Тихон Федорович Степанов народився в 1795 р. у м. Воронежі в сім’ї дрібного чиновника. Після закінчення Воронезької духовної семінарії він у 1814 р. вступив до Харківського університету своєкоштним студентом. Вивчав різні науки: протягом двох років дисципліни політичного та словесного відділень, а потім римське право та фізику. У 1819 р. отримав ступінь «кандидата за отличие», який за доносом попечителя округа Є. В. Корнеєва було відмінено (Див.: Птуха М. В. Очерки по истории статистики в СССР / М. В. Птуха. – Москва : Изд-во АН СССР, 1959. – Т. 2. – С. 347). У 1821 р. він витримав повторні іспити і отримав звання кандидата з етико-політичного відділення. У записці про своє життя, залишеній Т. Ф. Степановим для сім’ї в 1845 р., за два роки до смерті, включеній до книги Д. І. Багалія «Опыт истории Харьковского университета», він писав:
(Багалей Д. И. Опыт истории Харьковского университета / Д. И. Багалей. – Х., 1904. – Т. 2. – С. 557). Після закінчення університету Степанов учителював у приватному чоловічому пансіоні, у 1823–1830 рр. викладав загальну історію та географію у Харківському інституті шляхетних дівиць. У 1824 р. за твір “О политическом равновесии” Степанов одержав ступінь магістра політичної історії та статистики. Він наполегливо працював, вивчав історію, філософію. Перед іспитами на ступінь магістра Степанов почав інтенсивно вивчати політичну економію за творами Сміта, Рікардо, Сея, Сісмонді, Мальтуса та інших. У перші два десятиліття XIX ст. кількість книг, що видавалися у Росії та висвітлювали питання політичної економії, значно збільшилася. Побачили світ твори О. Радищева, М. Тургенєва, О. Куніцина, підручники з політичної економії – Х. Шлецера, І. Неймана, Л. Якоба; ряд книг зі статистики, торгівлі та фінансів. У перекладі російською мовою вийшли деякі іноземні книги з політичній економії, зокрема праця А. Сміта “Исследование о природе и причинах богатства народов” (виходила у 1802–1806 рр. під назвою “Исследование свойства и причин богатства народов”. Т. I–IV); у 1816 р. – книга Сея “Сокращенное учение о государственном хозяйстве или дружеские разговоры, в которых объясняется, каким образом богатство производится, делится и потребляется в обществе”. Були видані праці Веррі (Граф де Верри. Политическая экономия, или о государственном хозяйстве. – Санкт-Петербург, 1810), Сарторіуса (Сарториус Г. Начальные основания народного богатства и государственное хозяйство, следуя теории Адама Смита. – Казань, 1812), Лаудердаля (Граф Лаудердаль. О народном благосостоянии. – Санкт-Петербург, 1811), Герреншванда (Герреншванд. О новейшем государственном хозяйстве. – Санкт-Петербург, 1807).
У 1815 р. французькою мовою у Петербурзі вийшла багатотомна книга Генріха Шторха “Cours d’economie politique” (Storch H. Cours d’economie politique ou Exposition des principes qui determinent la prosperite des nations / Hari Storch. – S. Petersburg, 1815. – T. 1–6). Книги політико-економічного змісту у той час активно ввозилися із-за кордону. Головнокомандуючий у Санкт-Петербурзі генерал Вязьмитинов в 1815 р. із занепокоєнням повідомляє, що “ныне в большом количестве привозятся из-за границы книги политического и исторического содержания” (Цит. за: История русской экономической мысли / АН СССР, Ин-т экономики ; ред. А. И. Пашков. – Москва : Соцэкгиз, 1958. – Т. 1, ч. 2. – С. 97). Степанов глибоко опановує політичну економію, спираючись на праці найбільш авторитетних вчених у цій галузі. У нарисах з історії Харківського університету відмічається:
(Багалей Д. И. Краткий очерк истории Харьковского университета за первые сто лет его существования (1805–1905 гг.) / Д. И. Багалей, Н. Ф. Сумцов, В. П. Бузескул. – Харьков, 1906. – С. 53). Коли Степанов став вважати себе цілком підготовленим у політичній економії, він відмовився від запропонованої йому кафедри російського права у Харківському університеті і виявив бажання очолити кафедру політичної економії. Ці сподівання на той час виявилися марними, і Степанов залишив Харків і виїхав до Петербурга.
