Дівович Семен Данилович
Дівович (Дзівович) Семен Данилович
(початок 1730-х – близько 1765) —
український письменник середини XVIII ст.,
автор віршованої “Розмови Великоросії з Малоросією”.
(початок 1730-х – близько 1765) —
український письменник середини XVIII ст.,
автор віршованої “Розмови Великоросії з Малоросією”.
Семен Дівович народився у козацькій родині на початку 1730-х рр. в містечку Семенівка (Семіонівка) Топальської сотні Стародубського полку. Батько Данило Дівович відправив синів Семена та Олексу навчатися до Києво-Могилянської академії. У 1754 р. після закінчення класу риторики, як одного з найкращих студентів С. Дівовича за сприяння К. Розумовського було послано продовжувати навчання до Санкт-Петербурзького університету. Там він виявив інтерес до астрономії, математики, фізики та інших природничих наук. Навчався у професора Франца Епінуса, товаришував з майбутнім громадським діячем і письменником Опанасом Лобисевичем, філософом Яковом Козельським, поетом і драматургом Федором Козельським. Але завершити повний курс навчання в університеті йому не вдалося. За версією дослідників, через недоброзичливе ставлення Михайла Ломоносова, С. Дівовича і О. Лобисевича було виключено з університету. О. Оглоблин з цього приводу пише: «Ломоносов, як відомо, дуже не любив українських студентів, вихованців Київської Академії. Саме в той час він переслідував і Григорія А. Політику». Причину вигнання було сформульовано як “за нехождение их на профессорские лекции” (Оглоблин О. Люди старої України / Олександр Оглоблин. – Мюнхен : Дніпрова хвиля, 1959. – С. 15).
У конфлікт втрутився президент Академії наук К. Розумовський, який скасував розпорядження М. Ломоносова, але, незважаючи на це, С. Дівович і О. Лобисевич змушені були повернутися на батьківщину (1760 р.). Після повернення в Україну С. Дівовича 9 лютого 1761 р. було призначено перекладачем при Генеральній військовій канцелярії, де у той час служив його брат Олекса. У 1763 р. він призначений архіваріусом Малоросійського генерального архіву. Проживав у м. Глухові. Помер у молодому віці після тяжкої хвороби близько 1765 р. Видатний український історик Михайло Грушевський називав військових канцеляристів доби гетьмана К. Розумовського, серед яких були Семен і Олекса Дівовичі, козацькою інтелігенцією, яка готувала національне українське відродження XIX ст. (Див.: Грушевский М. С. Об украинской историографии XVIII века несколько соображений / М. С.Грушевский // Известия АН СССР. Отд-ние обществ. Наук. – 1934. – С. 216).
У Глухові С. Дівович написав великий твір у формі віршованого діалогу “Розмова Великоросії з Малоросією”. «60-ті роки XVIII ст. – доволі складний період в історії Гетьманщини, – зазначається в нарисі “Історія українського козацтва”. – У 1764 р. було ліквідовано, тепер уже остаточно, гетьманську форму правління, що стало наслідком зусиль нової імператриці Катерини II, спрямованих на створення “добре регульованої держави”. Цей процес вимагав уніфікації політичного устрою на всій території імперії та максимального обмеження, а то й цілковитого скасування, автономних прав окремих територій, передусім Гетьманщини, Ліфляндії та Фінляндії. Ці провінції, за висловом самої імператриці, повинні були “обрусеть и перестать глядеть как волки к лесу”. Щодо України окремо наголошувалося: “когда же в Малороссіи гетмана не будет, то должно стараться чтоб век и имя гетманов исчезло”. Така політика в колах козацької еліти закономірно викликала протест, що втілювався в петиціях та наказах, складених з нагоди скликання Законодавчої комісії 1767–1768 рр., а також в історико-наративних творах. У цей період написано історичні твори, які є спробою узагальнення історії козацької держави, що невпинно наближалася до остаточного занепаду. Їх виникнення частково зумовлювалося тими самими мотивами, що дещо раніше обумовили появу й так званих козацьких літописів, – реальною загрозою автономному існуванню Гетьманщини. Якщо на початку століття вона була уособлена петровськими реформами, то нині опосередкувалась діяльністю Катерини II.
