Гракхи Тиберій Семпроній та Гай Семпроній

Гракхи (Gracchus)

Тиберій Семпроній (Tiberius Sempronius)
162 – 133 рр. до н. е.
Гай Семпроній (Gaius Sempronius)
153 – 121 рр. до н. е. –
давньоримські політичні діячі ІІ ст. до н. е., народні трибуни.

Життя та діяльність

Брати Гракхи походили зі знатного роду Семпроніїв. Батько майбутніх трибунів Тиберій Семпроній Гракх був відомим полководцем, дипломатом і політичним діячем. Вже у 27 років він став народним трибуном. Двічі його обирали консулом (177 р. до н. е., 163 р. до н. е.), а у 169 році до н. е. – цензором. Доля не раз зводила Тиберія Гракха з Марком Порцієм Катоном Старшим. Вони разом воювали в Іспанії, спільно виступили проти політики Сципіона Африканського. Як державний діяч, політик, воєначальник Тиберій Гракх користувався великим авторитетом не тільки у друзів, а й серед ворогів. Так, іспанці через сорок років після війни, в якій брав участь Тиберій Гракх, під час чергового зіткнення з римлянами, погодилися вести переговори про перемир'я тільки з його сином. Сципіон Африканський, знаменитий переможець Ганнібала, настільки поважав свого політичного супротивника, що, помираючи, заповів, щоб його молодша дочка Корнелія вийшла заміж тільки за Тиберія Гракха. І побажання героя було здійснено. У подружжя народилося дванадцять дітей, з яких вижило тільки троє: старший син, за традицією також названий Тиберієм, молодший син Гай і дочка Семпронія. Діти були ще маленькими, коли помер їх батько. Корнелія, відкинувши чимало пропозицій від знатних чоловіків вдруге вступити у шлюб, повністю присвятила себе вихованню дітей. Вона намагалася зробити все, щоб дати їм достойну освіту і виховання.

Брати виховувалися в однакових умовах, але мали зовсім різні характери. Плутарх писав: «Во-первых, выражение лица, взгляд и жесты у Тиберия были мягче, сдержаннее, у Гая резче и горячее, так что, и выступая с речами, Тиберий скромно стоял на месте, а Гай первым среди римлян стал во время речи расхаживать по ораторскому возвышению и срывать с плеча тогу, – как афинянин Клеон, насколько можно судить по сообщениям писателей, был вообще первым, кто, выступая перед народом, сорвал с себя плащ и хлопнул себя по бедру. Далее, Гай говорил грозно, страстно и зажигательно, а речь Тиберия радовала слух и легко вызывала сострадание. Наконец, слог у Тиберия был чистый и старательно отделанный, у Гая – захватывающий и пышный. Так же различались они и образом жизни в целом: Тиберий жил просто и скромно, Гай в сравнении с остальными казался воздержным и суровым, но рядом с братом – легкомысленным и расточительным, в чем и упрекал его Друз, когда он купил серебряных дельфинов, заплатив по тысяче двести драхм за каждый фунт веса» (Плутарх. Сравнительные жизнеописания : в 2 т. / Плутарх ; издание подготовили С. С. Аверинцев, М. Л. Гаспаров, С. П. Маркиш. – 2-е изд., испр. и доп. – Москва : Наука, 1994. – Т. 2. – С. 297–298).

Корнелія часто залучала до виховання синів свого зведеного брата Публія Корнелія Сципіона Еміліана, який деякою мірою замінив їм батька. Коли ж Тиберію виповнилося сімнадцять років, Сципіон Еміліан взяв його з собою у табір під Карфагеном, де Тиберій відзначився при штурмі фортеці. Слава героя була настільки великою, що його обрали до колегії жерців авгурів, до якої входили тільки найшановніші громадяни Рима, а впливовий сенатор Аппій Клавдій запропонував одружитися зі своєю дочкою.

Прагнення справедливості і тривога за долю вітчизни не давали спокою Тиберію Гракху, спонукали його до активної діяльності. Як зазначав професор Санкт-Петербурзького університету, російський історик Е. Д. Грімм, у 137 р. до н. е. Тиберій разом з консулом Манцином

(Гримм Э. Д. Гракхи, их жизнь и общественная деятельность : биогр. очерк / Э. Д. Гримм. – Санкт-Петербург, 1894. – С. 40. – (Жизнь замечательных людей. Биографическая библиотека Ф. Павленкова)).

