Сергій Васильович Бородаєвський народився в Охтирці на Харківщині. «Більшу частину кращих літ свого свідомого життя, – писав він, – я присвятив для розвитку кооперативного кредиту. Незабаром після закінчення університету я віддався цій справі і вже не кидав її майже протягом всього свого життя» (Бородаєвський С. В. Теорія і практика кооперативного кредиту. – Подєбради, 1925. – С. 1). Він закінчив юридичний факультет Харківського університету. Спочатку, як він пише, працював на ниві кредитної кооперації в Санкт-Петербурзькому відділенні Комітету щодо сільських ощадно-позичкових і промислових товариств на посаді секретаря, а пізніше головою відділу кредитної кооперації. Одночасно працював в Управлінні у справах дрібного кредиту – старшим ревізором. З 1910 р. і до кінця революції він – член Центрального комітету ощадно-кредитних товариств. Разом із службовою діяльністю він займається й науковою роботою, друкує праці з питань теорії кооперативного кредиту, читає лекції на Вищих комерційних курсах М. В. Побєдінського і в Політехнічному інституті Петрограда.
З 1917 р. Бородаєвський брав участь у створенні українських кооперативних центральних установ, був головою Всеукраїнської спілки виробничих кооперативів («Трудсоюз»), з 1918 р. – товариш (заступник) міністра торгівлі і промисловості в уряді гетьмана П. Скоропадського. В 1919 р. він емігрував за кордон, викладав у Міжнародній академії в Брюсселі, у 1921–1922 рр. в Парижі в Сорбонні. У 1931–1942 рр. був професором Української господарської академії в Подєбрадах, Українського технічно-господарського інституту та Українського вільного університету у Празі, учасник багатьох кооперативних з'їздів (Див.: Енциклопедія історії України : [в 10 т.] / НАН України, Інститут історії України ; редкол.: В. А. Смолій (голова) [та ін.]. – Київ : Наук. думка, 2005. – Т. 1. – С. 351).
Ще до революції, займаючи різні урядові посади, Бородаєвський одночасно друкує ряд праць з питань кооперації. 1901 р. він опублікував інформацію про перший Міжнародний конгрес з народного кредиту, який проходив у Парижі влітку 1900 р. Бородаєвський пише, що метою, яку ставив Конгрес, було вивчення «найбільш дійових засобів задоволення потреб в кредиті» різних верств працюючих людей з тим, аби вони уникали необхідності звертатися до лихварів (Бородаевский С. В. Международный конгресс по народному кредиту в Париже / С. В. Бородаевский. – Санкт-Петербург, 1901. – С. 1).
1904 р. він як упорядник видав дві збірки: «Кооперации» і «Кредит», які містять відомості, одержані з 49 місцевих «комітетів про потреби сільськогосподарської промисловості» Європейської Росії. Збірки насичені цікавим, добре впорядкованим матеріалом про стан кооперації в губерніях та роль кредиту в її діяльності.
У вступі до «Коопераций» Бородаєвський наводить визначення кооперації та дає загальну характеристику кооперацій Росії. «Під кооперацією в загальноприйнятому розумінні слова, – пише він, – мається на увазі об’єднання кількох відносно більш слабких економічно осіб для успішного досягнення спільними силами різних, таких що не суперечать закону, господарських намірів або для надання тим, що об’єднались в кооперацію, власними зусиллями послуг, які раніш надавалися їм іншими» (Бородаевский С. В. Кооперации / сост. В. В. Бородаевский ; Высочайше учрежденное Особое совещание с.-х. пром-сти. – Санкт-Петербург : тип. В. Ф. Киршбаума, 1904. – С. 1).
У визначенні сутності кооперації автор наголошує на тому, що об’єднуються економічно слабкі особи для спільного виконання тих чи інших господарських намірів. Звертає він увагу й на те, що такі об’єднання не повинні суперечити закону.
