П’єр Жозеф Прудон народився 15 січня 1809 р. у м. Безансоні у родині дрібного ремісника. Прудон пишався своїм походженням, називав себе мужиком, а у 1848 р. під час суперечки у Національних зборах з одним із легітимістів (легітимісти – прибічники династії Бурбонів у Франції після Липневої революції 1830 р.; у більш широкому сенсі – прибічники скинутих династій будь-якої держави), що хвалився знатністю свого роду, з гордістю заявив:
(Цит. за: Жуковский Ю. Прудон и Луи Блан. Система экономических противоречий. Споры с Бастиа. Система Луи Блана. Рабочее движение 1848 года и народный банк / Ю. Жуковский. – Санкт-Петербург, 1866. – С. 1).
Життя П. Ж. Прудона було не з легких: його постійно супроводжували злидні та репресії. Як він сам казав про себе згодом, частину своїх книг він набирав сам, іншу написав у тюрмах (Див.: Розенберг Д. История политической экономии : в 3 ч. / Д. Розенберг ; Ин-т экономики Акад. наук. – Москва : Соцэкгиз, 1936. – Ч. 3. – C. 208). Батько Прудона був бондарем-пивоваром, мати – кухаркою. Він був старшим з п’яти дітей у родині. До дванадцяти років він жив поперемінно то у селі у якості підпаска, то у майстерні свого батька. Завдяки доброчинності когось з громадян міста йому вдалося поступити до коледжу в Безансоні, де він навчався до дев’ятнадцяти років. Проте завершити навчання у коледжі Прудону не вдалося, оскільки матеріальне становище родини значно погіршилось. У 19 років він влаштувався на роботу у міську типографію. Будучи спочатку коректором, а згодом типографом, він весь свій вільний час присвячував читанню книжок. Прудон вивчав історію, політичну економію, філософію. Типографією, де він працював, видавалося багато літератури теологічного змісту. Саме цим пояснюються його різноманітні знання з теологічних питань. У 1836–1838 рр. Прудон був співвласником невеликої типографії.
У 1837 р. вийшла брошура «Essai de grammaire générale» («Нарис загальної граматики»), автором якої був П. Прудон. У наступному році він отримав трирічну стипендію академії у Безансоні, проте ледь не втратив її після публікації у 1840 р. трактату на тему, запропоновану академією, «Qu’est-ce que la propriété?» («Що таке власність?»), у якому був знаменитий афоризм: «власність – це крадіжка». «Бывают исторические фразы, как и исторические события, – зазначає М. Туган-Барановський. – Одна из таких фраз принадлежит Прудону. Его сочинения теперь почти забыты; но кто не знает, что Прудон решился дерзновенно провозгласить – “la propriete c’ett le vol”. Эти несколько слов больше содействовали знаменитости автора, чем десятки написанных им толстых томов.
Но если вообще трудно охарактеризовать парой слов содержание богатой и разнообразной жизни человека, то это в особенности верно по отношению к Прудону. Его всем известная фраза не только не дает нам ключа к пониманию мировоззрения автора, но способна внушить совершенно превратное представление о взглядах этого замечательного человека. Прудон вовсе не был крайним революционером; он не проповедовал грабежа и расхищения имущества богатых, как можно было бы подумать по его дерзкому сопоставлению собственности с кражей. Как общественный деятель Прудон всего менее мог быть обвинен в беспощадном радикализме; его упрекали, и с полным основанием, в обратном – в угодливости правительству, в склонности к компромиссу, в оппортунизме. Правда, фраза прозвучала в свое время, как звон набата. От нее пахнет кровью и дымом пожаров, она способна нарушить сон мирного буржуа и внушить его испуганному воображению картины гражданской войны и всеобщего разрушения» (Туган-Барановский М. И. Экономические очерки. – С. 209).
