Афанасій Лаврентійович Ордин-Нащокін походив з родини небагатого псковського поміщика. «Фамилия Нащокиных, – пише В. Іконников, – принадлежит к числу выезжих» (Іконников В. Історичні портрети / В. Іконников. – Київ : Либідь, 2004. – С. 296). Предок російських Нащокіних походив з Італії: він приїхав на службу до тверського князя Олександра Михайловича, прийняв православ’я з іменем Дмитрій та отримав прозвисько Красний. Його син, також Дмитрій, приймав участь у битві тверян з татарським військом у 1327 р. і отримав поранення обличчя, за що був прозваний «Нащокою», тому нащадки почали називатися Нащокіними. Його правнука, що загинув у битві при Орші (8 вересня 1514 р.), почали називати Орди, саме від нього і вели походження Ордин-Нащокіни. Рік народження Афанасія Ордин-Нащокіна невідомий, в історичній літературі існує припущення щодо 1605 р. Він отримав гарну для тих часів освіту, знав іноземні мови (латинську, німецьку, польську, французьку та ін.), вивчав математику, риторику. З 1622 р. знаходився на «полковой службе» у Пскові. У 1642 р. російський цар Михайло відправляє Афанасія Ордин-Нащокіна на шведський кордон для огляду та виправлення лінії кордону прикордонних земель, захоплених шведами. З того часу він ще не один раз успішно виконує різні дипломатичні обов’язки та доручення.
Під час російсько-шведської війни, що розпочалася у 1656 р., приймав участь у воєнних операціях та був призначений воєводою у місті Царевичеві-Дмитрієві (Кокенгаузен), з підпорядкуванням йому міста Друє, фактично був головним розпорядником у Лівонії. У 1658 р. за успішну дипломатичну діяльність по укладанню Валієсарського перемир’я зі шведами А. Ордин-Нащокін «произведен в думные дворяне» (молодший чин Боярської думи). Як зазначає В. Іконников, «… деятельность Нащокина настолько выдавалась в ряду тогдашних администраторов, что царь Алексей вправе был сказать ему: «А служба твоя забвенна николи не будет». И он действительно не забыл его, не дал ему затереться в рядах мелкого чиновничества…» (Іконников В. Історичні портрети. – С. 300). У 1665–1666 рр. Ордин-Нащокін був воєводою м. Пскова. Тут він провів прогресивну реформу міського самоуправління, яка сприяла посиленню прав ремісників та купецтва. Невдовзі він був відкликаний із Пскова для ведення переговорів з Польщею. У 1667 р. після тривалих переговорів з Річчю Посполитою він уклав Андрусівське перемир’я на вигідних для Росії умовах. За це отримав боярське звання та був призначений головним управителем Посольського приказу та керівником декількох інших установ, був «царской большой печати и государственных великих посольских дел оберегателем» (Див.: Ключевский В. О. Сочинения : в 9 т. / В. О. Ключевский ; под ред. В. Л. Янина. – Москва : Мысль, 1988. – Т. 3, ч. 3. – С. 316). У 1667–1671 рр. керував Посольським приказом і фактично очолював російський уряд.
У цей період Ордин-Нащокін значно активізував зовнішню політику, здійснив цілу низку різних важливих заходів у галузі економіки і державного управління Росії. Зокрема, під його редакцією був виданий «Новоторговий устав» (затверджений 22 квітня 1667 р.), який визначив напрямки подальшого розвитку зовнішньої політики російської держави. У 1671 р. унаслідок, як вважають дослідники, постійних інтриг недоброзичливців та загострення відносин з царською владою з питань зовнішньої політики країни, Ордин-Нащокін опинився у відставці. «…Это был один из предтеч Петра Великого, – зазначає С. М. Соловйов, – человек, который убедился в превосходстве Запада и начал громко говорить об этом превосходстве, требовать преобразований по западному образцу. Он дорого поплатился за это, когда хваленый Запад отнял у него сына. Но неприятности этим не могли ограничиться. Узнавши чужое, лучшее, Нащокин стал порицать свое, худшее; но, порицая дела, он непременно должен был порицать лица, принять на себя роль учителя, выставляя свое превосходство, тогда как было много людей сильных, которые не хотели признавать этого превосходства, не хотели быть учениками Нащокина. И нельзя не признать, что Нащокин поступал при этом не очень мягко, слишком давал чувствовать свое превосходство, свои учительские права» (Соловьев С. М. Сочинения : в 18 кн. / С. М. Соловьев. – Москва : Мысль, 1991. – Кн. 6, т. 12. – С. 379). Невдовзі він прийняв монаший постриг. «Религиозный и благодушный по своему характеру Ордин-Нащокин, после многих житейских неудач и неприятностей, избрал в конце своих дней тот путь, по которому следовали многие в Древней Руси на закате старости: он удалился (в 1672 г.) на свою родину, в Крыпецкий монастырь (Иоанна Богослова, в 12 верстах от Пскова), где и постригся, приняв имя Антония» (Іконников В. Історичні портрети. – С. 328).
