, но в равной степени он может быть и капиталистом, использующим чужой труд; однако, во всех случаях предпринимательская роль остается непосредственно за тем, кто принимает решения в условиях неопределенности» (Блауг М. 100 великих экономистов до Кейнса. – С. 115).
Досліджуючи проблеми грошового та кредитного обігу, Кантільон акцентував увагу на різноманітності впливу змін у пропозиції грошей на позиції окремих економічних агентів залежно від їх місця в економічній системі (у часі і просторі). Пізніше ця ідея Кантільона стала основною частиною розуміння грошей австрійською школою.
Р. Кантільон намагався насамперед з’ясувати, як і в якій пропорції зростання грошей призводить до загального підвищення цін. Він узяв під сумнів основний постулат кількісної теорії грошей. Кантільон розглянув ситуації на прикладі країни, що сама добуває дорогоцінні метали. Він проаналізував, як нова партія цього металу може вплинути на господарські процеси.
Збільшення видобутку золота спочатку вплинуло на доходи у золотодобувній галузі, потім – на витрати на споживчі товари, згодом – на ціну продовольства, зумовивши збільшення прибутків фермерів і спричинивши тимчасові (до закінчення строків оренди) втрати власників землі та службовців, що призвело до підвищення орендної плати, вимог про підвищення заробітної плати та до наступних циклів зростання видатків і загального підвищення цін. Кантільон доводив, що збільшення грошової маси не тільки призводить до підвищення рівня цін в економіці, але й змінює їхню структуру, залежну від початкових отримувачів нових готівкових грошей і їхнього відносного попиту на товари. У результаті ціни на одні товари зростають швидше, ніж на інші, що врешті-решт стимулює виробництво товарів, на які ціни підвищуються. Кантільон звернув увагу на нерівномірність розподілу грошової маси по території країни. Він вважав, що ціни на однакові товари у містах зростатимуть швидше, а у сільській місцевості – повільніше. «Диференційований вплив “вприскування” готівки залежно від природи “вприскування” пізніше назвуть ефектом Кантилона» (Блауг М. Економічна теорія в ретроспективі. – С. 39).
Особливе місце у праці Кантільона займає аналіз діяльності банків. Він одним із перших показав вплив зростання пропозиції грошей на відсоткову ставку. Ця ідея дістала подальший розвиток у теорії ділового циклу австрійської школи. Погляди та ідеї Р. Кантільона мали величезний вплив на подальший розвиток економічної думки. Д. Юм, Ф. Кене, Ж. Тюрго, Дж. Стюарт і А. Сміт посилалися у своїх творах на Р. Кантільона.
В історико-економічній науці існують деякі розбіжності щодо визначення, до якої саме школи належить Р. Кантільон. Більшість дослідників вважають, що його творчість належить більше до французької школи класичної політичної економії, ніж до англійської. Але сам Кантільон вважав себе учнем В. Петті і постійно спирався на його ідеї. Й. Шумпетер стверджує, що ідеї Р. Кантільона мали значно більший вплив на французьких економістів, ніж на англійських. «… У. С. Джевонсу пришлось практически заново открыть Р. Кантильона (Richard Cantillon and the Nationality of Political Economy // Contemporary Review, 1881), в то время как во Франции о нем не забывали никогда» (Шумпетер Й. А. История экономического анализа. – Т. 1. – С. 279).
Шумпетер зазначає, що Кантільона можна вважати одним із засновників фізіократизму у Франції. У. Джевонс стверджує, що праця Р. Кантільона об’єднує англійську політичну науку XVII ст. з французькою школою XVIII ст.
Альфред Еспінас писав про «Дослідження про природу торгівлі взагалі» та його автора: «Время, в которое эта книга написана (1733), и личные знакомства автора с Ло сближают автора с меркантилистами, но основные идеи его книги, именно то, что экономическое движение зависит от земледельческого труда и что экономический порядок устанавливается сам собою, делают его скорее прототипом всей последующей французской школы, несмотря на то что книга его вышла в свет в то время, когда школа эта уже существовала. В лице Кантильона проявился обычный факт, имеющий место в смене философских и вообще научных идей, именно то, что умы, не стоящие даже друг с другом в непосредственных отношениях, могут оказывать друг на друга взаимное влияние» (Эспинас А. История экономических учений. – С. 87–88).