Найяскравішим з історичних наративів доби “згасання” Гетьманщини, в якому ідея автономізму та протистояння імперській інтеграції постала настільки відверто, що цей твір цензура заборонила до друку в 40-х рр. XIX ст., є знаменитий віршований діалог “Розмова Великоросії з Малоросією”… Як зазначено на одному зі списків пам'ятки, Дівович написав свій твір “в честь, славу и защищенія всей Малороссіи”» (Історія українського козацтва : нариси : у 2 т. / ред. В. А. Смолій. – К. : Академія, 2006. – Т. 2. – С. 292–293).
Автор твору обрав форму віршованого діалогу на історичну тематику, в якому Великоросія ставить ряд запитань Малоросії щодо її історії, державницьких традицій, прав та привілеїв. Головною метою твору було обстоювання ідеї рівноправності обох державних утворень – Малоросії і Великоросії, державної самостійності козацької держави та висловлювання протесту проти політики російського уряду щодо України. У своїй поемі С. Дівович викладає історію України від найдавніших часів до середини XVIII ст.
«“Розмова Великоросії з Малоросією”, – пише В. Шевчук, – поширювалася рукописно і дійшла до нас у кількох списках. Один неповний (менше половини) писано 1761 р. у Глухівській сотні, два інші, неповні також (без кінця і з пропуском усередині), були у зібранні І. Бецького, із них один від другої половини XVIII ст., а другого зроблено в 1833 р. Ще з одного списку збереглися доповнення тексту. Спроби І. Бецького видати твір були безуспішні. Сам начальник Третього відділу Дубельт дав на поему такого відгука: “Коли б я був цензором, то не допустив би до надрукування тому, що тут образа Росії, образа і Малоросії: перша ставить дурні запитання, а друга похваляється, як стара баба, і нарешті, серце її знемагає від нашого іга”» (Шевчук В. О. Муза Роксоланська : Українська література XVI-XVIII століть : у 2 т. / Валерій Шевчук ; ред. С. Головко. – К. : Либідь, 2005. – Т. 2. – С. 545–546).
За оцінкою відомого українського історика О. Оглоблина, Семен Дівович подав свою аргументацію дуже талановито, із залізною силою логіки, з високим почуттям своєї національної правди й гідності, з глибоким розумінням історії України та Росії, що опиралося на добре знання доступних на той час джерел (Див.: Гуржій О. І. Сто великих постатей і подій козацької України / О. І. Гуржій, Т. В. Чухліб. – К. : Арій, 2008. – С. 438).
Суто економічних питань у творі небагато, проте він є цінним джерелом для аналізу суті й сприйняття суспільної думки в цілому. Основний зміст твору зводиться до того, що Україна, відповідаючи Росії, розкриває свою історію від давніх хозарів, розповідає про перемоги над ворогами, про побут і озброєння козаків. Наголошує автор на тому, що спочатку Україною управляли власні начальники, пізніше вона була під владою польських королів і, нарешті, добровільно піддалася під владу російських царів.
Так, відповідаючи Великоросії на питання про походи й «найбільш начальників видних», Малоросія переповідає про всі походи майже в хронологічному порядку, наголошує на хоробрості козаків і перелічує гетьманів і козацьких ватажків, що керували походами. Йдеться у творі про побут козаків, які жили у куренях по «сто і двісті і навіть більш у згоді, отак, в однім місці» (Дівович С. Розмова Великоросії із Малоросією 1762 року / Семен Дівович // Тисяча років української суспільно-політичної думки : у 9 т. / редкол.: Т. Гунчак (голова) та ін. – К. : Дніпро, 2001. – Т. 4, кн. 2. – С. 119). Збагачувались козаки за рахунок воєнної здобичі.
Пояснює автор причини боротьби з Польщею:
«З образи я важкої із Польщею билась.
До унії ті ляхи хотіли схилять,
Данинами гнобили, взялись і карать:
В котлах дітей, мерзенні, козацьких варили,
Жінкам зрізали груди, а потім мертвили.
В озлобленні, що тільки надумать могли,
Чинили: все громили, палили й товкли.
Отож за те насилля, наругу церков,
За муки діток наших постала я знов»
(Тисяча років української суспільно-політичної думки : у 9 т. / редкол.: Т. Гунчак (голова) та ін. – К. : Дніпро, 2001. – Т. 4, кн. 2. – С. 120).
Особливо звеличує автор Богдана Хмельницького. «Хмельницького хоробрість тут не описать, умів в бою, і часто, він перемагать» (Тисяча років української суспільно-політичної думки : у 9 т. / редкол.: Т. Гунчак (голова) та ін. – К. : Дніпро, 2001. – Т. 4, кн. 2. – С. 132). Б. Хмельницького «Малоросія» прославляла не лише за військові перемоги, за хоробрість, а й вихваляла за розум, за невибагливість у походах.