Знеславлена армія повернулася до Рима. Консула Манцина закували у кайдани і босого, в одній сорочці відправили назад до Іспанії. Деякі сенатори закидали Тиберію, що він не мав права вести перемовини від імені всього Рима, що краще було померти, прийнявши нерівний бій. Та більшість була йому вдячна за збереження життя тисячам воїнів. Тиберій, незважаючи на пересуди, виставив свою кандидатуру на виборах трибунів на 133-й рік і, хоча йому ледве виповнилося 30 років, був одностайно обраний.

На посаді трибуна Тиберій Гракх виступив ініціатором ряду законопроектів. Давно обдуманий і готовий проект земельного закону великодосвідчені покровителі не радили виносити на попереднє обговорення сенату, як це зазвичай робилося, знаючи, чим закінчиться таке обговорення. Тому Тиберій удався до «обхідного маневру» – проект земельного закону було запропоновано безпосередньо до коміцій – народних зборів.

Законодавча ініціатива Тиберія зводилася до того, що всі землевласники, що зайняли державні землі, мали залишити собі по 500 югерів на родину плюс 250 югерів на двох дорослих синів, але не більше 1000 югерів (250 га) усього. Крім того, було запропоновано обмежити норми випасу на общинних землях великої (до 100 голів) та малої (до 500 голів) рогатої худоби. Натомість земля передавалася б у повноправне і вічне володіння. Решту землі, понад цю норму, слід було повернути державі і розділити на ділянки по 30 югерів та роздати у спадкове користування (без права продажу) безземельним вільним селянам. За споруди, насадження та інші інвестиції у землі, що будуть вилучатися, закон передбачав виплату компенсації. Контроль за виконанням земельної реформи пропонувалося покласти на комісію з трьох чоловік, що щорічно мала переобиратися народним зібранням до того часу, поки всі державні землі не були б справедливо перерозподілені. Комісія наділялася правом вирішувати всі суперечливі питання про приналежність земель.

Земельна реформа, що була запропонована Тиберієм, не підривала основи державного устрою Республіки і навіть не дуже сильно зменшувала статки тих, хто зумів збагатитися за її рахунок. Але пропозиція експропріації землі, яку сенатська аристократія вже звикла вважати своєю власністю, викликала обурення більшості сенаторів. От як описує Плутарх ситуацію, що склалася перед початком обговорення на народному зібранні проекту Тиберія Гракха: «При всей мягкости и сдержанности этой меры народ, готовый забыть о прошлом, радовался, что впредь беззакониям настанет конец, но богатым и имущим своекорыстие внушало ненависть к самому закону, а гнев и упорство – к законодателю, и они принялись убеждать народ отвергнуть предложения Тиберия, твердя, будто передел земли – только средство, настоящая же цель Гракха – смута в государстве и полный переворот существующих порядков. Но они ничего не достигли, ибо Тиберий отстаивал это прекрасное и справедливое начинание с красноречием, способным возвысить даже предметы, далеко не столь благородные, и был грозен, был неодолим, когда, взойдя на ораторское возвышение, окруженное народом, говорил о страданиях бедняков…» (Плутарх. Сравнительные жизнеописания. – Т. 2. – С. 301).

Сенатори вимушені були вдатися до дієвого засобу, щоб перешкодити ухваленню земельного закону, – трибунській інтерцесії. Трибун Марк Октавій, сам великий землевласник, наклав вето на обговорення закону в коміціях. Тіберій Гракх звернувся до зборів народу і закликав позбавити Октавія влади трибуна. Вперше за всю історію Римської Республіки законно вибраний народний трибун Марк Октавій був позбавлений своїх повноважень. Народне зібрання прийняло і земельний закон Тіберія Гракха. У комісію по впровадженню земельної реформи були обрані Тіберій і Гай (який у цей час перебував в Іспанії) Гракхи та Аппій Клавдій. Вони енергійно взялися за справу, але зустріли шалений супротив багатих землевласників.

Невдовзі Сенату вдалося спровокувати стихійні заворушення у Римі, під час яких Тіберія Гракха і багатьох його прихильників було вбито.