Помітною віхою на науковому шляху Бородаєвського була праця «Сборник по мелкому кредиту», яка, за словами автора, надавала всім бажаючим можливість
(Бородаевский С. В. Предисловие к шестому изданию / С. В. Бородаевский // Сборник по мелкому кредиту : (законоположения, образцовые уставы, административные распоряжения, операционные правила, сенатские решения, практические советы и указания) / сост. С. В. Бородаевский. – Изд. 6-е, испр. и доп. – Петроград, 1915. – С. VIII). «Сборник» був надзвичайно популярним. Він витримав сім видань накладом понад 30 тисяч примірників.
Друкує Бородаєвський ряд праць з проблем кооперативного кредиту. Але найбільш значною працею в його науковому доробку була «Історія кооперації». Бородаєвський, як він сам пише, подає історію кооперативного руху, простеживши її у 40 країнах світу, в той час як одне з останніх на той час досліджень цієї проблеми німецькою мовою В. Кулемана включало відомості лише по 20 країнах.
«Історію кооперації» Бородаєвський розглядає як підручник для студентів, а також як посібник для всіх, «хто цікавиться кооперацією теоретично, чи практично» (Бородаєвський С. В. Історія кооперації / С. В. Бородаєвський. – Прага, 1925. – С. 3).
У Бородаєвського, як у сумлінного і кваліфікованого дослідника, аналізу історії кооперативного руху передує виклад теоретичних засад кооперативної теорії. «… перш ніж перейти до викладів з історії кооперації, необхідно, – пише автор, – … докладно встановити поняття того економічного явища, яке ми будемо досліджувати в історичній перспективі; треба докладно сказати, що ми розуміємо під кооперацією, який круг явищ ми залучаємо до цього поняття» (Бородаєвський С. В. Історія кооперації. – С. 5).
Автор роз’яснює сутність поняття «кооперація», яке походить з англійської мови і означає співробітництво. Він розрізняє кілька форм співробітництва (кооперації). На його розуміння, існує просте й складне співробітництво. До першої форми він відносить об’єднання кількох осіб для виконання спільно якоїсь праці, що непосильна для однієї людини. До другої форми він відносить співробітництво, зумовлене суспільним поділом праці. «Кооперація, – пише Бородаєвський, – уявляє з себе третю форму співробітництва в економічному життю, а саме – таку форму його, яка шляхом об’єднання окремих осіб стремить поліпшити умови існування населення та ступнево усунути негативні явища сучасного економічного ладу» (Бородаєвський С. В. Історія кооперації. – С. 5).
Отже кооперація – це не просто співробітництво, яке забезпечує якісь фізичні чи економічні вигоди. Кооперація у Бородаєвського несе суспільне навантаження, вона не лише має поліпшити умови життя населення, а й усунути негативні явища існуючого економічного ладу.
«Процес економічного життя» автор поділяє на чотири відділи: виробництво, розподіл, споживання й обмін. Найважливіше значення він надає обміну і висловлює цікаву думку щодо можливостей раціонального поєднання «всіх відділів». Таке раціональне поєднання можливе «трьома шляхами: 1) державно-суспільним, 2) приватно-капіталістичним і 3) кооперативним» (Бородаєвський С. В. Історія кооперації. – С. 6).
Аналізуючи сучасний йому капіталістичний лад, Бородаєвський викриває його негативні сторони. Він пише про гонитву капіталістів за прибутками, про експлуатацію робітників, неповну оплату праці, наявність багатьох посередників між виробником і споживачем. Автор наголошує на необхідності усунення негативних явищ. Здійснити це він сподівається завдяки кооперації. «… кооперація, – пише він, – є одним із способів, що дають можливість поліпшити існування незаможних кіл населення, одна із реальних спроб задовольняючого розрішення найскладніших завдань сучасного економічного ладу» (Бородаєвський С. В. Історія кооперації. – С. 7).