«Він мало дбав про себе, щоб всім пригодити,
Суспільство та Вітчизну увіч захистити»
(Тисяча років української суспільно-політичної думки : у 9 т. / редкол.: Т. Гунчак (голова) та ін. – К. : Дніпро, 2001. – Т. 4, кн. 2. – С. 132).
Прославляючи Б. Хмельницького, автор не забуває й про козаків, які, погрожуючи полякам кривавим мечем, погоджувались у битві упасти й пропасти, «або щоб рідну землю звільнить од напасті» (Тисяча років української суспільно-політичної думки : у 9 т. / редкол.: Т. Гунчак (голова) та ін. – К. : Дніпро, 2001. – Т. 4, кн. 2. – С. 123). С. Дівович у цьому творі неодноразово звертається до проблеми гноблення українського народу польською шляхтою, звинувачує її за намагання зламати віру, за знущання над українським народом. «Чи їжі бракувало тоді вам, щоб жить, що наших стали діток в котлах ви варить?» (Тисяча років української суспільно-політичної думки : у 9 т. / редкол.: Т. Гунчак (голова) та ін. – К. : Дніпро, 2001. – Т. 4, кн. 2. – С. 124). Автор наголошує, що не раз робились спроби замиритись, але польська сторона від того відрікалась. Словами Малоросії категорично заперечується можливість повернення під владу Польщі.
«Піде скоріше сонце із заходу в схід,
Ніж ми підем зароку своєму в обхід.
Скорше води в ріках назад потечуть,
Ніж козаки себе вам у владу дадуть,
Скоріше зорі з неба на землю осядуть,
А землероби в небі орать небо стануть,
Вода вогнем візьметься, з вогню підуть води,
Ніж ми вам піддамося на вічнії годи!»
(Тисяча років української суспільно-політичної думки : у 9 т. / редкол.: Т. Гунчак (голова) та ін. – К. : Дніпро, 2001. – Т. 4, кн. 2. – С. 125).
Відзначаючи патріотизм й емоційність автора, слід також відмітити його високу освіченість. В цьому вірші має місце переспів одного з віршів Овідія. Крім того, бажаючи погибелі всім ворогам України, С. Дівович покладається на державу, яка буде захищати її інтереси. Для підсилення впливу на читача щодо важливості такої позиції автора, він використовує у вірші рядки з «Енеїди» Вергілія.
У творі на запитання Великоросії щодо поневолювачів України Малоросія відповідає, що «не раз, не два, тут можна і треба сказати, багато їх хотіло мене прихиляти». Польща «і кримський хан та й інші бажали володіть, схилить у свою владу а чи одоліть» (Тисяча років української суспільно-політичної думки : у 9 т. / редкол.: Т. Гунчак (голова) та ін. – К. : Дніпро, 2001. – Т. 4, кн. 2. – С. 125). Проте Гетьман Б. Хмельницький не піддався, а скликав військо для боротьби із загарбниками. Цим військом, запевняє Малоросія, Б. Хмельницький міг би пройти і несхожені альпійські гори (які ніхто, крім Геркулеса і потім Ганнібала, не міг пройти. – Прим. в рукописі). Але, підкреслює автор, Б. Хмельницькому не було потреби туди йти. Він не намагався розпочати війну зі світом, «а бився із одним лиш нашельцем своїм, який його суспільству, він визнав, був злим» (Тисяча років української суспільно-політичної думки : у 9 т. / редкол.: Т. Гунчак (голова) та ін. – К. : Дніпро, 2001. – Т. 4, кн. 2. – С. 132).
Малоросія наголошує, що Б. Хмельницький покорився лише російському цареві: «Не тобі, – звертається вона до Великоросії, – Государю твоєму піддалась ... отак, рівні з тобою» (Тисяча років української суспільно-політичної думки : у 9 т. / редкол.: Т. Гунчак (голова) та ін. – К. : Дніпро, 2001. – Т. 4, кн. 2. – С. 126).
Малоросія доводить права на свою історичну суверенність. Твір С. Дівовича був «великої сили українським літературним протестом проти московської централістичної політики», – писав історик О. Оглоблин (Оглоблин О. Люди старої України / Олександр Оглоблин. – Мюнхен : Дніпрова хвиля, 1959. – С. 18).
