Катон народився у 234 р. до н. е. у місті Тускул, побудованому сабінянами у 25 кілометрах на південний схід від Рима. На відміну від його правнука – Марка Порція Катона Молодшого, сучасника Юлія Цезаря, прадіда називали Старшим (Major), або прізвиськом Цензор (Censorius, Censor). Предки Катона Старшого походили з роду вершників-еквітів і проживали у муніції Тускули – міській общині, що мала права римського громадянства. Його сім'я вважалася заможною, володіла землею. Катон виховувався у країні сабінян, де «по старинному обычаю, глава семьи воспитывал сына в своих сабинских поместьях, приучая его возделывать и любить землю» (Трухина Н. Н. Политика и политики "золотого века" Римской республики (II в. до н. э.) : [монография] / Н. Н. Трухина ; под ред. И. Л. Маяк. – Москва : Изд-во Моск. ун-та, 1986. – С. 99).
За словами Плутарха, Катон «еще мальчишкой весь был разукрашен ранами, меж которыми не было ни единой, нанесенной в спину. Он сам рассказывает, что первый свой поход проделал в возрасте семнадцати лет, когда Ганнибал, сопровождаемый удачей, опустошал Италию огнем» (Плутарх. Сравнительные жизнеописания : в 2 т. / Плутарх ; издание подготовили С. С. Аверинцев, М. Л. Гаспаров, С. П. Маркиш. – Москва : Наука, 1994. – 2-е изд., испр. и доп. – Т. 1. – С. 383. – (Литературные памятники)). Дуже швидко сміливий воїн отримав посаду військового трибуна. Хороброго, розумного військового трибуна не оминули увагою і у Римі – його призначили на посаду квестора (чиновника з фінансів) Сципіона Африканського Старшого у Сицилії. Катон прийняв справи і знайшов численні фінансові порушення. Свої критичні зауваження квестор надіслав до сенату. Справа набула скандального характеру. Катона підтримав впливовий сенатор Фабій і винних було покарано.
Катон почав сходження традиційними для римської знаті сходинками влади. За підтримки Луція Валерія Флакка, представника стародавнього знатного римського роду, що володів маєтком недалеко від маєтку Катона, він перебрався до Рима. Свої організаторські здібності, талант блискучого оратора Катон спрямував на службу своєму покровителеві й у той же час почав збирати власних прихильників.
У 199 р. до н. е. Катон отримав посаду едила, а у 198 р. до н. е. – претора. В управління йому була передана провінція Сардинія, де він прославився як непідкупний суддя і гонитель лихварів.
За заслуги перед Римом Катону у 195 до н. е. доручили здійснювати складне проконсульське управління Ближньою Іспанією. І тут він здобув чимало як воєнних, так і господарських перемог. Рим нагородив воєначальника вищою державною нагородою – тріумфом (святом на честь повернення героя полководця на батьківщину). На урочистостях розчулений Катон сказав, що завоював в Іспанії для рідної держави більше міст, ніж пробув там днів.
У 191 р. до н. е. Катон служив у штабі консула Манія Ацилія Глабріона у Греції. Саме Катон зробив обхідний маневр у Фермопілах, що забезпечив римлянам швидку перемогу, та першим приніс у сенат звістку про вигнання Антіоха III з Греції, випередивши інших посланців.
У Римі тріумфатор почав брати активну участь у засіданнях сенату, народних зібраннях і судових справах. Він добився посади цензора, перемігши у конкурсі вісьмох знатних претендентів.
Своє цензурування Катон почав з масових перевірок і боротьби зі свавіллям вищих посадових осіб у провінціях. Він був ініціатором закону, що обмежив витрати на предмети розкоші, за яким дорогі товари обкладалися високим податком. Непідкупний цензор, який блискуче орієнтувався у всіх питаннях державного господарства, ретельно вивчав і скасовував невигідні для казни угоди, що були укладені з приватними особами на умовах державного підряду. Не раз Катон сміливо приймав виклик і перемагав впливових чиновників-казнокрадів. На цій посаді він проявляв надзвичайну строгість і навіть домігся виключення сімох сенаторів зі складу сенату. Така діяльність збільшувала не тільки кількість прихильників його політики, але й чисельність ворогів. Катон сперечався зі злочинцями у судах до глибокої старості і майже завжди виходив переможцем. На самого Катона 44 рази подавались позови до суду, але жодного разу він не був засуджений.