Коли Тіберій намагався здійснити свої реформи, далеко від Рима, на військовій службі спочатку в Іспанії, а потім у Сардинії, мужнів новий і, як незабаром з'ясувалося, ще більш грізний супротивник сенату – Гай Гракх – молодший брат вбитого трибуна. «В Сардинии Гай дал всесторонние доказательства своей доблести и нравственной высоты, намного превзойдя всех молодых и отвагою в битвах и справедливостью к подчиненным, и почтительной любовью к полководцу, а в воздержности, простоте и трудолюбии оставив позади и старших» (Плутарх. Сравнительные жизнеописания. – Т. 2. – С. 309).

Він повернувся до Рима лише через дев’ять років після смерті брата, здобувши славу у далеких римських провінціях, і відразу виставив свою кандидатуру на виборах трибунів. Більшість багатих і впливових громадян виступили проти нього. Але, за свідченнями Плутарха, «…народ, поддерживавший Гая, собрался со всей Италии в таком количестве, что многие не нашли себе в городе пристанища, а Поле всех не вместило и крики голосующих неслись с крыш и глинобитных кровель домов» (Плутарх. Сравнительные жизнеописания. – Т. 2. – 310).

У 123 році до н. е., через 10 років після вбивства Тіберія, Гай Гракх став одним з трибунів римського народу. Якщо у характері старшого брата сучасники відзначали деяку сентиментальність і навіть мрійливість, то Гай був пристрасною натурою, людиною дії, прекрасним оратором і мав твердий характер. Цілий ряд законів, які один за одним йому вдавалося провести у коміціях, цілеспрямовано завдавали удари по сенату, поступово позбавляючи його впливу і влади.

Досягши зменшення впливу сенату на управління економікою Рима, Гай Гракх розгорнув бурхливу діяльність. Він почав реалізовувати масштабні плани нового будівництва. Вершники отримали безліч підрядів на виконання суспільних робіт, що дали заробіток бідноті. Розширилися торговельні зв'язки Рима. «Он внес еще законопроекты – о новых колониях, о строительстве дорог и хлебных амбаров, и во главе всех начинаний становился сам, нисколько не утомляясь ни от важности трудов, ни от их многочисленности, но каждое из дел исполняя с такою быстротой и тщательностью, словно оно было единственным, и даже злейшие враги, ненавидевшие и боявшиеся его, дивились целеустремленности и успехам Гая Гракха. А народ и вовсе был восхищен, видя его постоянно окруженным подрядчиками, мастеровыми, послами, должностными лицами, воинами, учеными, видя, как он со всеми обходителен и приветлив и всякому воздает по заслугам, нисколько не роняя при этом собственного достоинства, но изобличая злобных клеветников, которые называли его страшным, грубым, жестоким. Так за непринужденными беседами и совместными занятиями он еще более искусно располагал к себе народ, нежели произнося речи с ораторского возвышения» (Плутарх. Сравнительные жизнеописания. – Т. 2. – С. 311–312).

Проте Гай розумів, що працевлаштувати всіх люмпенів шляхом подальшого розширення фронту суспільних робіт неможливо. Тоді у нього виникла смілива ідея створення великої колонії за межами Італії. Разом зі своїм однодумцем, колишнім консулом, а нині теж трибуном, Фульвієм Флакком Гай відправився у подорож до Північної Африки. Їх вибір пав на землі, що колись належали переможеному Карфагену. Тут було вирішено заснувати велику колонію Юнонію. Рішення про створення колонії вдалося ухвалити у коміціях, і навіть було складено список перших шести тисяч колоністів. Е. Д. Грімм зазначав:

(Гримм Э. Д. Гракхи, их жизнь и общественная деятельность. – С. 80).

З метою заохочення римлян у колонізації нових земель Гай виступив ще з однією законодавчою ініціативою. Він запропонував надати права повного римського громадянства латинянам, а громадянам союзних італійських міст дарувати «латинське право» (обирати, але не мати право бути обраними у римські магістрати). Розповсюдження повного громадянства на весь Лаціум повинно було сприяти розселенню римлян. У разі прийняття цих пропозицій відбулася б нечувана для Імперії консолідація всіх італійців під егідою Рима. Та законопроект Гая провалили не тільки сенатори, а й римський плебс у коміціях, який убачав в ньому небезпеку збільшення числа нахлібників держави.

Підбадьорений цим успіхом, сенат почав контрнаступ на Гракха. У цей час якраз відбувалися вибори трибунів на наступний, 121 рік до н. е.