З 1830 р. він працює помічником письмоводителя у державній комісії погашення боргів, де набуває відповідного досвіду з питань використання бюджетних коштів та формування податкової частини бюджету. У Петербурзі Степанов продовжує наукову роботу. Він пише статті з філософії та політичної економії у “Журнал министерства народного просвещения”, “Литературную газету”, часопис “Сын отечества”. Ці публікації привернули увагу наукової громадськості до талановитого вченого. У Петербурзі Степанов близько знайомиться з академіком Г. Шторхом – німецьким вченим, що жив у Росії, відомим на той час економістом, віце-президентом Петербурзької Академії наук. Шторх Генріх (Андрій) Карлович (1766–1835 рр.) – автор підручника з політичної економії, який отримав на початку XIX ст. широке визнання. Особисте знайомство зі Шторхом і з його працями (виданими німецькою і французькою мовами) вплинули на наукову творчість Т. Степанова:
(Багалей Д. И. Опыт истории … – Т. 2. – С. 574). Завдяки протекції Шторха, Т. Степанова було призначено екстраординарним професором Харківського університету.
З 1832 по 1845 рр. викладацька і наукова діяльність Степанова проходила у Харківському університеті. Від 1832 р. – екстраординарний професор кафедри політичної економії; з 1836 р. – ординарний професор кафедри політичної економії; у 1835 р. обраний деканом морально-політичного факультету, а з 1837 р. – проректор університету. У 1839 р. Степанову було доручено керівництво педагогічним інститутом, що входив до складу університету.
За два роки до смерті Т. Ф. Степанов написав автобіографію. Професор В. Ф. Левицький писав:
(Юридический факультет Харьковского университета за первые сто лет его существования, 1805–1905 / под ред. М. П. Чубинского, Д. И. Багалея. – Х., 1908. – С. 278). У 1845 р. Степанов був змушений піти у відставку внаслідок тяжкої хвороби і після тривалого лікування за кордоном помер у 1847 р.
Його науковий доробок досить вагомий. Окрім статей, що були опубліковані у різних журналах за роки його перебування в Петербурзі, окремими виданнями вийшли: 1) вступна лекція з політичної економії, прочитана ним в Імператорському Харківському університеті 5 вересня 1832 р. як екстраординарним професором (1833 р.); 2) виголошена на урочистих зборах 30 серпня 1833 р. «Речь о сущности, важности и назначении политических наук». У цій промові Степанов ставив завданням розмежування 
(Степанов Т. Ф. Речь о сущности, важности и назначении политических наук, произнесенная в Торжественном собрании Императорского Харьковского университета Э. О. профессором политической экономии и дипломатии Тихоном Степановым 30 августа 1833 года / Тихон Степанов. – Х., 1833. – С. 22–23). Степанов не встиг надрукувати деякі праці з філософії і дипломатії. Наприклад, велика двотомна праця «Общенародное право в совокупности с дипломатией» не була надрукована, хоч і була дозволена цензурою у 1847 р.
Але, безумовно, найбільшою заслугою Степанова було те, що він одним із перших розробив курс політичної економії російською мовою. До нього користувалися переважно підручником академіка Г. Шторха, виданим французькою (1815 р.) і німецькою (1820 р.) мовами. Праця Степанова «Записки о политической экономии» складалась з двох частин і була опублікована – частина перша у 1844 р. і частина друга – у 1848 р. У двотомних «Записках», вступній лекції та інших працях Степанов аналізує такі питання, як предмет політичної економії, суть і джерела багатства, продуктивні й непродуктивні класи, продуктивна й непродуктивна праця, суспільний поділ праці, відношення між виробництвом та споживанням, цінність, капітал, заробітна плата, прибуток, рента, процент, кредит, національний дохід тощо. Тобто фактично він охоплює всі проблеми політичної економії. На формуванні суспільно-економічних поглядів Т. Степанова позначилися праці західноєвропейських економістів – Сміта, Рікардо, Мальтуса, Сея, Сісмонді. Але вирішальним був вплив представників класичної політичної економії Сміта й Рікардо.