Надаючи такого великого значення кооперації в суспільному житті, Бородаєвський проводить її зіставлення з різними формами об’єднань капіталістів. Від капіталістичних об’єднань, як-то: «повних товариств», «акційних товариств» тощо, кооперація відрізняється відсутністю експлуатації, рівністю прав всіх її членів, на які не впливає величина паю та ін. Кооперація, підкреслює автор, є об’єднання осіб, а не капіталів. Провівши таке розмежування між об’єднаннями капіталістів і кооперацією, він формулює принципи формування кооперації: а) вільний вступ і вихід, б) рівність прав кожного члена в управлінні справами кооперації, в) внесення в діло своєї праці чи капіталу, г) взаємна відповідальність членів щодо зобов’язань кооперативу, д) відсутність намагання одержати значні прибутки експлуатацією населення.
С. Бородаєвський не обмежується таким визначенням кооперації. Він пише, що кооперація – це наука. А коли так, то повинна мати предмет і метод. Предметом цієї науки «є висліджування умов, при яких виникають, існують і розвиваються економічні об’єднання споживачів та продуцентів, які ґрунтують свою діяльність на зазначених вище принципах, переведення яких в життя може замінити сучасний капіталістичний лад більш досконалим економічним порядком» (Бородаєвський С. В. Історія кооперації. – С. 9). Щодо методу, то автор називає статистичний та практичний. Останній, пише він, використовували Р. Оуен, французький уряд 1848 р. для утворення виробничих кооперативів та ін. Застосування цих методів, на думку Бородаєвського, дає можливість зробити певні висновки відносно умов успішного розвитку кооперації і «навіть встановити у цих відношеннях деякі сталі закони» (Бородаєвський С. В. Історія кооперації. – С. 9). В цьому він вбачає завдання вивчення історії кооперації.
У Бородаєвського має місце широке розуміння і, відповідно, визначення суті кооперації та її ролі в суспільному житті. Він аналізує визначення кооперації такими її представниками, як Шульце-Деліч, доктор Г. Міллер, Шарль Жід та ін., і виділяє у визначеннях багатьох з них думку про кооперацію як наступницю капіталістичного ладу. Бородаєвський розвиває цю думку. Він пише, що «ми бачимо у кооперації один з найдужчих способів внести принцип справедливості в сучасні економічні відношення; допомогти заміні капіталістичного ладу – кооперативним, якому будуть невідомі негативні боки капіталістичного ладу» (Бородаєвський С. В. Історія кооперації. – С. 10). Саме тому великого значення набуває вивчення історії кооперації, яке дає можливість врахувати досягнення і помилки в розвитку кооперативного руху та відповідно визначити шлях її майбутнього розвитку.
Отже, у Бородаєвського чітко визначена ідея кооперативного ладу, який прийде на зміну капіталізму. Кооперація у нього вже навіть не засіб подолання негативних явищ капіталізму, а основоположний фактор майбутнього кооперативного ладу.
Не оминає Бородаєвський і питання про співвідношення кооперації з соціалізмом і комунізмом. Він з’ясовує спільні риси і відмінності між ними. Щодо спорідненості кооперації з соціалізмом і комунізмом в цілому, то мова йде про те, що вони визнають хиби існуючого господарського ладу і ставлять завданням «створити ліпші умови існування населення» (Бородаєвський С. В. Історія кооперації. – С. 13). Разом з тим Бородаєвський досить детально аналізує відмінності, що існують між кооперацією та соціалізмом і комунізмом. Перш за все він доходить висновку, що соціалізм обмежує індивідуальність людини, а кооперація «дає своїм членам значні межі свободи для індивідуальних розпочинань».