У 1679 р. його знову запрошено для ведення переговорів з поляками. Царі Олексій Михайлович і Федір Олексійович неодноразово зверталися до нього з листами за порадами у політичних справах.
Помер Афанасій Лаврентійович Ордин-Нащокін у 1680 р.
Російський юрист, професор Московського університету М. М. Капустін (1828–1899) у книзі «Дипломатические сношения России с Западной Европой во второй половине ХVІІ в.» писав:
(Капустин М. Дипломатические сношения России с Западной Европой, во второй половине XVII-го века / М. Капустин. – Москва : Унив. тип., 1852. – С. 9–10).
А. Л. Ордин-Нащокін займає провідне місце серед передових представників російської економічної думки XVII ст. Його економічні погляди – один із перших проявів російського меркантилізму. Ордин-Нащокін не залишив після себе спеціальних економічних праць, проте його державна діяльність, проекти законів, думки з різних економічних і політичних питань, що знайшли відображення у листах і доповідях царю, свідчать про нього як про видатного політика та економіста другої половини XVII ст.
За своїми поглядами Ордин-Нащокін був ревним прибічником абсолютистської монархії. Всі його практичні дії були спрямовані на створення сильної абсолютистської держави, незалежної і самостійної. Він розумів, що для досягнення економічної самостійної Росії необхідно ліквідувати відсталість її народного господарства. Він не погоджувався з чисто фіскальним розумінням ролі держави і вважав, що головним завданням держави є піклування про економічний розвиток і добробут країни.
Він мав власну програму економічної політики, яка включала питання розвитку промисловості, зовнішньої і внутрішньої торгівлі, грошового обігу, кредиту, фінансів, шляхів сполучення, зв’язку та ін. Ордин-Нащокін, будучи псковським воєводою, провів оригінальну реформу (1665 р.). Він запропонував ввести купецьке самоуправління, залишивши за воєводою лише функції загального нагляду. Купці, згідно з проектом, звільнялися від інших “градских служб” і обов’язків по фінансовому відомству. Цей план було викладено у трьох “Пам’ятках” (листах) купецьким старостам Пскова. Центральною ідеєю проекту був захист інтересів російського торгового люду від іноземних купців, що намагалися підкорити російський ринок. Та ж сама ідея – захист інтересів російських купців – була головною і у “Новоторговому уставі” (1667 р.), складеному Ордин-Нащокіним. Устав передбачав, зокрема, стягнення із західних купців більшого мита, ніж з російських. За “Новоторговим уставом” іноземні купці отримали значно більші обмеження, ніж за попередніми псковськими указними статтями про міське упорядкування 1665 р. (“Псковські положення”). Насамперед це стосувалося територіального обмеження торгівлі іноземних купців, яким дозволялося торгувати лише у прикордонних містах, за виключенням випадків, коли іноземні торгівці отримували особливий дозвіл “великого государя жалованные грамоты о торгах, за красной печатью”.
“Новоторговий устав” мав сприяти залученню до країни і утриманню дорогоцінних металів. Устав визначав розміри мита, яке передбачалося платити тільки срібними єфимками (російська назва німецьких срібних монет) і забороняв іноземцям займатися роздрібною торгівлею та торгувати між собою без сплати мита та ін. Існувало обмеження на ввезення предметів розкоші. Порушення встановлених правил каралось конфіскацією товарів. Ці проекти передбачали строгу регламентацію внутрішньої та зовнішньої торгівлі та були різновидом політики меркантилізму, що бралася на озброєння російським абсолютизмом в інтересах російського купецтва та державної казни. Торгівлю Ордин-Нащокін вважав одним з головних джерел доходів держави та покращення народного добробуту.