Певний вплив на економічні погляди Степанова мала політична економія Г. Шторха, який сприймав деякі теоретичні засади А. Сміта, був прихильником економічного лібералізму і в загальнотеоретичній постановці питань займав прогресивні позиції. Разом з тим, зважаючи на російські умови, доводив неможливість їх застосування в Росії.
Сучасники характеризують Степанова як висококваліфікованого викладача, що глибоко опанував політичну економію і закликав студентів не замикатися у колі вже відомих істин, а шукати нові і зіставляти їх із життям. Світогляду Степанова була притаманна глибока соціальна спрямованість. Він палко і сміливо викривав експлуататорський характер кріпосної системи. Починаючи читати курс політичної економії, він звертав увагу студентів на необхідність спостерігати і розуміти сутність суспільного життя та зіставляти суспільну теорію, яку вони мають вивчати, з дійсністю. Він закликав студентів аналізувати суспільний стан країн Західної Європи, придивлятися до життя різних станів:
(Степанов Т. Ф. Записки о политической экономии / Т. Ф. Степанов. – Санкт-Петербург, 1844. – Ч. 1. – С. 25). Безумовно ці заклики стосувались і Росії. Степанов наполягає на необхідності студентам глибоко вивчати політичну економію, бо саме завдяки цьому вони не просто споглядатимуть суспільне життя, а зрозуміють його сутність.
Степанов високо оцінює політекономію як науку і вважає за потрібне її розвивати. Він звертає увагу на те, що політична економія в Росії розвивалась під значним впливом праць західних економістів. Такий стан він вважає нормальним і прогресивним, а всебічне використання досягнень західних економістів – необхідним. Проте він категорично виступає проти тих учених, які некритично сприймають все іноземне і не враховують особливостей суспільно-економічного розвитку країни. Він писав:
(Степанов Т. Письмо о различии между ученым и умным / Т. Степанов // Литературная газета. – 1831. – 10 июня (№ 33). – С. 271).
Степанов багато уваги приділяє визначенню предмета політичної економії, аналізу економічних категорій та наголошує на потребі практичного застосування політичної економії, розвиткові її за рахунок збагачення досвідом.
У «Речи о сущности, важности и назначении политических наук» учений наводить цікаве розмежування політичної економії і політики:
(Степанов Т. Ф. Речь о сущности … – С. 23). Політична економія, як наука про багатство, розкриває закони фізичного життя суспільства,
(Степанов Т. Ф. Записки о политической экономии. – Ч. 1. – С. 30).
До визначення предмета політичної економії Степанов повертається неодноразово. Ще у «Вступительной лекции…» він заявляв про складність такого визначення і констатував наявність розбіжностей серед учених щодо розуміння предмета цієї науки. Тому, не задовольнившись тлумаченням її як науки про закони народного багатства, він пише:
(Степанов Т. Ф. Речь о сущности … – С. 36). Отже, йдеться про закони фізичного (економічного) життя держав, а не лише закони багатства. Степанов наголошує на необхідності розмежування політичної економії і галузевих економічних наук. Політична економія – це наука, що
(Степанов Т. Ф. Записки о политической экономии. – Ч. 1. – С. 38). Щоб опанувати її, треба знайти перш за все основу, «нитку», щоб розмотати весь клубок. Таке визначення політичної економії Степановим свідчить про розуміння ним ролі абстракції у вивченні економічних явищ. Він виходить з розуміння примату економіки по відношенню до політики і разом з тим наголошує на існуванні взаємозв’язку між ними. До політики у Степанова відносяться:
(Степанов Т. Ф. Речь о сущности … – С. 38). Надаючи важливого значення розумінню категорій політичної економії, Степанов вважав за необхідне не обмежуватись знанням уже відомих категорій, а, вивчаючи життя людства, розкривати, виводити нові категорії.
У визначенні економічних категорій Степанов дотримувався, в основному, поглядів класиків. Перш за все йдеться про розуміння ним багатства і його джерел. Багатство він потрактовував як суму речей для задоволення потреб людини. Він писав:
(Степанов Т. Ф. Записки о политической экономии. – Ч. 1. – С. 65). Таке визначення багатства не збігалося з думкою меркантилістів, котрі під багатством розуміли гроші.