Катон зіграв зловісну роль у долі Карфагена. Відвідавши місто у якості посла у 153 р. до н. е., він був вражений багатством міста, що розвивалося і становило все більшу загрозу Риму. Припущення, ніби Катон та інші землевласники бажали знищення Карфагена заради монополії Рима у торгівлі вином і маслом, дослідники вважають не дуже переконливим. Існує версія істориків, згідно якої, насправді, Катон побоювався, щоб Карфаген не потрапив до рук енергійного царя Нумідії Масинісси, який у такому разі сам став би суперником Рима. Кожен свій виступ Катон завершував у сенаті словами: «Що до іншого, я вважаю, що Карфаген повинен бути знищений» («Ceterum censeo Carthaginem esse delendam»). Вважається, що саме за його ініціативи римляни почали третю Пунічну війну (149–146 рр. до н. е.), яка завершилася руйнуванням Карфагена. Взагалі ж Катон виступав противником безглуздих війн, у які втягували Рим ненажерливі намісники провінцій заради власної наживи. Він наполягав на встановленні суворого державного контролю над військовою здобиччю, у сенаті став найавторитетнішим лідером незнатної сенатської більшості. Політика Катона була направлена проти нобілітету – засилля знаті у сенаті та державі.
Катон прославився не тільки як визначний державний діяч, його роль у розвитку римської літератури не менш вагома. З літературних праць Катона найбільш відомим є прозовий твір «Carmen de moribus» («Про звичаї»), а також посібники з різних практичних питань, написані як для державних посадовців, так і для простих громадян – «Commentariis de medicina» («Медичні записки»), «De re militari» («Про військову справу») та багато інших. Проте, на жаль, збереглися лише деякі уривки з цих творів у працях інших авторів.
Катон був і визначним оратором. Цицерон порівнював його з греком Лісієм, знаходячи між ними схожість у гостроті слова, витонченості і стислості. А Плутарх називав його другим Демосфеном за переконливу логіку і в’їдливість.
Катон заклав також підвалини римської історіографії. До нього римські історики писали грецькою. Твір Катона «Origines» («Початки») став першим історичним твором латинською мовою і важливим джерелом римської і в цілому стародавньої італійської історії. В ньому використовувалися стародавні рукописи, які потім були назавжди втрачені. На жаль, і від самих «Початків» до нас також дійшли тільки уривки, які були викладені Германом Петером у його роботі «Historicorum Romanorum reliquiae» (Лейпциг, 1870 р.).
У повному обсязі історія залишила нам тільки твір «De re rustica» («Про сільське господарство»), в якому викладені без будь-якої системи усілякі правила, що відносяться до різних галузей сільськогосподарського виробництва та міститься безліч практичних порад. Дещо занадто критичною здається оцінка внеску Катона в економічну думку, висловлена Й. Шумпетером: «…Рекомендация Катона Старшего, советовавшего землевладельцу продавать стареющих рабов до того, как они станут бесполезными, и изображать из себя по возможности максимально жесткого надсмотрщика при осмотре поместья, несомненно говорят о многом, но они не предполагают никакого экономического анализа» (Шумпетер Й. История экономического анализа : в 3 т. / Й. А. Шумпетер ; пер. с англ. под ред. В. С. Автономова. – Санкт-Петербург : Экон. школа, 2004. – Т. 1. – С. 88). Катона вважають першим з так званих римських письменників-аграріїв, які намагалися визначити шляхи раціональної організації сільськогосподарського виробництва. Як зазначає М. Сергієнко, «жизнь Катона пришлась на переходное время, когда италийское захолустье превращалось в крупную державу, выступавшую на мировую арену с явно агрессивными намерениями. Все менялось в стране: экономика, национальное самосознание, быт и нравы. Старое и новое уживались рядом, и люди, уже по-новому перекраивавшие жизнь, еще не отдавали себе отчета в том, что они отреклись от вчерашнего дня.
Катон был сыном своего времени, и старое и новое, несовместимые по существу, логически взаимно исключаемые, мирно уместились на страницах его книги. Это одно из ее бесценных достоинств. Перед нами встает рабовладельческое имение той поры, когда Рим был еще медвежьим углом, обитатели которого и не помышляли о мировом господстве: наконец-то читаем мы не поздние анекдоты о великих мужах, пахавших землю, пекших у себя на очаге репу и считавших семь югеров земли допустимым пределом земельной собственности, – у нас есть документальные данные, зафиксированные человеком, который вырос в дедовском имении и унес оттуда ряд воззрений, привычек и замашек» (Ученые земледельцы древней Италии / Ин-т истории СССР АН СССР, Ленинград. отд-ние ; пер. с латин., примеч., введ. М. Сергеенко ; [отв. ред. Ф. Х. Бахтеев]. – Ленинград : Наука, 1970. – С. 5–6). Разом з цим, у своєму трактаті про землеробство Катон намагається описати ідеальне, на його думку, господарство, яке відрізняється від існуючих своєю раціональністю. Його модель господарства має відмінності, зокрема, і від грецької моделі: якщо у Ксенофонта домогосподарство Істомаха об’єднує садибу, сільськогосподарські угіддя і помешкання рабів в єдиний господарський комплекс, то Катон розглядає їх як окремі структурні одиниці.