«Соціалізм, – пише він, – не визнає приватної власності на знаряддя продукції. Кооперація визнає приватну власність на такі знаряддя і лише стремить до пом’якшення негативних наслідків, що з цього виникають» (Бородаєвський С. В. Історія кооперації. – С. 13). Ще більшу різницю бачить Бородаєвський між кооперацією і комунізмом. «Комунізм, – констатує він, – не визнає грошей, виключає прибутки, не допускає найманої праці і посесій. Кооперація ж працює в умовах грошового господарства. Вона припускає прибутки (лише не надмірні); вона мириться з найманою працею й посесіями, вживаючи всіх заходів до нівелювання їх негативних боків. Комунізм оперує системою примусу, в той час, як кооперація ставить вище свободу самовизначення. Комунізм існує своєю силою; кооперація міцна силою переконання. Комунізм – це примусовий союз; кооперація – це вільне об’єднання, що стійко оберігає свою незалежність від органів влади» (Бородаєвський С. В. Історія кооперації. – С. 13).
Наголошує Бородаєвський і на інших відмінностях, як-то в питанні сприйняття релігії тощо. Але головна відмінність полягає в методах досягнення поставленої мети. Тут різниця між кооперацією та соціалізмом і комунізмом, вважає Бородаєвський, досить значна. «Метод комуністів, – пише автор, – полягає в тому, щоб не нехтувати жодними засобами для осягнення своїх цілей. Вони вважають за дозволені способи найсуворіші, найжорстокіші, аби установити щасливе, на їх думку, життя на землі» (Бородаєвський С. В. Історія кооперації. – С. 17). У своїх висновках Бородаєвський не обмежувався прогнозуванням, передбаченням, він мав можливість враховувати реалії «побудови комунізму в нашій країні».
Характеризуючи метод комунізму, Бородаєвський фактично проголошує йому вирок. «Отже, перебуваючи в суперечності з сводолюбивою людською природою, не рахуючись з почуттям індивідуалізму, питомого людині, цей метод, – пише автор, – виявляється здібним зруйнувати блага країни, створені протягом віків; він здібний загубити мільйони людей; цілком знизити продуктивність праці, – але не може дати наслідків хоч яких-небудь для поліпшення матеріальних і духовних умов життя населення, в розумінні приближення його до щастя на землі» (Бородаєвський С. В. Історія кооперації. – С. 17).
Глибока і реальна оцінка Бородаєвським методів «встановлення щасливого життя на землі», котрі не лише передбачались комунізмом теоретично, а й знайшли застосування на практиці, поєднувалась у нього з гіперболізацією ролі і місця кооперації в суспільному житті. «Тільки кооперація, – пише він, – з її пошаною до людської особи, з її захопленням альтруїзмом, з її прагненням уперто й систематично боротися проти болячок сучасного капіталістичного устрою, не настоюючи на його примусовому скасуванні, – здібна змінити цей устрій в найліпший спосіб» (Бородаєвський С. В. Історія кооперації. – С. 17).
Таким чином, Бородаєвський виступає прихильником еволюційного шляху розвитку суспільства, поступового перетворення капіталізму на кооперативний лад через систему створення й поширення різних форм кооперації.
Виклавши своє бачення суті кооперації Бородаєвський аналізує і погляди видатних кооператорів, за його висловленням «предтеч», попередників кооперації: Ш. Фур’є, Р. Оуена, Сен-Сімона, Бюше, Луї-Блана. Він із захопленням і повагою пише про їхню подвижницьку діяльність на кооперативній ниві та викладає розуміння ними теоретичних засад кооперації.
Історію кооперації Бородаєвський, як уже зазначалось, викладає на основі аналізу її розвитку у 40 країнах. Заслуговує на увагу те, що автор включає в аналіз Україну, хоч вона й не мала державності. Досліджуючи розвиток кооперації в Польщі, він виділяє окремо Галичину.
Простежуючи розвиток кооперації в Україні, Бородаєвський перш за все подає загальну характеристику умов, в яких вона формувалась та існувала, пише про перешкоди, котрі чинила її діяльності адміністрація. Він наголошує на тому, що в Україні кооперація не мала національного характеру. «В ті часи, – пише автор, – навіть натяк на українську національність вважався за великий злочин, і якщо й удавалося створити кооперативи на Вкраїні, то лише завдяки тому, що їх ініціатори та учасники навіть і виду не подавали, що вони цікавляться питаннями української національності» (Бородаєвський С. В. Історія кооперації. – С. 318). Національні тенденції в українській кооперації, продовжує він, починають зазначатися лише після 1905 р., а з 1913 р. проявляються досить виразно.