У Степанова багатство асоціюється зі споживними вартостями. Цікавою є думка Степанова про те, що спочатку багатство здобувалося працею, а потім набуло самостійного руху.
Ті предмети, що служать для виробництва, є капіталом, а ті,
(Степанов Т. Ф. Записки о политической экономии. – Ч. 1. – С. 313). Такий погляд на капітал збігається з визначенням Сміта, який під капіталом розумів запас продукції, що приносить прибуток, або за допомогою якого працею створюються нові блага. Щодо джерел багатства, то в Степанова їх три: «главных источников богатства три, а именно: природа, труд и капитал» (Степанов Т. Ф. Вступительная лекция, читанная в Императорском Харьковском университете сентября 5 дня 1832 года… / Т. Ф. Степанов. – Харьков, 1833. – С. 16).
Степанов непослідовний у визначенні джерел багатства. Так, у четвертому розділі «Записок» – «Об источниках богатства» – він писав, що
(Степанов Т. Ф. Записки о политической экономии. – Ч. 1. – С. 87). Тут можна виділити два моменти. По-перше – солідарність із Смітом у тому, що праця – єдиний творець багатства, а природа становить предмет багатства. По-друге, в цьому визначенні можна вбачати певну данину фізіократизмові. До цієї думки близька й інша, коли він пише, що капітал не є «ні основа багатства, ні його джерело, а лише до деякої міри посередник між тим і іншим» (Цит. за: Теплицький В. П. Економічні погляди Т. Ф. Степанова / В. П. Теплицький // Нариси з історії економічної думки на Україні / Академія наук УРСР ; [відп. ред. Д. Ф. Вірник]. – Київ : Вид-во АН УРСР, 1956. – С. 148).
У визначенні вартості Степанов, в основному, стояв на позиціях трудової теорії вартості і разом з тим сприймав смітівське положення про три складові вартості. Категорію заробітної плати Степанов трактує в дусі Рікардо, який виділяв природну й ринкову ціни праці. Степанов вважає, що
(Степанов Т. Ф. Записки о политической экономии / Т. Ф. Степанов. – Харьков, 1848. – Ч. 2. – С. 34). Рівень заробітної плати не є однаковим як в одній країні, так і в різних країнах. Він залежить від багатьох факторів: від рівня кваліфікації, самовдосконалення робітника, від рівня соціально-економічного розвитку країни, від природно-кліматичних умов, від історично сформованих умов життя й побуту.
Гроші у нього мають товарне походження. Роль грошей виконували на різних етапах розвитку суспільства різні товари. Цінність золота і срібла, які згодом стали виконувати функції грошей, визначається витратами праці 
(Степанов Т. Ф. Записки о политической экономии. – Ч. 2. – С. 86). Великого значення надавав Степанов розвитку кредиту.
Велику увагу в «Записках» Степанов приділяє аналізу праці. Перш за все слід підкреслити, що він завжди наголошує на тому, що праця становить основу вартості. Як і Сміт, він великого значення надає поділу праці, що сприяє піднесенню її продуктивності. Великі надії в цій справі вчений покладає на уряд, який повинен сприяти як більш раціональному поділу праці, так і відповідній підготовці кадрів у всіх сферах народного господарства. Щодо розуміння продуктивної і непродуктивної праці, то воно у Степанова не збігається зі смітівським. У Сміта, як відомо, продуктивною є праця у сфері матеріального виробництва. У Степанова – продуктивною є праця як у сфері матеріального виробництва, так і в нематеріальній сфері. Цю думку він доводить посиланням на принцип розподілу багатства. Якщо визнати продуктивною лише працю робітників, безпосередньо зайнятих у виробництві, тоді і результати праці повинні належати їм, за його висловом, фізичним класам (Див.: Степанов Т. Ф. Записки о политической экономии. – Ч. 1. – С. 115). А як же решта працюючих? Степанов заявляє, що всі класи повинні одержувати із загального багатства ту частку, у створенні якої беруть участь. Звідси він робить висновок, що праця фізичного і морального класу є продуктивною. Непродуктивна діяльність волоцюг, жебраків, нероб, тобто тих, хто не створює жодних матеріальних і нематеріальних цінностей (Див.: Степанов Т. Ф. Записки о политической экономии. – Ч. 1. – С. 133). У цьому питанні Степанов наслідував Шторха, який будь-яку працю вважав продуктивною. Такого погляду дотримувались взагалі більшість українських економістів, прихильників класичного напряму.