Відомі вчені та авторитетні джерела про Семена Даниловича Дівовича
- Разговор Великороссии с Малороссиею / C. Дівович // Українська література XVIII ст. : поетичні твори, драматичні твори, прозові твори. – К. : Наук. думка, 1983. – С. 384– 414.
Шифр зберігання книги: У1 У45 - Із поеми «Розмова Великоросії з Малоросією», 1762 р. / C. Дівович // Антологія української поезії : в 6 т. / ред. М. П. Бажан. – К. : Дніпро, 1984. – Т. 1. – С. 315–329.
Шифр зберігання книги: У1 А72 - Розмова Великоросії із Малоросією / Семен Дівович // Тисяча років української суспільно-політичної думки : у 9 т. / редкол.: Т. Гунчак (голова) та ін. – К. : Дніпро, 2001. – Т. 4, кн. 2. – C. 115–144. – Текст доступний також на CD.
Шифр зберігання книги: 1Ф Т93 - Розмова Великоросії із Малоросією / C. Дівович // Слово многоцінне : хрестоматія української літератури, створеної різними мовами в епоху Ренесансу (друга половина XV-XVI століття) та в епоху Бароко (кінець XVI-XVIII століття) : в 4 кн. / упоряд. Валерій Шевчук, Василь Яременко. – К. : Аконіт, 2006. – Кн. 4. – С. 597–635.
Шифр зберігання книги: У1 С48
- Енциклопедія історії України / НАН України, Ін-т історії України ; редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. – К. : Наук. думка, 2004. – Т. 2. – С. 399.
Шифр зберігання книги: 9(С2) Е68 - Українська літературна енциклопедія : в 5 т. / редкол.: І. О. Дзеверін (відп. ред.) та ін. – К. : Укр. рад. енцикл., 1990. – Т. 2. – С. 65.
Шифр зберігання книги: 8У1 У45 - Возняк М. С. Історія української літератури : у 2 кн. / М. С. Возняк. – 2-ге вид. виправл. – Л. : Свiт, 1994. – Кн. 2. – С. 401–404 .
Шифр зберігання книги: 8У1 В64 - Гуржій О. І. Сто великих постатей і подій козацької України / О. І. Гуржій, Т. В. Чухліб. – К. : Арій, 2008. – С. 437–438.
Шифр зберігання книги: 9(С2) Г95 - Історія українського козацтва : нариси : у 2 т. / ред. В. А. Смолій. – К. : КМ Академія, 2007. – Т. 2. – С. 292–294.
Шифр зберігання книги: 9(С2) І-90 - Києво-Могилянська академія в іменах. XVII-XVIII ст. : енцикл. видання / відп. ред. В. С. Брюховецький. – К. : КМ Академія, 2001. – С. 182.
Шифр зберігання книги: 37 К38 - Корнійчук Л. Я. Історія економічної думки України: навч. посібник / Л. Я. Корнійчук ; М-во освіти і науки України, Київ. нац. екон. ун-т. – К. : КНЕУ, 2004. – С. 90–92.
Шифр зберігання книги: 33(09) К67 - Оглоблин О. Люди старої України / Олександр Оглоблин. – Мюнхен : Дніпрова хвиля, 1959. – С. 14–23. – Режим доступу до електронної версії друкованої публікації: http://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/148/file.pdf. – 22.05.2013.
Шифр зберігання книги в НБУВ: Т3(4Укр)4/ О-375 - Оглоблин О. П. Люди старої України та інші праці / О. Оглоблин ; Укр. іст. т-во, Ун-т «Остроз. Акад.» ; [упоряд. А. Атаманенко] ; ред. Л. Р. Винар. – Острог ; Нью-Йорк, 2000.
Шифр зберігання книги в НПБ України: А604213 - Українська література у портретах і довідниках : Давня література – література ХIХ ст. : довідник / редкол.: С. П. Денисюк та ін. – К. : Либідь, 2000. – С. 86.
Шифр зберігання книги: 8У У45 - Українські письменники : біобібліографічний словник : у 5 т. / редкол. : О. І. Білецький (голова) та ін. – Вид. переробл. – Х. : Прапор, 2005. – Т. 1 / уклад. Л. Є. Махновець. С. 306–307.
Шифр зберігання книги: 8У У45 - Шевчук В. О. Муза Роксоланська : Українська література ХVI–XVIII століть : у 2 кн. / Валерій Шевчук ; ред. С. Головко. – К. : Либідь, 2005. – Кн. 2. – С. 545–554.
Шифр зберігання книги: 8У1 Ш37
<gallery widths=200px heights=220px perrow=2>