С. Бородаєвський подає відомості про організаторів кооперації в Україні: Балліна, Козлова, великого землевласника Гордієнка, проф. Бекетова, графа Галагана та ін. Він аналізує розвиток споживчих товариств в Україні, але головну увагу приділяє кооперації кредитній як її палкий прихильник.
Щодо кооперації в Галичині, то вона, за словами автора, «була забарвлена в національні кольори». Тут не лише окремі товариства носили національний характер, а й існували відповідні союзні організації. «Кооперативна царина стала для Галичини, – пише Бородаєвський, – тим вдячним ґрунтом, на якому боротьба, особливо слабших народів, за самостійне існування та економічну незалежність була найпліднішою» (Бородаєвський С. В. Історія кооперації. – С. 335).
Окрему працю Бородаєвський присвятив історії кооперації слов’янських народів – «Кооперація серед слов’ян» (1912). Праця цікава тим, що автор дає зіставлення, порівняння кооперативного руху у нас і серед слов’янських народів. Він розкриває особливості кооперативних товариств і, зокрема, кредитних, в цілому в Росії порівняно з західними. Особливості кооперативних товариств Росії порівняно з західними такі разючі, що їх навіть важко підвести під якусь систему західних товариств. «Це не товариства системи Шульце-Деліча; це не товариства й системи Райфайзена», – пише автор (Бородаевский С. В. Кооперации среди славян / С. В. Бородаевский. – Санкт-Петербург, 1912. – С. IV).
Ці відмінності полягають, наприклад, у тому, що в наших кредитних товариствах немає ні паїв, ні дивідендів, а в західних вони є. Якщо товариства Шульце-Деліча вважають несумісним з кооперативними принципами користуватись державною підтримкою, то наші товариства одержували початковий капітал, як правило, з Державного банку. Діяльність наших кредитних товариств підлягає контролю з боку особливих урядових інспекторів, чого немає на Заході. Значні особливості мають місце і в статутах інших наших кооперативних товариств, зокрема, сільськогосподарських та інших.
С. Бородаєвський – теоретик кредитної кооперації та кооперативного кредиту. В праці «Теорія і практика кооперативного кредиту» (1925) він ставить завдання «дати не тільки теорію кооперативного кредиту, а й освітити різні її боки найцікавішими прикладами практики кредитної кооперації» (Бородаєвський С. В. Теорія і практика кооперативного кредиту / С. В. Бородаєвський. – Подєбради, 1925. – С. І). Автор визначає кредит як одну з форм обміну, причому першорядну. Підкреслює він і роль кредиту для «всіх галузей економічного життя». Але головне те, що Бородаєвський проводить чітке розмежування між кредитом і кооперативним кредитом. Якщо кредит може надаватися приватними особами або установами для одержання прибутків, дуже часто на важких умовах для дебіторів, то кооперативний кредит будується на інших засадах. «Кооперативний кредит, – пише автор, – має на оці не одержування можливо більших прибутків тими, хто такий кредит організує, а уділення позик членам кооперативу на можливо легких умовах, а також виконання інших корисних для членів кредитового кооперативу послуг» (Бородаєвський С. В. Теорія і практика кооперативного кредиту. – С. 4).
Організується кредитне товариство на принципах, властивих кооперації взагалі. Головне завдання кредитного товариства – надання «кредиту для господарських цілей» (Бородаєвський С. В. Теорія і практика кооперативного кредиту. – С. 4). На думку Бородаєвського, кредитні товариства мають велике значення для розвитку суспільства, тому він аналізує не лише теорію, а й практику їх діяльності і покладає на них велику надію у справі піднесення народного добробуту. Він – автор багатьох праць і статей з проблем кооперації, людина, відома в світі. Лише в Україні його ім’я замовчувалось, а праці зберігались у спецфонді.