Багато зробив Ордин-Нащокін і для налагодження торговельних зв’язків із зарубіжними країнами. А. Л. Ордин-Нащокін приділяв велике значення зміцненню фінансового становища держави. У «Псковському положенні» та «Новоторговому уставі» він намагався розробити систему державної регламентації грошового обігу, упорядкування стягування митних зборів. У проекті створення торгових компаній у Пскові Ордин-Нащокін зробив спробу організації кредитування «маломожных» купців. Виступаючи за розвиток торгівлі і кредиту, він звертав увагу також і на розвиток вітчизняної промисловості. На відміну від західноєвропейських меркантилістів, які розглядали національну промисловість переважно з точки зору експорту, Ордин-Нащокін пов’язував розвиток промисловості із задоволенням потреб населення власної країни, зменшенням імпорту товарів. Він намагався розширити товарообіг головним чином на внутрішньому ринку. Він сприяв створенню судноверфі на Західній Двіні і Оці, ініціював створення поштового сполучення між Москвою, Ригою та Вільнюсом; приймав активну участь в організації різних мануфактур: по виробництву паперу, скла, шкіри, а також металургійних і металообробних підприємств. З його ім’ям пов'язаний і розвиток садівництва в Росії. Ордин-Нащокін високо цінував особисту ініціативу. «…Половину рати продать да промышленника купить – и то будет выгоднее», – говорив він (Цит. за: Ключевский В. О. Сочинения : в 9 т. – Т. 3, ч. 3. – С. 323).
«Будучи крупным государственным деятелем и политиком, А. Л. Ордин-Нащекин (ок. 1605–1680) являлся и одним из наиболее ярких представителей экономической мысли XVII в., – зазначають автори монографії «Эволюция институционализма в российской экономической мысли (IX–XXI вв.)» О. В. Іншаков і Д. П. Фролов. – Имея возможность воочию наблюдать за хозяйственной жизнью западноевропейских стран, он метким критическим взором уязвлял провалы в реализации институциональных функций государства в современной ему России, говорил о масштабном и необдуманном принесении государственных хозяйственных интересов в жертву сиюминутным корыстным или фискальным потребностям. По мысли А. Л. Ордина-Нащекина, народное хозяйство должно было стать приоритетным объектом государственного управления и поддержки. В то же время предложенная им программа экономических мероприятий лояльно относилась к существованию тяжелых форм зависимости и отвечала ассоциированным интересам российского дворянства…
Воспринимая и используя западный институциональный опыт, А. Л. Ордин-Нащекин нередко делал «с примеру сторонних чужих земель», что дало повод некоторым историкам, в частности В. О. Ключевскому, рассматривать его как русского западника. Думается, что это неверно, поскольку А. Л. Ордин-Нащекин вообще-то всегда был противником слепого подражания и рабского отношения к иностранным порядкам и институтам. Опыт западных государств он воспринимал весьма критически и часто повторял: «да что нам за дело до иноземных обычаев: их платье не по нас, а наше не по них». Таким образом, и восприятие, и заимствование зарубежных институтов проводились А. Л. Ординым-Нащекиным осторожно и обдуманно» (Иншаков О. В. Эволюция институционализма в российской экономической мысли (IX–XXI вв.) : [монография : в 4 т.] / О. В. Иншаков, Д. П. Фролов. – Москва : Экономистъ, 2007. – Т. 1. – С. 215–216, 217–218).
«В своей государственной деятельности Ордын-Нащокин исходил из того, что народное хозяйство страны представляет собой единое целое и его отдельные отрасли находятся в тесной взаимосвязи. Это представление о целостности народного хозяйства отличает Ордын-Нащокина от многих предшествовавших ему русских экономистов, которые фиксировали свое внимание главным образом на отдельных вопросах, отдельных областях народного хозяйства.
Несравненно более широкими являются и представления Ордын-Нащокина о народнохозяйственных задачах и экономической роли государства…
Политика меркантилизма, проводимая Ордын-Нащокиным, была вызвана настоятельной необходимостью разрешить денежную проблему, которая имела огромное значение для России того времени. Однако решение этой проблемы являлось лишь частью его программы экономического развития страны» (История русской экономической мысли / АН СССР, Ин-т экономики ; под ред. А. И. Пашкова. – Москва : Госполитиздат, 1955. – Т. 1, ч. 1. – С. 230, 246).