Народне зібрання перетворилося на сутичку між прихильниками і супротивниками Гракха. Консул Опімій пішов на безпрецедентний крок – для придушення громадянського заколоту він вирішив задіяти армію, незважаючи на те, що стародавній закон і звичаї забороняли війську навіть заходити за міську браму. На штурм Авентинського пагорба, де розташувалися прихильники Гракха, пішов елітний загін римських легіонерів і критських найманців. Тим, хто добровільно складе зброю, було обіцяно помилування, а за голови Гракха і Флакка була призначена винагорода – золота мали видати стільки, скільки заважить кожна з голів заколотників.

Битва тривала недовго і перетворилася у справжню різанину. Плутарх так описав останні хвилини життя Гая Гракха: «Враги бросились вдогонку и настигли Гая подле деревянного моста, и тогда друзья велели ему бежать дальше, а сами преградили погоне дорогу и дрались, никого не пуская на мост, до тех пор, пока не пали оба. Теперь Гая сопровождал только один раб, по имени Филократ; точно на состязаниях, все призывали их бежать скорее, но заступиться за Гая не пожелал никто, и даже коня никто ему не дал, как он ни просил, – враги были уже совсем рядом. Тем не менее он успел добраться до маленькой рощицы, посвященной Фуриям, и там Филократ убил сначала его, а потом себя. Некоторые, правда пишут, что обоих враги захватили живыми, но раб обнимал господина так крепко, что оказалось невозможным нанести смертельный удар второму, пока под бесчисленными ударами не умер первый» (Плутарх. Сравнительные жизнеописания. – Т. 2. – С. 317).

(Гримм Э. Д. Гракхи, их жизнь и общественная деятельность. – С. 93).

Брати Гракхи запропонували суспільству здійснити ряд політичних та економічних заходів, які хоча і не були впровадженні в їх час, але настільки відповідали життєвим потребам римської держави, що були проведені незабаром після загибелі реформаторів. Вони «…выдвинули требование, аналогичное требованию афинских демократов: государство должно заботиться о своих маломощных гражданах, должно регулировать и хозяйственные вопросы. Для этого нужно, во-первых, установить максимальный размер земли, которая может быть концентрирована в руках отдельных лиц; во-вторых, общественные государственные земли, которые были захвачены незаконным путём, должны быть отобраны и розданы малоимущему населению. Младший брат, Гай, шел ещё дальше. Он настаивал на том, чтобы государство наделяло граждан не только землёй, но и средствами производства для её обработки. Гракхи требовали также организации переселения малоземельных или безземельных крестьян в другие части Римской империи, где имелись свободные земли» (Розенберг Д. И. История политической экономии : учеб. пособие для экон. вузов / Д. И. Розенберг. – Москва : Соцэкгиз,1940. – Т. 1. – C. 29).

Е. Д. Грімм зазначав:

(Гримм Э. Д. Гракхи, их жизнь и общественная деятельность. – С. 80).

Відомі вчені та авторитетні джерела про Тиберія та Гая Гракхів

Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770–1831) – німецький філософ, один із засновників німецької класичної філософії

«Тиберий Гракх выступил с предложением распределить их [богатства] между римскими гражданами; кроме того он возобновил лициниевы аграрные законы, которые в связи с чрезмерным могуществом отдельных индивидуумов вовсе не применялись. Он стремился главным образом к тому, чтобы наделить свободных граждан собственностью и населить Италию не рабами, а гражданами. Однако этот благородный римлянин был убит корыстолюбивою знатью, потому что римскую конституцию нельзя было спасти посредством самой конституции. Гай Гракх, брат Тиберия, стремился к достижению той же благородной цели, которую имел в виду его брат, но и его постигла та же участь».
     Гегель. Сочинения : [в 14 т.] / Гегель. – Москва ; Ленинград : Соцэкгиз, 1935. – Т. 8. – С. 292.

«Экономические взгляды Тиберия Гракха отличались теоретической зрелостью и ясностью мысли…
В его аграрных проектах было много политического смысла, глубокого понимания экономических проблем эпохи. Тиберий Гракх выдвигал перед господствующим классом аграрную программу, способную облегчить родовые муки рабовладельческого способа производства и сделать более надежной его дальнейшую экспансию. Эта программа была прогрессивной, так как она делала уступки народным массам и вместе с тем гарантировала развитие производительных сил на основе нового способа производства. Тиберий не был революционером и только под влиянием народных масс проявлял склонность к решительным действиям. Фактически он остался в рамках легальной борьбы…
Между тем аграрный проект открыл новую страницу в истории экономической мысли древнего мира».
     Полянский Ф. Я. Экономическая мысль Древнего Рима. – С. 74.