Аналіз праці у Степанова пов’язаний ще з однією проблемою, а саме її свободою. Він підкреслює, що всяка праця повинна бути в пошані, у міру користі, яку вона приносить суспільству, і
(Степанов Т. Ф. Записки о политической экономии. – Ч. 1. – С. 58). Ця думка свідчить про критичне ставлення Степанова до рабської праці кріпаків і розуміння необхідності її ліквідації. Проте вона не могла за тих умов бути висловленою прямо і чітко. Незважаючи на це Степанов, як писав про нього професор Д. І. Багалій, вів проти рабства
(Багалей Д. И. Краткий очерк … – С. 148).
Степанов не лише видатний політеконом, він відіграв велику роль у розвитку статистики. Одна з перших його праць «О статистике вообще», опублікована ще 1831 р. в «Литературной газете», була присвячена проблемам статистики, якій автор надавав великого значення. Статистика, писав він,
(Степанов Т. О статистике вообще / Т. Степанов // Литературная газета. – 1831. – 6 апреля (№ 20). – С. 159). Степанов не тільки користувався надбаннями статистики, а й розвивав її теоретичні засади. Не випадково відомий український статистик М. В. Птуха оцінив науковий доробок Степанова в галузі статистики надзвичайно високо. «По глубине и содержательности идей, – писав Птуха, – он был выше своих современников» (Птуха М. В. Очерки по истории статистики в СССР. – Т. 2. – С. 354).
Як людина високоосвічена, людина прогресивних поглядів, Степанов висловлює цілий ряд цікавих думок з приводу розвитку суспільства. У розділі «Записок», де йдеться про 
, він пише, що
(Степанов Т. Ф. Записки о политической экономии. – Ч. 1. – С. 55). Степанов бачить існуючі в суспільстві негаразди і вважає, що поступове самовдосконалення людини як фізичне, так і моральне, еволюційний поступ людства забезпечать здійснення ідей. Він виступає за свободу й рівність народу, за ліквідацію бідності. Але здійснення цих ідей є неможливим за існуючого ладу, тому Степанов пропонує цілу систему заходів, вирішення яких забезпечить втілення ідей. Він виступає за свободу розвитку торгівлі, розвитку товарно-грошових відносин, кредиту, реформування податкової системи. Вчений у дусі А. Сміта виступав за зростання народонаселення як запоруку зростання багатства й критикував теорію народонаселення Мальтуса. Він – прихильник застосування машин як запоруки підвищення продуктивності праці, розвитку продуктивних сил.
Особливо наголошує Степанов на необхідності розвитку науки, освіти.
(Степанов Т. Ф. Записки о политической экономии. – Ч. 2. – С. 56). У даному випадку вчений повторює засади Просвітництва, однією з провідних ідей якого була ідея залежності суспільного прогресу від поширення освіти, а згодом ідея цінності людини. Він, як романтик, мріяв про кращі часи для людства, коли не буде класових суперечностей, а встановиться «класова гармонія». Суспільство прийде до цього стану еволюційним шляхом, розвиваючись за законами природи. Таке майбутнє Степанов пророкував не для одної країни, а для всього людства. Між народами, значною мірою за рахунок науки й освіти, встановиться мир, а на земній кулі утвориться
(Степанов Т. Ф. Речь о сущности … – С. 56).
Надзвичайно важливим є розуміння Степановим засад формування такої держави. Це, на його думку, буде просвічена монархія з однією релігією і єдиним законодавством. При цьому вчений розумів і наголошував, що для такого устрою необхідно 
(Степанов Т. Ф. Речь о сущности … – С. 57). Адже важливість елементів інституціоналізму в суспільному розвитку була проголошена Альтернативною школою політичної економії в Німеччині, яка на той час лише формувалась.
Т. Ф. Степанов із захопленням писав про майбутнє людства:
(Степанов Т. Ф. Речь о сущности … – С. 57). Але, як визнавав учений, це поки що лише ідеї, які проголошуються геніями, що передбачають шлях прогресивного розвитку людства. Степанов, не називаючи цих геніїв, приєднується до їхньої думки.