У праці «Що таке власність?» Прудон визнає себе анархістом. Під анархією він розумів ліквідацію усіх форм експлуатації людини людиною, заміну «політичної конституції», що відображала інтереси меншості, «соціальною конституцією», яка б відповідала поняттю «справедливість» і природі людини. У 1842 р. він надрукував трактат «Avertissement aux propriétaires» («Застереження власникам»), який послужив причиною його арешту і обвинуваченню у прихильності до революційних ідей. Проте невдовзі його звільнили, оскільки суд не зміг розібрати по суті аргументів автора трактату і винести обвинувачення.
У 1843–1847 рр. Прудон живе у Ліоні, працює прикажчиком у братів Готьє – власників судноплавної компанії. Разом із тим він продовжує займатися літературною працею. У 1844–1845 рр. у Парижі Прудон знайомиться з німецькими емігрантами – молодогегельянцями, а також з К. Марксом. У бесідах з Прудоном К. Маркс намагався переконати його, пояснюючи принципи матеріалістичної діалектики та наукового комунізму. Проте Прудон залишився вірний своїм переконанням і у 1846 р. видав політичний трактат «Système des contradictions èconomomiques, ou philosophie de la misère» («Система економічних суперечностей, або Філософія злиденності»), де виклав свої погляди. У праці Прудон виклав свої ідеї стосовно мирної перебудови суспільства шляхом реформи кредиту та обігу, виступив проти комунізму і робітничого класу. К. Маркс у праці «Злиденність філософії» піддав нищівній критиці Прудона, намагаючись показати неспроможність його поглядів.
«Пан Прудон – від голови до ніг філософ, економіст дрібної буржуазії», – писав Маркс у листі до П. В. Анненкова 28 грудня 1846 р. (Маркс К., Енгельс Ф. Твори. – Т. 27. – С. 396). Разом із тим у «Маніфесті Комуністичної партії» Маркс та Енгельс характеризують Прудона як представника буржуазного, консервативного соціалізму. Як зазначає доктор економічних наук, професор С. Б. Кан, між цими двома характеристиками немає протиріччя, оскільки: «… оставаясь мелкобуржуазным идеологом, Прудон гораздо правее, консервативнее всех популярных тогда мелкобуржуазных социалистов и коммунистов. Те, хотя и утопическими средствами, нереволюционным путем, не всегда последовательно, но все же хотели преобразовать буржуазный строй, обобществить средства производства, построить социалистическое общество. Прудон же был за сохранение мелкой частной собственности, за сохранение буржуазного способа производства. Он, по-существу, вообще не был социалистом. Это и хотели подчеркнуть Маркс и Энгельс, включая в характеристику Прудона такие, как бы исключающие друг друга определения, как буржуазный и социализм» (Кан С. Б. История социалистических идей (до возникновения марксизма) : курс лекций / С. Б. Кан. – Москва : Высш. шк., 1963. – С. 224).
«Прудон, – писав у 80-х роках XIX ст. Ф. Енгельс, – відіграв в історії європейського робітничого руху надто значну роль, щоб можна було так просто віддати його забуттю. Спростований в теорії, відтіснений вбік на практиці, він і тепер становить історичний інтерес. Хто скільки-небудь ґрунтовно вивчає сучасний соціалізм, той повинен вивчити також і «переборені точки зору» в робітничому русі» (Маркс К., Енгельс Ф. Твори. – Т. 21. – С. 322).