Віктор Дмитрович Базилевич (нар. 1949 р.) – український економіст, доктор економічних наук, професор

«Важной страницей экономической истории Древнего Рима являются аграрные реформы народных трибунов братьев Гракхов – Тиберия (162–133 гг. до н. э.) и Гая (152–121 гг. до н. э.). Они стремились провести земельные реформы, приостановить разорение крестьян, ограничить крупное землевладение, наделить землей обедневших мелких собственников с целью восстановления мелкого землевладения, не допускать пролетаризации большинства населения. Тиберий Гракх «стремился главным образом к тому, – говорит Г. Гегель, – чтобы наделить свободных граждан собственностью и населить Италию не рабами, а гражданами. Однако этот благородный римлянин был убит корыстолюбивой знатью, потому что римскую конституцию уже нельзя было спасти посредством самой конституции. Гай Гракх, брат Тиберия, стремился к достижению той же благородной цели, которую имел в виду его брат, но и его постигла та же участь». Реформаторы потерпели поражение, в силу чего все прогрессивные начинания Гракхов со временем были сведены к нулю».
     Базилевич В. Д. Философия экономики. История : [монография] / В. Базилевич, В. Ильин ; Киев. нац. ун-т им. Тараса Шевченко. – Киев : Знання ; Москва : Рыбари, 2011. – С. 144.