На думку Катона, власник найприбутковішого маєтку повинен володіти різноманітними угіддями: виноградником, поливним городом, вербовими насадженнями, садом з оливкових дерев, лугом, хлібною нивою, лісом тощо. Пізніше деякі коментатори цього уривку трактату вважали, що Катон відобразив шкалу прибутковості галузей сільського господарства. Це твердження має певний сенс, оскільки автор звертав увагу на умови торгівлі і кількість наявних механічних засобів, а на перше місце у списку культурних угідь поставив виноградник, а не сад з оливкових дерев.
Використовуючи свій особистий практичний досвід, Катон намагався встановити оптимальні пропорції окремих складових виробництва спеціалізованих рабовласницьких господарств. Так, наприклад, на його думку, садибу з оливковими деревами у 240 югерів могли обслуговувати 13 працівників (вілик (наглядач), ключниця, 5 робітників, 3 орачі, погонич ослів, свинопас і вівчар). Він скрупульозно перераховував весь необхідний набір інструментів для ведення сільськогосподарського виробництва і навіть предметів домашнього вжитку всіх мешканців садиби, аж до клаптикових ковдр рабів.
Катон, детально розглядаючи всі організаційні моменти виробництва, ідеалізував сільськогосподарську працю, натуральне господарство, спрямоване на максимальне задоволення потреб маєтку. Усі надлишки Катон рекомендував господарям продавати. «Идеалом Катона является такое хозяйство, которое обслуживает прежде всего свои собственные потребности или, выражаясь более точным экономическим языком, создаёт преимущественно потребительные стоимости. Продавать следует только излишки, а покупать – лишь то, что нельзя производить в собственном хозяйстве. Но у Катона звучит и меркантилистская нотка: по его мнению, хозяин, который рационально ведёт своё хозяйство, должен поменьше покупать и побольше продавать» (Розенберг Д. И. История политической экономии : учеб. пособие для экон. вузов / Д. И. Розенберг. – Москва : Соцэкгиз, 1940. – Т. 1. – C. 28).
Він інтуїтивно відчував, що основним джерелом доходу землевласника є робоча сила і земельна рента: «В організації зразкового маєтку Катон вирішальну роль відводив не матеріальним засобам виробництва (техніці, устаткуванню, насінню тощо), а «гарному місцю» і живій робочій силі. Виходячи з основного принципу господарювання на землі, відповідно до якого хазяїну «любо продавати, а не купувати», Катон орієнтується на приміське господарство, пов’язане зі збутом частини виробленої продукції. Господарство, вважав він, слід улаштовувати так, щоб воно було «якомога прибутковішим», тому що доходність, прибутковість – це «честь і слава» його хазяїна» (Кредісов А. І. Історія вчень менеджменту : підручник / А. І. Кредісов. – Київ : Знання України, 2001. – С. 38).
Катон давав рекомендації і з організації примусової праці. Зокрема, він писав про те, що управитель маєтку повинен стежити за тим, щоб раби постійно були зайняті виснажливою працею. Тоді вони, на його думку, будуть здоровіші і більш охоче йтимуть відпочивати після денної роботи. Катон вважав рабів лише знаряддями праці, організація роботи яких повинна базуватися на найжорстокіших принципах. Він закликав до застосування сурових тілесних покарань за невиконання рабами завдань. Катон наголошував, що між рабами доцільно сіяти ворожнечу, розпалювати конфлікти, щоб запобігти їх об’єднанню та виникненню бунтів і непокори. Разом з цим Катон закликав і до застосування системи заохочень, до стимулювання сумлінної продуктивної праці з урахуванням заохочуючих до праці надбавок. Він детально розписав сезонні норми харчування рабів, розраховував норму солі, визначав зразки одягу тощо.
«Катон первым среди представителей экономической мысли Древнего Рима поставил проблему эффективности рабовладельческого хозяйства, связав ее с организацией производства и обмена. Уже в самом начале трактата Катон предостерегает землевладельца от «большого оборудования». Он стремился достичь соответствующего эффекта через регламентацию не только средств труда, но и самого процесса производства. Огромная роль отводилась хозяину поместья, который должен хорошо знать календарь земледельческих работ и все необходимые агротехнические приемы. Таким образом, рентабельность подневольного труда ставилась в зависимость от множества факторов. В трактате Катона просматривается идея видеть рабовладельческое поместье не просто формой хозяйства, а организацией производства с определенной рыночной ориентацией», – зазначається у виданні «Мировая экономическая мысль. Сквозь призму веков» (Мировая экономическая мысль. Сквозь призму веков : в 5 т. / Моск. гос. ун-т им. М. В. Ломоносова ; [сопред. редкол. Г. Г. Фетисов, А. Г. Худокормов]. – Москва : Мысль, 2004. – Т. 1 : От зари цивилизации до капитализма / [отв. ред. Г. Г. Фетисов]. – С. 102).