У лютому 1848 р. Прудон переїжджає до Парижа, де починається його журналістська і політична кар’єра. З квітня 1848 р. – він редактор газети «Le Représentant du Peuple» («Представник народу»), на сторінках якої вів запеклу боротьбу з радикалами та консерваторами одночасно. У червні 1848 р. парижани обирають Прудона більшістю у 77 094 голоси депутатом Установчих зборів. З листопада 1848 р. по квітень 1849 р. він видає газету «Le Peuple» («Народ»), з 1 жовтня 1849 р. по 16 травня 1850 р. – «La Voix du Peuple» («Голос народу»), а з 15 червня по 13 жовтня 1850 р. – «Le Peuple, 1850» («Народ, 1850»). На видання постійно накладалися грошові штрафи, які Прудону вдавалося виплачувати лише завдяки допомозі простих парижан. Він ворогував з усіма партіями, а тому не мав їхньої підтримки. Прудон виступив зі своїм власним проектом реформи податкової системи, який не отримав підтримки Зборів. «Неукротимым гладиатором» називав Прудона добре знайомий з ним Герцен. Герцен так описує суперечку на Національних зборах між Прудоном і Тьєром: «Тьер, отвергая финансовый проект Прудона, сделал какой-то намек о нравственном растлении людей, распространяющих такие учения. Прудон взошел на трибуну и, со своим грозным и сутуловатым видом коренастого жителя полей, сказал улыбающемуся старичишке:
– Говорите о финансах, но не говорите о нравственности, я могу принять это за личность, я вам уже сказал это в комитете. Если же вы будете продолжать, я не вызову вас на дуэль (Тьер улыбнулся). Нет, мне мало вашей смерти, этим ничего не докажешь. Я предложу вам другой бой. Здесь, с этой трибуны, я расскажу всю мою жизнь, факт за фактом; каждый может мне напомнить, если я что-нибудь забуду или пропущу. И потом пусть расскажет свою жизнь мой противник!
Глаза всех обратились на Тьера: он сидел нахмуренный, и улыбки совсем не было, да и ответа тоже» (Герцен А. И. Собрание сочинений / А. И. Герцен. – Москва : Изд-во АН СССР, 1956. – Т. 10. – С. 188–189). Для реалізації своїх проектів Прудон зробив спробу у січні 1849 р. заснувати «Народний банк», але він так і не був відкритий. Політична діяльність Прудона закінчилася засудженням його у березні 1848 р. до трирічного тюремного ув’язнення за нападки на президента республіки – Шарля-Луї Наполеона. За допомогою друзів Прудону вдається втекти до Бельгії, а потім відправитися до Швейцарії. Невдовзі він таємно приїжджає до Парижа, щоб взяти шлюб і повернутися з дружиною до Швейцарії. Але у Парижі Прудону не вдається бути непоміченим, його впізнають і заарештовують. Під час ув’язнення він одружився
(Жуковский Ю. Прудон и Луи Блан. Система экономических противоречий. Споры с Бастиа. Система Луи Блана. Рабочее движение 1848 года и народный банк / Ю. Жуковский. – Санкт-Петербург, 1866. – С. 5). Взагалі, як зазначає М. Туган-Барановський, соціальні ідеали Прудона «…не отличались высотой; на них ярко отразилось миросозерцание того класса, откуда вышел Прудон, – мелкой буржуазии. В этом отношении весьма характерно отношение Прудона к женщине и семье. Великие утописты стремились к такой же коренной реформе семьи, как и современного общественного строя. Они требовали не только освобождения труда, но и освобождения женщины. Напротив, мнения Прудона о так называемом женском вопросе нисколько не возвышались над уровнем обычных буржуазных взглядов на брак и семью. Он сам был женат на простой работнице и нашел в ней свой идеал хорошей хозяйки и любящей матери своих дочерей, об образовании которых он совершенно не заботился. Женщина была, в его глазах, низшим существом; к образованным женщинам он относился с нескрываемым отвращением и заявлял, что предпочитает им куртизанок. Семья представлялась ему прочным и неразрывным хозяйственным союзом, в котором должен неограниченно царить мужчина; на долю мужчины выпадает высшая духовная деятельность, между тем как женщина должна быть только хозяйкой и матерью» (Туган-Барановский М. И. Экономические очерки. – С. 211). К. Маркс, який визначав погляди Прудона як дрібнобуржуазні, підкреслював: «Такий він у своїх економічних інтересах, а тому і в своїй політиці, в своїх релігійних, наукових і художніх поглядах. Такий він у своїй моралі, такий він in everything. Він – втілена суперечність» (Маркс К., Енгельс Ф. Твори. – Т. 16. – С. 31).