Література

• Энциклопедический словарь / под ред. К. К. Арсеньева, Ф. Ф. Петрушевского. – Санкт-Петербург : Брокгауз и Ефрон, 1898. – Т. 9а (полутом 18). – С. 526–527.
  Шифр зберігання книги: 030 Э68
• Большая энциклопедия : словарь общедоступных сведений по всем отраслям знания / ред. С. Н. Южаков. – Санкт-Петербург : Просвещение, [1901]. – Т. 7. – С. 427–429.
  Шифр зберігання книги: 030 Б79
• Энциклопедический словарь Русского библиографического института Гранат / ред. Ю. С. Гамбаров [и др.]. – 7-е изд., перераб. – Москва : Русский библиогр. ин-т Гранат, [1913]. – Т. 16. – Стб. 427–434.
  Шифр зберігання книги: 030 Э68
• Юридична енциклопедія : в 6 т. / редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова) та ін. – Київ : Укр. енцикл., 1998. – Т. 1. – С. 627–628.
  Шифр зберігання книги: 34 Ю70
• Економічна енциклопедія : у 3 т. – Київ : Академія ; Тернопіль : Акад. нар. госп-ва, 2000. – Т. 1. – С. 273–274.
  Шифр зберігання книги: 33 Е40
• Словарь античности : пер. с нем. / отв. ред. В. И. Кузищин. – Москва : Прогресс, 1989. – С. 155.
  Шифр зберігання книги: 9(3) С48
• Античные писатели : словарь / ред. М. В. Белкин. – Санкт-Петербург : Лань, 1999. – С. 130.
  Шифр зберігання книги: 8И А74
• Античный способ производства в источниках : литературные, эпиграфические и папирологические свидетельства о социально-экономической истории древней Греции, эллинистического Востока и Рима / ред. С. А. Жебелев, С. И. Ковалев. – Ленинград : ГАИМК, 1933. – 596 с. – Из содерж.: Гракханское движение. – С. 462–490. – Див. повний текст в колекції цифрової бібліотеки КНЕУ «Світова економічна спадщина»: http://lib.kneu.edu.ua/ua/Kollektsii_tsifrovoy_biblioteki/
  Шифр зберігання книги: 330.342 A72
• Аппиан Александрийский. Римская история : пер. с греч. / Аппиан Александрийский. – Москва : АСТ : Ладомир, 2002. – 878 с. – С. 389–402: о Тиберии и Гае Гракхах.
  Шифр зберігання книги: 9(3) А76
• Бетелл Т. Собственность и процветание / Том Бетелл ; [пер. с англ. Б. Пинскера ; науч. ред. А. Куряев]. – Москва : Ирисэн, 2008. – 476 с. – Из содерж.: Гракхи. – С. 99–105.
  Шифр зберігання книги: 330.8 Б54
• Борский Г. Тиберий Гракх / Григорий Борский. – Москва : Госиздат, 1919. – 64 с.
  Шифр зберігання книги в НІБ України: 9(~)24 Б836
• * Герцберг Г. Ф. История Рима / Г. Ф. Герцберг ; пер. с нем. М. А. Антоновича. – [Киев, 1898?]. – [2], II, 672 с. – Из содерж.: Гракховская революция. – С. 407–440.
• Гримм Э. Гракхи, их жизнь и общественная деятельность : биогр. очерк / Э. Гримм. – Санкт-Петербург, 1894. – 96 с. – (Жизнь замечательных людей : биогр. библиотека Ф. Павленкова).
  Шифр зберігання книги в НБУВ: АО116760
  Шифр зберігання книги в НІБ України: 9(37) Г84
• Гримм Э. Д. Тиберий и Гай Гракхи / Э. Д. Гримм // Демосфен и Цицерон. Тиберий и Гай Гракхи. Богдан Хмельницкий. Джузеппе Гарибальди. Михаил Скобелев : биогр. повествования / сост., общ. ред. Н. Ф. Болдырева. – Челябинск : Урал, 1996. – С. 107–211. – (Жизнь замечательных людей. Биогр. б-ка Ф. Павленкова ; т. 18).
  Шифр зберігання книги в НІБ України: А6675 9(~) Д313
• Егер О. Всемирная история : в 4 т. / Оскар Егер. – Изд. испр. и доп. – Москва : АСТ, 2000. – Т. 1. – 824 с. – С. 528–537: о Тиберии и Гае Гракхах.
  Шифр зберігання книги: 9(3) Е28
• Езерский М. Гракхи : роман / Милий Езерский ; [вступ. ст. А. И. Немировского]. – Москва : Скифы, 1991. – 352 с.
  Шифр зберігання книги в НІБ України: Е424
• Зелинский Ф. Ф. Римская республика : пер. с пол. / Ф. Ф. Зелинский. – Санкт-Петербург : Алетейя, 2002. – 448 с. – Из содерж.: Братья Гракхи. – С. 285–300.
  Шифр зберігання книги: 9(3) З-49
• Історія економічних учень : підручник : у 2 ч. / за ред. В. Д. Базилевича. – 2-ге вид., випр. – Київ : Знання, 2005. – Ч. 1. – С. 81–82.
  Шифр зберігання книги: 330.8 І-90
• Краус Н. М. Історія економіки та економічної думки: структурно-логічні схеми, таблиці, малюнки : навч. посіб. / Н. М. Краус ; М-во освіти і науки України, ВНЗ Укоопспілки "Полтав. ун-т економіки і торгівлі". – Київ : Центр учб. літ., 2014. – С. 39.