Під час ув’язнення (1848–1851 рр.) Прудон написав свої «Confessions d’un revolutionnaire» («Сповідь революціонера»), «L`idée générale de la révolution au XIX siècle» («Загальна ідея революції у XIX сторіччі»), «Gratuité du crédit» («Даровий кредит»), а також вів дискусію з Бастіа у «Voix du peuple». У бонапартистському перевороті 2 грудня 1851 р. Прудон вбачав своєрідну «соціальну революцію». У 1852 р. він публікує твір «La révolution sociale démontrée par le coup d’Etat» («Державний переворот як прояв соціальної революції»). 4 червня 1852 р., після завершення трирічного ув’язнення, Прудон отримує свободу, але невдовзі його твори було заборонено. Він видає за кордоном «Philosophie du progrès un programme» та «Manuel du speculateur a la bourse» (1857 р.) (Див.: Розенберг Д. История политической экономии. – Ч. 3. – С. 204, 206). У роки другої імперії він критикує бонапартистську диктатуру за її підтримку буржуазії, фінансистів та біржовиків, одночасно проповідує аполітизм. Згодом він зосередився переважно на філософських та історичних аспектах політичної реформи. У 1858 р. вийшла його праця «De la justice daus la revolution et dans l’eglise» («Про справедливість в революції і церкві»), яка викликала обурення та протести з боку церкви та інших інститутів і за яку його знову засудили до тюремного ув’язнення строком один рік та виплати 4 тис. франків штрафу. Щоб знову не потрапити до в’язниці, Прудон емігрує до Бельгії. Вже у Брюсселі він пише і друкує апеляцію проти паризького приговору першої інстанції «La justice poursuivie par l’eglise».
У 1860 р. Прудон отримав помилування за амністією, а у 1862 р. повернувся до Парижа. У творі «La Guerre et la Paix» («Війна і мир», 1861 р.) він виступив з виправданням війни як «джерела права». У праці «Sur le principe federatif» («Про федеративний принцип», 1862 р.) замість лозунгу «ліквідації держави» висунув план роздроблення сучасної централізованої держави на дрібні автономні області. У своїй останній праці «De la capacité politique des classes ouvrières» («Про політичні здібності робітничого класу», 1865 р.) запропонував програму звільнення пролетаріату за допомогою виробничих, кредитних та споживчих асоціацій, заснованих на принципах взаємодопомоги (Див.: Румянцева Е. Е. Новая экономическая энциклопедия / Е. Е. Румянцева. – 4-е изд. – Москва : ИНФРА-М, 2011. – С. 538).
Помер П’єр Жозеф Прудон 19 січня 1865 р. у Парижі. Ю. Жуковський зазначав:
(Жуковский Ю. Прудон и Луи Блан. – С. 7, 8).
Прудонізм набув значного поширення у другій половині XIX ст. у Франції, Іспанії, Бельгії, інших європейських країнах.
П`єр Жозеф Прудон вважав, що соціалізм стає науковим, лише базуючись на економічному обґрунтуванні. Це обґрунтування Прудон намагався будувати на категоріях політичної економії, соціології та гегелівської філософії. У своїх працях він виклав власне розуміння основних економічних категорій. Методології Прудона притаманні ідеалізм і суб’єктивізм. Реальні виробничі відносини він розглядав як прояв «абсолютного розуму», який управляє світом і упроваджує в життя «вічні закони справедливості». П. Ж. Прудон намагався виявити в економічних категоріях «хороші» та «погані» сторони. Так, досліджуючи проблеми розподілу праці, він визнає не тільки його позитивний вплив на розвиток продуктивних сил, але й негативний – розглядає як «джерело злиднів». Він робить висновок, що використання машин зменшує потребу у робочій силі і своїм результатом прямо протилежно дії розподілу праці. На думку Прудона, головне завдання у тому, щоб, зберігаючи «хорошу» сторону цієї категорії, знищити іншу шляхом реформування економіки.