  Шифр зберігання книги: 330.8 К78
• Лапырёнок Р. В. Кризис 192 г. до н. э. и судьба аграрной реформы Тиберия Гракха / Р. В. Лапырёнок, А. В. Сморчков // Вестник древней истории. – 2014. – № 3. – С. 47–58.
  Шифр зберігання книги в НБУВ: Ж13309/2014/3
• Моммзен Т. История Рима : в 2 т. : пер. с нем. / Т. Моммзен. – Москва : Соцэкгиз, 1937. – Т. 2, кн. 4, гл. 2 : Движение за реформы и Тиберий Гракх. – С. 69–95 ; гл. 3 : Революция и Гай Гракх. – С. 96–121.
  Шифр зберігання книги: 9(3) М76
• Мейер Э. Движение Гракхов / Эдуард Мейер // Очерки из экономической и социальной истории древнего мира и средних веков : статьи / пер. с нем. под ред. В. Э. Дена. – Санкт-Петербург : Издание М. И. Водовозовой, 1899. – С. 143–162.
  Шифр зберігання книги: 9(3) О-95
• Плутарх. Сравнительные жизнеописания : в 2 т. / Плутарх ; издание подготовили С. С. Аверинцев, М. Л. Гаспаров, С. П. Маркиш. – 2-е изд., испр. и доп. – Москва : Наука, 1994. – Т. 2. – 669 с. – Из содерж.: Тиберий и Гай Гракхи. – С. 297–318.
  Шифр зберігання книги в НІБ України: М16-2  9(~)24 П402
• Полянский Ф. Я. Экономическая мысль Древнего Рима : курс лекций / Ф. Я. Полянский ; Моск. гос. ун-т им. М. В. Ломоносова, Экон. фак. – Москва : Изд-во Моск. ун-та, 1978. – Лекция 2, § 4 : Программа гракханского движения. – С. 59–74 ; § 5 : Реформы Гая Гракха. – С. 74–83.
  Шифр зберігання книги: 330.8 П54
• Розенберг Д. И. История политической экономии : учеб. пособие для экон. вузов / Д. И. Розенберг. – Москва : Соцэкгиз, 1940. – Т. 1. – C. 28–29.
  Шифр зберігання книги: 330.8 Р64
• Сергеев В. С. Гражданская война в Риме в конце республики (Гракхи) [Электронный ресурс] / В. С. Сергеев // Борьба классов. – 1936. – № 9. – С. 90–101. – Режим доступа: http://istmat.info/node/38908. – Дата обращения: 12.04.2018.
• Сергеев В. С. Очерки по истории Древнего Рима / В. С. Сергеев. – Москва : Соцэкгиз, 1938. – Ч. 1, гл. 7.4 : Выступление Тиберия Гракха. – С. 165–173 ; гл. 7.6 : Социально-политические реформы Гая Гракха. – С. 177–188.
  Шифр зберігання книги: 9(3) С32
• Сергеенко М. Е. Земельная реформа Тиберия Гракха и рассказ Аппиана / М. Е. Сергеенко // Вестник древней истории. – 1958. – № 2. – С. 150–156.
  Шифр зберігання журналу в НІБ України: 05 В38
• Сергеенко М. Е. Три версии в Плутарховой биографии Тиберия Гракха / М. Е. Сергеенко // Вестник древней истории. – 1956. – № 1. – С. 47–49.
  Шифр зберігання журналу в НІБ України: 05 В38
• Трухина Н. Н. Политика и политики "золотого века" Римской республики : (II в. до н. э.) / Н. Н. Трухина ; под ред. И. Л. Маяк. – Москва : Изд-во Моск. ун-та, 1986. – 184 с. – С. 145–148: о Гракхах.
  Шифр зберігання книги: 9(3) Т80
• Утченко С. Л. Кризис и падение Римской республики / С. Л. Утченко ; АН СССР, Ин-т истории. – Москва : Наука, 1965. – 288 с. – С. 129–132: о Гракхах.
  Шифр зберігання книги: 9(3) У86
• Штолль Г. В. История Древнего Рима в биографиях / Штолль Г. В. ; [пер. с нем. Я. Г. Гуревича]. – Смоленск : Русич, 2003. – [Разд.] 27 : Тиберий Семпроний Гракх. – С. 352–363 ; [разд.] 28 : Гай Семпроний Гракх. – С. 364–375. – (Популярная историческая библиотека : осн. в 2000 г.).
  Шифр зберігання книги: 9(3) Ш92
• Экономическая история мира. Европа / Ин-т Европы РАН ; под общ. ред. М. В. Конотопова. – Москва : Дашков и К°, 2004. – [Т. 1, разд. 4.5] : Законы Гракхов. – С. 119–122.
  Шифр зберігання книги: 338 Э40

Фотогалерея

• 

  Режим доступу: https://discover.in.ua/history/reformi-brativ-grakhiv.html. – Дата звернення: 07.05.2018.

• 

  Режим доступу: http://biography.edigg.com/Tiberius_Gracchus.shtml. – Дата звернення: 07.05.2018.

• 

  Режим доступу: https://en.wikipedia.org/wiki/Cornelia_(mother_of_the_Gracchi). – Дата звернення: 07.05.2018.

• 

  Режим доступу: https://pt.wikipedia.org/wiki/Ficheiro. – Дата звернення: 07.05.2018.

• 

  Режим доступу: https://en.wikipedia.org/wiki/Gaius_Gracchus#/media/File:Death_of_Gaius_Gracchus.jpg. – Дата звернення: 07.05.2018.

• 

  Режим доступу: https://fr.wikipedia.org/wiki/Jules_Cavelier. – Дата звернення: 07.05.2018.