Реформування капіталізму взагалі, на його думку, повинно будуватися на основоположному принципі справедливості. Прудон був прибічником мирної, ненасильницької соціальної революції, яка робить зайвими політичні конституції. Наріжним каменем теорії Прудона була ідея автономії особистості, вільної від поневолення буржуазією, державою, церквою. Він дав ґрунтовну критику сучасної йому держави та капіталістичних відносин. М. Туган-Барановський зазначав, що ««Экономические противоречия» содержат в себе такую глубокую критику капиталистического строя, что большинству последующих критиков капитализма оставалось только развивать или видоизменять мысли Прудона. Не подлежит сомнению, что, несмотря на крайне пристрастную критику Прудона Марксом, «Капитал» Маркса создался под непосредственным влиянием «Экономических противоречий». И это неудивительно, так как Прудон был первым замечательным экономистом, применившим гегелевский диалектический метод к исследованию системы экономических категорий во всей их совокупности. Тому же методу следовал и Маркс» (Туган-Барановский М. И. Экономические очерки. – С. 219–220). Природною формою життя людей Прудон вважав суспільство, яке базується на розподілі праці, рівності людей, взаємообміні послугами та результатами праці, договорах, трудовій власності, вільному об’єднанні трудящих, де підтримується рівновага між особистими інтересами людей та суспільними інтересами. «…Я требую уничтожения привилегий и рабства, я хочу равноправия, хочу, чтобы царил закон. Справедливость, и только справедливость – вот суть моего сочинения», – писав Прудон у праці «Що таке власність?» (Прудон П. Ж. Что такое собственность? или Исследование о принципе права и властит ; Бедность как экономический принцип ; Порнократия или Женщины в настоящее время / П. Ж. Прудон. – Москва : Республика, 1998. – С. 15).
Посилаючись на підсумки сучасних йому революцій і практику впровадження різних конституцій, Прудон доводив безрезультатність таких перетворень для реального звільнення трудящих. Головним повинен стати економічний переворот, основними засобами здійснення якого він вважав справедливий розподіл, прямий обмін результатами праці, безплатний кредит, народний банк (Див.: Румянцева Е. Е. Новая экономическая энциклопедия. – С. 538).
У своїх творах П.-Ж. Прудон, як зазначається у підручнику «Історія економічних учень» за редакцією В. Д. Базилевича:
- Трактував справедливість як рівність та взаємоповагу, які реалізуються в економічних відносинах через взаємність послуг.
- Рушійною силою економічної діяльності та стимулом економічного прогресу вважав індивідуальну свободу, засновану на приватній власності та вільному розпорядженні результатами власної праці.
- Засуджував власність як засіб привласнення чужої праці та отримання нетрудових доходів всупереч принципу взаємності послуг. Визнавав тільки дрібну власність, виступав за знищення великої приватної власності.
- Рішуче засуджував комунізм.
- Критикував експлуататорську природу існуючого на той час капіталістичного суспільства.
- Обґрунтував теорію «конституйованої вартості», яка стала наріжним каменем побудованої вченим системи економічних суперечностей.
- Виклав власне розуміння таких економічних категорій, як поділ праці, конкуренція, кредит, торговельний баланс тощо.
- Обґрунтував необхідність подолання внутрішньої суперечливості вартості шляхом реформування сфери обміну та інше (Див.: Історія економічних учень : підручник : у 2 ч. / за ред. В. Д. Базилевича. – 2-ге вид., випр. – Київ : Знання, 2005. – Ч. 1. – С. 277–281).
Соціалістичний рух Франції та інших країн Європи у середині XIX ст. розвивався під впливом ідей П. Ж. Прудона.
